...
Реферат з міжнародних економічних відносин на тему: “ Економіка Китаю ” PDF Печать E-mail


Зміст
1.    Географічні дані Китаю    3
2.    Природні ресурси    4
3.    Промисловість Китаю    7
4.    Сільське господарство    11
5.    Транспорт , фінанси, туризм    13
6.    Зовнішньоекономічні зв’язки    15
7.    Висновок    17

Географічні дані Китаю
Площа — 9,6 млн. км кв.
Населення — 1200 млн. чоловік.
Столиця — Пекін.
Державний устрій — республіка.
В адміністративному відношенні поділяється на 23 провінції (включаючи Тайвань) і 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Нінся-Хуейський, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський і Ґуансі-Чжуанський) та три міста центрального підпорядкування — Пекін, Тяньцзінь і Шанхай. В 1997 р. до складу Китаю було включено Гонконг (Сянган). В 1999 р. включене Макао (Аоминь). Китай і досі має невирішені територіальні проблеми з Індією та В'єтнамом. Залишається відкритою і проблема Тайваню.
Глава держави. Голова КНР.
Найвищий законодавчий орган. Парламент — Всекитайські збори народних представників.
Найвищий виконавчий орган. Державна рада.
Крупні міста. Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін, Сянган, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Харбін.
Державна мова. Китайська.
Релігія. Даосизм, конфуціанство, буддизм, поширено християнство, іслам.
Етнічний склад. 93% — хань, численна етнічна група монголів, також проживають чжуани, уйгури, тибетці, хуей, корейці, мяо.
Валюта. Юань = 10 цзяо = 100 фенам.
КНР розміщена у Центральній і східній Азії. Протяжність кордонів - 36 тис. км, в тому числі - 21.5 тис. км, сухопутні, біля 15 тис. км - морські. . КНР межує з КНДР, Росією, Монголією, Афганістаном, Індією, Непалом, Бутаном, Союзом мьянма, Лаосом та В'єтнамом. КНР омивається Бохайською затокою, Жовтим, Східно-Китайським і Південно-Китайським морями.

Природно-ресурсний потенціал.
Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану. Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.
Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350млн гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни.
Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100млн гектарів, або 11 % земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170млн гектарів.
Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12 % таких земель.
Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами . Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю.
Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.
Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових.
На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході.
Перспективний на нафту шельф китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю - 2,7 тис. км3, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі.
Мінеральні ресурси, як основа розвитку провідних галузей економіки.
КНР багата на мінеральні ресурси. Вона має значні запаси практично усіх видів природних ресурсів /140/. Перше місце у світі Китай займає за запасами вольфраму, олова, сурми, титану, цинку, магнезиту, літію, бури, рідко земельних елементів; друге — за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію; третє — за запасами вугілля, залізної руди. Є значні родовища нафти, сланців, сірки, солі, гіпсу, міді.
Родовища вугілля розміщені по всій території; найбільші з них на півночі /1 /З в провінції Шаньсі/.
Гідроенергоресурси КНР найбільші у світі, але використовуються лише на 3-5%.
Запаси горючих сланців оцінюють у 7 млрд.т /пров.Ляонин і Південний Китай/.
Запаси залізної руди /50 млрд.т/ в основному зосереджені у Північно-Східному Китаї /60%/. Ресурси марганцю становлять 1/10 частки світових запасів. За запасами молібденових руд /пров.Ляонин/ КНР поступається лише США. Є значні родовища нікелю, хрому. Боксити промислового значення становлять 400 млн.т /біля 30% зосереджено у провінції Шансі/, міді — 50 млн.т. Ресурси олова — 15% світових запасів /половина з них в родовищі Гецзю в провінція Юньань/. Сурма /75% світових ресурсів/ знаходиться в основному в провінції Хунань; ртутні руди /450 тис.т/ — провінція Гуйчжоу. Запаси свинцю і цинку /9 і 12 млн.т/ зосереджені на північному сході та у центральному Китаї. Запаси титану становлять 20% світових, вольфраму — понад 90% /Даюйське родовище у провінції Цзянсі — найбільше у світі /.
За запасами золота КНР посідає четверте місце у світі /40% — провінція Шаньдунь/. Ресурси рідко-земельних елементів /Внутрішня Монголія/ у 5 разів перевищують рівень усіх інших країн світу, разом узятих.
Є у Китаї значні родовища металічних корисних копалин /залізного піриту, магнезиту, фосфору, азбесту, графіту, плавикового шпату /. Таким чином, найбагатші запаси корисних копалин сприяють економічному розвитку країни, хоч не всі вони використовуються у повній мірі."
КНР це розвинута держава і тому запаси мінеральних ресурсів дуже важливі для розвитку провідних галузей економіки.
Земельні, водні, кліматичні ресурси.
Рельєф в основному гірський: 58 % території розміщено на висоті понад 1 тис.м над рівнем моря, рівнини становлять тільки 12%. Найвища частина країни — західна. Тут розміщене найбільше у світі Тібетське нагір'я, яке називають "Дахом світу" /середня висота — 4,5 тис.м/. Нагір'я оточене високими гірськими системами — Гімалаями, Каракорумом, Куньлунем. На півночі знаходяться Східний Тянь-Шань, Монгольський Алтай, а на півночі та північному заході — великі пустелі — Таримська, Джунгурська, Алашань, Гобі. Г На схід рельєф знижується. Тут знаходяться Велика Китайська рівнина та рівнина Дунбейпіньюань — регіони давнього землеробства.
Ґрунтовий покрив характеризується значною різноманітністю. Практично є всі види грунтів Євразійського континенту, крім тундрових і північної тайги. Лише 10% території — орні землі, 14% ліси, 31% — пасовища, останні 45% — піскові і кам'янисті пустелі, інші землі. Китай не має значних перспектив розвитку сільського та лісового господарства за рахунок розширення угідь.
За запасами поверхневих вод Китай займає шосте місце у світі. На душу населення припадає 2,7 тис. м запасів води /25% середньосвітового показника /.
У Китаї є велика кількість річок /їх загальна протяжність біля 227 тис.км/. Найбільша річка Китаю і третя у світі /після Нілу і Амазонки/ — Янцзи. Друга — Хуанхе.
На річках — значні коливання рівня води по сезонах року, що ускладнює річкове судноплавство. У Китаї збудовано багато каналів. Найбільший у світі Великий канал /від Пекіна до Ханчжоу/, будівництво якого почалось ще 2,4 тис.років тому. Площа озер — 80 тис.км . Серед них 12 великих. Багаточисленні озера є у басейні нижньої течії р.Янцзи /Дунтінху, Поянху, Тайху/.
Промисловість
До 1949 р. промислове виробництво в Китаї, як і в Індії, було невеликим за масштабами і вкрай відсталим за своєю структурою. Основні потреби населення задовольняли кустарі і ремісники, існувало також фабрично-заводське, переважно текстильне, виробництво. Величезним досягненням Китаю стало створення найбільшої серед слаборозвинених країн важкої індустрії і, особливо, машинобудування. Сучасна промисловість представлена практично всіма галузями, але в ній переважають традиційні. Все ще великою залишається частка текстильної галузі. Роль кустарів і ремісників, особливо в сільській місцевості, також залишається істотною. Низькою є продуктивність праці. В промисловому виробництві зайнято 99 млн чоловік, це в п'ять разів більше, ніж в Японії, хоча абсолютні обсяги китайського виробництва в п'ять разів менші, ніж японського. Якість промислових товарів та їх конкурентоспроможність на світовому ринку поки низькі. Державний сектор у Китаї охоплює ключові галузі важкої промисловості. У «відкритих зонах» найбільші перспективи мають трудоінтенсивні галузі. Обсяги промислового виробництва характеризують такі вибіркові дані: в 1995 р. виплавлено 94 млн т сталі, 80 тис. т алюмінію, виготовлено 1,5 млн автомобілів, 40 млн велосипедів, 21 млрд м тканин, 20 млн т паперу і картону, 5,6 млн т цукру.
Чорна металургія забезпечена необхідною паливною і сировинною базою. її перевага в наявності покладів коксівного вугілля і залізних руд у багатьох районах країни. Потужності 21 підприємства більші, ніж по 1 млн т на рік. Дунбей, Північний Китай і басейн Янцзи практично порівно забезпечені власним металом. Позиції Південного Китаю в цьому відношенні слабші. Сировинна база кольорової металургії (за винятком вольфраму, олова і сурми) недостатня і це стримує її розвиток.
Частка металообробки і машинобудування в обробній промисловості зростає. Виготовляють обладнання для шахт, металургійних заводів та електростанцій, металорізальні верстати, вантажні автомобілі, трактори, побутову електротехніку (холодильники, пральні та швейні машини, кольорові телевізори, плеєри, радіоприймачі, годинники тощо). Новітні наукоємні галузі (електроніка промислового призначення, засоби зв'язку, ЕОМ та їх програмне забезпечення) з'явилися недавно, частка їх ще незначна і нерідко це воєнні виробництва. Китай виготовляє пасажирські та військові літаки, ракети, штучні супутники Землі і космічне обладнання.
Хімічна промисловість розвинена слабо. Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Новою стала поява нафтохімії. Для виготовлення паперу використовують деревину, відходи від обробки бавовнику, очерет і бамбук.
Підприємства легкої промисловості, як і раніше, зосереджені переважно в портових містах або їх найближчому оточенні. Китай — найбільший у світі виробник бавовняних тканин, значний також обсяг виробництва шовкових та вовняних тканин. Місцева сировина відіграє вирішальну роль. Проте частину бавовни довозять, як і вовну з Австралії. Шовк, текстильні вироби і готовий одяг — важлива стаття китайського експорту. Китай — батьківщина шовківництва, і вироблені тут з натурального шовку тканини цінуються в усьому світі. Традиційний експорт Китаю включає також хутро, шкіряні вироби, вироби з лаку і фарфору, іграшки тощо. В харчовій промисловості головним є переробка зерна, олійних і цукрових культур, тютюну, а також пивоваріння.
Особливе місце займає дрібна і кустарна промисловість. Для неї характерні величезна зайнятість і повсюдність. У сільській місцевості поширені гончарне виробництво, прядіння і ткацтво, а також сезонні промисли теслярів (будівництво жител, виготовлення домовин) і ковалів (виготовлення й ремонт сільськогосподарського реманенту). В містах окремі вулиці і квартали мають свою кустарно-ремісничу спеціалізацію, а житло одночасно виконує функції майстерні і крамниці. Специфікою Китаю, на відміну від інших слаборозвинених країн, є те, що тут у період так званого «великого стрибка» (1958—1978 pp.) старе традиційне кустарно-ремісниче виробництво доповнилось невеликими копальнями, металургійними печами, машинобудівними майстернями.
В розміщенні сучасної обробної промисловості Китаю можна виділити три етапи. До 1949 р. єдиним районом важкої промисловості була Маньчжурія (Дунбей), де видобували вугілля, залізні руди і виплавляли метал. Легка, переважно текстильна, промисловість була зосереджена в приморських містах, в першу чергу в Шанхаї, Тяньцзіні та Ціндао. Після революції 1949 р. уряд взяв курс на розвиток промисловості у внутрішніх районах. Таку політику пояснювали як соціальними, так і стратегічними міркуваннями: піднесення економіки внутрішніх відсталих аграрних провінцій і безпечне розміщення воєнних виробництв. Було здійснено чимало великих новобудов, у їх числі металургійні комбінати в Баотоу і Ухані, автомобільний завод у Чанчуні, тракторний — в Лояні, авіаційний — в Сіані та ін.
Після 1978 р. взято напрям на першочерговий розвиток східних приморських провінцій. Його пояснюють тим, що там на існуючій базі з більш розвиненою інфраструктурою можна швидше отримати значні результати. На це спрямована і політика «відкритих дверей».
У 90-х роках майже 2/3 китайської промисловості було зосереджено в трьох містах центрального підпорядкування і восьми східних провінціях. їх можна об'єднати в такі групи. Перша група — Шанхай і провінції Цзянсу, Чжецзян і Аньхой. На них припадає 27% промислового виробництва країни. Друга група складається з однієї провінції Ляонін з містами Шеньян і Далянь (7%). Третю групу становлять Пекін, Тяньцзінь і провінції Хебей, Шаньдун і Хенань. Їх частка — 24%. В провінції Ґуандун з центром Ґуанчжоу виробляється 5% промислової продукції. При оцінці такої географії треба враховувати два моменти. По-перше, друга і третя групи поступово зливаються між собою, утворюючи одну велику промислову зону. їй вже дали назву Бохайванська — від назви затоки Бохайвань, яку вона оточує з усіх боків. По-друге, провінція Ґуандун У Південному Китаї має найслабші позиції, але перспективи її значні. Тут знаходиться найбільша «відкрита зона» Шеньчжень і сюди буде включено величезний, за масштабами Китаю, промисловий потенціал Сянгана (Гонконґа).
За межами головних промислових зон важливими індустріальними центрами є Харбін і Чанчунь у Дунбеї, Тайюань, Лоян і Сіань у Північному Китаї, Ухань і Чунцін у басейні Янцзи.
Енергетика. Як і в Індії, в Китаї все ще значну роль відіграють некомерційні види палива та енергії: дрова, відходи рослинництва, кізяк (свинячий гній), мускульна сила тварин та людини. Низьким залишається споживання сучасних видів енергоресурсів — 780 кг умовного палива на 1 жителя за рік. Разом з тим, виробництво комерційних видів палива та енергії в абсолютному вимірі є одним з найбільших у світі: вугілля — 1300 млн т (перше місце в світі), нафти — 150 млн т, природного газу — 17 млрд м куб., електроенергії — 1000 млрд кВт•год. на рік. У структурі споживання сучасних видів енергоресурсів частка вугілля — 70%, нафти — 23%, природного газу — 3%, гідро- та атомної енергії — 4%. Китай багатий на кам'яне вугілля, і розміщене воно вигідно. Його поклади є в усіх головних районах, крім Південного Китаю. Майже половину вугілля видобувають у провінції Шаньсі, де знаходиться один з найбільших у світі вугільних басейнів (його можна порівняти з Аппалачським у США чи Кузнецьким у Росії). Значною є частка Дунбею, Нижньої та Середньої Янцзи.
Видобуток нафти розпочався в 60-х роках XX ст. у Сіньцзяні. Цим пояснюється наявність у цьому віддаленому районі центрів нафтопереробки і нафтопроводів. Зараз 1/2 нафти видобувають на промислах Дацина в Дунбеї і 1/5 на Шаньдунському півострові. Трубопроводи транспортують нафту в Бохайванський і Шанхайський райони. Останнім часом йде освоєння нових покладів нафти в Сіньцзяні і на шельфі Бохайванської затоки.
Електроенергія на 4/5 виробляється на ТЕС у місцях видобутку вугілля або поруч з великими містами. ГЕС спочатку будували в басейні річки Сунґарі в Дунбеї. Величезний гідроенергопотенціал Хуанхе і Янцзи тільки починають використовувати. На Хуанхе побудована ГЕС Саньминься. Побудована ГЕС Гечжоуба (потужність 2,7 ГВт) на Янцзи в районі, що носить назву «Три ущелини». Загальна потужність можливого каскаду ГЕС у цьому районі — 23 ГВт, але будівництво його передбачає вирішення багатьох складних економічних та екологічних проблем. В Китаї покладено початок атомній енергетиці. Дві АЕС побудовані в провінції Ґуандун у Південному Китаї, де немає покладів вугілля та нафти, а попит на електроенергію великий.
Сільське господарство
Це важлива галузь економіки Китаю, в якій зайнято 350 млн чоловік. Після 1978 р. головною виробничою одиницею в аграрному секторі стало подвір'я, або ферма. Захід та Схід Китаю різко відрізняються характером сільського господарства. На Заході — це сільське господарство високогір'я, степів, пустель і оазисів, на Сході — класичне трудоінтенсивне сільське господарство мусонної Азії. Характерні його риси — мало землі, багато робочих рук і величезна кількість ручної праці, яка вкладається в землю.
Сільське господарство Китаю і досі одне з найменш механізованих у світі. Площа орних земель становить 100 млн га, тобто 0,08 га в розрахунку на одного жителя і 0,29 га на кожного працюючого в аграрному секторі. Це одні з найнижчих показників у світі. Поширена грядкова система. Традиційно в землю вносяться різноманітні добрива — алювіальні наноси, «зелені добрива», свинячий гній, людські екскременти, а зараз і хімічні добрива. В Китаї, як і в сусідній Індії, найбільші в світі розміри штучно зрошуваних земель — 50-60 млн га. Як результат, у Східному Китаї зараз годується 1,2 млрд людей, а одні й ті ж землі використовуються вже упродовж 2500 років і не виснажуються.
Після 1978 р. Китай досяг безперечних успіхів у аграрному секторі. Вартість виробленої продукції зараз на 1/3 перевищує показник США і є найбільшою в світі. Збирається 420-450 млн т зерна, виробляється 50 млн т м'яса, 4,5 млн т бавовни тощо. Китайське сільське господарство є інтенсивнішим, ніж у США, але водночас воно є одним з найменш продуктивних у світі. В США один зайнятий обробляє 70 га землі, в Китаї — лише 0,3 га. В США один зайнятий годує ще 100 чоловік свого населення і країна є найбільшим у світі експортером сільськогосподарської продукції. В Китаї один зайнятий годує лише 3,5 чоловіка й експорт продукції є мінімальним. Розміри виробництва в Китаї вражають, але його треба ділити на 1200 млн чоловік.
У структурі сільського господарства переважає землеробство з дуже різноманітним набором культур. Основу зернових становлять рис і пшениця. Збори рису досягають 160-190 млн т при середній врожайності 56 ц/га, збори пшениці — 90-100 млн т. Вирощують кукурудзу, гаолян (сорго), чумизу, бобові, картоплю, батат (солодку картоплю). Серед олійних — рапс, арахіс, бавовник, соя. Культивують цукрові буряки і цукрову тростину. Дуже широким є набір овочів і фруктів. Важлива роль належить джуту, тютюну, чаю і шовківництву. Китай є батьківщиною чаю і розведення шовкопряда.
Тваринництво в Східному Китаї має два напрямки. Коней, віслюків, мулів, буйволів розводять для транспортних потреб. На відміну від Індії, на полях у Китаї працює мало робочої худоби, домінує ручна праця селян. Особливості продуктивного напрямку у тваринництві викликані відсутністю пасовищ у землеробських районах, де всі землі розорані. Звідси широкий розвиток свинарства, кролівництва та птахівництва. Свині, кролі, кури, качки, гуси утримуються на селянських подвір'ях. Географія їх збігається з географією сільського населення. Поголів'я свиней досягло 450 млн голів. За цим показником Китай поза всякою конкуренцією. Дрібної рогатої худоби (в основному в Західному Китаї) — 270 млн голів, а великої рогатої худоби — 150 млн голів. Дуже поширені бджільництво і аквакультура. Загальний вилов риби і аквапродуктів перевищує 25 млн т, з них 1/2 припадає на прісноводну продукцію. Використовують природні і штучні водойми, зариблюють залиті водою рисові поля.
Лісові багатства Китаю на 3/5 знаходяться в Дунбеї — гори Великий і Малий Хінґан, і на 1/3 — на південному заході в провінціях Юньнань і Ґуйчжоу. Заготівлі промислової деревини дорівнюють 70 млн м куб. Більше половини її споживається як дрова.
Китайці їдять мало. Їхня дієта на 4/5 рослинного походження. Рис у вареному вигляді і пшениця у вигляді різних перепічок споживаються щоденно. Батат, картопля, чумиза, гаолян, кукурудза вважаються їжею бідних. Широко використовується олія, в тому числі соєві соуси, різноманітні овочі й фрукти. Чай — жовтий, без цукру — національний напій. Свинина, птиця, яйця і риба — дорогі продукти. Свинина відіграє велику роль в культі вшанування предків. Китайці не споживають молока і молочних продуктів та яловичини. М'ясо буйволів вважають несмачним. За кордоном китайці відомі як делікатесами своєї кухні, так і всеядністю у неврожайні роки.
Східний Китай простягається з півночі на південь на 4000 км і знаходиться в трьох природних зонах: помірній, субтропічній і тропічній. Вегетаційний період мінімальний на півночі (150—180 днів). Характерний мусонний характер розподілу опадів. До 4/5 їх випадає у вигляді дощу з травня по жовтень. Південний Схід має 1500—2000 мм опадів упродовж усього року. В напрямку на північ Цей показник зменшується до 500 мм. У природному середовищі Східного Китаю виділяють чотири сільськогосподарські зони: Дунбей, Північний Китай, басейн Янцзи і Південний Китай.
Транспорт
Китай має чимало транспортних проблем. Пересічений рельєф, високогір'я і пустелі, могутні ріки були серйозною перешкодою при транспортному будівництві. Малорухомість населення та мінімальний обмін продуктами праці між провінціями також не сприяли розвитку транспорту. В 1947 р. Британська Індія мала 66 тис. км залізниць, а Китай з вдвічі більшою територією — тільки 22 тис. І зараз джонки, сампани, тачки, носильники, візки, запряжені кіньми чи буйволами, віслюки, верблюди і яки виконують величезний обсяг транспортування вантажів. Кращу сучасну транспортну інфраструктуру мають приморські райони, внутрішні провінції мало зв'язані між собою та ізольовані від зовнішнього світу.
Із сучасних видів транспорту найбільше значення для країни має залізничний. Довжина залізниць доведена до 60 тис. км. Китай — єдина велика країна, де нове залізничне будівництво залишається актуальним. Ще й досі Янцзи перетинають тільки три залізничні мости — в Нанкіні, Ухані і Чунціні. Найбільше значення мають залізничні колії, які з'єднують Пекін з Шанхаєм, Ґуанчжоу і Харбіном. У 1995 р. завершено нову залізницю завдовжки 2540 км, яка з'єднує Пекін і Сянган. Залізниця, яка починається в Ляньюньґані на березі Жовтого моря і тягнеться в широтному напрямку через Сіань, Ланьчжоу і далі в Казахстан (остання ділянка її введена в дію в 1992 p.), дає можливість дістатися до Роттердама у Європі. Таким чином, з'явилася ще одна євразійська трансконтинентальна магістраль. Але її значення як міжнародне, так і внутрішнє для Китаю мінімальне. На залізниці в Китаї припадає до 2/3 вантажів, що їх перевозять сучасні види транспорту, і значна кількість пасажирів.
Річковий транспорт найбільше розвинений на Янцзи, по Великому Китайському каналу, в нижній течії Сіцзяну і Сунґарі. Хуанхе, яка в Східному Китаї огинає Ордос і Лесове плато і яка на Великій рівнині тече вище навколишньої місцевості, використовується для судноплавства мало. Янцзи, судноплавна довжина якої перевищує 6000 км, перевозить більше 2/3 вантажів і пасажирів річкового транспорту країни. Великий канал, найдовший штучно створений водний шлях, простягається від Ханчжоу до Пекіна на 1600 км. Перевозить він зараз не стільки транзитні, скільки місцеві вантажі.
Автомобільний транспорт розвинений слабо. Більшість наземних шляхів не мають твердого покриття. Розміри автопарку малі, переважають вантажні автомобілі та автобуси. Менше одного автомобіля припадає на кожних 500 китайців. Насиченість країни велосипедами значна. Після 1949 р. в Китаї здійснено будівництво деяких стратегічних шосейних доріг світового значення. Тибет має тепер автомобільне сполучення з Ланьчжоу, Кашгаром і Ченду. Найважливішою є траса Ланьчжоу-Лхаса (2100 км). Прокладені також Сіньцзянське (Ланьчжоу-Урумчі) і Каракорумське (Кашґар-Пешавар у Пакистані) шосе.
Морський та авіаційний транспорт Китаю набув значного розвитку. Найбільшими аеропортами є Пекін, Шанхай і Ґуанчжоу, морськими портами — Шанхай, Далянь і Ціньхуандао.
Зовнішньоекономічні зв’язки КНР
Останнім часом значно розширилися зовнішньоекономічні зв'язки Китаю, а також збільшилась кількість галузей економічного розвитку країни, що беруть участь у цих зв'язках.
Широке залучення іноземних інвестицій спрямоване на досягнення певної мети: 1) використання найновіших досягнень НТП для подолання відставання від розвинених держав світу, мобілізація допоміжних ресурсів для структурної перебудови економіки; 2) підвищення кваліфікації національних кадрів; 3) збільшення валютних надходжень; 4) розширення каналів отримання інформації про важливі для країни напрями розвитку науки й техніки, а також передового управління виробництвом.
Певний інтерес для іноземних інвесторів у Китаї багато в чому визначається дешевизною робочої сили, багатими природними ресурсами, обширним китайським ринком, пільговим оподаткуванням, невисокою ставкою плати за земельні та виробничі площі. Вартість робочої сили в Китаї значно нижча, ніж у сусідньому Гонконзі. В Китаї прийнято закон про спільні підприємства (СП), які діють на основі китайського та іноземного капіталів. Іноземним інвесторам надають певні пільги: право вивозу прибутку за кордон, часткове або повне звільнення від податків протягом перших двох-трьох років діяльності, гарантія права власності. Система оподаткування заохочує капіталовкладення насамперед в обробну промисловість, стимулює експорт з метою отримання конвертованої валюти. Зазначимо Деякі особливості використання іноземних інвестицій у 1993 р.
Відбулося подальше розширення сфери прикладання іноземного капіталу. У Шанхаї, Пекіні, Гуанчжоу та інших містах іноземні інвестори отримали змогу в експериментальному порядку відкривати спільні магазини роздрібної торгівлі. В Даляні, Циндао, провінції Цзянсу, Ханчжоу, Куньмині та деяких інших містах іноземний капітал залучений для будівництва туристських та дачних зон, було розширено експеримент з утворення служб, які включились у зовнішньоекономічну діяльність. Високими темпами розвивалась зовнішня торгівля. За даними митниці, експорт складав 85 млрд доларів США, зріс на 18,2%, імпорт - 80,6 млрд доларів США, зріс на 26,4%. Нижче наводяться дані, які характеризують динаміку загального обсягу імпорту та експорту в Китаї (млн дол.).
Відбулася раціоналізація структури експорту та імпорту, питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту явно зросла питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. Китай імпортує товари головним чином із сусідніх країн і районів, частково з Японії, Росії, Республіки Корея та Гонконгу, а також із Європи та США. Імпортні товари включають гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировину й матеріали, транспортні засоби, апарати зв'язку тощо, а також наукомісткі технології та обладнання для реконструкції промислових підприємств країни.
1992 р. під час переговорів щодо поновлення місця Китаю у Генеральній угоді по тарифах та торгівлі (ГАТТ) було досягнуто певних зрушень. Китай ще в 1991 р. скасував дотацію на експорт, а 1992 p.- регулюючий податок на імпорт, знизив мито на 225 найменувань імпортних товарів, від 31 грудня 1992 р. знизив регулюючий податок ще на 3371 найменування. В результаті завдяки вжитим заходам рівень митних тарифів знизився на 7,3%, що створило сприятливі умови для доступу іноземних товарів на китайський ринок.
Наймасштабніше використання іноземного капіталу з метою сприяння господарському будівництву в Китаї почалось із 1979 р. Протягом 1979-1992 pp. було освоєно фактично 98,38 млрд дол., з них 38,18 млрд становили зовнішні прямі інвестиції. Наприкінці 1992 р. зареєстрованих у Китаї підприємств за участю іноземних інвестицій було 84 тис. Вкажемо на деякі особливості використання іноземних інвестицій у 1992 р. Цей рік став рекордним за розмірами задіяних іноземних інвестицій. Кількість затверджених проектів за участю прямих інвестицій зарубіжних фірм та масштаб інвестицій, обумовлений у контрактах, що підписані в 1992 p., наблизились до сумарних показників попередніх 13 років, разом узятих. Сума прямих іноземних інвестицій в 1993 р. склала 25,8 млрд. На початок 1993 р. у країні нараховувалось 68 кредитних установ іноземного капіталу в основному у п'яти ВЕР та восьми відкритих містах (Шанхаї, Таньцзіні, Даляні та ін.).
У 1979-1992 pp. Китай уклав із більш ніж 170-ма країнами та регіонами контракти щодо виконання ним підрядних будівельних робіт та експорту трудових послуг. Сума контрактів перевищила 25,5 млрд дол. Крім того, Китай створив чимало своїх підприємств за кордоном, їхня кількість наприкінці 1992 р. досягла 3416 (розташовані у більш ніж 120 країнах та регіонах п'яти континентів). Більшість підприємств орієнтована на промислове виробництво й розробку природних ресурсів.

Висновок
Згідно прогнозу експертів Всесвітнього банку (ВБ), ВВП Китаю у 2006 році зросте на 9,2 відсотків, що стане можливим завдяки динамічному експортному попиту та стрімкому зростанню інвестицій.
Аналітики ВБ також відзначають, що в поточному році китайська економіка зіткнеться з такими міжнародними проблемами, як невдосконале регулювання у рамках глобального дисбалансу та збільшення кількості торгових суперечок, не дивлячись на зниження активного торгового сальдо Китаю, а також з такою внутрішньою проблемою, як можливість перегріву економіки у сфері кредитування та інвестування.
На думку китайських аналітиків Інституту економіки при Пекінському університеті та Державного статистичного управління КНР, виходячи з можливостей економічного зростання Китаю до 2030 року, вважається реальним зберігати середньорічне економічне зростання на рівні 7,2 відсотки та вище. Це свідчить про те, що у наступні 25 років китайська економіка буде, як і раніше, зростати високими темпами і знаходитися у стадії поступального та швидкого розвитку.
В опублікованому 2 квітня ц.р. науково-дослідницькому докладі «Про зростання китайської економіки (2006) – економічне зростання в ході розширення відкритості для зовнішнього світу», вказується, що в даний час китайська економіка переживає період прискорення індустріалізації, що свідчить про те, що економіка вступила у тривалий період швидкого зростання.
Китайські аналітики підкреслюють, що з початком проведення політики реформ та відкритості у 1978 році і до теперішнього часу китайська економіка зберігала вже протягом 27 років більш 9,3 – відсоткове зростання. За відсутності неконтрольованих надзвичайних міжнародних та внутрішніх подій у сфері політики, економіки, культури та військових проблем, а також стихійних лих середньорічне економічне зростання в Китаї, як передбачається, зможе зберігатися на рівні 7,2 відсотки і більше.
Виходячи з такої тенденції, до 2010 року з урахуванням нинішніх цін, природного зростання населення середньорічний ВВП в Китаї зросте в два рази у порівнянні з рівнем 2000 року і перевищить середній рівень сучасних средньорозвинутих країн.
До 2020 року ВВП на душу населення в Китаї, як прогнозується, збільшиться в 5 разів у порівнянні з 2000 роком і буде досягнута мета всебічної розбудови середньозаможнього суспільства.
До 2030 року ВВП на душу населення в Китаї буде в 11 разів вище за рівень 2000 року і досягне рівня країн, що розвиваються, з високим рівнем прибутків.
Продовжуючи подальший розвиток, до середини нинішнього століття Китай як велика економічна держава увійде до числа середньорозвинутих країн.
Разом з тим, за наслідками аналізу ситуації в Китаї, китайськими експертами були виділено 10 головних суперечностей та перешкод, які можуть негативно вплинути на подальший розвиток КНР і вимагають негайного вирішення. Зокрема: регулювання ринку капіталу; проблема розвитку селянства, села та сільського господарства; комерційні банки; зростання та розвиток китайської економіки; структура та політика виробництва; регіональний економічний розвиток; структура управління компаніями; зовнішня торгівля; торгова політика; громадська економіка (що включає громадське управління, розподіл прибутків та рівень розбіжностей у прибутках).

 

Яндекс.Метрика >