загрузка...
-->
DOS PDF Печать E-mail

DOS

Операційна система – це набір управляючих програм, які забезпечують роботу обчислювальної системи, а саме:
- здійснюють управління роботою апаратної і програмної складових обчислювальної системи, координують взаємодію окремих частин цих складових;
- дають змогу користувачеві здійснювати загальне управління обчислювальною системою на рівні заздалегідь занесених до запам'ятовуючих пристроїв машини програм.
Операційна система здійснює діалог з користувачем; керування комп'ютером, його ресурсами (оперативною пам'яттю, місцем на дисках), запускає інші (прикладні) програми на виконання; забезпечує взаємодію програм із зовнішніми пристроями та між собою; виявляє різні ситуації, що виникають у процесі виконання програм, повідомляючи про них.
Загальне управління машиною здійснюється за допомогою спеціальної системи операцій (вказівок) операційної системи, таких як розмітка дисків, копіювання файлів, виведення каталогу імен файлів на екран, запуск будь–яких програм, встановлення режимів роботи монітора, принтера та інші дії.
У різних моделях персональних комп'ютерів використовуються різні операційні системи. Для їх зберігання і роботи необхідні відповідні об’єми оперативної пам'яті, від них залежить ступінь зручності при розробці та використанні програм.
Для комп'ютерів типу IBM PC найчастіше використовують операційну систему MS DOS фірми Mіcrosoft або сумісні PC DOS (фірми IBM) і DR DOS (фірми Dіgіtal Research). Іноді на IBM PC використовують OC: OS/2 і UNIX (фірма Apple Macіntosh).
Розрізняють ОС пакетної обробки, які після загрузки пакету завдань виконують їх автоматично без втручання оператора, та діалогові ОС, які за допомогою видачі інформаційних повідомлень та прийому команд забезпечують контроль за процесом виконання завдань з боку оператора.
Багатозадачні (багатокористувацькі) ОС забезпечують використання ресурсів ЕОМ одночасно декількома завданнями (користувачами). Серед багатозадачних ОС виділяють: ОС розподілу часу, які забезпечують можливість одночасного використання ЕОМ декількома користувачами за рахунок того, що ресурси машини – головний арифметичний пристрій, канали введення/виведення, запам'ятовуючі пристрої та ін. – протягом деякого невеликого проміжку часу знаходяться в повному розпорядженні певного користувача; ОС реального часу, які забезпечують доступ завдань до ресурсів машини так би мовити "в порядку живої черги". Більшість версій ОС, що були розроблені останнім часом, є ОС реального часу.
Число типів ОС для персональних комп’ютерів мале – не більше кількох десятків, але їх значення дуже велике, оскільки вони забезпечують роботою всі програми на даному комп’ютері.
У даний час дістали широке розповсюдження і фактично стандартизовані кілька “сімейств” ОС, орієнтованих на певні класи машин: CP/M, MSX, OS/2, UNIX і MS–DOS, MAC–OS, Nowel, Windows. Решту програмного забезпечення можна розділити на більші групи, які пов’язані з названими сімействами.
У IBM–сумісних комп'ютерах базова система вводу–виводу – BIOS, що знаходиться в ПЗУ комп'ютера, є також складовою частиною операційної системи. Вона виконує тестування апаратних засобів та оперативної пам'яті при завантаженні комп'ютера та завантажує Boot Sector системного диску.
Операційна система DOS складається з таких частин:
Базова система введення–виведення (BIOS), що знаходиться в постійній пам'яті (постійному  запам'ятовуючому пристрої, ПЗУ) комп'ютера. Ця частина операційної системи є «вмонтованою» в комп'ютер. Її призначення полягає у виконанні найпростіших та універсальних послуг операційної системи, пов'язаних із введенням–виведенням. Базова система введення–виведення містить також тестуючи програми, що перевіряють правильність функціонування комп'ютера, роботу пам'яті та різноманітних комп'ютерних периферійних пристроїв при вмиканні електроживлення. Крім того, базова система введення–виведення містить програму виклику завантажувача операційної системи.
Завантажувач операційної системи – це коротка програма, що знаходиться в першому секторі кожної дискети з операційною системою DOS. Функція цієї програми полягає у зчитуванні в пам'ять ще двох модулів операційної системи, які і завершують процес завантаження DOS.
На жорсткому диску (вінчестері) завантажувач операційної системи складається з двох частин. Це пов'язано з тим, що жорсткий диск може бути розбитий на декілька частин (логічних дисків). Перша частина завантажувача знаходиться в першому секторі жорсткого диска, вона вибирає, з якого логічного диску варто продовжити завантажування. Друга частина завантажувача знаходиться в першому секторі цього логічного диску; вона зчитує у пам'ять модулі DOS і передає їм керування.
Дискові файли І0.SYS і MSDOS.SYS (вони можуть називатися по–іншому, наприклад IВМВ.СОМ і IBMDOS.COM для PC DOS; URBIOS.SYS і DRDOS.SYS для DR DOS, – назви змінюються в залежності від версії операційної системи). Вони завантажуються в пaм’ять завантажувачем операційної системи і залишаються в пам'яті комп’ютера постійно. Файл I0.SYS являє собою доповнення до базoвої системи введення–виведення в ПЗП. Файл MSDOS.SYS реалізує основні високорівневі послуги DOS.
Командний процесор DOS опрацьовує команди, що вводяться користувачем. Командний процесор знаходиться в дисковому файлі COMMAND.СОМ на диску, з якого завантажується операційна система. Деякі команди користувача, наприклад Type, Dir або СOPY) командний процесор виконує сам. Такі команди називаються внутрішніми. Для виконання інших (зовнішніх) команд користувача командний процесор шукає на дисках програму з відповідним ім'ям і якщо знаходить її, то завантажує в пам'ять і передає їй керування. По закінченні роботи програми командний процесор вилучає програму з пам'яті і виводить повідомлення про готовність до виконання команд (запрошення DOS).
Зовнішні команди DOS – це програми, що постачаються разом з операційною системою у вигляді окремих файлів. Ці програми виконують дії обслуговуючого характеру, наприклад форматування дискет, перевірку дисків і т.д.
Драйвери пристроїв – це спеціальні програми, які доповнюють систему введення–виведення DOS і забезпечують обслуговування нових або нестандартного використання наявних пристроїв. Драйвери завантажуються в пам'ять комп'ютера при завантаженні операційної системи, їхні імена вказуються в спеціальному файл CONFIG.SYS.
Однією з перших ОС для персональних комп’ютерів була СР\М (Control Programm For Microcomputer) – керуюча програма для мікроЕОМ). Вона розроблена в 1975 р. і встановлена на багатьох 8– і 16–розрядних ПЕОМ, зібраних на мікропроцесорах 8080 (вітчизняний аналог – К580ВМ80), Z80, 8086 (R\K181OBM86). Для цієї ОС створено потужне програмне забезпечення – транслятори практично всіх мов високого рівня, текстові редактори, системи керування базами даних , ігри.
Рішення, які були прийняті при створенні СР\М, виявились настільки вдалими, що на її основі було створене ціле сімейство ОС для мікрокомп’ютерів з 8– і 16–бітними словами. Серед них виділяється ОС МР/М, яка призначена для роботи в мультипрограмному режимі в реальному часі, а також CP/NET –операційна система для локальних мереж мікрокомп’ютерів. Варіант CP/M є операційною системою і для персонального комп’ютера фірми ІВМ.  
Першою розробкою MS–DOS можна вважати операційну систему для персональних ЕОМ, створену фірмою Seattle Computer Products у 1980 р. Наприкінці 1980 р. система, спочатку названа QDOS, була модифікована і перейменована в 86–DOS. Право на використання операційної системи 86–DOS було куплено Корпорацією Microsoft, що уклала контракт із фірмою IBM, зобов’язуючись розробити операційну систему для нової моделі персональних комп'ютерів, що випускаються фірмою. Коли наприкінці 1981 р. новий комп’ютер IBM PC набув широкої популярності, його операційна система являла собою модифіковану версію системи 86–DOS, названу PC–DOS, версія 1.0.
Незабаром після випуску IBM–PC на ринку стали з'являтися персональні комп'ютери «схожі з PC». Операційна система цих комп'ютерів називалася MS–DOS, версія 1.0. Корпорація Microsoft надала в розпорядження фіpм, що виробляли ці машини, точну копію операційної системи PC–DOS, що на той час широко використовувалась – MS–DOS.
Відмінні риси кожної системи міг виявити лише системний програміст, у чиї обов'язки входила робота по «підгонці» операційної системи до конкретної машини. Користувач, що працює на різних машинах, не відчував ніякої різниці між ними.
В міру вдосконалювання комп'ютерів IBM PC випускалися і нові версії DOS, що враховували нові можливості комп'ютерів і надавали додаткові зручності користувачу.
В 1987 р. фірма Microsoft розробила версію 3.3 (3.30) операційної системи MS DOS, яка стала фактичним стандартом на наступні 3–4 роки. Але на більш потужних комп'ютерах із декількома мегабайтами оперативної пам'яті бажано використовувати версії 5.0 або 6.0 операційної системи MS DOS. Ці версії мають засоби для ефективного використання оперативної пам'яті понад 640 Кбайт, дозволяють працювати з логічними дисками величиною в 32 Мбайт, переносити DOS і драйвери пристроїв у розширену пам'ять, звільняючи місце в оперативній пам'яті для прикладних програм, і т.д. Версія 6.0 MS DOS включає засоби стискання інформації на дисках (DoubleSpace), програми створення резервних копій, антивірусну програму та інші удосконалення. Проте в цій версії програми стискання інформації не завжди працювали коректно, що призводило до втрат даних у деяких користувачів. Для усунення цих проблем та інших помилок фірма Microsoft випустила версію MS DOS 6.20. Ця версія працює стійкіше, надійніше та швидше, ніж MS DOS 6.0 а також включає ряд невеликих удосконалень. Проте судове рішення з приводу порушення в MS DOS патентів фірми Stack Electronics змусило Microsoft випустити спочатку версію MS DOS 6.21, в якій була вилучена програма динамічного стискання дисків, що порушувала патент, DoubleSpace, а потім MS DOS 6.22 із «підправленою» версією DoubleSpace, що вже не порушувала патент.
Операційна система MS–DOS має розвинену командну мову. Вона має можливість організації багаторівневих каталогів, під’єднання драйверів додаткових зовнішніх пристроїв та інші можливості.
Операційна система є програмою, яка повинна автоматично завантажуватись в пам’ять комп’ютера відразу після його увімкнення і залишатись в пам’яті протягом всього сеансу роботи. Компоненти операційних систем сімейства Windows доповнюють апаратну базову систему введення–виведення комп’ютера (Basic Input–Output System, BIOS) власним програмним BIOS, прикладним програмам середовище для їх виконання (так зване ядро операційної системи), а користувачу – середовище, що забезпечує діалогову роботу з системою за допомогою команд (оболонку операційної системи).
Спосіб, за допомогою якого комп’ютер без участі користувача завантажує Windows, передбачає наявність системного диску (system disk). Системним повинне бути або жорсткий диск (звичайно С:), або флоппі –диск, що знаходиться в дисководі номер (з іменем А:).
Після увімкнення апаратури виконується процедура автотестування, яка називається POST (Power On Self Test) –“самотестування при увімкненні живлення комп’ютера”.
Активізується програма BIOS, яка перевіряє обладнання. Якщо знаходиться помилка, то виводиться відповідне повідомлення. Якщо помилка критична, то процес завантаження припиняється. Якщо помилка не критична, то користувачеві надається можливість продовжити процес завантаження.
Після закінчення тестування програма BIOS завантажує до ОЗП програму–завантажувач (Boot Record) і передає їй управління. Ця програма міститься на системному диску. Якщо диск в дисководі А: не є системним, робота зупиняється, і комп’ютер видає повідомлення про помилку з жорсткого диска.
Завантажувач переглядає каталог системного диску і знаходить файли IO.SYS та MSDOS.SYS і завантажує до ОЗП ці модулі. Управління передається модулю IO.SYS, який шукає файл конфігурації системи CONFIG.SYS, читається до пам’яті та аналізується. У відповідності з вказівками, які містяться в цьому файлі, завантажуються драйвери пристроїв і встановлюються параметри операційної системи. Якщо файл CONFIG.SYS відсутній, то всі параметри встановлюються за замовчуванням, тобто встановлюються стандартна конфігурація операційної системи.
Модуль IO.SYS передає управління модулю MSDOS.SYS, який встановлює таблиці переривань і проводить підготовку до завантаження командного процесора.
Модуль IO.SYS завантажує файл командного процесора COMMAND.COM і передає йому управління. Файл COMMAND.COM виконує командний файл AUTOEXEC.BAT, в якому записуються вказівки і програми, які виконуються при кожному запускові комп’ютера.
Після виконання файла AUTOEXEC.BAT процес завантаження MS–DOS закінчується, і на екрані висвітлюється запрошення, яка вказує, що операційна система готова до прийому вказівок.
Система BIOS в комп’ютерах, основаних на мікропроцесорах І80286 і вище, нерозривно пов’язана з абревіатурою CMOS RAM. Під цим розуміється “незмінна” пам’ять, в якій зберігається інформація про поточний стан годинника, про значення часу для будильника, про конфігурацію комп’ютера: кількість пам’яті, типи накопичувачів і таке інше. Саме такої інформації потребують програмні модулі системи BIOS. Своєю назвою CMOS RAM зобов’язана тому, що виконана на основі KMOH –  структур (CMOS–Complementary Metal–Oxide–Semiconductor), які відрізняються малим енергоспоживанням. CMOS – пам’ять енергонезалежна лише постільки, оскільки постійно підживлюється, наприклад, від акумулятора, розміщеного на системній платі, або батареї гальванічних елементів, як правило, розміщеної на корпусі системного блоку.
В системі BIOS є програма, що називається Setup, яка може змінити вміст CMOS–пам’яті. Викликається ця програма певною комбінацією клавіш, яка звичайно висвічується на екрані монітора після увімкнення живлення комп’ютера. За допомогою цієї програми можна встановити різні швидкості введення символів з клавіатури (звичайно, допустимі за замовчуванням – 15 символів в секунду), тестування пам’яті вище межі 1 Мбайт, дозвіл на використання арифметичного сопроцесора (якщо він є), пріоритет або послідовність завантаження (тобто спроба завантаження комп’ютера спочатку з накопичувача зі змінним, а після з незмінного носія або навпаки), встановлення певної тактової частоти і т.ін. Деякі програми Setup дозволяють виконати установку, що захистить Boot–сектор (загрузочний сектор) вінчестера від запису, наприклад, від “атаки” вірусів.
Файлові менеджери
Існує особливий клас службових програм, призначених для спрощення операцій з файлами, що називаються файловими менеджерами. Крім основних функцій, пов'язаних з виконанням різноманітних операцій з файлами (копіювання, переміщення, вилучення і перейменування), більшість сучасних менеджерів надають додаткові функції, наприклад, групові операції з файлами, швидкий перегляд вмістимого файлів, впорядкування (сортування) об'єктів, можливості "прозорої" роботи з файловими архівами, засоби порівняння файлів і папок та ін.
Недоліки операційних систем при роботі з файлами призвели до створення так званих програм–оболонок, які полегшили більшість повсякденних операцій. В середині 80–х років, наприклад, отримала розповсюдження надбудова над операційною системою з назвою PС–Tools, а наприкінці 80–х років фактично заповнила усі комп'ютери програма–оболонка Norton Commander.
З появою операційної системи Wіndows 9x, не дивлячись на всі її переваги в порівнянні з MS–DOS, користувачі все ж не відмовляються від можливості звичними методами проводити традиційні операції з файлами засобами програм–оболонок нового покоління – файловими менеджерами для Wіndows. Більшість сучасних файлових менеджерів спираються в інтерфейсі і функціональних можливостях на класичне "першоджерело" – старовинну версію програми Norton Commander для MS–DOS.
Найрозповсюдженішими в даний час є такі файлові менеджери: Norton Commander for Wіndows, DІSCo Командир, FAR Manager, Wіndows Commander...
Far Manager (http://www.rarsoft.com/) надає десять видів подання інформації у вікні, що переключаються клавіатурними комбінаціями від CTRL+1 до СTRL+0.
 Короткий (CTRL+1) – відображає лише ім’я файла з шириною панелі 8.3;
 Середній (CTRL+2) – відображає лише ім’я файла, але стовпці ширші;
 Повний (CTRL+3) – панель містить повні відомості про файл;
 Широкий (CTRL+4) – ширина стовпця, відведеного під ім’я, збільшена за рахунок відсутності відомостей про дату створення файлу;
 Детальний (CTRL+5) – відображається єдина панель, що містить повну інформацію про файл, включаючи відомість про ступінь стиску архівних файлів та інші атрибути;
 Описи (CTRL+6) – відображається ім’я і опис файлу (щоб відредагувати опис файлу, слід навести на нього смугу і натиснути CTRL+Z);
 Довгі описи (CTRL+7) – відображається єдина панель, що містить ім’я файла, його розмір і опис;
 Володарі файлів (CTRL+8) – вказується ім’я, розмір і володар файла;
 Зв’язки файлів (CTRL+9) – вказується ім’я і розмір файла, а також кількість жорстких зв’язків з іншими файлами;
 Альтернативний повний (CTRL+0) – розширюється поле для імені, в більш зручній формі записується розмір.
Друга особливість Far Manager – кольорове маркування типів файлів. Для створення або зміни правил такого маркування слід задати команду Параметры Раскраска файлов (меню відкривається клавішею F9)
Сортування файлів можна виконувати за допомогою комбінацій клавіш від CTRL+F3 до CTRL+F11. Спосіб сортування можна обирати за допомогою миші командою Режим сортировки.
В Far Manager реалізовано можливість задавати маски вибору для виділення файлів, вказуючи їх через кому за клавішею сірий плюс. До того ж більш зрозуміло обробляються раніше не розглядувані шаблони, такі, наприклад, як *a.txt (для текстових файлів, імена яких закінчуються літерою a). Використовується також багато гарячих клавіш для виділення груп файлів.
Far Manager підтримує режим автоматичного нарізання файлів при копіюванні на гнучкі диски, а також режим автоматичного відновлення файлів при копіюванні їх з гнучких дисків. В цьому менеджері підтримується також можливість використання буфера обміну (CTRL+INSERT – копіювання, SHIFT+DELETE – вирізання, SHIFT+INSERT – вставка).
Файловий менеджер Windows Commander (http://www.ghisler.com/) також демонструє зручні засоби для виконання важливих і часто використовуваних операцій. В цьому менеджері відображаються не лише імена файлів, але й їх значки. Тут реалізовано операції копіювання і переміщення об’єктів методом перетягування. Користуючись операцією перетягування значка файла на кнопку перегляду, можна відобразити на екрані вміст файла, а перетягуючи його на значок чи ярлик якоїсь програми, можна за допомогою неї, користуючись контекстним меню, відкрити файл для подальшого редагування, друку...
Програма Windows Commander має вбудовані засоби розпаковування архівів та підтримує “прозору” роботу з основними типами архівів.
При перенесенні файлів на диски в менеджері Windows Commander, як і в попередньому продукті, реалізовано процедуру нарізання файлів на фрагменти. Отримані фрагменти можна записувати не лише на гнучкі диски, а й в тимчасові папки, вказуючи майбутнє їх розташування і розмір фрагментів.
Методи роботи з файловим менеджером Norton Commander for Windows (http://www.symantec.com) схожі на добре відомі прийоми, реалізовані в попередніх версіях програмного продукту компанії Symantec.
Windows
Операційна оболонка Windows 3.1 – це розроблена фірмою Microsoft надбудова над операційною системою DOS, що в ті часи забезпечувала велику кількість можливостей і зручностей для користувачів і програмістів. Останнім часом практично всі нові програми розробляються для експлуатації в середовищі Windows. На відміну від оболонок типу Norton Commander, Windows не тільки забезпечує зручний і наочний інтерфейс для операції з файлами, дисками і т.д., але і надає нові можливості для програм, що запускаються в середовищі Windows. Зрозуміло, для використання цих можливостей програми повинні бути спроектовані за вимогами Windows. Такі програми не можуть виконуватися поза середовищем Windows, тому їх називають Windows–програмами або Windows–додатками.
Основна ідея, закладена в основу оболонки Windows, – природність уявлення інформації. Інформація повинна подаватися в тій формі, яка забезпечує найбільш ефективне засвоєння її людиною. Незважаючи на простоту (і навіть тривіальність) цього принципу, його реалізація в інтерфейсах прикладних програм персональних ЕОМ з різних причин залишала бажати кращого. Але ця оболонка у свій час являла собою істотний крок вперед у порівнянні з попередніми інтерфейсами користувача, реалізованими на ЕОМ.
Основними поняттями інтерфейсу користувача в середовищі Windows є вікно і піктограма. Усе, що відбувається в рамках оболонки Windows, у певному розумінні, являє собою або операцію з піктограмою, або операцію з вікном (чи у вікні). Стандартизовані в середовищі Windows і структура вікон, і розташування елементів управляння ними. Стандартизованими є також набори операцій і структура меню для сервісних програм; стандартними є операції, що виконуються за допомогою миші у всіх сервісних і прикладних програмах.
У Windows користувач може запустити декілька програм для незалежного їх виконання. Кожна з виконуваних програм має своє власне вікно. Переключення між програмами, що виконуються відбувається за допомогою миші фіксацією курсору у вікні необхідної програми.
Windows – це 32–розрядна операційна система, яка забезпечує одночасну роботу кількох додатків (програм). Порівняно з іншими операційними системами у ній використовують сучасніші механізми забезпечення такого режиму роботи. На відміну від старих версій, Windows не потребує MS–DOS, тому що вона ви¬конує всі функції операційної системи.
Головна особливість інтерфейсу — наявність панелі завдань, на якій розмі¬щена кнопка Пуск. Натискування цієї кнопки відкриває доступ до головного меню системи. При запуску будь–якого додатку або відкритті будь–якої папки на панелі завдань з'являється кнопка, яка представляє цей додаток чи папку.
Вікна додатків можна згорнути, але їх кнопки залишаться на панелі завдань. Як тільки будуть натиснуті кнопки будь–якого додатку, він стає активним, а якщо його вікно було згорнуте, то відбувається відновлення вікна. Це забезпечує швид¬кий перехід з одного додатку до іншого, звільняючи користувача від довготрива¬лого пошуку вікна потрібного додатку у великій кількості вікон, які взаємно пере¬криваються.
Друга важлива особливість інтерфейсу — наявність так званого контекстного меню. Відкривається це меню натискуванням правої кнопки миші. Зміст контекст¬ного меню залежить від положення вказівки миші у відкритих вікнах чи головному вікні системи. Використання меню прискорює процес роботи з об'єктами, оскільки користувач звільняється від необхідності шукати команди у меню вікон. Інколи натискування правої кнопки призводить до появи напису Что зто такое? Це гово¬рить про те, що в цьому місці ніякі дії не передбачені і ви можете отримати довід¬ку про те, що знаходиться під вказівкою миші. Для цього необхідно сумістити вка¬зівку миші з полем цього напису і натиснути ліву кнопку миші.
Інтерфейс Windows розрахований для роботи з маніпулятором типу ми¬ша. Без нього робота стає практично неможливою. Однак у багатьох випадках не виключено використання клавіатури (окремих клавіш або їх комбінацій).
Мишу використовують для вибору і перетягування об'єктів, запуску додат¬ків, натискування екранних кнопок, виконання операцій редагування тощо. Ви¬гляд вказівки миші змінюється залежно від того, яка операція виконується з вико¬ристанням миші. У Windows він має визначений вигляд, однак, користувачеві надана можливість змінювати форму курсору. Наприклад, йому можна надати форми метелика або бджоли.
Основні поняття
Файл – це пойменована впорядкована послідовність записів, що зберігаються на носіях інформації. В операціях обробки та пересилки даних розглядається як єдине ціле.
Файлова система – частина операційної системи (ОС), яка відповідає за використання записів файлів даних. Саме ОС визначає вимоги до найменування файлів. Так, наприклад, MS–DOS дозволяє довжину імені файла від 1 до 8 символів, а також розширення (до 3 символів). При цьому в імені файла та його розширенні не допускаються використання пробілів, службових символів та символів розширеної таблиці кодів (кирилиці). Файлова система ОС Windows дозволяє мати ім'я файла до 255 символів, а також значно скорочує перелік недопустимих символів. Зокрема, Windows дозволяє називати файли українською мовою (тут і далі кажучи про ім'я файла ми маємо на увазі також його розширення).
Для групування та об'єднання файлів використовують каталоги – спеціальні структури файлової системи, які містять описи файлів (ім'я та розширення, розмір, дату та час створення тощо). Каталог крім файлів може містити в собі інший каталог, який в цьому разі називається підкаталог, а той, в свою чергу, може містити файли та свої підкаталоги. Всі каталоги на диску повинні мати ім'я (вимоги до імен каталогів такі самі як і до імен файлів). Єдиний виняток – це кореневий каталог (найперший каталог на диску), він не має свого імені. Слід зазначити, що в російськомовній версії ОС Windows  замість терміну "каталог" використовується термін "папка" (тека).
Говорять про деревоподібну  (ієрархічну) структуру файлової системи. На кожному диску є кореневий каталог, який може містити каталоги, ті – підкаталоги, які в свою чергу, свої підкаталоги і так далі. На одному диску може бути два і більше файлів з однаковими іменами, але в одному каталозі ім'я файла завжди унікальне. Щоб вибрати потрібний файл на диску, потрібна його специфікація. В загальному вигляді вона записується:
<ім'я диску>:<шлях до файла>\<ім'я файла>, де <ім'я диску> – літера, що позначає логічний диск; <шлях до файла> – перелік всіх каталогів, починаючи з кореневого, по яких слід пройти до файла по деревоподібній структурі файлової системи. В цьому разі шлях до файла починається з символу зворотної похилої "\", яка позначає кореневий каталог, такий самий знак ставлять далі між іменами каталогів.
Операції над файлами звичайно виконуються за допомогою деякої програмної оболонки або за допомогою спеціальних програм – утиліт.
При роботі з операційною системою Windows використовують ряд нових понять і термінів. Наприклад, дуже широко використовують поняття об'єкт. Під цим терміном потрібно розуміти все, чим оперує Windows: програма, група програм, диск, папка, файл, документ, значок (піктограма), ярлик (вказівка) та ін.
Мабуть, класичне поняття "файл" залишилось без змін. Проте документом потрібно вважати будь–який файл, який вміщує дані: текст, графічне зображення, електронну таблицю. Каталоги стали називати папками. Папки можуть вміщувати файли (програми і документи, інші папки, а також деякі інші об'єкти). Папки і файли розміщені на дисках.
Потрібно підкреслити одну дуже важливу особливість — Windows допус¬кає використання довгих імен файлів. Допустима довжина імені файла — 255 сим¬волів, включаючи пропуски. Ім'я файла може складатися з букв (маленьких і вели¬ких), цифр, пропусків, а також символів: ~!@#$% &)(_= – + ] [ } { ; , '. Всередині однієї папки не допускається наявність двох папок чи двох файлів з однаковими іменами. Windows працює і з іменами MS–DOS, які побудовані за системою "8.3" (ім'я файла — 8 символів, розширення — 3 символи), причому система авто-матично довгі імена скорочує і утворює короткі імена. Проте якщо є необхідність обміну інформацією або роботи зі старими програмами, то краще зразу надавати імена файлам за системою "8.3". Потрібно пам'ятати, що робота програм, які не підтримують довгі імена у середовищі Windows, може призвести до руйнування файлової системи Windows.
Новим типом об'єктів є ярлик (вказівка). Його використання істотно приско¬рює доступ до додатків, папок і документів. Ярлик — це посилання на деякий об'єкт, який захований десь у файловій системі. Користувач за цим посиланням завжди може знайти його, для чого досить двічі клацнути мишею по значку ярли¬ка. Як правило, ярлик носить те саме ім'я, що й об'єкт, який він представляє, хоча користувач може змінити це ім'я. Оскільки ярлик не є сам об'єктом, а тільки поси¬ланням на нього, — допускається використання багатьох ярликів, які посилаються на один і той самий об'єкт. Найчастіше ярлики використовують для запуску про¬грам.
Значки
Для представлення об'єктів в операційних системах сімейства Windows використовують значки (пікто-грами). Вони присутні кругом — на робочому столі (головному вікні), а також у будь–якому іншому відкритому вікні. За виглядом значка майже завжди можна ви¬значити тип об'єкта, який він представляє. Деякі значки є стандартними, наприк¬лад ті, які представляють диски, папки, деякі типи документів: ; — значок диска; 0 — значок папки; 3 — значок текстового документа; o — значок програми та ін.
Значок ярлика відрізняється від усіх інших тим, що у лівому куті піктограми розміщений маленький квадрат, всередині якого зображена стрілка.
Кожний значок супроводжується позначкою з іменем об'єкта, який він пред¬ставляє. Це ім'я легко редагувати прямо на місці відображення значка без застосу¬вання будь–яких текстових редакторів. За бажанням користувач може замінити будь–який значок на інший зі спеціальної бібліотеки. Windows має вбудовані засоби зміни розміру, а також створення нових значків.
Використання значків значно спрощує роботу з об'єктами Windows, оскільки подвійним клацанням вказівки миші по піктограмі можна у будь–який час відкрити будь–яку папку, запустити будь–який додаток, або відкрити документ.
Вбудовані додатки та утиліти
Windows має потужні та зручні засоби настройки і зміни конфігурації са¬мої системи. Нові пристрої вмикаються практично без втручання користувача. Дуже легко установлюються і нові програми. Наявність розвиненої довідкової си¬стеми значно спрощує роботу з Windows.
Крім того, є ряд вбудованих додатків, які забезпечують роботу з комп'ютер¬ними мережами, електронною поштою та факсимільним зв'язком.
Вбудовані мультимедійні додатки забезпечують високоефективну роботу з відео– та аудіодисками і файлами.
В операційній системі також вбудовані текстовий редактор WordPad, графіч¬ний редактор Paint, блокнот і калькулятор.
Для роботи з жорстким диском є утиліти оптимізації розміщення інформації на диску (дефрагментації), утиліти перевірки диска ScanDisk, утиліти резервного копіювання та ін.
Вбудовані додатки можуть використовуватися в разі виконання нескладних робіт. Для виконання складних робіт необхідно використовувати установлювані програми. В таких випадках найчастіше використовують потужний пакет ділової графіки Microsoft Office, до складу якого входить текстовий редактор Word, електронні таблиці Excel, система управління базами даних Access та ін.
Робочий стіл Windows
При вмиканні комп'ютера, на якому встановлена операційна система Windows, на екрані монітора з'явиться головне вікно, яке називають робочим столом. Вікно дійсно нагадує робочий стіл, особливо в процесі роботи з операцій¬ною системою. Спочатку на робочому столі розташовано кілька піктограм. Якщо клацнути мишею по цих піктограмах, їх можна перетворити у меню, папки з доку¬ментами, документи та ін. На стіл можна установити годинник, календар, а також калькулятор. Ці "предмети" можна відкривати, переміщувати, закривати і навіть викидати у спеціальний кошик, з якого можна дістати знову випадково викинутий "предмет". У процесі роботи з Windows, дійсно виникає ілюзія роботи за пись¬мовим столом.
У центрі екрану розташоване відкрите вікно Добро пожаловать. При кожно¬му вмиканні це вікно дає користувачу коротку інформацію (пораду), як краще працювати. Крім того, воно надає доступ до довідкової інформації, для чого по¬трібно клацнути мишею по кнопках Учебник по Windows чи Новые возможности. Якщо забрати прапорець þ у нижньому рядку (клацнути мишею по ньому), то в разі наступних вмикань комп'ютера таке вікно не буде з'являтися. Відкрите вікно закривається натискуванням кнопки Закрыть, після чого на екрані залишаються тільки деякі піктограми та горизонтальна лінійка внизу екрана, яку називають па¬неллю завдань. На цій лінійці постійно розташована кнопка Пуск, за допомогою якої відкривається головне меню операційної системи. З натисканням цієї кнопки починається робота в середовищі Windows. Крім того, на панелі завдань роз-ташовуються кнопки всіх відкритих додатків (запущених програм), з якими пра¬цює користувач, а також індикатор перемикання мови клавіатури, годинник, а за наявності звукової карти — значок регулятора звуку. Наявність панелі завдань до¬зволяє завжди бачити, які програми запущені, навіть коли їх вікна згорнуті, а та¬кож дає можливість натискуванням кнопок додатків швидко переходити з одного додатку до іншого. Панель завдань — одна з головних особливостей Windows.
На робочому столі можуть знаходитися кілька піктограм. Деякі з них, напри¬клад Мой компьютер, Корзина, Входящие, Сетевое окружение та ін. установлюю¬ться у процесі інсталяції Windows. Але користувач може їх усунути з екрана, перемістити в інші папки, а також установити будь–які свої значки. Крім того, ко¬ристувач має можливість оформляти робочий стіл на свій смак, змінюючи малю¬нок та колір основного фону, а також колір, розміри і розташування вікон, які відкриває.
Значок Мой компьютер дозволяє відкрити вікно, у якому розташовані пікто¬грами всіх дисків, а також значки Принтеры і Панель управления. За їх допомогою користувач отримує доступ до вмісту всіх дисків, може управляти принтерами, а також настроювати саму операційну систему.

Значок Корзина відкриває доступ до програми, яка забезпечує роботу з об'єктами, які знищуються. Знищення непотрібних об'єктів у корзину зберігає шанс відновити випадково знищений об'єкт. Потрібно дуже уважно очищувати корзину, тому що після її очищення об'єкти не можна вже відновити. Піктограми порожньої і повної корзини відрізняються одна від одної, причому значок змінюється автоматично, залежно від вмісту корзини.
Піктограми Входящие, Сетевое окружение (The Microsoft Network) відо¬бражаються на екрані, якщо комп'ютер працює з електронною поштою, може від¬силати та приймати факси, ввімкнений у локальну мережу або працює з глобаль¬ною мережею Microsoft.
Всі піктограми можуть переміщуватися у будь–яке місце робочого столу за допомогою миші (сумістити вказівку зі значком, натиснути ліву кнопку і переміс¬тити). Використовуючи мишу, можна також змінити положення та розмір панелі завдань. Вона може розташовуватися тільки по боках екрана. Для переміщення панелі завдань необхідно сумістити вказівку миші з полем панелі, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи її, перемістити вказівку у потрібний рядок екрана до по¬яви лінії, після чого кнопку потрібно відпустити. Панель завдань займе нове по-ложення. Ширина панелі змінюється "переміщенням" її меж (сумістити вказівку з межею панелі, після появи подвійної стрілки натиснути ліву кнопку миші, переміс¬тити межу). У цьому випадку розмір панелі завдань не може перевищувати поло¬вини екрана.
Структура типового вікна
Вся робота з операційною системою Windows та її додатками проходить у вікнах. Як правило, всі вікна, які використовуються, типові і відповідають визна¬ченому стандарту. Цього стандарту строго дотримуються розробники програм¬них продуктів для Windows.
Розглянемо детальніше структуру типового вікна. Для цього на робочому столі двічі клацнемо вказівкою миші по піктограмі Мой компьютер.
Вікно вміщує рядок заголовка, у якому виводиться ім'я папки, додатку, документа, які в нього завантажено. Ліворуч від імені знаходиться кнопка–пік¬тограма, при натискуванні на яку відкривається системне меню управління вікном. Це меню використовують у випадку, коли користувач бажає управляти вікном за допомогою клавіатури. При роботі з мишею це меню звичайно не використову¬ють.
У правій частині рядка заголовка розміщені три кнопки управління вікном. Кнопка Згорнути –дозволяє згорнути вікно в піктограму, розташовану на панелі завдань. Для відкриття вікна досить клацнути по цій піктограмі мишею.
Кнопка Розгорнути r чи Відновити 2 може виконувати дві функції. В разі її натискання вікно розкривається на весь екран, а кнопка набирає вигляду r. Як¬що тепер клацнути по ній мишею, то вікно набуває початкового вигляду.
Кнопка Закрити В забезпечує повне закриття вікна і відповідно самого до¬датку, з яким працює користувач. Нижче рядка заголовка розміщується рядок ме¬ню. Для конкретних додатків у цьому рядку можуть бути набагато більше меню, але ці чотири — Файл, Правка, Вид, "?" — присутні завжди.
Меню Файл використовують для роботи з дисками, папками, файлами та яр¬ликами. Залежно від типу вибраного об'єкта, може змінюватися перелік команд цього меню.
Меню Правка найчастіше використовують для вибору (відмітки) об'єктів, а також їх редагування.
Меню Вид призначено для зміни параметрів перегляду інформації у вікні. Для зміни вигляду інформації необхідно вибрати один з пунктів меню: Крупные значки, Мелкие значки, Список або Таблиця. Два перших пункти забезпечують подачу всіх об'єктів у вигляді піктограм. Команда Список дозволяє розмістити значки об'єктів та їх імена у вигляді списку. При виборі рядка Таблица, крім спис¬ку об'єктів, може виводитися повна інформація про них, наприклад: тип, розмір, дата останньої зміни та ін.
Рядок Упорядочить значки використовують для сортування об'єктів за іме¬нами, типом, розміром, вільним простором (для дисків), часу створення (зміни).
Меню "?" використовують для отримання довідкової інформації.
Під рядком меню розміщена панель інструментів. На панелі є кнопки управ¬ління, які дублюють основні команди меню. Натиснення кнопки забезпечує вико¬нання відповідної команди без відкриття меню. Наявність панелі значно спрощує процес управління додатками. У даному випадку панель інструментів дублює ос¬новні команди меню Файл, Правка, Вид, які використовують для управління вік¬ном. Кнопку панелі використовують для відкриття списку і вибору диска або від¬повідної папки. При виборі іншого об'єкта у цьому списку змінюється вміст вікна, а також у рядку заголовка вікна з'являється ім'я нового об'єкта.
Якщо двічі клацнути мишею по будь–якому значку у вікні, можна відкрити для вибраної папки окреме вікно, яке розміщене над основним. Попереднє вікно залишається без змін.
Внизу вікна розміщено рядок стану. У ньому виводиться інформація про об'єкти, розташовані у вікні. Крім того, у рядку стану виводиться довідкова ін¬формація про вибрану команду меню. Ця інформація виводиться автоматично, як тільки вказівка миші суміщається з рядком меню
Панель інструментів і рядок стану можна усунути з вікна, якщо зняти відміт¬ки з відповідних рядків меню Вид.
Якщо інформація, яка виводиться, не може вільно вміщуватися в основному полі вікна, то автоматично з являються смуги прокрутки з кнопками управління. За допомогою кнопок забезпечується переміщення інформації у вертикальному або горизонтальному напрямах.
Для зміни розмірів вікна і зміни його положення на робочому столі можна скористатися мишею чи клавіатурою. Звичайно зручніше працювати першою. Су¬міщаючи вказівку миші з межею вікна або кутом (до появи подвійних стрілок), на¬тискуючи і утримуючи в такому стані ліву кнопку миші, можна переміщувати межі у потрібне місце. Те саме можна виконати за допомогою системного меню вікна. Для цього необхідно відкрити меню, вибрати рядок Размер і натиснути Enter. У вікні з'являться дві перехрещені подвійні стрілки. Використовуючи клавіші управ¬ління курсором, можна змінити положення відповідної межі вікна, після чого по¬трібно натиснути клавішу Enter.
Переміщення вікна на робочому столі здійснюється таким чином:
 сумістити вказівку миші з полем рядка заголовка вікна;
 натиснути ліву кнопку миші;
 не відпускаючи кнопку, перемістити вікно у потрібне місце;
 відпустити ліву кнопку миші.
Той самий результат можна отримати, використовуючи команду Переместить системного меню вікна, а також клавіші управління курсором.
Діалогові вікна
Діалогові вікна використовують у тих випадках, коли користувач повинен втручатися у роботу операційної системи або відкритого додатку (запущеної про¬грами) з метою зміни режимів роботи, зміни деяких параметрів, введення деякої додаткової інформації і т.д. Часто у таких вікнах для користувача виводиться де¬яка інформація, на основі якої він має прийняти рішення про зміни відповідних режимів роботи чи побачити реакцію системи на його дії.
Для взаємодії користувача з системою діалогові вікна мають спеціальні еле¬менти управління: Флажок, Переключатель, Строка ввода, Счетчик, Список, Ползунок.
Зупинимося детальніше на кожному з них.
Флажок (прапорець). Такі елементи використовують для вибору параметрів або установки відповідних режимів роботи. У вікнах такі елементи управління по¬дані маленькими квадратними віконцями. Прапорці вважаються установленими, якщо у віконцях установлено значок. Стан будь–якого прапорця не залежить від стану інших, розташованих у тому самому вікні.
Переключатель (перемикач). Такий елемент схожий на попередній, але із за¬пропонованого списку параметрів потрібно вибрати тільки один з них.
Счетчик (лічильник). Елемент являє собою віконце, у якому відображаються конкретні числові значення параметра та дві кнопки управління. Одне клацання по кнопці призводить до збільшення числа на деяке дискретне значення. Другу кнопку використовують для зменшення значення параметра. Якщо клацнути ми¬шею по віконцю, то значення параметра може бути відредаговано безпосередньо за допомогою клавіатури.
Список (список). Використовують відкриті списки і списки, які розкрива¬ються. У відкритому списку елемент вибирають за допомогою смуги прокрутки. Для роботи зі списком, який відкривається, спочатку його потрібно відкрити, кла¬цнувши мишею по кнопці.
Строку ввода (рядок введення) використовують для введення текстової ін¬формації за допомогою клавіатури. Перед початком роботи необхідно клацнути мишею по області введення. Після появи у віконці текстового курсора, можна по¬чинати введення інформації.
Елемент типу Ползунок (повзунок) використовують для зміни значення де¬якого параметра у відповідному інтервалі. Положення повзунка змінюється за до¬помогою миші методом перетягування.
Приклад діалогового вікна
У вікні Мой компьютер вибираємо диск С, відкриваємо меню Файл і клацає¬мо мишею по рядку Найти. На екрані з'явиться вікно з елементами діалогу Найти. Використовуючи це вікно, можна здійснити пошук файлів за визначеними ознака¬ми.
Перші два рядки діалогового вікна практично не відрізняються від тих самих рядків типового вікна. Нові діалогові елементи вміщуються нижче в основному полі вікна. Створюється враження, що у вікні знаходиться картотека стану з трьох карток (вкладинок): Имя й размещение, Дата изменения, Дополнительно, накладе¬них одна на одну. У даному випадку на екрані відображується зміст першої карт¬ки: Строка ввода имени файла (чи цілого списку файлів), яка розкриває список імен дисків (папок), один елемент типу прапорець та кнопку управління Обзор. Пі¬сля заповнення першої картки, клацнувши мишею по імені другої картки (Дата изменения) на екрані з'являються зовсім інші елементи діалогу. Це перемикачі, рядки введення, лічильники, які дозволяють вводити визначені характеристики файлів.
Така організація діалогових вікон елементами карток дозволяє обходитися меншим числом відкритих вікон, що значно спрощує роботу з додатками.
Процес пошуку файлів починається після натискування кнопки Найти. Ре¬зультати пошуку з'являються у додатковому полі, яке розташоване у нижній час¬тині вікна. Це поле з'являється тільки після закінчення пошуку. Кнопка Сброс знищує всю виведену інформацію та забезпечує повернення до стандартних умов пошуку.
Вікно “Свойства”
У Windows застосовують особливий вид діалогового вікна — Свойства. Основне призначення — отримання довідкової інформації про конкретний об'єкт з можливістю зміни деяких його параметрів. Для відкриття такого вікна спочатку необхідно вибрати об'єкт, а потім виконати команду Свойства меню Файл. Така команда може знаходитися і в інших меню додатків.
Для прикладу, у вікні Мой компьютер вибираємо диск D: і клацаємо мишею по рядку Свойства меню Файл. На екрані з'явиться діалогове вікно Свойства: D. На вкладинці Общие подана інформація про диск D: тип, позначка, загальна міст¬кість, заповнений простір диска, вільний простір диска. Останні дві характеристи¬ки подані також у вигляді діаграми. Позначку диска можна змінювати, викорис¬товуючи стандартні засоби редагування. На вкладинці Сервис розміщені кнопки ввімкнення сервісних програм перевірки, архівування та дефрагменгації диска. Внизу вікна розташовано три кнопки:
Применить — дозволяє зберегти внесені зміни параметрів у вікні, не закри¬ваючи вікна;
OK — кнопка закриває вікно і зберігає всі зміни;
Отмена — закриває вікно без збереження змін параметрів.
Новий елемент у вікні — кнопка "?". Ця кнопка дозволяє отримати довідкову інформацію про елементи діалогового вікна. Для отримання довідки необхідно клацнути вказівкою по кнопці. При цьому до вказівки додається знак питання. Якщо тепер вказівку сумістити з будь–яким елементом вікна: кнопкою, текстом, рядком введення та ін. і натиснути ліву кнопку миші — з'явиться вікно з довідко¬вою інформацією. Наприклад, при суміщенні курсора з віконцем позначки диска отримана інформація: "Ім'я (позначка) вибраного диска, щоб змінити ім'я диска, досить ввести нове ім'я у це поле".
Для будь–якого вибраного об'єкта вікно Свойства можна викликати також клавішами Alt+Enter або за натисненої клавіші Alt двічі клацнути мишею по знач¬ку об'єкта.
Головне меню
Головне меню Windows відкривається клацанням по кнопці Пуск. Те саме можна отримати натискуванням клавіші Enter+Esc. Меню завжди має сім стандар¬тних пунктів (команд): Программы, Документы, Настройка, Поиск, Справка, Выполнить і Завершение работы... Проте користувач може завжди включити у це ме¬ню додаткові команди, які будуть розміщені вище рядка Программы і відокремле¬ні від основного списку команд лінією.
Всі команди головного меню, які відмічені знаком 4, мають додаткові меню, що розгортаються (відкриваються) автоматично, коли на них установлена вказів¬ка миші. Таким чином, рядок Программы головного меню може розгортатися у досить довгий ланцюжок відкритих допоміжних меню. Рядок будь–якого меню може являти собою одну програму, або цілу групу програм. Переміщуючись по ланцюжку відкритих меню, користувач може вибрати і запустити потрібний дода¬ток.
Розглянемо коротко призначення команд головного меню.
Программы. Команду використовують для відкриття допоміжного меню, яке має програми або групи програм, які установлені на комп'ютері. Це меню обов'язково має програми: Проводник, Сеанс MS–DOS, а також групу програм Стандартные. Всі інші програми (групи програм) — установлені користувачем. Команду Сеанс MS–DOS використовують для вмикання режиму роботи в MS–DOS, який необхідний для запуску програм DOS. Команда Стандартные відкриває доступ користувачу до цілої групи стандартних (вбудованих у Windows) додатків. До них відносять: графічний редактор Paint, текстовий редактор WordPad, калькуля¬тор та ін., а також група сервісних службових програм (перевірки диска, дефрагментації диска та ін.). Для запуску додатка необхідно знайти його у відповідному меню і клацнути по ньому вказівкою миші.
Команда Документы виводить на екран список останніх 15 документів, з якими останнього часу працював користувач. Якщо клацнути мишею по потріб¬ному документу, відбувається автоматичний запуск додатку, з яким він створюва¬вся, і його автоматичне завантаження у цей додаток. Це значно спрощує процес роботи з документами, скорочує час запуску додатку та пошуку відповідного до¬кумента.
Пункт головного меню Настройка дозволяє проводити настройку самої опе¬раційної системи, змінити склад оперативних та програмних засобів, змінювати їх режими роботи (рядок Панель управлення), керувати роботою принтерів (рядок Принтер), а також проводити настройку панелі завдань.
Команда Поиск призначена для пошуку файлів і папок. При виконанні ко¬манди відкривається діалогове вікно, за допомогою якого і організується пошук файлів і папок.
Команда Оправка дозволяє отримати широку довідкову інформацію з усіх питань роботи з Windows.
Команда Выполнить дозволяє запустити будь–яку програму, яка не уста¬новлена у системі меню Windows. Для цього потрібно знати точне ім'я файла, який запускає дану програму. Це ім'я вводиться користувачем у спеціальному діа¬логовому вікні, з якого і запускається програма. Якщо точне місцезнаходження файла, який запускається, невідомо, то можна скористатися кнопкою Обзор. За натискування кнопки відкривається діалогове вікно за допомогою якого можна переглянути вміст дисків, папок і знайти потрібний файл.
Для завершення роботи у Windows потрібно скористатися останньою ко¬мандою головного меню. При виборі команди Завершение работы відкривається діалогове вікно.
У цьому вікні користувачу пропонується на вибір кілька альтернатив. Можна відмовитися від виконання команди, для чого необхідно натиснути клавішу Esc або клацнути мишею по кнопці Нет чи по кнопці В. Для повного вимкнення ком¬п'ютера потрібно вибрати у вікні рядок Выключить компьютер і клацнути мишею по кнопці Да, а далі вимкнути комп'ютер з мережі.
За допомогою цього самого діалогового вікна можна перезавантажити ком¬п'ютер чи перезавантажити його у режимі емуляції MS–DOS.
Потрібно відмітити, що правильне вимкнення (перезавантаження) ком¬п'ютера з використанням команди Завершение работы забезпечує збереження по¬точної конфігурації комп'ютера і виключає випадкову втрату важливої інформації, що не гарантується за іншим способом вимкнення (перезавантаження) комп'ютера.
Робота з довідковою інформацією
Головне джерело отримання довідкової інформації — це команда Справка головного меню.
Після виконання команди з'являється діалогове вікно, яке вміщує три вкладинки: Содержание, Предметный указатель і Поиск. Якщо вибрана вкладника Содержание, в основному полі вікна відображається список усіх розділів довідкової системи. У нижній частині вікна розташовані три кнопки. Перша з них може мати одне з трьох назв: Открыть, Закрыть або Вывести, залежно від того, який тип об'єкта вибрано зі списку. Якщо розділ відмічено значком "?", то цю кнопку нази¬вають Вывести, її натискання забезпечує запуск інтерактивного підручника чи ви-ведення іншого інформаційного вікна, у якому є додаткові кнопки виклику відпо¬відної інформації. За допомогою цієї самої кнопки (ім'я Открыть) відкриваються розділи, які відмічені значком закритої книги, а також закриваються вибрані від¬криті розділи (ім'я кнопки — Закрыть).
Виведення вмісту вибраного розділу або підрозділу можливе тільки за вибо¬ру вкладинки Содержание. З цією метою використовують кнопку Печать.
Для відкриття, закриття, виведення відповідних розділів (підрозділів) можна використовувати також подвійні клацання вказівкою миші по їх піктограмах.
Заключну довідкову інформацію можна отримати тільки після виведення вмі¬сту підрозділів, які відмічені значком "?", у спеціальних вікнах, які вміщують до¬даткові управляючі кнопки. Саме контекстне натискання цих кнопок і забезпечує виведення довідкової інформації. У багатьох підрозділах використовують анімаційні сюжети, наприклад, розділ Введение в Windows, підрозділ Основные приемы работы і далі Работа с проводником Windows.
За вибору вкладинки Предметный указатель у діалоговому вікні з'явля¬ються два діалогових елементи: рядок введення перших букв потрібного слова і список термінів або фраз. Ці елементи жорстко пов'язані один з одним. Якщо у рядку введення набрати слово, то у списку автоматично вибирається рядок, який вміщує це слово або сполучення цих букв. І навпаки, якщо у списку вибрати фразу, то вона автоматично з'явиться у рядку введення.
Розглянемо конкретний приклад. Нехай необхідно знайти інформацію з питання форматування дисків. Для цього слід ввести у перший рядок слово формати. У другому вікні автоматично вибирається слово форматування. Нижче цього слова є дві альтернативи. З них з даного питання потрібно вибрати термін дисков і натиснути кнопку Вивести. На екрані з'явиться вікно з інформацією, яка вас цікавить.
Меню цього вікна Параметры дає користувачу деякі цікаві можливості. Воно дозволяє змінювати шрифти тексту у вікні, розміри самого вікна, вивести інформацію на друкування, копіювати вміст вікна у буфер, а також ввести у це вікно свої зауваження (свій текст). Для реалізації останньої можливості необхідно клацнути мишею по рядку Заметки. Після появи вікна Заметки — ввести свій текст у вікно, використовуючи клавіатуру, потім необхідно клацнути по кнопці Сохранить. Діалогове вікно Заметки зникає, а в інформа¬ційному вікні у лівому верхньому куті поряд із заголовком з'являється значок скріпки. Під цим значком ховається текст позначки користувача з даного конкретного питання. Для перегляду цього тексту досить клацнути вказівкою миші по цій піктограмі.
Режим пошуку інформації за словом вмикається вибором вкладинки Поиск. У цьому режимі у вікні відображаються три елементи типу Список. Для введення інформації використовують тільки перший елемент. У перший рядок вікна необхідно ввести слово, яке шукаємо. У другому вікні автоматично відображаються слова, близькі до того, яке шукаємо. Вибираючи в цьому списку визначене слово, у третьому вікні автоматично з'являється список розділів, у яких міститься дане слово. Після вибору розділу, який вас цікавить, потрібно клацнути по кнопці Вывести. Це приведе до появи вмісту цього розділу на екрані монітора.
Якщо ввести в перший рядок слово диск, то у другому вікні отримаємо список похідних від цього слова. Вибираємо у цьому списку слово дисковод. Тоді у нижньому віконці відображується список трьох розділів довідника, де використовуються введені слова. Оскільки нас цікавить питання форматування дисків, вибираємо перший розділ і натиснемо кнопку Пуск. На екрані з'явиться те саме інформаційне вікно, у якому були записані позначки користувача при розгляді попереднього питання.
Підсумовуючи, потрібно відмітити, що довідкову систему, яку розглядаємо, можна викликати у будь–якому вікні, де є меню, яке помічене знаком "?".
Інформація про призначення кнопок панелей інструментів з'явиться при суміщенні з ними вказівки миші. При цьому вікно має бути активним. У діалогових вікнах, які мають кнопку "?", довідкова інформація про призначен¬ня елементів вікна отримується після натискання цієї кнопки, суміщення вказівки миші з відповідним елементом і натисканням лівої кнопки миші. Таку саму інформацію можна отримати іншим способом. Для цього необхідно:
 сумістити вказівку миші з елементом вікна;
 натиснути праву кнопку миші;
 після появи рядка з написом "Что это такое", сумістити вказівку з цим написом так, щоб фон рядка став чорним;
 натиснути ліву кнопку миші.
Після цього на екрані з'явиться вікно з довідковою інформацію. Багато інформації про систему в цілому, окремі пристрої, додатки і окремі об'єкти можна отримати, використовуючи вікно Свойства.
Робота з об'єктами
Основними типами об'єктів, з якими працює користувач, в операційній системі Windows є папки, документи і вказівки (ярлики). Як правило, документи створюються у конкретних прикладних програмах (додатках). Наприклад, для створення текстового документа необхідно запустити програму текстового редактора, відкрити файл, ввести текст за допомогою клавіатури, після чого документ потрібно зберегти під яким–небудь ім'ям. Це один із варіантів створення документа, який вважається класичним.
У Windows документ може бути створений без запуску будь–яких додатків. Щоправда, у цьому випадку йдеться про відкриття та надання імені деякому порожньому файлу, але не про готовий документ. Такий документ подається піктограмою, іменем і може розміщуватися на робочому столі або у будь–якій папці.
Можна створювати тільки ті типи документів, які передбачені для даного комп'ютера. Список типів документів залежить від того, які додатки встановлені на комп'ютері. Подвійне клацання мишею по значку документа призводить до відкриття (запуску) відповідного додатку, в якому завантажено порожній файл.
Папки, які створюються, також представляються значками та іменами. Однак їх відкриття призводить до появи порожнього вікна, у якому можна розмістити документи, вказівки, а також інші папки. Якщо при створенні папок і документів їх імена задає користувач, то ім'я ярлика визначається іменем об'єкта, на який він посилається (вказує). Нагадаємо, що ярлик є тільки посиланням на конкретний реальний об'єкт і може використовуватися для відкриття папок, документів, а найчастіше для запуску додатків.
Об'єкти можуть створюватися у будь–якому вікні, яке має меню Файл з командою Создать. Для цього найчастіше використовують вікна програми Проводник, папку Мой компьютер, а також сам робочий стіл. У цьому випадку можна користуватися меню Файл відкритого вікна, або контекстним меню, яке викликається натискуванням правої кнопки миші.
За вибору рядка Создать відкривається підменю, у якому подано перелік типів об'єктів, які можна створити у відкритому вікні або на робочому столі. Таке саме підменю відкривається, якщо вибрати рядок Создать меню Файл вікна відкритої папки. За вибору рядка Папка або будь–якого рядка, розташованого нижче роздільної лінії, у вікні чи на робочому столі з'являється нова піктограма, під якою розміщено затемнене поле, у яке необхідно ввести з клавіатури ім'я нового об'єкта (папки або документа).
Якщо вибрати рядок Ярлык, то відкривається діалогове вікно Создание ярлыка. У полі Командная строка потрібно ввести ім'я об'єкта, для якого створюється ярлик (зі вказівкою повного шляху), або необхідно скористатися кнопкою Обзор. При натискуванні цієї кнопки відкривається діалогове вікно Обзор, яке дозволяє швидко знайти шлях до об'єкта, для якого створюється ярлик. Після натиснення кнопки Открыть відбувається повернення до вікна Создание ярлыка.
Інформація, яку знайдено за допомогою попереднього вікна, автоматично встановлюється в поле Командная строка. Натиснення кнопки Далее приводить до появи вікна Выбор названия программы. У цьому вікні подається ім'я створюваного ярлика, яке можна коригувати. Після натиснення кнопки Готово у відкритому вікні з'явиться ярлик, представлений пікто¬грамою та іменем.
Якщо нова вказівка (ярлик) є посиланням на програму, то для її запуску необхідно двічі клацнути вказівкою миші по її піктограмі.
Для створення ярлика будь–якого об'єкта, можна також сумістити вказівку миші з її піктограмою і клацнути правою кнопкою. Після появи контекстного меню необхідно вибрати команду Создать ярлык. Значок нового ярлика з'явиться моментально.
Нижче значка розміщено поле "Ярлык для <имя объекта>". За бажанням це ім'я можна відредагувати на місці. Для включення режиму редагування необхідно один раз клацнути по значку ярлика, а другий раз — по полю його імені. При цьому текст обрамляється, фон поля тексту імені стає чорним, а вказівка миші набирає вигляду вертикальної риски (як у текстовому редакторі).
Вказівку миші необхідно установити у потрібному місці рамки і клацнути лівою кнопкою, після чого можна починати процес редагування.
Потрібно відмітити, що можливість редагування імен об'єктів безпосередньо за місцем їх відображення значно полегшує процес перейменування об'єктів.
Перейменування об'єктів у Windows здійснюється зміною їх імен шля¬хом використання режиму безпосереднього редагування. Для включення режи¬му редагування імені об'єкта можуть використовуватися також команди Переименовать меню Файл, або така сама команда контекстного меню. Перед цим об'єкт необхідно вибрати (відмітити), клацнувши вказівкою миші по його значку. Якщо для перейменування використовується контекстне меню, то при його відкритті вказівка миші має бути суміщена з піктограмою вибраного об'єкта.
Операції копіювання і перейменування об'єктів використовують у будь–якій операційній системі.
У Windows ці операції можна виконувати кількома способами. Най¬частіше для цього використовують програму Проводник. Крім того, для цієї мети можна використати буфер обміну — деяку область пам'яті комп'ютера, призначену для тимчасового зберігання інформації. Буфер обміну використовують для обміну інформацією між відкритими додатками. Інформація у буфер записується за допомогою команди Копировать або Вырезать меню Правка, а зчитується з нього за допомо¬гою команди Вставить цього самого меню. Команду Вырезать потрібно вико¬ристовувати тільки в разі переміщення об'єктів. При копіюванні (переміщенні) об'єктів їх вміщують спочатку у буфер, а потім з нього вставляють у будь–яке нове місце. Дуже легко виконуються операції копіювання і переміщення з однієї відкритої папки до іншої (з вікна у вікно). У будь–якому випадку при виконанні цих операцій мають бути чітко визначені джерело та місце призначення. Нагадаємо, що при копіюванні на новому місці створюється тільки копія почат¬кового об'єкта — на старому місці він залишається без змін. При переміщенні об'єкта він переноситься у нове місце, у повному розумінні цього слова.
Виконуючи ці операції, використовують метод перетягування значків (буксування) за допомогою вказівки миші, або використовують команди меню вікон Правка чи команди контекстного меню.
Розглянемо процес копіювання (переміщення) об'єктів за допомогою прог¬рами Проводник. Для запуску програми необхідно відкрити головне меню і вибрати Программы — Проводник. На робочому столі з'явиться головне вікно цієї програми.
На лівій панелі вікна показується дерево каталогів (папок) і може відображатися вміст папок робочого столу, дисків і папок, розміщених на них. Найменший елемент відображення — папка. Інші типи елементів — документи, програми, ярлики вибраної папки на лівій панелі — відображаються тільки на правій панелі. Таким чином, права панель завжди відображає вміст відкритої папки. Перед виконанням операції на правій панелі має бути видимим почат¬ковий об'єкт, а на лівій — місце призначення (папка, диск або робочий стіл). Копіювання об'єкта виконують таким чином:
 на правій панелі вибрати об'єкт, який потрібно копіювати (клацнути по значку вказівки миші);
 натиснути клавішу Ctrl і, не відпускаючи її, сумістити вказівку миші з піктограмою вибраного об'єкта та натиснути ліву кнопку миші;
 не відпускаючи ліву кнопку миші, а також клавішу Ctrl, перетягнути копію піктограми (з іменем) вибраного об'єкта на ліву панель і сумістити її з піктограмою папки, де знаходиться місце призначення, та відпустити ліву кнопку миші;
 відкрити папку і перевірити, чи знаходиться об'єкт на новому місці. Якщо проходить операція переміщення, то замість клавіші Ctrl необхідно натиснути і утримувати клавішу Alt.
Допускається виконання операцій з групами об'єктів. Для цього їх необ¬хідно вибрати (відмітити). Щоб відмітити групу файлів, розташованих у довільному порядку, необхідно клацнути по їх значках, утримуючи клавішу Ctrl, а якщо вони розміщені один за одним, — клавішу Shift (клацнути на першому та останньому).
Допускається виконання операцій копіювання і переміщення всередині одного вікна, якщо місцем призначення є папка або диск, у тому числі гнучкий.
Найпростіше виконують цю операцію між двома вікнами відкритих папок. Для відкриття вікон папок можна використати Проводник. У цьому випадку вказівка миші суміщається з піктограмою вибраної папки і натискується права кнопка миші. Після появи контекстного меню, у ньому слід вибрати команду Открыть. На екрані з'явиться вікно, яке відображує вміст вибраної папки. Можна відкрити будь–яку кількість вікон (папок), причому вони залишаються на робочому столі після закриття програми Проводник. Особливості виконання операцій копіювання і переміщення:
 якщо операція з об'єктами проводиться в межах одного і того самого диска, то в разі переміщення кнопку Alt можна не натискувати;
 якщо проводиться копіювання об'єктів з диска на диск (папки розміщені на різних дисках), то можна не натискувати клавішу Ctrl;
 якщо при перетягуванні значків об'єктів утримувати не ліву, а праву кнопку миші, то після її відпускання на місці призначення з'являється контекстне меню, яке надає вибір — копіювати чи перемістити;
 для відміни кількох останніх операцій (якщо вони проведені помилково) потрібно скористатися командою Отменить копіювання (переміщення) меню Правка або натиснути клавішу Ctrl+Z.
Досить часто виникає необхідність знайти деякий об'єкт, місце розташу¬вання якого невідоме, а іноді і ім'я якого відомо не зовсім точно. Для цього використовують операцію автоматичного пошуку, яка дозволяє швидко знайти об'єкт шляхом перегляду вмісту дисків і папок. Початковою інформацією для пошуку об'єкта є його ім'я (або його частина). Значно прискорює процес пошуку знання приблизного місцезнаходження і деяких інших характеристик, наприклад формат, час створення чи кількох слів його змісту і т.д.
Пошук об'єктів у Windows здійснюється за допомогою спеціальної програми, яка включається командою Поиск— Файли и папки... головного меню. Після виконання команди на робочому столі з'являється діалогове вікно Найти: Все файли, яке має три вкладинки.
Першу вкладнику Имя і Размещение використовують для введення імені чи фрагмента імені об'єкта (поле Имя:), і імені диска чи папки (поле Папка:). Установка прапорця у нижньому віконці вкладинки забезпечує пошук інформації не тільки в зазначеній папці, але й в усіх вкладених у неї папках. Використання кнопки Обзор дозволяє прискорити установку імені диска чи папки в полі Папка:, шляхом переміщення по дереву каталогів (папок).
Друга вкладинка Дата изменения дозволяє задати інтервал часу створення чи останньої зміни об'єкта. При виборі Все файлы фактор дати зміни практично виключається з умов пошуку. Якщо відомий приблизний час створення (зміни), то слід вибрати Найти все файли созданние либо измененние, а нижче в полях введення необхідно ввести (установити) приблизне числове значення.
Третя вкладинка Дополнительно призначена для введення деякої додаткової інформації. У списку Тип потрібно вибрати і установити із заданого переліку тип (формат) файла або назву додатку, в якому він ство¬рений. В останньому рядку Искать текст потрібно ввести деякий текст зі змісту файла, якщо він відомий. Наступні поля використовують для задання при¬близного (не більше і не менше) або точного розміру файла в кілобайтах.
Після закінчення всіх установок на вкладинках, для початку процесу пошуку натискується кнопка Найти. Результати пошуку виводяться у додат¬ковому нижньому полі цього самого діалогового вікна, яке з'являється після закінчення пошуку.
Результатом пошуку може бути ім'я одного об'єкта чи список файлів, який можна переглядати, використовуються елементи прокрутки. Початкові умови пошуку установлюють натискуванням кнопки Сброс діалогового вікна.
Програма пошуку папок і файлів може викликатися також з вікна прог¬рами Проводник. Для цього необхідно відкрити меню Сервис і вибрати рядок Найти— Файлы и папки... .
Вибираючи знайдений об'єкт і викликаючи контекстне меню, можна вико¬нати з ним всі операції, передбачені меню: копіювати, переміщувати, знищувати, переіменовувати, переглядати його властивості, відправляти в буфер або відкривати. В разі відкриття файла типу Документ спочатку запускається програма, у якій він був створений, після чого проходить його автоматичне завантаження в цю програму. При відкритті файла, який є програмою, відбувається її запуск.
Рано чи пізно доводиться знищувати непотрібні об'єкти. Для виключення випадкового знищення об'єктів у Windows використовують спеціальну папку, розміщену на робочому столі, — Корзина. В разі знищення об'єкти не знищують¬ся, а вміщуються у цю папку. Це дозволяє відновити за необхідності знищені об'єкти. Якщо очистити вміст Корзины, то відновлення стає неможливим.
Знищення об'єктів проходить таким чином:
 вибрати об'єкт або групу об'єктів, які потрібно знищити;
 відкрити меню Файл або викликати контекстне меню і клацнути вка¬зівкою миші по команді Удалить;
 після появи діалогового вікна Подтверждение удаления папки натис¬нути кнопку Да для підтвердження знищення або Нет, якщо передумали знищувати об'єкт.
Нагадаємо, що знищувані об'єкти при цьому вміщуються в папку Корзина. Можна знищити відмічений об'єкт без використання меню, натискуванням клавіші Del або використовуючи метод перетягування об'єкта в кошик.
Одним із варіантів відновлення випадково знищених об'єктів є відміна операції знищення шляхом виконання команди Отменить меню Правка того вікна, з якого виконувалась операція знищення. Те саме можна отримати, натиснувши клавіші Ctrl+Z. Однак найкращий спосіб відновлення — це використання Корзини. Якщо довго не очищувати кошик, то є велика віро¬гідність знайти там випадково знищений об'єкт навіть через великий проміжок часу і відновити його.
Для відновлення об'єктів спочатку потрібно відкрити папку Корзина. Далі потрібно вибрати ті об'єкти, які необхідно відновити, відкрити меню Файл і вибрати рядок Восстановить. Вибрані об'єкти повер¬таються у те саме місце, звідки вони були знищені.
Відмічені об'єкти можуть бути скопійовані (переміщені) з кошика в будь–яку папку звичайним способом, методом перетягування чи через буфер обміну. Використовуючи меню Файл вікна Корзина, можна також безповоротно знищити з неї відмічені об'єкти (рядок Удалить) або повністю очистити її, для чого призначена команда Очистить корзину.
В Windows папки і файли утворюють на дисках ієрархічну файлову структуру. Організація файлової структури дуже проста. Файли находяться в папках.  Папки вкладені в інші папки, більш високого рівня. Папка самого високого рівня називається кореневою – вона одна на кожному диску. Призначення файлової структури – забезпечити однозначне відшукання будь–якого файла, якщо відомо його ім’я і шлях пошуку. Шлях пошуку починається з кореневої папки (її ім’я співпадає з позначенням диска) і веде через всі вкладені папки до тієї папки, на якій знаходиться файл, що розшукується. Для пошуку файлів документів потрібні спеціальні пошукові або навігаційні засоби.
Пошукові засоби застосовують в тих випадках, коли потрібно відшукати файл, який знаходиться невідомо де. Навігаційні засоби застосовують, якщо відомо, де знаходиться файл і просто потрібно до нього дійти. Навігаційні засоби дозволяють розглянути файлову структуру, зануритись в неї, знайти потрібний файл і виконати з ним те, що потрібно (переглянути, змінити, скопіювати, перемістити, розрахувати і, нарешті, вилучити).
Операційна система Windows надає декілька методів навігації по файловій структурі. Основними засобами навігації на автономних комп’ютерах є програма “Провідник” і система вікон “Мій комп’ютер”.
“Провідник” – це службова програма, спеціально призначена для перегляду файлової структури та її обслуговування. Роль цієї програми настільки велика, а використовують її настільки часто, що доступ до неї можливий з будь–якого місця операційної системи.
1. Основний метод запуску Провідника той же, що і для будь–якої іншої програми. Відкрийте пункт Программы в Головному меню, і в списку встановлених програм знайдіть програму Провідник.
2. Спрощений метод запуску полягає в тому, щоб натиснути праву кнопку миші на кнопці Пуск і в контекстному меню, яке відкрилось при цьому, вибрати пункт Проводник.
3. І, нарешті, потрібно натиснути праву кнопку миші на будь–якому значку папки (а також на деяких обов’язкових значках Робочого стола, що мають статус папки, наприклад Корзина, Мой компьютер і т. п.), і в контекстному меню, яке відкрилось при цьому, можна також знайти пункт для запуску Провідника.
Перегляд файлової структури в Провіднику
Програма Провідник є основним інструментом для файлових операцій в системі Windows.
1. Запустіть Провідник командою Пуск ПрограммыПроводник.
2. У вікні програми дві панелі. Ліва панель – панель папок.
3. Права панель – панель вмістимого. В ній відображається вмістиме папки, відкритої на даний час на лівій панелі, а яка–небудь папка там відкрита постійно.
4. Для перегляду папок на лівій панелі використовуйте смуги прокрутки (якщо вони відображаються).
5. Згорнуті папки мають вузол відмічений знаком
6. Розгорніть яку–небудь папку натисканням на вузол 
7. Вузол змінює свій вигляд на         Згортання папки здійснюється натисканням на цей вузол.
8. Занурюючись в середину файлової структури на лівій панелі, натисніть по значку будь–якої закритої папки. Папка  відкриється, її значок зміниться на значок відкритої папки, і на правій панелі буде відображено її вмістиме –  значки файлів і папок.
9. Згорніть всі розгорнуті папки, і ви побачите, що “коренем” ієрархічної структури  Windows є Робочий стіл. При цьому права панель (панель вмістимого) відображає ті значки, які знаходяться на Робочому столі. Так, що з точки зору Windows Робочій стіл – це спеціальна папка.
Провідник дуже глибоко інтегрований в операційну систему Windows. По суті, ми працюємо з ним навіть тоді, коли його не бачимо. Якщо ми натискаємо праву клавішу миші на будь–якому об’єкті, то отримуємо контекстне меню, це результат невидимої роботи Провідника. Якщо при перетягуванні об’єктів з одного вікна у друге відбувається їх копіювання або переміщення, це також результат заочної діяльності Провідника. За елементами управління вікно Провідника дуже подібне на вікна папок. Основна відмінність у тому, що вікно Провідника має не одну робочу область, а дві: ліву панель, яка називається панеллю папок, і праву панель – панеллю вмістимого.
Запуск програм та відкриття документів. Ця операція виконується подвійним натисканням лівої клавіші миші на значку програми чи документа в правій панелі Провідника. Якщо потрібний об’єкт на правій панелі не показаний, потрібно виконати навігацію у лівій панелі  і знайти папку, в якій він знаходиться.

 

 

 

 

 

 

 


Створення папок. Щоб створити нову папку, спочатку потрібно на лівій панелі Провідника розкрити папку, в середині якої буде створена нова. Після цього потрібно перейти на праву панель, натиснути праву клавішу миші на вільному від значків місці й вибрати в контекстному меню пункт Создать Папку. Після того як папка буде створена, вона увійду до складу файлової структури, яка відображається на лівій панелі.
Копіювання та переміщення файлів та папок. Копіювання виконують методом перетягування значка об’єкту з правої панелі Провідника на ліву.
Ця операція потребує акуратності, оскільки попасти одним значком точно на другий не завжди просто.
Якщо і папка–джерело, і папка–приймач належить одному диску, то при перетягуванні виконується  переміщення, а якщо різним, то копіювання. В тих випадках, коли потрібна протилежна дія, виконують спеціальне перетягування при затисненій правій клавіші миші.
Знищення файлів та папок. Робота починається з навігації. На лівій панелі відкривають папку, яка містить об’єкт, що потрібно вилучити (знищити), а на правій панелі виділяють потрібний об’єкт (чи групу об’єктів).
Знищення можна виконувати декількома способами. Класичний спосіб – за допомогою команди ФайлУдалить із рядка меню (якщо жоден елемент не виділений, ця команда не активується). Більш зручний спосіб – використовувати кнопку на панелі інструментів. Ще більш зручніше скористатись контекстним меню. Натисніть праву кнопку миші на об’єкті, який знищується, і виберіть в контекстному меню пункт Удалить. Однак самий зручний спосіб знищити виділений об’єкт – натиснути клавішу Delete.
Створення ярликів об’єктів. Ярлики об’єктів можна створювати двома способами: методом спеціального перетягування (вручну) або за допомогою спеціальної програми–майстра (автоматично). З прикладом спеціального перетягування ми вже знайомі. Об’єкт вибирається в правій панелі Провідника і перетягується при затисненій правій кнопці миші на значок потрібної папки на лівій панелі. В момент відпускання кнопки на екрані з’являється меню, в якому потрібно вибрати пункт Создать ярлык.
Інший спосіб (з використанням майстра) менш наглядний, але в багатьох випадках більш зручний. Майстрами (рос. мастер) в системі Windows називають спеціальні програми, які працюють в режимі діалогу з користувачем. Діалог будується по принципу “запит – відповідь”. Якщо на всі запити програми дані коректні відповіді, програма автоматично виконає чорнову роботу.
1. Для того щоб запустити Мастер создания ярлыка, потрібно натиснути праву кнопку у вікні тієї папки, в якій створюється ярлик об’єкта.
2. В контекстному меню, яке відкрилось при цьому, потрібно вибрати пункт СоздатьЯрлык – відбудеться запуск майстра.
3. В діалоговому вікні майстра є командний рядок, в поле якого потрібно ввести шлях доступу до об’єкту, для якого створюється ярлик. Звісно, користувач не може пам’ятати шляхи доступу до всіх потрібних об’єктів, тому введення адреси автоматизоване. Для цього служить командна кнопка Обзор.
4. При натисканні на кнопку Обзор відкривається діалогове вікно Обзор. Це стандартний засіб для встановлення шляху доступу до об’єкту.
В полі Папка вибирають потрібний диск, папку де знаходиться потрібний об’єкт. Знайшовши потрібний об’єкт, його виділяють і натискають кнопку ОК. Шлях доступу до об’єкту автоматично заноситься в командний рядок майстра створення ярликів.
5. Перехід до наступного діалогового вікна майстра виконують натисканням командної кнопки Далее.
6. У черговому вікну майстра вводять назву ярлика. Якщо це останнє вікно майстра, то кнопка Далее замінюється кнопкою Готово. Натискання цієї кнопки призводить до виконання заданої операції.

 

Яндекс.Метрика >