загрузка...
-->
Природні явища — джерела негативних факторів PDF Печать E-mail


До середини XX століття вченими накопичено чимало даних, що свідчать про залежність цілої низки явищ органічного світу від активності Сонця: урожай злаків, розвиток і хвороби рослин, розмноження тварин і вилов риби, частота нещасних випадків та інфекційних захворювань у людей.
Сонце, подібно до величезного реактора, викидає в космічний простір колосальну кількість енергії. Час, коли на Сонці майже не-має плям, відповідає мінімуму, а за найбільшої кількості плям — максимуму одинадцятирічного циклу сонячної активності. Ці зміни є суворо періодичними, цикл змінюється від 7 до 16 років. Є також 22-річний і 80—90-річний цикли. Основним з коротко-періодичних циклів є 27-денний, пов’язаний з обертанням Сонця навколо своєї осі, коли активні ділянки то з’являються, то зника-ють на зверненому до Землі боці Сонця. Від цих періодів зале-жить кількість магнітних бур у навколоземному просторі. Магнітне поле, чи магнітосфера Землі, захищає її від космічних випроміню-вань. Під час спалаху сонячний вітер (потік заряджених частинок) тисне на магнітне поле й «підгортає» силові лінії ближче до нашої планети, унаслідок чого напруженість магнітного поля змінюється в кожній точці. З нічного боку Землі магнітне поле витягується. Це явище називається магнітною бурею. Максимальна кількість бур спостерігається в березні–квітні та вересні–жовтні.
Змінні магнітні поля викликають появу в провідниках додат-кових (паразитних) струмів. Під час найбільшого у минулому столітті сонячного спалаху в березні 1989 р. через перевантажен-ня вийшла з ладу енергосистема в Канаді, залишивши на дев’ять годин без електроенергії 6 млн людей. Подібні явища спостеріга-лися й під час магнітної бурі в 1940 р. в США та у 1958 р. у Ка-наді. У березні 1989 р. на 30 хвилин вийшла з ладу кабельна лінія зв’язку в США, бо наведені надлишкові струми значно переви-щили допустимий рівень.
Стало звичним повідомляти населення про несприятливі з по-гляду геофізичних умов дні. У такі дні люди з ослабленим здо-ров’ям відчутно реагують на підвищення сонячної активності. Під час магнітних бур загострюються деякі серцево-судинні та нервово-психічні захворювання. За всіх рівних умов смертність серед цієї категорії хворих в окремі періоди значно зростає. Різ-ниця смертності в роки з різним рівнем сонячної активності дося-гає в країні десятків тисяч.
Згідно зі статистичними даними, у Відні кількість нещасних випадків на транспорті в часи сонячної активності зростає на 30 %, при цьому реєструється уповільнення реакції водіїв на сиг-нали в чотири рази порівняно зі звичайним станом Сонця. Вплив сонячної активності на зростання дорожньо-транспортних пригод виявили також вчені Німеччини та Японії.
Спостерігається зв’язок сонячної активності з епідеміями й епізоотіями. Своєрідний календар з 12-річним циклом масових захворювань і падежу худоби існував за сотні років до нашої ери у монгольських кочовиків.
Завдяки обертанню Землі навколо Сонця змінюються пори року, тривалість світлового дня, інтенсивність сонячної радіації та багато інших природних процесів, що особливо контрастно виявляються в помірних широтах. Сезонний ритм характерний усій живій природі. З ним тісно пов’язані чутливість і стійкість організму до різних зовнішніх впливів, зокрема до токсичних ре-човин та інфекцій.
Тривалість світлового дня впливає на обмінні процеси, склад крові, тканинне дихання, імунологічну реактивність організму, діяльність ендокринних залоз, перебіг багатьох захворювань.
Чергування погоди супроводжуються змінами атмосферного тиску, температури та вологості й призводять до зрушень зони комфорту людського організму. Від температури залежать часто-та й глибина дихання, швидкість циркуляції крові, постачання тканин киснем і, отже, інтенсивність вуглеводного, жирового та сольового обміну, що позначається на живленні органів і тканин. Найбільш чутливі до браку кисню головний мозок і серцеві м’язи.
Важливу роль у формуванні місцевого клімату відіграють віт-ри, що виникають через нерівномірне нагрівання Землі. Близько 0,6 % енергії сонячного випромінювання, що потрапляє в атмос-феру Землі, перетворюється на кінетичну енергію вітру. Рух по-вітря в атмосфері складається з накладених один на одного імпу-льсів вихрового характеру різних масштабів. Великі вихри визначають погоду Землі. Це антициклони — області підвищеного тиску з ясною зі слабкими вітрами чи без них погодою, циклони — області низького тиску та затяжних опадів, тайфуни — тропічні циклони зі швидкістю вітру (до 100 м/с.) руйнівного характеру. Термін життя цих вихрів — кілька днів, розміри — від кількох сотень до декількох тисяч кілометрів.
Найбурхливішим і найбільшим руйнівним вихром є смерч. Смерчі завдають значної шкоди населенню, об’єктам економіки, довкіллю й іноді спостерігаються і в нашій країні.
За рахунок тертя й тиску атмосфера розгойдує поверхню мо-рів і океанів, викликаючи хвилі, які здатні проходити величезні відстані, не втрачаючи при цьому своєї руйнівної сили. Хвилі зав¬вишки 3—5 м на узбережжі океанів — це звичне явище, під час сильного шторму вони збільшуються до 10 м і більше. Енергія морських хвиль величезна. Обрушуючись на береги, хвилі зав¬дають великих руйнувань, викликають повені, заносять фарвате-ри й бухти піском, розбивають портові споруди.
Підводні зсуви обсягом у сотні кубічних кілометрів спричи-няють гідравлічний удар і гігантське підняття поверхні океану, викликаючи цунамі. У 1964 р. зсув поблизу берегів Аляски поро-див хвилю заввишки до 52 м, що завдала серйозної шкоди Калі-форнії та досягла Гавайських островів. Ще свіжа згадка про подіб¬не лихо у Індонезії.
Земна кора — літосфера — має товщину в середньому близь-ко 30 км, вона неоднорідна за складом. Як свідчить глибинне сейсмічне зондування, земна кора розбита на літосферні плити з похилими чи вертикальними гранями. Плити рухаються, на їх гранях виникають механічні напруження і як результат — підви-щена сейсмічність. Вона характерна для гірських районів і підвод¬них хребтів. Швидкості піднімання й опускання плит становить кілька сантиметрів на рік. Це призводить до підтоплення прибе-режних територій, наприклад, у Голландії, чи до обміління фар-ватерів і утруднення судноплавства. Енергія, що накопичується на гранях плит, звільняється під час землетрусів і поширюється від осередка землетрусу у вигляді сейсмічних хвиль. На Землі відбуваються десятки тисяч відчутних поштовхів землетрусів на рік, з них близько двох десятків сильних. Енергія катастрофічно-го землетрусу перевищує енергію термоядерного вибуху й при-зводить до значних руйнувань та загибелі людей.
У тих місцях, де розлами земної кори йдуть углиб на десятки кілометрів, землетруси провокують піднімання розплавленої маг¬ми до поверхні й виверження вулканів. У нашій країні найвищий рівень сейсмічної активності припадає на Карпати і Крим.
Під час виверження вулкану сильні викиди в атмосферу роз-печених газів, попелу й пилу впливають на біосферу Землі, рос-линний і тваринний світ. З часом екосистеми відновлюються, ви-киди розсіюються в атмосфері й навколишньому середовищі, біосфера сама долає наслідки енергетичних викидів природного походження.
Беручи участь у біологічних циклах, вулкани повертають у біосферу велику кількість життєво важливих з’єднань азоту, вуг-лецю, фосфору й сірки, що вимиваються та осідають в океаніч-них відкладеннях у недоступному для живих організмів стані.

 

Яндекс.Метрика >