...
Земельно-ресурсного потенціалу України. PDF Печать E-mail


Земельно-ресурсний потенціал України, який складає близько 60,3 млн. гектарів землі, належить до основних чинників національного багатства. На території України зосереджено 8% чорноземних ґрунтів світу, 0,5 - запасів прісної води і 0,5 % запасів деревини. Земельні ресурси України оцінюється у 3,5 трильйони доларів США (за даними Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ). Землі сільськогосподарського призначення оцінено в 766,5 млрд. дол. США, що становить 21,3% вартості земельних ресурсів. Місткість територіального простору України по біокліматичному потенціалу для нормального життя складає 140-250 млн. осіб. Територія України відрізняється геополітичними, географічними, демографічними, соціально-економічними і екологічними особливостями та унікальною інфраструктурою, створеною багатьма поколіннями людей.
Безумовно, сприятливим фактором економічного розвитку України є наявність величезного земельноресурсного потенціалу, який характеризується зручним геополітичним місцерозташуванням території, сприятливими кліматичними умовами, високородючими та величезними за площею ґрунтами. Займаючи 0,4% території суші Землі, Україна має найродючіші землі, забезпеченість якими не можна порівняти з жодною країною світу. В ріллі України чорноземи складають 60 % їх площі, решта це переважно ґрунти темного кольору, що характеризуються значною родючістю (сірі лісові і каштанові) і лише 15% ріллі припадає на дереново-підзолисті ґрунти.
Поряд з тим, земельний фонд України характеризується надзвичайно високою господарською освоєністю. Частка земель у природному стані становить близько 8% від загальної площі,  а природнозаповідних територій - 2 млн. га, що не відповідає світовим стандартам.
Україна достатньою мірою забезпечена орними землями на одного жителя (0,66 га ріллі порівняно із 0,24 га у світі), а середньозважений вміст гумусу в орних ґрунтах складає  3,25 %. Однак кількість орної землі у розрахунку на 1 особу не корелює з рівнем продовольчого забезпечення населення, оскільки останній залежить не тільки від площі земельних ресурсів і родючості ґрунтів, а й від рівня культури землеробства, структури посівів, економіки країни, розвитку переробної промисловості, соціальних умов і рівня життя населення.
Природний фактор вплинув на формування національних підвалин народу України, культуру, спосіб землекористування.  У той же час об'єктивні умови геополітичного положення країни, зокрема просторовість території і багатство природних ресурсів та суб'єктивні чинники господарювання, сприяли розвитку України екстенсивним шляхом, що призвело до втрат природноресурсного потенціалу. Починаючи з 1990 р., в Україні відбувається помітне сповільнення інерції росту продуктивності ґрунтів, що вимагає невідкладних заходів щодо надання їй якісно нового імпульсу, зокрема забезпечення раціонального управління посівними площами. Прогресуючими темпами погіршується екологічний і якісний стан ґрунтів, про що, зокрема, свідчать дані, наведені в таблиці 3.
Аналіз екологічного стану земель показує, що продуктивний потенціал ґрунтів знаходиться на межі небезпечного виснаження, а їх агробіологічні властивості потребують термінового відновлення.
За експертними оцінками, на 64 % території України самою гострою визнається проблема деградації земель внаслідок господарської діяльності і недодержання природоохоронних та землевідтворювальних вимог.
За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, загальна площа  сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної та вітрової ерозії, складає
понад 14,9 млн. га (35,2%  від загальної площі), внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено понад 6,7 млн. га сільськогосподарських угідь (11% від загальної площі).
Зростають площі кислих ґрунтів. Погіршується екологічний стан сільськогосподарських земель через антропогенне і техногенне навантаження, внаслідок чого 43,2% площі осушених земель  мають підвищену кислотність; 7,6 - засолені; 10,7 - перезволожені; 12,8 - заболочені; 18,4 - піддаються вітровій та 4,6% - водній ерозії.
На жаль, сучасне використання земель в Україні не сприяє одержанню відповідного екологічного і особливо соціально-економічного ефекту. Економічна роль землі ігнорується, знижується економічна ефективність використання сільськогосподарських угідь, погіршується їх екологічний стан. Однією з причин поглиблення економічної та екологічної кризи в Україні є недосконалість земельних відносин, що потребує зміни парадигми землекористування. [5]
Управління раціональним землекористуванням.
Основним інструментом досягнення сталого розвитку є інститут власності на землю. Дисертантом виявлено особливі проблеми власності на землю:
-    земельні угіддя (ділянки) в основному не ідентифіковані як об’єкти власності (відсутня чітка і визначена система права власності на землю);
-    державні органи управління, на які покладено обов’язки по регулюванню природокористування й охороні навколишнього середовища, не здійснюють ефективну реалізацію прав земельної власності, не визначені еколого-правові аспекти щодо реалізації права власності на землю;
-    економічний зміст власності на земельні ресурси не забезпечує правомірний та рівний розподіл земельної ренти;
-    відсутній економіко-правовий механізм обґрунтованого і справедливого  розподілу рентних доходів
-    неурегульовано  законодавство щодо права власності на землю, існують глибокі протиріччя як між законами, що забезпечують нормативно-правове регулювання використання різних ресурсів, так і в окремих законодавчих актах.
На мій погляд, реалізація права  власності не повинна завдавати шкоди правам, обмежувати зачіпати свободи та принижувати гідність громадян, порушувати інтереси суспільства; погіршувати екологічну ситуацію і природну якість землі.
Для забезпечення сталого розвитку необхідне формування такого права власності на землю, за допомогою якого чітко визначається правомочність суб'єктів землекористування, встановлюється повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню землею. У відносинах земельної власності повинні втілюватися екологічні та економічні складові землекористування, соціальні зв'язки і процеси. Забезпечення такого принципу сприятиме сталому розвитку суспільства.
Одним із регулятивних інструментів забезпечення сталого землекористування є система управління, яка спирається на визнання землі  джерелом багатства. Дисертант вважає, що управління земельними ресурсами повинно охоплювати всі процеси земельних відносин, землекористування і землеволодіння, зокрема: землевпорядкування території і землеустрою господарств, формування раціонального розподілу земель між галузями господарського комплексу, заходи щодо ефективного  використання та охорони земель.
Найбільш повна оцінка природного і господарського стану земельних ресурсів забезпечується системою державного земельного кадастру, на основі якого повинні науково обґрунтовано розв'язуватися питання організації раціонального землекористування. Останнім часом виникла необхідність введення в неї нової складової - реєстрації землеволодінь, землекористувань і об'єктів нерухомості, що відображає правовий статус та господарський стан використання земель за цільовим призначенням.
Дослідженням встановлено, що реєстрація землі сприяє вирішенню як економічних, так і соціальних проблем. Добре продумана система реєстрації забезпечує розвиток земельного ринку і підвищення ефективності використання земель, а також захист прав на нерухоме майно, що значною мірою нормалізує економічне життя країни.
Управління раціональним землекористуванням здійснюється за допомогою постійного моніторингу за станом земельних ресурсів. Дисертантом обґрунтовано методологічні аспекти щодо інструментів забезпечення управління земельними ресурсами в контексті їх функцій (методи, засоби, принципи), доведена їх значимість і необхідність удосконалення. [3].
Одним з найбільш перспективних напрямків щодо ефективного управління землекористуванням спеціалістами визнається питання грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.
У світі існує декілька способів визначення ринкової експертної оцінки земель сільськогосподарського призначення: підхід на основі порівняння продажу та доходний підхід. Це дає змогу не тільки ураховувати отримуваний  доход з земельної ділянки, але й брати до уваги попит та пропозицію на аналогічні землі сільськогосподарського призначення. В Україні застосування першого підходу поки не можливо, тому що ринок землі почне діяти з 2005 року. Але суму доходу отримуваного від земельної ділянки можна вже підрахувати зараз, тому використання другого підходу, розрахунки на його базі, при здійсненні ринкової оцінки земель сільськогосподарського призначення можливі.
Основними  показниками   економічної  ефективності   використання,  відтворення  та  охорони  природно-ресурсного  потенціалу   регіону  є  їх  частка  у  земельній  території  держави,  обсязі   валової  і  товарної  продукції,  вартості  людського  потенціалу,  прибутку.  Досягнення  науково-технічного  прогресу   відкривають  нові  можливості  залучення  у  виробництво   нових  видів  та більш повного використання  залучених  у  процес  суспільного вирробництва природних  ресурсів. 
Природокористування в агропромисловому комплексі являє сукупність різноманітних форм використання відтворення таохорони природно-ресурсного, сукупністю продуктивних сил виробничих відносин та організаційно-виробничих форм експлуатації людиною об’єктів навколишнього природного середовища для задоволення суспільних потреб. Природні  ресурси,  враховуючи   значну  роль  трудових, матеріально-технічних  та  фінансових  ресурсів,  все-таки  відіграють  провідну  роль   у  розвитку   агропромислового  комплексу,  особливо  його  другої  (сільськогосподарських товаровиробників)  та  третьої   (підприємства  харчової  та  переробної  переробної  промисловості,  тощо)  сфери.  Природні  ресурси  виступають як економізована  природа.
Особливе  місце  належить  земельним  ресурсам,  родючість  яких  можна  відновити  шляхом  значних  капіталовкладень  на  одиницю  продуктивних  угідь,  проте  цей  процес  є  надто  повільним (за  100  років можна  відновити лише  1  см  гумусового  горизонту).
Розробка  і  впровадження комплексних  державних  програм  перетворення  навколишнього  природного  середовища  дозволить  поліпшитии  властивості  ресурсів  природного  середовища  та  їх  продуктивний  потенціал.  Під  поняттям  перетворення  розуміється  направлена  діяльність  по  захисту  від  стихійних  явищ,  ліквідація  наслідків  антропогенного  навантаження  та  інші  природохоронні  заходи.
Неоднорідні  погодно-кліматичні  та  грунтові  обумовили  створення  різних  типів  систем   використання,    відтворення  та  охорони  природних  ресурсів   (природно-ресурсний потенціал  території) в  сільськогосподарському  виробництві.

Критеріальним  виміром  економічної  оцінки ефективності  використання, відтворення  та  охорони природно-ресурсного потенціалу є  вартісна  форма  її  виразу, яка  визначається шляхом  відношення валового  внутрішнього  продукту за певний  період  до  обсягу  сукупних  витрат природних  ресурсів.. Натуральна  форма  виразу доцільно  використовувати  при  визначенні  ефективності  використання  земельних, водних,  повітряних та  інших  видів  природних  ресурсів. Отже економічну  оцінку використання,  відтворення  та  охорони  природно-ресурсного потенціалу доцільно  проводити  за  наступною системою показників:
площа  та частка у  загальній площі земель сільськогосподарських угідь, в тому  числі орних  еродованих,  рескультивованих, техногеннозабруднених та  інших видів земель;
урожайність та  продуктивність  одиниці  земельних  угідь  в  рослинництві;

 

Яндекс.Метрика >