...
Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської PDF Печать E-mail

Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської

Лінгвістичний час (темпоральність) – категорія, що охоплює різні мовні засоби вираження часу. Серед цих засобів чітко окреслюється клас прислівників а саме лексико-сомантична група обставинних прислівників – прислівники часу. Вони виконують суттєву функцію – виражають засобами мови об’єктивно реальний час, поза яким не може існувати людина. Всі прислівники часу об’єднуються наявністю в їх семному складі категорійної семи, що умовно можна назвати “прислівниковістю” та інтегральної семи загально часової віднесеності. Прислівники часу взаємодіють з формами дієслова: вони уточнюють, конкретизують, а інколи й зумовлюють час здійснення дії. Формуючись на основі дієслова, іменника, прикметника, прислівник нівелює вихідні морфологічні категорії і набуває ознак незмінності. Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної і статичної прикметникової. У нашому дослуженні ми дами характеристику прислівникам часу та з’ясуємо вплив їх, як детермінуючих членів, на парадігму речення.
Прислівники часу поділяються на такі групи:
1. Прислівники – локалізатори дії;
2. Прислівники межі дії;
3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.

1. Прислівники – локалізатори дії
Прислівники цієї найчисленнішої групи вказують на час, коли відбувається дія (означені прислівники) або заперечують можливість виконання дії взагалі (заперечні прислівники); вказують на можливість обрання будь-якої пори для виконання дії в майбутньому або на неозначено-минулий час (неозначені прислівники).
Неозначених прислівників з часовим значенням у творах Ольги Кобилянської небагато. Будь-який час дії виражає прислівник коли.
Чи виділа коли кришку м’яса? Чи я з’їла коли яєчка? [2, с.155]. Але коли діждуся вже того [2, с.153].
На невизначений час у минулому вказують прислівники колись, колись-то.
Колись-то вечором відбувалася в нас нарада [1, с.31]. Прекрасна була вона колись [2, с.483]. Колись її чорне, як шовк, волосся лиснілося на молодих плечах і грудях [2, с.483]. Колись-то, міркуй, Маріє, казав мені, аби наш Василь женився з його донькою [1, с.478].
Прислівник колись може вказувати і на невизначений час у майбутньому.
А колись, як наші діти повиростають, нехай його своїм дітям оповідять [2, с.498]. Вони ж колись поберуться [2, с.340]. Буде колись перша шахрайка в селі [2, с.141].
Спрямованість у минуле чи майбутнє залежить від часу того дієслова, що його конкретизує прислівник, бо значення часу є невід’ємним від дієслова; навіть тоді, коли дієсловом передається не власне дія, а процес чи стан, вони не можуть відбуватися поза часом.
Заперечний прислівник ніколи, вказує на неможливість виконання дії в будь-який час, за будь-яких обставин. Цей прислівник досить продуктивно використовується у творах Ольги Кобилянської.
Але се давній звичай сонця – сліпим воно ніколи не світить [2, с.473]. Ніколи не видавалась мені зелень лісу такою живою, інтенсивною, безхмарне прозоре небо ніколи таким синім, лагідним [1, с.333]. Гордий і неприступний, не змінюється він ніколи [1, с.408]. Ніколи не бувала тепла й ніколи холодна [2, с.127].
Часовий план зумовлений не тільки семантикою часових локалізаторів, а й загальною семантикою речення. пов’язаною з часовою перспективою. Так, наприклад, у реченнях з часовим локалізатором ніколи одночленна часова парадигма представлена формою майбутнього часу за умови, що речення в цілому має характер погрози, запевнення.
О, того погляду я ніколи не забуду [2, с.145].
Функцію локалізації дії в часі виконують означені прислівники. Семактично вони поділяються на кілька підгруп.
Однією з найбільших є підгрупа прислівників, що вказують на співвідносність дій у часі. Ця вказівка, як правило, найбільш загальна. Системні зв’язки прислівників, що впорядковують дії, схематично можуть мати двочленну (раніше – пізніше) або тричленну будову (спочатку – потім – нарешті). Сюди належать прислівники спершу, вперед, чимраз, опісля, згодом, потім, пізніше, врешті.
Але вперед мусив би заробити трохи грошей [2, с.128]. Спершу виділа лише мене [1, с.441]. Врешті розв’язав і розложив усе [2, с.115].
Прислівники пізніше, згодом, опісля, потім називають часовий відрізок, який наступає після тої події, про яку повідомлялось у попередній частині вислівлювання.
Пізніше зачулося якесь уривне хлипання, що подобало більше на звірячі, як на людські звуки…[2, с.140]. А опісля дивилася нерухомо перед себе, думаючи бог зна над чим [1, с.28]. Опісля сперла голову на худу руку й споглядала втомленим поглядом по долах [1, с.371]. Трохи згодом стало на дорозі знов глухо й пусто [1, с.137]. Трохи згодом прилучився до Оксани і пішов з нею скорим кроком вперед [1, с.183]. Потім я потопаю в глибінь своєї душі [1, с.473].
Прислівник пізніше вживає письменниця найчастіше з лексемами на позначення часових відрізків (година, хвилина, тиждень, день).
Годину пізніше Тетяна знов у лісі [2, с.446]. Півгодини пізніше йшла назад тою дорогою, що перше [2, с.146]. Чотири дні пізніше і майже в тій самій порі, а в три години по тім прибув він [1, с.227]. П’ять місяців пізніше, значить тепер, писав знов [1, с.85]. Так молилась я, а в п’ять мінут пізніше перервав несамовитий звук дзвінків санок [1, с.134]. Чотири неділі пізніше вийшла вона з дому, щоби побачити його вінчання [1, с.287].
Зустрічаються такі випадки, коли одне речення несе і повідомлення про подію, що відбувається чи відбувалась раніше, і продовження чи наслідок цієї ж події. У ролі поширювача часто виступає лексема зразу.
Зразу легким танцем на поодиноких місцях, а опісля в зміненім tempo [1, с.484]. Зразу поодинокі й такі важкі, що листки під їх вагою задрижали й зашелестіли, а відтак – частіші, а врешті – скісними струменями [1, с.381]. Зразу – яко жінка чесного, загальноповажного чоловіка, яко дідичка, пізніше – яко бідна вдова при своїм сині [1, с.338].
Вказівку на часові відношення (одночасністості) без уточнення порядку перебігу дій передає прислівник тоді.
Я лагідний, доки лагідний, але як раз страчу терпеливість, тоді не ручу за себе [1, с.86]. Тоді вона взялася за перо – і ніколи вже більше не покидала його [1, с.517]. Тоді проживав і найкращі свої хвилини [2, с.374].
У творах Ольги Кобилянської багато прислівників, які означають момент мовлення і вказують на момент відносно теперішнього часу. Співвідносять дію з теперішнім часом прислівники тепер, нині, сьогодні, зараз.
Сонце… Тепер я тебе кличу [2, с.473]. Колись думала я інакше, але тепер переконуюся в неможливості такого вчинку [1, с.222]. Нещастя його нині не покидало [2, с.394]. Ліс нині наче зачарований, такий гарний [2, с.506]. Сьогодні так рано посхоплювались, що я майже незчулася [2, с.529]. Адже вона сьогодні і не бачила навіть людської душі [2, с. 342]. Зараз би вона йому все дала, що мала! [1, с.508].
У контексті поєднання прислівника зараз з дієсловом у майбутньому часі, цей прислівник позбавляється зв’язку з теперішнім і співвідносить з яким-небудь моментом у майбутньому.
… то пристала б на всякі умови, ставлені мною і спровадилася б зараз [2, с.121]. Я піду сама й зараз верну [2, с.483].
Деякі прислівники, що відносять дію до часу, наближеного до моменту мовлення, вимагають, щоб пов’язане з ними дієслово мало форму минулого часу.
Недавно знов найшла я книжку під її подушкою в постелі [1, с.29]. Се казав тато недавно і сказав правду [2, с.118]. “Собака, собака!” – скричала голосно в нім, як голос лейтенанта, про якого щойно оповідав [2, с.122]. Тій послідній щойно перед хвилею відчепила від рубця сукні довгий паперовий ланцюжок [1, с.514].
Віддаленість дії від моменту мовлення в межах кількох дій позначається за допомогою прислівників вчора, передвчора, завтра, позавтра.
Передвчора святкувала свої іменини, а з них жоден ані не писнув [1, с.89]. Ти вчора була така гарна, як упавший ангел [1, с.515]. Нині така шкода, завтра інша, а позавтра могло знов що інше скоїтися [2, с.206]. Щоб не знала, що завтра її послідня днина між нами [2, с.305]. Мені однаково, що завтра буде, а позавтра? теж байдуже! [1, с.87].
Досить часто такі прислівники конкретизуються іншими прислівниками.
Я носила вчора ввечір воду звідти з гирла, з великої керниці [2, с.112]. Тебе надибали ще вчора ввечері люди [2, с.318]. А рано завтра й так неділя, було б доволі часу виспатися [2, с.539].
Семантика цих поширювачів (завтра, позавтра) передбачає реалізацію дії лише в майбутньому.
Він піде завтра зараз досвіта до сина [2, с.110]. Я їду позавтра з татом на ярмарок на Петра в місто [2, с.69].
Віддаленість дії в минулому в межах двох років передається прислівником тамтого.
Отут починали ми й тамтого року [2, с.46]. Тамтого року в тім часі був він дома й пильнував своєї худоби у стайні [2, с.149].
Часовий локалізатор давно, уточнюючи часову співвіднесеність дії вираженої дієсловом-присудком, а отже, часову площину всього речення, допускають лише його одночленну парадигму (у реченнях з дієсловами-присудками недоконаного виду), представлену формою минулого часу.
Я його давно не бачила [2, с.143]. Давно, кажуть царювали по лісах і горах лісні царі [2, с.156]. Давно старались люди закони природи відкрити [2, с.493]. З Миколою і “козачкою” Зоя вже давно помирилася [2, с.559].
Прислівник давно вказує на невизначено далекий час у минулому. Віддаленість дії від моменту мовлення може вимірюватися годинами, днями, роками, століттями.
Багато речень у творах Ольги Кобилянської, де прислівники позначають час безвідносно до точки його відрахування.
Це прислівники, які відносять дію до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вночі (вніч), вранці, ввечір (увечір).
Хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз [2, с.298]. Що мучить мене вдень і вночі, чого ще мені забагається? [1, с.104]. Вранці поволіклася до тітки і заявила, що піду [1, с.105]. Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюся я все страшенно. Вднину й вечором [2, с.75]. Я все увечір ходжу до стайні та заглядаю всюди [2, с.117]. Ввечір підемо обидва з кіньми на леваду [2, с.54].
Це вторинні прислівники, співвідносні із знахідним відмінком іменника з прийменником в(у).
Відсутність будь-яких обмежень часової парадігми з боку таких поширювачів структурної схеми пояснюється, на нашу думку, позначенням ними таких часових проміжків, яким властива періодична повторюваність і незакріпленість у певних точках на часовій осі щодо моменту мовлення. Дія, супроводжувана такою обставиною, може відбуватися у будь-якій часовій площині, тобто вона не локалізується, а часові детермінанти не виконують функцію локалізаторів.
Досить характерним для мови творів письменниці є орудний часу від іменника вечір. Орудний часу відтворює значення часу загально, неточно, з виразним відтінком тривання дії. Авторка широко вживає форму вечором, що співвідносна з орудним відмінком іменника.
Дуже рано виходить він вечором, тоді він не гаїть часу [2, с. 503]. Вона баялася вечором з хати виходити [2, с. 501]. Вечором у радіснім або в сумнім настрої, вона оповідала все, що підхопили її довгі погляди [1, с.432].
Зустрічається у творах Ольги Кобилянської орудний часу від іменника ніч. У сучасній мові цю модель майже повністю заступив в+ місцевий відмінок.
Але і ви слухайте… вечірньою порою, а може, і ніччю [1, с.420].
Система прислівників часу відбиває подія на пори року: весною, літом, восени, зимою, яким характерна повна адвербіалізація.
Думала над тим тільки, чому весною цвітуть дерева [2, с.66]. Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність [2, с.207]. Восени хотів він ними виорати поля, а потім – продати [2, с.148]. Тепер прийде знов хіба аж восени [2, с.153]. Має стати прозора і чиста, якою не буває ніколи ні весною, ні літом, а лиш пізньою осінню [1, с.499].
Форму осінню письменниця вживає паралельно з прислівником восени, що співвідноситься з родовим відмінком іменника з прийменником в.
Ми всі осінню жовкнем і скидаємо листя [1, с.496]. Пізньою осінню припленталася до них його старенька мати [1, с.48]. Восени мала їхати до Відня [2, с.140].
У реченнях з цими прислівниками можуть вживатися як дієслова руху, так і дієслова на означення різноманітних відтінків статичної дії.
Ольга Кобилянська замість прислівників улітку, узимку вживає вліті, взимі, що співвідносні з місцевим відмінком іменників.
Будемо ходити взимі в літній одежі, а вліті у витертій тій же [1, с.480]. Довкола бурдея пишалася вліті на широких отих просторах [2, с.30]. Мешканці тих хатин, що звернені лицем до рівнини, дивляться взимі в сумну, одностайну картину [2, с.7]. Вліті приведу її до тебе [2, с.116].
У творах Ольги Кобилянської є приклади редуплікації, яку вживає для підсилення ознаки, конкретизації часу.
В неділю рано-ранесенько під “Білий камінь” піде… [2, с.463]. Рано-ранесенько, як лиш в лісі розвиднілося, вона піднялася і заглянула перед хату [2, с.348]. Рік-річно давала на служби щедрі дари [2, с.138].
Ще точніше передано час прислівниками опівночі, пополудні в таких реченнях:
Вже пізно по опівночі прийшов до себе [2, с.78]. Се була північ, а опівночі ходять лиш розбійники або мерці [2, с.348]. Одного дня – се було вже в грудні – вернули ми обі пополудню додому [2, с.113].
Оцінно-часові прислівники конкретизують час виконання дії стосовно встановленого часу. На своєчасність-неспоєчасність виконання дії вказують прислівники вчасно, завчасу.
Весна почалася вчасно [2, с.163]. Так вчасно настала весна і так лагідно [2, с.146]. Чи не завчасу видумали його? [1, с.108].


2. Прислівники межі дії
Прислівники цієї групи вказують у найбільш загальних рисах на часові параметри дії, тобто обмежують дію стосовно її початку, кінця, тривалості або вказують на необмежене тривання дії.
Семантично вони становлять три групи:
– вказують на час, з якого починається дія;
– вказують межі дії стосовно її кінця;
– означають час, протягом якого відбувається дія.
Найбільшою є підгрупа прислівників, що вказують на час, з якого починається дія. Формальні їх показники – префікси з-, від-, що додаються до різних за значенням прислівників, які вказують, коли відбувається дія, або до деяких іменників з темпоральним значенням.
Прислівники з формальним показником від- переважно займенникового походження. Такі прислівники вживає письменниця дуже часто (відразу, віднині, відтепер, відколи, відтак, віддавна, відтоді).
А що не вмів лицемірити і причаюватися, так завважав Іванка відразу його смуток [2, с.118]. І не віднині вона така, а відколи її знає, бувала все така [2, с.419]. Ще більша жура жде тебе і твого чоловіка відтепер [2, с.37]. Але відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше [2, с.187]. Відтак ще одна хвилина і – тихо [2, с.346]. Я тебе люблю, Анно, вже віддавна! [2, с.71]. І вже відтоді живе зимою в долах [2, с.386]. Але відтепер вона хоче вже проживати в самоті [2, с.323].
Часове значення таких структур поширюються на минуле від моменту початку дії та продовжується у майбутньому без вказівки на його завершення. При дієслові майбутнього часу прислівники відтепер, віднині надають часовому значенню структури відтінку наступності.
Скільки перемінилося, відколи він пішов, і скільки переміниться ще відтепер [2, с.115]. Що відтепер не пожуриться моєю долею ніхто на світі [1, с.229]. Віднині не хочу й глянути на тебе [1, с.514].
Дієслова майбутнього часу не поєднуються з прислівниками, що вказують на початковий момент (зрання, здавна, змалку). Ці прислівники означають момент часу в минулому.
Зрання побігла до худощавої жінки писаря, ніби з якоюсь просьбою [2, с.129]. Приріс мені до серця змалку, як грудка [2, с.23]. Вона вже здавна знала, що він мусив іти [2, с.68]. Я її не від сьогодні знаю, а змалку [2, с.487]. Неначе жаль до свого обличчя мала ще здавна, здавна [1, с.515].
Межу дії стосовно її кінця встановлюють прислівники з префіксами до-, по, які характеризуються меншою словотворчою активністю. Поміж прислівників цієї підгрупи найпродуктивніший прислівник досі.
Коли досі не вернули, то певно, вже не вернуть[2, с.88]. Досі вона ніколи не жалілася на нерви, ба навіть казала, що нервових слабостей зовсім нема [1, с.305]. Досі мала вона завсігди щастя [1, с.419] Пані Марко, котра займалась досі лише моєю особою, любила досі найбільше мене [1, с.173]. Я відчуваю, що й я не була досі міцна, що сила будиться в мені аж тепер [1, с.108].
У творах письменниці зустрічаються інші прислівники межі дії (довіку, донедавна, дотепер, доки).
Чи така вже моя доля довіку? [1, с.174]. Донедавна була ще земля мертва [2, с.159]. Так, так, це лиш такі здогади могли змінити настрій його душі, мені ще донедавна так щиро прихильної! [1, с.195]. А товариші, що спомагали його дотепер, бідні, і він не може приймати від них нічого [1, с.84]. Плачу, аж доки не успокоюся [1, с.87]. Доки буде земля – будуть і мужики [1, с.477].
Кілька прислівників означають час, протягом якого відбувається дія: довго, вічно.
Ходила я і блукала довго-довго по полю [1, с.174]. Так довго ждав того дня, щоб її побачити, так довго [1, с.512]. Мати стояла ще довго коло бурдея дивилася за чимось [2, с.97]. Вона вічно шукала гармонії [2, с.106]. Хто її візьме за жінку, буде мені вічно дякувати [2, с.51].
Ольга Кобилянська у значенні прислівника завжди вживає діалектне завсігди, заєдно.
Нехай пише – завсігди і під всякими услів’ями, бо в неї є талант [1, с.522]. Він для мене завсігди такий привітний і ласкавий [1, с.522]. Завсігди була ненаситна і невдоволена [1, с.455]. Він заєдно говорив до неї: “Слухай, я тут” [1, с.515].


3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.
Перспективно-часові вказують на який час у майбутньому планується (очікується) дія чи віднесено її результат. Це такі прислівники, як навіки, надовго, назавше, назавсігди, вовік-віки.
Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки [2, с.74]. Холод тиснувся жадібно коло шиб і бажав усе навіки заморозити [1, с.488]. Але відчувала, що сил її нестане вже надовго [2, с.11]. Вона назавше з книжками подружилася [1, с.520]. Бо коли він по повороті до великого міста забув її хутше, чим сам думав, - в її душі остався образ білявенького хлопчини назавше [1. с.512]. Не від сьогодні до завтра, лиш на завсігди [2, с.133]. Ти, мабуть, бабою останешся вовік-віки [1, с.29].
Групу частотно-часових прислівників у творах Ольги Кобилянської представляють прислівники інколи, іноді, часто, вряди-годи, деколи, чимраз, часом (часами), щонеділі, щохвилі.
І гарячі сльози котилися чимраз густіше й густіше по його обличчі [2, с.109]. Поля розкривалися чимраз більше перед ним і манили своїм тужливим смутком, мов у вічність [2, с.125]. Він приходив тепер доволі часто на панське обійстя [2, с.68]. Деколи обзивається в мені голос, що життя винно мені ще багато [1, с.87]. Я палкий, неспокійний, навіть пристрастний, а деколи то ні з цього, ні з того не додержу віри, мов та собака! [1, с.72]. Казав, що буде щонеділі ходити [2, сю 146]. Зі мною говорила, мені звірювалася, мене до себе запрошувала, щохвилі прибігала [1, с.44].
Теперішній неактуальний своїм головним різновидом має абстрактний теперішній. Недоконаний від при цьому виступає в необмежено-кратному значенні. На узагальнену, повторювану дію вказує прислівник.
Я йду щоденно парком, бо мені ближче шпиталю при котрім я лікарем [1, с.343]. Щохвилі чути – там один умер, тут побив кінь якогось на смерть… там якийсь стратився… і чому? [2, с.119].
Граматичне значення презенса переважно зводиться до віднесення мовцем дії до часового періоду, що включає момент мовлення і має для мовця ознаки минулого і майбутнього, тобто презенс посідає проміжне місце між минулим і майбутнім, є засобом актуалізації дії у мовленнєвій комунікації.
Прислівник часом (часами) виразно виявляє відтінок часової епізодичності, непостійності.
Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою [2, с.142]. Часом засипляю, а він – немов лише того ждав – присниться [1, с.82]. Я часом мрію об тім, як би я була раз на великім прегарнім балу [1, с.42]. Чи вас не мучить часами туга статись ще іншим? [1, с.59]. Часом і усміх давній поблискує на йому лиці [2, с.559].
Взаємодія семантики виду і часу простежується також у формах минулого доконаного і недоконаного виду. У часовій  парадигмі минулого недоконаного виділяється минулий повторюваної дії, при цьому часова сфера не виходить за межі минулого і не локалізована в часі. У реалізації такого значення беруть участь лексеми інколи, вряди-годи, іноді.
Іноді вона плакала з суму [1, с. 311]. Інколи слідила за полетом орла, або як половик тихо крутився в кружала і немов чорна точка висів у воздухах [1, с.311]. Її уста вряди-годи судородно дрижали від болю [2. с.45].
Суттєвою при цьому є функція дієслова, яке може репрезентувати лише повторювану дію.
У чотирикомпонентній системі частин мови прислівник як без категорійна частина мови протиставляється в першу чергу дієслову і іменникові як частинам мови із чітко членованими морфологічними категоріями, а також прикметникові як частині мови з транспонованими іменниковими морфологічними категоріями, які у сфері прикметника модифікуються і значною мірою послаблюються щодо семантико-морфологічної диференціації.
Огляд семантичних груп прислівників часу у творах Ольги Кобилянської дає змогу зробити висновок, що письменниця використовує розгалужену систему прислівників часу.
Прислівники часу здатні виражати ряд відтінків часових підношень (черговість, повторність, наступність, межу дії) залежно від мети висловлювання. Проаналізовані речення дають підстави твердити, що конкретні вияви часових парадигмітичних видозмін речення залежать не тільки від категоріальних параметрів предиката, від лексичного наповнення компонентів, а й від поширення моделі речення часовими локалізаторами (прислівниками), що зумовлюють аспектуальні та темпоральні характеристики речення.
Подібну функцію у мові до прислівників виконують і прийменниково-іменникові конструкції з темпоральним значенням, які ми теж розглядатимемо у нашій роботі. Зв’язки між прислівниками часу і прикметниково-іменниковими структурами часто бувають настільки тісні, що розмежувати їх можна лише умовно.

Прийменникові та безприйменникові конструкції, що виражають часові відношення, у творах Ольги Кобилянської
Відомо, що прийменники – це слова–знаки реметивного типу. Певного змісту вони набувають лише в конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів. Проте значення прийменника не слід ототожнювати із значенням всієї прийменникової конструкції. Прийменник як релятивне слово бере участь у вираженні лише власне граматичного й частково невласне граматичного значення всієї конструкції. Зважаючи на це, в семантиці прийменника доцільно розрізняти власне граматичне і невласне граматичне часткове значення. Власне граматичне значення прийменника – це його здатність передати синтаксичну залежність між повнозначними словами на синтагматичній осі. На противагу флексіям прийменники засвідчують не будь-яку синтаксичну підпорядкованість, а лише залежність керованого іменника у відповідному відмінку від інших повнозначних слів у реченні. У вираженні загально невласне граматичного значення всієї конструкції прийменник безпосередньої участі не бере.
Логіко-граматичні відношення (просторові, часові, причинові та ін.) створюються в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються всім прийменниковим сполученням. Зате у відтворенні частково невласне граматичного значення конструкції роль прийменника особливо важлива. Суть індивідуального значення прийменника полягає у фіксації найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речовинних значень поєднуваних компонентів з граматичним значенням всієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і засвідчує їх у вигляді окремого знака, звукового комплексу, слова.
Підсистема прийменникових конструкцій адвербіального значення (часова) – це сукупність елементів, об’єднаних спільністю семантичних функцій та структурою, властивих кожному елементові підсистеми.
Аналіз темпоральних прийменників нерідко супроводжується підкресленням їх семантичної похідності та суміжності з просторовими прийменниками. Досить виразно ця думка простежується у висловленні В. В. Виноградова про те, що часові значення прийменників переплітаються з просторовими і розвиваються на їх основі [    ]. Інші лінгвісти підкреслюють еквівалентність просторових і часових значень і вказують на їх неподільність. Зокрема, В. Брендаль заперечував первинність просторових відношень і згідно з даними фізики вважав, що поняття простору не може бути відокремлене від поняття часу і тому поняття часу не виступає вторинним щодо поняття простору [        ]. Не можна відкидати генетичну похідність часових значень і більшості засобів їх вираження від просторових, але у плані синхронічному вони входять у прийменникову систему як дві самостійні підсистеми.
Дослідники граматики східнослов’янських мов по-різному (з кількісного та якісного погляду) визначають семантичні ознаки темпоральних прийменників. Здебільшого у працях розглядаються такі семантичні ознаки, як неозначена й означена  тривалість явищ, їх одночасність, часова наступність і попередність [    ], момент часу, часова наступність, тривалість часу, одночасність, передчас, межі завершення дії, часова приблизність і близькість тощо [    ], початкова і кінцева межа часу, часова попередність і наступність, одночасність [    ], вказівка на одночасність або різночасність моменту дії і часового відрізку, вказівка на заповненість або незаповненість часового відрізка дією, вказівка на завершеність або незавершеність дії [    ] та ін.
Прийменникові й безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Він становить собою складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.
У нашому дослідженні будемо послуговуватись класифікацією прийменникових конструкцій часу З. І. Іванченко.
Серед цих конструкцій можна виділити такі групи:
1) конструкції, що позначають момент реалізації дії;
2) конструкції зі значенням часової попередності та наступності;
3) конструкції на означення тривалого часу;
4) конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії;
5) конструкції на позначення часової близькості та приблизності.


1. Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії.
Значення часу, не повністю охопленого дією, у творах Ольги Кобилянської може передаватися прийменниковими (в+ знахідний відмінок, в+ місцевий, на+ знахідний, на+ місцевий) та безприйменниковими зворотами (родовим, знахідним та орудним часу). Найуживанішими серед них є конструкції з прийменником в та родовий часу.
До складу прийменникових зворотів із значенням часу, не повністю охопленого дією, у творах письменниці входять іменники таких семантичних розрядів: назви днів тижня, назви місяців, частин року і частин доби, назви конкретних вимірів часу і загальних часових понять та іменники нечасової семантики.
Охарактеризуємо лексико-функціональні можливості кожної підгрупи прийменникових зворотів.

1.1. Прийменниково-іменникові звороти, до складу яких входять назви днів тижня у знахідному відмінку.
Деколи ці конструкції уточнюються прислівником часу.
В неділю рано жене Тетяна в ліс [2, с.457]. В неділю ходила до церкви [3, с.64]. Проти них вона була покірна й цілувала їх, при стрічі в неділю і в свято в руки [2, с.58]. Було в четвер рано, як на місці стали [2, с.463].
Родовий часу від іменників на означення днів тижня зустрічається дуже рідко.
Кожної погідної неділі ходить Тетяна… до своєї старої приятельки. Так і сеї неділі [2, с.349].

1.2. Прийменниково-іменникові структури, до складу яких входять назви місяців. Вживаються вони, як правило, у місцевому відмінку з прийменником в.
У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння [1, с.313]. Сонячне тепле передполудне в червні [1, с.333]. Було се одної сльотної, зимової днини в жовтні [2, с.152]. Було се одного вечора в липні [2, с.67]. Було в маю. Перед обідом [2, с.57].

1.3. Конструкції з родовим часу від назв частин року.
Родовий часу від іменників літо, зима, осінь має при собі і означення – займенник, що вказує на черговість часових відрізків, обумовлює межі часові, коли відбудеться подія.
Сеї зими буду, може, і в вашім селі [1, с.369]. Сеї осіні вижидай старостів [2, с.357]. Але сього літа він лише десь та не десь загляне на хвильку до неї вечором [2, с.411]. Сеї самої осені післав Савка, кушнір, до Хмутів старостів [2, с.550].
Щодо прийменникових конструкцій, то вони не типові для творів Ольги Кобилянської.

1.4. Конструкції на означення частин доби. У таких реченнях використовуються якісні прикметники-епітети.
В темну ніч зірок не видно [1, с.433]. Був несказанно щасливий у тій тихій, ясній, місячній ночі [2, с.72].
Конструкція в+ знахідний відмінок може передавати момент реалізації дії і в множині.
В ясних днях губилася барва полумені в сяєві сонця [1, с.400]. Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах…[2. с.9]. В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, жилося прегарно [2, с.30].
Широко використовує письменниця для передачі такого значення родовий часу від іменників ніч, вечір, день, що супроводжуються часто означеннями.
– Мамо, - сказав Микола, - се не могло сеї ночі статися [2, с.534]. Певно, сеї ночі не один велет-дуб повалився [2, с.343]. Вона не оберталася вже більше сього вечора [3, с.117]. Стіни хати біліли сього ясного вечора ще більше [2, с.539]. Погода тої днини була (се було по обіді) хоч не похмура. але й не ясна [2, с.579]. Одної прекрасної літньої днини спровадилася Мавра на Чабанницю [2, с.329].
Більшість наведених прийменникових та безприйменникових зворотів виступають у творах Ольги Кобилянської паралельно і легко взаємозамінюються. Проте є й такі звороти з родовим часу, які вступають у зв’язки не з конструкцією в+ знахідний відмінок, а із сполученням на+ знахідний. Це звороти із означеннями – числівниками.
Вернула другої днини з полудня втомлена [2, с.528]. Другого дня пішла я на виклади науки гармонії [1, с.116]. Другого дня прийшов він знов, а вона знов зайняла своє місце [2, с.39]. Третього вечора вернув [2, с.304].

1.5. Конструкції на означення умовних вимірів часу (хвиля, хвилина, година, рік).
Ці слова хоч і вносять до темпоральної лексики, вони самі по собі не виражають часу, в них тільки семантика міри, відрізка часу. Ці слова виражатимуть час тільки в певній граматичній конструкції.
Письменниця часто вживає слово “хвиля”, що має значення “хвилина”, інше значення цього слова – короткий відрізок часу, мить, момент [    ].
В цій хвилі були в неї очі спущені, а щоки горіли сильним рум’янцем [1, с.37]. В тій самій хвилі глянув мені Орядин допитливо в очі [1, с.71]. Саме в тій хвилі обернулася перший раз сього вечора [2, с.117]. Та в тій хвилі пронісся звідкись понад верхи… голос трембіти [1, с.430] Саме в тій хвилі перебіг великий заєць, може, сто кроків від хлопця скісно через поле [2, с.157].
Значення “в цій хвилі” те саме, що у цю хвилину, тобто, у цей момент, саме в цей час, якраз тоді [    ].
Йому видалося з виразу лиця в тій хвилі, що вона має щось на серці [2, с.567]. В ту хвилину ввійшли два старші сини в хату [2, с.524].
Ольга Кобилянська використовує прийменник в+ місцевий відмінок у множині для означення часу. Такі конструкції мають відтінок повторюваності дії.
В таких хвилях неначе відживала [3, с.31]. І в таких власне хвилях зачуває, що він пройдисвітське насіння [2, с.42].
Трапляється, що іменник година виступає у конструкції з означеннями, за допомогою яких письменниця подає оцінку часовому відрізку.
Чи в добру годину поклав хлопця? [2, с.312]. Ще держить тебе лиха година, і ти ще не цілком чистий [2, с.329]. І я виджу, що я покинув хату в недобрій годині [2, с.118].
Конструкція “в ту мить” уживається для підкреслення цілковитого збігу в часі якихось двох дій, одразу ж, зараз же.
І в ту мить він ударив її так сильно в лице, що вона захиталася [2, с.564].
У творах Ольги Кобилянської поширений родовий часу від іменника “рік”. Виступає тільки з угодженими означеннями, вираженими займенниками, порядковими числівниками на означення черговості.
І сього року колишеться, жінко [2, с.499]. Не казали ще звідки, лиш мати натякає, вже, мабуть, хоче мене сього року віддати [2, с.399]. Четвертого року вернув Юзько назад [2, с.556].
Паралельним до таких конструкцій є сполучення на+ знахідний відмінок.
Може, ти аж на другий рік віддасися... [1, с.37].

1.6. Прийменниково-іменникові конструкції на означення загальних часових понять (вік).
В твоїм віку я вже виховувала вже Мунечка... [1, с.37]. Ой, багато перетерпіла я на своїм віку! – сказала сумно серед розмови [1, с.369]

1.7. Прийменниково-іменникові конструкції з прийменниками в, на та іменниками нечасової семантики. Іменники у таких зворотах можуть виступати в місцевому й знахідному відмінках, з означеннями і без них. Вони можуть називати вік людини, наприклад:
На старі літа принаймні мав би де глову склонити [2, с.128]. В молодих літах рвався за фірманкою [2, с.10]. В перших літах свого існування хоронила колиба чатанів багача Івана Дуба [2, с.328].
Вони можуть означати й свята.
Як уподобає її, то весілля може бути в м’ясниці [2, с.56]. На різдв’яні свята дістану, мже, відпустку і приїду [2, с.72]. А на храм відділяла для неї окремо мисочку меду, так, аби Івоніка не видів [2, с.142], Треба ще раз на Благовіщення постити, тоді вже напевно довідаєшся [2, с.131]. На Великдень узяв його батько з собою до церкви [2, с.277]. Було зимою, і саме в м’ясниці [2, с.17].
Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії, є конструкціями прямого часу. Вони позначають дію, що відбувається в один із моментів або протягом часового відрізка, названого залежним словом (зустрітися на другий день, прийти в суботу). Слід зазначити, що вони позначають час, не цілком заповнений дією, час неповторюваний. Проаналізовані підгрупи цієї конструкції дають можливість твердити, що найуживанішими засобами на позначення моменту реалізації дії є родовий часу та утворення з прийменником в. Лексико-функціональні можливості цих найуживаніших засобів у творах Ольги Кобилянської надзвичайно широкі.


2. Прийменникові конструкції зі значенням часової попередності та наступності.
Звороти відносного часу, конкретизуючи етапи різночасності (передчас, післячас ) створюють багатомірну еквіполентну опозицію у творах Ольги Кобилянської. Конструкції, що фіксують час, не цілком заповнений дією, в свою чергу, розмежовуються за вказівкою на неточний, точний перечдас або післячас.
Зворот перед+ орудний відміток, завдяки виразній семантиці прийменника, позначає дію, що відбувається незадовго до часового періоду, вираженого залежним словом, але безпосередньо не стикається з ним.
У творах письменниці зустрічаються такі підгрупи цієї конструкції:

2.1. Утворення від лексем нечасової семантики – назв подій, свят, явищ природи.
Я одержу місце ще перед вінчанням [1, с.139]. Перед благовіщенням нема що зачинати [2, с.53]. Чому ще перед сходом сонця десь трембіта обзивалася? [2, с.312]. Вона хотіла би відійти саме перед сходом сонця [1, с. 304].

2.2. Утворення від іменників темпорального значення – частин доби, умовних вимірів часу. Часто у таких реченнях передчас підсилюється часткою саме.
Як гарно колихалося перед роком наше жито [2, с.499]. Перед п’ятьма місяцями писав Орядин до Маєвського, щоб йому прислав його гроші [1, с. 84]. Перед хвилиною казали ви, що не любите простого народу [1, с.149]. Саме перед хвилею повернула я з кладовища, де прощалася з бабунею і посадила якісь цвіти [1, с.162]. Мусило бути саме перед північчю [1, с.110].
Точний передчас письменниця передає складними конструкціями, що вказують на визначений проміжок між моментам дії і часовим орієнтиром.
Моя мама дві неділі перед тим умерла [2, с.120]. Сава лишився останньої ночі перед його від’їздом у сільській хаті на варті... [2, с.94]. Мабуть, ніхто в світі не постив так щиро в день перед Андрієм, як Домніка [2, с.129]. Щось чотири дні перед святим Михайлом скоїлося в Іванихи нещастя [2, с.202]. Було в годину перед похороном [2, с.33].
На позначення передчас Кобилянська використовує і прийменник в.
Саме в переддень приходу Санди вона вернула [2, с.579].
Система прийменникових конструкцій на позначення часової наступності у творах Ольги Кобилянської багатогранна та об’ємна. Найпоширенішими засобами післячасу, не цілком заповненого дією є сполуки після+ родовий відмінок, по+ місцевий відмінок, через+ знахідний, за+ знахідний.
Панівною є конструкція з прийменником по, який поєднується з такими групами:
1. назвами процесів, станів, подій.
По бійці зараз вночі стихли... [2, с.318]. Два роки по весіллі саме в воєнний час зайшов Микола з Ганною відвідати осиротілу матір... [2, с.560]. Здавалося, що по смерті найстаршого сина й по утраті Осипа... закам’янів він проти всіх інших нещасть [2, с.131]. В кілька років по послідній мандрівці в світ, станула Мавра одного разу перед Іваниху Дубиху з просьбою [2, с. 322]. По домашніх роботах було нам, дівчатам, вільно займатись, чим котра хотіла [1, с.37]. По похороні діставалися йому, звичайно, килими в дарунок [2, с.251]. По концерті почалися танці [2, с.70].
Для точнішого передання наступності письменниця використовує складні конструкції, перша словоформа якої це поєднання кількісного або порядкового числівника з назвами умовних вимірів часу в знахідному або родовому відмінку, а другий компонент утворюється від іменника нечасової семантики.
В перших днях по своїм приїзді не виходив майже з дому [1, с.109]. Маркові, певно, листом, бо в два дні по похороні від’їхав [1, с.230]. У дві неділі по його повороті відбулася між ним і Золею “туча” [1, с.109].
2. назвами свят та явищ природи.
До Петра мусить бути все полотно побілене, по Петрі, знаєш білення нічого не варте [2, с.231]. Одного дня, - се було по заході сонця, - коли прийшли обидва брати, покликані проти москалів, до хати прощатися з родичами і з нею – їй замкнуло віддих... [2, с.554]. Було вже по Великодні [2, с.152].
3. з іменниками часового значення. Такі звороти вживаються переважно з означеннями.
По довгих трьох роках німого невидимого бою утихомирилася врешті [1, с.519]. По чотирьох тижнях зірвала заручини [2, с.41]. По недовгім часі спинилися недалеко білої хати Докії [2, с.79]. Але по якімсь часі вона наново на хвилину перечікує [2, с.439]. Марійка зітхнула, а по довшій хвилі понурого обопільного мовчання промовила [2, с.44]. По якійсь хвилині засміялась здавленим сміхом [1, с.299].
Ці конструкції можуть вступати у синонімічні відношення із зворотами через якийсь час, через якусь хвилину... Слід зазначити, що деякі іменники часової семантики у конструкціях з прийменником по виступають й без означень.
З чоловіком своїм розвелася по році подружжя [1, с.167]. По годині розділились на три табори [2, с.483]. По півтора році – оповідав він мені, - просив я о відпустку на святу неділю [2, с.120]. По півночі блідніють зорі, настає сумерк [2, с.110].
4. із іменниками на означення осіб:
Годинник, що мені ще по дідові-владиці остався [2, с.76]. Годинник унаслідив по батькові [2. с.153].
5. із займенниками. У таких реченнях часто конкретизується післячас числівниками.
Два дні по тім ходив Ілія до панотця, аби не оголошував третьої заповіді [2, с.140]. Казав, що ще три дні по тім чув слабість у колінах із страху [2, с.78]. В два дні по тім від’їхала до своєї матері [2, с.137]. Недовго по тім пішов із батьком до плуга [2, с.157]. Небавом по тім подибала я його знов [1, с.170].
Процес витіснення конструкцій з прийменником по проходив досить активно. У творах майже всіх сьогочасних письменників конструкція з прийменником після виступає домінуючою.
Значення дії, яка відбувається пізніше іншої, передається у творах Ольги Кобилянської конструкціями з прийменником за. Ця конструкція належить до давніх, ще спільнослов’янських засобів вираження часу.
Сполучається прийменник за з назвами загальних часових понять (хвилина, година, день, тиждень, місяць, рік, час).
Потім обернулася до стіни й за малу хвилину почула я, що вона знов плаче [2, с.119]. За три дні не стане Маври між вами [2, с.303]. Він має все чорнобриву перед очима, дарма що за тиждень в них весілля [2, с.450]. За пару місяців та й настане осінь [2, с.25]. Я борзо зладпсуся (????????) й піду й за годину буду знов тут [2, с.525]. Михайло може аж за три роки женитися [2, с.16]. За якийсь час здрібнів на нім здалека, мов чорна точка, і згубився [2, с.124].
Значно рідше використовує письменниця за з іменниками в орудному відмінку на означення дій, процесів.
За тим настала й розлука [2, с.29].
Ця конструкція давня за походженням, але в сучасній мові, зокрема у мові творів Кобилянської, вона не засвоїлася.
Слід зазначити, що у реченнях з іменником за вживаються в основному дієслова доконаного виду.
За хвилину з’явилася Санда й сіла мовчки коло мами [2, с.577]. За три неділі відбулося весілля Миколи з “козачкою” [2, с.550]. За яких кільканадцять хвиль пішла вона за ним майже безтямки [2, с.19].
Конструкції з прийменником через набагато точніше передають значення реалізації дії після певних проміжках часу, ніж зворот за+ знахідний відмінок. Пояснюється це тим, що конструкція за+ знахідний відмінок виступає з двома значеннями: вказує на період, після якого відбувається щось, і перод, повністю зайнятий дією. Часто буває важко визначити, яке ж значення передає ця конструкція.
За часок він переодягнувся в чисте білля [2, с.550]. (За скільки часу? Через який час?)
За три роки можна мати знов такий гаразд [2, с.151].
За два роки знов буду мати те, що лиха година витуманила [2, с.42].
Для позначення “післячасу” використовує письменниця прийменник через, який передає ще значення точніше.
Коли неділь через кілька за Савковими старостами прийшли другі... сталося чи не те саме [2, с.553]. Відчув через хвилю страшну самоту в душі [2, с.43]. Мов поборена, опустила я через хвилю покірно голову... [2, с.36].
У творах Ольги Кобилянської зустрічається прийменник через із давньою його особливістю – позначення часу, протягом якого відбувається дія. Сучасна літературна мова це значення не засвоїла.
... Хоч потайки діставав не одного штовханця, що аж ребра через тиждень синіли [2, с.538]. Як не міг її через кілька днів бачити, бо батько роботою обтяжав, був просто хворий [2, с.33]. Через завтра остануся у панни Марії, а позавтра поїду до своєї нової пристані [1, с.157]. Дівча дивилося мені через хвилину серйозно в очі [1, с.83]. Сава дивився через хвильку мовчки на неї [2, с.154].
Прийменникові конструкції, щ виражають часову попередність та наступність (засобу різночасності дії й часового моменту), охоплюють відносний час. Утворення такого типу називають дію, що реалізується за межами часового відрізка, не одночасно з ним. вказують на час, не цілком заповнений дією (перед обідом прийшов, через день поїхав).



3. Прийменникові та безприйменникові конструкції на означення тривалого часу.
Дію і відрізок часу, протягом якого ця дія відбувається, Ольга Кобилянська позначає прийменниковими (через+ знахідний, від+ знахідний, по+ місцевий) та безприйменниковими зворотами (знахідний та орудний часу).
У мові творів Ольги Кобилянської продуктивним засобом вираження часу, цілком заповненого дією, виступає спілнослов’янська конструкція із знахідним чи родовим відмінком без прийменника.
Довгі роки пригравала йому якусь пишну, ніжну пісню [2, с.157]. Лежав кілька місяців у шпиталі [2, с.100]. Вона мене мучитеме кожної весни за мої і його рухи [2, с.615]. Він слідив якийсь час за їх грою в повітрі [2, с.34]. Вона заховувалася цілий час мовчки й скромно коло роботи [2, с.60].
Досить продуктивний засіб позначення часу – конструкції з кількісно-іменними сполуками.
Три роки лишитися мені без правої руки [2, с.26]. Два роки обробляла ще Санда землю одними своїми руками [2, с.580]. Переходила Тетяна два дні і дві ночі, майже не лягала [2, с.449]. Він її побив так, що  дві неділі не здіймалася з постелі [1, с.482]. Два дні не приходили хлопці додому ночувати [2, с.548].
У ролі означень в аналізованих зворотах можуть виступати й порядкові числівники.
Не на те я тяжко працюю вже третій рік...[2, с.568].
Деякі конструкції із знахідним часу сприймаються в українській мові уже як стійкі сполучення (цілий час – постійно, якийсь час – недовго).
Знов минув якийсь час [2, с.411]. Я ждав і визирав цілій час за тобою [2, с.70]. Вона сиділа цілий час в куті [2, с.38].
Найтиповішими для таких конструкцій є дієслова недоконаного виду.
Без означень виступають стійкі сполучення день і ніч.
Мати сама буде день і ніч сльози за донечкою втирати [2, с.13]. На те вона жінка, аби язик у неї не стояв за зубами та аби день і ніч стогнала [2, с.11]. Худе, жовте, і день і ніч кахукає та кахукає [2, с.479]. День і ніч не знає “козачка” спочинку [2, с.560].
Конструкції з прийменником в та синонімічним до нього на передають відрізок часу, протягом якого відбувається дія. У таких реченнях мають місце дієслова незавершеної дії, звороти набувають значення повтороюваності, певних фактів.
Уділяйте мені трічі в тиждень лекції [2, с.91]. Але рогіз, раз у рік викошуваний [2, с.57]. Два рази в рік відбувалися величаві посмертні обіди [2, с.282]. І десять разів на днину бігала я додому та дозирала за вами й за хатою [2, с.155].
У мові Ольги Кобилянської період часу, повнічтю охоплений дією, позначається конструкцією з прийменником через, що вживається з іменниками часової семантики.
Через хвилю мовчить і морщить брови [2, с.241]. Він дивився на неї через хвилю мов не своїми очима [1, с.240]. Димніка дивилася через хвильку на ворожку мовчки [2, с.139].
Рідше трапляється у творах Ольги Кобилянської конструкції з прийменником через та іменниками нечасової семантики.
Хрест, що я його через ціле життя двигав [2, с.408]. Просила, щоб продержав професора ще конче якийсь час, бодай через вечерю ще [2, с.162].
На позначення тривалого часу вживається прийменник від, що сполучається тільки з іменником часового значення (рік, день, місяць, тиждень).
Від трьох років мешкав уже в столиці [1,с.479]. Від кількох місяців лип до неї Сава [2, с.86]. Він уже від тижня хорий на горло [2, с.112]. Вона від чотирьох неділь не покидає постелі цілком [1, с.224]. Від довшого часу виє собака в буді [2, с.480].
Конструкції з прийменником по та іменником у місцевому відмінку вказують на час, протягом якого відбувається дія, з відтінком міри, кількості.
По півгодини сама з собою розмовляла [1, с.59].
Звороти з прийменником по та іменником у місцевому відмінку множини теж передають значення часу з відтінком міри, кількості. Але вони позначають не один відрізок часу, а ряд часових відрізків, протягом яких відбувається дія, причому дія ця періодично повторюється.
Я плакала по тихих ночах, щоб Бог дав мені такі великі очі [1, с.25]. Я стільки по ночах наплакалася [2, с.71].


Прийменникові конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії.
Відносний час, заповнений дією, що вказує на початкову часову межу в творах Ольги Кобилянської виражають прийменникові конструкції з+ родовий відмінок, від+ родовий відмінок.
Функціонування прийменниково-відмінкових форм, що входять до складу цих конструкцій передбачається (але обов’язково не вимагається) лише тими видовими значеннями дієслова, які вказують на тривалість дії. Це, по-перше, дієслова недоконаного виду:
На мене має музика ще з дитинства сильний вплив [1, с.69]. І я від тої пори не дивилася майже ніколи в дзеркало [1, с.25]. Я навчена з дитинства не ожидати щастя [1, с.218]. Жила від дев’ятого року свого життя у своєї нанашки [1, с.406].
По-друге, це лексеми доконаного виду, основне значення яких пов’язане з обмеженням дії внутрішньою межею.
З того часу перестала я в душі сміятися [3, с.135]. Вже з початку цього вечора відчув я [1, с.77].
Як правило, у таких конструкціях вживаються іменники часової семантики (назви загальних часових понять, назви днів тижня, назви конкретних вимірів часу, назви періодів, пов’язаних з віком людини). Конструкціям, що вказують на початкову часову межу притаманні означення.
З тої пори я не можу писати [1, с.42]. В сусідньому селі водилися від непам’ятних часів злодії [2, с.29]. Знайомі, з наймолодших літ, ми мешкали разом [2, с.436]. Дивуюся сама, з якої хвилі оставався образ її в моїй пам’яті і чому саме з тої хвилі [1, с.12]. Від того часу пішло пекло [2, с.32].
Характерним є те, що письменниця не використовує означення з іменниками на позначення днів тижня, частин року, частин доби.
З неділі, як Бог дасть дождати... – то підемо з Ілією в місто [2, с. 144]. Від осені, казала, хоче там-таки на рік найматися [2, с.161]. Вона нині так чудно настроєна, особливо з полудня [1, с.277].
Кінцеву часову межу виражають конструкції до+ родовий відмінок, по+ знахідний відмінок. Дуже поширеною є конструкція до+ родовий відмінок іменника, яка вживається найчастіше з іменниками часового значення.
Зворушена переляком і думкою про батька мучилася чи не до самого ранку [2, с.33]. Була до послідньої хвилі притомна [2, с.348]. Його мати говорила, що чула до вечора його погляд на своїм чолі [2, с.148]. Праця все їх обоїх займає, як у залізі сковує, але... але до зими далеко [2, с.536]. Проживала до п’ятдесят років в однім малім убогім селі [1, с.338].
Зустрічаються у творах Ольги Кобилянської і конструкції з іменниками нечасової семантики (переважно назви дій та процесів).
Вона то зсунула з себе і оставила йому, а він буде то носити до кінця свого життя [1, 291]. До часу вінчання винайду собі яке місце [1, с.136]. Він відступив своє полесестрі під умовою, що має проживати при ній до кінця свого життя [2, с.10].
Сполучення “до сьогоднішньої днини”, яке в українській мові сприймається уже як стійке сполучення, у творах письменниці надзвичайно поширене.
Не можу позбутися до сьогоднішньої днини, що музика позбавила її життя [1, с. 145]. До сьогоднішньої днини не знаю, що спроводувало мене тратити з нею стільки часу [1, с. 51]. І до сьогоднішньої днини не можу я здогадатися, що той погляд мав мені сказати [1, с.52]. Не вернувся до нинішньої днини [1, с. 50]. До сьогоднішньої днини не знаю. з якої причини змінився [1, с. 183].
Значно рідше використовує письменниця конструкцію по+ знахідний відмінок. На відміну від речень з прийменником до, що означає спрямування дії до часової межі, конструкції з прийменником по означають дію, що безпосередньо стикається з часовою межею.
Зелені смереки посхиляли в жалобі свої зелені віти, не підводячи їх по нинішній день [1, с.313]. А я збавила свою долю по сьогоднішній день [2, с.360].
Слід зазначити, що конструкцію по+ знахідний відмінок, яка уже в мові українських письменників ХІХ століття була малопродуктивна, на сьогоднішньому етапі розвитку мови повністю витіснила конструкція з прийменником до.
До групи конструкцій, що їх розглядаємо, можемо віднести і конструкціх на позначення проміжного часу, заповненого дією (з –до+ родовий відмінок, від – до+ родовий відмінок).
Найширші функціональні можливості має зворот від – до+ родовий відмінок, який вживається як із означеннями, так і без них.
Від часу до часу звертала своє око, остре, сиве око на слухача [2, с.137]. Від сірого ранку до пізньої ночі – праця [2, с.146]. Крейцар до крейцара... від року до року ... то за хліб, то за мед... [2, с.26]. Від часу до часу відчувала на своїй душі ту брудну пляму [2, с.135].
З+ родовий відмінок – до+ родовий відмінок має вужчу лексичну базу.
Її єдиною розривкою була Біблія, яку читала з ранку до вечора [2, с.139]. Передусім бути собі ціллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року [1, с.139].
Використовує письменниця конструкцію з+ родовий – на+ знахідний відмінок. У таких реченнях відчутний відтінок повторюваності. Сполучення такого типу вказують на зростання або уповільнення інтенсивності дії. Опорними словами у таких зворотах виступають дієслова повторюваної дії недоконаного виду, залежними – назви умовних вимірів часу.
... Жив безжурно з дня на день [2, с.10]. З року на рік повторювалося те саме [2, с.538]. Вона хора і підупадає з дня на день на силах [2, с.221].
Прийменник на Кобилянська вживає для вираження проміжку часу, що визначає межі якоїсь дії чи стану.
І він мусив їх покидати – на три роки покидати [2, с.41]. Я тобі лиш на одну днину урльоп дав! [2, с.121]. Був би мало що не пішов на два місяці до гарнізованого арешту [2, с.113]. Приїхав на кілька днів до вуйка [1, с.56]. З хати було втекти, хоч на три неділі, або на службу в місто, на рік піти, та й звідти писати, най дозвіл дає [2, с.552].
Система прийменникових конструкцій, що вказують на початок або межу реалізації дії представлена найяскравіше прийменниками від, з, що позначають початок перебігу явища всередині часового орієнтира і підкреслюють домінуюче в них значення початкової часової межі та прийменниками до, по, у яких домінує значення кінцевої часової межі. Ці засоби вираження означають час, заповнений дією. До них долучають конструкції з – до+ родовий відмінок, від – до+ родовий відмінок, що означають проміжний час, заповнений дією. Використання Ольгою Кобилянською різноманітних прийменникових конструкцій є свідченням багатства думки та знання своєрідностей української мови.


Прийменникові та безприйменникові конструкції на означення часової близькості та приблизності.
Значення приблизності та близькості передаються у творах Ольги Кобилянської різноманітними засобами.
Форма коло+ родовий відмінок, що не диференціює значень часової наступності і попередності, вказує на найбільш загальний план різночасності повідомлюваного явища та пов’язаного з прийменником відрізка часу і виражає часову приблизність.
Коло десятої години спинилися на малім кладовищі [2, с.252]. Було вже коло півночі, а Мавра все сиділа [2, 454]. Коло полудня хлопці вернули з поля [2, с.548].
Конструкція за+ знахідний відмінок створює відтінок приблизності зміною порядку слів у іменній групі або повторенням числівника. Іменники часової семантики на базі яких утворюється назване сполучення, виступають, як правило, числівниками.
Мати Зоя зашивала міхи, бо за тижнів кілька мали молотити збіжжя [2, с.539]. Отже, певно, може, за місяць-два переселяться [2, с.117]. Тепер – за два-три роки перестануть себе й знати [1, с.291]. Воно має відбутися під час вакацій, отже, за чотири-п’ять місяців, цілком тихо [1, с.136].
Дуже часто відтінок приблизності передається числівником кілька:
За кілька годин від’їде він, і хто знає, чи побачимося ще в житті [1, с.198]. За кілька днів від’їжджає вона з батьком і панною Марією на бал до С [1, с.126]. Зоня за кілька неділь вінчається з своїм давнім поклонником, з колишнім правником [1, с.272].
Конструкція більше як... засвідчує час, що перевищує проміжок, названий залежним словом. Характерною особливістю конструкції із значенням приблизного тривалого часу є наявність у складі їх дієслів недоконаного виду або доконаного з відтінком тривалої дії, обмеженої в часі. В ролі залежних слів виступають лише назви умовних вимірів часу.
Більше як півроку минуло з того часу [1, с.260]. Був уже більш як місяць і мав ще більше як з місяць остатися [2, с. 194]. Тут я вже більше як рік на службі [2, с.133]. Я знаю, я була більш десяти років у місті [2, с.144].
Приблизна часова наступність може передаватися також будь-якою конструкцією із значенням післячасу в поєднанні з підсилювальними словами ген, аж. далеко.
Далеко поза північ лежав навколішках і молився [2, с.269]. Тієї ночі читала й писала я ген аж поза північ [1, с.213].
Конструкції з початком, з кінцем, на початку також мають відтінок приблизності часу.
Було се з кінцем грудня, короткими понурими днями [1, с.339]. На початку грудня 1914 року не було це снігу в горах [2, с.503].Се було з початком вересня й перед якоюсь неділею [2, с.571].
Часова близькість відчутна у таких реченнях:
Майже чотири місяці минули з часу від’їзду доктора Марка [1, с.202].Служила в місті у одного багатого жида – лихваря майже десять років [2, с.125]. Від часу до часу Зоя щезає на день-два і знову вертається [2, с.559]. Я мусила їй те приректи, хоч я переконана, що ледве чи стріну його раз або два на рік [1, с.156]. Мати доню не пускає, та раз-два на тиждень приходить Мавра до неї [2, с.330]. Родичі хоч раз-два в рік приїдуть [2, с.66].
Приблизно неповторюваний час передає конструкція з (зо)+ знахідний відмінок.
Але чому ви не хотіли подержати Парасинку ще зо три роки коло себе [2, с.22].Дійсно тут чується вона дуже нещасливою і плаче вже відтепер, що буде мусила, може з півроку тут мучатися [1, с.244].
Проміжний час, не цілком заповнений дією, передає конструкція між+ орудний відмінок. У таких реченнях передається часова приблизність.
А йде він звичайно між п’ятою й шостою вечором [1, с.49]. Було це з кінцем грудня і між четвертою і п’ятою годиною по обіді [1, с.271].
Віднесемо до цієї групи і конструкції, які Ольга Кобилянська використовує на позначення віку людини:
Мала двадцять і кілька років, була знімчена полька [1, с.107]. Мала сорок і кілька років і була вдовицею [1, с.76]. Йому більше як сімдесят [2, с.55]. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі [2, с.64].
Прийменникова конструкція – складна багатопланова синтаксична одиниця, основною функцією якої є вираження узагальнених в людській свідомості діалектичних взаємозв’язків і взаємодій між предметами і явищами об’єктивного світу. Як одиниця системи прийменникова конструкція знаходиться на перетині двох основних координат структурної організації мови – парадигматичної і синтагматичної. На парадигматичному рівні вона виступає одиницею певної функціонально-семантичної категорії, зокрема часової. На синтагматичному рівні виявляється двопланова багатозначність прийменникових конструкцій: основні й неосновні значення розрізняються в межах конструкцій часової підсистеми, первинні й вторинні – в межах системи прийменникових зворотів у цілому. Неосновні значення формуються внаслідок нейтралізації основного, як результат зміни лексичного наповнення конструкції, вторинні – внаслідок переосмислення первинного значення.
Прийменники виявляють більший ступінь абстракції, ніж повнозначні слова, але не досягають такої міри узагальнення, яка властива, скажімо, відмінкам. Зв’язки прийменника з тим чи іншим відмінком зумовлені відповідністю значень прийменника й відмінкової форми. При цьому часто прийменник розвиває, доповнює, посилює значення відмінкової форми, уточнює, спеціалізує, ускладнює її.
У сфері темпоральних значень родовий із прийменниками пов’язується насамперед з вираженням часового стосунку щодо часового орієнтира, а також з відображенням параметрів тривалості явищ у часі. Найбільш диференційовано у творах Ольги Кобилянської передаються формами родового прийменникового значення часового стосунку щодо часового орієнтира: одночасність, часова наступність і часова послідовність. Із знахідним відмінком у дотермінантній зоні вживаються прийменники в, на, за, через, по. Прийменник за, перед, пов’язуючись із орудним відмінком вказують відповідно часову послідовність та наступність. Типовою (і вихідною) позицією темпоральних прийменників в, на, по, що поєднуються з місцевим відмінком, є детермінантна позиція.
За ступенем граматичного вираження найбільш чітко і послідовно виражається в прийменниках семантична ознака одночасність – різночастінсть, тоді як другим за ступенем граматичного вираження виступає протиставлення означена тривалість – неозначена тривалість, тобто заповненість –незаповненість часового відрізка явищем. Аспект означеної тривалості – неозначеної тривалості, важливий для вираження часових відношень взагалі, іноді передається в конструкції не самим прийменником, а, наприклад, числівником, кількісним прислівником, семантико-граматичною структурою предиката речення. Семантична ознака завершеності явища становить периферійну ознаку темпоральних прийменників через її часткову й нерегулярну реалізацію. Часові параметри явищ відображаються не тільки прийменниками, а й широкими граматичними можливостями дієслова, лексичними засобами, безприйменниковими відмінками.
Наявність конкретизаторів часу в дієслівних двоскладних і односкладних реченнях зумовлюється трьома факторами: категоріальним значенням дієслова, його видовим значенням та метою висловлювання.
Дієслова, як частина мови з категоріальним значенням поцесуальності, передбачає функціонування в реченні поширювачів часу, оскільки всякий реальний процес відбувається в просторі, часі і має причиново-наслідкові взаємозв’язки з іншими явищами об’єктивного світу. Конкретні семантичні різновиди загального значення часу (групи прямого чи відносного часу) та синтаксичні форми, що їх виражають, зумовлюються в дієслівних реченнях метою висловлювання та видовим значенням дієслова.
Від категоріального значення дієслова та конкретної реальної ситуації залежить використання у дієслівних реченнях прийменниково-відмінкових форм із значенням неповторюваного прямого часу, не цілком заповненого дією, та словоформ відносного часу, теж не повністю зайнятого дією. Такі сполуки виступають як факультативні конкретизатори при дієсловах будь-яких лексико-семантичних груп доконаного й недоконаного виду. Наприклад: [під час тих трьох годин] не лягав ані на хвилину відпочивати [1, с.202]. [При тих словах] упустив голову наново на руки й розревівся вголос [2, с.132].
Зовсім інакше спостерігаємо в конструкціях з прийменниково-відмінковими формами на означення прямого й відносного часу, цілком заповненого дією, та прямого повторюваного часу, не повністю зайнятого дією: словоформи названої семантики передбачаються категоріальним значенням дієслова та його видовими особливостями.
Словоформи прямого часу, цілком заповненого незавершеною, тривалою дією, а також відносного часу, повністю зайнятого дією, сполучаються, як правило з дієсловами недоконаного виду конкретно-процесного, узагальнено-фактичного та постійно-безперервного значень. Що ти сьогодні робив цілу днину [2, с.88]. Старий циган розказав Грицеві, що волочиться вже  до 20 років на світі [2, с.385].
Прийменниково-відмінкові форми прямого повторюваного часу, повністю і неповністю зайнятого дією, виступають при дієсловах недоконаного виду обмежено- і необмежено-кратних значень: Вона заховувалася цілий час мовчки й скромно коло роботи [2, с.60]. В таких хвилях наче відживала [2, с.31].
З дієсловами недоконаного виду обмежено-кратного значення сполучаються й словоформи прямого часу, цілком заповненого обмеженою дією, якщо вони засвідчують не відрізок часу повністю зайнятий дією, а кількість фактів, які за цей час мали місце: Ні, - каже, - я б так день в день за плугом ходив! [2, с.159]. Родичі хоч раз-два в рік приїдуть [2, с.66].
Проте й названі часові поширювачі не виступають при дієсловах як обов’язкові. Дієслова перерахованих видових значень використовуються й без часових конкретизаторів: відсутність їх не позначається негативно на семантичній та структурній завершеності речення. Але вона й без того не могла [кілька неділь] успокоїтися [2, с.144]. Спомини [з останньої неділі] віджили в її душі [2, с.361]. [За два дні] має знов прийти, бо недугу не можна занедбувати [1, с.357].
Дієслова певного видового значення лише передбачають можливе функціонування часових поширювачів відповідного значення. Проте наявність їх у реченні та форма вираження зумовлюються комунікативними завданнями в кожній окремій конкретній ситуації.
Дієслова доконаного виду фіксують дію як замкнуте ціле і тому передбачають (але обов’язково не вимагають) наявності в реченні словоформ з вказівкою на часові рамки в межах яких реалізується або не реалізується якийсь результат: Мав уже зараз, за годину все покидати [2, с.55]. За один день та й чоловік почує й навчиться стільки, що й удавився б тим [2, с.120].
Словоформи тривалого необмеженого часу з дієсловами доконаного виду не сполучаються.
Конкретизатори темпорального значення формуються на базі лесем часової й нечасової семантики. Атрибутивні слова в іменних групах темпорального значення можуть бути факультативними й обов’язковими. Обов’язкові атрибутивні слова виступають структурним елементом іменної групи і відіграють вирішальну роль у визначенні її семантики, порівн.: того дня працював з натхненням (одиничний час, не цілком заповнений дією) і кожного дня працював з натхненням (дистрибутивний час). Деякі відмінкові форми, наприклад родовий відмінок без прийменника, лише в поєднанні з означенням здатні виражати часові відношення цього дня, минулої весни.

 

Яндекс.Метрика >