загрузка...
-->
Внутрішньосекреторна функція щитоподібної залози, паращитоподібних залоз, епіфіза, тімуса, статевих залоз PDF Печать E-mail

Внутрішньосекреторна функція щитоподібної залози, паращитоподібних залоз, епіфіза, тімуса, статевих залоз

1.1. Логіка викладу і засвоєння матеріалу
1.    Внутрішньосекреторна функція щитоподібної залози і паращитоподібних залоз. Наслідки гіпо- та гіперфункції щитоподібної залози, паращитоподібних залоз.
2.    Внутрішньосекреторна функція підшлункової залози, епіфіза і тімуса. Причини виникнення гіпоглікемії, цукрового діабету, діабетичної коми. Особливості змін функціональної активності тімуса з віком.
3.    Фізіологічна роль гормонів статевих залоз. Внутрішньосекреторна функція жіночих статевих залоз. Менструальний цикл і його фази. Передменструальний синдром.
4.    Первинні і вторинні статеві ознаки.
5.    Морфофункціональні особливості чоловічих статевих органів. Біологічні функції статевої системи чоловіків. Гормони чоловічих статевих залоз. Передміхурова залоза. Сім’яні міхурці.

1.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:
•    фізіологічна роль гормонів щитоподібної залози, паращитоподібних залоз, підшлункової залози, епіфіза, таламуса і статевих залоз;
•    причини виникнення гіпоглікемії, цукрового діабету та діабетичної гіперглікемічної коми;
•    можливі наслідки гіпо- та гіперфункції щитоподібної залози;
•    особливості перебігу менструальних циклів і вагітності;
•    морфофункціональні особливості чоловічих статевих органів;
•    причини виникнення запалень передміхурової залози.

вміти:
•    попереджувати розвиток гіпо- та гіперфункції окремих залоз внутрішньої секреції;
•    діагностувати стан гіпоглікемії, цукрового діабету, базедової хвороби, кретинізму, мікседеми та інших захворювань, пов’язаних з порушенням функцій окремих залоз внутрішньої секреції;
•    вміти попереджувати виникнення запальних процесів статевих органів і зокрема передміхурової залози.

1.3. Основні терміни і поняття
андрогени; базедова хвороба; вагітність; гіпертиреоз; гіпоглікемія; гіпоглікемічна кома; глюкагон; екзофтальмія; ендермічний зоб; епіфіз; естрогени; жіночі статеві залози; жовте тіло; ідіопатична гіпоглікемія; інсулін; калитка; кальцитонін; кретинізм; крипторхізм; ліпокаїн; мелатонін; менструальний цикл; мікседерма; овуляція; паратгормон; передменструальний синдром; передміхурова залоза; підшлункова залоза (ПЗ); простатит; робоча гіпоглікемія; тиреотоксикоз; тироксин; тімус; Тлімфоцити; трийодтироксин; чоловічі статеві залози; щитоподібна залоза (ЩЗ).

1.4. Теоретичні відомості
1. Внутрішньосекреторна функція щитоподібної залози і паращитоподібних залоз
Щитоподібна залоза (ЩЗ) лежить на гортані і трахеї спереду щитоподібного хряща. Вона характеризується інтенсивним крово- і лімфопостачанням. За одну годину через ЩЗ проходить близько 5-6 л крові. ЩЗ складається з двох потовщених часток і вузького перешийка між ними. Основними гормонами ЩЗ є кальцитонін і тиреоїдні гормони – тироксин та трийодтиронін. Для їх синтезу використовується амінокислота тирозин і йод. Взаємодіючи з гормоном паращитоподібних залоз – паратгормоном, кальцитонін регулює рівень кальцію та фосфору в крові, стимулює відкладання кальцію в кістках.
Паратгормон, навпаки, збільшує концентрацію іонів кальцію в крові за рахунок його виведення з кісток. Гормони ЩЗ регулють обмін речовин, диференціювання тканин, ріст організму, фізичний та розумовий розвиток. Стимулюючи утворення РНК в ядрах клітин, вони посилюють біосинтез білків, активують ферменти мітохондрій і окислення жирів, забезпечуючи таким чином належний енергетичний рівень обміну та теплоутворення. Люди з гіпофункцією щитоподібної залози важко переносять холод. Підвищуючи чутливість тканин до норадреналіну і адреналіну, тироксин і трийодтиронін активізують діяльність симпатичної нервової системи (різке збільшення частоти дихання, ЧСС тощо).
Функція ЩЗ регулюється тиреотропним гормоном аденогіпофіза, який, в свою чергу, знаходиться під контролем гіпоталамуса. Окрім того, ЩЗ іннервується симпатичними нервами, які посилюють секрецію і виділення в кров тиреоїдних гормонів.
Недостатність функцій ЩЗ (гіпотиреоз) в організмі дітей спричиняє розвиток кретинізму. При цьому захворюванні затримується ріст і психічний розвиток дітей, порушуються пропорції тіла. Недостатність ЩЗ у дорослої людини веде до розвитку мікседеми. У хворих мікседемою на 30-40 % знижується основний обмін; за рахунок збільшення тканинної рідини та жирової маси збільшується маса тіла. Підвищений вміст альбумінів в міжклітинній рідині призводить до затримки води в тканинах, розвитку слизових набряків. Мікседема характеризується зниженням основного обміну, низькою температурою тіла, набряком шкіри, ламкістю і випадінням волосся, сповільненим пульсом, в’ялістю кишечника, апатичністю, сонливістю, різким зниженням фізичної і розумової працездатності.
У жителів гірських місцевостей в їжі і в воді яких недостатньо йоду, виникає ендемічний зоб – значне збільшення ЩЗ. Надмірність функції ЩЗ (гіпертиреоз) супроводжується розвитком характерної феноменологічної картини отруєння організму її гормонами – тиреотоксикоз. Найбільш яскравим прикладом тиреотоксикозу є базедова хвороба. Характерними ознаками цього захворювання є збільшення залози, підвищення основного обміну, дратівливість, прискорене серцебиття, виражене вип’ячування очних яблук – екзофтальмія.
Енергетичні витрати організму при виконанні такими хворими фізичної роботи збільшуються в 2-3 рази; хворі швидко втомлюються, навіть від легкої роботи, інтенсивно потіють, швидко втрачають масу тіла. Близько 80 % хворих базедовою хворобою страждають порушенням психіки.
Гормони паращитоподібних залоз
Паращитоподібні залози (ПЩЗ) – мініатюрні тільця загальною вагою близько 0,1 г. Вони розташовані на задній поверхні ЩЗ. У людини є дві пари ПЩЗ. При їх видаленні вже через декілька днів виникають судома і смерть. Гормон ПЩЗ – паратгормон підтримує на нормальному рівні вміст кальцію в крові, регулює його відкладання в кістковій тканині, сприяє зв’язуванню кальцію білками і фосфатами. При зниженні вмісту кальцію в крові посилюється виділення паратгормона ПЩЗ. Кальцитонін що виробляється С-клітинами ЩЗ, навпаки, знижує підвищений вміст кальцію в крові (рис. 4.4).
Рис. 4.4
Регуляція кальцію в крові: 1 – щитоподібна залоза, 2 – паращитоподібна залоза, 3 – С-клітини щитоподібної залози

Гіпофункція ПЩЗ у дітей приводить до спазм (тетанія, спазмофілія у дітей). Зменшення вмісту кальцію в крові з одночасним підвищенням в ній калію зумовлює підвищення збудливості всього рухового апарату (мимовільні скорочення скелетних м’язів).
При гіперфункції ПЩЗ рівень кальцію в крові збільшується за рахунок виходу його з кісгок. Порушується функція кровообігу і травлення (пронос, блювота). Надлишок кальцію в крові веде до зниження збудливості нервової системи, зокрема кори великих півкуль, з’являється в’ялість і апатія.

2. Внутрішньосекреторна функція підшлункової залози, епіфіза і тімуса
Підшлункова залоза (ПЗ) – це залоза мішаної секреції, вона виконує зовнішньо- і внутрішньосекреторну функції. Органом внутрішньої секреції ПЗ є альфа- і бета-клітини острівків Лангерганса; бета-клітини виробляють інсулін, альфа-клітини – глюкагон.
ПЗ виділяє також гормон ліпокаїн. Стимулюючи обмін фосфоліпідів і окислення жирних кислот, ліпокаїн попереджує ожиріння печінки. Інсулін є поліпептидом, він стимулює синтез і гальмує розпад глікогену в печінці, сприяє його відкладанню в печінці і в м’язах, прискорює утворення жирів і білків із проміжних продуктів вуглеводного обміну, підвищуючи проникність клітин до глюкози, сприяє її окисленню.
Основна дія інсуліну полягає в регуляції нормативного рівня глюкози в крові – 80120 мг% (0,08-0,12 %). Така сталість концентрації глюкози створює оптимальні умови для енергозабезпечення клітин організму. Глюкозознижуюча властивість інсуліну пов’язана з особливим механізмом його гормональної дії. Підвищуючи проникність клітинних мембран для глюкози, інсулін забезпечує її транспорт в середину клітин і активізує внутрішньоклітинні ферменти для засвоєння клітинами глюкози, зокрема її перетворення в глікоген печінки, м’язів та інших тканин. Інсулін також активує синтез білків і жирів, сприяє перенесенню амінокислот через клітинні мембрани в клітини.
Інтенсивність секреції інсуліну і глюкагону залежить від рівня глюкози в крові. Тому ряд гормонів, що не діють безпосередньо на ПЗ, шляхом зміни вуглеводного обміну можуть активізувати виділення інсуліну. Так, адреналін надниркових залоз стимулює утворення глюкози із глікогену, глюкокортикоїди надниркових залоз стимулюють утворення глюкози із амінокислот, а тироксин ЩЗ посилює енерговитрати шляхом розщеплення глюкози. Загальна схема регуляції рівня глюкози в крові гормонами підшлункової залози представлена на рис. 4.5.
Рис. 4.5
Схема регуляції рівня глюкози в крові гормонами підшлункової залози

Виділення інсуліну ПЗ стимулюється подразненням блукаючого нерву і гальмується – симпатичним. Надмірне збільшення інсуліну в крові призводить до різкого зниження концентрації глюкози в крові (гіпоглікемія). Гіпоглікемія супроводжується посиленим потовиділенням, тахікардією, тремтінням тіла, відчуттям сильного голоду, надмірним збудженням.
З цієї ж причини може розвинутись гіпоглікемічна кома – небезпечний для життя стан з втратою свідомості. За таких умов в організм необхідно негайно ввести глюкозу або глюкагон, який за своєю дією на вуглеводний обмін є антагоністом інсуліну.
Причинами гіпоглікемії можуть бути довготривала важка фізична робота, голодування, передозування інсуліну при лікуванні цукрового діабету. При нестачі інсуліну рівень глюкози в крові стає більшим 120 мг% (гіперглікемія). Незасвоєна організмом глюкоза починає виділятися з сечею (глюкозурія). Розвивається важка хвороба – цукровий діабет (ЦД) з накопиченням в організмі токсичних продуктів неповного обміну жирів.
Характерними ознаками ЦД є спрага, поліурія (надмірне виділення сечі), кволість, швидка втомлюваність. ЦД часто супроводжується сухістю, сверблячкою, лущенням шкіри, її гнійно-запальним пошкодження (фурункульоз), хворобливими змінами нервової системи (розлади психіки), зорового аналізатора, інших органів і систем. У вагітних жінок хворих на ЦД народжуються діти з ризиком фізичного і розумового відставання. Причинами ЦД у дітей, молодих і літніх осіб можуть бути спадкова схильність до цього захворювання, інфекції, психічні і фізичні травми, надлишкове вживання вуглеводів (особливо солодощів) та жирів.
Антагоністом інсуліну є гормон глюкагон. Сприяючи розщепленню глікогену в печінці, глюкагон збільшує концентрацію глюкози в крові. Внаслідок швидкого розщеплення глюкагону ферментами крові його застосування з терапевтичною метою досить обмежене. Глюкагон стимулює глюконеогенез із залишків амінокислот у печінці. При спадковій відсутності у підшлунковій залозі хворої дитини альфа-клітин, які в нормі виробляють глюкагон, переважає гіпоглікемічна дія інсуліну, розвивається ідіопатична гіпоглікемія. Її симптоми: судомні припадки, кома, психічне відставання тощо.
В умовах виконання тривалих і напружених динамічних навантажень (марафонський біг, велогонки, лижні гонки тощо) спостерігається робоча гіпоглікемія – різке зниження глюкози в крові (до 40 мг % і менше). За таких умов може виникнути гіпоглікемічний шок з проявом вище зазначених ознак та з втратою свідомості. Такому спортсмену необхідно негайно ввести в кров глюкозу або глюкагон, який сприятиме збільшенню глюкози в крові за рахунок розщеплення глікогену. Для попередження гіпоглікемічного шоку марафонцям під час бігу рекомендується приймати водні розчини глюкози або меду.
Діабетична (гіперглікемічна) кома – ускладнення цукрового діабету, внаслідок якого в крові підвищується вміст глюкози. Причиною ДК часто є припинення введення інсуліну. Ранніми провісниками діабетичної коми є шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, біль у животі. В передкоматозному періоді хворі загальмовані, на запитання відповідають мляво, шкіра суха, дихання глибоке, відчуття спраги. Згодом млявість і сонливість посилюються, обличчя у хворого бліде, дихання стає шумне, у видихуваному повітрі відчутний запах ацетону, пульс частий, артеріальний тиск знижений.
Лікування хворого у стані ДК полягає у прийнятті достатньої кількості рідини (3-4 л на добу), введенні інсуліну (по 40-60 ОД підшкірно через кожні 2-3 години) і великої кількості рідини у вигляді ізотонічного розчину хлориду натрію (до 1,5-2 л на добу) внутрішньовенно.
Гіпоглікемічна кома – це коматозний стан, який розвивається внаслідок різкого зниження вмісту цукру в крові. Найчастішою причиною її виникнення є передозування інсуліну чи вживання недостатньої кількості їжі після його введення.
Легкі прояви гіпоглікемії супроводжуються відчуттям голоду, ознобу, загальної слабкості та пітливості. Щоб ліквідувати ці явища, достатньо з’їсти 2-3 шматочки цукру чи шматочок білого хліба. При гіпоглікемічних станах середньої важкості виникає відчуття голоду, неспокою, запаморочення, сповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, пітливість, двоїння в очах і розширення зіниць. З розвитком гіпоглікемічної коми з’являється виражена вологість шкірних покривів.
Терапія гіпоглікемічного стану залежить від вираженості симптомів. При збереженні свідомості, хворому дають чай з медом, 2-3 шматочки цукру; при важких формах – внутрішньовенно вводять 40-60 мл 40 % розчину глюкози.
Гормональна функція епіфіза
Епіфіз (шишкоподібна залоза) – залоза внутрішньої секреції незначної маси (до 0,25 г), розташована в борозні між двома передніми горбами чотиригорбкового тіла середнього мозку. Своїми ніжками епіфіз зв’язаний з таламічними (зоровими) горбами проміжного мозку.
Внутрішньосекреторна функція властива епіфізу тільки у віці до 7 років. Після цього епіфіз починає атрофуватись. Гормон епіфіза – мелатонін (синтезується із серотоніна) у статево незрілих ссавців затримує статевий розвиток, у статево зрілих осіб пригнічує утворення гіпофізом гонадотропних гормонів, а отже гальмує функцію статевих залоз. Після руйнування епіфіза в дитячому віці настає раннє статеве дозрівання з передчасним розвитком вторинних статевих ознак і раннім розумовим розвитком. Хлопчики 8-10 річного віку мають всі статеві ознаки дорослих чоловіків. При збільшенні епіфіза спостерігається ожиріння. Після кастрування розміри епіфіза збільшуються, що є доказом впливу статевих залоз на розвиток епіфіза.
Гормональна активність епіфіза залежить від освітленості. Під впливом світла продукція мелатоніму зменшується. Як наслідок, підвищується тонус нервової системи, покращується самопочуття. Вважається, що циклічність активності епіфіза, спричинене зміною дня і ночі, є своєрідним біологічним годинником організму, а мелатонін – специфічним гормоном сну. Ймовірно, з часом ендокринологи навчаться регулювати вироблення мелатоніну і сонячна (світлова) терапія допоможе людям оптимізувати свій психічний стан, позбавить їх від нудьги і апатії.
Гормональна функція тімуса. Функціональна активність тімуса як ендокринної залози найбільш виражена до періоду статевої зрілості. В цей час він гальмує передчасне статеве дозрівання. Відома роль тімуса, як основного органа імунної системи. У статево зрілих осіб в тімусі визрівають Т-лімфоцити (В-лімфоцити визрівають у лімфовузлах, мигдаликах, селезінці). Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигени і знищувати їх (Т-кілери-вбивці). Інші Т-лімфоцити (Т-хелпери) допомагають В-лімфоцитам перетворюватись в плазматичні клітини, які виробляють антитіла проти антигенів (мікробів, вірусів, інших чужорідних білкових структур). Після першого контакту з антигеном лімфоцити запам’ятовують його на тривалий час і при повторній зустрічі з ним організовують синтез антитіл.
Отже, основною функцією тімуса є участь в імунологічному захисті організму, з окрема, в утворенні специфічних антитіл, які нейтралізують антигени. Після 10-літнього віку (з настанням статевого дозрівання підлітків) вилочкова залоза починає зменшуватись у своїх розмірах.
Видалення тімуса у дорослих осіб викликає зниження числа лімфоцитів в крові, приводить до зменшення розмірів лімфатичних вузлів і селезінки. При видаленні залози у новонароджених тварин (в перший тиждень після народження) спостерігається сповільнення росту і зменшення маси тіла. Введення витяжок із тімуса відновлює і навіть збільшує кількість лімфоцитів в крові, посилює процеси росту.
Із тімуса виділені біологічно активні речовини-тимозіни (альфа- і бета тімозіни) і тімопоетини, які стимулюють визрівання лімфоцитів. Недостатній розвиток тімуса у дітей супроводжується лімфопенією і гальмуванням синтезу імунних тіл, що проявляється в зниженні опірності організму щодо інфекції. Для підвищення імунологічної реактивності організму дітям вводять препарати гормонів, виготовлені на основі витяжок з тімуса.

3. Фізіологічна роль гормонів статевих залоз
До статевих залоз належать чоловічі і жіночі статеві органи, які виробляють статеві клітини (гамети) і статеві гормони. Статеві залози називаються гонадами. Жіночі статеві залози (яєчники) виробляють яйцеклітини, естрогенні і прогестогенні гормони. Чоловічі статеві залози (яєчка) виробляють сперматозоїди і андрогенні гормони. Андрогени і естрогени утворюються і в чоловічому і в жіночому організмах, але в організмі чоловіків переважають андрогени, а в організмі жінок – естрогени.
Від дії статевих гормонів залежить формування первинних і вторинних статевих ознак, за якими відрізняють одну стать від іншої. Первинними (основними) статевими ознаками є статеві залози, їх вивідні шляхи та інші статеві (купулятивні) органи, які мають безпосереднє відношення до статевої діяльності, до розмноження. Вторинні статеві ознаки – всі ознаки, за винятком первинних статевих ознак, – це характерні особливості чоловічого і жіночого організмів, які безпосередньо не пов’язані з статевою діяльністю. Вторинними статевими ознаками у чоловіків є борода, вуса, волосатість на лобку, що піднімається по середній лінії живота, адамове яблуко (кадик), низький голос тощо; у жінок – розвинуті грудні залози, округлені контури тіла за рахунок особливого відкладання жиру в підшкірній клітковині, розширений таз, високий голос та інші характерні для жіночої статі риси будови тіла та особливості психіки. Розвиток вторинних статевих ознак відбувається переважно у підлітковому віці (12-15 років дівчатка, 13-16 років хлопчики). Вторинні статеві ознаки є важливими показниками рівня фізичного розвитку підлітків.
Статеві гормони регулюють статеву діяльність чоловічого і жіночого організмів, впливають на емоційний і психічний стан, беруть участь в обміні речовин, особливо в білковому. В стимуляції біосинтезу білків більшу активність проявляють чоловічі статеві гормони. Тому у чоловіків більш масивний, ніж у жінок, скелет і потужніша мускулатура.
Чоловічі статеві гормони (андрогени) забезпечують нагромадження калію і фосфору в організмі, затримують натрій, хлор, азот. В малих дозах андрогени посилюють секрецію гонадотропних гормонів гіпофізом, у великих, навпаки, гальмують функцію гіпофіза.
Жіночі статеві гормони (естрогени) блокують утворення соматотропного гормона (гормона росту), сприяють атрофії епіфіза. У великих кількостях естрогени гальмують фолікулярну активність яєчників, аж до їх атрофії, малі концентрації естрогенів активізують утворення фолікуластимулюючого гормону (ФСГ) гіпофізом.
Виділення гіпофізом гонадотропних гормонів є визначальним чинником статевого дозрівання дівчаток. Перші ознаки підвищення активності гіпоталамо-гіпофізарної системи проявляються в 7-9-річному віці дівчаток (перша фаза статевого розвитку). В наступну ранню пубертатну фазу (10-13 років) вміст гонадотропних нейросекретів у крові дівчаток значно перевищує їх концентрацію у жінок зрілого віку. В цей же період, в порівнянні з віком 8-10 років, суттєво зростає вміст ФСГ в крові, більш ніж в 10 разів посилюється секреція естрогенів.
Гормональна і репродуктивна функція як чоловічих, так і жіночих статевих залоз регулюється за участю кори головного мозку, гіпоталамуса та гіпофіза. Про участь кори головного мозку в регуляції статевих функцій свідчать факти припинення менструації після психічних травм.
Дія гіпоталамуса на функції статевих залоз здійснюється через гіпофіз за допомогою нейросекретів, здатних стимулювати або гальмувати виділення тропних гормонів гіпофізом. В нейрогуморальній регуляції місячного циклу першочергова роль належить фолікостимулюючому і лютеінізуючому гормонам.

4. Внутрішньосекреторна функція жіночих статевих залоз
Жіночі статеві залози виробляють гормони двох типів – естрогени (естрадіол, естрон), гестагенний гормон-прогестерон. Естрогени здатні взаємно перетворюватись один в одного. Вони стимулюють розвиток жіночих статевих органів, активізують обмін білків, жирів і мінеральних солей, знижують концентрацію холестерину в крові, обумовлюють розвиток статевих ознак, регулюють діяльність яєчників і матки. Стимулюючи білковий анаболізм, естрогени сприяють росту м’язової тканини матки, підвищують її тонус і рухову діяльність, посилюють скорочення маткових (фаллопієвих) труб, забезпечують проліферацію (розростання) слизових оболонок піхви і матки, відновлюють зруйновану менструацією слизову оболонку матки, стимулюють розростання в ній кровоносних судин в першій половині менструального циклу. Разом з гонадотропними гормонами гіпофіза та прогестероном естрогени забезпечують нормальний перебіг менструальних циклів.
Естрогени є стимуляторами захисних сил організму, зокрема фагоцитарної активності ретикуло-ендотеліальної системи. Ймовірно тому жіночий організм, в порівнянні з чоловічим, більш стійкий щодо збудників захворювань, більша у жінок і тривалість життя. Із статевих залоз естрогени попадають у кров. Зв’язуючись з білками крові (альбумінами, альфа- і бета-глобулінами, бета-ліпопротеїнами), естрогени стають неактивними. Їх активізація (вивільнення із зв’язків з білками) відбувається при безпосередньому надходженні до місця дії в клітинах органів та тканин.
Метаболізм астрогенів відбувається в печінці. Одна частина естрогенів тут інактивується (перетворюється в малоактивні метаболіти), а друга зв’язується з глюкуроновою і сірчаною кислотами, утворюючи водорозчинні глюкуроніди і сульфати, які через жовчний міхур і кишечник виводяться на зовні.
Менструальний цикл. Під менструальним статевим циклом (МЦ) розуміють циклічні зміни в організмі жінки, що повторюються кожні 21-30 днів. Кожний цикл починається у вигляді маткової кровотечі (менструації).
Нормальним вважається початок менструації у віці 11-12 до 17-18 років. Продовжується менструація до клімактеричного віку (до 45-55 років). Середня тривалість менструації – 2-5 днів. Втрата крові в період однієї менструації коливається у різних жінок від 50 до 150 мл. В більшості випадків (близько 60 %) статевий цикл продовжується 28 днів, у 10 % жінок – 30-35 днів. Встановлення постійного ритму циклів починається зразу ж після першої менструації або через деякий час, але не пізніше ніж через 1-1,5 років. Регулярне дозрівання фолікулів з наступною овуляцією встановлюється до 16-17 річного віку.
Головним фізіологічним процесом в статевому циклі є овуляція. Овуляція (від латинського слова «овулюм» – яєчко) – процес виходу готової до запліднення яйцеклітини з яєчника в черевну порожнину і в лійку маткової труби. Під час овуляції розривається стінка зрілого міхурчастого фолікула (граафового міхурця), в якому в першій половині циклу (приблизно до 14-20 дня) визрівала яйцеклітина і синтезувався фолікулярний гормон (естрадіол). У відповідності із змінами, які проходять в яєчниках, виділяють дві фази МЦ: фолікулярна і лютеінізуюча (фаза жовтого тіла). Фолікулярна фаза – це фаза росту і дозрівання фолікула. У цій фазі МЦ (тобто до овуляції) переважний вплив на яєчник виявляє ФСГ, в період овуляції на яєчник діють разом ФСГ і ЛГ, концентрація яких в крові в цей період найвища.
Після овуляції на місці фолікула, що лопнув, утворюється жовте тіло – фаза жовтого тіла. Ця своєрідна (тимчасова) залоза внутрішньої секреції синтезує прогестерон. В присутності естрогенів прогестерон в лютеінізуючій фазі циклу діє на матку, забезпечуючи, в залежності від наявості чи відсутності запліднення яйцеклітини, відповідні в ній зміни.
Тривалість діяльності жовтого тіла при відсутності запліднення яйцеклітини в середньому триває 14 діб. Протягом цього часу проходять процеси становлення жовтого тіла як залози внутрішньої секреції, переродження лютеїнових клітин з утворенням сполучнотканинного рубця, який розсмоктується протягом досить тривалого часу (5 років).
Циклічні коливання рівня статевих гормонів протягом МЦ зумовлюють циклічні зміни шару слизової оболонки (ендометрія матки). Відповідно до яєчникового циклу ці зміни проходять в три фази – проліферації (післяменструальна фаза), секреції (післяовуляторна і передовуляторна фази) і десквамації (менструальна фаза).
У фазі проліферації проходять процеси відновлення ендометрію, ріст і ущільнення його строми, слизова оболонка матки готується до переходу в секреторну фазу. Ріст ендометрію припиняється за 6 діб до менструації. У фазу менструації (3-5 діб) відбувається циклічне відторгнення секреторного ендометрію (слизової оболонки матки) з фізіологічним виділенням крові. Звичайно, повторення менструації є свідченням відсутності запліднення яйцеклітини. В секреторній фазі залози слизової оболонки матки наповнюються слизом і глікогеном, судини гіпертрофуються.
При заплідненні яйцеклітини жовте тіло зберігається (жовте тіло вагітності), продовжуючи виділяти прогестерон протягом трьох місяців. В подальшому, аж до кінця вагітності прогестерон і естрогени (переважно естріол) виробляються плацентою.
Разом з хоріонічним гонадотропіном та іншими плацентарними гормонами (хоріонічним гормоном росту, хоріонічним тиреотропіном) прогестерон і естрогени регулюють нормальний розвиток плода.
Після овуляції, в другій половині статевого циклу прогестерон знижує скоротливість матки і її чутливість до окситоцину, викликає слизовий набряк ендометрію (слизової оболонки матки), зумовлює накопичення поживних речовин в ендометрії і тим самим підготовляє матку до імплатації (вкорінення) заплідненої яйцеклітини, – сприяє створенню необхідних умов для розвитку зародка. Після овуляції яйцеклітина надходить у маткову трубу, через 3 доби вона за участю гладеньких м’язів стінки труби поступово пересувається до порожнини матки. При відсутності сперматозоїдів яйцеклітина гине, при їх наявності, запліднюючись, перетворюється в зиготу, далі в морулу і бластоцисту (зародок). Після двох місяців розвитку ембріона формується і розвивається плід.
В кінці вагітності посилюється секреція глюкокортикоїдів плодом. Стимулюючи утворення естрогену з прогестерону в плаценті, глюкокортикоїди знижують концентрацію прогестерону і простагландину Е, який підвищує чутливість матки до окситоцину.
Окситоцин викликає скорочення матки і настання родового акту (пологи). Нормальний перебіг вагітності є наслідком взаємодії гормонів двох організмів – матері і плоду. Виникнення нової залози внутрішньої секреції – плаценти, яка продукує хоріонгонадотропін та інші гормони, зумовлює істотні зміни регуляторних механізмів, які лежать в основі діяльності залоз внутрішньої секреції матері і плоду. З розвитком вагітності кількість естрогенів зростає у сотні разів щодо їх продукції у невагітних жінок, у десятки разів підвищується секреція прогестерону і пролактину, значно посилюється виділення АКТГ гіпофізом та кортизолу наднирниками, пригнічується продукція ФСГ.
Вказані зміни гормонального гомеостазу при вагітності зумовлюють функціонування механізмів, які забезпечують спочатку зберігання плоду як аллотрасплантанта в організмі матері, а згодом його відторгнення (пологи).
При гіпосекреції статевих гормонів порушується діяльність ЦНС, знижуються адаптивні можливості організму, у значної частини жінок (25-75 %) формується так званий передменструальний синдром (ПС). Симптоми ПС проявляються у другій фазі МЦ (за 4-14 днів до менструації) і зникають зразу ж після настання менструації. Характерними ознаками ПС є підвищена збудливість або апатія, схильність до сварок, підозрілість, підвищена реакція до несуттєвих подій життя, набряки рук, ніг, передньої черевної стінки та інших частин тіла. Внаслідок порушення водно-сольового обміну протягом доби маса тіла зростає на 500-700 г. Частими супутниками ПС є головокружіння, нудота, блювота, збільшення об’єму молочних залоз, безсоння, болі в животі і попереку.
Перебіг різних фаз МЦ, наявність ПС необхідно враховувати при плануванні інтенсивності та об’єму фізичних навантажень. Особливу увагу необхідно приділяти спортсменкам, для яких характерним є виникнення симптомів ПС. Зміна психічної врівноваженості спортсменок з симптомами ПС, особливо в ігрових видах спорту, нерідко може бути основною причиною зниження фізичної працездатності, невдалого виступу на змаганнях. Спортсменки, які страждають ПС підлягають ретельному медичному обстеженню і лікуванню. Питання про участь таких спортсменок у відповідальних змаганнях має вирішувати лише лікар.
Існують різні методи виявлення моментів настання овуляції та вагітності. З цією метою в сечі обстежуваних визначають вміст прегнандіолу – продукту перетворення прогестерону. З настанням лютеінізуючої фази статевого циклу кількість прегнандіолу збільшується в декілька разів, а з настанням вагітності його вміст в сечі не зменшується, як це буває в кінці циклу, а утримується на високому рівні.
Про настання овуляції можна судити і за зміною температури тіла. Оскільки після овуляції жовте тіло починає інтенсивно виробляти прогестерон і його концентрація в крові підвищується, то в другій половині статевого циклу ректальна температура тіла жінки стає на 0,6-0,8 градусів вищою, ніж в першій половині циклу. Момент підвищення температури є показником настання овуляції.
Для ранньої діагностики вагітності використовують біологічні тести. Хоріонічний гонадотропін, який починає виділятися з сечею одразу ж з настанням вагітності, при введенні його (разом з сечею) в організм тварин, викликає овуляцію (у гризунів) і виділення сперматозоїдів (у жаб-самців). Про життєздатність плоду свідчить і висока концентрація плацентного естріолу в сечі вагітної жінки.


5. Морфофункціональні особливості чоловічих статевих органів
Органи розмноження (статеві органи) чоловіків діляться на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх належить статевий член (пеніс) і калитка, до внутрішніх – яєчка (сім’яники) з придатками (епідідімуси), сім’явиносні протоки, сім’яні міхурці, передміхурова залоза (простата) і бульбоуретральні залози.
Основними біологічними функціями статевої системи чоловіків є ендокринна (синтез гормонів), генеративна (утворення репродуктивних клітин – сперматозоїдів) і копулятивна, в реалізації якої необхідна участь двох – чоловіка і жінки. Тому такою важливою є роль впливу тих чи інших відхилень (девіацій) на взаємну адаптацію партнерів (Васильченко Г. С., 1977; Горпинченко І.І., 1977, 1986; Юнда І.Ф., 1985; Горпинченко І.І., Мірошніков Я.О., 2003).
Статевий член чоловіка складається з головки, тіла і кореня. Головка статевого члена являє собою конусоподібне утворення, в яке входять кінці двох печеристих тіл. Поверхня головки представлена епітелієм і оточена коловою борозенкою. До борозенки прикріплений внутрішній листок крайньої плоті.
До складу тіла статевого члена входить три печеристих тіла. Між печеристими тілами знаходиться сполучнотканинна перегородка. Знизу печеристі тіла статевого члена межують із печеристим тілом сечовипускного каналу. Сечовипускний канал (сечівник) оточений сполучною тканиною, в якій проходять судини і нерви статевого члена. На поверхні сполучної тканини розташована гладком’язова оболонка і тонкий рухливий шар шкіри (крайня плоть), який покриває головку статевого члена. Інколи крайня плоть вузька і її не можна відтягнути, щоб відкрити головку. За таких умов виникає потреба хірургічного втручання. Корінь статевого члена складається з каверонозних тіл, які щільно зрощені з сідничо-лобковими кістками. Анатомічні особливості сечовидільної (сечостатевої) системи чоловіків представленні на рис. 4.6.
До складу печеристої тканини статевого члена входить сітка капілярів, сполучнотканинних елементів і вен. Статевий член має багато лімфатичних судин. Надходження крові до статевого члена забезпечується, головним чином, з внутрішньої соромітної артерії, яка поділяється на каверонозну та тильну артерії. Кровонаповнення капілярів і системи порожнин, сполучених між собою, забезпечує ерекцію (напруження) члена. Каверонозна артерія забезпечує кров’ю печеристі тіла, а тильна – головку статевого члена. Напруження статевого члена відбувається за рахунок зменшення венозного відпливу і збільшення припливу артеріальної крові.
Рис. 4.6
Анатомія статевої системи чоловіків: 1 – надниркова залоза; 2 – аорта; 3 – нижня порожниста вена; 4 – нирка; 5 – ниркова артерія і вена; 6 – яєчкова артерія і вена; 7 – сечоводи; 8 – парієтальна очеревина; 9 – отвори сечоводів; 10 – стінка сечового міхура; 11 – внутрішній отвір сечівника; 12 – простата; 13 – сечівник; 14 – яєчко; 15 – стегнова артерія Статевий член іннервується соромітним нервом, який виходить з І-ІV крижових нервів. Імпульси, що надходять до члена по відцентровому ерекційному нерву викликають розширення його кровоносних судин. Тильний нерв забезпечує чутливу іннервацію статевого члена. Ритмічні переміщення крайньої плоті по головці статевого члена, а також контакт члена із стінкою піхви, внаслідок подразнення чутливих нервових утворень головки і ствола члена, викликає почуття насолоди (оргазм).
Виникнення ерекції і сім’явилиття (еякуляції) відбувається рефлекторно за участю чутливих рецепторів, аферентних висхідних шляхів, нервових центрів, еферентних нейронних шляхів і виконавчого органу (статевого члена). Важливу роль у відправленні статевої функції відіграє кора великих півкуль головного мозку, яка виявляє певний вплив на підкіркові утворення та спинно-мозкові центри ерекції та еякуляції.
Головними чинниками в механізмі виникнення ерекції (адекватного наповнення кров’ю печеристих тіл статевого члена) є розширення судин статевого члена, спадання подушечок Ебера в артеріях статевого члена, розслаблення трабекул печеристих тіл та скорочення діафрагми таза. Значне кровонаповнення печеристих тіл статевого члена викликає його ущільнення. Піднімання ерогованого члена до лобкового зрощення забезпечується скороченням сідничного м’яза. Усе це робить можливим здійснення нормального статевого акту.
В нормі через 30-50 рухових актів (фрікцій) добре ерогованого статевого члена відбувається рефлекторне сім’явилиття. Його початок пов’язаний із скороченням гладенької мускулатури передміхурової залози, сім’явивідної протоки і сім’яних міхурців.
В цей період складові компоненти еякуляту (в тому числі секрет залоз Літтре і Купера) потрапляють у сечівник і виштовхуються назовні ритмічним скороченням цибулиннопечеристих м’язів та м’язів промежини. Біологічно активні речовини залоз Літтре і Купера посилюють оргазм.
Яєчка – парна статева чоловіча залоза. В період ембріонального розвитку плоду яєчка знаходяться в черевній порожнині, згодом (ще до народження) вони опускаються через пахвинний канал в калитку. Температура в калитці приблизно на 4-5 °C нижча від температури тіла. Це є необхідною умовою сперматогенної функції яєчок. Тільки в мошонці після періоду статевого дозрівання яєчка виробляють сперматозоїди, які здатні до запліднення. У випадку недоопускання яєчок (крипторхізм) їхня гормональна функція зберігається, сперматогенна, внаслідок перегріву залози, втрачається. За зовнішнім виглядом яєчко має подібність з голубиним яйцем (довжина 4-4,5 см, ширина – 3 см, товщина – 2-2,5 см, вага – 15-30 г). Ліве яєчко дещо більше ніж праве і розташоване в мошонці трохи нижче.
В яєчку розрізняють верхній і нижній полюси, латеральну і медіальну поверхні. Біля верхнього полюса і на задньому краї знаходиться трубка (придаток яєчка), її верхня частина разом з вивідним канальцем сім’яної залози утворює головку придатка; нижня частина трубки переходить у сім’явивідну протоку. Довжина придатка – 4-4,5 см, поперечник – 6-8 мм, вага – 2,5-3,5 г.
Поверхня яєчка разом з придатком представлена серозною (власне піхвовою) оболонкою, яка має внутрішній і пристінковий листки і щілиноподібну порожнину між ними з серозною рідиною. Внутрішній листок серозної оболонки зрощений з білковою оболонкою і прилягає до яєчка, піхвовий – до мошонки. Білкова оболонка – сполучнотканинна пластинка товщиною близько 0,5 мм. Зростаючись з паренхімою яєчка пластинка білкової оболонки утворює вздовж заднього його краю клиноподібне стовщення, що заходить всередину сім’янника (середостіння яєчка або гайморове тіло). Від середостіння в порожнину яєчка відходять радіальні фіброзні перегородки. Вони ділять яєчка на 200-300 конусоподібних часток. Кожна з цих часток має в собі два-три звивистих сім’яних канальці, вистелені сперматогенним епітелієм (клітини Сертолі). Довжина звивистих канальців – 30-70 см, діаметр – 0,2-0,3 мм. З’єднуючись між собою в ділянці середостіння яєчка, звивисті канальці утворюють прямі канальці – галлерова сітка середостіння. Від неї беруть свій початок короткі вивідні канальці; пронизуючи білкову оболонку в ділянці заднього краю яєчка вони входять у головку придатка.
Яєчка виконують зовнішньосекреторну (генеративну або репродуктивну) функцію, пов’язану із сперматогенезом і внутрішньосекреторну (гормональну).
Чоловічі статеві гормони представлені цілим спектром речовин, які відрізняються ступенем їх біологічної активності. Основним з них є тестостерон, дегідротестостерон, андростендіон, дегідроепіандростерон. Тестостерон і дегідротестостерон є найбільш сильними за біологічною дією гормонами. Андростендіон і дегідроепіандростерон значно слабші від тестостерону, але вони є достатньо сильними анаболіками, які виявляють виразну дію на білковий обмін, на кісткову тканину та волосяні фолікули (О. Н. Савченко та ін, 1993).
Гормональна активність тестостерону проявляється в його андрогенній і анаболічній дії. Андрогенна дія полягає в забезпеченні статевого дозрівання (розвиток первинних статевих ознак) і здатності виконувати статеві функції, – у стимуляції сперматогенезу та розвитку вторинних статевих ознак. Тестостерон активізує процеси росту статевого члена, калитки, яєчок, передміхурової залози, сім’яних міхурців, сприяє розвитку вторинних статевих ознак (оволосіння пахових западин, лобка, тіла, обличчя тощо). У жінок розвиток вказаних вторинних статевих ознак спостерігається при надмірному виділенні андрогенів наднирковими залозами (вирілізація). На оволосіння голови тестостерон діє негативно. Складовою частиною андрогенного впливу тестостерону є психотропна дія: тестостерон підтримує розвиток чоловічого типу психічної орієнтації.
Анаболічна дія тестостерону проявляється в біосинтезі білків, особливо білків скелетних м’язів. Затримуючи виділення з організму азоту, фосфору, кальцію, хлоридів та води тестостерон стимулює синтез білків у кістках і тим самим сприяє їх зміцненню. При видаленні чоловічих статевих залоз (кастрування), проведеного задовго до статевої зрілості, статеве дозрівання припиняється, вторинні статеві ознаки не розвиваються.
Якщо ж кастрування проведено після статевого дозрівання, то статевий апарат регресує в меншій мірі, а вторинні статеві ознаки зберігаються лише частково. Ті статеві ознаки, які зберігаються після кастрації статево зрілого організму, називаються незалежними статевими ознаками, а ті, які втрачаються – залежними.
Передміхурова залоза або простата є непарним залозистим органом. Вона міститься в нижньопередній третині малого таза (рис. 4.6). За формою передміхурова залоза нагадує каштан і дещо – серце людини, чим підкреслюється важливість її ролі в організмі чоловіків. Можливо тому предміхурову залозу ще називають «другим серцем чоловіка». Поперечник предміхурової залози у дорослих чоловіків – 2,5-4 см, довжина – 2,5-3,5 см, товщина (діаметр) – близько 2 см. Анатомічно залозу поділяють на 5 зон:
•    передня (близько 30 %), представлена в основному гладенькими м’язами;
•    периферична (найбільша), містить 3/5 залозистої тканини;
•    центральна – велика частина залоз, що не увійшли в периферичну зону;
•    препростатична тканина, відіграє вирішальну роль у забезпеченні руху еякуляту по сечовипускному каналу (у піхву жінки, а не в сечовий міхур);
•    перехідна зона оточує сечовипускний канал (тут найчастіше розвивається аденома простати).
Передміхурова залоза оточує сечівник у ділянці його виходу з сечового міхура. Тому збільшення окремих ділянок простати спричиняє утруднене виведення сечі з сечового міхура. Такі порушення досить часто спостерігаються у чоловіків похилого віку і є наслідком андрогенної недостатності яєчок. Для нормалізації сечовидільної функції показаним є хірургічне видалення усієї передміхурової залози або її частини.
Поверхня простати оточена тонкою капсулою, яка представлена сполучною тканиною і гладенькими м’язовими волокнами. На поверхні капсули знаходиться фасція. Залозисте утворення передміхурової залози становить 50-75 % її обсягу і включає в себе залози трьох типів: слизисті, підслизисті і власне простатичні трубчасто-альвеолярні залози (А. Хем, Д. Кормак, 1983).
Слизисті залози найбільш дрібні, вони знаходяться в тканині, яка безпосередньо прилягає до сечівника. Саме в цих залозах, за певних умов, розвиваються аденоматозні утворення. Підслизові залози передміхурової залози розташовані кільцем в тканині, яка оточує сечовивідний канал. Власне простатичні (головні або зовнішні) залози, забезпечують формування основної частини секрету усієї простати. Вони розташовані в зовнішній, найбільшій за розміром, ділянці передміхурової залози.
У простаті виділяють три долі, кожна з яких поділяється на дольки. В межах дольки протоки галузяться, формуючи тубуло-альвеолярні секреторні одиниці (ацинуси) в яких утворюється секрет простати. Маючи високу еластичність ацинуси здатні досить сильно розтягуватися, виконуючи функцію резервуарів. Загальна кількість ацинусів – 30-50.
Кожен ацинус має у своїй будові досить довгі й звивисті протоки, які відкриваються в простатичній частині сечівника, навколо сім’яного горбика. Такі особливості будови залози захищають її від надходження до неї інфекції з сечівника, а також сприяють затриманню інфекції яка попала в ацинуси. Це здійснюється шляхом утворення слизисто-гнійних ущільнень в канальцях.
У передміхуровій залозі статевозрілого чоловіка епітелій секреторних одиниць і протоків утворений високим циліндричним епітелієм. В його клітинах, між ядром і вільним краєм, розташований добре розвинутий апарат Гольджі.
Передміхурова залоза часто обплетена сіткою кровоносних і лімфатичних судин. Така ж сітка судин характерна і для сечового міхура, і для прямої кишки. Кровоносні і лімфатичні судини мають між собою багато сполучень (анастомозів). Усе це, особливо при пониженій імунологічній реактивності організму, сприяє поширенню інфекцій на простату з сусідніх ділянок. Тому при загостренні хронічного коліту, як правило, через 10-14 діб настає загострення хронічного простатиту. За таких умов навіть після кваліфікованого комплексного лікування простата постійно є тим місцем, яке час від часу піддається інфікуванню і продовженню хвороби.
Фізіологічна роль передміхурової залози пов’язана перш за все з реалізацією репродуктивної функції (екскреторна і інкреторна). Окрім того простата бере безпосередню участь в утриманні сечі в сечовому міхурі, а отже, забезпечує нормальне сечовиведення.
Екскреторна (зовнішньосекреторна) функція передміхурової залози полягає у виробленні секрету (соку), який забезпечує розрідження сперми еякулята і необхідну рухливість сперматозоїдів (рухливість сперматозоїдів в фізіологічному розчині – три години, в секреті простати – близько доби). Зниження секреції залози, зміна складу і фізико-хімічних властивостей соку призводять до порушень запліднювальної здатності сперматозоїдів, а отже до неплідності.
Інкреторна (внутрішньосекреторна) функція простати полягає у синтезі статевих гормонів, пристагландинів – речовин, які регулюють білково-вуглеводний обмін, підтримують тонус гладенької мускулатури, забезпечують перебіг процесів ерекції і еякуляції.
Частими наслідками недостатності інкреторної функції передміхурової залози є важкі нервові і психічні розлади (неврастенічність, меланхолічність тощо), зниження основного обміну, порушення функцій серцево-судинної системи (зменшення частоти серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму, стенокардія тощо).
Складовими соку простати є лецетин, спермін, фібринолізин, фібриногеназа, лимонна кислота і кисла фосфатаза. Фізіологічна роль кислої фосфатази як ферменту науковцям ще не відома. Проте рівень її в секреті допомагає діагностувати злоякісні пухлини простати.
Сім’яний міхурець – парна залоза, розмішена в клітковині над передміхуровою залозою. Являє собою грушоподібної форми звивисту трубку довжиною близько 10 см. При розрізанні сполучної тканини і випрямлені трубки, що утворює сім’яний міхурець, її довжина зростає до 15 см. Стінка залози складається з сполучнотканинного, м’язового, підслизового і слизового шарів. Слизовий шар включає в себе одношаровий і частково багатошаровий циліндричний епітелій.
Епітеліальні клітини сім’яних міхурців виробляють густий жовтуватий секрет, який в час еякуляції надходить в сечівник (спермовивідний канал). Функціональна активність сім’яних міхурців, як і простати, знаходиться в прямій залежності від андрогенної функції яєчок. Підтвердженням цього є повна атрофія цих залоз при кастрації статевозрілих чоловіків. Епітеліальні клітини сім’яних міхурців заповнені секреторними гранулами; після видалення яєчок епітеліальні клітини міхурців зморщуються і за формою наближаються до кубічних, секреторні гранули при цьому з цитоплазми таких клітин зникають.
Основним складовим компонентом сім’яних міхурців є фруктоза. Вважається, що цей вуглевод є головним енергосубстратом для сперматозоїдів.

2.5. Ситуаційні запитання і задачі
1.    Надмірність функції щитовидної залози спричиняє розвиток базедової хвороби. Вкажіть на характерні ознаки цього захворювання.
2.    Надмірне збільшення інсуліну в крові може призвести до зниження концентрації глюкози в крові (гіпоглікемія) і гіпоглікемічної коми – небезпечного для життя стану з втратою свідомості. Що повинен зробити лікар, щоб врятувати життя хворого?
3.    У двох хлопчиків дошкільного віку спостерігається різке відставання в рості. В одного з них відмічається нормальний розумовий розвиток і відсутність сторонніх патологічних змін, у другого – значне розумове відставання, затримка фiзичного розвитку, різноманітні деформації в будові тіла, сонливість, в’ялість. В обох випадках є гормональна недостатність. Дефіцит яких гормонів є причиною вказаних змін в цих випадках?
4.    У чоловіка зрілого віку виявлено збільшення щитовидної залози (ЩЗ), підвищення ЧСС (120 ск/хв), спостерігається вип’ячування очних яблук (витрішкуватість). У другого чоловіка також виявлено збільшення ЩЗ. Основний обмін, ЧСС, стан очних яблук нормальнi. Яка причина збільшення ЩЗ в обох чоловіків?
5.    З врахуванням регуляторного значення гормонів щитовидної залози вкажіть, які порушення можливі при її недостатності (гіпофункції) у дітей дошкільного віку?
6.    У дитини на першому роцi життя з’явились ознаки спадкової хвороби – спазмофiлiї (гiпопаратиреозу). Виникли приступи судом. Який механiзм цих судом?
7.    Розрахунковим методом (за таблицями Гарріса і Бенедикта) у хворого встановлено величину належного рівня основного обміну – 1760 ккал. Величина основного обміну, визначена методом непрямої калориметрії – 704 ккал. Про порушення діяльності якої ендокринної залози вказують ці дані?
8.    В добовому об’ємі сечі хворого учня знайдено близько 150 г цукру (глюкози). Що може бути причиною глюкозурії?
9.    У хлопчика 8-річного віку спостерігається відставання розвитку статевих ознак. Що може бути причиною цього?
10.    Під кінець марафонської дистанції у легкоатлета проявились чітко виражені ознаки гіпоглікемії (зменшення глюкози в крові): посилене потовиділення, надмірна тахікардія, тремтіння тіла. Спортсмен втратив свідомість. Ваші дії. Що необхідно знати спортсмену, щоб попередити виникнення даного стану?
11.    У спортсменів в передстартовому періоді, коли вони чекають сигналу до початку змагань, визначено підвищений рівень глюкози в крові. Яка причина і який механізм такої реакції організму?
12.    При гіпосекреції статевих гормонів у значної частини жінок формується так званий передменструальний синдром. Дайте загальну характеристику цього стану.
13.    Обґрунтуйте необхідність врахування передменструального синдрому при плануванні інтенсивності і об’єму тренувальних навантажень юних спортсменок.
14.    Чому Міжнародним олімпійським комітетом суворо забороняється застосування анаболіків в спорті. В чому полягає негативна дія використання анаболіків у спорті?
15.    Сила м’язів хлопчиків 10-літнього віку лише не набагато вища, ніж у дівчаток такого ж віку. Відмінність показників сили у юнаків і дівчат 16-річного віку більш значна. Чому?
16.    Вкажіть на особливості становлення статевої функції у дівчаток спортсменок і у дівчаток неспортсменок з надмірною масою тіла.
17.    Які особливості становлення статевої функції характерні для юних спортсменів і для хлопчиків, які не займаються спортом?
18.    Науковцями доведено, що фізична працездатність спортсменок в різні фази менструального циклу (МЦ) неоднакова. В яку фазу МЦ працездатність спортсменок найвища, а в яку – найнижча?
19.    Статеві гормони беруть безпосередню участь у розвитку первинних і вторинних статевих ознак. Вкажіть на характерні особливості цих статевих ознак.



УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Яндекс.Метрика >