...
Конституційний Суд України: досвід і проблеми PDF Печать E-mail

Конституційний Суд України: досвід і проблеми


18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися іабезпсчувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Два роки від дня юридичного і фактичного {впровадження конституційної юрисдикції — дата надто скромна. Ще не стерлися в пам'яті слова Президента України Л. Кучми, висловлені у вересні 1996 р. на третьому (позачерговому) з'їзді суддів України: «Від вас сьогодні багато залежить, яким буде цей Суд. Я його бачу писококо.міістснтним, абсолютно незалежним, а його суддів — кваліфікованими, сміливими, порядними і — особливо — патріотичними людьми. З таким складом цей Суд стане поряд гі Президентом України справжнім гарантом додержання Конституції».
Не буду. наводити статистику розгляду справ, нона загальновідома. Зосереджу увагу на окремих проблемних питаннях.
Ідея створення конституційного правосуддя як форми конституційного контролю порівняно швидко увійшла в громадську правосвідомість, не зустрінувши значного опору. Якщо й були суперечки, то з приводу того, як будувати Суд — чи за американською моделлю, коли функцію конституційного контролю здійснює система загальних судів або найвищий суд країни, чи це має бути спеціалізований, окремий Конституційний Суд. За концепцією Верховного С'уду України, конституційний контроль мала здійснювати окрема конституційна палата. шо структурно входила до складу Верховного Суду України. Це зняло б можливість тиску і боку інших гілок влади, підвищило авторитет судової гілки влади.
Гостро стояло питання щодо порядку утворення Конституційного Суду. Пригадасмо, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 р. судді мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України — за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Вер¬ховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Консти¬туційного Суду виявилося неможливим. Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та з'їзд суддів України.
За новим Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р, порядок призначення суддів аналогічний тому, який діє в Болгарії та Італії. Як на мене, довго очікуване «дитя» народилося «недоношеним» і певною мірою «небажаним». Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Досить лише нагадати звинувачення Конституційного Суду України з боку представників законодавчої влади у «захопленні» тимчасового приміщення, в якому Суд розмістився за розпорядженням Кабінету Міністрів України, судовий процес в арбітражному суді з цього приводу, «урізування і голосу» фінансування Суду під час затвердження Державного бюджету України, дсб;ггуіі;!іііія и парла¬менті щодо переведення місця розташування Суду до Харкова або мусування питання лсгіти-мності суддів, призначених Президентом України.
Прийнятий поспіхом новий Закон України «Про КОНСТИТУПІІІІ!І!;І Суд України» з враху¬ванням двох років роботи, на мій погляд, свідчить, що при ного конструювати гріти с, Конституційного Суду України як судового органу враховувалася недостатньо. Звідси и відсу¬тність поняття сторони в процесі та визначення прав учасників процесу: знайомитися з матеріалами справи, ставити /запитання, заявляти клопотання, в тому числі про відвід судді. права на ознайомлення з протоколом, подання на нього зауважень тощо. Наслідком цього с наголос на повноваженнях як органу конституційної юрисдикції і менше уваги звернуто н;і здійснення цієї функції саме Судом. Разом з тим був високий громадський ентузіазм і не иікі соці;ільні надії, які висловив народний депутат С. Хмара: «Вінце Конституційного Суду \ країни — лише Бог».
Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, шо його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, і соціальну, і іоргідичіі\ сфери життя. Разом з тим були нова Конституція України і не переглянутий до нього часу масив законо¬давства, який законсервував форми економічного, соціального буття, що склалися раніше. За таких умов Суд змушений проходити між Сціллою соціальних реформ і Харібдою юридичних псрспонів.
Стара радянська конституційно-правова доктрина виявилася нездатною обслуговувати вимоги соціального розвитку. В цій ситуації Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого — як науковий центр розвитку конституційне- правової думки. Уже першими своїми рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України.
Проте слід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, що звертаються до Суду. і в громадській свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України. Насамперед він не повинен підміняти законодавця. Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки. Намагання використати Суд як сферу політичної боротьби були. Не, зокрема, справа за конституційним поданням народних депутатів України про визнання неконституційними указів Президії Верховної Ради України щодо заборони діяльності Компартії України, яка попередньо вивчається до розгляду Судом. По іншій справі за поданням народних депутатів України щодо визнання неконституційними положень абзаца восьмого частини першої ст. 73 Кодексу законів про працю України, що стосуються встановлення 7 і 8 листопада — річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції — святковими днями. Конституційний Суд України ухвалою від 5 березня 1998 р. відмовив у відкритті конституцій¬ною провадження. Своє рішення Суд мотивував тим, що поставлене перед ним питання є політичним, а не юридичним.
Вирішення політичних питань суперечить призначенню Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, оскільки будь-яка політична діяльність є несу¬місною з діяльністю як суддів загальної юрисдикції, так і суддів Конституційного Суду України. Порушене в названому конституційному поданні питання має вирішуватися Верховною Радою України відповідно до встановленої законодавчої процедури.
На жаль, Суд не уникнув роботи в режимі «пожежної команди» в період передвиборної кампанії у березні 1998 р. Досить згадати, що Суд двічі розглядав питання конституційності та офіційного тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. Дна наступні рішення стосувалися конституційності Постанови Верховної Ради України «Про порядок проведення виборів депутатів міської, районних у місті Києві рад та міського голови у місті Києві», а також офіційного тлумачення окремих положень Закону України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів». Приймаючи рішення неза¬довго до дня виборів, Суд вільно чи невільно був утягнутий в політичні процеси.
Наступне питання, яке має особливе значення для розгляду справ за конституційними зверненнями щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, є уточнення поняття (категорії) «застосування» положень Конституції України або законів України, яке вжито у ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України». Посилаючись на наявність неодноз¬начного застосування положень судами України та іншими органами державної влади, згаданий Закон, на жаль, не дає визначення «застосування закону». Згідно з визначенням науковців Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого Ю.Тодики і О.Марцеляка, «застосуван¬ня — це діяльність компетентних органів, наділених владними повноваженнями по забезпе¬ченню реалізації основних прав і свобод громадян України»'. Отже, йдеться про діяльність компетентних органів, наділених владними повноваженнями. Інший автор — В.Туманов — п псрджує, що «застосування закону, за класикою теорії права, — це загальнообов'язковий акт, виражений в судовому рішенні або в подібному (схожому) з ним за силою юридичному акті, який має загальне значення» . Тобто підставою для конституційного звернення є не будь-яке неодно іначне застосування (невиконання) положень закону чи Конституції України органами державної плади, а таке застосування, яке має загальне (за аналогією з судовим рішенням) значення. Більш широке розуміння поняття «застосування» поставить конституційне право¬суддя поряд із судами загальної юрисдикції та прокуратурою.
Таким же оціночним є інше поняття — «практична необхідність» у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень законів та Конституції України як підстави для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Невизначеність наведеного поняття є причиною надходження конституційних подань, які Суд залишає без задоволення. Так. ухвалою Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. підмовлено у відкритгі конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення статей 19 і 20 Закону України

 

Яндекс.Метрика >