...
Магістерська робота: «УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ВНЗ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ СТАРОБІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО МЕДИЧНОГО УЧИЛИЩА)» PDF Печать E-mail

Магістерська робота: «УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ВНЗ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ СТАРОБІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО МЕДИЧНОГО УЧИЛИЩА)»



Зміст

Вступ
1. Теоретичні основи управління виховною системою навчального закладу
1.1 Історичний аналіз досвіду управління виховною системою
1.2 Сутність і зміст управління розвитком виховної системи
2. Організація управління розвитком виховної системи навчального закладу
2.1 Управління етапами розвитку виховної системи
2.2 Модель виховної системи Старобільського обласного медичного училища
Висновки
Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена сучасними тенденціями розвитку системи освіти. Початок ХХІ століття є часом освітніх реформ, спрямованих на те, щоб системи освіти відповідали вимогам сучасного соціуму. Сучасний освітній заклад як складна соціально-педагогічна система є елементом більш складної системи-суспільства. Саме тому вони швидко реагує на зміни, що відбуваються на кожному етапі суспільного розвитку. Що до стратегічних цілей освіти, відбуваються конкретні зміни у сучасному виховному процесі, що вимагає визначення сучасних підходів до управління процесом виховання у вищих навчальних закладах.
Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, мають суттєвий вплив на діючу систему освіти. Зараз формується нова ідеологія і практика життєдіяльності сучасної школи як соціально-педагогічної системи [67]. У 2001 році Міністерство освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України розробило Національну доктрину розвитку освіти України у ХХІ столітті, у якій зазначено, що реформування галузі передбачає передусім модернізацію управління освітою. Нова система управління повинна бути державно-громадською, враховувати регіональні особливості, орієнтувати освітній заклад на розвиток. Визначено головну мету і завдання, що постають перед навчальними закладами. Йдеться про збереження і розвиток культури, виховання патріотизму, соціальну і особистісну відповідальність, формування активної життєвої позиції, збереження здоров'я, свідомої підготовки молоді до здійснення професійної кар'єри тощо. Модернізація системи освіти передбачає регулярне оновлення усіх її компонентів у зв'язку зі змінами, що відбуваються у сферах культури, економіки, науки і технологій. Тенденції і орієнтири становлення та розвитку нової системи української освіти, суттєві зміни у педагогічній теорії і практиці висувають перед керівниками навчальних закладів нові завдання.
Управління є тим важелем, тією рушійною силою, яка націлена на активізацію діяльності людини шляхом створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Керівнику освітнього закладу потрібно орієнтуватися у різноманітті сучасних, управлінських ідей, вивчати і успішно впроваджувати досягнення науки і перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність педагогів. У зв'язку з цим проблеми управління освітніми процесами визнані як гостро актуальні. практика свідчить про недостатню готовність керівників закладів освіти до професійної управлінської діяльності, а саме до створення та управління виховними системами.
Виховні системи, що складаються в освітніх установах, в даний час не забезпечують очікуваної результативності. Зокрема, нерегульовані виховні процеси, що стихійно складаються, в освітніх установах не лише призводять до зниження рівня вихованості що вчаться, але і до зростання бездуховності в молодіжному середовищі.


1. Теоретичні основи управління виховною системою навчального закладу

1.1 Історичний аналіз досвіду управління виховною системою

Проблеми управління «правління» державою вже на перших етапах вивчення їх філософами (більш 5000 років назад) пов'язувалися з деякими умовами їх успішного рішення. Серед них: існування мудрого керівника («виголошувались потреби до особистості керівника»); існування мудрих законів; існування системи виховання в державі, від «мудрості» якої залежить «добробут» народу.
Вже давні філософи примітили, що Закони управління постійно змінювалися.
Середні віки, епоха Відродження дали новий стан розвитку науки управління. Кращою владою визнається Республіка як держава «рівних можливостей» (одновластність керівника в ній відсутня – Мор, Кампанелла, Бекон, Локк, Монтеск'є та ін.). Найбільш близько підходить до управління як технологічного процесу Ф. Бекон, який розробив спеціальні інструкції для людей управлінського апарату. Він висловив думку, що управляти можуть тільки люди «вчені» (у нього – аристократія).
Розуміння «права» пов'язується з розвитком «розуму» людей. Спіноза приходить до висновку, що «особисте благо» залежить від «загального блага», а останнє, як «благо для всіх» може бути реалізоване тільки через управління.
Просліджується взаємозв'язок виховання і управління. Перше – це осмислення «моральної гідності людини»; друге – громадські закони, які захищають цю гідність. Людство приходить до ідеї загального виборчого права (Монтеск'є). Знову утверджується залежність Законів від реальної дійсності. Разом з тим, ідеалізується така форма правління, як Конституційна монархія (Юм, Гегель, Кант).
Російські та українські просвітителі (Бестужев, Пнін, Попугаєв та ін.), висловлюючись про права людини та управління державою, підкреслювали, що освіта – єдиний і головний «засіб до щастя народу». Інтереси суспільства ставилися вище інтересів індивіда «благо народу – є його благо». Загальний висновок такий: без освіти немає мудрого управління державою.
До особи керівника пред'являються нові вимоги: це повинна бути особа сильна, безперечно освічена, випробувана в управлінні та здатна управляти (народ повинен довіряти своєму керівнику).
Разом з тим, у XIX столітті швидко розвивається індустрія, великі монополії, фірми. Виникла об'єктивна необхідність у конкретній галузі знань – в науці управління.
На початку ХХ століття, в наслідок революції у Росії, з’являється нова держава і виникають важливі завдання «навчитися управляти». З цією метою пропонувалося:
•    залучити до управління найбільшу кількість робітників і селян (демократизація управління);
•    почати підготовку управлінських кадрів (оголошується конкурс на укладання спеціальних підручників з управління, пропонується створення школи з управління); при призначенні людини на керівну посаду пропонується проводити екзаменаційний контроль на знання науки управління;
•    здійснюється контроль управління «знизу», щоб не було спроб встановити «одноманітність зверху»;
•    основним із принципів управління оголошується принцип гласності,
оскільки «безгласність» народ сприятиме як «зловживання владою»;
•    не призначати на місце керівника організації партійного керівника, якщо він не є фахівцем у відповідній сфері діяльності, так як це призведе до великої кількості помилок.


Дану роботу можна отримати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >