...
РЕФЕРАТ на тему: “Становлення фармацевтики України як галузі в сучасних ринкових умовах” PDF Печать E-mail


Виробництво лікарських засобів належить до найбільш пріоритетних і со-ціальне значущих напрямків розвитку та структурної перебудови економіки України. Від стану справ у цій галузі значною мірою залежать можливості держави у підтриманні здоров'я нації та зміцненні економічної незалежності.
Кардинальні політико-соціальні та економічні зміни, що відбулися в колишньому СРСР на початку 90-х років, призвели не лише до погіршення лі-карського забезпечення населення України, але і прискорили справжню кризу фармацевтичної галузі. Це сталося внаслідок порушення економічних зв'язків з підприємствами, що розташовані переважно поза межами України; суттєво зменшились обсяги поставок готових медикаментів і сировини для вітчизняної фармацевтичної промисловості. Виникла гостра потреба у збільшенні обсягів та збуту медикаментів власного виробництва.
Молода незалежна Україна отримала у спадщину фармацевтичну індуст-рію з високим рівнем технічного і морального спрацювання основних фондів фармацевтичних підприємств, відсутністю сучасної нормативної бази та фахі-вців і фірм з маркетингу, консалтингу, валідації та сертифікації, низьким рів-нем галузевої науки, дефіцитом виробництва життєво важливих лікарських за-собів, відсутністю підприємств, які працюють у системі міжнародних стандар-тів GMP, відсутністю гнучкої системи ціноутворення і наукових підходів до маркетингу та реклами, недостатнім розвитком стратегічного планування в ді-яльності фармацевтичних підприємств. Застаріла, неефективна система управ-ління виробництвом і реалізацією ліків перетворилась на справжнє гальмо розвитку фармації.
Негативні зміни соціально-економічного характеру, дефіцит життєво не-обхідних лікарських препаратів, різке підвищення цін на ліки зумовили висо-кий рівень захворюваності населення України на серцево-судинні, онкологічні, венеричні хвороби, туберкульоз. Намітилась тенденція скорочення зростання населення, коли рівень народжуваності не забезпечує відтворення покоління.
Вирішення таких глобальних загальнодержавних проблем можливе лише за умов економічного зростання України як держави та формування її нової національної системи медикаментозного забезпечення населення і розвитку фармацевтичної промисловості відповідно до вимог законів ринку.
Першими кроками незалежної України в цьому напрямку на початку 90-х pp. стало народження національної системи закладів, покликаних регламен-тувати створення, аналіз, дослідження, впровадження в медичну практику та виробництво фармацевтичних засобів.
Були створені національні Фармакологічний та Фармакопейний комітети як гаранти якості вітчизняних та імпортних лікарських засобів, що надходять до фармацевтичного ринку України, Комітет з контролю за наркотиками, Ко-мітет з питань імунобіологічних препаратів. Державна інспекція з контролю якості ліків, Бюро реєстрації лікарських засобів тощо.
З проголошенням незалежності України у 1991 p. значних змін зазнала форма власності фармацевтичних підприємств та аптечних закладів. Створено багато недержавних фармацевтичних фірм, централізоване забезпечення ліка-ми населення змінилось на децентралізоване шляхом прямого постачання ліків від виробників до аптечних закладів.
Наприкінці XX ст. на фармацевтичному ринку України діє близько 200 фармацевтичних фірм. Характерною особливістю сучасного українського фа-рмацевтичного ринку є завезення значної кількості медикаментів імпортного виробництва без певної системи урахування можливості забезпечення потреб населення та лікувально-профілактичних закладів. Сьогодні в Україні зареєст-ровано близько 5000 лікарських препаратів, у тому числі 1150 вітчизняного виробництва. Насичення ринку відбувається переважно не шляхом пропозиції нових оригінальних препаратів, а за рахунок уже відомих засобів, які прихова-ні за різними фірмовими назвами і нерідко вже виготовляються вітчизняною фармацевтичною промисловістю. Мають місце випадки, коли фактично один і той самий препарат реєструється і постачається під різними торговельними назвами. Наприклад, є 32 синоніми аспірину, 20 — анальгіну, 38 — парацета-молу.
Статистичні дані засвідчують, що Україна може забезпечити себе власни-ми медикаментами без сторонньої допомоги лише на 28 %. Решта (72 %) на-лежить іноземним фірмам.
Вивчення номенклатури лікарських засобів, які надходять за імпортом, свідчить, що, незважаючи на значну насиченість українського ринку з окремих фармакологічних груп, асортимент ліків недостатній. Зокрема, з більш як по-ловини зареєстрованих імпортних препаратів, що є на ринку України, "ядерну групу" становлять препарати 5 фармакотера-певтичних груп із ЗО затвердже-них Фармакологічним комітетом МОЗ України. Це засоби для лікування інфе-кційних, серцево-судинних, шлунково-кишкових захворювань, анальгетики, жарознижуючі, нестероїдні протизапальні засоби, гормональні препарати, ко-нтрацептиви. Разом з цим в Україні у 1997 p. зареєстровано незначну кількість препаратів окремих фармацевтичних груп: наприклад, групи імуностимулято-рів — лише 6 препаратів, сорбентів — 6, лише 2 препарати — для профілакти-ки і лікування променевої хвороби, 2 — для лікування педикульозу, 4 — для лікування діареї. Не зареєстровано жодного препарату для лікування токсоплазмозу, препаратів для лікування сифілісу, малярії, епілепсії, СНІДу, за темпами росту інфікованості на який Україна посідає перше місце в Європі.
Отже, незважаючи на великий асортимент фармацевтичних засобів на ри-нку України, населення все ж таки залишається малозабезпеченим важливими препаратами різних лікарських форм, величезна кількість з яких є імпортного виробництва і не викликає довіри щодо безпечного вживання. Лікарські засо-би, особливо вітчизняні, сьогодні надзвичайно дорогі, і більшість людей не в змозі придбати їх для лікування тих чи інших захворювань або ж підтримання здоров'я на певному рівні.
Недостатній рівень забезпечення населення України якісними ліками за доступними цінами ставить проблему розвитку національної фармацевтичної індустрії у ряд найважливіших державних проблем.
Слід зауважити, що хіміко-фармацевтичне виробництво — один з най-перспективніших напрямків діяльності людини. Це зумовлено життєвою необхідністю продукції цієї галузі для всіх верств населення. До того ж одна гривня, вкладена у фармацевтичну промисловість, за найскромні-шими підра-хунками дає три гривні прибутку. Виходячи з концепції Президента України Л.Д. Кучми, уряд повинен вкладати кошти насамперед у ті галузі промислово-сті, які можуть забезпечити найшвидшу віддачу. Саме такою є фармацевтична промисловість, яка в змозі повернути до бюджету втричі більше коштів, ніж було вкладено у її розвиток. В усьому світі виробництво фармацевтичних пре-паратів є одним з найрента-бельніших.
Слід зазначити, що в Україні навіть у найважчі періоди не припинялась робота зі створення та впровадження нових лікарських засобів. Це надає впев-неності у можливості відродження і розвитку вітчизняної фармації.
За період переходу до ринкової економіки фармацевтичній промисловості вдалось не лише зупинити падіння виробництва, але й поступово розширити номенклатуру, обсяги випуску і реалізації лікарських засобів, довівши конку-рентоспроможність своєї продукції на ринку, де панує засилля імпортних пре-паратів. Лише за 6 місяців 1998 p. в Україні було вироблено лікарських засобів на 4 % більше, ніж за відповідний період 1990 p. Значною мірою досягнуті ре-зультати є наслідком перегляду і розширення номенклатури продукції, що ви-пускається, за рахунок інтенсивного впровадження нових лікарських засобів. За останні роки їх перелік зріс більше ніж на 400 найменувань. Аналіз динамі-ки і виробництва основних видів продукції хіміко-фармацевтичної промисло-вості з 1991 p. свідчить про поступове, починаючи з 1994 p., збільшення виро-бництва готових лікарських засобів, зокрема ампульних форм.
Та про досягнення і успіхи можна говорити лише в порівнянні з іншими галузями. Фахівцям добре відомі існуючі проблеми фармації. В цілому ємкість українського фармацевтичного ринку, за оцінками експертів, становила в 1998 p. 1 млрд. дол. США і, очевидно, це далеко не край, бо у Франції на таку ж кі-лькість населення, як в Україні, обсяг продажу становить приблизно 12 млрд. дол. США.
Сьогодні на фармацевтичному ринку України активно працюють вітчиз-няні виробники: AT "фф "Дарниця", AT "Київмедпрепарат", AT "Фармак", AT "Борщагівський ФЗ", AT ФФ "Здоров'я", AT "Галич-фарм" та ін. Проте в останні роки інтенсивно зростає обсяг імпорту препаратів іноземних фірм, ча-стка яких сягнула 72 % обсягу ринку.
Сучасний етап розвитку охорони здоров'я в Україні, який характеризується зростанням виробництва лікарських засобів підприємствами різних форм з використанням здебільшого імпортних субстанцій, а також надхо-дженням на вітчизняний фармацевтичний ринок великих обсягів імпортних лікарських засобів, висуває більш високі вимоги до їх якості і потребує удо-сконалення служби їх контролю,
Забезпечення належної якості лікарських засобів суттєво залежить від правильної організації контролю, його дієвості та ефективності, а також від рі-вня вимог, закладених у нормативно-технічну документацію, від використаних методів аналізу.
В Україні вже зроблено значні кроки в цьому напрямку. Такі як створення "Закону про лікарські засобі", введення реєстрації ліків, ліцензування імпорт-ної продукції, створення лабораторій з контролю якості ліків, стандартизації та сертифікації фармацевтичної продукції, розробка планів впровадження стан-дартів належної практики виробництва.
Наказом Президента від 01.02.99 № 109/99 було створено єдину націона-льну структуру — Національне агентство з контролю за якістю і безпекою продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичного призначення (НАК України).
Формування такого агентства вимагають правила ЄС, і його створення є ще одним доказом того, що український уряд прагне привести фармацевтичну галузь у відповідність зі стандартами ЄС.
Міністерство охорони здоров'я, через яке Кабінет Міністрів координує і спрямовує діяльність агентства, продовжує роботу з реорганізації своїх під-розділів, які задіяні в процесі реєстрації та ліцензування лікарських засобів. Національному агентству перепідпорядкована з 1 серпня 1999 p. Державна ін-спекція з контролю якості лікарських засобів.
Введено систему атестації та акредитації лабораторій технологічного кон-тролю якості лікарських засобів, у зв'язку з чим гостро стоїть проблема забез-печення матеріально-технічної бази лабораторій та інспекцій відповідно до су-часних вимог.
Фармакологічний комітет реорганізовано в Державний науково-експертний центр лікарських засобів. При цьому передбачається суттєве поси-лення контролюючих функцій лабораторії з контролю якості лікарських пре-паратів, спрямованих на клінічні дослідження.
Найважливіша роль в системі контролю якості лікарських засобів нале-жить національному Фармакопейному комітету, який, починаючи з 1993 p., очолює роботу зі стандартизації лікарської продукції.
Фармакопейному комітету України доведеться вирішити важливу пробле-му — створення Національної фармакопеї, до роботи над якою залучені ко-лективи науково-дослідних закладів, а також фірм — виробників ліків. Ще не до кінця вирішене питання фінансування цієї діяльності, оскільки вона потре-бує великих фінансових витрат. Проте робота повинна бути завершена до кін-ця 2000 p., тому що своя Національна фармакопея потрібна Україні не лише з патріотичних, але й з економічних міркувань — її поява дозволить українсь-ким виробникам лікарських препаратів освоїти нові значні за обсягом фарма-цевтичні ринки, насамперед країн Східної та Центральної Європи.
Наказом Держкоммедбіопрому від 27.02.97 № 27 "Про створення Держав-ної фармакопеї України і визнання інших фармакопей" передбачено, що зага-льні статті і монографії, які створюються, повинні базуватись на відповідних статтях останніх видань фармакопей ЄС, Великобританії, США, Японії. Про-відне місце в цьому ряду відводиться Європейській фармакопеї, яка є одним з механізмів функціонування інтегрованої системи контролю за якістю лікарсь-ких препаратів. Сьогодні Україна має статус спостерігача в Європейській фар-макопейної комісії, шо дозволяє відповідним вітчизняним структурам вирішу-вати питання гармонізації своєї нормативно-технічної бази в галузі стандартизації лікарських засобів з вимогами ЄС.
Ще одне важливе питання, яке належить вирішити НАК України. це пи-тання регулярного надходження інформації, пов'язаної з контролем якості лі-карських препаратів і нормативно-технічної документації, до контрольно-аналітичних лабораторій, НДІ, вузів.
Поряд з розвитком і удосконаленням системи контролю якості лікарських засобів пріоритетним стратегічним завданням фармацевгич
ної галузі слід вважати забезпечення якості, чому повинно сприяти впровадження системи GMP на вітчизняних підприємствах і що врешті-решт до-поможе встановити розумний баланс між вибірковим і посерійним контролем.
Органам охорони здоров'я не можна недооцінювати значення проблеми безпеки харчових продуктів. Уряд України розуміє важливість цієї проблеми, про що свідчить об'єднання в межах Національного агентства структур, які за-безпечують контроль якості харчових продуктів і лікарських засобів.
Спеціалісти фармацевтичного профілю, маючи глибокі знання в галузі ме-тодів контролю біологічно активних речовин, можуть зробити внесок у розви-ток системи контролю харчових продуктів, особливо беручи до відома всезро-стаючу кількість харчових і біологічно активних добавок і продуктів харчу-вання спеціального призначення, які часто вживаються з лікувальною метою.
В сфері контролю за якістю та безпекою парфумерно-косметичної продукції основна проблема полягає в тому, що за теперішнього часу в Україні відсутня законодавча та нормативна база. Відсутність стандартів, що нормують вимоги до показників безпеки парфумерно-косметичних засобів, не лише дозволяє допускати на український ринок недоброякісні товари, але й стримує розвиток вітчизняного виробництва, що не має можливості випускати продук-цію, яка відповідає міжнародним стандартам.
Одним з найефективніших і найперспективніших напрямків захисту ринку від надходження до вільного продажу недоброякісних косметичних засобів є їх обов'язкова сертифікація, тобто контроль за відповідністю продукції діючим в Україні стандартам, нормам і правилам відносно безпеки для життя, здоров'я людей та довкілля.
Відсутність обов'язкової сертифікації в Україні на більшість асортиментних груп зазначеної продукції гальмує розвиток вітчизняної парфумерно-косметичної індустрії і призводить до подальшої експансії ринку України про-дукцією імпортного виробництва.
Актуальною проблемою галузі є лікувальна косметика, до якої належать лікарські засоби, призначені для профілактики і лікування захворювань шкіри. Лікувальна косметика законодавче повинна підпорядковуватись вимогам За-кону України "Про лікарські засоби", проте "Положення про реєстрацію і по-рядок видання дозволу на ввіз і використання закордонних і вітчизняних засо-бів лікувальної косметики" ФК МОЗ України допускає ряд невідповідностей основним положенням закону, зокрема як нормативна документація можуть бути представлені ТУ, клінічні дослідження проводяться вибірково, у міру по-треби, яку визначає ФК. Цей факт спричинив те, що в Україні нині відсутня нормативна база, яка регламентує показники якості і безпеки лікувальної кос-метики, методи їх досліджень, а недосконалість законодавчих актів провокує порушення міжнародних правил торгівлі косметичними засобами, що конста-тувала Комісія ЄС від 14.06.99.
Для вирішення зазначених проблем передусім необхідні:
— законодавчі документи, що адекватно гармонізують вимоги до якості та безпеки лікарської та косметичної продукції;
— нормативні документи, які регламентують показники безпеки лікува-льної косметики і методи їх визначення;
— нормативні документи, що регламентують якість лікувальної космети-ки, представлені на рівні ФС.
Для вирішення поставлених завдань доцільно звернутися до досвіду фар-мацевтичної науки, яка має високий потенціал у розробці та впровадженні за-конодавчої, нормативної документації на лікарські засоби, від яких засоби лі-кувальної косметики, по суті, можуть відрізнятися лише формою випуску. Пе-рспективність такого співробітництва доведена і закордонним досвідом: ряд провідних фармацевтичних фірм поряд з лікарськими препаратами випуска-ють засоби лікувальної косметики (фірми "Lek", KRKA, "Джонсон і Джон-сон").
Парфумерно-косметична галузь традиційно займає одне з провідних місць у формуванні економіки держави. Народно-господарське значення вітчизняної парфумерно-косметичної промисловості визначається тим, що продукція галу-зі забезпечує високу ефективність виробництва і дозволяє перераховувати до бюджету щорічно близько 1,5 млн грн. податків з обігу та прибутку.
У цей час українська парфумерно-косметична індустрія переживає період відповідного реформування в галузі всіх сфер діяльності — економічної, юри-дичної, виробничої, наукової тощо, що пов'язано з адаптуванням державних підприємств галузі до сучасних ринкових відносин, а також зі зміною іміджу самої косметики, яка за світовими тенденціями розвитку косметології як науки перетворюється на нову "хімію століття" — косметичну хімію.
Становлення парфумерно-косметичної індустрії України — це, по суті, становлення й багатогалузевого господарства, освоєння нових виробництв, які включають виробництво косметичної сировини і напівпродуктів, синтетичних духмяних речовин, тари для готової продукції і т. ін.
Проблему підготовки професійно орієнтованих кадрів для галузі доцільно вирішувати разом з освітньою діяльністю в галузі фармацевтичної освіти, що дозволить забезпечити майбутньому випускнику знання хімічних, технологіч-них, медико-біологічних дисциплін, яких потребує сучасна косметологічна на-ука і практика.
Медична і, зокрема, фармацевтична освіта є об'єктом особливої уваги нашої держави. На жаль, вузи України ділили тягар економічної кризи разом з іншими підприємствами, організаціями та установами. Проте МОЗ України добре розуміє всю важливість освіти для майбутнього держави і сподівається, що спільні зусилля освітян при підтримці уряду та МОЗ допоможуть виправи-ти складне становище в галузі освіти.
За часів Радянського Союзу фармацевтичній освіті не приділялось належ-ної уваги. Існувало лише шість фармацевтичних вищих навчальних закладів. В основному підготовка провізорів здійснювалась на фармацевтичних факульте-тах медичних інститутів. Матеріальне забезпечення фармацевтичних факуль-тетів було дуже поганим, оскільки основна увага приділялась підготовці ліка-рів. Потреби всієї галузі задовольнялись фахівцями лише однієї спеціальності.
В аптеці, на фармацевтичному підприємстві, у лікарні працювали фахівці з однаковою підготовкою.
Існували певні центри підготовки провізорів, наслідком чого був нерівно-мірний розподіл трудових ресурсів. У деяких областях кількість провізорів значно перевищувала потреби галузі, в інших — не вистачало навіть середньо-го фармацевтичного персоналу.
Розпад Радянського Союзу, економічний розлад у перші роки незалежності України негативно позначились на розвитку фармацевтичної освіти в усіх кра-їнах СНД. Характерна риса того часу: закриття існуючих
фармацевтичних факультетів; об'єднання фармацевтичних вузів з медичними; різке погіршення стану оснащення.
Але стрімкий розвиток фармацевтичної науки і якісні зміни в галузі впли-нули на відродження освіти.
З 1992 p. фармацевтична освіта зайняла свою нішу у вищій освіті і почала розвиватись у декількох напрямках. Постійний аналіз потреб галузі ставив за-вдання підготовки спеціалістів високої кваліфікації для різноманітних фар-мацевтичних підприємств.
Українська фармацевтична академія вперше стала ініціатором відкриття нової спеціальності з підготовки фахівців для фармацевтичного виробництва. Було відкрито спеціальність "Промислова фармація" в напрямку "Хімічна тех-нологія та інженерія", яка переросла в спеціальність "Технологія фармацевти-чних препаратів" у напрямку "Фармація". Перші випускники цього факультету —160 кваліфікованих інженерів-технологів фармацевтичних підприємств — вже добре зарекомендували себе, займаючи відповідальні та керівні посади на фармацевтичних підприємствах.
Подальший розвиток галузі відповідно до європейських стандартів розста-вив ще декілька акцентів у колі аспектів діяльності провізора. В усьому світі засоби особистої гігієни та лікувальної косметики традиційно належать до фа-рмацевтичної галузі. Таким чином, їх виробництво, стандартизація, реалізація та рекомендації щодо раціонального застосування є дуже спорідненими з лі-карськими засобами. Але численні відмітності цих продуктів виробництва по-требують окремої підготовки спеціалістів. Наведені причини стали основою концепції підготовки випускників фармацевтичних вузів за спеціальністю "Технологія парфумерно-косметичних засобів".
Аналіз системи охорони здоров'я країн Північної Америки та Європи про-демонстрував велику роль у наданні медичної допомоги населенню клінічного провізора, який, маючи глибокі знання з профільних фармацевтичних дисцип-лін і володіючи основами медичних знань, є надійним помічником лікаря. На-ступною ініціативою УкрФА стало відкриття у напрямку "Фармація" спеціа-льності "Клінічна фармація". Цю подію з оптимізмом сприйняла не тільки фа-рмацевтична, а й медична громадськість.
Великого значення набули спеціалізації, завдяки яким майбутній випуск-ник має додаткову можливість працевлаштування за суміжною або більш ву-зькою спеціальністю.
Досить показовим є те, що такі нові спеціальності, як "Технологія парфу-мерно-косметичних препаратів" і "Клінічна фармація", виросли саме зі спеціа-лізацій. Перелік спеціалізацій, за якими ведеться підготовка, дає підставу спо-діватись, що незабаром у напрямі підготовки "Фармація" з'являться нові спеці-альності, такі, наприклад, як "Технологія гомеопатичних препаратів", "Лікар-ські препарати рослинного походження", "Хіміко-токсикологічний аналіз" то-що.
Всі напрямки розвитку спеціальностей у фармацевтичній освіті є відобра-женням розвитку всієї галузі взагалі. Так, першочерговим завданням фармаце-втичного виробництва стало дотримання вимог GMP, які, у свою чергу, є фра-гментом міжнародних стандартів виробництва. За цих обставин на передній край виступає якість продукції. Похвальними є зусилля Української фармацев-тичної академії щодо ліцензування надси-стемної спеціальності "Якість, стан-дартизація та сертифікація". Підготовка фахівців за цією спеціальністю дасть фармації кваліфікованих
управлінців системами якості на виробництві, спеціальність зі стандартизації та сертифікації продукції галузі.
Відкриття нових спеціальностей стало характерною рисою фармацевтичної освіти і для навчальних закладів І—II рівнів акредитації.
Тепер разом зі спеціальністю "Фармація" молодші спеціалісти можуть на-бувати спеціальності "Виробництво фармацевтичних препаратів" та "Аналіти-чний контроль якості хімічних лікарських сполук", завдяки чому фармацевти-чна галузь матиме кваліфіковану та надійну ланку фармацевтів, техніків і ла-борантів.
Слід зазначити, що профілізація фахівців сприятиме більш якісній їх під-готовці, і, як наслідок, забезпеченню населення фармацевтичним обслугову-ванням сучасного рівня.
Вища освіта нині переживає дуже напружені часи, коли триває розробка нових стандартів освіти за всіма спеціальностями і освітніми рівнями.
Фармацевтична освіта, як і інші галузі, повинна бути пристосована до ви-мог своєї галузі. Навчальні програми та плани за новими стандартами повинні віддзеркалювати потреби практичної фармації і надавати знань і навичок, не-обхідних на провізорських посадах.
Про вихід нашої освіти на якісно новий рівень свідчить і запровадження для об'єктивної оцінки знань випускників ліцензійних інтегрованих іспитів; слід відзначити, що медичні і фармацевтичні заклади першими запровадили цей засіб визначення знань.
Невід'ємною частиною неперервної підготовки спеціалістів є після-дипломна освіта. Навіть якщо не зупинятись на інтернатурі, яка дозволяє вчорашнім випускникам навчитись застосовувати свої знання в практичній ді-яльності, роль післядипломної освіти провізорів неможливо переоцінити. На-вчальні плани фармацевтичних факультетів навіть десятирічної давності сут-тєво відрізняються від теперішніх. Вимоги до фахівців фармації постійно змі-нюються, з'являються нові посади. Перекваліфікація, удосконалення спеціаліс-тів фармації сприяє обізнаності провізорів у нових напрямках та аспектах їх діяльності. Перелік спеціалізацій перепідготовки складається відповідно до замовлень фармацевтичних закладів.
Однією з ознак визнання необхідності для регіонів кваліфікованих фарма-цевтичних кадрів стало відкриття фармацевтичних факультетів у багатьох медичних закладах освіти. Поряд з традиційними засновниками мод у цьому напрямку — харків'янами, львів'янами, запоріжцями розпочато підготовку провізорів у Києві, Івано-Франківську, Луганську, а інженерів-технологів фа-рмацевтичних препаратів — у Дніпропетровську та Рубіжному. Такс поши-рення географії підготовки спеціалістів для фармації, безумовно, сприятиме більш рівномірному розподілу кадрів по Україні.
Важливою складовою фармації є аптечна мережа, яка безпосередньо. ви-конує функції лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і населення. Незважаючи на проблеми економічного характеру. які пов'язані з оподаткуванням і ставленням до аптечних закладів лише як до торговельних організацій, аптечна мережа не тільки збереглась, а її отримала стрімкий роз-виток. На сьогодні функціонує близько 12 тис. аптек, у тому числі 53 % дер-жавних, 35,6 % колективних форм власності та 6,4 % приватних. Для порів-няння: якщо до 1992 p. на одну аптеку припадало 7,9 тис. жителів, то тепер — 4,3 тис, хоча залишаються проблеми у сільській місцевості.
Соціально-медична функція, яку виконують аптеки, залежить від кадро-вого потенціалу. В аптечній мережі працюють близько 80 тис. фахівців, у то-му числі 55,6 % зі спеціальною фармацевтичною освітою, серед яких
45 % провізорів і 55 % фармацевтів. За таких умов співвідношення між прові-зорами та фармацевтами становить 1:1,2. Порівняно з періодом до 1992 p., ко-ли це співвідношення було на рівні 1:1,3, як бачимо, існує тенденція до зрос-тання кількості фахівців з вищою освітою. І це не дивно, бо вимоги до профе-сійної діяльності працівників аптек значно зросли і потребують більших знань і умінь, що пов'язано з розширенням номенклатури лікарських засобів, у тому числі безрецептурного відпуску препаратів зарубіжних виробників. Тобто ви-моги до кадрового потенціалу зростають і відповідно зростають вимоги до ді-яльності вузів (факультетів) з підготовки фахівців.
Ринкові відносини, накопичення інформації у галузі фармації, розширення зв'язків України на міжнародній арені у сфері економічної, культурної, науко-вої, медичної, фармацевтичної, освітньої діяльності потребують постійної ро-боти з фармацевтичними кадрами. В цьому напрямі важливе місце відводиться системі післядипломної підготовки фахівців фармації. Важливо, що вона у нас збереглась і на сьогодні активно розвивається. Відповідно до указу Президента України "Про основні напрямки реформування вищої освіти", Закону України "Про освіту", державної національної програми "Освіта", низки постанов Кабінету Міністрів протягом останніх років визначено стратегічні завдання, на-прями та шляхи реформування післядипломної ланки освіти. Вперше створені Концепція та Програма розвитку системи післядипломної освіти лікарів і про-візорів як складова неперервної освіти, де змінені погляди на її зміст, рефор-мується система діагностики рівня знань і вмінь фахівців на рівні Міжнарод-них класифікаційних вимог.
Все вищезазначене вселяє впевненість в тому, що необхідний рівень лі-карського забезпечення лікувально-профілактичних закладів та населення не тільки збережеться, а й буде зростати.
Проблема ефективного забезпечення населення України лікарськими за-собами породжує цілу низку інших проблем, які органічно випливають одна з одної і пов'язані між собою. Це, насамперед, питання соціального характеру: медичне страхування, ціноутворення, організація рецептур ного та безрецеп-турного відпуску лікарських препаратів.
Медичне страхування є одним із найважливіших інститутів соціального захисту населення. Сьогодні разом з бюджетною охороною здоров'я в Україні зароджується добровільно-приватне медичне страхуванні двох видів: непере-рвне та на випадок хвороби, яким займаються десятки страхових компаній, медичних закладів і фармацевтичних фірм. Проте обсяг їх діяльності з медич-ного страхування незначний і тому суттєвого впливу на рівень медичної та лі-карської допомоги вони практично ні мають; позитивний момент — практич-ний досвід. В Україні існує ряд економічних, правових і соціальних факторів, які гальмують розвиток медичного страхування: населення не має позитивного досвіду взаємовідно син зі страховими компаніями, що сприймаються як нена-дійні партнери тому необхідне напрацювання соціально-позитивного іміджу медичної страхування. Соціальна невизначеність статусу і перспектив медич-ного страхування, податкове законодавство зводить нанівець страхову заціка-вленісті роботодавця у впровадженні даного виду страхування, тому що внес-ки здійснюються за рахунок прибутку. Добровільне медичне страхування за рахунок коштів громадян дуже обмежене низьким рівнем реальних прибутків населення. Для загального обов'язкового медичного страхуванні немає еконо-міко-правових умов, які необхідно створити в Україні.
Завдання страхового реформування охорони здоров'я України складається з поетапного експериментального переходу до системи добровільного і обов'я-зкового медичного страхування на основі радикальних змін оподаткування; перегляду старих механізмів фінансування та залучення його додаткових дже-рел; застосування нових методів оплати медичних послуг; децентралізації та приватизації, юридичної самостійності медичних закладів; скорочення зайвих потужностей, а головне — визнання за пацієнтом права вибору.
Найважливішою складовою медичного страхування є страхова рецептура, яка повинна бути фінансово-правовим і медичним гарантом надання високо-кваліфікованої та своєчасної лікарської допомоги пацієнтам. Разом з тим стра-хова рецептура припускає чіткий механізм компенсації вартості медикаментів за рахунок страхових медичних фондів.
Головним критерієм у визначенні страхової рецептури повинно стати раці-ональне, з точки зору фармакотерапії, використання лікарських препаратів.
Вже сьогодні, зважаючи на обмеженість ресурсів, ми повинні навчитись співвідносити при визначенні вартості лікарської допомоги, кошти на препа-рат з його фармакотерапевтичною ефективністю і якістю. У зв'язку з великою кількістю пропозицій на фармацевтичному ринку медики та фармацевти ма-ють постійно проводити експертизу препаратів і визначати рекомендовані пе-реліки життєво важливих ліків, що відповідають вищезгаданим вимогам. При цьому необхідно враховувати рекомендації ВООЗ, а також оптимальні схеми лікування за всіма нозологіями. Це велика постійна робота медиків і фармаце-втів, яку повинні проводити спеціальні експертні ради (комісії) при МОЗ України. Зазначена проблема особливо актуальна для розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості, виробництва якої повинні бути зорієнтовані насамперед на випуск життєво важливих препаратів за всіма фармакотерапев-тичними групами. У цілому страхова рецептура гарантує пацієнтам доступ-ність і якість лікарської допомоги, фармацевтичній промисловості - збут препаратів, аптечній мережі — їх продаж.
Законодавчі гарантії доступності лікарської допомоги, велика соціальна значущість медикаментів у профілактиці та лікуванні пацієнтів (хворих) вима-гають, як свідчить світовий досвід, державного регулювання рівня цін. Різні підходи до організації національних систем охорони здоров'я та медичного страхування, велика різниця у розмірах податків зумовлюють велику різницю в оптових і роздрібних цінах на одні й ті ж препарати у різних країнах, і, як на-слідок, у споживанні медикаментів. Тільки в країнах ЄС ціни варіюють більше ніж у два рази. Тому визначення соціальне ефективної системи ціноутворення на лікарські засоби є міжнародною проблемою.
Реформування планового ціноутворення в Україні передбачало дію специ-фічного механізму регіонального регулювання цін на лікарські засоби та виро-би медичного призначення, згідно з яким місцеві органи влади установлюють крайній рівень торговельної націнки підприємствам оптової та роздрібної тор-гівлі.
В цілому склалась позитивна тенденція зниження середнього по Україні рівня торговельних націнок: у 1995 p. — 50 %, у 1996 p. — 45,5 %, у 1997 p. — 44 %, у 1998 p. — 37,1 %. Проте суттєвим недоліком у системі фармацевтич-ного ціноутворення є значні відміни рівня торговельних націнок по областях України, оптові і роздрібні ціни на лікарські препарати у різних областях і на-віть в одному регіоні відрізняються більше ніж
у 2—3 рази. Як правило, високі ціни і в сільській місцевості. І це при нашій дуже низькій платоспроможності населення.
Слід визнати негативні наслідки скасування в Україні державного регулю-вання цін на медикаменти у 1996 p. (постанова KM від 25.12.96 № 1548). Практика та життя примусили нас у 1997 p. повернутись до державного регу-лювання щодо життєво необхідних препаратів: онкологічних, протидіабетич-них тощо (постанова KM від 15.07.97 № 747).
Сьогодні система ціноутворення на медикаменти явно неефективна, вона повинна бути переглянута за такими напрямками:
— розробка всеохоплюючих механізмів зниження витрат у виробництві та торгівлі;
— впровадження диференційованих націнок на лікарські засоби, які бу-дуть стимулювати продаж недорогих ліків, наприклад системи знищуючих на-цінок (чим дорожче ліки, тим менше націнка);
— запровадження фіксованих (тарифних) націнок на життєво важливі ме-дикаменти;
— перехід від регіональних механізмів регулювання цін на лікарські засо-би та вироби медичного призначення до єдиного для України механізму дер-жавного регулювання та контролю цін.
Процеси міжнародної інтеграції вимагають від нас вже у найближчій пер-спективі переходу до Директив ЄС з регулювання цін на лікарські препарати та включення їх до сфери дії системи медичного страхування, тобто переходу до гласної та прозорої системи заходів з декларації рівня цін та їх публікації.
Проблема організації рецептурного та безрецептурного відпуску лікар-ських засобів є в Україні однією з найгостріших, тому що веде до нераціонального використання медикаментів. Сьогодні найбільше ліків, які належать до відпуску суворо за рецептом, можна купити в аптеці без рецепта в пору-шення наказів МОЗ України (від 30.06.94 № 117, від 25.07.97 № 23. та ін.). Ре-цепт, виписаний лікарем, — це рідкісне явище. Найважливіші традиції та нор-ми (правила) призначення ліків, взаємовідносин лікаря, провізора і пацієнта через рецепт практично втрачені. Очевидно, багато хто з працівників охорони здоров'я забув, що рецепт є важливим медичним та юридичним документом і порушення порядку виписування рецептів та відпуску рецептурних форм веде не лише до адміністративної, але й до кримінальної відповідальності.
Основна причина цієї проблеми — поширення самолікування серед населення, яке спричиняють об'єктивні та суб'єктивні фактори, а саме:
зростання пропозицій лікарських засобів, проблеми фінансування системи охорони здоров'я, віра в могутність ліків, поступове старіння населення тощо.
Сьогодні самолікування — це концепція, що випливає з визначення від-повідальності людини за своє здоров'я перед суспільством. За кордоном для самолікування використовуються так звані ОТС-препарати, які пацієнт може отримати без рецепта і контролю лікаря. Так, у США частка ринку самоліку-вання становить 39 %, у Франції — 20 %, у Німеччині — 15 %.
Слід зазначити, що система ОТС-ліків відрізняється від традиційного від-пуску ліків без рецепта в Україні. Тому нам треба адаптувати класифікації та принципи даної системи, згідно з якою ліки не можуть бути доступні для паці-єнта без рецепта лікаря, якщо вони:
— підпадають під вимоги обов'язкового виписування рецепта;
— без контролю лікаря навіть при правильному застосуванні становлять пряму або опосередковану небезпеку для здоров'я;
— містять речовини, активність чи побічна дія яких потребує додаткових спостережень;
— звичайно прописуються для парентерального прийому. В нашій країні сис-тема безрецептурного відпуску ліків має багато недоліків. Так, аналіз інструк-цій на лікарські засоби вітчизняного виробництва показав, що лише в 22,5 % препаратів інформація для пацієнта наведена на упаковці чи листівці-вкладиші, інші ліки фактично інструкцій не мають. Багато питань виникає що-до доз на прийом для вітчизняних та аналогічних імпортованих ліків.
Отже, в Україні необхідно сформувати державну концепцію самолікування, яка повинна мати чіткі критерії віднесення ліків до ОТС-препаратів, визначення їх якості та перелік станів здоров'я людини, при яких можливе за-стосування самолікування. При цьому потрібно піднести рівень санітарно-просвітньої роботи серед населення, яка раніше проводилась аптеками.
Важливою проблемою, що також стоїть перед МОЗ України, є організація виробництва і реалізації психотропних і наркотичних засобів.
Для підвищення ефективності медичних заходів щодо боротьби з наркома-нією в Україні та поліпшення лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і відповідних категорій хворих наркотичними засо-бами, психотропними речовинами, їх аналогами створена широка законодавчо-нормативна база, проведена певна реструктуризація системи поста-чання і контролю за обігом даної групи лікарських засобів.
Державне регулювання виробництва і реалізації наркотичних засобів, пси-хотропних речовин та їх аналогів здійснюється згідно з Законом України "Про обіг в Україні реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин, їх анало-гів і прекурсорів". Завдання з формування державної політики у цій сфері по-кладено на Комітет з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здо-ров'я. Функції щодо надання погоджень на закупівлю (зокрема імпортування) та реалізацію на внутрішньому ринку наркотичних, психотропних лікарських засобів і прекурсорів, що застосовуються в медичній практиці, після державної реєстрації виконує ДАК "Ліки України".
Але соціальні та медичні заходи, що запроваджуються з метою зниження темпів поширення наркоманії, знаходяться у протиріччі з нормальним розвит-ком фармацевтичного ринку України.
Так, згідно з чинним законодавством виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів можуть здійснювати тільки фармацевтичні підприємства державної форми власності. Між тим переважна час-тина вітчизняних виробників лікарських засобів вже акціонована і приватизована. Таким чином, реальні постачальники вітчизняних наркотичних і психотропних засобів, які мають матеріальний, технологічний та кадровий по-тенціал, виключені з числа суб'єктів цього сегмента ринку. Дефіцит даної гру-пи лікарських засобів ліквідується за рахунок зарубіжних аналогів, зареєстро-ваних в Україні, що є прерогативою ДАК "Ліки України".
Аналогічна ситуація склалась і в сфері роздрібної торгівлі, де право реалі-зації наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів надане тільки державним аптекам України.
Логічним продовженням оптимізації шляхів вирішення цієї проблеми стало прийняття нової "Інструкції про порядок придбання сировини, що містить на-ркотичні і психотропні речовини, прекурсорів, виробництва наркотичних і психотропних засобів, здійснення їх обліку, зберігання, перевезення, переси-лання і збуту", затвердженої наказом Комітету медичної та мікробіологічної промисловості України від 02.04.99 № 41.
На цей час потрібні і передбачаються логічні зміни в законодавстві Украї-ни щодо обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів у на-прямку розширення правових меж у сфері їх виробництва та
реалізації з одночасним суворим контролем з боку держави за здійсненням цих видів діяльності.
З метою оптимізації використання наркотичних і психотропних лікарських за-собів для медичних цілей необхідно переглянути, науково обґрунтувати та привести у відповідність до рекомендацій ВООЗ норми споживання їх на 1000 чол. населення.
Виникає ще одна проблема, яка потребує термінового вирішення. Справа в то-му, що структура управління фармацією повинна відповідати вимогам сьо-годення. За нашого часу ми не маємо єдиного органу управління фармацією на рівні держави. Такий центр потрібно створити, бо через нього можна буде ак-тивізувати формування законодавчої та підза-конодавчої бази з регулювання фармацевтичної діяльності, створення рівних умов для підприємств різних форм власності, координації діяльності обласних управлінських структур і, взагалі, для реалізації державної політики стосовно фармацевтичної галузі та ін.
Таким становищем скористались комерційні структури і проникли до сфе-ри фармацевтичної діяльності, переслідуючи, як правило, єдину мету — отри-мання прибутку за рахунок реалізації ліків. За таких умов виконання держза-мовлення на пільгове лікарське забезпечення населення в умовах епідемій та непередбачених ситуацій, поточне гарантоване лікарське забезпечення, в тому числі дорогими розчинами для ін'єкцій, очними краплями, покладається тільки на аптечні заклади, і тим самим підвищуються їх облікові витрати. Створились умови не на користь сильної та високопрофесійної аптечної мережі. А якщо врахувати величезні витрати на експлуатаційне утримання аптек (теплопоста-чання, електроенергію, охорону об'єктів, водопостачання, телефонний зв'язок, оренду приміщень), то стає зрозумілим, що фінансовий стан аптечних установ незадовільний. Потрібно правильно, без хибних підходів, визначитись з аптеч-ною мережею, провести науковий аналіз діяльності аптечної мережі кожного регіону з метою виявлення економічного стану, використання матеріально-технічної бази, перспектив розвитку. Це дозволить визначитись у кількості та розташуванні аптечних установ. Ось цим повинен займатись державний орган управління фармацією. До його функцій повинні бути віднесені координація діяльності фармацевтичної галузі в цілому, створення відповідних комплекс-них програм, формування економічної політики в галузі фармації, включаючи ціноутворення на ліки, залучення додаткових джерел та ін.
Створено Державну акціонерну компанію "Ліки України", яка нарощує темпи діяльності з лікарського забезпечення закладів охорони здоров'я та на-селення, в тому числі визначеними Переліком ліками, як того вимагає поста-нова Кабінету Міністрів від 07.07.97 № 707.
Фармація України будується за зразком прогресивного фармацевтичного світу. Замість фармацевтичного товариства відродилась нова
структура — Фармацевтична асоціація України, яка має стати суттєвою підмо-гою в розвитку фармації в нашій державі.
Для ефективного управління галуззю (планування, оцінка й аудит) недо-статньо використовується фармацевтична інформація. Одним із шляхів
вирішення цієї проблеми є автоматизація збору, аналітико-синтетична 18
обробка фармацевтичної та медичної інформації та створення єдиного інфор-маційного поля в масштабах України.
Основна мета створення інформаційного поля — забезпечення спеціалістів медицини і фармації офіційною та фаховою аналітичною інформацією, що постійно й оперативно оновлюється та необхідна для роботи як державних, так і приватних підприємств, які діють на фармацевтичному ринку України; для підвищення рівня надання медичної допомоги населенню, а також для ін-формаційної підтримки наукових кадрів.
Для створення і впровадження національної системи фахової інформації необхідно створювати сприятливі умови, що полягають у розвитку регіональ-них центрів інформації про лікарські засоби, створенні єдиної інформаційно-довідкової системи, а також насиченні фармацевтичних підприємств усіх рів-нів персональною обчислювальною технікою.
Успішний розвиток фармацевтичної галузі в умовах ринкової економіки визначається якістю обслуговування населення та гнучкою ціновою політи-кою. Для вирішення таких питань, як визначення співвідношення потреби в лікарських препаратах, необхідні автоматизація та комп'ютеризація діяльності всіх фармацевтичних підприємств, а також поєднання за допомогою локаль-них мереж в єдину систему комп'ютеризованих робочих місць фахівців усере-дині кожного підприємства. Це дозволить підвищити рівень професіоналізму працівників фармації, а галузі вийти на новий сучасний рівень розвитку.
Основними завданнями створення більш широкого інформаційного поля є:
— створення єдиної універсальної інформаційно-довідкової системи та інформаційного банку даних в Україні, які могли б об'єднати всіх, хто працює у фармацевтичній галузі. Ця система повинна мати мінімум два розділи: дові-дково-інформаційний та інформаційно-аналітичний;
— створення та обслуговування комп'ютерних комплексних систем і ме-реж, а також надання навчально-консультаційних, експертних і маркетингових послуг;
— впровадження в роботу фармацевтичних і медичних закладів перспективних інформаційних технологій;
— проведення інформатизації медичної та фармацевтичної сфер;
— здійснення пошуку і аналізу інформації про лікарські засоби з викори-станням різноманітних типів літературних джерел та електронних баз даних.
Таким чином, настав час, щоб фармація заявила про себе на всіх рівнях і відстоювала свої інтереси. Важливо, щоб усі зрозуміли, що ліки — зброя ліка-ря, без якої 90 % усіх заходів в охороні здоров'я виконати неможливо. Тому фармацевтичні заклади — це не підприємства торгівлі. Їх призначення в іншо-му — у виконанні, в першу чергу, соціально-медичних функцій.
З гордістю можна сказати, що Україна має життєздатну фармацевтичну га-лузь, розвинений фармацевтичний ринок, прогресивну структуру в особі Наці-онального агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування лікарських засобів і виробів медичного призначення. Все це надає впевненості у майбутньому фармації України.
Дуже добре, що V Національний з'їзд фармацевтів надає можливість згур-туватись різним представникам фармацевтичної сфери з усієї України: прак-тичним працівникам аптечної мережі, науковцям, освітянам, виробникам, управлінцям.
Хочу побажати учасникам з'їзду плідної роботи на користь нашої незалеж-ної України.


 

Яндекс.Метрика >