...
Реферат на тему: “Оцінка рівня забезпеченості та ефективного викори-стання ресурсного потенціалу” PDF Печать E-mail


ПЛАН
1.    Природно-ресурсний потенціал як економічна категорія : сутність та зміст .
2.    Методологічні основи та методичні підходи до визначення ефек-тивності природно-ресурсного потенціалу.
3.    Економічна оцінка природно-ресурсного  потенціалу. Основні шляхи  та  резерви підвищення ефективності його використання

Природно-ресурсний потенціал як економічна категорія:  сутність та зміст
Наростаючі темпи використання природних ресурсів зумовлюють  проблему раціонального використання, розширеного відтворення  та  охо-рони природних ресурсів. Негативні екологічні наслідки безгосподарсько-го використання ресурсного потенціалу природи стають  все  більш відчу-тними. В ринкових  умовах необхідно здійснити економічну оцінку при-родних угідь, що сформує основу для платного природокористування під-приємствами різних форм власності і форм господарювання.
Виробництво аграрним сектором сировини для харчової та перероб-ної  промисловості є неможливим без природного середовища як  матеріа-льної основи всякого процесу виробництва. Проте не всі елементи   навко-лишнього природного середовища не в однаковій мірі впливають на  ви-робництво продовольчої сировини. Частина виступають як засоби  вироб-ництва, інші як - виробничі  ресурси,  що становить продуктивні  сили  та ресурсний  потенціал  території. Природні  фактори  можуть  безпосеред-ньо приймати  участь в матеріальному виробництві  і  невиробничій діяль-ності або ті, що на даному рівні розвитку продуктивних  сил  можуть впливати  на  виробництво, але не  приймаючи  безпосередньої  участі  в  ньому. 
Основними  показниками  економічної ефективності використання,  відтворення та охорони  природно-ресурсного потенціалу регіону  є  їх  частка  у земельній території держави, обсязі валової і товарної продукції,  вартості  людського  потенціалу,  прибутку.  Досягнення  науково-технічного прогресу відкривають нові можливості залучення у виробниц-тво  нових видів та більш повного використання залучених у  процес сус-пільного виробництва природних  ресурсів. 
Природокористування в агропромисловому комплексі являє сукуп-ність різноманітних форм використання відтворення та охорони природ-но-ресурсного, сукупністю продуктивних сил виробничих відносин та ор-ганізаційно-виробничих форм експлуатації людиною об’єктів навколиш-нього природного середовища для задоволення суспільних потреб. При-родні  ресурси,  враховуючи   значну  роль  трудових, матеріально-технічних  та  фінансових  ресурсів,  все-таки  відіграють  провідну  роль   у  розвитку   агропромислового  комплексу,  особливо  його  другої  (сіль-ськогосподарських товаровиробників)  та  третьої   (підприємства  харчо-вої  та  переробної промисловості,  тощо)  сфери.  Природні  ресурси  ви-ступають як економізована  природа.
Особливе  місце  належить  земельним  ресурсам,  родючість  яких  можна  відновити  шляхом  значних  капіталовкладень  на  одиницю  про-дуктивних  угідь,  проте  цей  процес  є  надто  повільним (за  100  років можна  відновити лише  1  см  гумусового  горизонту).
Розробка  і  впровадження комплексних  державних  програм  пере-творення  навколишнього  природного  середовища  дозволить  поліпшити  властивості  ресурсів  природного  середовища  та  їх  продуктивний  по-тенціал.  Під  поняттям  перетворення  розуміється  направлена  діяльність  по  захисту  від  стихійних  явищ,  ліквідація  наслідків  антропогенного  навантаження  та  інші  природоохоронні  заходи.
Неоднорідні погодно-кліматичні  та  ґрунтові  обумовили  створення  різних типів  систем використання, відтворення  та охорони природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал території) в сільськогосподарсь-кому  виробництві.

Методологічні  основи та методичні   підходи до визначення ефективності природно-ресурсного  потенціалу

Розвиток ринкових  відносин в  агропромисловому комплексі, зок-рема його другій  сфері (сільськогосподарському  виробництві), потребує економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, особливо земельних угідь  продовольчого призначення. Використання, відтворення  та  охоро-на  природно-ресурсного потенціалу земельної території здійснюється за допомогою складного  організаційно-економічного механізму з  врахуван-ням  взаємодії природних, суспільних  та правових  факторів.
Ринок як економічний  простір існування  товарно-грошових відно-син диктує вимоги до  виробництва продовольчої сировини. В перехідних умовах до ринку виникає потреба розробки теоретичних та  методологіч-них засад механізму  визначення економічної  оцінки та  ціни  різних видів  природних ресурсів: землі, лісу, води, повітря та  ін.. На  основі  комплек-сної економічної оцінки природних ресурсів, визначення продуктивного продовольчого потенціалу природних стане  можливим визначення  орен-дної  платити  за  використання конкретної  величини  одиниці, наприклад розміру земельної  ділянки. При економічній оцінці необхідно врахувати  диференціальну ренту 1 і 2  та абсолютну ренту. Проте теоретико-методологічні  та  методичні основи  грошової  оцінки  природних ресур-сів, зокрема, земельних  угідь  без  корегування  неможливо  використати в  ринкових умовах для  визначення орендної плати  за природні  ресурси, зокрема  землю або  їх економічної оцінки.
В  перехідних умовах до  ринку  необхідно  відновити дійсну  суть  ренти. Орендна  плата  за  природні  ресурси,  зокрема землю  є  не  чим  іншим як виразником фактичних економічних  відносин  між  землевлас-никами  та  землекористувачами, як  між орендодавцями та  орендаторами.  Принцип платності є основним  принципом  природокористування, що  стосується  всіх  форм  господарювання. Відтворення та  охорону  стану природних ресурсів можливо  здійснювати шляхом збільшення капітало-вкладень на  природоохоронні  цілі на  одиницю їх виміру, на  що  потріб-ні фінансові ресурси, які  формуватимуться з  фону плати за використання природних ресурсів. Проблема  відновлення істинного співвідношення  між  різними  видами ренти  та  ціною землі, земельним  податковим, оре-ндною  платою  є особливо актуальною та  недостатньо  вирішеною. Еко-номічна оцінка природних ресурсів повинна включати в себе кількість і перелік засобів, їх суспільну вартість і  економічну, соціальну, екологічну ефективність.
Економічна  оцінка  відтворення  має  фіксувати  напрями  зміни  або  збереження  ресурсів  в  натуральному  та  вартісному  виразах. Сам  факт  оцінки  відтворення  природно-ресурсного потенціалу за  своєю сут-ністю являється  природоохоронним заходом, тобто оцінкою збереження природних  ресурсів  продовольчого  призначення.  При економічній  оці-нці природно-ресурсного  потенціалу необхідним  є  визначення  критерію  і  системи  показників характеристики  рівня  віддачі та  використання. Методологічні  підходи  щодо  економічної  оцінки  ефективності  викори-стання, відтворення  та  охорони природно-ресурсного потенціалу  базу-ються  на  зіставленні  оцінених результатів природокористування  в  ком-плексі  з  відтворенням  і  збереженням ресурсного  потенціалу  із  витра-тами  на  їх  здійснення в  натуральній  або  вартісній  оцінці.
Критеріальним  виміром  економічної  оцінки ефективності  викори-стання, відтворення  та  охорони природно-ресурсного потенціалу є  варті-сна  форма  її  виразу, яка  визначається шляхом  відношення валового  внутрішнього  продукту за певний  період  до  обсягу  сукупних  витрат природних  ресурсів.. Натуральна  форма  виразу доцільно  використову-вати  при  визначенні  ефективності  використання  земельних, водних,  повітряних та  інших  видів  природних  ресурсів. Отже економічну  оцін-ку використання,  відтворення  та  охорони  природно-ресурсного потенці-алу доцільно  проводити  за  наступною системою показників:
площа  та частка у  загальній площі земель сільськогосподарських угідь, в тому  числі орних  еродованих,  рекультивованих, техногеннозаб-руднених та  інших видів земель;
урожайність та  продуктивність  одиниці  земельних  угідь  в  рос-линництві;
продуктивність худоби  та  птиці;
виробництво  продукції  тваринницької  галузі  на  одиницю  сільсь-когосподарських угідь;
прибуток та рівень рентабельності сільськогосподарського вирроб-ництва  в галузевому  розрізі;
прибуток та рівень рентабельності виробництва  сировини  для  хар-чової  промисловості  та  виробництва  продуктів  харчування;
обсяг спожитої  води;
частка споживання води;
виробничі та інші втрати води;
обсяг скинутої води у природні водоймища, її вартість та збитки від  цього;
капіталовкладення та поточні витрати на розширене відтворення  та  охорону водних ресурсів;
капіталовкладення та поточні витрати на розширене відтворення  та  охорону надр;
капіталовкладення та поточні витрати на розширене відтворення  та  охорону лісових ресурсів;
капіталовкладення та поточні витрати на охорону атмосферного по-вітря;
капіталовкладення та поточні витрати на охорону інших видів  при-родних ресурсів

Економічна оцінка природно-ресурсного  потенціалу. Основні шляхи  та  резерви підвищення ефективності його використання
Нераціональне природокористування в агропромисловому комплек-сі України є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та со-ціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необ-хідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, об-грунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і, особливо, в його продовольчому комплексі.
Розвиток агропромислового виробництва супроводжується майже повсюдним забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та ін-шими агрохімікатами грунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси про-дукції рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні умови життя людей, на якість природного середовища і здоров’я населення.
Забруднення оточуючого природного середовища, надмірна хіміза-ція сільськогосподарського виробництва  привели до  появи  в  складі хар-чових  продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин не пере-вищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних захворювань.
Забруднене і  деградоване довкілля справляє негативний вплив  на: господарську  діяльність  суспільства,  її  ефективність; функціонування  біосфери  загалом  та  продуктивність окремих природних і  культурних екосистем; відтворювальний відновлювальний  та  асиміляційний  потен-ціал  навколишнього природного середовища; на  людину як об’єкт при-родокористування.
Нарощування  промислового виробництва без  належного  еколого-економічного обгрунтування  призвело  до  посилення  ресурсної напру-женості, виникнення   цілого  ряду  екологічних  проблем  і  прогресуючо-го  зростання   факторів “екологічного ризику”. Серед  них – забруднення  атмосферного повітря. Головними  причинами, які  зумовлюють забруд-нення  атмосферного повітря, слід  вважати моральне  та  фізично  застарі-ле технологічне  та  газоочисне  обладнання, а  в  окремих  випадках – від-сутність  газоочистки  та  автоматичного контролю  за  приладами, низька технологічна дисципліна. Практично  не  діють  інструменти  та  важелі  які  б  стимулювали  і  спонукали підприємства  до  впровадження  еколо-гобезпечних  технологій, очисного  обладнання нових поколінь.
Важливою  проблемою є розробка  принципово  нової  екологічної стратегії соціально-економічного розвитку  країни, визначення  пріорите-тів  у  сфері  екології  на  державному, регіональному,  місцевому  рівні.  В  основу  екологічної стратегії  соціально-економічного розвитку  необхідно  закласти  слідуючі  основні  принципи: пріоритет  екології над економі-кою; пріоритет екологічних критеріїв показників і  вимог  над економіч-ними; раціональне поєднання  ринкових  і  державних  економічних та  адміністративних  інструментів і  важелів  регулювання  екологічних  від-носин, тобто відносин  між  суспільством  і  природою; оптимальне  та взаємоузгоджене застосування  методів галузевого і  територіального управління природокористуванням і охороною  навколишнього природно-го середовища, перенесення  центру  ваги  та  відповідальності  за  розв’я-зання  ресурсно-екологічних проблем на  місцеві  органи  влади  і  управ-ління; інтеграція  екологічного та  економічного  підходів до  розвитку  і  розміщення  продуктивних  сил  у  єдиний  еколого-економічний  підхід  шляхом  розробки  та  застосування  у  практиці  господарської  діяльності  еколого-економічних нормативів, показників, стандартів і  вимог;  чітке визначення  державних, регіональних та  місцевих екологічних  пріорите-тів на  різні  строки прогнозування  соціально-економічного розвитку  та  основних  напрямів вирішення  екологічних  проблем. Основними  напря-мами  еколого-економічної  політики держави  з  метою  реалізації цілей  сталого  розвитку  є наступні:
врахування  вимог  екологічної безпеки при  здійсненні  структурної  перебудови;
формування якісної  структури  споживання  на  основі  принципів раціональності та  безвідходності;
перехід  до  загальної  системи платного  природокористування;
регіональний,  а  не  галузевий  підхід  до  охорони  природи.
Здійснення екологічної політики в  країні доцільно  провадити в  де-кілька  етапів: виконання екологічних заходів: до 2000-р. – дії, направлені, насамперед,  на  відтворення  генофонду,  забезпечення  виживання  нації. Вони  мають  включати: забезпечення  населення  чистою  водою,  особ-ливо  питною,  та  чистими продуктами  харчування; створення  інформа-ційної екологічної служби (банку  даних, постійно оновлюваного).
2000-2002 рр. – вирішення  проблем  відходів,  а  саме: переробка  побутових  відходів; переробка  промислових  відходів  з  можливою ути-лізацією; переробка  чи  захоронення  ядерних  та  токсичних  відходів; прийняття законодавчої  бази,  яка  б  зробила  переробку  відходів  еко-номічно  доцільною.
2003-2005 рр. – розробка  та  впровадження  довгострокових  еколо-гічних  програм,  що  мають  включати використання альтернативних  джерел  енергії, запровадження  енерго- та  ресурсозберігаючих  техноло-гій  у  всіх  галузях  промисловості  та  сільського  господарства.
Основними  шляхами підвищення  ефективності  використання  природних  ресурсів  продовольчого  комплексу  є  наступні:
моніторинг  природного  середовища;
науково-обгрунтоване  регіональне  розміщення народногосподар-ського  виробництва;
поглиблення  регіональної   спеціалізації;
здійснення  заходів  з екологізації  виробництва;
забезпечення  оптимізації  структури  сільськогосподарських  угідь;
перехід  від  затратного  до  ресурсо- та енергозберігаючого госпо-дарювання;
формування  економічної збалансованості аграрного  виробництва  в  регіонах  з  урахуванням  їх  природно-ресурсного потенціалу;
дотримання  вимог  екологічної  безпеки;
застосування  екологічно-прогресивних технологій;
здійснення   заходів з  підвищення  родючості  грунтів.
Екологізація  агропромислового виробництва – це впровадження ре-сурсозберігаючих, енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій в переробних галузях, альтернативних систем  землеробства  з обмеженням використання хімічних засобів   для  підвищення  родючості грунту  і  за-хисту рослин, врахування можливостей  природи  до  самовідновлення.
Природоохоронні, екологобезпечні   й  ресурсозберігаючі  напрями   науково-технічного  прогресу  повинні  бути  пріоритетними. Можливості  реалізації комплексу  заходів  в  подоланні  екологічної  кризи  та  оздоро-влення  навколишнього  природного  середовища   як  на  рівні  країни,  так  і  на  регіональному рівнях  визначаються  в  основному  трьома  фак-торами  (економічний, науково-технічний  потенціал). Дефіцит  вітчизня-ного екологічного  обладнання  стримує інвестування  природоохоронних програм   і  окремих  заходів. Таке  становище  пояснюється  обмеженістю як  фінансових ресурсів, так  і  матеріальної  основи  їх  реалізації. 
Виникає  необхідність створення  єдиної системи  регіонально-економічного  регулювання   і  контролю  за  дотриманням  екологічних  стандартів,  забезпечення якості   навколишнього  середовища. Слід  ство-рити  єдиний  орган, який ефективно  і  цілеспрямовано  регулюватиме  та  контролюватиме   процеси  природокористування,  відтворення, збере-ження,  охорони  й  примноження  природних  ресурсів, навколишнього  середовища  загалом, а  також  реалізацію  заходів  екологічного  призна-чення  у  відповідності   до  чинного  законодавства.
До  компетенції  місцевих  органів  управління  мають  входити  за-ходи  щодо реалізації  стратегії  охорони  довкілля  конкретного  регіону:  встановлення  гранично  допустимих  норм  забруднення;  застосування економічних  регуляторів  природокористування  (місцевих  податкових  пільг,  субвенцій,  дотацій,  премій,  компенсаційних і  штрафних платежів  за  спричинену  шкоду);  введення  обмежень  на  виробничу  діяльність,  пов’язану із забрудненням  навколишнього  середовища, визначення по-рядку  “екологічного” страхування  підприємств.
З  метою  упорядкування  джерел фінансового  забезпечення  приро-доохоронної  діяльності  в  країні  необхідно створити  цільові  фонди  охорони і відтворення  природних  ресурсів  на  підприємствах - природо-користувачах,  при  місцевих  та  державному  бюджетах   з  наступною трансформацією  цих  фондів  у  екологічні  банки.
Екологічні  фонди  можуть  створюватись  за  рахунок   різних  дже-рел,  а  саме: амортизаційних  відрахувань  на  відновлення  природоохо-ронних об’єктів;  податків  на  підприємствах  за  забруднення  навколиш-нього  середовища;  субсидій  з  бюджетів;  внесків  по  страхуванню  від  екологічних  аварій;  добровільних  внесків  та  інших  джерел.
Формування  і  реалізація  еколого-економічної  політики  на  перс-пективу  базується на  необхідності  взаємного узгодження  екологічної  і  економічної  концепцій.  Без  урахування  екологічного  фактору  не  мож-на  вирішувати  проблему  сталого  розвитку  економіки  країни,  в  тому  числі  її продовольчого  комплексу.  Це  вимагає  прийняття  рішень  з  екологічної  оцінки  економічної політики,  тобто  визначення  прямих  та  непрямих  можливих  наслідків  проектів,  оцінка  варіантів  співвідно-шень  між  економічною  вигодою  і  можливою  шкодою  навколишньому  середовищу.  Тільки  такий  підхід  дає  можливість  визначити  заходи  щодо  мінімізації  негативних  дій  і  сприяти   позитивному  впливу   еко-номічної  політики  на  навколишнє  середовище.
Організаційно-економічний  механізм управління навколишнім се-редовищем повинен  включати:  економічне  стимулювання  ресурсозбері-гаючої  і  середовищезахисної  діяльності;  організаційні  заходи,   що  за-безпечують  виконання  природоохоронних  заходів.
Основними  природоохоронними заходами мають бути:  реконстру-кція промислових  підприємств,  перехід  на  безвідходні та  маловідходні технології,  утилізація  відходів  виробництва;  будівництво  очисних  спо-руд,  газо-  і  пилоуловлювачів; рекультивація  порушених  земель; органі-зація моніторингу  та  єдиної  державної  охорони природного  середови-ща  та  інші  заходи.
Проблему  раціонального  природокористування,  відтворення  та  охорони  ресурсів  природних  ресурсів  та  стабільності  збалансованого  приросту  сільськогосподарського  виробництва  можливо  забезпечити  при  слідуючих  умовах:
- районування  природних  умов  і  ресурсів  на  основі  всебічного  їх  дослідження;
- комплексна  економіко-екологічна  оцінка  продовольччої  ефекти-вності  природно-ресурсного  потенціалу;
- забезпечення  розширеного  відтворення   та  охорони  родючості  земельних  угідь;
- проведення  комплексу  природоохоронних (меліоративних,  агро-технічних,  організаційно-економічних)  заходів.

Література
1.    Україна і ринок в контексті міжнародного досвіду. – К.: Товариство “Знання” України, 1991. – 48 с.
2.    Україна у цифрах у 1996 році: Кор. стат. довід. / Міністерство стати-стики України / Відповідаль-ний за випуск В.В. Самченко – К.: Нау-кова думка, 1997. – 176 с.
3.    Український інвестиційний журнал “Welcome”. – Київ. – 1997. – Лютий. – №1-2.
4.    Український інвестиційний журнал “‘Welcome”. – Київ. – 1997. – Січень. – №1-2.
5.    Управление экономическим и социальным развитием области. / Отв. ред. Чумаченко Н.Г.: В 2-х т. – К.: Наук. думка, 1987. – 304 с.
6.    Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. – Львів: Світ, 1994. – 304 с.
7.    Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ, 1994. – 606 с.

 

Яндекс.Метрика >