...
Слуховий, вестибулярний, нюховий і смаковий аналізатори PDF Печать E-mail

Слуховий, вестибулярний, нюховий і смаковий аналізатори

Логіка викладення і засвоєння матеріалу теми
1.    Слуховий аналізатор. Зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Звукопровідна система. Звукосприймальний (кортіїв) орган, його рецептори. Механізм перетворення енергії звукових хвиль в імпульсні нервові сигнали. Провідниковий і кірковий відділи слухового аналізатора.
2.    Вестибулярний аналізатор. Роль отолітового апарата і півколових каналів у сприйнятті інформації про положення і рух тіла. М’язові і вегетативні рефлекси. «Морська хвороба».
3.    Нюховий аналізатор. Будова і функція нюхового аналізатора. Особливості адаптації нюхового аналізатора до запахових речовин.
4.    Смаковий аналізатор. Різновидності смакових рецепторів, їх локалізація на поверхні язика. Роль смакового аналізатора в процесах травлення.

В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:
•    морфофункціональні особливості слухового, вестибулярного, нюхового і смакового аналізаторів;
•    роль слухової сенсорної систем в отриманні і аналізі звукової інформації;
•    роль вестибулярного аналізатора в сприйнятті і аналізі змін положення тіла в просторі;
•    особливості адаптації нюхового аналізатора до запахових речовин;
•    роль смакового аналізатора в процесах травлення.

вміти:
•    використовувати знання матеріалу теми в педагогічній практиці для адекватного пристосування організму школярів до дії чинників довкілля;
•    попереджувати порушення функцій слухового, вестибулярного, нюхового і смакового аналізаторів;
•    визначати рівень функціонального стану слухової, вестибулярної, нюхової і смакової сенсорних систем.

Основні терміни і поняття
аналізатор: – вестибулярний; – нюховий; – слуховий; – смаковий; бінауральний слух; вестибулярний ністагм; гелікотрема; ендолімфа; євстахієва труба; зовнішнє вухо; кіноцилії; кортієв орган; мікрофонний потенціал завитки; носові ходи; нюховий тракт; отолітова мембрана; отолітовий орган; перетинчастий лабіринт; перилімфа; півколові канали; рейснерова мембрана; середнє вухо; слух; слухові кісточки; смакові відчуття; стереоцилії; хеморецептори; хоани.

Теоретичні відомості
1. Слуховий аналізатор
Слух – це відчуття звуку, а звук – коливальний рух пружного середовища, одним із видів якого є повітря. Звук розповсюджується у вигляді подовжніх хвиль тиску. Рівень звукового тиску виражається у децибелах (дБ). Децибел складає 0,1 бела. Бел – одиниця інтенсивності (голосності) звуку. Інтенсивність тихого шепоту на відстані 1,5 м рівна 10 дБ (голосна розмова – 60 дБ). Максимальний рівень голосності, коли звук спричиняє больове відчуття – 140 дБ.
Одиницею частоти коливань є герц (Гц). 1 Гц – одне коливання (один період) звукових хвиль за 1 с. Діапазон слухової чутливості людини за частотою коливань звукових хвиль лежить в межах від 16 Гц до 20 000 Гц. Найбільша чутливість слухової сенсорної системи людини до частот – 1000-4000 Гц. У цьому діапазоні частоти звукових коливань знаходяться звуки мовлення. Звук, утворений даною частотою коливань, називається тоном. Тони бувають низькі, середні і високі. Чим більша частота коливань звукових хвиль, тим вищий тон, і навпаки, чим менша частота звуку, тим нижчий тон. Звуки з частотою нижче 16 Гц називаються інфразвуками, а вище 20000 Гц – ультразвуками.
Слуховий аналізатор, як і будь-яка інша сенсорна система, складається з трьох відділів: периферичного, провідникового, центрального (кіркового). До периферичного відділу слухового аналізатора належать зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо з кортієвим органом. До зовнішнього вуха належать вушна раковина і зовнішній слуховий хід. Вушна раковина вловлює звуки, концентрує звукові хвилі, спрямовуючи їх у зовнішній слуховий хід до барабанної перетинки (рис. 2.10).
Барабанна порожнина середнього вуха з’єднується з носоглоткою євстахієвою трубою. Через неї з носоглотки в порожнину середнього вуха надходить повітря, завдяки чому вирівнюється тиск на барабанну перетинку з боку зовнішнього слухового ходу і барабанної порожнини. Запальні процеси в носоглотці, що виникають при нежиті, грипі, ангіні та інших захворюваннях, розповсюджуючись на євстахієву трубу і барабанну порожнину середнього вуха, можуть викликати закриття просвіту труби, запалення середнього вуха (отит). За таких умов барабанна перетинка вдавлюється в порожнину середнього вуха. Це призводить до погіршення слуху. Отит може викликати глухоту. У дітей євстахієва труба коротша і її просвіт ширший, ніж у дорослих. Тому діти частіше, ніж дорослі, хворіють запаленням середнього вуха.  Це  є однією з причин стійких порушень слуху.
Середнє вухо розпочинається барабанною перетинкою. Ця тонка сполучнотканинна перетинка товщиною до 0,1 мм розділяє зовнішній слуховий прохід і порожнину середнього вуха (барабанну порожнину). Крім барабанної перетинки, до складу середнього вуха входять барабанна порожнина, євстахієва (слухова) труба і ланцюг з’єднаних між собою кісточок: молоточок, коваделко і стремінце. Своєю рукояткою молоточок вплітається в барабанну перетинку, а другим кінцем з’єднується зі стремінцем, а стремінце – з мембраною овального вікна внутрішнього вуха. Основа стремінця і мембрана овального вікна, до якого прилягає стремінце, відділяють повітряне середовище середнього вуха і рідину (перилімфу) верхнього (вестибулярного) ходу завитки внутрішнього вуха (рис. 2.10, ІІІ).
Зовнішній слуховий хід, барабанна перетинка, мініатюрні слухові кісточки середнього вуха, складають звукопровідну систему. Ланцюг слухових кісточок забезпечує збільшення (у 20 разів) тиску звукової хвилі на мембрану овального вікна і з допомогою спеціальних м’язів середнього вуха зменшує надмірну амплітуду звукових хвиль при дії сильного звуку.
Внутрішнє вухо разом з вестибулярним апаратом міститься в кам’янистій частині скроневої кістки. До складу внутрішнього вуха входить лабіринт (кістковий і перетинчастий) з двома частинами вестибулярного апарата (переддвер’ям і півколовими каналами) і завиткою власне внутрішнього вуха зі звукосприймальним апаратом – кортієвим органом. Завитка – конічна спірально закручена трубка. Ця трубка робить два з половиною витки навколо кісткового стержня, поступово звужуючись до своєї верхівки. Порожнина завитки поділяється двома мембранами (рейснеровою і основною) на 3 частини (ходи або канали): верхній вестибулярний хід, нижній барабанний хід і середній ендолімфатичний.
Рис. 2.10
Слухова сенсорна система: І – звукопровідна частина органа слуху: 1 – вушна раковина, 2 – слуховий прохід; ІІ – середнє вухо: 3 – барабанна перетинка, 4 – молоточок, 5 – наковаделко, 6 – стремінце, 7 – євстахієва труба; ІІІ – внутрішнє вухо – кісткова трубка, закручена в спіраль: 9 – драбинка переддвер’я, 10 – барабанна драбинка (нижній канал), 11 – перетинчастий канал, 12 – слуховий (кортіїв) орган; IV – схема поширення звукової хвилі в середньому і внутрішньому вусі
Середній канал заповнений ендолімфою. Верхній і нижній ходи заповнені перилімфою, біля верхівки завитки вони з’єднуються між собою через отвір, який називається гелікотремою.
Верхній хід починається від овального вікна, яке закрите основою стремінця, а нижній хід, що починається від гелікотреми, закінчується круглим вікном з податливою перетинкою, що відділяє перилімфу цього ходу від повітряної барабанної порожнини середнього вуха.
Таким чином, існує єдиний канал, що включає в себе овальне вікно, верхній хід, гелікотрему, нижній хід і податливу перетинку круглого вікна. В цьому каналі виникають коливання перилімфи (прозорої рідини) від звукових хвиль і коливання овального вікна з основою стремінця. Рідина не стислива, і якби не було податливої перетинки круглого вікна, то ніякого коливання у внутрішньому вусі не було б, не було б і звукосприймання.
Рейснерова мембрана розділяє верхній хід і середній ендолімфатичний канал, а основна мембрана розділяє нижній і середній ендолімфатичний канал. Основна мембрана від овального вікна поступово розширяється у напрямку до верхівки завитки.
В ендолімафтичному каналі на основній мембрані розташовані чутливі волоскові клітини – звукосприймальні рецептори. Сукупність волоскових клітин на основній мембрані і розміщеної над ним покривної мембрани, називається кортієвим органом. Кожна рецепторна волоскова клітина має пучок волосків (стереоцилій), які контактують з нижньою поверхнею покривної мембрани. З протилежної від стереоцилій сторони (внизу) волоскові клітини з’єднуються з нейронами, аксони яких у складі слухового нерва (V III пара) йдуть до ядра цього нерва, розташованого в області довгастого мозку і моста.
Через звукопровідну систему зовнішнього і середнього вуха звукові коливання певної частоти і сили досягають внутрішнього вуха, викликаючи відповідні коливання мембрани овального вікна. Ці коливання, в свою чергу, викликають коливання перилімфи, ендолімфи і основної мембрани з волосковими клітинами на ній. Волоски рецепторних клітин, піднімаючись коливальними рухами, згинаються (деформуються) покривною мембраною.
Згинання волосин – це і є адекватне подразнення даних рецепторів, при якому виникають рецепторні потенціали (мікрофонний потенціал завитки). В процесі кодування звукової інформації рецепторів при збільшенні звукового тиску збільшується і частота імпульсів нейронів. При високому рівні звукового тиску підвищується не тільки частота імпульсів в уже активних волокнах, але й втягуються сусідні нервові волокна, що знаходились до цього в стані спокою.
Існує два механізми розрізнення частоти звукових хвиль (висоти тонів). При низьких тонах інформація про них передається по волокнах слухового нерва у вигляді нервових імпульсів, частота яких відповідає частоті звукових коливань, що сприймаються кортієвим органом. Частота нервових імпульсів у слуховому нерві при дії високих звуків (вище 1000 коливань на секунду) не відповідає частоті звукових коливань. При дії звуків високої частоти відбуваються більш складні процеси кодування.
Для передачі інформації в слуховий центр збудження волоскових клітин повинно перетворитися в нервові імпульси. Характер цього перетворення також залежить від частоти коливання, тобто від висоти тону, від тієї ділянки основної мембрани, де виникає амплітудний максимум. Кожна ділянка завитки відповідає певній частоті звуку.
Бінауральний слух. Будь-який звук, що йде збоку, надходить до одного вуха на долі мілісекунди пізніше, ніж до другого. Різниця в часі надходжень звукових хвиль до правого і лівого вуха дає можливість людині досить точно (до 3-4 градусів) визначити напрям звуку. При втраті бінаурального слуху, тобто можливості слухати двома вухами, порушується здатність точно визначати напрям звукових хвиль від джерела звуку до слухового аналізатора.
Для тестування слуху мовою досліджуване вухо повертають до джерела звуку, протилежне вухо закривають вологим шматком вати. Для того, щоб надати шепітній мові більш чи менш постійного звучання, експериментатор користується повітрям, яке залишається в легенях після спокійного видиху. Дослідження починають з близької відстані.
Якщо людина правильно повторює всі слова, то відстань поступово збільшують до тих пір, поки більшість вимовлених слів досліджуваний не зможе повторити. Межею сприйняття мови вважають найбільшу відстань сприйняття звуку (в м). Гострота слуху вважається в межах норми, якщо обстежуваний розрізняє 50 % шепітних слів на відстані 7 м.
Слух бере участь у формуванні мови, в сприйнятті чужих слів і контролю власної мови. Порушення слуху до того моменту, як дитина навчилася говорити, веде до глухонімоти. У таких дітей, не дивлячись на цілісність мовного апарату, мова не розвивається.
2. Вестибулярний аналізатор
Вестибулярний аналізатор (гравітаційна сенсорна система) сприймає і аналізує зміни положення тіла в просторі і напрям руху тіла при дії на організм лінійного і кутового прискорень. Ця інформація є основою рівноваги при виконанні рухових завдань (при зміні пози тіла або при переміщенні) і при рефлекторних рухах, що викликаються подразниками з довкілля. Крім вестибулярного аналізатора, в підтриманні рівноваги беруть участь руховий, зоровий аналізатори, а також аналізатор шкірного чуття.
Для орієнтації щодо гравітаційного поля Землі і визначення зміни лінійного руху існує спеціальний датчик положення тіла – отолітовий орган вестибулярного апарата. Для сприйняття інформації про кутове прискорення обертальних рухів голови і тіла існує друга частина вестибулярного апарата – півколові канали з відповідними рецепторами.
Вестибулярний апарат являє собою периферичну частину вестибулярного аналізатора. Разом з завиткою слухового аналізатора він розташований в лабіринті скроневої кістки і відноситься до внутрішнього вуха. Вся структура внутрішнього вуха (вестибулярний апарат, завитка органа слуху) має дуже складну геометрію і тому її назвали лабіринтом.
Розрізняють кістковий і перетинчастий лабіринти. Перетинчастий лабіринт знаходиться всередині кісткового лабіринту. Між кістковим лабіринтом і перетинчастим лабіринтом є невеликий простір, заповнений рідиною, яка називається перилімфою. Всередині перетинчастого лабіринту також знаходиться рідина – ендолімфа. Загальна схема будови вестибулярного аналізатора представлена на рис. 2.11 (рис. А. Євсєєва).
Вестибулярний апарат складається з переддвер’я і трьох півколових каналів, розташованих у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Переддвер’я ділиться на дві частини: мішечок круглої форми і маточку овальної форми. Маточка межує з отворами півколових каналів, мішечок знаходиться ближче до завитки. Кожний із півколових каналів виходить із маточки і, описавши дугу, знов впадає в неї, розширюючись і утворюючи тут ампулу, в якій розташовуються сенсорні (рецепторні) клітини. Ці клітини, як і сенсорні клітини переддвер’я, знаходяться в ендолімфі. До них підходять закінчення аферентних волокон вестибулярного нерва – складової частини VIII пари черепно-мозкових нервів (слухового нерва).
Рис. 2.11
Вестибулярний аналізатор: 1 – переддвер’я, 2 – три півколових канали, 3 – сполучнотканинний мішечок (саккулюс), 4 – еліпсоподібний мішечок (утрикулюс), 5 – ендолімфатичний канал, 6 – чутливі плями (макули) мішечків, 7 – отолітовий апарат («ото» – вухо, «літос» – камінь), 8 – підтримуючі клітини отолітового апарата, 9 – чутливі (сенсорні), волоскові клітини отолітового апарата, 10 – отолітова мембрана, 11 – отоліти (шестигранні кристали кальцію), боковий (12), передній (13) і задній (14) півколові канали, 15 – ампула півколових каналів, 16 – гребінець, 17 – волоскові сенсорні клітини, 18 – драглистий купол

У заповненій ендолімфою порожнині маточки (утрикулюса) і мішечка (сакулюса), тобто на поверхні внутрішньої стінки переддвер’я, є невеликі підвищення – чутливі плями (макули). Вони являють собою скупчення сенсорних нервових клітин (вторинні рецептори). Одні із цих клітин мають циліндричну форму, інші – колбоподібну. На вільній поверхні обох типів клітин виступають пучки субмікроскопічних волосків, тому вестибулярні рецептори називаються волосковими клітинами. Волоски на кожній клітині обох типів бувають двох видів – стереоцилії і кіноцилії. На клітині волоски розташовуються у вигляді сходинок: найбільш довгий волосок – це кіноцилія, до неї примикає ряд коротких стереоцилій, причому довжина стереоцилій зменшується у напрямку від кіноцилії. Такі ж види волосків і таке ж їх розташування мають волоскові клітини ампул півколових каналів. Тільки ампулярні клітини розміщені на підвищеннях, які називаються гребінцями.
Волоски цих клітин покриті драглистим ковпачком – купулою. Купула міститься в ендолімфі каналу. При відхиленні купули волоски півколового каналу згинаються. Волоски рецепторних клітин маточки і мішечка переддвер’я покриті драглистою мембраною, в товщі якої є відкладення кристалів вуглекислого кальцію. Завдяки наявності цих «кам’янистих» включень дана мембрана називається отолітовою. Отолітова мембрана з кристалами кальциту має більшу питому вагу (приблизно 2,2), ніж ендолімфа (близько 1,0). На цьому і ґрунтується механізм дії угрикулюса і сакулюса. Оскільки сила інерції отолітової мембрани і ендолімфи різна, то в умовах лінійного прискорення чи уповільнення, тобто при зміні швидкості лінійного руху, отолітова мембрана зміщається в ту чи іншу сторону, згинаючи волоски (теорія ковзання). Згинання волосин-стереоцилій у напрямку до кіноцилії є адекватним стимулом для волоскової клітини – вона збуджується, передаючи відповідну інформацію в ЦНС. Якщо пучок стереоцилій рухається у протилежному напрямку (від кіноцилії), то збудження не виникає. Зміщення отолітової мембрани в перпендикулярному напрямку не супроводжується зміною активності рецепторів. Орієнтація сукупностей кіноцилій зі стереоциліями – різнонаправлена.
Макула маточки і відповідна отолітова мембрана при звичайному положенні голови розташовані горизонтально, а мішечка – вертикально. Коли голова нахиляється, макула маточки виявляється розташованою під кутом і важка отолітова мембрана згинає волоски, подразнюючи рецептори, від яких організм отримує інформацію про положення голови і тіла в просторі, формуючи відповідні реакції для збереження рівноваги тіла.
В макулах маточки і мішечка орієнтація кіноцилій така, що при зміщенні отолітових мембран частина рецепторних клітин збуджується, інші гальмуються. Збуджуються ті клітини, які в даній ситуації відповідають за певну групу м’язів, що беруть участь в установці тіла.
Таким чином, отолітовий орган реагує збудженням на зміни положення тіла при його нахиленнях вправо, наліво, вперед, назад і при зміні лінійного руху в різних напрямках, у тому числі вгору.
На відміну від отолітового органа рецепторна система півколових каналів реагує не на лінійне прискорення, а на кутове прискорення, тобто на зміну кутової швидкості тіла при його обертальних рухах. Купули півколових каналів не мають отолітних включень (кристалів вуглекислого кальцію) і їх питома вага не відрізняється від питомої ваги ендолімфи, що заповнює порожнини півколових каналів. При повороті голови ендолімфа в півколових каналах у перший момент залишається нерухомою в силу своєї інерції. Тому купула, що знаходиться в ендолімфі і з’єднана зі стінкою каналу, відхиляється в напрямку, протилежному напрямкові обертання. При цьому волоски згинаються, змінюючи активність в аферентних нервових волокнах вестибулярного нерва і сигналізуючи таким чином про характер обертального руху. Наявність трьох півколових каналів обумовлюється необхідністю отримання інформації про повороти голови навколо трьох осей – нахилення вперед і назад, вліво і вправо і обертання навколо довгої осі тіла.
При польотах на літаках, поїздках в автомобілях та пересуванні на інших видах транспорту внаслідок перезбудження вестибулярного аналізатора виникає «морська хвороба» чи аналогічні їй паталогічні стани. Різке збудження багатьох центрів довгастого мозку і гіпоталамуса за таких умов обумовлює виникнення ряду негативних змін в організмі (головокружіння, нудота, блювота тощо). Постійним тренуванням на спеціальному обертальному кріслі, тренажерах, гойдалках, виконанням фізичних вправами з обертами та перекидами тіла можна підвищити стійкість вестибулярного аналізатора. Для профілактики і лікування «морської хвороби» застосовують препарати з аспокійливої дії («Аерон» та ін.).
Коли ми їдемо в поїзді і дивимося у вікно, створюється враження, що рухаються в просторі предмети – дерева, стовпи, будівлі. Виникнення цих ілюзій є наслідком вестибулярного ністагму – мимовільних рухів очей зі сторони в сторону. Ці рухи складаються з повільних і протилежно їм направлених паралельних швидких рухів очних яблук. Повільний рух очей, які фіксують об’єкт спостереження, направлений протилежно рухові голови, а швидкий рух очей – в сторону руху голови. В процесі зміщення об’єктів у напрямку, протилежному рухові поїзда, очі одночасно слідкують за певним предметом (повільний вестибулярний компонент ністагму). Коли об’єкт спостереження зникає з виду, відбувається саккадичний стрибок, який переводить погляд на нову фіксацію (оптокінетичний ністагм – компонент очного ністагму без втручання вестибулярної системи). Саккадичні співдружні стрибки очних яблук відбуваються при читанні, коли не рухається голова. Очний ністагм при поворотах голови, при обертальних рухах викликається рухом ендолімфи півколових каналів і відповідним відхиленням волосків ампулярних рецепторів.
Отже, вестибулярний апарат відіграє центральну роль не лише в сприйнятті і аналізі змін положення тіла в просторі, а й у регуляції рухів очей, що необхідно для збереження стабільного зображення на сітківці, незважаючи на рухи тіла.
3. Нюховий аналізатор
Нюховий аналізатор забезпечує здатність організму сприймати і розрізняти різноманітні запахи. Він здійснює аналіз газоподібних хімічних речовин зі складу повітря, що вдихується, та їжі.
Аналізатор нюху складається з нюхових рецепторів, провідних шляхів і кіркового (центрального) відділу. Нюхові рецептори є первинними рецепторами, хемо-рецепторами. Це біполярні сенсорні клітини, тобто нейрони, які мають по два відростки – один периферичний, що сприймає ароматичне подразнення, другий – центральний, що йде до кори головного мозку (рис. 2.12).
Рис. 2.12
Нюховий і смаковий аналізатори: І – носова порожнина: нижній (1), середній (2) і верхній (3) носові ходи, 4 – верхній відділ носової порожнини; ІІ – слизова оболонка порожнини носа: 5 – нюхові рецепторні клітини, 6 – опорні клітини, 7 – периферійні відростки рецепторної нюхової клітини з війками (8), 9 – нюхова луковиця (нижня поверхня правої і лівої лобних долей кори головного мозку), 10 – скронева частка кори головного мозку; ІІІ – ротова порожнина: 11 – слизова оболонка; ІV – язик: 12 – ниткоподібні сосочки, 13 – грибоподібні, 14 – жолобоподібні, 15 – листоподібні сосочки; V – смакові бруньки: 17 – рецептори смаку, 18 – смакова пора (отвір), 19 – мікроворсинки рецепторних клітин, 20 – вищий центр смаку (нижня поверхня скроневої частки кори мозку)

Нюхові рецептори знаходяться в слизовій оболонці в області верхнього носового ходу на внутрішній (на перегородці носа) і на боковій поверхнях порожнини носа (рис. 2.12, ІІ). Носова порожнина розділена носовою перегородкою на дві половини, кожна з яких через задні носові отвори (хоани) сполучається з носоглоткою. На бокових стінках порожнини носа є по три виступи – носові раковини. Вони утворюють нижній, середній і верхній носові ходи. Верхній носовий хід знаходиться між середньою і верхньою носовими раковинами. В товщі слизової оболонки, що покриває носові ходи і раковини, залягають не тільки нюхові рецепторні клітини, а й опорні клітини і залози, які виділяють слиз. Слиз зволожує і захищає епітелій порожнини носа.
Периферичні відростки нюхових клітин (дендрити) на своїх кінцях мають тонкі волоски – війки. Контактуючи з пахучими речовинами вони генерують нервові імпульси, які несуть відповідну інформацію в кірковий центр нюху. Із носової порожнини центральні відростки (аксони) біполярних нюхових клітин у складі нюхових нервів проходять через отвори решітчастої пластини гратчастої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулин (їх дві) лобної долі кори головного мозку. Нюхова цибулина має овальну форму (8-10 мм довжини, 3-4 мм ширини і 2-3 мм товщини), вона сірого кольору і складається з кори та білої речовини. В нюхових цибулинах закінчуються волокна нюхового нерва. Тут здійснюється попередній аналіз інформації про запах. В цьому аналізі беруть участь клітини декількох типів, основними з яких є мітральні клітини, дендрити яких безпосередньо контактують з аксонами нюхових клітин. Аксони мітральних клітин нюхових цибулин утворюють нюховий тракт, який несе інформацію про характер запахових впливів до кіркового центра нюху, розташованого в скроневій частці кори, в корі закрутки морського коня.
Чутливість нюхового аналізатора швидко знижується при дії на нюхові рецептори запахових речовин. Вже через декількох секунд або хвилин, людина перестає відчувати запах у приміщенні, де вона знаходиться. Причина зниження чи втрати відчуття запаху полягає в адаптації нюхових рецепторів до тривалої дії запахових речовин.
Щоб краще відчути слабкий запах якоїсь речовини, необхідно зробити посилений вдих повітря через ніс. Посилені вдихи викликають завихрення повітря в носових порожнинах і сприяють більшому надходженню запахових речовин до верхнього носового ходу, де розташовані нюхові рецептори. Інформація про вплив запахових речовин на нюхові рецептори доходить до нюхових цибулин, а від них до кіркового центра, розташованого в скроневій долі великих півкуль головного мозку в області гіппокампа.

4. Смаковий аналізатор, його роль в аналізі і контролі якості їжі
Смаковий аналізатор аналізує, контролює якість їжі, стимулює секрецію травних залоз і всього апарата травлення. При подразненні смакових рецепторів посилюється рефлекторне виділення слини і шлункового соку.
Смаковий аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів. Периферійний відділ – це рецепторні клітини (вторинні рецептори – хеморецептори). Вони містяться в грибоподібних, валикоподібних і листкоподібних сосочках (виростах) слизової оболонки язика (рис. 2.12, IV).
Грибоподібні сосочки розташовані на верхній поверхні тіла язика, валикоподібні – на межі між тілом і коренем язика, листкоподібні – на бокових поверхнях язика. Сосочки надають язику шершавість, бархатистість, в них знаходяться смакові цибулини овальної форми, утворені смаковими рецепторними клітинами і опорними клітинами. На своїх верхніх кінцях смакові рецепторні клітини мають мікроворсинки, які виходять на поверхню язика через смакові капіляри цибулин і сприймають смакові подразнення. Виникаючі при цьому рецепторні потенціали викликають утворення нервових імпульсів, які розповсюджуються по аферентних волокнах язикового нерва і язикогортанного нерва (IX пара черепно-мозкових нервів).
Язиковий нерв являє собою чутливу гілку нижньощелепного нерва, що входить до складу трійчастого нерва (V пара черепно-мозкових нервів). До язикового нерва належить барабанна струна, яка має смакові волокна для смакових сосочків кінчика і тіла язика. Барабанна струна в барабанній порожнині вуха приєднується до лицевого нерва (VII пара черепно-мозкових нервів) і направляється до ядра варолієвого моста. Звідси нервові імпульси через таламус надходять до вищого кіркового центра смаку, який локалізується в нижній частині верхньої центральної закрутки (зона тактильної чутливості язика).
Смаковий аналізатор людини здатний розрізняти (формувати) чотири основних відчуттів: солодке, кисле, солоне і гірке. Кінчик язика особливо чутливий до солодких речовин, корінь – до гірких, середні ділянки країв язика – до кислих і солоних.
Втрата апетиту на їжу, яка вживається щоденно, пояснюється адаптацією смакових рецепторів до одноманітних подразнень. Підвищують (нормалізують) їх чутливість різні спеції, приправи до страв. Збуджують і відновлюють діяльність смакових рецепторів продукти, контрастні за смаком, наприклад, солодкий чай і бутерброд із соленою рибою, мед з малосольними огірками.
Адаптація смакового аналізатора насамперед розвивається до солодощів. Після вживання солодких продуктів звичайна їжа відчувається несмачною, при цьому знижується апетит і в дітей, і в дорослих.

2.5. Ситуаційні запитання і задачі
1.    У дiтей частiше, нiж у доpослих, спостеpiгається запалення сеpеднього вуха (отiт). З якими анатомiчними особливостями оpгана слуху пов’язаний цей факт?
2.    Чому пpи втpатi слухової функцiї одного вуха погipшується здатнiсть визначати напpямок слуху?
3.    Пpи повнiй вiдсутностi слуху дитина страждає глухонiмотою, яка залишається на все життя. Чому, незважаючи на цiлiснiсть мовного апаpату, в таких дiтей не pозвивається мова?
4.    Які звуки (високі чи низькі) втpачає здатнiсть спpиймати людина пpи pуйнуваннi верхівки завитки внутpiшнього вуха?
5.    В поїздцi по тpяскiй доpозi в людини виникла нудота, блювання, запаморочення та iншi непpиємнi змiни в станi оpганiзму. Яка природа виникнення таких змiн, i як можна їм запобiгти?
6.    Пpи швидких лiнiйних та обеpтальних pухах голови i тiла людини спостеpiгаються хаpактеpнi pефлектоpнi pухи очних яблук: повiльнi pухи в пpотилежну стоpону pуху тiла i швидкі – у напpямку pуху тiла. Як називаються такi pухи очей? Який механiзм їх виникнення?
7.    Пiсля швидких багатоpазових обеpтальних pухiв голови в одну стоpону поpушується piвновага тiла. Що необхiдно зpобити, щоб негайно усунути таке поpушення? Як можна досягнути здатностi в багато pазiв збiльшити кiлькiсть таких обеpтальних pухiв без поpушення piвноваги i кооpдинацiї pухiв тiла?
8.    Людина, що заходить у пpимiщення з непpиємним запахом, спочатку добpе його вiдчуває, а чеpез деякий час пеpестає вiдчувати. В чому полягає пpичина цього явища? Якi сенсоpнi системи пpи тpивалому функцiонуваннi не знижують своєї чутливостi до адекватних подpазникiв?
9.    Щоб краще відчути слабкий запах якоїсь речовини, необхідно зробити посилений вдих повітря через ніс. Чому? Де в носовій порожнині розташовані нюхові рецептори? Куди надходять від них рецепторні сигнали?
10.    Якими дiлянками повеpхнi язика забезпечуються такi смаковi якостi, як вiдчуття солодкого, солоного, кислого, гipкого?



УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Яндекс.Метрика >