...
Хімічно небезпечні об’єкти PDF Печать E-mail


Хімічно небезпечними об’єктами (ХНО) називають підприємс-тва народного господарства, які виробляють, зберігають і викорис-товують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).
До хімічно небезпечних об’єктів належать:
- підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;
- підприємства харчової, м’ясо-молочної промисловості, хо-лодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установ-ки, у яких як холодоагент застосовують аміак;
- водоочисні та інші очисні споруди, де використовують таку дезинфікуючу речовину, як хлор;
- залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу з НХР;
- залізничні станції вивантаження й навантаження НХР;
- склади й бази із запасами отрутохімікатів, речовин для дез-інфекції, дезінсекції та дератизації.
У довкілля НХР потрапляють під час виробничих і транспорт-них аварій та у разі стихійного лиха.
Щодоби у світі реєструють близько 50 хімічних аварій. Прик¬ладами таких аварій можуть бути:
- 1961 р., Росія, м. Дзержинськ — через розрив хлоромережі було заражено територію хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;
- 1985 р., Індія, Бхопал, — у результаті вибуху на підприємс-тві «Юніон карбід» у навколишнє середовище потрапило 45 т ме-тілізоціанату; загинуло 3 тис. людей, більш як 300 осіб отримали тяжкі отруєння.
За даними офіційних джерел, у світі тисячі підприємств, подіб¬них до «Юніон карбід» у Бхопалі. Тільки в Західній Європі їх на-лічується сотні.
Під час аварій на ХНО формується осередок хімічного зара-ження (0XЗ), у межах якого може опинитись як саме підприємст-во, так і прилегла до нього територія. З огляду на це, виділяють чотири ступеня небезпеки хімічних об’єктів:
I ступінь — у зону можливого зараження потрапляє понад 75 000 людей;
II ступінь — у зоні впливу НХР перебуває 40 000—75 000 осіб;
III ступінь — уражених менш як 40 000 людей;
IV ступінь — зона можливого хімічного зараження не вихо-дить за межі об’єкта.
Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю й небезпекою самих хімічних ре-човин. Згідно з показниками токсичності й небезпеки хімічні ре-човини поділяють на чотири класи:
1-й — надзвичайно небезпечні (середня смертельна концент-рація — LС50 менш як 0,5 г/м3);
2-й — високо шкідливі (LС50 коливається від 0,5 до 5 г/м3);
3-й — помірно шкідливі (LС50 — від 5 до 50 г/м3);
4-й — мало шкідливі (LС50 — більш як 50 г/м3).
За характером впливу на організм НХР поділяють на такі групи:
I. Речовини задушливої дії:
1) з вираженою опіковою дією (на зразок хлору);
2) зі слабкою опіковою дією (отруйні речовини на зразок фосгену).
II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).
III. Речовини задушливої та загально отруйної дії:
1) з вираженим опіковим ефектом (акрилонітрил, азотна кис-лота, з’єднання фтору);
2) зі слабкою опіковою дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).
IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з’єднання, сірковуг¬лець, тетраетілсвинец).
V. Речовини нейротропної та задушливої дії (аміак, гідразин).
VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етилену).
VII. Речовини, що впливають на обмін речовин (діоксин, бен-зофурани).
Крім того, усі НХР поділяють на швидко діючі та повільно діючі. У разі ураження швидко діючими речовинами картина от-руєння розвивається миттєво, а у разі отруєння повільно діючи-ми, перш ніж з’являються симптоми ураження, проходить кілька годин, тобто має місце так званий латентний період.
Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкос-ті — часу, впродовж якого вони здатні завдати шкоди незахище-ній людині.
Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єк¬тів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До не-стійких належать НХР з температурою кипіння нижче 130 ?С, а до стійких — отруйні речовини з температурою кипіння вище 130 ?С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десят-ки хвилин. Стійкі — зберігають уражаючу здатність на термін від кількох годин до кількох місяців.
З позицій тривалості уражаючої дії й часу досягнення уража-ючого ефекту НХР умовно поділяються на чотири групи:
- нестійкі з швидкою дією (синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);
- нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);
- стійкі зі швидкою дією (фосфорорганічні з’єднання, анілін);
- стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетилсвинец, діоксин).
На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть бути у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аеро¬зольному й газоподібному стані.
Під час викиду в атмосферу паро- і газоподібних хімічних спо-лук формується первинна заражена хмара, що поширюється в атмо-сфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) стелитимуть-ся вздовж землі, «затікатимуть» у низини, а гази зі щільністю менше 1 — швидко розсіюватимуться у верхніх шарах атмосфери.
Характер зараження місцевості залежить від багатьох чинни-ків: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розлив, ви-бух, пожежа); агрегатного стану агентів, що заражають (твердий, рідкий, газоподібний); швидкості випаровування хімічних речо-вин з поверхні землі та ін.
Зрештою, зона хімічного зараження охоплює дві території. До першої належить район, що опинився під безпосереднім впливом хімічної речовини, до другої — місцевість, над якою поширюєть-ся заражена хмара.
Ці та багато інших чинників, що характеризують зону хіміч-ного зараження, необхідно враховувати під час планування ава-рійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об’єктах.
Загальні вимоги до організації та проведення аварійно-ряту¬вальних робіт під час аварій на хімічно небезпечних об’єктах установлює Державний стандарт.
Зокрема, відповідно до стандарту аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на прове-дення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання й шкіри, що відповіда-ють характеру хімічної обстановки. Попередньо проводиться роз¬відка аварійного об’єкта й зони зараження, масштабів і меж зони зараження, уточнюється стан аварійного об’єкта, визначається тип НС.
Головними завданнями хімічної розвідки є:
- уточнення наявності та концентрації отруйних речовин на об’єкті робіт, меж і динаміки зміни хімічного зараження;
- одержання необхідних даних для організації аварійно-ряту¬вальних робіт і заходів безпеки населення й сил, що здійснюють ліквідацію аварії;
- постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні НС, своєчасне попередження про її погіршення.
Водночас у зоні зараження ведуть пошуково-рятувальні робо-ти. Пошук потерпілих здійснюється шляхом суцільного візуаль-ного обстеження території, будинків, споруд, цехів, транспортних засобів та інших місць, де могли перебувати люди в момент ава¬рії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеці¬альних приладів (у разі руйнувань і завалів).
Рятувальні роботи в зоні зараження проводять з обов’язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання.
Під час порятунку потерпілих на ХНО враховують характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються такі заходи:
- деблокування потерпілих, які потрапили під завали зруйно-ваних будинків і технологічних систем, а також знаходяться в пошкоджених заблокованих приміщеннях;
- екстрене припинення впливу НХР на організм потерпілих шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження;
- надання першої медичної допомоги потерпілим;
- евакуація людей у медичні пункти та лікувальні заклади для надання лікарської допомоги й подальшого лікування.
Перша медична допомога повинна надаватися на місці ура-ження, при цьому необхідно:
- забезпечити швидке припинення впливу НХР на організм через видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизових оболонок;
- відновити функціонування важливих систем організму шля¬хом найпростіших заходів (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця);
- накласти пов’язки та рани й іммобілізувати ушкоджені кін-цівки;
- евакуювати потерпілих до місця надання лікарської допо-моги й лікування.
Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної си-туації та осередку ураження. Локалізацію чи зниження до мінімаль-ного рівня впливу уражаючих факторів, що виникли під час аварії на ХНО, залежно від типу НС, наявності необхідних технічних за-собів і нейтралізуючих речовин здійснюють декількома способами:
- припиняють викиди НХР способами, що відповідають ха-рактеру аварії;
- ставлять рідинні завіси (водних або нейтралізуючих розчи-нів) у напрямку руху хмари зараженого повітря;
- створюють висхідні теплові потоки у напрямку руху хмари НХР;
- розсіюють і зсувають хмари зараженого повітря газоповіт-ряним потоком;
- обмежують площі виливу та інтенсивність випару токсич-ної речовини;
- відкачують НХР у резервні ємкості;
- охолоджують пролиту рідину твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами;
- засипають місце виливу сипучими речовинами;
- загущують пролиту речовину спеціальними рецептурами з подальшими нейтралізацією та вивезенням;
- випалюють токсичну рідину.
Залежно від типу НС локалізація й знешкодження хмар і проливів НХР може здійснюватися шляхом комбінування наведених способів.

 

Яндекс.Метрика >