...
ЗАПАЛЕННЯ СІМ’ЯНОГО ГОРБИКА І СІМ’ЯНИХ МІХУРЦІВ PDF Печать E-mail

ЗАПАЛЕННЯ СІМ’ЯНОГО ГОРБИКА І СІМ’ЯНИХ МІХУРЦІВ

Тісний анатомічний зв’язок передміхурової залози з сім’яними міхурцями, задньою уретрою і сім’яним горбиком зумовлює системне захворювання цих органів при різних запальник процесах. При цьому в основі запалення усіх цих органів лежать одні й ті ж фактори: тривале зловживання мастурбацією, почи¬наючи з раннього віку, незадоволене статеве збудження, тривало застосову¬вані перервані і затягуванні статеві акти, статеві надмірності, переохо¬лодження, сидяча робота тощо. Зумовлюючи порушення кровообігу (венозний застій) в ділянці малого таза усі ці фактори за певних умов (наявність інфекції, переохолодження) сприяють розвитку хронічного простатиту, фолікуліту, уретриту, везикуліту, епідиміту.
Фолікуліт (запалення сім’яного горбика). В сім’яному горбику зна-ходиться велика кількість рецепторів, які беруть участь в здійсненні статевої функції чоловіків, зокрема ерекції і еякуляції. Запальні про¬цеси в ділянці задньої уретри і сім’яного горбика завжди супроводжують¬ся частими полюціями і прискоренням еякуляції. Інфекційний фолікуліт часто розвивається на тлі заднього уретриту, простатиту і запалень сім’яних міхурців.
Ще в 1955 році А.І.Васильєв виділяв чотири форми запалення сім’яного горбика: поверхневий фолікуліт (м’яка інфільтрація поширю-ється на слизову оболонку сім’яного горбика), інтерстиціальний (дрі-бноклітинна інфільтрація перетворюється в рубцеву тканину або щільний інфільтрат), мішаний і атрофічний фолікуліти. При мішаному фолікуліті на поверхні сім’яного горбика формуються невеликі (від макового зернятка до конопляного зерна) міхурці з вмістом жовто-білого кольору. Атрофічний фолікуліт характеризується зменшеними розміра¬ми сім’яного горбика. Внаслідок порушення тонусу м’язів, які оточують гирло сім’явивідних проток відмічається послаблення ерекції, запізнення еякуляції і ослаблення оргазму. Сполучнотканинне переродження сім’яних горбиків може призвести до зниження збудливості нервових закін¬чень і втрати оргастичних відчуттів.
Основним методом діагностики фолікулітів є уретроскопічне дослідження, а також пальцево-ректальне (болючість при натисканні на уретру в ділянці сім’яного горбика).
Лікування фолікулітів пов’язане перш за все з усуненням при¬чин, які спричиняють застійні явища в органах малого тазу. У випадках коли запалення сім’яного горбика є вторинним, і спричинене хронічним простатитом або везикулітом, доцільно, насамперед, лікувати запальний процес передміхурової залози і сім’яних міхурців. Після цього приступають до лікування фолікуліту. При м’якому і змішаному інфільтраті Б.Л.Полонський, Ю.О.Борисенко, 1973) рекомендують змащувати сім’яний горбик 20%-ним розчином нітрату срібла через уретроскоп один раз на п’ять днів. Під час та¬кого лікування хворий повинен утримуватись від статевих збуджень і зносин. При поліпозних фолікулітах найдоцільнішою є ендоуретральна електрокоагуляція через уретроскоп. Застосовують також теплові проце¬дури у вигляді теплих сидячих ванночок (38-39°С), гарячі мікроклізми, грязе- і озокерито- лікування, ін’єкції біогенними стимуляторами, всередину приймають йодид калію тощо.
Везикуліт (запалення сім’яних міхурців), як і фолікуліт, зде¬більшого поєднується з простатитом і епідидимітом. Інфекція (стафілококи, стрептококи, псевдо дифтерійна, тифозна палички тощо) проникає в сім’яні міхурці в основному із запаленої задньої уретри через сім’явивідні протоки, безпосередньо з простати або через кровоносні та лімфатичні судини з інших хворих органів та тканин.
Симптомами гострого везикуліту є загальна слабкість, підвищення температури до 38? і більше, важкість в ділянці промежини і прямої кишки з іррадіацією в ділянку сечового міхура, пахвинну зону, попереково-крижовий відділ хребта. У хворого підвищується статева збудливість. Внаслідок звуження або перегину сім’явивідної протоки в час еякуляції виникають колючі болі, які поширюються в передміхурову залозу і головку статевого члена. Ерекції часто не припиняються після здійснення статевого акту.
Кінцевий діагноз везикуліту ставлять на основі пальпації сім’яних міхурців через пряму кишку, а також шляхом аналізу результатів мікроскопічних досліджень секрету міхурців, везикулографії. При катаральному везикуліті в час паль¬пації відзначають незначну болісність і набряклість тканини у ді¬лянці міхурців; при інфільтративний формі сім’яні міхурці мають щільно еластичну консистенцію і більш болісні; при паравезикуліті на місці міхурців пальпується щільний болісний інфільтрат.
Секрет сім’яних міхурців для бактеріологічного дослід¬ження отримують шляхом масажу передміхурової залози з наповненим сечовим міхуром. Після масажу залози хворий повинен мочитися, щоб змити секрет простати з уретри і сечового міхура. Тоді сечовий міхур промивають стерильною дистильованою водою, залишаючи там 50 мл промивної рідини. Після масажу сім’яних міхурців хворий випускає решту промивної рідини до якої приєднується досліджуваний секрет. При хронічному везикуліті такий секрет містить в собі значну кіль¬кість лейкоцитів, еритроцитів, епітеліальних клітин. Шляхом центрифугування і посіву промивної рідини визначають тип мікрофлори і її чутливість до окремих антибіотиків.
Лікування катаральних і глибоких везикулітів полягає у призначенні значних доз антибіотиків, систематичному легкому масажі сі¬м’яних міхурців. В колінно-ліктьовому положенні хворого кожний сі¬м’яний міхурець притискують з боку живота до вказівного пальця, вве¬деного в пряму кишку. Масаж роблять в напрямку до простати (ззовні до середини). Сприяючи механічному видаленню продуктів запального процесу і підвищуючи м’язовий тонус та поліпшуючи крово- і лімфообіг, систематичний масаж сім’яних міхурців (10-15 однохвилинних сеансів не частіше, як через день) сприяє розсмоктуванню запальних інфільтратів. Одночасно з масажем проводять лактотерапію, теплові процедури у вигляді теплових сидячих ванночок і мікроклізм, грязе-парафінотерапію, ректальну діатермію, інші фізіопроцедури.

 

Яндекс.Метрика >