...
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: “ХОЛЕРА” PDF Печать E-mail


Холера – особливе інфекційне захворювання, викликане холерними вібрі-онами й їхніми токсинами, що проникають через рот у травний тракт здорової сприйнятливої людини. Хвороба  супроводжується підвищеною  проникністю клітинних мембран епітелію слизової оболонки тонких кишок для води і міне-ральних солей, протікає при рясному  виділенні їх з організму з дуже рідкими випорожненнями, а так само блювотними масами, характеризується зневодню-ванням, розладами водно-електролітного балансу, гемодинаміки і функції ни-рок.
В даний час доведено, що холера може викликатися холерними вібріона-ми наступних біотипів:
а) класичним холерним вібріоном (V.comma), відкритим у 1833 р. Р. Ко-хом;
б) вібріоном Ель-Тор ( V. cholerae EL-Tor).
За своєю  будовою вібріони обох типів зовсім однакові, але мають різну здатність лизируватися бактеріофагами. Вібріони даних біотипів є грамнегати-вними паличками, представляють злегка вигнуті  чи комоподібні бактерії цилі-ндричної форми, що мають на одному зі своїх кінців джгутик і внаслідок цього здійснюють дуже активні поступальні  рухи.  Тіло  мікроба містить  соматич-ний  О-антиген, а джгутик –  Н-антиген. Холерні вібріони добре ростуть на штучних живильних середовищах, що мають лужну реакцію. Класичний вібрі-он і вібріон Ель-Тор поділяють на два сірологічних типи: Огава і Інаба. Холерні вібріони утворюють токсини трьох типів, серед яких найбільше значення в па-тогенезі має холероген. Дійсні холерні вібріони аглютинують  О-сироваткою.
Лужна реакція середовища, у якій знаходяться холерні вібріони, сприяє їх існуванню і розмноженню. У кислотному середовищі вібріони швидко гинуть. Дезінфікуючі речовини діють на них згубно. За певних умов у зовнішнім сере-довищі вони тривалий час зберігають свою життєздатність, наприклад, якщо вони знаходяться у воді. Однак холерні вібріони легко гинуть під дією високої температури і прямих сонячних променів.
Роль основних джерел інфекції при захворюваннях холерою грають хворі, що знаходяться в гострому періоді прояву цієї інфекції, особливо особи, що страж-дають  алгідною формою, а також реконвалісценти в перші 4-5 днів після зату-хання основних симптомів захворювання. Хворі алгідною формою холери виді-ляють з рідкими випорожненнями і блювотними масами (в обох випадках – ти-пу рисового відвару) величезну кількість вібріонів.   
У хворих стертими, атипічними клінічними формами, а також в осіб, що знахо-дилися в контакті з хворими і стали тимчасовими (транзиторними) носіями, хо-лерні вібріони виділяються в значно менших кількостях, ніж при алгідній формі холери, хоча і ці особи мають певне епідеміологічне значення. Вібріононосіння може продовжуватися до 1-1,5 міс. і навіть значно більше. Необхідно ретельно виявляти усі випадки захворювання холерою, вчасно ізолювати хворих, прово-дячи повний комплекс протиепідемічних заходів, а в інфекційних шпиталях, куди вони госпіталізовані, робити надійну дезинфекцію їхніх виділень перед спуском у загальну каналізацію.
При появі випадків захворювання холерою в даному населеному пункті створюються надзвичайні протиепідемічні комісії і штаб епідемічного осеред-ку, наділені відповідними повноваженнями і координуючі усю роботу по боро-тьбі з поширенням інфекції.
Виявлених хворих із клінічно вираженими формами холери поміщають в інфекційний (холерний) шпиталь, який повинен обслуговувати добре підготов-лений медичний персонал. Видужуючих після перенесеної холери варто розмі-щати  окремо від хворих, що знаходяться в гострому періоді захворювання.
Для виявлення хворих холерою серед осіб, що мають клінічні ознаки, які викликають тією чи іншою мірою  підозри на можливість їхнього захворювання холерою, служать «провізорні» спеціальні  ізолятори чи шпиталі; це дає мож-ливість не тільки вчасно виявити хворих холерою, але і приступити до їхнього можливо більш раннього лікування на місці чи з переведенням до інфекційного шпиталю.
Система «провізорних» шпиталів дозволяє не тільки вести клінічне спо-стереження за особами, що знаходилися в осередку інфекції, але також прово-дити їхнє ретельне бактеріологічне обстеження, виявляючи тим самим навіть найбільш стерті форми хвороби і вібріононосіння. Режим роботи в «провізор-них» шпиталях такий самий, як і в холерних.
В осередках, де виявлені випадки захворювання холерою, необхідно про-водити спостереження за практично здоровими особами, що тією чи іншою мі-рою піддавалися небезпеці зараження. Таких осіб поміщають на 6 днів в обсер-ватор для клінічного та бактеріологічного спостереження, що відповідає мак-симальній тривалості інкубаційного періоду холери. Після закінчення цього те-рміну при відсутності клінічних симптомів кишкового захворювання, а також з одержанням повторних негативних результатів посіву випорожнень  осіб,  що залишилися здоровими, виписують з обсерватора.
Зараження холерою відбувається в результаті проникнення холерних віб-ріонів через рот переважно з інфікованою непрокип'яченою чи нехлорованою  водою або через брудні руки при забрудненні їх фекаліями, що містять живих вібріонів. Значно меншу роль у поширенні холери грають забруднені цими фе-каліями молоко й інші харчові продукти. Мають значення і такі фактори, як се-зон року (липень-вересень для країн з помірним кліматом при занесенні в них інфекції), температура зовнішнього середовища, у тому числі води в різних, го-ловним чином закритих водоймах . Щодо епідеміологічного значення хворих зі стертими та надлегкими формами холери варто враховувати, що в осередку за-хворювань, який продовжує функціонувати, та вже сформованому ці особи  можуть складати значно більш великий контингент, ніж число хворих з вира-женими симптомами захворювання. Холера може або зустрічатися у вигляді окремих (спорадичних) випадків, або викликати епідемічні спалахи. При масо-вому поширенні захворювань холерою розрізняють наступні типи епідемій: во-дяні, контактно-побутові, харчові і змішані.
Проникнувши через рот в організм людини, що заразилася, холерні вібрі-они піддаються шкідливому для них впливу кислого вмісту шлунка, причому частина з них при цьому гине, а інші надходять у дванадцятипалу, а потім і в тонку кишки, де відбувається їхнє розмноження й одночасне з цим відмирання. Токсичні речовини, що вивільняються з мікробних клітин (холерних вібріонів), зокрема холероген (токсин другого типу), впливають на фермент аденілцикла-зу, що міститься в поверхневих шарах клітин епітелію слизової оболонки тон-кої кишки, у їх цитоплазматичній мембрані, на мукоїдні речовини, що знахо-дяться в міжклітинних просторах.
Відповідно до викладеного вище головною рисою патогенезу холери вар-то вважати те, що цьому захворюванню не властиві запальні зміни слизової оболонки тонкого кишечнику, як це вважалося донедавна. Фактично під впли-вом холерогена, як це описано вище, у результаті ферментативного процесу відбувається посилене виведення води і мінеральних солей у вигляді характер-ного для важких форм холери рисового відвару.
Вважається, що ця картина ураження слизової оболонки тонкого кишеч-нику, що гостро розвивається, є наслідком токсичних ушкоджень. Багато інших сторін патогенезу холери також можуть бути пов'язані із проявами токсичної природи хвороби.
Інкубаційний період холери триває в середньому 2-3 дні, а іноді від 1 до 5 днів. Якщо хворий, що знаходиться в інкубаційному періоді, приймав у осеред-ку антибіотики з приводу контакту з іншим  хворим чи з метою масової эксп-рес-хіміопрофілактики, інкубаційний період може тривати, очевидно, до 9-10 днів і навіть більше.
Керуючись показниками порушення водно-соляного обміну і ступеня йо-го зневоднювання, у даний час розрізняють наступні клінічні форми холери:
1)    важку форму, що супроводжується значними розладами водно-електролітного балансу, здатністю до розвитку колапсу і можливістю переходу до стану алгіда, наявністю рясного водяного стула типу ри-сового відвару;
2)    середньо важку, що характеризується помірно вираженим зневодню-ванням організму і прискореним розрідженим стулом;
3)    легку, а також надлегку, стерті форми, що супроводжуються дуже не-значними проявами зневоднювання організму хворого.
Іноді виділяють ще одну форму холери – блискавичну, яка розвивається винятково гостро і спричиняє загибель хворого.
У хворих холерою, особливо в хворих з її важким перебігом, можливий розвиток таких небезпечних для життя станів, як інфекційно-токсичний і гіпо-волемічний шок, судинний колапс. У пізній термін від початку хвороби (з 6-9-го дня) можливі важкі ураження нирок, пов'язані з токсичними й аутоалергіч-ними процесами.
Для розпізнавання хвороби необхідне насамперед ретельне виявлення усіх епідеміологічних даних, що свідчать про можливе зараження холерою, уточнення анамнезу, оцінка головних клінічних симптомів і синдромів у їхньо-му розвитку, а також проведення диференційного діагнозу і бактеріологічних досліджень випорожнень хворого.
До теперішнього часу розроблений ряд методів лабораторних досліджень, що дозволяють уточнити діагноз холери. Ці методи можуть бути розділені на:
а) класичні методи, що забезпечують можливість не тільки виділення, але і ретельного вивчення штамів холерних вібріонів;
б) прискорені, у тому числі спрощені методи дослідження, що дають мо-жливість одержання попередніх  відповідей чи експрес-діагностики.
Слідом за доставкою хворого холерою в інфекційний шпиталь має бути розпочато його лікування, яке проводять з урахуванням конкретної клінічної форми і важкість перебігу хвороби. У хворих із середньо важкою формою хво-роби, а також у хворих, що знаходяться у стані алгіду, необхідно насамперед прагнути до того, щоб по можливості швидше відновити нормальний водно-соляний обмін, заповнити втрати води й електролітів з організму, усунути стан метаболічного ацидозу. Розв’язання цієї задачі досягається проведенням заміс-ної терапії – тривалим внутрішньовенним краплинним уведенням великих об-сягів спеціально приготовлених соляних розчинів. Це лікування забезпечує ре-гідрацію (нормалізацію водно-соляної рівноваги), усунення метаболічного аци-дозу, розладів кисневого постачання тканин. Таке лікування поліпшує гемоди-наміку та діяльність серцево-судинної системи, сприяє припиненню поносу і блювоти.
Ранній початок комплексної терапії, енергійне її проведення дозволяє розраховувати на видужання практично усіх хворих холерою. Серйозну небез-пеку для життя представляє розвиток таких грізних станів, як інфекційно-токсичний і гіповолемічний шок.
У профілактиці холери особливо важливе суворе виконання санітарно-гігієнічних вимог по забезпеченню правильного водопостачання, каналізації й очищення населених місць, а також санітарна охорона державних кордонів. З моменту прояву в даній місцевості хоча б одиничних випадків захворювання холерою необхідно ретельно виявляти хворих та підозрюваних на захворюван-ня холерою, проводити їхню обов'язкову госпіталізацію та лікування. Суворе дотримання викладених вище правил ізоляції хворих холерою та контактуючих з ними осіб, систематичне проведення дезинфекції в інфекційних (холерних) і «провізорних» шпиталях, а також в ізоляторах є однією з мір профілактики. Дуже важливу роль у профілактиці холери відіграє ретельне виконання всім на-селенням вимог особистої гігієни. Карантин встановлюють у тих чи інших міс-цевостях при наявності особливих умов, що сприяють  поширенню холери.
Здійснення специфічної профілактики (щеплення) має допоміжне значен-ня; у даний час для імунізації використовується анатоксин, приготовлений з хо-лерогена. Попередні дані випробування цього препарату показали імунологічну та  протиепідемічну ефективність.
Великої уваги заслуговує бактеріологічне дослідження на холерних вібрі-онів закритих і проточних водойм, рік і водоймищ у місцевостях, де виявилися випадки захворювання холерою, та проведення відповідних протиепідемічних заходів.
Заходи для попередження  поширення інфекції від вібріононосіїв, випо-рожнення яких можуть інфікувати воду і харчові продукти, здобувають особли-ве значення в осередках захворювання холерою. Необхідне своєчасне виявлен-ня вібріононосіїв в осередках захворювань, які  з’явилися раніше  чи тривають; це робиться за допомогою повторних бактеріологічних обстежень жителів да-ного населеного пункту й у першу чергу декретованих професійних груп (вико-нується в теплий пору року). Проводиться повний курс лікування вібріононосі-їв антибіотиками (тетрациклін), здійснюються звичайні запобіжні заходи, які застосовуються у відношенні бактеріоносіїв кишкових інфекцій (наприклад, черевнотифозних бактеріоносіїв). Особливої уваги вимагає виявлення вібріоно-носіїв серед осіб, що працюють у харчовій промисловості, на підприємствах су-спільного харчування й інших декретованих осіб, яких усувають від виконання своєї професійної роботи з повторним бактеріологічним дослідженням відпові-дно до діючих правил. 






 

Яндекс.Метрика >