...
ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ PDF Печать E-mail

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Серед багатьох класифікацій статевої імпотенції найбільшого визнання набула класифікація Й.М.Аптера (1972), побудована за етіологічним принципом. Згідно даної класифікації у чоловіків виділяють такі основні форми порушень статевої функції (імпотенції).
1.    Психогенна (невротична, умовно-рефлекторна). До цієї форми імпотенції відносять всі випадки статевих розладів, які зумовлені порушенням вищої нервової діяль¬ності в резу¬льтаті психічних травм, дисгармоній в статевому житті, статевих збочень і відхилень, інших конфліктних чинників, які порушили нормальний перебіг фаз копуляційного циклу (лібідо, ерекція, еякуляція, оргазм).
2.    Нейрогенна або цереброспінальна (внаслідок органічних захворювань центральної нервової системи, інфекцій, травм, пухлин, інтоксикацій, променевих уражень тощо).
3.    Соматогенна, як наслідок гострих і хронічних соматичних захворювань (інфекцій та інтоксикацій, соматогенної астенії).
4.    Ендокринна, спричинена порушенням функцій (захворюванням) залоз внутрішньої секреції.
5.    Рецепторна, або уро-генітальна, як наслідок захворювань місцевих статевих органів (недорозвинення, інфекцій, травм, інтоксикації, променевого ураження тощо).
Окрему групу хворих, які потребують особливої тактики лікування і цілеспрямованої психотерапії, становлять особи із сексуальними неврозами. При відсутності урологічних захворювань таких хворих належить направляти до психоневролога, і в жодному разі не призначати масаж простати, гормонотерапію тощо. Маніпуляція на статевих ор¬ганах в урологічному кабінеті у хворих на сексуальні неврози завдає шкоди, оскільки є додатковою травмою, яка посилює невротичний стан (Й.М.Аптер, 1972).
Серед причин рецепторної імпотенції провідне місце належить хронічним простатитам. Етіологічно виділяють інфекційні і застійні простатити.
Застійні (асептичні) простатити обумовлені застоєм секрету зало¬зи і еякуляту внаслідок неритмічного статевого життя, статевої абстиненції, утримання. Причиною цієї форми хронічного запалення передміхурової залози можуть бути і виразні застійні явища венозної крові в ділянці малого таза та мошонки. Цьому сприяє надмірний розвиток сечо¬статевого венозного сплетіння – велика кількість звивистих тонкостін¬них вен в ділянці малого тазу. За певних умов (при тривалому порушенні нормального статевого життя, зловживанні статевим зносинами, інтенсивній мастурбації, частих незадоволених статевих збудженнях, перерваних або затягуваних статевих актах) у венозних судинах малого тазу депонується значна кількість крові. За таких умов знижується тонус м’язів передміхурової залози, зменшується її скоротлива функція. Внаслідок цього відбувається неповне спорожнення секрету і при наявності інфекції розвивається хронічний інфекційний простатит.
В 50-х роках в урології переважала думка про те, що простатит має переважно інфекційне походження. Це породжувало у хворих нереалізовані практичні надії вилікуватись з допомогою лише вірно підібраних антибактеріальних препаратів. Сьогодні в медичній науці є достатньо доказів, які вказують на те, що мікробний компонент в походженні простатиту є вторинним (М.Левін, 2001). Він приєднується до вже присутніх структурних змін в предміхуровій залозі. Ці зміни не лише є початковим етапом простатиту, але й виявляють суттєвий вплив на подальший перебіг цієї хвороби.
Для попередження запальних процесів в передміхуровій залозі треба перш за все запобігати за¬стійним явищам у ділянці малого таза. Для цього необхідно чергувати сидячу розумову роботу з фізичною роботою на свіжому повітрі, не до¬пускати запорів, не переривати статевий акт з метою попередження за¬пліднення жінки (користуватися презервативами або іншими засобами контрацепції), не зловживати частими збудженнями, особливо на фоні тривалого утримання і без статевого акту.
Гостра гіперемія передміхурової залози часто спостерігається у молодих чоловіків, особливо у військовослужбовців, які не ведуть регулярного статевого життя і не займаються онанізмом.
Інфекційні простатити можуть бути викликані бактеріями, вірусами, мікоплазмами, тріхомонадами, кишковими або тифозними паличками тощо. Найчастіше інфекція проникає в залозу при запаленні заднього відділу сечівника, особливо після катетеризації сечово¬го міхура, цистоскопії та інших ендоуретральних маніпуляцій.
Патогенетично виділяють декілька груп простатитів (О.Л.Тіктінський і інші, 1985). Гематогенні простати виникають при запальних інфекційних захворюваннях шляхом інфікування з вогнищ інфекції (у хворих хроніч-ним тонзилітом, гайморитом, фронтитом, пневмоніями, холециститами, гнійними захворюваннями шкіри тощо.
Окрему групу становлять простатити, що виникають внаслідок інфікування залози уриногенно через сечівник або запалення нирки та сечовий міхур:
– уриногенним висхідним шляхом (у хворих уретритами) – а також після статевого акту з жінкою, яка страждає інфекційними захворюваннями статевих органів;
– уриногенним низхідним шляхом (при запально-гнійних захворюваннях нирок);
– висхідним каналікулярним шляхом (при епідидимітах, фолікулітах, деферентитах).
До третьої групи належать простатити, які розвиваються внаслідок інфікування лімфогенним шляхом при захворюваннях тканин та органів, які розта¬шовані поряд (проктити, тромбофлебіт геморойних вен тощо). В залежності від переважного ураження елементів простати І.М.Прудомін-ський виділив чотири форми хронічних простатитів: катаральний, фолікулярний, паренхіматозний і парапростатит.
При катаральному простатиті (перша стадія процесу) запалені тільки вивідні протоки, іноді слизові оболонки поряд розташованих залозистих дольок. Вивідні протоки залози заповнені зрушеним епітелієм. При цій формі простатиту величина залози змінюється не суттєво, перебіг запального процесу млявий, проміжна тканина залози не уражена запальним процесом. Внаслідок сильно вираженої болючості масаж передміхурової залози при цій формі простатиту не можливий.
У другій (фолікулярній) фазі запального процесу деструкція епітелію більш виражена. Внаслідок набухання слизової оболонки вивід¬них протоків спостерігається часткове закупорювання їх просвіту. Депонуючись в залозі продукти запалення розтягують порожнини фолікула, утворюється гнояк. Дегенеративні і проліферативні зміни сецернуючого епітелію залози спричиняють порушення його функції. Як наслідок, в секреті простати зменшуються або повністю зникають лецитинові зерна. З вивідних протоків слизової оболонки залозистих часток запальний процес поширюється на проміжну тканину. Інфільтрований з набряком проміжної тканини фолікул виступає у вигляді зерна (горошини) на поверхні залози. Такий фолікул при пальпації болісний. Порушення функціональної здатності простати у цій фазі пов’язане з інтоксикацією залозистого епітелію бактеріальними токсинами і продукта¬ми запального процесу.
Нагромаджування продуктів запального процесу призводить до значного розширення залозистих трубок предміхурової залози, перегородки між окремими дольками стають тонкими і розриваються. Після цього запальний процес переходить на проміжну тканину – частковий або розлитий паренхімозний простатит. Внаслідок розплавлення інфільтратів виникає велика кількість обмежених абсцесів. Розміщуючись в частках залози окремо або зливаючись між собою вони утворюють один гнояк (флегматозний простатит). Інколи біляклітинний інфільтрат у про¬міжній тканині заміщується сполучною тканиною з локаль¬них рубцевих утворень, перетворюючи цілу дольку передміхурової залози в рубцеву тканину.
Поширення запального процесу з передміхурової залози на сусі¬дню з нею клітковину спричиняє розвиток парапростатиту. В окремих випадках при лімфогенному або гематогенному проникненні інфекції, розвивається ізольований парапростатит без ураження тканини передміхурової залози; коли ж інфекція надходить до залози по венозних судинах то може виникнути гнійний тромбофлебіт із септичними явищами нагноєння перипросататичної клітковини і утворенням великої кількості гнояків.
Вказані об’єктивні морфофункціональні зміни запаленої передміхурової залози проявляються самими різноманітними, досить часто не¬зрозумілими і не передбачуваними щодо діагнозу, суб’єктивними відчут¬тями. Основні з них такі:
•    свербіння або коління в ділянці сечівника, заднього проходу, промежини;
•    тупі болі в ділянці крижів, попереку, яєчках, стегнах – за ходом сідничного нерва. Ці відчуття не постійні, вони то посилюються (після статевих зносин, прийнятті алкоголю), то затухають;
•    після сечовипускання або при дефекації з уретри виділяється кіль¬ка крапель слизового або слизово-гнійного секрету залози без домішки сперматозоїдів – простатерея (механічне видавлювання секрету залози при проходженні по прямій кишці твердих калових мас);
•    сперматорея – мимовільне виділення з уретри секрету сім’яних міхурців, що містять сперматозоїди. Найчастіше сперматорея спостерігає¬ться при запорах, як наслідок значного напруження черевного преса, скорочення прямої кишки і сім’яних міхурців, а також у період порів¬няно тривалого статевого утримання;
•    больові відчуття неврологічного характеру, що зумовлені подразненням нервових корінців попереково-крижового відділу хребта;
•    сечоміхурові симптоми (часті позиви до сечовипускання) пов’язанні з незнач¬ною кількістю виведеної сечі, в’ялий струмінь (про порушення процесів сечовиведення у чоловіків писали ще Гіпократ і римський лікар Гален).
Сечоміхурові симптоми досить часто спостерігаються і при аденомі передміхурової залози. Тому при діагностиці даних захворювань у хворих зрілого віку необхідно забезпечити диференційований підхід. Навіть незначні утруднення се¬човиділення, стоншення струменя сечі у хворого з анамнезом хронічного простату тривалістю 10 років і більше (особливо при поєднанні з такими симптомами, як сухість в ротовій порожнині, слабкість, адинамія), повинно насторожувати чоловіків, спонукати їх до обстеження в спеціаліста на предмет склерозу передміхурової залози.
Виразність сексуальних синдромів у хворих навіть з незначними змінами передміхурової залози в значній мірі залежить від втягування в запальний процес сім’яного горбика і сім’яних міхурців.
Тиктінський О.Л. і співавт. (1985) окремо виділяють атипічну клі¬нічну форму хворої передміхурової залози з незвичною локалізацією болі (лише в яєчках, прямій кишці, поперково-крижовій області, нижніх кінцівках тощо). Це пояснюється складною іннервацією передміхурової залози. Таких хворих досить часто лікують з діагнозом попереково-крижовий радикуліт, фолікуліт, проктит тощо.
Діагноз простатиту охоплює такі етапи (Н.Е.Времйов, 1998): 1)#гострий бактеріальний; 2) хронічний бактеріальний; 3) небактеріаль-ний і простатодінія (табл. 4).
Таблиця 4
Характеристика окремих типів простатиту
Тип    Причина    Симптоми
1.Гострий бактеріаль-ний    Спричиняється мікробами (бактеріями, вірусами, грибками)    Інтенсивні, але не тривалі. Жар (холод), в сечі кров, в ділянці малого тазу і мошонки біль, сечовиділення утруднене)
2.Хронічний бактеріаль-ний    Спричиняється мікроорганізмами    Тривалість різна, зумовлена інфекціями сечостатевих шляхів, які повторюються. Сечовиділення утруднене, біль в ділянці малого тазу, в мошонці, статевого члена тощо.
3.Небактері-альний    Не пов’язаний з бактеріями і не залежить від інфекцій (причини кінцево невідомі)    Ті ж, що і при хронічному бактеріальному
4.Простато-дінія    Болючість предміхурової залози може бути спричинена спазмами м’язів шийки сечового міхура, сечівника (не пов’язана з інфекцією)    Ті ж, що і при хронічному бактеріальному
Причиною бактеріального (інфекційного) простатиту досить часто є стрептококи і стафілококи, які живуть в різних органах здорового організму і спричиняють запальний процес лише за умови зниження захисних сил організму. У 30% випадків, причиною хронічного простатиту є хламідії і гардинели (умовнопатогенні мікроорганізми), які активізуються при зниженні імунної реактивності організму. У 5-20% хворих ганококовим простатитом захворювання виникає після перенесеного гонорейного уретриту. У 15-30% хворих тріхомонадний простатит виявляється на фоні специфічного уретриту. Значна частина простатитів обумовлена діяльністю віруса герпеса, а також спричинена невірно проведеною антибактеріальною терапією (грибковий простатит).
Внаслідок постійного подразнення великої кількості нер¬вових рецепторів запаленої передміхурової залози рефлекторно змінюється стан нервової системи і психіка хворого. Основною причиною цього е значна тривалість (один-два місяці і більше) перебігу хронічного простатиту. За умови відсутності лікування і несер¬йозного ставлення хворого до хвороби хронічний простатит може три¬вати декілька років. Постійний дискомфорт, недостатня обізнаність щодо хвороби із складністю її діагностування за суб’єктивними ознаками, переоцінка тяжкості свого захворювання на фоні прогресуючого зниження статевої функції досить часто призводить до розвитку неврастенічних явищ з порушенням сну, серцево-судинних і статевих розла¬дів. В окремих випадках знижується ерекція (інколи повністю), приско¬рюється сім’явилиття, стає болісною еякуляція, знижується відчуття оргазму, заявляються часті полюції.
Хронічний простатит не загрожує життю хворого, але відрізня¬ючись низькою ефективністю лікувальної терапії дуже часто призводить до порушень статевої функції (імпотенції). Кінцевим наслідком тривалого хронічного простатиту є рубцювання з утворенням рубцевих звужень передміхурової ділянки простати (склероз передміхурової залози). 3а таких умов утруднюється сечовиведення і можуть виникати важкі форми недостатності нирок.
Запальні процеси передміхурової залози є однією з причин екскреторної неплід¬ності чоловіків. Адже наявні в секреті передміхурової залози лейкоцити, бактерії та їх токсини шкідливо діють на сперматозоїдів. Підвищена кислотність соку запаленої передміхурової залози, наявність в ній слизу створює значну перешкоду для нормальної рухливості сперматозоїдів. За таких умов запліднювальна здатність сперматозоїдів значно знижується.
Причиною порушень статевої функції чоловіків може бути атонія передміхурової залози. В нормі м’язова тканина простати знаходиться в стані певного тонусу – невеликого скорочення. Внаслідок різних паталогічних змін м’язова тканина передміхурової залози атрофується, надмірно розслаблюється і втрачає свою здатність до скорочення. В нормі м’язова тканина простати становить близько 70% від її загальної маси. Паталогічна простата має в своєму складі близько 40% і менше м’язових структур.
Наслідком недостатнього тонусу м’язів передміхурової залози та атрофії знач¬ної кількості м’язових волокон є неповнє спорожнення залози, розтягнення залозистих трубок з виникненням застійних форм простатиту. Причини атонії передміхурової залози різноманітні і кінцево невідомі. Здебільшого вона (атонія) зумовлена порушенням кровообігу і застоєм венозної крові в органах малого таза внаслідок зловживання мастурбацією, статевих надмірностей, перерваних, затягуваних статевих актів, статевих збуджень, які не завершуються еякуляцією.
Характерними симптомами атонії передміхурової залози є суб’єктивні відчуття повноти і важкості в ділянці заднього проходу та промежини, виділення з уретри в кінці сечовипускання або в час дефекації простатичного секрету чи сперми. Порушення сечовипускання, частіші позиви, в’яло-переривчиста струмина, виділення сечі краплями в кінці сечовипускання – усе це ознака атонії м’язового апарату передміхурової залози, який бере участь у спорожненні сечового міхура (Б.Л.Полонський, Ю.О.Борисенко, 1972). Хворі з атонією передміхурової залози часто скаржаться на постійну втому, дратівливість, безсоння, пригніче¬ний стан, шлунково-кишкові розлади, болі в ділянці хребта і крижів. Досить часто у таких хворих на фоні підвищеної сексуальної збудливо¬сті спостерігається зниження адекватних і спонтанних ерекцій (аж до їх повного припинення), прискорене сім’явилиття, більш часті нічні полюції.
При пальпації атонічна передміхурової залози дещо збільшена за обсягом, не має чіт¬ких контурів, в’яла, безболісна. Навіть легкий масаж і слабке натискування на залозу спричиняє виділення значної кількості секрету з вели¬ким вмістом лейкоцитів.
Відновити нормальний м’язовий тонус простати надзвичайно важко. Найбільш ефективним лікувальним заходом атонії передміхурової залози є періодичний про¬тягом 2-3 місяців масаж залози. Показана фарадизація, ректальна дарсонвалізація, різні види гідротерапії, застосування тонізуючих (стрихніну, миш’яку, пантокрину, прозерину) і гормональних (андрогени, кортикостероїди, гонадотропін) препаратів. Щоб запобігти рецидивам хворим рекомендується ретельне обстеження і тривале лікування.

 

Яндекс.Метрика >