...
МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ PDF Печать E-mail

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

13.1. Поняття міжнародних правовідносин
Міжнародні  правовідносини  (правильніше  –  міжнародно-правові  відносини)  є  другою головною  складовою  механізму  міжнародно-правового  регулювання (після  норм  міжнародного права).    Концепція    міжнародних    правовідносин    притаманна    здебільшого    вітчизняній
(пострадянській)   науці.   Західна   доктрина   міжнародного   права   вважає   подібні   конструкції штучними, віддаючи перевагу розглядові механізму дії конкретного міжнародно-правового акту, домовленостям між суб'єктами міжнародного права.
Комплексні дослідження міжнародних правовідносин були проведені В.М.Шуршаловим і В.О.Соколовим.    Решта    радянських    дослідників    міжнародного    права    торкалися    проблеми міжнародних правовідносин, як правило, у світлі розвитку інших аспектів міжнародного права. У зв’язку з цим в науці і досі не вироблено сталої, загальновизнаної думки щодо природи і сутності міжнародних правовідносин.

Міжнародні правовідносини розглядають у широкому і вузькому контексті.
В   широкому   розумінні   йдеться   про   особливий   вид   міжнародних   відносин,   тобто врегульовані правом суспільні відносини. Так, за С.В.Черниченком “міжнародні правовідносини
-   це   правовий   зв'язок   між  конкретними   особами,  здатними  брати  участь  в  міждержавних відносинах,    який    складається    з    таких,    що    кореспондуються    одне    одному    конкретних правоздатності  і  обов'язків  вказаних  осіб,  який  виник  внаслідок  настання  юридичного  факту... Міжнародні правовідносини - це не будь-які суспільні відносини, а завжди міждержавні".

Вузьке розуміння міжнародних правовідносин міститься у наступних тезах І.І.Лукашука:
“Правовідносини стосуються не матеріальних, а ідеологічних явищ. Після врегулювання правом матеріальні   відносини   не   переносяться   в   ідеологічну   галузь.  /.../   правовідносини   можуть виникнути  до  відносин,  які  підлягатимуть  регулюванню. Існують також правовідносини, які не опосередковують яких-небудь інших відносин, наприклад процесуальні...”.
Аналіз сутності міжнародних правовідносин повинен включати дослідження: а) суб'єктів права  (учасників  правовідносин);  б)  матеріального  та  юридичного  змісту  правовідносин;  в) об'єктів правовідносин.


13.2. Суб'єкти міжнародних правовідносин
У   вітчизняній   науці   міжнародного   права  досі  остаточно  не  з’ясованим  залишається питання щодо тотожності чи відмінності між поняттями “суб’єкт міжнародних правовідносин” та

“суб’єкт міжнародного права”.
Переважна    більшість    фахівців    міжнародного    права    до    суб'єктів    міжнародних правовідносин відносить суб'єкти міжнародного права, повністю ототожнюючи ці поняття. На їх думку, в міжнародному праві, як і у будь-якій іншій області права, не може існувати суб'єкта конкретних  правовідносин,  який  не  був  би  суб'єктом  права,  тобто  не  володів  правоздатністю  і основними ознаками правосуб'єктності в межах цієї області права.
Справді,  суб'єкт  міжнародних  правовідносин  завжди  є  суб'єктом  міжнародного  права, проте  не  завжди  суб'єкт  міжнародного  права  може  бути  суб'єктом  будь-яких  міжнародних правовідносин.  Наприклад,  такі  суб'єкти  міжнародного  права,  як  міждержавні  організації,  не здатні відповідно до своїх статутів бути учасниками багатьох міжнародних правовідносин. Крім того, стати суб'єктом конкретних міжнародних правовідносин можна лише після того, як настали відповідні юридичні факти.


13.3 Зміст міжнародних правовідносин
В   науці   міжнародного   права   загальновизнаною   є   точка   зору,   що   права   і   обов'язки учасників міжнародних правовідносин складають юридичний зміст цих правовідносин.
Піднята  в  загальнотеоретичній  літературі  дискусія  навколо  цього  твердження,  спроба розглядати  такі  права  і  обов'язки  як форму міжнародних  правовідносин, а їх  змістом - реальну поведінку, взаємодію відповідних учасників, в науці міжнародного права не була підтримана.
Разом  з  тим  спільного  розуміння  не  вдалося  досягти  при  розкритті  змісту  суб'єктивних прав  і  суб'єктивних  обов'язків.  Що  стосується  суб'єктивних  прав,  то  для  одних -  це  об'єктивне право  в  конкретних  правовідносинах,  реалізоване  право.  Для  інших,  суб'єктивне  право -  то  є юридичні засоби (не тільки норми міжнародного права і, випливаючі з них права) забезпечення певної поведінки суб'єктів. Інколи підтримується і такий погляд на суб'єктивне право, як на міру дозволеної  поведінки.  Правда,  прихильники  вказаної  точки  зору  обходять  питання:  чим  таке суб'єктивне право відрізняється від норми міжнародного права, функція якої також бути мірою дозволеної поведінки. Тому такі уточнення, чи розбіжності між самими прихильниками вказаної точки  зору,  як:  це  міра  поведінки  зобов'язаного  суб'єкта  стосовно  уповноваженого,  або  міра дозволеної  поведінки  самого  уповноваженого  суб'єкта,  чи,  як  різновид  останньої -  можливість поведінки по реалізації суб'єктивного права, по вимогам відповідної поведінки від зобов'язаних суб'єктів, а, в необхідних випадках, застосування примусу до останніх, принципового значення не мають.
Головне в суб'єктивному праві - це забезпечення нормою міжнародного права можливість певної  дії  чи  утримання  від  дії.  Реалізувати  норму  міжнародного  права  можна  тільки  через реалізацію  суб'єктивного  права  чи  виконання  суб'єктивних  обов'язків  учасників  міжнародних правовідносин.
Іншого    погляду   на    проблему   притримуються    прихильники    нормативістської    теорії міжнародного  права  (Г.Кельзен,  Й.Кунц,  П.Гугенхейм,  Дж.Мореллі,  І.Мінагава  та  ін.).  Вони, зокрема,  вважають,  що  існує  лише  об'єктивне  право.  Що  стосується  суб'єктивного  права,  то воно є результатом доктринальних припущень прихильників природного права.
Суб'єктивні   права,   як   і   відповідні   правовідносини,   можуть   складатися   одночасно   з прийняттям відповідної норми міжнародного права, а можуть з'явитися через певний період після вироблення   норми,   в   період  виникнення  міжнародних   правовідносин.  Тобто  виникнення  і реалізація суб'єктивних прав не завжди є співпадаючими моментами.
Наприклад,   юридичне   визнання   держав   одна   одної   дає   їм   підставу  для   здійснення суб'єктивного  права  на  дипломатичні  зносини,  обмін  посольствами.  Але  це  право  може  бути реалізоване    через    роки,    а    може    взагалі    не    бути    реалізованим,    тобто,    коли    відповідні правовідносини не складуться. Це є наслідком того, що в міжнародному праві суб'єктивні права виникають не з правовідносин, а з норми права.
Суб'єктивне право не слід змішувати з правоздатністю суб'єктів міжнародного права. Поки не наступив відповідний юридичний факт суб'єктивне право не існує (існує потенційно) і суб'єкт міжнародного  права  володіє  лише  правоздатністю.  Міжнародна  правоздатність  реалізується  в суб'єктивному праві, але не охоплює її. Можлива міжнародна правоздатність, яка не виступатиме як  суб'єктивне  право.  Так,  правоздатність  не  забезпечена  відповідним  правовим  обов'язком  не стане   суб'єктивним   правом.   Правоздатність   укладати   міжнародні   угоди   не  зобов'язує  іншу державу  йти  на  таке  укладення,  а  без  такого  зобов'язання  не  можна  говорити  про  суб'єктивне право.  Правоздатність  встановлювати  дипломатичні  зносини  без  згоди  іншої  сторони  не  стане суб'єктивним правом.
Отже,    міжнародна        правоздатність    по    суті    ширше    поняття    суб'єктивне    право. Правоздатність    реалізується    через     суб'єктивне        право      настільки,    наскільки    це кореспондуватиметься    з    прийнятими    зобов'язаннями        іншою    стороною     правовідносин. Вирішується це в міжнародному праві лише через угоду суб'єктів або на основі норм звичаєвого права (наприклад, статус постійно нейтральної держави).
Міжнародна  угода  може  змінити  можливості  реалізації  правоздатності  суб'єкта  через розширення або звуження його суб'єктивних прав і обов'язків.
Обов'язки суб'єкта міжнародних правовідносин разом з суб'єктивними правами складають зміст  правовідносин.  Вони  є  визначальними  для  необхідної  поведінки  суб'єкта  правовідносин. Виконання  обов'язків  суб'єктом  правовідносин  не  може  залежати  від  вольового  рішення (як  це може  бути  з  суб'єктивним  правом).  Воно  обов'язкове  і  за  формою  і  по  суті.  Коли  ж  суб'єкт правовідносин спробує уникнути дотримання своїх суб'єктивних обов'язків, до нього може бути застосовано відповідні заходи примусу.

Незалежно  від  того,  про  яку  поведінку  йдеться:  необхідну,  належну  чи  обов'язково,
якщо вона є реалізацією суб'єктивного обов'язку, то вона завжди повинна бути поведінкою згідно розпоряджень, що випливають з норми міжнародного права.
Суб'єктивні  міжнародні  обов'язки  існують  в  тісній  єдності  з  суб'єктивними  правами  в рамках   цілого  -  правовідносин.  Права  і  обов'язки  це  протилежності,  які  в  однаковій  мірі стосуються різних суб'єктів-учасників одних і тих же міжнародних правовідносин. Суб'єкт, який має право одночасно є і зобов'язаним суб'єктом. Теоретично можна уявити права без обов'язків, але    такі    правовідносини    не    характерні    для    міжнародного    права.    Рідко    зустрічаються    в міжнародному праві прості правовідносини, коли є одне право і відповідно йому один обов'язок. Міжнародні   правовідносини,   як   правило,   складні   за   структурою,   які   включають   чисельні суб'єктивні права і відповідні їм за кількістю суб'єктивні обов'язки.
Для  зручності  аналізу  їх  інколи  розподіляють  на  групи.  Найбільш  часто  в  класифікації застосовується  критерій  походження  суб'єктивних  прав  і  обов'язків  учасників  міжнародних правовідносин, критерій джерела права.
Зокрема, виділяють такі правовідносини: а) права і обов'язки які випливають з основних принципів сучасного міжнародного права; б) права і обов'язки яких, випливають з міжнародних договорів; в) права і обов'язки яких виводяться з звичаїв міжнародного права; г) права і обов'язки яких є наслідком рішень міжнародних органів (міжурядових організацій, міжнародних судових і арбітражних  інституцій);  д)  права  і  обов'язки,  які  є  наслідком  односторонніх  дій  учасника правовідносин і згоди на те інших учасників.



13.4. Об'єкт міжнародних правовідносин
Як  і  у випадку з  суб'єктами  правових  відносин  існує  різне  бачення об'єкту міжнародних правовідносин.  Одні  фахівці  права (О.К.Стальгевич,  Ю.К.Толстой  та  ін.)  вважають,  що  об'єкт права  і  об'єкт  правовідносин  це  одне  і  теж.  Інші (Ф.І.Кожевніков,  Д.Б.Левін  та  ін.)  до  об'єкту міжнародного права відносять міжнародні відносини, а до об'єкту міжнародно-правових відносин
-  територію,  дії,  утримання  від  дій,  природні  багатства  континентального  шельфу,  об'єкти,  які запустили в космічний простір і т.п.
Досить значна кількість фахівців міжнародного права категоричні в тому, що об'єкт права і об'єкт правовідносин - різні поняття. Об'єктом конкретних правовідносин, вважають вони, є не суспільні   відносини,   а   конкретні   блага  (політичні,   матеріальні,  духовні,  особисті  тощо),  з приводу яких склалися суб'єктивні права і обов'язки суб'єктів.
Блага  -  це  все  те,  з  приводу  чого  суб'єкт  вступає  у  відносини  на  їх  досягнення,  чи відокремлення  від  них.  Саме  відносини (а  не  блага)  регулює  право  через  визначення  прав  і обов'язків  суб'єкта.  Отже  тут  (в  правовідносинах)  в  одне  ціле  об'єднуються  суб'єкти  права, обов'язки і відносини між суб'єктами. Якщо сюди добавити матеріальні блага, то необхідно їх
об'єднати (зв'язати) хоч би з одним яким-небудь елементом, інакше вони не можуть відноситись до правовідносин  як властивий  йому елемент. Очевидно, що єдиним елементом, з якими, хоч і теоретично  можна  допустити  такий  зв'язок,  -  це  суб'єкт  правовідносин.  Але  відносини  типу
"суб'єкт   -    правовідносини   -        благо"   (матеріальне        чи    нематеріальне)   -    не    є    соціальними відносинами    і    правом    не    впорядковуються.    З    матеріальними    благами    у        права    взагалі опосередкований зв'язок (через суб'єктів). А все те, що має опосередковане відношення до права єтаким і для його компонента - правовідносин. Отже, матеріальні і нематеріальні блага не можуть бути складовими елементами правовідносин.
Об'єктом  правовідносин  можуть  бути  тільки  суспільні  відносини.  Під  час  переходу  від норми    права    до    правовідносин    не    змінюється    об'єкт    правового    регулювання,    він    лише конкретизується   із   загальних   суспільних   відносин,   які   можуть   бути   врегульовані   правом, виділяються конкретні відносини між конкретними суб'єктами. Ці відносини базуються на правах і обов'язках вказаних суб'єктів. Різниця між об'єктом міжнародного права (система міжнародних відносин) і об'єктом міжнародних правовідносин (чітко визначені міжнародні відносини) в об'ємі відносин,  що  підлягають  регулюванню  в  ступені  їх  індивідуалізації.  Так,  як  правовідносини  є засобом  реалізації  норми  міжнародного  права,  засобом  впливу  норми  на  об'єкт,  не  можна говорити про різну об'єкти, чи зміну об'єкту в процесі міжнародно-правового регулювання.
Втім  подібну  логіку  доведення  використовують  і  ті  автори  хто  вважає,  що  об'єктом міжнародних  правовідносин  є  матеріальні  і  нематеріальні  блага,  тому,  що  вони  є  об'єктом міжнародного права в цілому (В.М.Шуршалов, Н.А.Захаров та ін.).
Відсутність   загальновизнаного   погляду  на   об'єкт   міжнародного   права   безпосередньо впливає    на    досягнення    чи    відсутність    таких    в    аналізі    проблеми    об'єкта    міжнародних правовідносин. Окрім названих поглядів на об'єкт міжнародних правовідносин можна вказати ще й на такі: а) це зобов'язання, що випливають з правових норм (Дж.Старк, Л.Опенгейм та ін.); б) це всі сторони державної діяльності (С.А.Котляревський, П.Лабанд та ін.); в) це влади, населення і територія (Н.А.Захаров); г) це сукупність позитивних і негативних дій суб'єктів міжнародного права  (А.Л.Байков);   д)   це   все   те,   що   відноситься   до   міжнародних   відносин  (Ф.Мартенс, Л.Шаланд, Р.Філімор та ін.); е) це сила природи, сила людей і сила суспільства (Н.М.Коркунов); є) це інтереси держав (А.Горовцев, М.Таубе, П.Казанський та ін.) і т.д.



13.5. Юридичні факти і міжнародні правовідносини
Виникнення,    зміна    і    припинення    суб'єктивних    прав    і    юридичних    обов'язків    в міжнародному   праві   пов'язано   з   певними   життєвими   обставинами   і   умовами,   з   певними юридичними  фактами.  Отже,  юридичні  факти  це  зовнішні  для  правовідносин  елементи,  які
дозволяють встановити, коли такого роду правові зв'язки виникають і припиняються, і взагалі,
чи вони можливі і при яких обставинах.
Спільний  для  міжнародного і внутрішньодержавного права юридичний факт не значить, що виникнуть тотожні правові наслідки. Один і той же юридичний факт водній правовій системі може   сприяти   виникненню   правовідносин,   а   в   іншій   зміні   чи   припиненню   відповідних правовідносин.
Зміна  чи  припинення  міжнародних  правовідносин  без  того,  щоб  наступив  нормативно передбачений  юридичний  факт  може  привести  до  порушення  динаміки  розвитку  міжнародних відносин в цілому, до невиконання конкретних зобов'язань (наприклад, денонсація міжнародного договору, коли одна держава скористалась сповна власними суб'єктивними правами).
Юридичними  фактами,  які  породжують  міжнародно-правові  відносини  можуть  бути  як індивідуальні, так і колективні дії суб'єктів міжнародного права, певні події.
Інколи  юридичні  факти  приводять  лише  до  виникнення  певних  суб'єктивних  прав  і обов'язків  суб'єкта  міжнародного  права  без  завершального  формування  їх  в  правовідносини.  А саме  формування  відповідних  правовідносин  проходить  на  підставі  інших  юридичних  фактів. Прийняття  держави  в  міжнародну організацію,  як  правило,  породжує  її  суб'єктивне  право  бути обраною  в  керівні  органи  організації.  Але  саме  такі  правовідносини  складуться  після  факту обрання.  Отже  факт  прийняття (вступу)  держави  в  міжнародну  організацію  не  був  таким,  що породжує  правовідносини  здійснення  функцій  члена  керівного  органу,  останні  формуються  на основі такого юридичного факту як обрання в керівний орган.
Але й факт прийняття в міжнародну організацію не є таким, що можна вважати юридично не  значимим  для  правовідносин  здійснення  функцій  члена  керівного  органу.  Він  засвідчив абстрактну    можливість,    суб'єктивне    право    суб'єкта    міжнародного    права.    Отже,    не    всі правовідносини  утворюються,  на  підставі  певного (одного)  юридичного  факту.  Для  більшості необхідна ціла ланка юридичних фактів. Така ж умова часто необхідна для припинення певних правовідносин,  тобто,  щоб  наступив  не  один,  а  низка  юридичних  фактів.  Наприклад,  для виключення з складу членів Ради Європи необхідна спеціальна доповідь відповідного комітету, підтримка   її    щонайменше   двома   комітетами,    чергове   засідання    парламентської    асамблеї, внесення   конкретного   проекту   резолюції,   відповідне   голосування,   припинення   акредитації парламентської делегації і т.д. Відсутність хоч би одного з вказаних юридичних фактів веде до неможливості припинення правовідносин членства в цій організації.
Для  правових  наслідків  в  міжнародному праві  виділяють  юридичні  факти,  що ведуть до утворення, зміни чи припинення міжнародних правовідносин; позитивно і негативно впливаючі на  правовідносини;  такі,  що  залежать  від  волі  суб'єкта  міжнародного  права  і  подій;  факти одноразової, багаторазової і тривалої дії.

В   системі   юридичних   актів,   що   впливають   на   утворення,   зміну   чи   припинення правовідносин,    можна    виділити:    1)    акти    односторонні    дії   (визнання    держави,    розрив дипломатичних   відносин,   оголошення   персоною  non  grata,   застереження   до   міжнародних договорів,   денонсація,   нотифікація,  протест   та  ін.);  2)  двохсторонні  і  багатосторонні  акти

(підписання,  ратифікація  міжнародного  договору,  рішення  міжнародних  організацій  та  ін.); 3)

події ситуації, становища (революції, війни, rebus sie stantibus та ін.).
Юридичними  фактами  можуть  бути  і  неправомірні  дії,  які  породжують  правоохоронні правовідносини міжнародної відповідальності.

 

Яндекс.Метрика >