загрузка...
-->
Процес професійного навчання в ПТНЗ PDF Печать E-mail

Процес професійного навчання в ПТНЗ

· загальна характеристика процесу професійного навчання
· принципи професійного навчання
· характеристика основних загальнодидактичних принципів навчання
· характеристика власне принципів професійного навчання

Загальна характеристика процесу професійного навчання
Професійно-технічна освіта, де вперше на базі продуктивної праці в органічній єдності виступають загальна, політехнічна і професійна освіта, теоретичне і практичне навчання, виховання і розвиток учнів, є специфічною системою, яка у цілісному вигляді представляє усі суттєві, змістовні й організаційні характеристики трудової, професійної освіти. Тому саме тут насамперед можливий і необхідний діяльнісний підхід до аналізу і структурування навчально-виховного процесу.
Професійно-технічна освіта виконує функцію виховуючого і розвиваючого навчання (теоретичного і практичного) кваліфікованій продуктивній праці, тому в її розвитку визначальне значення має діалектичне протиріччя між пізнанням і практикою в процесі навчання, між навчально-пізнавальною й навчально-виробничою діяльністю. Педагогіка і дидактика дотепер базувалася переважно на досвіді загальноосвітньої школи, узагальнюючи закономірності навчально-пізнавальної діяльності. Теорія практичного (виробничого) навчання також розвивалася відносно самостійно. Перед професійною педагогікою стоїть завдання їх поєднання, вироблення єдиної логіки педагогічного процесу, наукового обгрунтування всіх сторін і моментів цілісної педагогічної діяльності.
До рушійних сил педагогічної діяльності, що спонукають, динамізують її, відносяться потреби, інтереси, стимули, мотиви. Вони мають складну внутрішню диференціацію, форми і сфери взаємодії. Стосовно до учнів професійної школи головну роль грають інтереси і потреби в праці й освіті, як суспільні, так і індивідуальні, що різнобічно обумовлюють мотивацію навчання. Центральною ланкою соціальної детермінації завжди виступає окремий учень, але кінцевий результат навчання досягається тільки внаслідок спільної діяльності учнівського і педагогічного колективів, взаємодія яких набуває особливе значення в міру розвитку суспільних форм навчання. Стимулювання “через колектив” розглядається як найбільш діючий засіб формування особистості, для якої не тільки саме існування, але і спонукальні причини діяльності (у даному випадку навчання) носять суспільний характер.
Рушійні сили, спрямованість яких формується і розвивається в процесі виховання учнів, визначають характер здійснення педагогічних цілей з ідеального уявлення про форму предметної діяльності. Рішення педагогічних і методичних завдань найбільш ефективне в тому випадку, коли збігається свідома постановка мети усім колективом і окремими його членами.
Логіка педагогічного процесу - це найбільш загальні й суттєві зв'язки і відношення всіх компонентів навчальної і педагогічної діяльності (змістовних і процесуальних), у своїй цілісності педагогічних цілей, що призводять до реалізації. У силу того, що потреба в передачі накопиченого суспільного досвіду відтворюється в кожному поколінні, конкретна навчальна і педагогічна діяльність являє собою не одиничний факт, а повторюється, розвивається, у результаті чого формуються її загальні і специфічні закономірності.
Логіка професійного навчання має свою специфіку й істотні відмінності. Вона обумовлена: а) сутністю і закономірностями (як загальними, так і приватними, конкретно-історичними) трудової, матеріально-виробничої діяльності робітника; б) особливостями відображення цих закономірностей у системі розвиваючого наукового знання і відповідно в змісті професійно-технічного освіти; в) психологічними закономірностями трудового і професійного навчання, насамперед формування умінь і навиків.
Ядром професійної підготовки є виробниче навчання – основний різновид педагогічної діяльності, у ході якої на основі поєднання навчання з продуктивною працею, виховання стійкої потреби до праці і розвитку творчої активності в учнів формуються знання, уміння і навики, що забезпечують здатність і готовність до здійснення конкретної професійної діяльності певного рівня кваліфікації. У виробничому навчанні конкретизуються і на практиці реалізуються всі знання, уміння і навики, отримані учнями при вивченні інших навчальних предметів, що визначає особливе місце і роль виробничого навчання в структурі навчально-виховного процесу в професійно-технічних навчальних закладах.
Виробниче навчання – це дидактично розчленоване й упорядковане відтворення окремих функціональних компонентів професійної діяльності робітника з метою їх свідомого і тривалого освоєння учнями. Основною дискретною одиницею навчально-виробничої діяльності є операція, що характеризується застосуванням певних засобів (інструментів, пристосувань і т.д.) і засобів роботи, а для неперервних технологій (хімічних, енергетичних і т.д.) - вид робіт, що має самостійну мету і відносну завершеність. Поряд з особливостями трудової діяльності виділення дискретних одиниць виробничого навчання обумовлено навчальними чинниками (повторювальність, можливість варіювання і т.п.), що характеризують специфіку моментів або ланок у процесі оволодіння професійною майстерністю.
Організація педагогічної діяльності має дві сторони: режим і стиль роботи, чергування теоретичного і практичного навчання, кількість і тривалість канікул і т.п., що характеризують структурно-тимчасові її параметри, і суспільні форми (індивідуальні і колективні). Суспільні форми організації істотно впливають на характер педагогічної праці, а виходить, на його якість і ефективність. Вони визначаються складом і структурою учнівського і педагогічного колективів, характером відношень, що встановлюються між ними. Специфічною рисою цієї взаємодії є те, що вона носить тимчасовий характер, обмежена певними термінами навчання, тому тут особливе значення має цільова спрямованість навчальної і педагогічної діяльності, єдність і згуртованість усього колективу навчального закладу.
У сучасній дидактиці і методиці навчання в якості основної дискретної одиниці виділяється урок - організаційна форма, при якому викладач протягом точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці колективною навчальною діяльністю постійної групи учнівських з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби і методи роботи, що створюють сприятливі умови, для того щоб всі учні опановували основами досліджуваного безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання і розвитки учнівських.
Виробниче навчання в значно більшому ступені, чим теоретичне, залежить від матеріально-технічних засобів, умов і форм організації, тому що останні повинні бути адекватні засобам і умовам праці робітника. Професійна підготовка здійснюється як у власне навчальних (у майстерних, на полігонах, у навчальних господарствах), так і у виробничих умовах. У першому випадку мова йде про дидактичне моделювання освоюваної учнями професійної діяльності, а в другому - про засоби включення навчального процесу у виробничий. У залежності від специфіки професії моделювання конкретної трудової діяльності варіюється від простого максимально наближеного до реальності її відтворення в навчальних закладах, до розробки і застосування цілого комплексу технічних засобів навчання (тренажерів, пошукових, діагностичних, автоматизованих систем і т.п.).
Місце проведення виробничого навчання накладає відбиток на форми організації навчальної роботи і характер сукупного суб’єкта навчально-виробничої діяльності. У навчальному закладі основною формою є урок виробничого навчання, що зберігає свої загальнодидактичні ознаки, а на базовому підприємстві - навчально-виробничі роботи і виробнича практика.
Суспільні форми організації (індивідуальна, колективна) у професійній школі також мають свою специфіку, оскільки поширюються не тільки на тих, кого навчають, але і на тих, хто навчає. Поряд із майстром виробничого навчання навчально-виховні функції виконує технічний персонал підприємства (майстри, бригадири), кваліфіковані робітники і колективи бригад, а виховні функції, у певному смислі, - весь колектив підприємства.
При виробничому навчанні застосовуються в основному ті ж засоби і методи навчальної роботи, що при теоретичному, проте їхньої функції і форми сполучення істотно відмінні, тому що визначаються цільовою практичною спрямованістю учбово-виробничої діяльності. Домінуючими структурними елементами занять при груповому навчанні є вправи., що супроводжуються вступним, поточним (в основному індивідуальним) і заключним інструктажем.
Принципи професійного навчання
Під принципами взагалі розуміють головні нормативні положення, передумови певної науки, теорії, концепції, галузі практики.
Принципами навчання відповідно називають нормативні вихідні положення, на які слід спиратися педагогам у процесі навчання учнів.
В професійній освіті діють дві групи принципів навчання: загальнодидактичні і специфічні, характерні тільки для професійного навчання.
Загальнодидактичні принципи можуть бути реалізовані у всіх типах освітніх закладів, хоча їхня реалізація в умовах ПТНЗ має деякі особливості, пов’язані з характером професійної підготовки.
Характеристика основних загальнодидактичних принципів навчання
1. Принцип науковості і доступності професійного навчання. Принцип науковості потребує введення в зміст навчання науково достовірних знань, що відповідають сучасному станові науки, техніки, технології, а також рівневі розвитку і можливостям учнів. Відбір змісту навчання має ґрунтуватися на всіх принципах і закономірностях дидактики, бо логіка науки і логіка спеціального предмета, що вивчається і відображає її, не тотожні: в них не збігаються ні цілі, ні засоби, ні шляхи реалізації.
Доступність навчання передбачає, що складність змісту освіти має зростати поступово, відповідно до пізнавальних можливостей учнів. Діалектична суперечність між принципами науковості і доступності розв'язується так: навчальний матеріал будується з урахуванням сучасного рівня науки, але при цьому він не може бути ні надто легким, ні надто важким (навіть у вищих професійних училищах і коледжах, де навчання здійснюється на високому рівні складності). Зміст навчання треба формувати таким чином, щоб створити умови для постійного успішного подолання труднощів учнями.
2. Принцип наочності навчання і розвитку науково-технічного мислення.
Наочність навчання останнім часом розглядається ширше, ніж безпосередньо зорове сприймання, вона включає ще й тактильні (або моторні) елементи. В училищах застосовують різні види наочності, у тому числі натуральний (природний), об'ємний, символічний, графічний, звуковий тощо.
До засобів наочності належать практично всі об'єкти та знаряддя праці: машини, верстати, апарати, вимірювальні прилади, інструменти, матеріали. Широко застосовують площинні та об'ємні зображення предметів і явищ, спеціально створені з метою навчання, а також ви­робничі і природні об'єкти у натуральному або штучному вигляді. Специфічний для виробничого навчання вид наочності ? реальна або навчальна техніко-технологічна документація (креслення, картки, таблиці, графіки, схеми тощо). Схематичне, умовне зображення передає у явищі лише найголовніше, у певній логічній обробці з використанням умовної символіки.
Окрему групу засобів наочності становлять численні інформаційні технічні засоби навчання (навчальний і науково-популярний кінематограф, навчальне телебачення).
Проте не слід вважати, що дотримання принципу наочності спирається на судження «чим більше наочності, тим краще, тим навчання ефективніше». Надмірне використання демонстрацій заважає формуванню мислення учнів.
3. Принцип свідомості і творчої активності учнів при керівній ролі інженера-педагога - потребує створення умов для виявлення вихованцями пізнавальної самостійності і творчої активності в процесі засвоєння знань та застосування їх на практиці.
Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавчою) або пошуковою (творчою). При цьому самостійна діяльність здійснюється під керівництвом майстра, що певною мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов'язана з їх самостійністю. Обидві ці якості притаманні навчальній ді­яльності, проте вони виявляються різною мірою. Так, при усному викладі знань майстром (лекції, поясненні, інструктажі) учні виявляють лише мнемонічну активність, тобто намагаються тільки запам'ятати, щоб потім відтворити почуте. Щоб підвищити активність, треба навчати їх не тільки слухати, а й осмислювати матеріал, фіксуючи його у вигляді плану, тез чи конспекту, виділяти головне у змісті, відображаючи його в схемах, алгоритмах дій, опорних конспектах тощо.
Найвищу пізнавальну самостійність і активність учні проявляють у процесі проблемного навчання, коли вони самостійно формулюють проблеми, визначають гіпотези, планують і відшукують способи розв'язання проблем, а знайшовши їх, ? аналізують результати. Вершина творчості – створення нового продукту діяльності ? раціоналізаторська пропозиція, винахід і т. ін.
Формуванню вмінь і навичок самостійної активної діяльності учнів сприяє використання ділових дидактичних ігор, у ході яких відбувається передача учням таких функцій майстра, як проведення самої гри, облік і контроль її результатів тощо.
4. Систематичності і послідовності в навчанні.
Відбиває логіку змісту навчального предмета. Систематичність означає, що засвоєння учнями певної множини фактів, понять, суджень проводиться відповідно до логічного зв’язку і раціональної наступності. Принцип систематичності спирається на важливу характеристику розуму – системність мислення. Систематичність і послідовність про­являються у встановленні доцільних міжпредметних зв’язків, зв'язків між теоретичним і виробничим навчан­ням, а також між окремими темами і розділами кожного предмета профтехциклу.
Одним з давніх підходів до реалізації принципу систематичності є виконання відомого протягом століть правила навчання – від легкого до важкого, від близького до далекого, від простого до складного, від невідомого до відомого. Однак спроба повністю спертися на ці методологічні настанови не приводить до успіху через те, зокрема, що немає чітких критеріїв простого, складного, близького, далекого тощо. Принцип систематичності і послідовності активно втілюється у рамках різноманітних форм планування, тематичного і поурочного.
5. Врахування індивідуальних особливостей учнів.
Принцип передбачає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, врахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.
Відомо, що важливе завдання профтехучилища – виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, рис характеру тощо. Ідеї демократизації нашої освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвиткові особистостей, індивідуальностей. Одна із значних проблем, що постають перед майстром виробничого навчання у навчально-виховному процесі в профтехучилищі, полягає саме у здійсненні індивідуального підходу до учнів. Ідеться про те, щоб подолати суперечності між ко­лективною навчальною роботою на уроках (у тому числі й на уроках виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і умінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учнів, попередньої підготовки, інтересу до навчання, багатьох інших відмінностей. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання, при якій значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТУ майстер повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документів, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, а й цілеспрямованим вивченням кожного із своїх вихованців. Відомий учений-педагог Ю. К. Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких викладачі профтехучилищ і майстри виробничого навчання за певною програмою обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їх попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого можна скласти певний набір прийомів індивідуалізації виробничого навчання, формування професійних умінь. Ряд таких прийомів, наприклад, використовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них – виклад навчального матеріалу по частинах, повторний показ складних трудових прийомів з орієнтацією на слабких учнів.
Кілька поширених у практиці виробничого навчання прийомів грунтується на розробці і впровадженні таких завдань для самостійного вивчення навчального мате­ріалу, які диференційовані за ступенем складності (трудності). Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації – креслень, монтажних та принципових електрорадіосхем, інструкцій і технологічних карт. Майстер пропонує сильним учням складніші завдання і, навпаки, вдається до варіювання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звичайно, зміст і методика, організаційні форми виробничого навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).
Поточний інструктаж за самою природою більше, ніж інші види інструктажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, майстер кожного разу опиняється фактично сам на сам з учнем, інакше кажучи, складається класична модель індивідуалізації навчання — ситуація своєрідного репетитора. Нескладні розрахунки свідчать, що тривалість ситуації індивідуального підходу у групі з 25 чоловік не перевищує 10 хвилин за урок. Ефективнішим засобом індивідуалізації вважають різні варіанти письмового інструктування, зокрема інструкційні картки, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів, і технологічні картки, які містять вказівки про порядок і способи виконання завдань комплексного характеру. Замість звернення до майстра учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають у них при вивченні певних пунктів письмової інструкції. На жаль, рівень підготовки деяких учнів профтехучилищ такий, що навіть складених з урахуванням усіх педагогічних вимог виробничих інструкцій вони не розуміють. Таким учням майстер повинен приділити найбільше уваги.
6. Зв’язку теорії з практикою, науки з виробництвом.
Суть цього принципу досить повно розкрито у підручниках і посібниках з педагогіки та окремих методик для загальноосвітньої школи (переважно на прикладах з математики, фізики, трудового навчання, біології, хімії, географії). Щодо профтехучилищ, то зміст даного дидактичного принципу теж не викликає сумнівів. Широким можливостям реалізації цього принципу у профтехучилищах порівняно із загальноосвітньою школою можна навіть віддати перевагу.
Принцип зв’язку теорії з практикою позначається фактично на всіх компонентах навчально-виховної системи. Відповідно до виробничого навчання цей принцип слід уточнити як принцип взаємозв’язку теоретичного і виробничого навчання.
Одним з важливих напрямів реалізації принципу зв’язку теорії з практикою є складання задач виробничого характеру для підручників із загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Змістові і методиці проведення лабораторно-практичних робіт надають такого характеру, щоб вони надійно поєднували теоретичні відомості з практикою. Під час інструктування (передусім вступного) майстер виробничого навчання повинен наголосити: робота технічних пристроїв, вузлів машин і апаратів, технологічні процеси ґрунтуються на теоретичних положеннях, і це означає, по суті, застосування цих положень на практиці.
7. Міцності засвоєння знань, умінь і навичок.
Даний принцип визначає умови для глибокого осмислення фактів, узагальнень, способів дій, міцного засвоєння основних понять, законів, теорій, формування умінь і навичок на практиці.
На І курсі в багатьох учнів ПТУ слабка чи й зовсім відсутня мотивація учіння і позитивного ставлення до процесу засвоєння знань та набуття вмінь унаслідок втрати віри в свої навчальні можливості ще в школі. Для стимулювання інтересу учнів до учіння доцільно проводити пізнавальні і дидактичні ігри, дискусії, створювати ситуації емоційно-моральних переживань, опори на життєвий та навчальний досвід учнів, пізнавальної новизни тощо. З перших днів навчання для таких учнів слід створити атмосферу психологічного комфорту в оцінці їхніх знань.
Важливими способами досягнення міцності знань є виділення головного в матеріалі, концентрація на ньому основної уваги учнів; його осмислення, розкриття змісту явищ; вивчення, запам'ятовування головного як у вигляді схем, формул, так і в розгорнутому вигляді; повторення, узагальнення і систематизація знань.
У забезпеченні свідомості та міцності знань і умінь учнів винятково важливе значення має індивідуальне навчання, яке посідає провідне місце в організації роботи під час поточного інструктування і в підготовці учнів з аварійне небезпечних професій (водіння автомашин та іншої техніки, праця на швидкісних верстатах, лініях тощо). Проте не слід абсолютизувати індивідуалізацію на уроках. Адже навіть у, здавалось би, ідеальних умовах поточного інструктажу викладач може протягом 45 хв. заняття приділити одному учневі не більш як півхвилини. Небагато часу може відвести викладач і на індивідуальне навчання в умовах імітування типових аварій та ін. Добрий навчальний ефект дає лише поєднання індивідуального підходу з активною участю учня в груповій, зокрема бригадній, діяльності.
Характеристика власне принципів професійного навчання.
Крім загальнопедагогічних принципів ефективність і успішність освітнього процесу в ПТНЗ пов’язана з дотриманням інженерно-педагогічними працівниками системи профтехосвіти специфічних принципів навчання, характерних тільки для професійних навчальних закладів. Це наступні принципи:
1. Професійної спрямованості загальноосвітніх і загальнотехнічних дисциплін.
Його реалізація пов’язана з узгодженням цілей навчання, змістом загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, а також їх навчальних програм усіма викладачами, що навчають учнів одній професії. Об’єднання інженерно-педагогічних працівників за професійною, а не за предметною ознакою дозволить під час вивчення усіх дисциплін показати значимість її для учня в майбутній професійній діяльності.
2. Технологічної послідовності у вивченні навчального матеріалу.
Цей принцип навчання поширюється тільки на такі дисципліни як «Виробниче навчання» і «Спецтехнологія» і допускає таку послідовність вивчення учнями виробничих операцій, що властива типовим технологічним процесам на виробництві.
3. Моделювання професійної діяльності в навчальному процесі.
Під моделюванням професійної діяльності в навчальному процесі розуміють виявлення і відпрацьовування типових професійних задач, підбираючи відповідні форми і методи навчання. Завдання моделювання полягає у встановленні відповідності між вимогами, пропонованими до підготовки, і фактичним обсягом професійних знань і умінь. Моделювання діяльності робітника припускає опис еталонних вимог до нього:
=> функцій, виконуваних на робочих місцях;
=> задач, що повинен уміти вирішувати робітник;
=> загальнопрофесійних, загальнотехнологічних і спеціальних знань, умінь і навичок, що необхідні для рішення поставлених задач.
4. Принцип професійної мобільності.
Він передбачає такий добір змісту освіти і організацію навчального процесу, які були б спрямовані на розвиток в учня здатності швидко освоювати технічні засоби, технологічні процеси і нові спеціальності, формування потреби до підвищення своєї освіти і кваліфікації. Мобільність, творчий характер праці залежать від широти кругозору, осмислення і рішення практичних проблем, бачення і розуміння перспектив розвитку виробництва. Мета навчання полягає в тому, щоб учень не тільки опанував професійними уміннями, але і розвив свій інтелект. Зміст професійного навчання повинен швидко удосконалюватися й адаптуватися при виникненні інновацій у техніку, технології, організації праці.
5. Принцип модульності професійного навчання.
Сутність модульного навчання полягає в тому, що учень самостійно може працювати за запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, що включає в себе інформаційну частину і методичний посібник з досягнення поставлених дидактичних цілей.
Програми мають варіативний характер, зміст модулів постійно обновляється з урахуванням соціального замовлення.
Реалізація принципу модульності забезпечує інтеграцію усіх видів діяльності що учиться, пошук шляхів досягнення цілей, орієнтацію учня на перспективу підвищення рівня професійної підготовки по навчальним модулях.
Дотримання системи перерахованих вище принципів навчання дозволить інженерам-педагогам досягти поставлені дидактичні, виховні і розвиваючі цілі професійної освіти.

Література для самоосвіти
1. Закон України «Про професйно-технічну освіту» / Вісник профосвіти. - №5-6. – С. 2-3 (ст. 25-35).
2. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О. 3айчук, Н.М. Розенберг та ін. / За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 1992. – С. 15-111, 276-315.
3. Положення про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах / Затв. Наказом Міносвіти України від 18.06.98 №181.
4. Профессиональная педагогика: Учебник для студентов, обучающихся по педагогическим специальностям и направлениям. – М.: Ассоциация "Профессиональное образование", 1997. – С. 115-260.
5. Лында А.С., Жильцов П.А., Щербов Н.П. Педагогика: Учебное пособие для индустр.-пед. техникумов профтехобразования. – М.: Высш. шк., 1973. – С. 181-328.

 

Яндекс.Метрика >