...
РЕФЕРАТ на тему: “Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит.” PDF Печать E-mail


Викликається стафілококами, стрептококами, пнев¬мококами і гонококами, рідше — синьогнійною, кишко¬вою і черевнотифозною паличками.
У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків пи¬тома вага стрепто-кока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококо¬ва інфекція. Численні дослідження і клінічні спостере¬ження свідчать про зрослу стійкість мікроорганізмів, особливо стафілоко-ків, до антибіотиків, що утруднює профілактику і лікування гнійних захво-рювань.
Мікроорганізми проникають в організм через «вхідні ворота» — при порушенні шкіри і слизових оболонок або ендогенним шляхом — по лім-фатичних і кровоносних су¬динах. У травмованих тканинах створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів внаслідок некробіотичних змін і порушення окисних процесів.
Гостра гнійна інфекція супроводиться місцевою і за¬гальною реакцією організму.
Організм реагує як цілісна система. В захисній реак¬ції беруть участь насамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотво-рення.
У захисній реакції організму велике значення має під¬вищення числа лейкоцитів — місцеве в ділянці заглиблення мікробів і в крові хворих. Лейкоцити, як показали дослідження І.І. Мечникова, поїдають мікробів фагоци¬тоз) і тим самим запобігають поширенню інфекції в організмі, сприяють її відмежуванню.
Місцева запальна реакція характеризується почерво¬нінням, набряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функції. В результаті місцевої запальної , реакції настає відмежування інфекції. Місцева лейко-ци¬тарна інфільтрація тканин, потім грануляційна тканина і піогенна обо-лонка перешкоджають поширенню мікро¬бів у організмі.
Загальна реакція організму виявляється у високій температурі, ознобі, головному болі, збільшенні кількос¬ті лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), по-рушенні обмінних і окисних процесів. Ці симптоми пов'язані із заглиблен¬ням мікробів, інтоксикацією організму мікробними ток¬синами та продук-тами розпаду тканин і поширенням мікробів.
Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нор-мальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпо-ергічною).
Центральна нервова система регулює складні обмінні трофічні проце-си в організмі, в тому числі й функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Викликаючи зміни функції нервової систе-ми, наприклад, новокаїновими блокадами, можна вплинути на перебіг за-пального процесу. Гормони кори наднирко¬вих залоз зменшують (корти-зон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію.
Принципи лікування гнійних захворювань включають проведення за-гальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спрямоване на дезинтоксикацію .організму, підвищення його захисних сил та нормаліза¬цію функції внутрішніх органів і нерозривно пов'язаних з ними обмінних і окисних процесів.
Місцеве лікування полягає у відмежуванні запаль¬ного процесу, змен-шенні деструкції тканин і своєчасному розрізуванні гнійного вогнища для зменшення інтоксика¬ції і створення достатнього відтікання гнійного виді¬лення.
Велике значення мають своєчасна іммобілізація, бо¬ротьба з болем і антибактеріальне лікування (антибіоти¬ки, сульфаніламідні препарати). Ви-користання антибіо¬тиків повинне грунтуватися на чутливості до них збуд¬ників гнійної інфекції.

Бурсит (Bursitis) — запалення слизової сумки. За¬хворювання виникає в результаті механічної травми (травматичний бурсит) або викликається різними мік¬роорганізмами (стафілококами, стрептококами та ін.). Травма-тичний бурсит здебільшого виникає у ділянці препателярної і ліктьової слизових сумок, наприклад у шах¬тарів наслідок постійного професійного травмування. У ділянці плечового суглоба часто спостерігаються піддель-товидний і акроміальний бурсит.
Захворювання характеризується м'яким еластичним утворенням окру-глої форми, розміщеним над кістковими виступами в ділянці суглобів. Шкіра при серозному бур¬ситі не змінена, болісність незначна. При гнійно-му бур¬ситі визначаються симптоми гнійного запалення — різка болісність, набряклість та гіперемія шкіри і порушення функції. Захворювання супро-водиться підвищенням тем¬ператури, лейкоцитозом та іншими симптомами гнійної інтоксикації.
При хронічному бурситі відбувається фіброзне стов¬щення стінки сли-зової сумки, утворення вільних сольо¬вих відкладів («рисових тіл»). Хроні-чний бурсит нази¬вають гігромою.
Лікування. Для лікування гострого серозного бурситу застосовують зогрівальні компреси, УВЧ. При тривалому перебігу роблять пункції для видалення випоту і введення антибіотиків. Після пункції накладають дав-лячі пов'язки. При хронічному бурситі рекомендують¬ся фізіотерапевтичні методи лікування (грязелікування, парафін та ін.). Якщо консервативна те-рапія неефектив¬на, вдаються до операції — видалення запаленої слизевої сумки. При гнійному бурситі показані розріз і дре¬нування запаленої слизо-вої сумки, призначення антибіо¬тиків.
Профілактика бурситу полягає в запобіганні профе¬сійному травмати-зму і своєчасному лікуванні Інфекцій¬них захворювань.
Гнійний артрит (Arthritic purulenta) — гостре гнійне запалення суглобів — виникає у зв'язку з інфікуванням під час травми (поранення, перелом), лі-мфогенним і ге¬матогенним шляхом з різних гнійно-запальних вогнищ. Особливо часто гнійний артрит розвивається при сепсисі і пораненнях суг-лобів. Захворювання викликається стрептококом, стафілококом, пневмо-коком та іншими мікроорганізмами.
Гнійний артрит характеризується різким болем у суг¬лобі, загальною слабістю, підвищенням температури ті¬ла. Активні та пасивні рухи суглобів неможливі внаслі¬док різкої болісності. Суглоб збільшується в об'ємі, від¬мічається почервоніння і набряклість шкіри, контури суг¬лоба згладжені. При пальпації визначається підвищення температури в ділянці суглоба, рі-зка болісність і наяв¬ність випоту. Гнійний артрит може розвинутися як ускладнення серозного запалення суглоба.
Розрізняють емпієму суглоба, коли гнійний процес обмежується сино-віальною оболонкою. Тяжке ураження всіх елементів суглоба називають панартритом. При про¬риві гною в тканини, що оточують суглоб, виника-ють гнійні запливи, розвивається параартикулярна флегмона.
Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворювання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і введення антибіо-тиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дре-нування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами анти-септичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілі-зують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному положенні. Призна¬чають лікування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування.
Після вилікування гнійного артриту може розвинути¬ся нерухомість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контрактура). Для лікування конт-ракту? показані ме¬ханотерапія, грязе- або парафінолікування та інші мето-ди. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомо-гою операції (артропластика).
Остеомієліт (Osteomyelitis) —гнійне запалення кіст¬ки. Розрізняють остеомієліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти.
При гематогенному остеомієліті мікроорганізми про¬никають у кістко-вий мозок з якого-небудь гнійного вог¬нища гематогенним шляхом. Остео-мієліт, що виник в ре¬зультаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього се¬редовища при травмі, називають травматичним. Зокре¬ма, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогне-стрільного остеомієліту.
Збудником остеомієліту здебільшого є стафілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганіз¬мами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флег¬мони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остео¬мієліту, є тра-вма кістки, простуда, виснаження, перевто¬ма, авітаміноз і т. д.
Гострий гематогенний остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відпо¬відь на надмірні подразнення, що виходять із зовніш¬нього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попе-редня сенсибілізація організму.
При гострому остеомієліті в кістковому мозку роз¬виваються гіперемія і набряк, потім флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес по-ширюється, захоп¬люючи нові ділянки кісткового мозку. По гаверсових ка¬налах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного випоту. Корти¬кальний шар розпушується, окістя відшаровується від кі¬стки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушен¬ня живлення кістки з наступним нек-розом. Утворюються різної величини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мерт¬віє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запаль-ні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється сек-вестральна капсула, або коробка.
Хронічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кіст-ки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, час-то наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі збері-гаються
доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвест¬ри) і гнійні порож-нини.
Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфек-ційних захворювань. Захворюють найчас¬тіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна сла¬бість, нездужання, озноб. Температура тіла під-вищуєть¬ся до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блю-вання. Пульс частий. Язик сухий, обкладений. При дослідженні крові ви-являється високий лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво.
Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворювання «кі-стковим ти¬фом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Че¬рез кіль-ка днів він посилюється, спостерігається набряк¬лість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рент¬генологічному дослідженні в гострій стадії процесу ви¬явити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з'являються лінійні нашаруван¬ня паралельно кірковому шару кістки (періостит).
При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ура-женої кістки, фістули з гнійним виділен¬ням. Фістули періодично закрива-ються, але через деякий час знову виникає сильний біль, з'являються на-бряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хроніч-ному остеомієліті нерідко ви¬никає амілоїдне переродження нирок і печін-ки.

При рентгенівському дослідженні визначають секве¬стри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняють¬ся від живої кістки різкішою тінню (меншою прозоріс¬тю) і оточені світлим обідком—вінчиком з грануляцій¬ної тканини. Застосовується контрастне дослідження з допомогою введен-ня через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія).
Лікування. При гострому остеомієліті вирішаль¬не значення має своє-часне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) мі-сцеве і внутрішньом'язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вда-ються до операції, яка полягає в розрізі м'яких тка¬нин над ураженою діля-нкою кістки з наступним розсі¬ченням окістя і трепанацією кістки.
Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лі-кування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окіс-тям шля¬хом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов'язково іммобілізують.
Використовують також переливання малих доз кро¬ві, вітамінотера-пію, введення розчинів глюкози та ін.
Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви вини¬кають лише в тих випадках, коли операцію зроблено не досить радикально.
Основним принципом оперативного лікування остео¬мієліту має бути видалення некротичних тканин, голов¬ним чином кісткових секвестрів, і лі-квідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ді¬лянки кістки, що виступають.
У процесі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом'язових ін'єк¬цій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутріш-ньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціональне харчуван¬ня і призначення вітамінів.
У післяопераційному періоді рекомендується фізіоте¬рапія, зокрема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту.
Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогне¬стрільного остеоміє-літу значно відрізняються від остео¬мієліту гематогенного. Збудником вог-нестрільного остео¬мієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестріль-ному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м'яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосе¬реднього руйнування судин під час поранення. Секвест¬руються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомі-єліти»). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш ви-ражені внаслі¬док руйнування м'яких тканин.
При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється оперативне втру¬чання за типом вторинної хірургічної обробки вогне¬стрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хроніч¬ну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті.

 

Яндекс.Метрика >