загрузка...
-->
Вплив забруднюючих речовин на компоненти довкілля (біоту). PDF Печать E-mail


· Поняття “забруднення”.
· Джерела забруднення біосфери.
· Класифікація забруднень.
· Основні забруднюючі речовини.
· Нормування забруднень
.

До недавнього часу ( приблизьно до XIII ст., коли чисельність населення становила 300-350 млн. чоловік) природа активно переробляла всі надходження речовин у біосферу, тобто відбувалося самоочищення. Продукти життєдіяльності всіх організмів, включаючи й людину, були переважно органічного походження. Люди використовували для своїх потреб натуральну сировину (деревину, льон, бавовну, шкіру, різні жири та природні барвники, глину тощо. Відходи, що при цьому утворювалися, залучалися силами природи в кругообіг речовин, відбувалося їх природне самоочищення (окисні та відновнні реакції, розклад речовин, активна діяльність мікроорганізмів, розчинення, розсіювання, засвоєння елементів рослинами). Знаряддя праці чи предмети вжитку, хоча й мали неорганічну природу, використовувались у відносно невеликій кількості, і це не становило загрози для навколишнього природного середовища. Проте в подальшому, із зростанням чисельності населення, значно збільшувалися його потреби, для задоволення яких людство почало залучати багато нових речовин (порох, кислоти, пізніше – синтетичні пральні порошки, важкі метали, радіонукліди, нітрати, різні хімічні препарати для боротьби з шкідниками сільського господарства тощо), які були не властиві природі і за відносно невеликий проміжок часу вона не встигала до них адаптуватися, тобто вони не включалися в природний процес колообігу речовин. Це призвело до їх накопичення тисячами тонн у грунтах, водоймах та підземних водах і в подальшому стало завдавати значної шкоди екосистемам загалом і людині зокрема.
Отже, забруднення – це внесення у навколишнє середовище, або виникнення у ньому нових, зазвичай не характерних хімічних, фізичних, біологічних, інформаційних чи будь-яких інших агентів і факторів, або внесення в надлишковій кількості будь-яких уже відомих речовин, які чинять шкідливий вплив на природні екосистеми й людину і яких природа не здатна позбутися самоочищенням. Речовини, які спричинюють забруднення навколишнього природного середовища, називають забрудниками, або полютантами.
До техногенних речовин відносять різні хімічні елементи та сполуки, які утворюються в результаті антропогенної діяльності. Їх розділяють на три групи:
1. Техногенні сполуки, звичайні для природних умов, - оксиди вуглецю, азоту, сірки та інш.
2. Техногенні сполуки, які виникли у біосфері в результаті природних процесів, але існували  в ній лише в межах певних і зазвичай мало поширених зовнішніх умовах, - озон, ряд вуглеводів та металів.
3. Техногенні сполуки, які не мають природних аналогів, - синтетичні полімери пестицити різні сплави та метали.
Сучасна роль людини в довкіллі за своєю могутністю є глобальною і незрівнянно вищою за роль будь-якою групи організмів. Через її господарську діяльність видозмінюються склад і структура біотичного кругообігу, прискорюється перебіг природних процесів, що неминуче призводить до порушення біосферної рівноваги.
Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі промислові об’єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові), екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об’єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гврниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, теплом.
Внаслідок постійного антропогенного впливу на живі природні системи багато видів живих організмів вже зникли, або перебувають на межі зникнення. Тих чи інших змін зазнала територія, що становить 20% поверхні суші. За всю історію цивілізації деградували близько 20млн.км2 загальної площі Землі, тобто більше за площу орних земель, які використовуються нині.
Всі зміни в природі відбуваються за принципом ланцюгової реакції, коли одне порушення спричинює інші, які часто відбуваються з великим прискоренням.
Безпосередніми об’єктами забрудненнями є атмосфера, вода, грунт, а жертвами цього забруднення стають людина, рослини, тварини. Щороку в біосферу викидається в середньому 5 млрд.т твердих відходів, 250 млн.т дрібнодисперсних аерозолів, 200 млн.т оксиду вуглецю (ІІ), 150 млн.т оксиду сірки (ІІ), 50 млн.т оксидів азоту. В Світовому океані щороку складується понад 10 млн.т нафти, 300 млн.т заліза, 6,5 млн.т фосфору, 7 тис.т ртуті. Щороку на сільськогосподарських землях розпилюється понад 500 млн.т мінеральних добрив і 5 млн.т пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. Зараз на Землі не залишилося куточка, не забруднекного пестицидами. Рівень забруднення 65% сільськогосподарських угідь країн Західної Європи перевищив допустимі норми. Птахи, ссавці, риби та корисні комахи гинуть під час застосування пестицидів на полях, особливо при їх внесенні за допомогою авіації. Безпосередній вплив на людину полягає в уражені та зміні функцій печінки, захворювання центральної нервової, сердцево-судинної та дихальної систем. Пестициди негативно впливають на репродуктивну функцію людини.  На сьогодні в Україні накопичено 11 тонн застарілих пестицидів. Проблема їх утилізації не вирішена. Багато сховищ, де вони зберігаються, знаходяться в незадовільному стані.
За останніх 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів – у 10 разів. Хоча за рахунок цього і вдалося тимчасово підвищити врожайністьзернових та деяких інших культур вдвічі, картосплі й буряків на 15 –20 %, однак багаторазово зросло й забруднення грунтів, грунтових вод і вирощуваних продуктів. Тому в районах підвищеної хімізації сільського господарства захворюванність дітей у 3-3,5 рази вища, ніж у районах з мінімальною хімізацією.
Внаслідок потрапляння в атмосферу відпрацьованих газів (а це суміш близько 200 речовин, серед яких оксид вуглецю (IV), оксид вуглецю (ІІ), оксид сірки (ІV), альдегіди, токсичні сполуки свинцю, та інш.) змінюється атмосферне повітря. Так, внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері збільшилася за останні 30 років на 25-30%. За передбаченням футурологів, це може призвести на початку XXI століття до підвищення середньої температури на 1,5-2 0С і зростання площі пустель.
Відомо, що за останні 100 років людство в більше ніж тисячу разів збільшило енергетичні ресурси; за останні 35 років відбулося збільшення більш ніж у 2 рази обсягів індустріальної і сільськогосподарської продукції. Загальний об’єм товарів і послуг у розвинутих країнах через кожні 15 років зростає в 2 рази. Звідси відповідно збільшується і кількість відходів господарської діяльності, які забруднюють атмосферу, водойми, грунт.
Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує 3-4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. В розрахунку на кожного мешканця індустріально розвинутих країн, щорічно добувається близько 30 тонн природних ресурсів, з них лише 1-1,5% набирає форми продукту, що споживається, а решта потрапляє у відходи.
Забруднення біосфери означає не просто внесення в грунт, воду чи повітря тих або інших чужорідних компонентів. У будь-якому випадку об’єктом забруднення є біогеоценоз. Надлишок одних речовин у природному середовищі або наявність інших призводить до зміни екологічних факторів (змінюються склад атмосфери, води, грунту тощо). При цьому порушуються процеси обміну речовин, знижується інтенсивність асиміляції продуцентів і біопродуктивність біогеоценозу загалом. Завдається велика шкода всім процесам життєдіяльності, яка в кінцевому підсумку призводить до екологічної кризи та екологічної катастрофи. Під екологічною кризою розуміють ситуацію, що виникла в природних екосистемах у результаті порушення рівноваги під дією стихійних природних явищ або в результаті антропогенних факторів (вирубування лісів, зарегулювання рік, забруднення атмосфери, гідросфери, грунтів тощо). Екологічна катастрофа – це зміни необоротного характеру. Що відбулися в екосистемах чи в біосфері.Забрудники, що потрапили в атмосферне повітря чи води Світового океану, переміщуються на значні відстані і можуть опинитися там, де їх раніше не було. Більшість з них активні і здатні взаємодіяти з живою речовиною. Ввійшовши до складу тканин і органів живих організмів, такі речовини здебільшого стають отрутою для живої природи.
Існують різні принципи класифікації забруднень навколишнього середовища. Розглядаючи процес забруднення біосфери в широкому розумінні з позицій теорії перешкод, Г.В. Стадницький і А.І. Радіонов (1988) запрпонували класифікувати їх на:
1) інгредієнтне (мінеральне та органічне) – забруднення речовинами, які не входять до складу біогеоценоза, тобто чужеродні їм (ядохимікати, стічні води тощо);

2) параметричне – зміна якісних параметрів навколишнього середовища (теплове, шумове, електромагнітне, вібраційне, радіаційне);

3) стаціально-деструктивне – порушення ландшафтів та екосистем у процесі природокористування, пов’язане з оптимізацією природи в інтересах людини (вирубування лісів, полювання і винищення тварин тощо).
Цю класифікацію вірніше було б назвати класифікацією перешкод, які заважають нормальному функціонуванню біосфери і завдають шкоди біогеоценозам та біотопам. Проте нас цікавить антропогенний тиск на біосферу. Насамперед наслідки впливу на біосферу техногенної діяльності людини. Тому в подальшому ми розглянемо клпасифікацію забруднень, які є наслідком техногенної діяльності людини.
Забруднення поділяють на природні, спричинені будь-якими природними, зазвичай катастрофічними чинниками (повені, виверження вулканів, селевий потік тощо), і антропогенні, що виникають внаслідок діяльності людей.
Антропогенні забруднення за типом походження поділяють на механічні, хімічні, фізичні та біологічні.

1) Механічні забруднення – це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку) на поверхні землі, в грунті, воді, повітрі, Космосі – від диму та пилу до уламків машин у кар’єрах і частин космічних апаратів і спутників у стратосфері й іоносфері.

2) Хімічні забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполукиштучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовини й енергії.

3) Біологічні забруднення – різні організми, що з’явилися завдяки життєдіяльності людства – бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій, інших хвороб), а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з доного середовища в інше людиною навмисне чи випадково.

4) Фізичні забруднення – це теплові, електричні, радіаційні, світлові забруднення,а також шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.Теплові (термальні) забруднення виникають внаслідок підвищення температури середовища, головним чином у зв’язку з промисловими викидами нагрітих відхідних газів і води. Світлові забруднення пов’язані з порушенням природного освітлення місцевості в результаті дії штучних джерел світла, що производить до появи аномалій у житті тварин і розвитку рослин. Шумове забруднення є наслідком збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень. Електромагнітне забруднення створюється в результаті зміни електромагнітних властивостей середовища (від ліній електропередач, радіо і телебачення тощо), що призводить до геофізичних аномалій і змін у біологічних структурах. Радіоактивне забруднення пов’язане з підвищенням природного радіаційного фону і концентрації в середовищі радіоактивних речовин.
Згідно з іншою класифікацією, техногенні забруднення поділяють на дві основні групи – матеріальні та енергетичні.
До матеріальних належать викиди в атмосферу (газоподібні, рідкі, тверді та змішані), стічні води (умовно чисті й брудні) та тверді відходи (нетоксичні й токсичні). До енергетичних віднесені теплові викиди, шум, вібрація, ультразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове, йонізуюче та електронне випромінювання.
За ознакою взаємодії з навколишнім середовищем забруднення поділяють на стійкі, які не руйнуються впродовж тривалого часу, не знищуються самостійно природою (наприклад, пластмаси), і нестійкі, які негативно діють короткий час і швидко руйнуються чи знищуються під дією природних фізико-хімічних або біохімічних процесів.
За способом впливу на біоту забруднення поділяються на забруднення прямого та непрямого впливу.
Під навмисними забрудненнями розуміють цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель і пасовиськ під забудову, утворення внаслідок техногенної діяльності людей кар’єрів, шламонакопичувачів, териконів, мулових майданчиків, неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних та інших природних ресурсів, вилов риби та ін.
Супутні забруднення – це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери окремих районів та планети в цілому від комплексного негативного впливу антропогенної діяльності (опустелювання. Висихання боліт, озер, морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через “парниковий” ефект, зменшення озонового шару).
Аварійно випадкові забруднення виникають випадково в результаті аварій.
Розглянемо найбільш поширені забруднювачі довкілля:
· Оксиди вуглецю (СО2 , СО).
Оксид вуглецю (ІV). Зазвичай у природних умовах  між СО2, який поступає з різних природних джерел (вулкани, продукти дихання росли та тварин та інш.)  і СО2, який переводиться із атмосфери в результаті різних процесів (утворення карбонатних порід, біомаси в результаті фотосинтезу та інш.) спостерігається рівновага. Але в результаті антропогеннї діяльності ця рівновага почала порушуватися. Природне поступання СО2 в атмосферу дорівнює 70 млрд. т в рік, а техногенне - 15 млрд. т в рік. На перший погляд, це начебто не становить сер’йозних проблем, адже СО2 не токсичний газ, а із збільшенням його кількості поліпшується живлення рослин. Проте він має одну особливість – затримує відбите від Землі довгохвильове теплове випромінювання, яке безпосередньо впливає на тепловий баланс атмосфери  (“парниковий ефект”).

Оксид вуглецю (ІІ). Чадний газ, не має кольору та запаху і є одним з найпоширеніших забруднювачів повітря. Основні його техногенні джерела – теплові електростанції та транспорт. При концентрації в повітрі > 1%, СО  негативно впливає на рослини, тварини, людину, понад > 4% - спричинює смерть. Токсичність для людини полягає в тому, що, потрапляючи в кров, він позбавляє еритроцити (червоні кров’яні тільця) здатності транспортувати кисень, настає кисневе голодування, задуха, запаморочення й навіть смерть. Він спричинює розладсерцево-судиної системи, а також сприяє розвитку атеросклерозу. У рослин призводить до пошкодження листя, пагонів.
· Оксиди азоту NOx (N2O, NO, N2O3, NO2, N2O5).
Для людини в десять разів небезпечніші, ніж оксид вуглецю (II). Вони утворюються внаслідок недосконалої технології спалювання палива та в процесі виплавлення металів. Тому їх багато в районах мелургійних та хімічних заводів, ТЕС, котелень. У повітря викидаються переважно підприємствами, що виробляють нітратну кислоту, целулоїд, анілінові фарби та віскозний шовк. Велика кількість викидається в атмосферу в результаті роботи транспорту. В атмосфері вони поступово переходять в кислоту і ведуть до утворення “кислотних дощей”. Крім того, з їх участю формується фотохімічний смог. Сполучаючись з водою в дихальних шляхах, вони утворюють нітратну й нітритну кислоти які спричинюють сильні подразнення слизових оболонок і тяжкі захворювання. Поглинаються рослинами, які втрачають після цього кормові якості та хворіють.
· Сполуки сірки (SO3, SO2, H2S, CS2).
Сірчаний ангідрит (SO3). Утворюється внаслідок окислення сірчистого ангідриду в атмосфері під час фотохімічних і каталітичних реакцій і є аерозолем або розчином сульфатної кислоти в дощовій воді. Переходить в атмосфері в сірчану кислоту і потрапляє з дощовою водою у грунт. Сульфатна кислота підкислює грунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру, вапняків, доломітів. Вона загострює захворювання легенової системи та дихальних шляхів людини та тварин. Легко засвоюється рослинами і порушує їх життєдіяльність. Його наявність характерна для районів хімічної, нафтохімічної та металургійної промисловості, ТЕС. Котелень, коксохімічних і цементних заводів.
Сірчистий ангідрит або сірчаний газ (SO2). Виділяється внаслідок згорання палива з домішками сірки (вугілля, нафти, природного газу), переробки сірчаних руд, частково – виплавки металів. За високих його концентрацій у рослинах швидко зникає хлорофіл, клітини розриваються і спостерігається некроз тканин, які набувають коричневого кольору. Найчутливіші види рослин, такі як люцерна, соя та ячмінь, виявляють симптоми пошкодження вже за концентрацій сірчистого ангідриду порядку 0,3-0,5 млн –1. при тривалості дії не менш як 2-3 год. У разі інтенсивнішого впливу сірчаного газу може спостерігатися майже повний некроз молодих голок хвойних дерев, їх повне обпадання. Оксид сірки та інші його сполуки подразнюють слизову оболонку очей і дихальних шляхів. Тривала дія малих концентрацій цього газу призводить до виникнення хронічного гастриту, гепатопатії, бронхіту, ларингіту та інших хвороб. Є відомості про зв’язок між вмістом сірчаного газу в повітрі та рівнем смертності від раку легенів.
Сірководень (H2S) та сірковуглець (CS2). Мають високу токсичність (вони в 100 разів токсичніші за сірчаний газ). Викидаються в повітря окремо або разом з іншими сульфуровмісними сполуками підприємствами, які виготовляють штучне волокно, цукор, а також нафтопереробними й коксохімічними заводами. Мають різкий, неприємний, подразливий запах. В атмосфері сірководень повільно окислюється до сірчаного ангідриду.
Сірководень утворюється в природі в результаті діяльності вулканів та сульфатредукуючих бактерій. Дія останніх спостерігається в місцях з нестачею кисню – донні відклади річок, боліт, озер і морів, у портах і районах забруднених вод із суші, в каналізаційних мережах міст. Сульфатредукуючі бактерії відщепляють кисень від молекул сульфатної кислоти та її сполук, що містяться в сточних та застійних водах, і виділяють сірководень. Якщо останній утворює чорні сульфідні сполуки. То він не шкідливий. Вільний сірководень дуже небезпечний. Він має різкий запах тухлих яєць, добре розчиняється у воді. Цей газ легко поглинається слизовими оболонками очей, дихальних шляхів. У значних кількостях він дуже подразнює ці органи, роз’їдає їх, призводить до запалення трахеї, бронхів, легенів і навіть до смерті. Внаслідок тривалої дії незначних концентрацій сірководню виникають подразнення шкіри, сип, фурункули. Одне-два вдихання газу високих концентрацій викликає параліч органів дихання та смерть. Сіреовуглець впливає на нервову систему, викликає явище гострої інтоксикації, а також розвиток атеросклерозу.
· Сполуки хлору.
Поширюються в повітрі навколо хімічних заводів, що виробляють хлоридну кислоту, пестициди, цемент, суперфосфат, оцет, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду тощо. У великих кількостях вони дуже шкідливі для рослин, тварин і людини. В атмосфері ці сполуки перебувають у вигляді молекулярного хлору та хлориду гідрогену; 84% сумарної кількості сполук хлору в атмосфері сконцентровано в районах, де сильно розвинена промисловість. Вільний хлор та його сполуки діють на органи нюху, світлову чутливість очей, порушують ритм дихання.
· Сполуки фтору.
Характерні для районів, де діють підприємства, що виробляють алюміній, емаль, кераміку, фарфор, сталь, фосфорні добрива. В повітрі вони містяться у вигляді газоподібних HF або пилуватих часточок флюориту. Сполуки фтору надзвичайно токсичні. До нього дуже чутливі комахи. Надлишки фтору (накопичуються в рослинах, а через рослинний корм – в організмі тварин) призводять до швидкого псування  зубів, кісток, некрозу нирок, ушкодження кишок, зниження діяльності молочних залоз. Сполуки фтору викликають різке подразнення шкіри і слизових оболонок. Тривала їх дія може призвести до носових кровотеч, нежиті, кашлю, пневмосклеротичних змін у легенях.
· Шкідливі вуглеводні (парафіни, нафтени, ароматичні вуглеводні, бензпірен).
Пари неповного згорання палива, що викидаються в повітря з двигунів внутрішнього згорання через нестачу кисню, випаровування самого бензину. Хорошим абсорбентом бензину є сажа, тому вона теж шкідлива.  Дуже шкідливими є ненасичені (олефінові) вуглеводні (етилен, тощо), що становлять 35% загальної кількості вуглеводневих викидів. Нині вчені встановили наявність у вихлопних автомобільних газах понад 200 сполук. Найшкідливішими серед яких є бензпірен, оксиди азоту, альдегіди, сполуки свинцю й меркурію. Вуглеводні сполуки спричинюють утворення смогів – фотохімічних туманів в містах-гігантах. Це явище загрожує і нашим індустріальним містам з великими обсягами транспорту. Дослідження вчених свідчать, що смог виникає в результаті складних фотохімічних реакцій у повітрі, забрудненому вуглеводнями, пилом, сажею і оксидами азоту, під впливом сонячного світла, підвищеної температури нижніх шарів повітря й великої кількості озону. У сухому, загазованому й теплому повітрі внаслідок впливу сонячного проміння виникає синюватий прозорий туман, який складається з озону та інших речовин. Туман неприємно пахне, подразнює очі, горло, спричинює задуху, бронхіальну астму, порушення вітаміного обміну, порушення сну, емфізему легенів. Листя починає в’янути, стає плямистим, набуває сріблястого або бронзового кольору. В 1952 р. В Лондоні від смогу з 3 по 9 грудня загинуло біля 4 тис. чоловік.
· Важкі метали.
Великої шеоди навколишньому природному середовищі завдають важкі метали – мідь, нікель, свинець, кадмій, ртуть та інші.
Свинець.
Може міститися в повітрі, грунтах, водах. У великих містах у дощових водах і снігу вміст свинцю сягає 250-350 мкг/л. Головне джерело його надходження в середовище – автотранспорт. Свинець у вигляді аерозольних часточок викидається з вихлопними газами, які утворюються в двигунах внутрішнього згорання при використанні етильованого бензину. В складі останнього як антидетонатор використовують тетраетилсвинець. Сполуки свинцю міститься також у свинцевих фарбах, свинцевих покриттях водопровідних труб, ізоляціях електрокабелів, різних прокладках тощо. Наявність у крові навіть незначної кількості свинцю призводить до таких захворювань, як зниження інтелектуального розвитку, перезбудження, розвитку агресивності, неуважності, глухоти, безпліддя, затримки росту, порушень вестибулярного апарату тощо. Навіть незначні домішки свинцю в повітрі, вді чи їжі шкодять нервовій та кровеносній системам дітей. У промислово розвинених країнах (Японії, США, Англії, Франції, Швейцарії та Ніиеччині) було прийнято рішення і припинено виробництво етильованого бензину та свинцевих фарб. Таке саме рішення прийняла незалежна Україна.З історії Стародавнього Риму та давньої Північної Америки відомо, що близько 2 тис. років тому багато людей було отруєно свинцем. Це були заможні люди, які користувалися свинцевим посудом. У кістках їх скелетів виявлено свинцю набагато більше, ніж у кістках рабів. Вони помирали від свинцевого отруєння ще зовсім молодими. З м’яких тканин свинець поступово виводиться, але з кісток скелета – дуже повільно (десятки років).
У середньому в організмі людини міститься 120 мкг свинцю, розподіленого у всіх органах, тканинах і кістках. Органічні сполуки свинцю надходять в організм людини через шкіру, слизові оболонки, з водою та їжею, а неорганічні – переважно через дихальні шляхи. Нині мешканець великого міста в середньому щодня вдихає біля з повітрям та поглинає з їжею до 45 мкг свинцю, з яких  в його організмі затримується до 16мкг. Цей свинець проникає в кров і розподіляється в кістках (90%), печінці та нирках. Іноді загальна його кількість в організмі досягає 0,5 г і більше, що значно перевищує ГДК в крові (50-100 мкг/100 мл).
Людина є однією з останніх ланок ланцюга живлення. А в межах цього ланцюга концентрація свинцю від ланки до ланки зростає: у донних водоростях, що поглинають свинець із забруднених вод, його концентрація підвищується у 700 разів, у фітопланктоні – в 4000, у зоопланктоні – в 3000, у молюсках – у 4000 разів.
Ртуть.
Дуже отруйна речовина. Особливо токсичними є органічні сполуки ртуті. В організмі людини, потрапляючи в кров, ртуть циркулює і, з’єднуючись з білками, частково відкладається в печінці, селезінці та тканинах мозку. Особливо небезпечні сполуки ртуті для немовлят. Приводить до нейротоксикації, зниження розумової діяльності дітей, пошкодження нирок, печінки. Характерні ознаки ртутного отруєння – поява на краях ясен синьо-чорної смуги, зниження працездатності, поганий сон, послаблення нюху, головний біль, тремтіння пальців. Ртуть завдає здоров’ю не менше шкоди, ніж радіація. Призводить до генетичних змін у клітинах, до мутацій. Ртуть, що потрапила в організм внаслідок разового отруєння, виводиться сечогінними засобами дуже повільно – впродовж 3-4 місяців.
Кадмій.
Дуже отруйна речовина, незначні концентрації якої призводять до серйозних захворювань нерврвої системи, кісткових тканин, а тривала дія – навіть до смерті. Тяжке кісткове захворювання, відоме в Японії як “ітай-ітай”, спричинене хронічним отруєнням кадмієм, що містився в рисі. Рис накопичував цю речовину внаслідок забруднення відходами гірничодобувної промисловості, розміщеної поблизу полів. У цих районах щодня в організм потрапляло до 600 мкг кадмію. В США нині в організм дорослої людини потрапляє за добу 50-60 мкг кадмію, в Швеції – 15-20, у Японії – до 80 мкг.
Основна маса кадмію виводиться з організму досить швидко, адсорбується лише близько 2 мкг за добу.
Виявлено, що в природне середовище кадмій надходить переважно в результаті антропогенної діяльності – під час видобутку та переробки деяких металоносних корисних копалин, згшорання деяких видів палива, спалювання побутових відходів на звалищах, а також з промисловими стічними водами. Потрапляючи в ріки, кадмій далі виноситься в море, де накопичується в морських рослинах, планктоні, кістках риб. До речі, морські фосфорити, як і добрива, які з них виготовляють, містять підвищену кількість кадмію, а це призводить до його накопичення в грунтах.
Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту й здоров’я людини, лцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями. Як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) забруднювачів, гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), кризисні екологічні ситуації (КЕС), санітарно-захисні зони (СЗЗ) тощо.
Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, військових дій, природних катастроф (вивержень вулканів, землетрусів, великих пожеж, падіння метеоритів) з використанням материалів тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах у хімічних та ливарних цехах, на АЕС, у шахтах, кар’єрах. Власне, є кілька варіантів ГДК:
1) ГДК робочої зони (мг/м3). Йдеться про зону, де перебувають робітники впродовж зміни, тому забруднення діють на них 8-9 годин щодня (крім вихідних днів). Але не більше 41 год на тиждень упродовж всього робочого стажу вони не мають викликати захворювань чи відхилень у стані здоров’я, які можна виявити сучасними методами дослідження в процесі роботи чи у віддалені терміни життя сучасного і наступного поколінь. Робочою зоною називають простір висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працюючого (ГДК – 8);
2) середньодобова ГДК (мг/м3) застосовується тоді, коли люди змушені постійно жити у забрудненому середовищі, покидаючи його лише зрідка. Ця концентрація не повина чинити прямої чи опосередкованої дії при необмежно тривалому (роки) вдиханні (ГДС – сд);
3) максимальна разова ГДК (мг/м3) передбачає перебування людини у забрудненій зоні впродовж 20 хв без наступної суттєвої шкоди для здоров’я (ГДК – 20).
Доки існують шкідливі для довкілля види антропогенної діяльності, щоб обмежити її вплив на природне середовище, ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, грунти й води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати шкідливі викиди промислових, військових та сільськогосподарських об’єктів, прогнозуючи екологічний стан довкілля та приймаючи відповідні санкції й рішення щодо порушників законів про охорону природи.
В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, який грунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн різняться, хоча й незначно.
Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.
За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не повинна перевищувати одиницю. Приблизний розрвхунок можна зробити, користуючись формулою:
С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + …С/ГДК = 1,
де С1, С2, С3… С – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3.
Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу забруднювачів на здоров’я людини, але й їх дію на свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.
Для всх об’єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і всановлюють норми на ГДВ. Гранично допустимі викиди (кг/добу) – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися аід час викиду в повітря за одиницю часу. Щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств провадиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об’єктів,  які забруднюють довкілля.
Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини. Їх розташовують з повітряного боку підприємств і засаджують деревами й чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. У цих зонах можна розміщувати адміністративнослужбові приміщення, склади, гаражі, депо, торгові центри. Санітарно-захисні зони не повинні використовуватися для розширення виробництва, розміщення шкіл, зон відпочинку, лікарень. Ці зони мають бути озеленені й упорядковані. Не менше 50% території міста мусить бути зеленою, а ширина СЗЗ збільшується до 5-10 км, причому в цих зонах висаджують переважно пилостійкі дерева та дерева, що мають бактерицидні властивості (біла акація, береза, канадська тополя, шовковоця, дуб, грецький горіх, сосна, піхта, бузина, золотиста смородина, дрібнолиста липа та ін.).
Гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) – це сукупність окремих впливів, які або не впливають на якість середовища, або змінюють її в допустимих межах, тобто не руйнують екосистем і не викликають несприятливих наслідків для найважливіших популяцій.
Ступінь забрудненості довкілля розраховують, видячи з даних про стан забруднення атмосфери, грунтів і природних вод, стан здоров’я людей,здатність екосистем до самовідтворення, особливосі біопродукції.

 

Яндекс.Метрика >