загрузка...
-->
МІЖНАРОДНА ЮСТИЦІЯ PDF Печать E-mail

МІЖНАРОДНА ЮСТИЦІЯ

16.1. Історія міжнародного правосуддя
Одним  з  перших  міжнародних  договорів,  який  заклав  основи  міжнародного  правосуддя був договір Джея 1794 р. (між США і Великобританією). Згідно з договором було створено три змішані комісії з судовими функціями ( 1) для встановлення кордонів між США і Канадою, 2) для розгляду позовів  фізичних  осіб  в  зв'язку з  захопленням  торгівельних  суден  і 3)  для  вирішення питань   повернення   США   довоєнних   боргів).   Лише   третя   комісія   не   справилася   з   своїми завданнями і припинила роботу. Перша комісія добилася одностайного вирішення прикордонних питань,    а    друга    успішно    справилася    з    вирішенням   565    справ   (лише    12    на    користь Великобританії).
Під  впливом  успішної  роботи  вказаних  комісій  відроджується  довіра  до  міжнародного арбітражу. Природно, що США набувши досвіду з Великобританією в такому вирішенні справ, активніше інших  держав вдаються до вказаної форми. До завершення громадянської війни між США  і  Великобританією  було  проведено  10  арбітражів (лише  в  одній  змішаній  комісії  було прийнято рішення з 115 позовів), до 1871 р. - ще 17 арбітражів (4 з європейськими державами, 13
-  з  латиноамериканськими,  серед  яких  лише  одна  американо-мексиканська  комісія  вирішила більше 2  тисяч  позовів).  За  цей  період  проведено  ще 24  арбітражі  чисто  європейських,  14 - європейсько-латино-американські, 2 - чисто латиноамериканські, 4 - чисто африканські.
В цей же час період створюються третейські суди, "змішані суди", які беруть до розгляду важкі   політичні,   територіальні   питання,   позови   щодо   захоплення   кораблів,   африканської работоргівлі. Лише суди, які знаходилися в Сьерра-Леоне розглянули 535 справ (за період з 1819 по 1866 р.), результатом чого було звільнення 55 тисячі рабів.
Суттєве значення для зміцнення ролі міжнародного правосуддя мала "алабамська справа", по   якій   третейське   вирішення   справи  (між   США   і   Великобританією)   велось   в   Женеві   і завершилось рішенням, що Великобританія мусить виплатити США 15,5 млн. доларів, що і було виконано.
В  другій  половині  ХІХ  ст.  укладено  десятки  міжнародних  арбітражних  договорів,  в  тім числі   і   в   рамках   міжнародних   організацій  (наприклад,   ВПС,   в   конвенції   про   міжнародні залізничні  перевезення  та  ін.),  в  яких  сторони  погоджуються  на  відповідний  розгляд  їх  справ. Робиться  спроба  створити  міжнародне  арбітражне  право.  Активно  обговорюються  ініціативи створення постійного міжнародного суду. В 1892 р. Союз міжнародних залізничних перевезень створює Постійний арбітражний Суд. В 1895 р. Міжпарламентський Союз, приймає резолюцію про створення міжнародного третейського суду.

Ідея була підтримана на гаазьких конференціях 1899 р. і 1907 р. які в своїх конвенціях передбачили    створення    і    роботу    Постійного    Третейського    Суду.    До    конвенції    1899    р. приєдналися 47 держав і в 1900 р. Суд було засновано.
До  1920  р.  суд  провів  15  арбітражів,  але  з  цього  періоду  до  нього  звертаються  рідше. Більш  авторитетною  міжнародною  судовою  інституцією  стала  Постійна  палата  міжнародного правосуддя (статут її вступив в силу 1 вересня 1921 р.).
За   перші   п’ятнадцять   років   ХХ   ст.   укладено   понад   120   міжнародних   арбітражних договорів,   створюються   регіональні   судові   інституції  (наприклад,   Центральноамериканська палата  правосуддя).  Після  першої  світової  війни,  для  вирішення  своїх  повоєнних  проблем, держави  активно  створюють  змішані  арбітражні  суди  з  Німеччиною,  Австрією,  Угорщиною, Болгарією,   Туреччиною   та   іншими   державами  (всього   біля  50).   Вказані   суди   були   надто перевантажені, адже в них поступило більше 100 тисяч позовів.
Втім досвід їх роботи був надзвичайно корисним для відпрацювання механізму прийняття рішень  в  Постійній  палаті  міжнародного  правосуддя,  а  згодом  і  Міжнародного  Суду  ООН

(Статут Суду підписано 26 червня 1945 р., а вступив в силу 24 жовтня 1945 р.).
На    сьогодні    міжнародне    правосуддя    здійснюється    через    такі    судові    установи:    1. Міжнародний Суд ООН; 2. Міжнародний третейський суд (формується по конкретним справам і виконує  судові  функції  в  зв'язку  з  специфікою  ситуації  і  напряму  справи);  3.  Міжнародний трибунал з морського права (обирається в складі 21 Судді з списку, який подають країни - по 2 кандидатури  кожна;  стороною  в  спорі  можуть  бути  держави,  міжнародні  організації,  фізичні  і юридичні  особи); 4.  Суд  Європейського  Союзу (заснований  на  основі  договорів  про  створення Європейського  об'єднання  вугілля  і  сталі  -  18  квітня  1951  р.;  Європейського  економічного товариства   і   Європейського   товариства   з   атомної   енергії  -   від  25   березня   1957   р.);  5. Європейський Суд з прав людини (діє в рамках Ради Європи на основі Європейської конвенції про  захист  прав  людини  і  основних  свобод  від 4  листопада  1950  р.,  створений  в  1959  р.  з  1 листопада 1998 р. діє на постійній основі); 6. Міжамериканський Суд з прав людини (створений на  основі  Американської  конвенції  прав  людини  1969  р.); 7.  Економічний  Суд  Співдружності Незалежних Держав (діє на основі Угоди про заходи щодо забезпечення поліпшення розрахунків міжгосподарськими організаціями  країн-учасниць СНД від 15 травня 1992 р., Угоди про статус Економічного  Суду  СНД  від  6  липня  1992  р.;  Статуту  СНД  від  22  січня  1993  р.  (ст.  32), Положення і Регламенту Суду, 1994 р.); 8. Міжнародний трибунал по Руанді (створений в 1994 р. у  відповідності  з  резолюцією  Ради  Безпеки  ООН);  9.  Міжнародний  трибунал  по  колишній Югославії (створений у відповідності з резолюцією Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 р.); 10. Чисельні судові інституції арбітражного, третейського характеру.

16.2. Постійна палата міжнародного правосуддя

Укладення  в  1920  р.  угоди  про  Статут    Постійної  палати  міжнародного  правосуддя фактично  стало  початком  нової,  сучасної  історії  судового  розгляду  міжнародних  спорів  на постійній  основі.  Дискусії,  які  розгорнулися  в  рамках  Ліги  Націй  щодо  характеру міжнародної юстиції   навколо   трьох   проектів  (   а)   проект   Херста-Міллера,   поданий   президентом   США В.Вільсоном;  б)  проект  французької  комісії  1918  р.,  поданий  Буржуа;  і  в)  італійський  проект, поданий   Орландо)   в   основному  велись   навколо   питань   вибору  суддів,   юрисдикції   палати

(загально обов'язковою чи факультативною).
Ідею   обов'язкової   юрисдикції   захищали   Аргентина,   Бразилія,   Панама   і   Португалія. Перемога компромісна точка зору викладена в ст. 36 у "факультативні клаузулі". Суть її полягала в тому, що держави  члени Ліги Націй і, згадані в додатку до пакту Ліги Націй, можуть в любий час заявити про свою згоду на визнання обов'язковості Рішень Палати з перерахованих у статті спорів.  З  такими  деклараціями -  зобов'язаннями  виступили  згодом 45  держав,  але  висловили  в них суттєві застереження і обумовили термін дії зобов'язань.
На   основі   ст.  30   Статуту  Палата   сама   виробила   свій   Регламент   судочинства,   який прийняла 24  березня  1922  р.  Регламент  двічі  переглядався:  в  1926  і  1936  рр.  З  часом,  завдяки постановам  різних  міжнародних  договорів  була  розширена  юрисдикція  Палати.  Було  укладено понад  175  таких  договорів  і  понад 500  документів,  які  торкалися  юрисдикції  Постійної  палати міжнародного  правосуддя.  Лише  три  держави  не  визнали  юрисдикцію  Палати (Йемен,  Непал, Саудівська Аравія).
Перша  сесія  Палати  відбулася  в  Гаазі  в  1922  р.  Тривала  робота  Палати  до  того,  як Німеччина  вдерлась  в  Нідерланди  в  1940  р.  Щорічно  скликалося  кілька  сесій.  З  65  спорів, переданих  на  розгляд  Палати  було  прийнято 32  рішення,  дано 27  консультативних  висновки  і більше  200  розпоряджень.  Палата  врегулювала  чисельні  міжнародні  спори,  які  не  вдавалося врегулювати  державам  самостійно.  Рішення  і  консультативні  висновки  Палати  стали  цінним внеском в розвиток міжнародного права. На них і сьогодні посилаються вчені і практики.
Однозначно   негативну  оцінку  діяльності   Палати   давав   Радянський   Союз.   Головним докором  було  те,  що  Палата  розглянула  лише 0,01%  всіх  спорів,  які  виникли  за  час  існування Палати у світі. Але, по-перше, Палата повноважна розглядати   лише ті спори, щодо яких до неї було  звернення,  а  не  які  об'єктивно  існували  в  світі.  По-друге,  показники  ефективності  роботи судової інституції випливають не стільки з  кількості, скільки з  якості, рівне вирішення справи. Навіть радянські вчені і практики змушені часто посилатися на рішення Палати в підтвердження тої   чи   іншої   думки,   позиції.   Отже,   таку  негативну  оцінку  можна   однозначно   оцінити   як ідеологічно упереджену.


Під  впливом  рішень  Палати,  багато  держав  самостійно,  успішніше  справлялися  з своїми  проблемами.  Серед  відомих  рішень  Постійної  палати  міжнародного  правосуддя  слід назвати:  рішення  в  справі  пароплавства  Уімблдом;  консультативний  висновок  стосовно  спору Греції   і   Албанії   щодо   грецьких   національних   меншин;   консультативний   висновок   щодо правомірності закриття приватних шкіл в Албанії, Мосульський спір та ін.
Позитивна  діяльність  Постійної  палати  міжнародного  правосуддя  викликала  в  держав довіру  до  судової  форми  вирішення  проблем  і  вони   почали  створювати  додатково  судові установи на тимчасовій чи постійній основі. Так, враховуючи кількість проблем, що виникли між Німеччиною    і    Польщею    після    першої    світової    війни,    були    збережені    Верхньосілезький арбітражний  суд  і  Верхньосілезька  змішана Комісія.  Разом вони  розглянули  біля 4 тис. справ і прийняли відповідні рішення і біля 3,5 тис. консультативних висновки.
В 1927 р. Асамблея Ліги  Націй створює Адміністративний  Суд Ліги  Націй  для розгляду претензій посадових осіб і службовців секретаріату і Міжнародного бюро праці.
Процес  започаткований  Постійною  палатою  міжнародного  правосуддя,  попри  супротив окремих   держав   поступово   розвивався.   Своє  логічне  завершення  він   знайшов  у  створенні Міжнародного Суду ООН.


16.3. Міжнародний Суд ООН

Правовою основою діяльності Міжнародного Суду ООН є глава ХІУ Статуту ООН, Статут

Міжнародного Суду ООН (як складова Статуту ООН), Регламент Суду.
Члени ООН є ipso facto стороною Статуту Міжнародного Суду ООН. Окрім того, держави- нечлени  ООН  можуть  взяти  на  себе  зобов'язання  за  Статутом  Міжнародного  Суду  (такими сьогодні є Ліхтренштейн, Сан-Маріно і Швейцарія).
Міжнародний  Суд  складається  з  п'ятнадцяти  суддів,  обраних  Генеральною  Асамблеєю ООН  і  Радою    Безпеки  терміном  на  дев'ять  років.  Судді  повинні  бути  представниками  різних правових  систем,  виступати  в  особистій  якості  (непредставники  держав,  не  більше  одного громадянина  від  держави  і  відповідати  високим  моральним  якостям,  які  дають  в  їх  країнах обіймати  вищі  судові  посади,  бути  юристами  з  визнаним  авторитетом  в  області  міжнародного права.  Рішення  приймаються  більшістю  голосів,  при  кворумі  засідання  дев'ять  суддів.  Місце засідання  Гаага.  У  відповідності  з  ст.  19  Статуту  Суду  його  члени  при  здійсненні  судових обов'язків користуються дипломатичними привілеями і імунітетами.
Міжнародний  Суд  ООН  є постійнодіючим органом, який засідає, як правило, в повному складі,  а,  по  необхідності,  може  створювати  камери  (в  складі  трьох  і  більше  суддів)  для вирішення певної категорії справ. За свої перші 50 років існування (перше засідання відбулося 1 квітня 1946 року) Суд розглянув 97 справ по 75 спорам і 22 консультативним висновкам виніс 61
рішення Сторонами в справах, які розглядає Суд є тільки держави. Вони (сторони) виступають в Суді через представників, можуть користуватися послугами адвокатів, довірених.

Судочинство письмове і усне. Слухання є публічним, якщо сторони не попросили і Суд не прийняв   рішення   про   закрите   слухання.   Офіційні   мови:   англійська   і   французька:   на   них готуються  матеріали,  ведеться  судочинство,  приймається  рішення.  На  прохання  сторони,  їй дозволяється користуватися неофіційною мовою.

Компетенція Міжнародного Суду детально розкривається в главі П (ст.ст. 34-38) і главі ІУ
(ст.ст.  65-68)  Статуту  суду.  Суд  може  розглядати  всі  справи  передані  сторонами  і  питання спеціально  передбачені  Статутом  ООН,  або  чинними  міжнародними  договорами.  Держави- учасниці  Статуту  можуть  заявити  про  своє  визнання  юрисдикції  Суду  з  питань:  тлумачення договору; будь-якого питання міжнародного права; наявності факту, який будучи встановленим явить собою порушення міжнародного зобов'язання; характеру і розмірів відшкодування, належні за порушення міжнародного зобов'язання.
Такі  заяви  держав  можуть  бути  безумовними,  на  умовах  взаємності  або  на  певний  час. Вони  здаються  Генеральному  Секретарю,  який  забезпечує  їх  копіями  всіх  учасників  Статуту Суду  і  Секретаря  Суду.  Суд  своїм  визначенням  вирішує  спір  про  підсудність  справ  Суду.  Суд повноважний  розглядати  справи,  які  повинен  був  розглядати  Суд  заснований  Лігою  Націй  або Постійною палатою міжнародного правосуддя.
При   вирішенні   справ,   Суд   застосовує   міжнародні   договори  (загальні   і   спеціальні); міжнародні звичаї; загальні принципи права; судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних держав, як допоміжний засіб для визначення правових норм; вирішує справи ex aegno et bono, якщо сторони згідні.
Суд  може  давати  консультативні  висновки    з  будь-якого  юридичного  питання,  на  запит установи,  яка  уповноважена  це  робити  за  Статутом  ООН.  Прохання  про  консультативний висновок  повинно  бути  письмовим,  з  чітко  викладеною  суттю  питання.  Потрібно  додавати  всі документи, які мають відношення і допоможуть роз'ясненню питання.
Секретар  Суду  повідомляє  про  заяву  (прохання),  яка  поступила  від  держави,  яка  має доступ  до  Суду.  Робить  запити  щодо  відомостей  з  питань,  які  поступили  на  консультативний висновок.  Він  висловлює  готовність  Суду  прийняти,  в  термін  визначений  Головою,  письмові доповіді   у   справі,   заслухати   доповіді   на   відкритих   засіданнях.   Консультативні   висновки приймаються на відкритих засіданнях.
Рішення Суду обов'язкові для учасників спору. На випадок не виконання однією з сторін рішення  Суду Рада  Безпеки  ООН  на  прохання  другої  сторони  може зробити  рекомендацію або застосувати  заходи  приведення  рішення  до  виконання.  Але  Рада  Безпеки  не  здійснює  функцій судового виконавця. Вона вдається до таких дій, коли вважає, що невиконання судових рішень
може   загрожувати   міжнародному  миру  і  безпеці.  Консультативні  висновки   Суду  мають характер правової поради, правового роз'яснення.

Міжнародний    Суд    ООН    розглянув    біля   50    міжнародних    спорів    в    основному    з територіальних  питань:  про  розмежування  морського  простору  і  континентального  шельфу Північного  моря  (Данія  -  ФРН,  ФРН  -  Нідерланди  -  1967  -  1969  рр.);  рішення  про  анклави
(Нідерланди  проти  Бельгії,  1959);  спір  між  Грецією  і  Туреччиною  (1976  -  1987  рр.);  індо- португальський  спір  про  право  переходу  через  територію  Індії (1960  р.);  спір  між  Тунісом  і Лівією (1978 -  1982  рр.,  1984 -  1985  рр.);  спір  про  дійсність  арбітражу  з  прикордонного  між Гондурасом і Нікарагуа (1960); спір між США і Іраком (1979 - 1981 рр.) в зв'язку з захопленням американського  дипломатичного  і  консульського  персоналу  в  Тегерані;  спір  про  належність храму Преах Вихеар (Камбоджа проти Таїланду (1962); справа Південно-Західної Африки (1966 р.); справа про Барселонську компанію (Бельгія проти Іспанії, 1970) та ін.
Важливими  в  діяльності  Суду  є  його  рішення  щодо  власної  компетенції  в  конкретних справах. З цієї точки зору, крім вже згаданих: індо-португальської справи, справи про належність храму  Преах  Вихеар,  справи  Південно-Західної  Африки  і  стосовно  Барселонської  компанії, важливими  були  рішення  по  справам:  франко-норвезький  про  займи (1957  р.), "Інтерхандель"

(1959 р.);  ізраїльсько-болгарській (1959 р.) та ін.

Цікаві  консультативні  висновки  Суд  прийняв  щодо  статуту  Південно-Західної  Африки
(1956 р.), про юридичну силу рішень міжнародних адміністративних трибуналів (1954 і 1956 рр.), про склад Комітету по безпеці на морі (1960 р.), про розуміння п. 2 ст. 17 Статуту ООН (1962 р.) та ін.


16.4. Регіональні і спеціалізовані міжнародні судові установи
Окрім Міжнародного суду ООН на сьогодні успішно функціонують регіональні вони ж, як правило,  і  спеціалізовані  судові  установи,  хоч  це  і  не  обов'язково (універсальний  характер  має Міжнародний  трибунал  з  морського  права,  хоч  присвячені  конкретній  проблематиці,  але  на універсальній основі діють міжнародні трибунали по Югославії і Руанді).
Міжнародний  трибунал  з  морського  права.  Правовою  основою  діяльності  є  Конвенція ООН з морського права, 1982 р., Статут Міжнародного Трибуналу з морського права (додаток УІ до Конвенції) і Правила Трибуналу (Регламент).
Складається  з 21  члена  трибуналу,  неупереджених,  справедливих,  з  високою  репутацією незалежних суддів, які є відомими авторитетами в галузі морського права. Формується на основі справедливого  представництва  географічного  і  правових  систем.  Від  країни  не  може  бути  два громадянина.

Члени трибуналу обираються на 9 років, з тим, що повноваження перших триватимуть три  роки (7  членів  за  жеребом)  і  шість  років (7  членів  за  жеребом).  Кворум  для  засідання  11 членів, а для камери 7. Місце засідання - Гамбург (ФРН). Вирішує всі питання, спори і заяви, які передаються йому у відповідності з Конвенцією, питання застосування і тлумачення інших угод з морського права.
Сторонами  спору  можуть  бути:  держави  (учасниці  Конвенції),  міжнародний  орган  з морського дна, Підприємство (орган, який реалізує діяльність в Районі морського дна за межами національної юрисдикції) юридичні особи, фізичні особи (громадяни держав учасниць Конвенції, які здійснюють діяльність в Районі морського дна), інші держави, звернення яких в Трибуналах передбачено Конвенцією.
Спори  слухаються  Трибуналом  або  в  Камерах (11  суддів),  відкрито (якщо  не  прийнято інше рішення і рішення приймаються більшістю голосів. Рішення кінцеве і обов'язкове лише для учасників спору. Для розгляду конкретних справ можуть створюватися камери із трьох і більше членів.

Суд  Європейського  Союзу.  Діє  на  основі  Статуту Суду,  договорів  про  утворення  Союзу

(паризький  про  ЄОВС,  римські  про  ЄЕТ  і  Євратом),  Маастрихтського  договору  1992  (про

Європейський Союз), правил Регламенту.
В склад суду входять судді і генеральні адвокати (призначаються за згодою держав-членів на 6 років). Справи розглядаються в повному складі або в одній з камер. Судочинство письмове і усне (слухання справи).
Зберігається  таємниця  виступів  суддів  і  голосування.  Рішення  обов'язкове,  кінцеве  і  не оскаржується.

Право  звернення  в  суд  мають:  держави-члени,  органи  ЄС,  юридичні  і  фізичні  особи,

національні судові установи з проханням тлумачення права ЄС.
Суд  вирішує  спори  по  суті,  контролює  діяльність  держав  і  органів  ЄС  в  рамках  своїх повноважень,  забезпечує  виконання  права  ЄС,  його  тлумачення,  захищає  права  і  інтереси фізичних і юридичних осіб, приймає рішення по відміні органами ЄС прийнятих ними актів, які порушують право ЄС. До держави, яка допустила таке порушення суд може застосувати санкцію. Суд  формулює  основні  принципи  побудови  права  ЄС,  якщо  вони  не  відображені  в установчих  актах.  Серед  таких  принципів  Суд  визначив:  1)  право  ЄС  є  субординаційне  і розвивається  в  значному  завдяки  зусиль  органів  ЄС; 2)  право  ЄС  має  пряму  дію  на  території держав-членів  і  має  вищу  юридичну  силу  по  відношенню  до  національно-правових  актів; 3) норми  права  ЄС  є  складовими  національних  правопорядків  держав-членів,  з  них  випливають права  і  обов'язки  не  тільки  для  держави,  а  й  для  фізичних  і  юридичних  осіб; 4)  держави  не можуть посилатися на національне законодавство як на причину не дотримання норм права ЄС;

5)  на  випадок  виявлення  невідповідності  національно  правового  акту  нормам  права  ЄС,

національні суди повинні проголошувати такі акти не дійсними та ін.
Європейський Суд з прав людини. Діє на основі Європейської конвенції про захист прав людини  та  основних  свобод,  розробленого  для  себе  Регламенту  і  прецедентів  принятих  у попередні  роки,  за  період  існування (включаючи  роботу старого  Суду до  1  листопада  1998  р.) розглянув  понад  півтора  тисячі  справ.  Складається  з  кількості  суддів  по  1  від  держави,  які обираються  парламентською  асамблеєю  Ради  Європи  з  трьох  представників  запропонованих державою.  Можливо,  коли  буде  два  і  більше  суддів  з  одним  громадянством.  Суд  розглядає справи  великою  палатою (17  суддів)  малою  палатою (7  суддів)  і  комітетом  суддів (3  судді). Значна робота по розгляді справ ведеться в чотирьох секціях суду.
Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції  і  передаються  йому  Договірною  Стороною  або  на  підставі  заяви  будь-якої  особи, неурядової  організації  або  групи  осіб,  що  вважають  себе  потерпілими  від  порушення  їх  прав однією з Договірних сторін.
Суд надає Консультативні висновки з правових питань на запит Комітету Міністрів Ради Європи.  Передбачена  можливість  дружнього  врегулювання  справи,  при  якому  Суд  на  основі конфіденційності    надає    свої    послуги    сторонам.    Судді,    при    здійсненні    своїх    обов'язків, користуються дипломатичними привілеями і імунітетами.
Згідно  Регламенту  Суду  він  поділений  на  чотири  секції,  які  утворені  на  три  роки  з врахуванням географії, різних правових систем, завантаженням справами. Офіційні мови Суду - англійська і французька. Сторони можуть в слуханні справи користуватися не офіційною мовою. Економічний  Суд  СНД.  Складається  з  представників  держав-членів  СНД  (по  два  від кожної)  з  числа  спеціалістів  високої  кваліфікації  з  адміністративних  і  господарських  питань.

Строк повноважень - 10 років.
Вирішує    спори,    які    виникають    після    виконання    економічних    зобов'язань,    про відповідність національних нормативних та інших актів з економічних питань актам СНД, інші спори, які виникають в зв'язку з виконанням актів СНД при умові домовленості з цього приводу між державами.
Розглядає справи по зверненні держав і інститутів СНД. Судочинство ведеться російською мовою. За станом на сьогодні звернення до Суду досить рідкі.
За   період    після   другої    світової    війни   міжнародна   судова   практика   здійснювалась міжнародними  трибуналами.  Найбільш  відомі  з  них  Нюрнберзький  і  Токійський  трибунали досить  ефективно  здійснили  свої  судові  повноваження  і  фактично  заклали    основи  нового міжнародного   судочинства.   Міжнародний   трибунал   з   метою   судового   переслідування   осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території колишньої

Югославії   і   Міжнародний   трибунал   по   Руанді   повинні   ще   довести   свою   спроможність вирішувати складні проблеми дотримання прав людини і основних свобод.

16.5. Міжнародний арбітраж
Міжнародний  арбітражний (третейський)  суд  створюється  за  взаємною  згодою  держав  з призначених  чи  вибраних  ними  осіб-членів  Постійної  палати  третейського  суду.  Нормативною основою    для    діяльності    міжнародного    арбітражу    є    Конвенція    про    мирне    врегулювання міжнародних сутичок від 5(18) жовтня 1907 р. (розділ ІУ).
Угоди про застосування арбітражної процедури можуть укладатися в зв'язку з конкретним спором. Такі угоди називають ще третейським записом компромісом або спеціальною угодою. В них  повинні  бути  вирішені  такі  питання:  суть  спору,  умови,  порядок  і  термін  призначення арбітрів,  їх  повноваження.  В  таких  угодах  повинно  бути  визначено:  повноваження  арбітрів, порядок  прийняття  рішень,  правові  основи  прийняття  рішень,  мова  роботи  арбітражного  суду, місце його засідання тощо.
Держави  можуть  укласти  угоду,  в  якій  домовляється  про  передачу  арбітражним  судам спорів, які виникнуть у перспективі. В такому разі всі питання роботи арбітражного суду повинні бути вирішені в цій генеральній угоді.
Інколи    домовленість    про    арбітражну    процедуру    вирішення    міжнародних    спорів    є складовою основою міжнародного договору.

Незалежно  від  виду  арбітражної  угоди  всі  вони,  як  правило  виходять  з  таких  засад:  1)

арбітражний суд - є виключно мирним засобом врегулювання міжнародного спору.

Він  добровільний,  не  примусовий  і  повністю  залежить  від  учасників  спору;  2)  вибір
(обрання)  арбітрів -  справа  самих  заінтересованих  держав.  Якщо  спроба  створити  арбітражний суд виявилась невдалою сторони - учасники спору можуть звернутися за допомогою до третьої сторони (Генерального  секретаря  ООН,  Генерального  секретаря  Постійної  палати  третейського суду  і  т.п.);  3)  число  членів     арбітражного  суду  повинно  бути  не  парним.  Кожна  з  сторін призначає (обирає) рівну кількість арбітрів. Після обирається суперарбітр з представників країн, які  не  є  учасником  спору і,  громадянин  якої  не  обраний  вже  в  арбітражний  суд; 4)  арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу, а тому вона повинна уважно укладатися з врахуванням всіх питань, які виникнуть в роботі суду; 4) арбітражний суд приймає свої правила процедури (регламент), рішення про місцеперебування; 6) угоду про арбітражний суд укладають самі   заінтересовані   держави,   вони   ж   визначають   предмет   спору;  7)   сторони   угоди   про арбітражний    розгляд    справи    визначають    компетенцію    арбітражного    суду.    Вони    повинні враховувати існуючі норми міжнародного права з цього питання; 8) арбітражний суд діє в повній відповідності з арбітражною угодою сторін спору.

Арбітражне  судочинство,  як  правило,  ведеться  в  письмовій  і  усній  формі.  Рішення приймаються   більшістю   голосів.   Члени   арбітражного   суду   не   можуть   утримуватися   при голосуванні.  Таке  утримування  допускається  лише  при  попередньому  голосуванні,  яке  не  є обов'язковим  і  проводиться  лише  задля  уточнення  ситуації  в  процесі  арбітражного  розгляду справи. Рішення є остаточним і обов’язковим для сторін спору. За останніми залишається право звернутися до арбітражного суду з проханням переглянути справу.
Арбітражному розгляду підлягають спори з участю міжнародних організацій. Витрати на арбітражний розгляд несуть учасники спору якщо не буде прийнято іншого рішення.
Особливим  видом  міжнародного  арбітражу  є  Постійна  палата  третейського  суду,  яка створена    Гаагзькими    конвенціями    1899    і    1907    рр.    Міжнародне    бюро    Постійної    палати
(канцелярія) в період між скликаннями Палати виконує функцію посередника. Спостереження за його діяльністю ведуть учасники Постійної розпорядчої Ради (складається з глав дипломатичних представників  акредитованих  в  Гаазі  від  держав-учасниць  конвенцій  і  Міністра  закордонних справ Нідерландів - голови ради).
Бюро  складає  список  арбітрів  з  числа  юристів,  яких  висувають  (не  більше  чотирьох) держави-учасниці   конвенцій   строком   на   шість   років.   Кандидати   в   арбітри   повинні   бути високопрофесійні юристи, компетентні в питаннях міжнародного права.

Серед такого списку арбітрів (біля 160 чоловік) учасники спору обирають по два арбітри

(кожний), один з них може бути громадянином країни, яка обирала.
Активність  Постійної  палати  третейського  суду  не  висока.  За  майже  100  років  вона розглянула 24 справи, з яких на другу половину століття прийшлось дві справи.
Разом   з   тим   багато   держав   і   міждержавних   організацій   підкреслюють   важливість арбітражного  розгляду.  Зокрема  на  важливості цієї процедури наголошують Всесвітня поштова конвенція,   Міжнародна   Конвенція   електрозв'язку,   Статут   ЮНЕСКО,   Єдина   конвенція   про наркотичні засоби 1961 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція по регулюванню освоєння мінеральних копалин Антарктики 1988 р. та інші універсальні міжнародні договори. На десятій  сесії  Комісії  міжнародного  права  ООН  були  прийняті "Примірні  правила  арбітражного процесу".    Правила    схвалені    резолюцією    Генеральної    Асамблеї    ООН    в    1958    р.   (мають рекомендаційний  характер).  Вони  вирішують  питання  існування  спору  і  обсягу  арбітражного зобов'язання, правила обов'язкові для укладання компромісу, утворення арбітражного суду, його права і процес арбітражу, наради суду, арбітражного рішення, тлумачення арбітражного рішення, питання дійсності і визнання недійсним арбітражне рішення, перегляду арбітражного рішення.



 

Яндекс.Метрика >