загрузка...
-->
Небезпека середовища проживання людини PDF Печать E-mail


- навколишнє середовище, вичерпні та невичерпні природні ресурси;
- охорона атмосферного повітря;
- охорона водних ресурсів;
- охорона та раціональне використання землі та надр;
- енергетичні забруднювачі навколишнього середовища антропогенного походження;
- нітрати у харчових продуктах та їх вплив на організм людини.
- Навколишнє середовище, вичерпні та невичерпні природні ресурси

В поняття «навколишнє середовище» входять всі природні елементи, а також ділянки природи, які змінились із-за діяльності людини (населені пункти, сільгоспугіддя, водоймища та інші). Під природними ресурсами розуміють об’єкти, умови та процеси, які використовуються або можуть використовуватись в суспільному виробництві для задоволення матеріальних, наукових та культурних потреб суспільства.
Природні ресурси поділяють на вичерпні та невичерпні.
До невичерпних природних ресурсів відносять космічні (сонячна радіація та енергія морських приливів та відливів і хвиль) і кліматичні (енергія вітру і земних надр) енергетичні ресурси. З врахуванням великих мас повітряної та водної середовищ планети до невичерпних ресурсів можуть бути віднесені атмосферне повітря та водні ресурси. Але таке віднесення є умовним, бо під впливом діяльності людини (антропогенний вплив) хімічний склад і фізичний стан атмосфери і гідросфери почали змінюватись, що може призвести по втрати їх біологічної цінності і можливості використання. В зв’язку з цим потрібно виконувати комплекс робіт по підтримці чистоти повітря та води.
До вичерпних ресурсів відносять поновлювані та непоновлювані природні ресурси. Поновлювані ресурси ті, які по мірі їх використовування можуть поновлятись. Поновлення цих ресурсів проходить з різною швидкістю: для утворення 1 см гумусового шару землі потрібно 600 років, для поновлення вирубленого лісу - десятки років, для популяції тварин - до 10 років. Таким чином, темпи використання поновлюваних ресурсів повинні відповідати темпам їх відновлення. Непоновлювані природні ресурси - ті, які не поновлюються зовсім або поновлюються повільніше, ніж іде їх використання. До таких ресурсів відносять корисні копалини, використання яких призводить до збідніння землі. Охорона їх повинна бути в економії , раціональному і комплексному використанні, при якому будуть мінімальні втрати ресурсів. Крім цього, до непоновлюваних ресурсів відноситься простір, в якому живе людина.
З надр землі кожного року добувають 4 км3 гірничих порід, викидаються в атмосферу сотні мільйонів тон газів, твердих речовин, рідин. В наслідок нерівномірного розподілу виробництва на північну півкулю приходиться 93,5% викидів, а на південне - тільки 6,5%. Все більш використовуються ліс, риба, прісна вода. Коло 10% площі земної поверхні відійшло під будівництво міст, доріг, трубопроводів та інш. Гідротехнічні споруди (греблі, канали, штучні водоймища) за десятки років змінюють властивості рік набагато більше, ніж природні процеси за десятки тисяч років.

- Охорона атмосферного повітря
Основним джерелом забруднення атмосферного повітря є промислові підприємства, теплові електростанції, автотранспорт, авіатранспорт та сільськогосподарське виробництво. Кожного року в атмосферу планети викидається 200 млн. тон оксиду вуглецю, 150 млн. тон оксиду сірки, більше 500 млн. тон оксидів азоту, більш 500 млн. тон різноманітних вуглеводородів, більш 250 млн. тон мілкодисперсних аерозолів (пилу) та багато інших речовин.
Із галузей промисловості найбільшою забруднюючою спроможністю володіє чорна металургія. Підприємства чорної металургії викидають в атмосферу пил, сполуки марганцю, миш’яку, фосфору, сурми, свинцю та інших металів. Особливістю викидів кольорової металургії є токсичні пилевидні речовини (сполуки свинцю, миш’яку та інші) та сполуки фтору. В вугільній промисловості джерелами забруднення атмосфери є горіння териконніків, при якому утворюються оксиди вуглецю і сірчаний газ. Повітряні викиди нафтопереробної промисловості вмістять вуглець, стирол, толуол, ацетон та інші. Склад викидів хімічної промисловості різноманітний: диоксид вуглецю, оксиди азоту, аміак, органічні речовини, хлористі та фтористі сполуки, пил неорганічних виробництв. Виробництво будівельних матеріалів супроводжується значними викидами пилу в атмосферу. Теплові електростанції викидають в атмосферу біля 30% загальної кількості всіх шкідливих викидів промисловості. Ці викиди вмістять диоксиди вуглецю та сірки, оксиди азоту, пари води і велику кількість золи.
Автомобілі є також небезпечні для навколишнього середовища та здоров’я населення. Автомобільні гази - це суміш біля 200 речовин, в тому числі оксид і диоксид вуглецю, альдегіди, сполуки свинцю.
Забруднення атмосфери спричиняє негативний вплив на людину, флору, фауну, споруди, транспортні засоби і клімат Землі.
Особливо негативний вплив на людей, флору та фауну спричиняють смоги - густі тумани, які вмістять пил та небезпечні гази. Смоги утворюються у великих промислових містах. Небезпечними для навколишнього середовища є фотохімічні смоги, при яких відносна вологість повітря не перевищує 70%. Причиною їх утворення є сильне забруднення міського повітря газовими викидами підприємств хімічної промисловості, а також вихлопними газами від автомобілей. Фотохімічний смог викликає запалення слизових оболонок, загострення легеневих хронічних захворювань, гибель домашніх тварин, рослин, корозію металів, порчу одежі. Внаслідок поганої видимості порушується робота транспорту.
Збільшення запиленості атмосфери веде до погіршення мікроклімату: збільшенню кількості туманних днів, зменшенню видимості, освітленості. Збільшення вмісту вуглекислого газу викликає «парниковий ефект» - суттєве підвищення температури поверхні Землі та приповерхневого шару повітря внаслідок зниження теплового випромінювання Землі.
Захист повітряного басейну від забруднення регламентується гранично допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів. ГДК для забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів вмістить 200 речовин. Гігієнічні нормативи встановлені для більш як 600 речовин та 33 комбінацій атмосферних забруднювачів. Для кожної забруднюючої атмосферне повітря речовини встановлені два нормативи: максимально разова та середньодобова ГДК. Максимально разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, зміна активності головного мозку та інші) при короткочасовому (до 20 хвилин) впливі атмосферних забруднювачів, а середньодобова - з метою попередження їх загальнотоксичного впливу.
Охорона навколишнього середовища досягається очисткою викидів підприємств, зниженням викидів автотранспорту, виділенням санітарно-захисних зон і застосуванням безвідходних виробництв.
Очищення викидів від пилу може бути грубим (коли затримується крупний пил з розміром частинок більше 50 мкм), середнім (затримується пил від 10 до 50 мкм) та тонким (затримується пил до 10 мкм). Для обезпилення викидів застосовують пиловловлюючі засоби, які можна розділити на дві групи - вловлюючі частинки пилу в сухому стані («сухі» апарати) і газопромивачі, в яких пил вловлюється після зволоження («мокрі» апарати). «Сухі» апарати більш досконалі і, крім цього, дозволяють повернути уловлений пил в промисловість.
До основних типів апаратів для сухого очищення відносять циклонні сепаратори, тканинні фільтри та електрофільтри.
Очищення викидів від газів досягається використанням адсорбційних та абсорбційних методів.
Абсорбційні методи засновані на поглинанні шкідливих домішок рідиною. Контакт газів з рідиною здійснюється в спеціальних апаратах - абсорберах, в яких газ та рідина рухаються протитоком. В основі абсорбційних процесів лежить не просто процес розчинення газу в рідині, а хімічна взаємодія між небезпечними речовинами, що вмістяться в газах, і компонентами поглинаємого розчину. Абсорбційні методи відрізняються простотою, надійністю і високим ступенем очищення, однак пов’язані з використанням громіздкої апаратури і труднощами щодо утилізації утворених розчинів.
Адсорбційні методи очищення засновані на поглинанні домішок поверхнею твердих тіл (адсорбентів). Важливою особливістю адсорбції є те, що процес протікає без змін хімічної природи поглинаючих речовин і адсорбенту. Це дозволяє повертати поглинені гази в виробництво і багаторазово використовувати адсорбент.
Для деяких виробництв (наприклад, ТЕЦ, металургійних заводів та інш.) достатньо ефективним рішенням питання охорони атмосферного повітря є споруда фільтрів-вловлювачів і димових труб. Димові труби дозволяють відводити продукти горіння (шкідливі гази та тверді частинки) в верхні шари атмосфери і розсіювати їх на великі території. Наприклад, труба висотою 100 м дозволяє розсіювати шкідливі речовини радіусом 20 км до безпечної для людини концентрації, а при висоті труби до 250 м радіус розсіювання збільшується до 75 км.
Для захисту атмосферного повітря від забруднення викидами автомобільного транспорту рекомендується використовувати нейтралізатори вихлопних газів, що уловлюють оксид вуглецю та вуглеводороди; використовування дизельного палива, в вихлопних газах яких майже немає оксиду вуглецю, відсутні сполуки свинцю; використовування зжатого газу; регулювання інтенсивності потоків руху міського транспорту і використовування містобудівельних заходів.
Підприємства або їх окремі споруди з технологічними процесами, які є джерелами виділення в атмосферне повітря шкідливих речовин та з неприємним запахом, відділяють від житлових будівель санітарно-захисними зонами (лісовими смугами або ділянками землі, що розділяють підприємства та жилі масиви). Розміри санітарно-захисних зон розділяються в залежності від класу підприємств (для 1 класу - 1000 м, для V класу - 50 м). В межах санітарно-захисних зон не дозволяється розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, шкіл та інші.
Найбільш ефективним заходом по охороні атмосферного повітря є створення та впровадження безвідходних технологічних процесів і промислових підприємств. В першу чергу це відноситься до металургійних та хімічних підприємств. Як було сказано Луісом Баттоном: «Одне з двох: або люди зроблять так, що в повітрі буде менше диму, або дим зробить так, що на Землі стане менше людей».

- Охорона водних ресурсів
Серед природних ресурсів вода займає особливе місце: саме в водному середовищі виникло життя на Землі, вода входить в склад всіх живих організмів і є ресурсом, без якого неможлива господарська діяльність людини; з загальної площі земної кулі (510 млн. км2) 70,8% займають океани та моря. Запаси води на Землі великі - біля 1,4 млрд.км3, однак біля 96% цього об’єму приходиться на солені води Світого океану. Запаси прісної води незначні - біля 35 млн.км3, причому біля 70% її сконцентровано в лідниках, майже 30% світових запасів складають підземні води, з яких доступна тільки невелика доля, частина води знаходиться в грунті, атмосфері, в живих організмах. Води річок, озер, болот складають незначну частину гідросфери - менше 200 тис. км3 (або менше 0,02%).
Споживання води людством постійно зростає. В умовах збільшення об’ємів водопостачання та викиду в водоймища забруднених вод головна небезпека полягає в погіршенні їх якості. В річки та другі водоймища щорічно викидається більше 450 км3 стічних вод, при цьому біля половини з них без попереднього очищення.
Основними джерелами забруднення водоймищ є недостатньо очищенні стічні води промислових та комунальних підприємств, а також тваринних комплексів; змив дощовими та талими водами забруднень з міських територій та полів, забруднення з атмосфери, що поступають з опадами.
Промислове виробництво використовує більше 20% запасів води. Основна кількість її використовується для охолодження при виробці електроенергії та інших технологічних процесах. В останні десятиріччя зріст потреб води в промисловості обумовлений водоємкістю сучасних технологічних процесів та операцій. До найбільш водоємких відносяться хімічна, целюлозно-паперова та металургійна галузі промисловості. Так, наприклад, на 1 т готової продукції використовується для виготовлення синтетичного волокна 2500...5000 м3 води; пластмаси - 500...1000 м3; папера - від 400 до 800 м3; сталі з чавуну - 160...200 м3.
В комунальному господарстві вода йде на задоволення побутових потреб, на роботу підприємств побутового обслуговування, що приблизно складає 15% від використання води в промисловому виробництві. Житель великого міста, наприклад, Москви, Києва, на особисті потреби використовує біля 300...400 л води на добу. В цей же час жителі таких міст як Лондон, Париж потребують біля 160 л води на добу. Як бачимо, затрати води в нашій країні значно більші, ніж в інших країнах.
В промисловому виробництві затрати води відносно невеликі, вони головним чином обумовлені процесами випарювання, що характеризується найбільшою інтенсивністю на теплових та атомних електростанціях, а також на підприємствах чорної металургії.
Стічні води промислових підприємств вмістять самі різноманітні шкідливі речовини. В стічних водах приладобудівних та машинобудівних підприємств вмістяться солі різних металів (міді, нікелю, хрому, кадмію), а в стічних водах гальванічних цехів - ціаніди. Стічні води підприємств хімічної промисловості є найбільш небезпечними, бо вмістять складні органічні речовини. Стічні води міст забруднені продуктами життєдіяльності населення: миючими засобами, барвниками, а також відходами промислових підприємств.
В останні роки в якості забруднювачів розповсюджені синтетичні поверхнево-активні речовини - мило, миючі засоби, емульгатори, які широко використовуються в побуті та технологічних процесах. До особливої групи забруднювачів відносять пестициди - ядохімікати внаслідок змиву та попадання з повітря при розпиленні літаками. Ці речовини смертельні для всіх живих організмів водоймищ.
За фазово-дисперсним станом в воді всі забруднювачі поділяють на розчинні, колоїдні та нерозчинні речовини, а за походженням - на мінеральні, органічні та бактеріальні. До мінеральних відносяться тверді взвісі (пісок, глина, шлаки) та розчини кислот, луг, солей. Органічні забруднювачі в своєму складі вмістять азот, фосфор, вуглець, калій та інші речовини. Вони утворюються в водоймищах внаслідок біологічних процесів як продукт життєдіяльності живих істот, а також надходять з дощовими водами, які змивають добрива з полів. Розповсюдженими органічними забруднювачами є нафта та нафтопродукти. Органічні забруднювачі створюють добре середовище для розвитку бактерій, вірусів, грибків та інших мікроорганізмів, дуже небезпечних для людини.
Особливим видом забруднення є теплове, джерелом якого є викиди теплих вод електростанцій. Особливо небезпечним є радіоактивні речовини, які попадають в водоймища з атмосферними опадами.
В природних умовах здатність води до самоочищення достатньо велика, але не безмежна. Коли забруднення водоймищ досягає критичних значень, вода не тільки втрачає свої цінні біологічні властивості, але й робиться непридатною для побутових і навіть виробничих потреб. Забруднення води призводить до загибелі флори та фауни водоймищ.
В теперішній час хвилювання викликає не стільки збільшення кількості забруднювачів, скільки їх властивості (нерозчіплюючі, важкорозчинні, токсичні). Серед таких забруднювачів необхідно виділити нафту та радіоактивні відходи. З різноманітних джерел в океани планети щорічно поступає до 10 млн. тон нафти та її продуктів із нафти. Нафтова плівка ізолює воду від атмосферного повітря, знижує інтенсивність випарення води та порушує екологічну рівновагу в водневому середовищі.
Наслідки локального забруднення океанських вод в деяких випадках важко передбачити. Так, в Японії відмічаються масові захворювання невідомою раніше хворобою, причиною якої виявилось використання в їжі риби, що була отруєна ртутними інгрідієнтами стічних вод, що накопичувались в затоці Мінамата. «Хвороба Мінамата», як виявилось, передається з покоління в покоління.
Існує комплекс заходів, які забезпечують зниження забруднення водного середовища біосфери, а саме:
1. Створення маловодної або безвідходної технології промислового виробництва з замкнутими зворотними схемами, які вмістять проміжну очистку або охолодження води та утилізацію відходів.
2. Удосконалення технологічних процесів для зниження об’єму відходів з захороненням в земних надрах концентрованих розчинів забруднювачів.
3. Використання різних методів очищення стічних вод, які забруднені промисловими та побутовими відходами.
4. Зниження хімізації сільгоспвиробництва за рахунок розширення області використання та збільшення ефективності біологічних та інших агротехнічних заходів, які забезпечують захист рослин від хвороб та шкідників.
5. Удосконалення конструкцій танкерів, експлуатації річкового та морського флотів, технології морського добування нафти, що забезпечує зниження кількості нафтопродуктів, які попадають в океан; реалізація заходів по очищенню поверхні акваторій морських та річних портів від нафтозабруднювачів.
Очищення стічних вод - це руйнування або видалення з них визначених речовин, а обеззараження - це видалення із стічних вод хворобоутворюючих мікроорганізмів. Для очищення стічних вод використовують очисні споруди. Для очищення міських та виробничих стічних вод використовують механічний, біологічний та фізико-хімічний методи очищення. Універсальним методом видалення органічних речовин є біологічний метод.

- Охорона та раціональне використання землі та надр
Грунт - це поверхнева родюча частина земної кори, яка сформувалась внаслідок тривалого впливу вологи, повітря, тепла, рослинних та тваринних організмів на поверхневому прошарку землі. Найважливіша властивість грунту - родючість, тобто здатність забезпечити рослини вологою та поживними речовинами.
Менше 1/3 площі поверхні Землі складає суша - континенти, острова; 90% цієї території є простором для проживання людини, а 10% - це лідники.
Ріст кількості населення та технічний прогрес збільшують антропогенне навантаження на земельні ресурси та потребують збільшення продуктів харчування. Останнім часом спостерігається скорочення сільськогосподарських угодій внаслідок руйнування грунту (ерозії, засолення, опустинення, заболочення, селів, зсувів, обвалів та забруднення) та прямого скорочення площі.
Ерозія - виникає під дією води, вітру та антропогенних факторів на грунт та підстиляючі породи. Захист від ерозії потребує використання цілого комплексу захисних заходів.
Засолення - це процес накопичення солей натрію, кадмію, марганцю в грунті в недопустимих концентраціях. Особливо розповсюджене вторинне засолення - соленакопичення внаслідок неправильного поливу та фільтрації води.
Опустинення - це перетворення родючих земель в неродючі пустелі.
Заболочення - це надлишкове зволоження грунту. Має місце поблизу каналів та штучних водоймищ. Для осушення використовується дренаж.
Селі - це потоки каміння, болота, які виникають в руслах рік внаслідок різкого паводку. Швидкість потоку досягає 10 м/с та більше, а об’єм викидів - до мільйонів м3 маси. Методи боротьби з селями: стимулювання рослинного покрову на схилах; розчищення накопичення рихлої породи; стабілізація русла гірських річок системами протиселевих гребель.
Зсуви - це зміщення гірських мас вниз по схилу внаслідок їх зволоження, сейсмічних товчків та діяльності людини.
Обвали - це відрив та падіння значних мас гірських порід на схилах гір. Міри боротьби з зсувами та обвалами наступні: дренажні споруди, закріплення схилів сваями, насадження рослинності.
Забруднення - покриття поверхні або просочування грунту відходами виробничої або господарської діяльності людини. Внаслідок діяльності людини виникають осередки «індустріальної пустелі» - дільниці, де грунт забруднений викидами промисловості. Промислові відходи доцільно використовувати або переробляти. Перспективне направлення виробництва - безвідходні та маловідходні технології.
Відторження - передача сільськогосподарської площі або лісних угідь для споруди міст, виробництв, транспортних магістралей, трубопроводів та інших потреб.
Родючі землі, на яких внаслідок господарської діяльності людини знищена рослинність, змінений рельєф місцевості, називаються порушеними.
Надрами називають верхню, доступну частину літосфери. Надра використовуються для добування корисних копалин, захоронення рідких та газоподібних корисних копалин, розміщення споруд та транспортних комунікацій, захоронення відходів та викиду стічних вод.
Корисні копалини відносяться до непоновлюваних ресурсів, а добування їх досягає великих цифр (більше 200 млрд. тон гірських порід, в тому числі більше 30 млрд. тон щорічно). При цьому виникає прогресуюче виснаження запасів корисних копалин, а також їх структурні зміни.

3.5. Енергетичні забруднювачі навколишнього середовища антропогенного походження

3.5.1. Теплове забруднення
Енергетичними забруднювачами навколишнього середовища вважають такі види енергії антропогенного походження, які або взагалі не характерні для природного середовища, або їх інтенсивності значно перевищують фонові (природні) величини та шкідливо діють на людей, рослинні та тваринні організми і можуть викликати порушення нормального функціонування різних екологічних систем.
Вплив на біосферу енергетичних забруднювачів антропогенного походження складається з теплового, радіоактивного (іонізуючого), електромагнітного та акустичного забруднювачів (шум, вібрація). Кожний з цих видів забруднювачів характеризується різними властивостями, параметрами, ступенем небезпечності для людини та інших живих організмів.
Теплове забруднення навколишнього середовища пов’язане з роботою теплоенергетичних агрегатів та теплообмінних технологічних установок. До першої групи відноситься обладнання теплових електростанцій, різноманітні теплові двигуни, включаючи двигуни транспортних засобів. В цих агрегатах призводиться перетворення тепла в механічну або електричну енергію. До другої групи відносяться різноманітні установки для нагріву, сушки, плавлення, випарки, спікання різних матеріалів в процесі їх технологічної переробки. Сюди ж відносяться й пристрої для опалення приміщень та других об’єктів.

- Акустичне забруднення
Основними джерелами шуму в містах та других населенних пунктах є автотранспорт, залізничний та повітряний транспорт та промислові підприємства. Автотранспорт створює рівні шумів на вулицях від 82 до 95 дБА. Рівень вуличного шуму визначається інтенсивністю, швидкістю та характером (складом) транспортного потоку, а також залежить від планіровочних факторів (профіль вулиць, висота та щільність забудівлі), покриття проїзної частини та наявністю зелених насаджень. Автомобілі створюють на території промислових міст значні рівні шуму, які розповсюджуються на примагістральній території та проникають в середину жилої забудівлі. Рекомендуються наступні методи ослаблення шумового впливу на навколишнє середовище: зменшення швидкості руху транспорту та заборона руху окремих видів автомобілей по деяким трасам в визначений час доби; удосконалення транспортних засобів; покращення звукоізоляції будинків та споруда протишумових екранів повздовж швидкісних автотрас.
Значні рівні шумів створює залізничний транспорт: електропоїзд - 93 дБА, пасажирський - 91 дБА, вантажний - 92 дБА на відстані 7,5 м від поїзда, який рухається. Рівні шуму при русі поїздів на відкритих лініях метрополітену складає 70...80 дБА. Найбільш шумним з всіх видів міського транспорту є трамвай. Трамвай створює шумові навантаження при русі (на 10 дБА вищі, ніж колеса автомобіля), при роботі двигуна та відкриванні дверей. Зниженню рівня трамвайного шуму сприяє покращання стану трамвайних колій, а також зміна конструкції вагону.
Повітряний транспорт створює еквівалентні рівні звуку до 80 дБА, а максимальні рівні досягають 108 дБА. Для зменшення шуму використовують спеціальні прийоми пілотування при злеті та посадці, більш круті траєкторії, низькі режими роботи двигуна, раціональна організація повітряного руху (вибір направлення полос, які минають населені пункти), раціональне планування та інш.
Нормування шумів для умов міської забудівлі проводиться в відповідності зі СНиП «Захист від шуму». Наприклад, для квартир та жилих кімнат норми встановлюють 30 дБА, класних кімнат - 40 дБА. Ці норми наведені для нічного часу доби (від 23 до 7 годин), а в денні часи норми слід збільшити на 10 дБА.
До містобудівних заходів щодо зменшення шуму відносяться: збільшення відстані між захищаємим об’єктом та джерелом шуму; використання акустичних екранів - відкосів, стін, споруд-екранів; раціональне розміщення шумних та захищаємих об’єктів; використовування рельєфу місцевості, заглиблення трас магістральних вулиць; використання вільної забудівлі (зі сторони вулиці розташовують екрануючі будинки тимчасового перебування людей - магазини, столові, ательє, а за ними - житлові будинки); насадження дерев.

- Електромагнітне забруднення
Електромагнітні випромінювання довгохвильового, середньохвильового, короткохвильового та ультрахвильового діапазону широко використовуються у радіозв’язку, а також в промислових установках високочастотного нагріву. В телебаченні використовують ультракороткі та дециметрові радіохвилі, в радіолокації - сантиметрові. В електричних мережах високої напруги (більш 1000 В) використовуються електромагнітні поля звукових частот (50 Гц). Електромагнітні випромінювання антропогенного походження можна розглядати як один з різновидів енергетичних забруднювачів, тому що вони негативно впливають на організм людини, на другі живі організми та оказують шкідливий вплив на екологічні системи.
При опромінюванні людини значна частина електромагнітного випромінювання поглинається організмом. Енергія, що поглинається, перетворюється в теплову, що викликає інтенсивний нагрів різних тканин та рідини. Найбільшій небезпеці при цьому підвергаються такі внутрішні органи, які слабо орошаються кров’ю та другими рідинами організму, внаслідок чого відвід тепла від них утруднений. Це може призвести до необоротних наслідків (зміни структури кліток, омертвляння тканин, крововиливи та інші). Небезпечні для людини рівні інтенсивності електромагнітних випромінювань встановлені ГОСТ 12.1.006-84. Електромагнітні поля впливають на ендокринну, нервову та серцево-судинну системи, репродуктивну функцію, морфологічний склад крові та обмін речовин.
Антропогенні джерела електромагнітних випромінювань поділяються на три групи:
1. Точечні (радіостанції, телецентри).
2. Вузлові (промислові установки, радіолокаційні станції).
3. Лінійні (лінії електропередач, контактні мережі електрофікованого транспорту).
Рівень інтенсивності випромінювань від цих джерел, в зв’язку з зростом їх кількості та потужності, в теперішній час різко виріс; в деяких районах він в сотні раз перевищує значення середнього натурального «природного фону».
Одним з найбільш могутніх джерел електромагнітних випромінювань є також лінії електропередач (ЛЕП). До заходів щодо змягчення впливу електромагнітних полів слід віднести влаштування повздовж ліній електропередач спеціальних охоронних зон, ширина яких реґламентується в наступних межах: при напрузі 1150 кВ та вище, за населеними пунктами - 300 м в кожну сторону від вісі ліній; при 500 кВ - 150 м поза населеними пунктами та 50 м - в межах населених пунктів; при 22 кВ - відповідно 10 та 7 м.
Крім встановлення охоронних зон в межах впливу ліній електропередач передбачається дотримання спеціальних режимів сільськогосподарських та лісогосподарських робіт (короткий робочий день, мінімальне використовування машин та механізмів).
Основними джерелами високочастотної енергії в середовищі, де проживає людина, є сьогодні радіо- та телепередаючі центри та радіолокаційні станції. Періодично повинні проводитись заміри напруги електромагнітних полів як на території радіостанцій, так і в житлових зонах, що знаходяться поблизу передаючих антен. При перевищенні гранично-допустимих значень необхідно здійснювати комплекс захисних заходів: екранування житлових будинків, зміна направленості антен, зниження потужності передавача. Якщо ці міри будуть недостатніми, то виникає необхідність винести радіостанцію за межі населеного пункту або ж видалити житлові забудівлі з зони впливу електромагнітних полів. Разом з цим передбачається екранування територій забудівлями з великим вмістом залізобетонних конструкцій (інтенсивність випромінювання знижується в 1,5...2 рази); багаторядна посадка зелених насаджень (при ширині 15...20 м забезпечується зниження інтенсивності випромінювання на 10...15%).
3.5.4. Іонізуюче забруднення
Людина завжди жила та розвивалась в світі, повному радіоактивності та іонізації. В біосфері Землі зустрічається більш 60 природних радіонуклідів - первинних та космогенних. До первинних відносяться ізотопи елементів з довгим періодом напіврозпаду і продукти розпаду довгоживучих ізотопів урану та торія; до космогенних - ті, що створюються внаслідок взаємодії космічного випромінювання з речовиною атмосфери або з твердою речовиною Землі. Кожну секунду тіло людини пронизає декілька космічних частинок. Радіоактивні грунт, стіни будинків, повітря, їда, радіоактивна сама людина. Тому можна стверджувати, що природна фонова доза, впливу якої людство піддавалося на протязі десятків тисячоліть, є небезпечним, бо внаслідок природного відбору людство пристосувалось до такого опромінювання.
З розвитком досліджень в області атомного ядра та використанням ядерної енергії виникли штучні джерела іонізуючих випромінювань. Якщо в першому періоді використання ядерної енергії питання забезпечення радіаційної безпеки відносились тільки до персоналу, що безпосередньо працює або пов’язаний з ядерними установками та радіаційними речовинами, то в сучасних умовах бистрого розвитку ядерної енергетики необхідно враховувати глобальне розсіювання штучних радіоактивних речовин та посилення темпу круговороту природних радіонуклідів, які обумовлюють додаткове опромінювання любого живого організму. Підвищення радіаційного фактора в глобальних масштабах поставило задачу по розробці принципів охорони здоров’я людини з врахуванням безпосереднього впливу іонізуючих випромінювань на об’єкти природного середовища.
Радіоактивне забруднення навколишнього середовища викликається двома видами випромінювання - корпускулярним та електромагнітним. До першого з них відносяться потоки a- та b-частинок і нейронів, до другого - рентгенівське (l = 10-9...10-12 м) та g-випромінювання (l< 10-12 м). Корпускулярне та електромагнітне випромінювання вказаних діапазонів довжини хвиль володіють здатністю при взаємодії з речовиною утворювати в ній електрично заряджені іони та молекули. Звідси і сукупна назва цих видів випромінювання - іонізуюче.
Кожний з вищеперерахованих видів випромінювання володіє різними властивостями та характеристиками, найважливішими з яких слід вважати проникаючу та іонізуючу здатність.
Джерела іонізуючих випромінювань бувають закритими, коли радіаційні речовини з установки не можуть проникнути в навколишнє середовище, та відкритими, коли така можливість існує.
Опромінення організму людини може бути зовнішнім та внутрішнім. При зовнішньому опроміненні джерело може знаходитись поза організмом, а при внутрішньому - в середині нього. Радіоактивні речовини можуть попадати в середину організму з повітрям, що вдихається, у вигляді радіоактивного пилу, з водою, їдою, з димом. Внутрішні джерела є більш небезпечними, бо їх вплив на організм постійний, що викликає в організмі накопичення іонізуючих атомів та молекул.
Іонізація в організмі супроводжується складними фізико-хімічними та біологічними процесами, до яких можна віднести розриви молекулярних зв’язків, зміну структури молекул, загибель кліток, порушення нормального протікання різноманітних фізіологічних процесів, обміну речовин. Крім того, порушується склад та функції крові, знижуються захисні реакції організму, виникають і розвиваються злоякісні пухлини. Ці та інші симптоми характеризують так звану променеву хворобу, яка призводить до летального наслідку.
Особлива небезпека загрожує біологічному світі в зв’язку з тим, що зміни, які відбулися в організмі людини та тварин під впливом радіоактивності, відбуваються не тільки на них самих, але і на потомстві: наступне покоління може з’явитись з вродженими вадами.
Радіоактивність викликає зміни у всіх живих істот. Підвержені цьому вірусу і бактерії, в майбутньому можуть створюватись нові мутації хвороботворних мікробів та початись невідомі до сих пір епідемії.
Згідно «Норм радіаційної небезпеки» встановлено три категорії людей, що підлягають опроміненню:
категорія А - персонал, тобто люди, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;
категорія Б - та частина населення, яка не працює безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або роботи можуть піддаватись впливу радіоактивних речовин, що використовуються на відповідних підприємствах та видаляються в навколишнє середовище з відходами;
категорія В - решта населення країни.
З врахуванням чутливості окремих органів людини до іонізуючих випромінювань вони поділяються на три групи (в порядку зменшення чутливості):
I - все тіло, червоний кістковий мозок, статеві органи;
II - м’язи, печінка, нирки, легені, шлунково-кишковий тракт, кришталик ока;
III - шкіра, кістки.
Використання атомної енергії не пов’язано з загрозою знищення життя на Землі, але все ж при порушенні норм та правил радіаційної безпеки людина підпадає безпосередньому стиканню з небезпечними для здоров’я радіоактивними речовинами. Тому при розробці проектів та будівництві АЕС необхідно приділяти цьому питанню велику увагу. Основною тут є задача по знешкодженню відходів атомної промисловості.
У світі практикують захоронення радіоактивних відходів на дні океану. Так, в Атлантичний та Тихий океани було викинуто сотні тисяч контейнерів з відходами високої радіоактивності. Контейнери викидали в глибоководні області з малою циркуляцією та низькою біологічною продуктивністю. Однак, як показали дослідження, в багатьох областях інтенсивність циркуляції та біологічна продуктивність підвищились.
Тверді радіоактивні відходи (забруднені матеріали, спецодежа та інші) переносяться в бетонні траншеї та заливаються бетоном.
3.6. Нітрати у харчових продуктах та їх вплив на організм людини
Нітрати - це солі азотної кислоти, найбільш поширена речовина у природі. Нітрати мають місце в грунті, воді, є хімічною складовою частиною рослин, продуктами обміну речовин в організмі людини і тварин. Люди зазнають впливу нітратів протягом усього свого існування. Однак у разі перевищення ступеня навантаження цих речовин на організм вони можуть несприятливо позначатися на здоров’ї.
Навантаження нітратів на організм людини стало помітно зростати останнім часом. Ця проблема з’явилась внаслідок хімізації сільського господарства, застосування мінеральних добрив з наявністю азоту (калієва селітра KNO3, натрієва селітра NaNO3, аміачна селітра NH4NO3) для підвищення врожаїв сільськогосподарських культур.
Проблема нітратів має два аспекти, які взаємопов’язані, але мають деякі особливості. Це аспект нітратів питної води та аспект нітратів, що містяться в продуктах харчування.
В продуктах харчування мають місце такі важливі компоненти як білки, жири, вуглеводи, вітаміни та інші, а також різні хімічні речовини: пестициди, токсичні елементи, нітрати та інші. Вміст хімічних речовин в продуктах може коливати в широкому діапазоні: від концентрацій, безпечних для людини, до рівней, які являють собою реальну загрозу здоров’ю людей. Нітрати є обов’язковою частиною продуктів харчування, але кількість їх повинна бути в допустимих границях концентрацій.
Відомо понад 20 факторів, які можуть привести до підвищеного накопичення нітратів у рослинних сільгосппродуктах. До них належать: дефіцит світла, спека і холод у період вегетації рослин, засуха і постійне переволоження, велика та мала кількість таких елементів як азот, калій, фосфор в грунті, біологічна активність грунту, кислотність грунту, захворювання грунту та інші. Але головним чинником є нераціональне застосування азотних добрив, порушення агротехніки обробки сільськогосподарських культур.
Інтоксікація нітратами характеризується досить важким перебігом і може закінчитися смертю потерпілого. Токсична дія нітратів заключається в гіпоксії (кисневому голоді тканин). Клінічні ознаки отруєння нітратами з’являються через 1...1,5 години після потрапляння їх в організм людини з питною водою. Спочатку виникає синюшність (ціаноз) губ, слизових оболонок, нігтів, обличчя. Потім подразнювальна дія солей азотної кислоти на слизову оболонку проявляється нудотою, болем у ділянці шлунку, слиновиділенням, блюванням. У разі надходження в організм нітратів з їжею латентний (прихований) період захворювання триваліший - від 4 до 6 годин.
При підозрі на отруєння нітратами і нітритами, що надійшли в організм, потерпілому ретельно промивають шлунок, дають суспензію активованого вугілля (2 столові ложки на склянку води), потім сольовий проносний засіб.
Гігієнічна регламентація допустимих концентрацій нітратів в окремих харчових продуктах проводиться з розрахунком конкретних кліматичних і економічних районів. При цьому потрібно враховувати допустиму добову дозу нітратів, добове використовування продуктів, фоновий рівень нітратів в харчових продуктах. Допустима доза нітратів для людини становить 5 мг на 1 кг маси тіла.
Для перевірки показників допустимого вмісту нітратів в окремих продуктах проводять розрахунок за такою формулою:
>,
де ДДД - допустима добова доза нітратів в мг; Дк - допустима концентрація нітратів для харчових продуктів, включаючи питну воду, мг/кг або мг/л; Ni - середня величина вживання за добу в кг/л; Кгп - коефіцієнт зміни концентрації нітратів в готовому для вживання продукті, Кгп = 0,5...1,0; Кпхп - коефіцієнт харчової продукції, Кпхп = 0,6...0,9; Кбе - коефіцієнт біологічної еквівалентності нітратів «їда:вода»; для питної води Кгп = Кпхп = Кбе = 1,0.
Нітрати можуть накопичуватися у підвищеній кількості не тільки в рослинній продукції, а й у продуктах тваринного походження і насамперед у молоці.
Як свідчить практика, вміст нітратів у рослинних продуктах нерідко перевищує допустимі рівні. Це служить підставою для визначення шляхів їх правильного використання. Кількість нітратів в рослинах залежить від їх біологічних особливостей. В овочах найбільша кількість нітратів знаходиться в зелені (петрушці, укропі, салаті та ін.), коренеплодах (редисці, буряку, моркві). Порівняно мало нітратів накопичується в томатах та картоплі. Між цими двома групами овочей займають огірки та капуста. Ранні овочі вмістять нітратів більше, ніж пізні. Як правило, концентрація нітратів в тепличних овочах більша, ніж в овочах відкритого грунту. Відносно мало нітратів накопичується у фруктах та ягодах. Дослідження показують, що вміст нітратів в рослинних продуктах розподіляється нерівномірно. Так, наприклад, кількість нітратів в листях петрушки, укропу на 50...60% нижча, ніж в стеблах; кількість нітратів в верхній частині моркви на 80% менша, ніж у внутрішній. В огірках, редисці, навпаки, поверхневий шар вмістить на 70% нітратів більше, ніж внутрішній.
Звичайна промивка і механічна очистка продуктів (картоплі, столових буряків, моркви, капусти тощо) знижують вміст нітратів у середньому на 10%. Істотне зменшення нітратів спостерігається при вимочуванні очищених продуктів. Так, при вимочуванні протягом 1 години картоплі, моркви, столових буряків рівень нітратів зменшується на 25...30%, зелені (петрушки, укропу, зеленої цибулі) - на 20%. Зменшення вмісту нітратів у продуктах можна досягти при приготуванні їжі. При кип’ятінні вони переходять у відвар, і при цьому зменшується вміст нітратів: у картоплі - на 80%, моркві і капусті - на 60...70%, буряках - на 40...50%. При консервування також знижується вміст нітратів у готових продуктах. Це досягається за рахунок переходу нітратів у розсіл (при квашенні) або маринад (при маринуванні та консервуванні). При виготовленні соків та сушінні овочів, навпаки, вміст нітратів збільшується в порівнянні з вхідною сировиною.
Важливим елементом забезпечення гарантованої якості харчових продуктів є контроль за ними, в тому числі і за показниками вмісту у продуктах харчування нітратів та інших хімічних забруднювачів.
У таблиці 3.1 наведені допустимі рівні вмісту нітратів у деяких продуктах рослинного походження.
Таблиця 3.1 Допустимі рівні вмісту нітратів у деяких продуктах

Культура Допустимі рівні вмісту нітратів у продуктах, мг/кг
відкритого грунту захищеного грунту
Баклажани 300 -
Буряки столові 1400 -
Дині 90 -
Кабачки 400 -
Кавуни 60 -
Капуста білокачанна пізня 400 -
Капуста білокачанна рання 800 -
Картопля пізня 120 -
Картопля рання 240 -
Морква пізня 300 -
Морква рання 600 -
Овочі листяні і салатні 1500 3000
Огірки 200 400
Перець солодкий 200 -
Редис 1200 -
Томати 100 200
Цибуля - перо 400 800
Цибуля ріпчаста 90 -

Контроль за якістю продуктів харчування здійснюється:
- самим виробником;
- спеціальними державними закладами - санітарно-епідеміологічними станціями;
- громадськими організаціями.
Для визначення нітратів існує цілий арсенал методів дослідження:
- фотометричні методи базуються на перетворенні нітратів у нітрити з наступним синтезом барвників (тобто з забарвленням розчину) за участю нітритів. Чим інтенсивніше забарвлення досліджуваного розчину, тим більша концентрація нітратів у ньому.
- хроматографічні методи: метод газової хроматографії, газорідинної та іонної хроматографії. Останній є найбільш перспективним для проведення арбітражних досліджень, які потребують великої точності.
- електрохімічні, вольтамперометричні, потенціометричні з застосуванням іоноселективних електродів методи визначення нітратів.
При плануванні експертизи якості харчових продуктів за показниками хімічної небезпеки використовується наступна класифікація нормального контролю:
- один раз на рік;
- один раз на квартал;
- один раз на місяць;
- один раз на десять днів;
- в кожній партії продуктів.

 

Яндекс.Метрика >