загрузка...
-->
Робота з операційною системою MS-DOS PDF Печать E-mail

Робота з операційною системою MS-DOS

При роботі з операційною системою використовуються такі клавіші управління:
Enter  – вказівка MS–DOS виконати поточний командний рядок;
Ctrl–C або Ctrl–Break – припинення виконання програми або команди MS–DOS;
Ctrl–S або Pause  – зупинка виведення на дисплей; натискання на будь–яку клавішу продовжує виведення;
Shift–PrtSc  – виведення поточного вмісту екрана на принтер;
Ctrl–PrtSc  – паралельне виведення на принтер усієї інформації, що виводиться на екран; повторне натискання на клавіші Ctrl–PrtSc вимикає цей режим;
Ctrl–Alt–Del  – перезавантаження MS–DOS;
Ctrl–Z/ Enter  – закінчення поточного файла;
<диск>:Enter  – зміна поточного дисководу.
Відмітимо, що командний рядок після натискання на клавішу Enter копіюється у буфер командного рядка. Надалі цю команду можна викликати із буфера на екран дисплея та редагувати її, використовуючи такі клавіші:
F1 – копіює з буфера один символ;
F2 – копіює з буфера всі символи до символу, що був введений після F2;
F3 – копіює весь вміст буфера;
F4 – видаляє із буфера всі символи до символу, що введений за F4;
F5 –розміщує у буфері поточний командний рядок без його виконання;
F6 – розміщує у файлі, який копіюється із клавіатури на диск, символ кінця файла (Ctrl–Z);
Del – видаляє з поточного командного рядка символ перед курсором;
Esc – видаляє з екрана поточний командний рядок (вміст буфера не змінюється).
Копіювання файлів
Для копіювання файлів використовують команду COPY, яка є інструментом створення копій файлів на дискетах або жорсткому диску.
Основна структура команди передбачає зазначення джерела, де розміщено початковий файл, і місце, де створюється копія файла. Очевидно, що при цьому потрібно вказати повні імена файла і копії (імена з визначенням шляху). Якщо копіювання відбувається на поточному дисководі (або у поточному каталозі), то шлях до файла може бути не обумовлений. Імена початкового файла і копії можуть бути різними або, якщо використовується два дисководи, однаковими.
Приклад. Потрібно копіювати файл з дискети, яка є у дисководі А, на дискету, що встановлена в дисковод В. Ім’я файла і копії збігаються.
A>COPY keyb.com b:
Якщо поточним зробити дисковод В:, то команда набуває такого вигляду:
B>COPY a:keyb.com
Після закінчення операції копіювання на екрані дисплея виводиться повідомлення про кількість скопійованих файлів. Наприклад:
4 File(s) copied
(скопійовано чотири файли).
Ім’я копії може відрізнятися від імені початкового файла.
Приклад. Скопіювати файл keyb.com з дисковода А: на дисковод В:. Ім’я копії – keyb1.com.
A>COPY a: keyb.com b: keyb1.com
Для створення копії файла на тій самій дискеті (або у тому ж каталозі) імені файла і копії мають бути різними. Приклади:
A>COPY abc.txt kam.txt
A>COPY TXT\abc.txt TXT\ kam.txt
A:\TXT>COPY abc.txt kam.txt
Якщо потрібно копіювати багато файлів, то в іменах використовують символи ? і *.
A>COPY *.* В:
Ця команда забезпечує копіювання всіх файлів дисковода A: на дисковод В:.
Якщо потрібно копіювати файли, що мають тільки однакові імена або тільки однакові розширення, то слід використовувати команди такого вигляду:
A>COPY abc.* b:   або
A>COPY *.txt b:
Використання ключа /V в команді забезпечує копіювання файлів з одночасним контролем правильності копіювання. В цьому випадку, після копіювання відбувається порівняння копії з початковим файлом на їх ідентичність.
Приклад.
F>COPY mod.exe b:/V

Створення та знищення файлів
За допомогою команди COPY можна створювати нові файли. Для цього як джерело указується клавіатура (CON), а як другий параметр команди (куди) – ім’я створюваного файла:
COPY CON <ім’я файла>
Приклад. Створити новий файл nov.txt у кореневому каталозі дисковода А.
A:\ COPY CON nov.txt
Після використання цієї команди можна вводити з клавіатури будь–який текст у файл nov.txt. Для закінчення роботи з командою потрібно натиснути клавіші Ctrl/Z і Enter.
Для знищення файлів використовують команду DEL.
Формат цієї команди:
DEL [шлях\] <файл> [/P]
За наявності в команді ключа /Р операційна система робить запит, щоб підтвердити знищення файла після введення команди.
В імені файла дозволяється використання символів “*”.
Приклад. Знищити файл help.txt у каталозі TEMP диска А.
C:\> DEL A:TEMP \ help.txt / P
Після натискання клавіші Enter на екрані монітора з’явиться повідомлення:
Are you sure (Y/N)? – Ви впевнені (Так/Ні)?
Для підтвердження знищення файла треба натиснути Y та Enter.
Перейменування файлів
Часто виникає потреба змінювати імена файлів. Для цього існує команда RENAME (скорочено REN).
Команда має формат:
REN [шлях\]<ім’я файла> <нове ім’я файла>
Можна використовувати символи “*” та “?” в іменах фалів, якщо операція виконується над групами файлів.
Приклад. Змінити ім’я файла red.txt на ім’я red.doc. Файл розміщується на дискові С у підкаталозі DOC.
A:\>REN C:\DOC\ red.txt red.doc
Перегляд і друкування вмісту файлів
Для перегляду вмісту файлів на екрані монітора можна використовувати команду TYPE.
Формат команди:
TYPE [шлях\]<ім’я файла>
Однак файл, який треба переглянути, має підходити для цього. Він повинен мати символи, що відображаються. Краще, коли це текстовий файл, інакше на екрані з’явиться нісенітниця. Як правило, файли з розширеннями TXT, DOC, BAT при виведені на екран мають зрозумілу інформацію.
Приклад.
C:\TYPE A:\DOC\help.txt
Вміст будь–якого файла можна вивести на пристрій для друкування (принтер). Якщо файл був спеціально підготовлений для друкування або якщо це текстовий файл, то найпростіший спосіб виведення його на друкування – це використати команду COPY.
Формат команди виведення файла на друкування:
COPY [шлях\]<ім’я файла> PRN
Як правило, такий спосіб виведення файлів на принтер використовують рідко. Взагалі ж виведення інформації на друкування здійснюється за допомогою програм або режим друкування передбачається в конкретних прикладних програмах.
Команди для роботи з каталогами. Перегляд каталогів
Для перегляду вмісту каталогів (підкаталогів) використовують команду DIR.
Формат команди:
DIR [шлях\][<ім’я каталогу або файла>][/P][/W]
Для поточного каталогу шлях та ім’я можна не зазначати.
Ключ /Р забезпечує посторінкове виведення каталогу на екран монітора. Його використовують за великої кількості файлі, що перевищує кількість символьних рядків, які виводяться на екран монітора. Після заповнення екрана виконання команди припиняється. Для переходу до іншої сторінки потрібно натиснути будь–яку клавішу.
Ключ /W забезпечує виведення списку файлів у п’яти колонках по ширині екрана, що полегшує перегляд довгих списків. В цьому випадку на екран виводяться лише імена та розширення файлів без уточнення їх розміру та часу створення.
Приклади:
 C:\>DIR   – На екран виводиться кореневий каталог диска С.
 C:\DOS>DIR   – На екран виводиться вміст поточного каталогу DOS.
 C:\>DIR A:\ARH  – На екран виводиться вміст каталогу ARH диску А.
 C:\>DIR A:\AV\WEB.COM – На екран виводиться інформація про файл WEB.COM.
Вміст каталогу можна вивести на принтер або записати у файл, який створюється автоматично. З цією метою використовують символ “>”. Наприклад, команда A:\DIR>PRN виводить на друкування кореневий каталог диска А, а команда C:\>DIR A:\>CATALOG.TXT записує вміст кореневого каталогу диска А у файл CATALOG.TXT, який створюється автоматично.
Створення каталогу
Нові каталоги (підкаталоги) створюються за допомогою команди MKDIR, скорочено – MD. Загальна структура команди:
MD [шлях\]<ім’я каталогу>
Приклади:
A:\>MD TXT  – У кореневому каталозі диска А створюється підкаталог TXT.
C:\>MD A:\ARH\GAMES – Створюється підкаталог GAMES у каталозі ARH диска А.
Знищення каталогів
Для знищення каталогів (підкаталогів) використовують команду RMDIR, або скорочено – RD.
Формат команди:
RD [шлях\]<ім’я каталога>
Для використання команди існують деякі обмеження. Наприклад, не можна знищувати кореневий і поточний каталоги, каталог же, який видаляється, має бути порожнім.
Приклади:
A:\RD DOC
На диску А знищується каталог DOC.
C:\>RD A:\ WORD\ TXT
Знищується підкаталог TXT із каталогу WORD на диску А.
Заміна поточного каталогу
Відомо, що після завантаження операційної системи, на екрані монітора висвітлюється запрошення DOS, у якому повідомляється ім’я поточного дисковода та поточного каталогу. Часто виникає потреба замінити поточний каталог. Ця операція здійснюється командою CHDIR, скорочено – CD.
Формат команди:
CD [шлях]
Припустимо, що система настроєна на кореневий каталог диска С. Тоді запрошення операційної системи має вигляд С:\>. Якщо тепер потрібно перейти до роботи з файлами підкаталогу ARH каталогу DOC диска С, то вводиться команда C:\>CD DOC\ARH
Після виконання команди операційна система виводить запрошення:
C:\DOC\ARH>
В цьому випадку підкаталог ARH став поточним.
Перехід до каталогу DOC, в такому випадку він стає поточним, стає можливим, якщо використати команду CD.. (тобто CD і після неї дві крапки).
Кореневий каталог стає поточним після використання команди CD \. Треба відмітити, що операційна система слідкує за поточними каталогами всіх дисководів комп’ютера. Якщо комп’ютер має дисководи А і С, то для кожного з них можна незалежно визначити поточний каталог:
D:\>CD C:\PAS\EXE
D:\>CD A:\ARH\BUF\TXT
Якщо після виконання цих двох команд перейти до диска С командою D:\>C:, то поточним стає підкаталог EXE, тобто на екрані з’являється запрошення:
C:\PAS\EXE
Аналогічно, якщо перейти до диска А, то запрошення операційної системи має вигляд:
A:\ARH\BUF\TXT>
Архівація файлів
Архіватори – це програми, які дозволяють без втрати інформації зменшити об’єм резервних копій встановлених продуктів і баз даних. Використання архіваторів дозволяє зменшити об’єм резервних копій на 10–90 % (в середньому близько 40–60 %). Програми архівації надають також ряд додаткових сервісних функцій: поновлення і модифікація архівів, розархівація тільки потрібних файлів, текст цілісності архіву і т.д.
Архів (з лат. archivum) – це сукупність документів, які утворилися в процесі діяльності установи, закладу або за життя людини, ще це спеціалізований заклад для збереження документів.
Під час роботи на ЕОМ весь час утворюються електронні документи. До них відносяться як файли програм, так й файли даних будь–якого типу. Обидва типи файлів далі будемо називати даними. За звичайних умов вони зберігаються у файловій системі. Але це пов’язано з певним ризиком втрати даних. Головні причини втрати даних:
1. Помилки користувачів. Це можуть бути помилки при плануванні роботи з ЕОМ. Але можуть бути й помилки оператора – знищили блок даних, записали один файл замість іншого тощо.
2. Відмови технічних пристроїв. До них відносяться як помилки, пов'язані з відмо¬вою обладнання ЕОМ, так і зовнішнього обладнання (наприклад – вимкнення електричного струму).
3. Помилки ("збої") програмного забезпечення. Це може бути помилка програми, яка викличе спотворення даних або "зависання" ЕОМ чи порушення в структурі файлової системи.
4. Наслідки дії вірусів.
Під архівацією розуміють створення резервних копій даних. В ОС MS–DOS для цього передбачено використовувати програму BACKUP. Її суттєвим недоліком є те що для створення резервних копій потрібно такий самий обсяг пам'яті, як і для оригіналу. Використання для цілей архівації програм, які не тільки створюють архів, але й стискають (або ущільнюють) дані може дати значну економію необхідної дискової пам'яті. Наприклад, архівовані графічні файли в форматі .bmр стискаються в 5 разів, в форматі .gif – в 3 рази; звичайні тексти, підготовлені в редакторах тексту в ОС MS–DOS, – 1,5–2 рази. Крім того, ущільнення даних дає змогу швидше копіювати їх на гнучкі диски та передавати комп'ютерними мережами. Такі програми дістали назву архіваторів. Ці програми здійснюють стискання даних при архівації та відтворення їх первинного вигляду при розархівації.
Прийом ущільнення даних використовують виробники програмних продуктів для зменшення місця, що вони займають на носіях. Для розархівації продуктів фірми Microsoft використовують програму expund.exe, що є в поставці Windows.
Архіватори ARJ та ZIP є на сьогодні стандартними архіваторами. Архіватор  RAR забезпечує, як правило, більший ступінь стискування ніж ARJ та ZIP, і до того ж володіє зручним віконним інтерфейсом з підтримкою мишки (ARJ та ZIP на жаль працюють тільки з командної стрічки).
Архіватори, що розглядаються не підтримують довгі імена в Windows. При архівації файлів з довгими іменами в архіві будуть зберігатися короткі імена.
Архівний файл містить в собі один або декілька файлів (як правило стиснутих), які при необхідності можна вилучити. Архівний файл дозволяє також додати нові і замінити вже існуючі в архіві файли. Кожен архівний файл має заголовок, який дозволяє взнати імена файлів, що містяться в архіві, їх розмір, час і дату створення, і (при необхідності) шлях до цих файлів.
У порівнянні з ZIP архіватор ARJ можна вважати більш повільним і таким, що забезпечує менший ступінь стискування ( правда лише на 1–3 %), зате він володіє рядом додаткових сервісних функцій, зокрема може створювати багатотомні архіви. Розширення файлів архівів – .arj, в багатотомних архівів також .а01, .а02 і т.д. або .001, .002 і т.д.
Загальний формат ARJ такий:
Arj команда (– ключ) (ключ) ... архів (файл) (файл) ...
Тут:
• Команда – команда, що визначає дію архіватору;
• Ключ – параметр (або параметри), що уточнюють дії архіватора;
• Архів – ім’я архівного файлу (розширення можна не вказувати);
• Файл – ім’я файлу (або файлів) над якими буде проводитись дія (якщо ім’я не вказано, то обробляються всі файли).
Основні команди (перед командою повинен бути пробіл):
 a – додати файли в архів (якщо архіву немає, то він створюється);
 m – перенести файли в архів (якщо архіву немає, то він створюється);
 u – додати в архів нові файли і файли з більш пізнім часом створення;
 f – додати в архів файли з більш пізнім часом створення;
 j – додати архів до архіву;
 x – розархівувати з повним ім’ям файли з архіву (тобто із збереженням шляху до цих файлів);
 e – розархівувати файли з архіву;
 v – вивести заголовок архіву;
 t – текст цілісності архіву;
 d – видалити файли з архіву;
Основні ключі (перед ключем повинен стояти символ “–” або “/”):
 r – включити в обробку і піддиректорії поточної директорії;
 u – при розархівація будуть вилучатися тільки файли, відсутні в робочій директорії або ті, що мають більш пізній час створення;
 f – при розархівація будуть вилучатися тільки файли, що мають більш пізній час створення;
 v – допускаються багатотомні архіви;
 y – відповідати позитивно на всі запитання;
 je – створити архів, що сам розвертається (без допомоги програми ARJ);
 jm – встановити максимальний ступінь стискування.
Для створення нового архіву необхідно використовувати формат:
Arj а архів (файли)
Де:
• архів – ім’я новостворюваного архіву (розширення в імені файлу можна не вказувати);
• файли – імена файлів, що поміщаються в архів (через пробіл). Якщо файли не вказані, то відбудеться архівація всіх файлів з поточної директорії.
Щоб вилучити файл з архіву дайте команду:
arj e архів (файли)
(файли будуть вилучені без збереження шляху);
Тут:
 архів – ім’я файлу архіву;
 файли – файли, що вилучаються; якщо цей параметр відсутній, то вилучаються всі файли.
На відміну від архіватора ARJ архіватор ZIP складається з декількох файлів. PKZIP здійснює архівацію, PKUNZIP – розархівація, ZIP2EXE – створення архівів, що самі розгортаються, а PKZIPFIX – виправлення помилок архіву. У порівнянні з ARJ, архіватор ZIP забезпечує дещо більший ступінь стискування, а також працює дещо швидше (правда лише на декілька відсотків). Розширення архівних файлів – .zip.
Для команди PKZIP на архівацію файлів:
Pkzip опція (опція) … архів (файл) (файл) …
Тут:
 опція – команда (команди), що визначають дію архіватора;
 архів –  ім’я архівного файлу, розширення можна не вказувати;
 файл – файл, що архівується; якщо цей параметр відсутній, то архівуються всі файли.
Основні опції (перед опцією повинен стояти символ «–»):
• a – додати файли в архів (якщо архів відсутній, то він створюється);
• m – перенести файли в архів (якщо архів відсутній, то він створюється);
• f – обновити файли в архіві;
• u – обновити існуючі і додати нові файли в архіві;
• r – включити в обробку піддиректорії;
• p – зберегти шляхи доступу до файлів;
• d – видалити файли в архіві;
• v – проглянути те, що міститься в архіві;
• ex – використовувати максимальний ступінь стискування.
Для команди PKUNZIP на розархівацію файлів:
pkunzip опція (опція) … архів (файл) (файл) …
 опція – команда (команди), що визначають дію розархіватора;
 архів –  ім’я архівного файлу, розширення можна не вказувати;
 файл – файл, що архівується; якщо цей параметр відсутній, то розархівуються всі файли.
Основні опції (перед опцією повинен стояти символ «–»):
 e – розархівувати файли;
 d – розархівувати з відновленням шляху доступу до файлів;
 f – розархівувати лише нові і відновити існуючі файли;
 n – розархівувати тільки нові файли;
 o – переписати існуючі файли;
 v – проглянути те, що міститься в архіві;
 t – текст цілісності архіву;
Для створення нового архіву необхідно використовувати формат:
pkzip – а архів (файл)
Де:
Архів – ім’я новостворюваного архіву, розширення в імені файлу можна не вказувати;
Файли – імена файлів, що поміщаються в архів (через пробіл); якщо файли не вказані, то відбудеться архівація всіх файлів з поточної директорії.
Щоб вилучити файли з архіву дайте команду;
pkunzip –е архів (файли)
(файли будуть вилучені з архіву без збереження шляху)
Тут:
Архів – ім’я файлу архіву;
Файли – файли, що вилучаються; якщо цей параметр відсутній, то вилучати всі файли.
Архіватор RAR
На відміну від ARJ і ZIP, він працює не лише з командної стрічки, але й може бути викликаний в діалоговому режимі. У порівнянні з іншими архівами він забезпечує також дещо більший ступінь стискування (в середньому на 2–5 %). Архіватор RAR володіє широким набором функцій: він створює багатотомні архіви і цілі архіви (дозволяє збільшити ступінь стискування). Розширення архівних файлів –.rar.
Розглянемо спочатку діалоговий режим роботи цього архіватора. Запустимо його без параметрів:
rar
На екрані при цьому розгорнеться вікно архіватора. Зліва буде зображено заголовок поточної директорії, а справа режими поточної настройки архіватора.
Управління панеллю відбувається клавішами управління курсору. Щоб виділити потрібний файл або директорію, натисніть Ins; щоб вийти в над директорію або увійти в піддиректорію – натисніть Enter. Якщо вказівник стоїть на заголовку архівного файлу (зокрема RAR) і ви натисните Enter, то на екран буде виведено заголовок архіву.
Для створення нового архіву ви повинні увійти в директорію, що вас цікавить, і виділити необхідні файли; якщо виділите і піддиректорії, то вони автоматично будуть включені в обробку. Якщо ви хочете створити цілий архів (він займає менше місця), то натисніть Alt+F2. на екран буде виведено запит на ім’я архіву, ви можете погодитись із запропонованим, або ввести своє ім’я файлу. Після натиснення Enter почнеться процес архівації. На екран будуть виводитися імена файлів, що архівуються, а в правому нижньому кутку – статистика  архіву, що створюється. Після закінчення архівації в поточній директорії буде створений архівний файл, який містить файли, що вас цікавлять.
Для того, щоб вилучити файли з архіву, ви повинні встановити вказівник на архівний файл, що вас цікавить, потім вивести його заголовок (натиснути Enter ). Після цього виділити файли, що вас цікавлять (або всі) і натисніть F4, якщо ви хочете розархівувати файли із збереженням шляху, або F6, якщо збереження шляху не потрібно. Якщо ви хочете розархівувати файли в іншу директорію (не поточну), потрібно натиснути Alt+F4, а потім ввести ім’я директорії для розархівації.
Для створення багатотомних архівів ви повинні виділити файли, що вас цікавлять і натиснути F5. на екран буде виведено запит на розмір одного тому. Ви можете ввести його в тисячах байт, кілобайтах, або ввести один із стандартних розмірів; перехід між вікнами здійснюється за допомогою клавіші Tab. Після цього вам буде запропоновано ввести ім’я архіву. На диску будуть створені файли з розширенням .rar. (перший том), .r00, .r01 і т.д. Розархівація здійснюється звичайним чином. Ви повинні ввести заголовок архіву (він знаходиться в першому томі), виділити файли, що вас цікавлять і натиснути F4.
Архіватор RAR є також оболонкою по відношенню до інших архіваторів, зокрема ARJ і ZIP, і з його допомогою ви можете виконувати всі дії, крім створення нових архівів, передбачені для даного типу архіву. Робота здійснюється так само, як і для RAR архіву.
Крім діалогового режиму архіватор RAR може працювати із командної стрічки. Загальний формат RAR:
rar команда (– ключ) (–ключ) ... архів (файл) (файл) ...
Тут:
 Команда – команда, що визначає дію архіватору;
 Ключ – параметр (або параметри), що уточнюють дії архіватора;
 Архів – ім’я архівного файлу (розширення можна не вказувати);
 Файл – ім’я файлу (або файлів) над якими буде проводитись дія (якщо ім’я не вказано, то обробляються всі файли).
Основні команди (перед командою повинен бути пробіл):
 a – додати файли в архів (якщо архіву немає, то він створюється);
 m – перенести файли в архів (якщо архіву немає, то він створюється);
 u – додати в архів нові файли і файли з більш пізнім часом створення;
 f – додати в архів файли з більш пізнім часом створення;
 x – розархівувати з повним ім’ям файли з архіву (тобто із збереженням шляху до цих файлів);
 e – розархівувати файли з архіву;
 v – вивести заголовок архіву;
 t – текст цілісності архіву;
 r– полагодити архів;
 d – видалити файли з архіву;
 s – перетворити архів в такий, що сам розгортається;
Основні ключі (перед ключем повинен стояти символ “–” або “/”):
• r – включити в обробку і піддиректорії поточної директорії;
• u – при розархівація будуть вилучатися тільки файли, відсутні в робочій директорії або ті, що мають більш пізній час створення;
• f – при розархівації будуть вилучатися тільки файли, що мають більш пізній час створення;
• v – допускаються багатотомні архіви;
• y – відповідати позитивно на всі запитання;
• s – створити цілий архів;
• m5 – встановити максимальний ступінь стискування.
Для створення нового архіву необхідно викоритсовувати формат:
rar а архів (файли)
Де:
 архів – ім’я новостворюваного архіву (розширення в імені файлу можна не вказувати);
 файли – імена файлів, що поміщаються в архів (через пробіл). Якщо файли не вказані, то відбудеться архівація всіх файлів з поточної директорії.
Щоб вилучити файл з архіву дайте команду:
rar e архів (файли)
(файли будуть вилучені без збереження шляху);
Тут:
 архів – ім’я файлу архіву;
 файли – файли, що вилучаються; якщо цей параметр відсутній, то вилучаються всі файли.
Антивірусні програми та робота з ними
Комп'ютерним вірусом (bug) називають програму, що має властивість без відома користувача ЕОМ та проти його бажання створювати свої копії або модифікації, маскуватися в той чи інший спосіб, приєднуватися до файлів або системних записів дисків. Нові макровіруси інтегруються до файлів документів текстового редактора Word для Windows, а потім заражають (модифікують) файли шаблонів документів.
Інколи віруси виконують диверсійні дії – знищуюють або псують інформацію, створюють перешкоди в роботі обчислювальної системи, виконують демонстраційні дії (грають музику, створюють відеоефекти тощо). Але навіть тоді, коли вони нічого з перерахованого не роблять, вони займають ресурси системи – пам'ять, час процесору.
Крім того, до вірусів інколи відносять програми типу "троянський кінь" та "бомба". Ці програми не мають властивості розмножуватися, але вони "обіцяють" виконувати деяку корисну функцію. Програма "троянський кінь" почне свою руйнівну дію відразу після запуску, а "бомба" може навіть деякий час виконувати обіцяну функцію.
Основні шляхи зараження вірусами:
 зараження через носії;
 зараження через інфіковані програми;
 зараження через файли даних.
Щоб запобігти зараження вірусами та зменшити ризик втрати даних слід виконувати такі правила:
1. Мати власні ліцензійні дистрибутиви програмного забезпечення.
2. Виключити встановлення неліцензійних програм та програм сумнівного поход¬ження до комп'ютера.
3. Обов'язково перевіряти диски, які використовувалися на сторонніх комп'юте¬рах, на наявність вірусів.
4. Перед тим, як переписати інформацію на чужу дискету, відформатуйте її. Якщо інформацію передавали на своїй дискеті, зробіть із нею те саме після повернен¬ня.
5. Всі файли програм, даних, баз даних, текстових документів тощо перед записом на вінчестер необхідно перевіряти на наявність вірусів. Це не залежить від того як отримано файл – з локальної або глобальної мережі, від друзів або це ліцензійна копія прогами.
6. Якщо Ви передали свою дискету з файлами, не соромтеся спитати, чи не знайшли на ній вірусів.
7. Треба регулярно перевіряти комп'ютер на наявність вірусів.
8. Завжди мати резервні копії даних на дискетах.
В Україні широко розповсюджені такі антивірусні програми:
 AIDSTEST програма, здатна виявити велику кількість вірусів, які знаходяться у файлах, перелік вірусів регулярно поповнюється. Не здатна виявляти незнайомі або модифіковані віруси. Може бути "дезінформована" вірусом, який вже є в оперативній пам'яті ПЕОМ. Команда для запуску (скорочена):
AIDSTEST <ім'я диску або * для перевірки всіх жорстких дисків> /F /G /S
 DrWeb – поліфаг, крім можливостей попередньої програми перевіряє та лікує завантажувальні сектори дисків. Перед початком роботи перевіряє оперативну пам'ять. Має зручний інтерфейс, але може приймати команди як параметри командної строки.
Ці антивірусні програми розроблені в Росії. Вони мають переваги перед аналогічними програмами, розробленими, наприклад, в США, тому що оперативніше реагують на появу нових "місцевих" типів вірусів. Серед антивірусних програм з далекого зарубіжжя слід відзначити:
 Norton AntiVirus – антивірусна програма відомої фірми, має зручний інтерфейс. Існують Windows, OS/2 та DOS версії програми. Програма велику увагу приділяє збереженню уражених вірусом даних.
 F–PROT (F PROT Macro) – вважається кращою антивірусною програмою початку 1998 року. Зручна, має Windows та DOS версії, може приймати команди як параметри командного рядку.
Цим програмам слід приділяти більшу увагу тому, що з розвитком мережі INTERNET зменшується різниця між вірусами різних місцевостей.
Запишемо визначення комп'ютерного вірусу:
Комп'ютерний вірус – це програма, що самовідтворюється і може занурювати свої клони у файли, завантажувальні сектори дисків, драйвери пристроїв, мережі, оперативну пам'ять, і т.д.
Виникнення вірусів пов'язане з ідеєю створення програм, які досліджувалися ще в 1951 році американським ученим Джоном фон Нейманом. Перші експерименти проводилися в 1962 році при створенні комп'ютерної гри Darwin .
В 1970 році була створена програма, що самовідтворюється, на Cleeper (Боб Томас) для однієї з перших комп’ютерних мереж ARPAnet. Для боротьби з нею була створена програма Reaper.
Одночасно з появою в 1977 році перших персональних комп'ютерів Apple II з'явилися і комп'ютерні віруси. На початку 80–х з'явився перший завантажувальний вірус Elk Cloner для ПК Apple II.
У історії розвитку вірусів став преломним 1984 рік, коли А.Д. Д’юдін створив одну з версій гри Darwin, а італійські програмісті Черутти і Морокути втілили в життя ідею створення програми, що самовідтворюється на базі комп'ютера Apple. II.
У своїх розробках вони цілком підготували теоретичну базу для практичної реалізації поширення на дискетах завантажувальних вірусів.
Ще одним дослідником в 1984 році був співробітник Лехайского університету Коен, що провів ряд експериментальних робіт з вірусами.
Прийнято вважати, що термін «комп'ютерний вірус» був вперше введений Ф. Коеном.
Перші спроби протидії вірусним програмам були розпочаті в 1985 році Томом Нельфом, що почав збирати інформацію про небезпечні завантажувальні програми для MS–DOS. Створений ним перелік  одержав назву «чортова дюжина».
У 1984 році американський програміст Енди Хопкінс написав перші антивірусні програми, що дозволяють боротися з деякими вірусами.
Антивірусні програмні продукти розвивалися у двох напрямках: створення програм–детекторів, спроможних виявляти віруси, і створення фагів, спроможних видаляти коди вірусів з програм.
Віруси не виникають самі собою – їх створюють програмісти (від школярів до хакерів) і розсилають ком’ютерною мережею або підкидають на комп'ютери знайомих. Вірус не може сам собою з'явитися на комп'ютері – його приносять на дискетах чи CD, або надсилають електронною поштою. Комп'ютерні віруси заражають лише комп'ютер і нічого більше.
Віруси створюють не просто копії, а і версії, що можуть не збігатися з оригіналом. До того ж вірус не може існувати в повній ізоляції, він використовує коди інших програм, інформацію про файлову структуру і т.ін. Вірус повинен яким–небудь чином запустити себе на виконання. От тому для самоактивації  віруси використовують різні засоби.
Можна виділити три основні групи вірусів:
 завантажувальні  –  віруси, що вражають завантажувальні сектори дискет і жорстких дисків;
 файлові  –  віруси, що вражають виконувані файли комп'ютера (файли, що мають розширення .com, .exe). До цього ж класу відносяться і макровіруси, що  написані на макромовах. Вони заражають не виконувані файли, а файли даних;
 завантажувально–файлові  –  віруси, спроможні заражати не лише код завантажувального сектора, але й код файлів.
За способом враження віруси можна поділити на такі групи:
 паразитичні  –  всі віруси, що при поширенні своїх копій обов'язково змінюють вміст дискових секторів або файлів;
 «стелс» (Stealth, вірусі–невідимки)  –  вірусні програми, які перехоплюють переривання DOS і враженим файлам чи секторам дисків підставляють замість себе незаражені ділянки інформації;
 «поліморфні»   –  виявляються  досить важко, оскільки не містять жодної  постійної (Polimorphic, віруси–«привіди»)   ділянки коду. В більшості випадків дві копії того самого вірусу не    будуть мати жодного збігу;
 «макровіруси»   –  віруси цього сімейства використовують можливості макромов, вмонтованих в системи опрацювання даних (текстові редактори й електронні таблиці). В даний час широко поширюються макровіруси  документів, що заражають програми Word і Excel.
Засоби боротьби з вірусами
Щоб протидіяти навалі комп'ютерних вірусів, необхідно обрати правильний захист від них. Одним із засобів захисту від вірусів є резервне копіювання. Тому, зберігаючи дані, – слід своєчасно робити резервне копіювання. У випадку втрати даних інформація може бути відновлена. Іншим засобом захисту є правильний вибір програмного антивірусного засобу. В наш час у сфері програмного забезпечення пропонується досить широкий вибір програм для лікування вірусів. Але постійно з'являються все нові і нові віруси, і це потребує періодичного поновлення антивірусного пакета.
Умовно всі програмні засоби для боротьби з вірусами можна поділити на три групи:
 «сканери»  –  антивірусні програми, що найбільше повно і надійно визначають присутність вірусу, а потім лікують заражені об'єкти, вилучаючи з них тіло вірусу і відтворюючи початковий стан об'єкту;
 «ревізори»  –  антивірусні програми, що не мають у своїй базі масиву вірусів; вони їх просто не знають, але вони містять повну інформацію про файли, що зберігаються на даному комп'ютері чи в локальній мережі; їхня задача – виявити вірус, а лікуванням нехай займаються програми «сканери»;
 «монітори»  –  антивірусні програми, які знаходяться в пам'яті і слідкуть за всіма процесами, що відбуваються на комп'ютері. Ці програми не занадто популярні, оскільки постійно знаходяться в пам'яті комп'ютера та уповільнюють його роботу.

 

 

Яндекс.Метрика >