...
Реферат з курсу “Загальне мовознавство” на тему: Мова як історична категорія. PDF Печать E-mail


Розглядати мову як історичну категорію означає розглядати мову як динамічну систему, що постійно змінюється  в часі. Дуже важливо  розрізняти питання походження мови і питання формування і розвитку реально існувавших чи існуючих мов, оскільки методи дослідження цих двох питань суттєво відрізняються. Існувало дві точки зору на походження мови: 1) мова походить від людини; 2) мова - не від людини. У мовознавстві існувало багато теорій походження мови. Проте це питання перебуває у світі гіпотез та припущень, і навряд чи вдасться коли-небуть дати на нього точну відповідь. Інша справа з питанням формування та розвитку певної мови. Тут наука значною мірою послуговується конкретними текстовими матеріалами, хоча й не завжди це можливо. У мовознавстві існує два діаметрално протилежні підходи до розвитку мови: гіпотеза моногенезу - існувала єдина прамова, яка поділилася на декілька, що в свою чергу теж поділилися і т. д., і гіпотеза єдиної мови майбутнього - існувала величезна кількість мов, які поступово поєднуються, і в майбутньому це призведе до появи єдиної мови. Проте дуже важко прийняти лише одну з цих гіпотез. У мові постійно спостерігається як процес диференціації - виокремлення з мови нових діалектів, так і процес інтеграції - злиття різних діалектів і мов. Перший призводить до виникнення відмінних рис у структурі мов та діалектів, а другий сприяє появі у структурі різних мов чи діалектів спільних рис.
Як вже зазначалося, мова - це динамічна система, але для виконання своєї головної функції (функції спілкування) вона повинна прагнути до незмінності. Отже, в мові одночасно діють два протилежні процеси - статика і динаміка. Існування цих двох протидіючих процесів породило два різні підходи у вивченні мови - синхронію і діахронію. Синхронія вивчає мову у певний відрізок часу, протягом якого, як передбачається, у ній не відбувається ніяких змін. Діахронія ж досліджує мову протягом усього її історичного розвитку. Довгий час ці два аспекти перебували у протидії.Ф. де Соссюр навіть пророкував розділення з часом лінгвістики на синхронічну й діахронічну. Але цього не сталося. Сучасне мовознавство схиляється до думки, що статика й динаміка характерні для мови на будь-якому етапі її існування. Саме їхня боротьба зумовлює постійний розвиток мови. Сучасна наука вивчає ці дві тенденції у їхньому поєднанні.
Мова постійно розвивається завдяки тому, що вона не є завершеною, закритою системою. Проте не всі зміни, які відбуваються у мові можна віднести до її розвитку. Проілюструвати це можна появою в мові “нових” слів, які незабаром стають архаїзмами. Лише зміни, які сприяють покращенню функціонування мови, звіцненню її системи можна віднести до розвитку мови. У різних підсистемах ці зміни відбиваються по-різному. У звуковій підсистемі такою зміною є збільшення кількості фонем на початковому етапі формування мови. У словниковій підсистемі - це відмирання старих слів і поява нових на позначення нових реалій життя. У граматиці - це виникнення лексико - граматичних і суто граматичних категорій. У синтаксисі - перехід від одночленного речення до двочленного, з подальшим ускладненням останнього. Розвиток мови є загальною закономірністю, але на різних етапах, за різних умов він може набувати різних форм. Функціонуючи мова нагромаджує кількісні зміни, які поступово перетворюються у якісні зміни структури і норми.
Рождественський вважає розвиток мови одним з трьох процесів, притаманних її динаміці, і визначає її як різновид динамічних процесів, коли відбувається збільшення кількості одиниць мови і якісне ускладнення їх взаємозв’язків. Іще він виділяє еволюцію мови і вдосконалення мови. Еволюція мови - це ряд процесів, в результаті яких одиниці мови змінюють свою фонетичну (графічну) і змістову якість, але при цьому не відбувається збільшення кількості одиниць і якісного ускладнення їх взаємозв’язків. Вдосконалення мови - це динамічні процеси, які, втілюючись у зміні і розвитку мови, виникають внаслідок свідомого впливу людини на мову.
Розвиток мови відбувається не стихійно, а за певними законами. Ці закони поділяються на зовнішні і внутрішні. “Мова як цілісна система являє собою яскравий приклад різноманітних внутрішньосистемних зв’язків, а також її зв’язків і відношень з іншими системами і явищами навколишньої дійсності” [Семчинськиі, ст. 374]. Розвиток мови тісно пов’язаний з історією суспільства, тою суспільною ситуацією, в якій вона функціонує, і ми соціальними функціями, які мова виконує. Зовнішні закони історичного розвитку змінюють перш за все зовнішню структуру мови, наприклад взаємовідношення літературно - писемної і народно - діалектної мов. Внутрішні закони - це історичні зміни внутрішньої структури мови, це внутрішні зміни одиниць і категорій мови. У мові постійно відбувається взаємодія цих законів. Зовнішні висовують певні вимоги, відповідаючи на які, мова змінює ті чи інші елементи своєї структури, але так як дозволяють внутрішні мовні можливості. Кожне нове явище в мові виростає з уже існуючого, або на його основі. Кожне нове явище (новий звук, нова морфема…) історично обумовлене самою мовою, створюється з її “матеріала” і за її “правилами”. На розвиток мови також впливають позамовні чинники, до яких можна віднести наприклад НТП. Мовні закони можуть бути загальними і специфічними. Загальні закони функціонування притаманні всім мовам світу, а специфічні - окремій мові або групі споріднених мов. Окрім того кожна мовна підсистема може мати свої власні закони. До загальних мовних законів відносять закон нерівномірності темпів розвитку окремих структурних частин мови, закон абстрагування елементів мовної структури, закон диференціації та відокремлення мовної структури та інколи закон аналогії. Проте аналогія може діяти не лише як конструктивна, але й як деструктивна сила. Всі ці закони діють разом і нерідко в протилежних напрямах: один зменшує кількість структурних елементів мови, другий - збільшує.
Важливу роль у розвитку мов відіграє і їх взаємодія. Одним із перших це підкреслив Г. Шухардт. Цей процес набуває особливого значення завдяки тому, що у ньому активна роль відводиться нродам - носіям мов. Розрізняють мовні субстрат, суперстрат, адстрат та інстрат. Субстрат - залишки переможеної мови у структурі мови-переможниці, суперстрат - залишки переможаної мови, носії якої нашарувалися на носіїв мови-переможниці, адстрат - співіснування взаємодіючих мов та їх носіїв у суміжних територіях, перстрат - взаємодія иов у культурній, науковій і технічній сферах (давнььогрецька - перстрат для всіх європейських літературних мов).

Література:
1.    Головин Б. Н. Введение в языкознание. М., 1983.
2.    Кодухов В. И. Введение в языкознание. М., 1987.
3.    Реформатский А. А. Введение в языкознание. М., 1967.
4.    Рождественский Ю. В. Лекции по общему языкознанию. М., 1990.
5.    Семчинский С. В. Загальне мовознавство. К., 1996.
6.    Чикобава А. С. Введение в языкознание. Часть 1. М., 1952.

 

Яндекс.Метрика >