...
ПУХЛИНИ I ПУХЛИНОПОДІБНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ PDF Печать E-mail

ПУХЛИНИ I ПУХЛИНОПОДІБНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Пухлини головного мозку

Хворі на пухлини головного мозку становлять близько 4 % серед хворих з органічними ураженнями нервової системи. Пухлини головного мозку по частоті займають п'яте місце серед пухлин інших локалізацій, поступаючись пухлинам шлунку, матки, легень і стравоходу. Зустрічаються пухлини головного мозку у будь-якому віці, проте відзначається деяке переважання їх в пубертатному періоді і у віці 45—50 років.

Походження пухлин головного мозку до теперішнього часу не встановлено. Передбачають, що вони розвиваються із клітин, які затримались на ранніх стадіях свого перетворення в зрілі форми. Рідше пухлини виникають із зрілих клітин. У розвитку пухлин головного мозку надають значення ендогенним і екзогенним факторам (гормональні впливи, інфекції, травми та ін.).

Класифікація. Пухлини головного мозку бувають первинними і вторинними (метастатичними), доброякісними і злоякісними, одиничними і множинними. В клініці розрізняють пухлини залежно від їхнього розташування по відношенню до речовини мозку. Розрізняють пухлини позамозкові (екстрацеребральні) і внутрішньомозкові (інтрацеребральні). Екстрацеребральні пухлини походять не з самої речовини головного мозку, а з тканин, що прилягають до нього (оболонки мозку, судини, кістки черепа).

Згідно з гістологічною структурою виділяють гліоми, що походять із глії, невриноми — пухлини черепних нервів, менінгіоми або арахноідендотеліоми,— пухлини оболонок мозку, аденоми гіпофіза, метастатичні пухлини (рак, саркома) та інші пухлини, що спостерігаються рідше.

Основну частину пухлин головного мозку складає гліома. Це специфічна пухлина головного мозку, що походить з мозкової речовини. Найчастіше вона характеризується інфільтруючим ростом. Розміри і консистенція її надзвичайно різноманітні: від дріб них до дуже великих, від м'якої до щільної консистенції. Гліозні пухлини можуть кістозне перероджуватись, інколи в них спостерігається відкладення вапна. Перебіг гліоми також різний, іноді доброякісний, іноді пухлина має характер злоякісного новоутворення.

За своїми морфологічними особливостями гліому поділяють на кілька видів. Найчастіше зустрічається астроцитома, спонгіоблас-тома, медулобластома.

Астроцитома складається із зрілих клітин, локалізується у великих півкулях і мозочку, має схильність до утворення кіст внутрі пухлини. Росте вона повільно і буває відносно доброякісною.

Мультиформна спонгіобластома складається із малодиференці-йованих гліозних клітин і належить до злоякісних пухлин.

Медулобластома складається із медулобластів; це — настільки малодиференційовані клітини, що в них ще немає морфологічних ознак гліозних або гангліозних клітин. Будучи найменш зрілою, вона являє собою найбільш злоякісну пухлину гліомного ряду. Розвивається вона в дитячому віці виключно в мозочку.

Менінгіома (арахноїдендотеліома) — пухлина, що походить із мозкових оболонок. Вона складається з клітин ендотелію і сполучної тканини. Пухлина інкапсульована, доброякісна. Нерідко обумовлює зміни в кістках черепа відповідно до місця її розташування.

Невринома бере початок із шару нейролемоцитів (шванівської оболонки) нерва. В порожнині черепа, як правило, розміщується в ділянці мостомозочкового трикутника.

Аденома гіпофіза буває трьох видів: еозинофільна, базофільна, хромофобна. Інколи аденома набуває характеру злоякісного новоутворення, це аденокарцинома.

У нейрохірургії прийнято класифікацію пухлин головного мозку відносно їхнього розташування в порожнині черепа, оскільки з цим зв'язані оперативні підступи до пухлин. Згідно з цією класифікацією розрізняють пухлини супратенторіальні (розташовані вище мозочкового намету), субтенторіальні (розташовані нижче мозочкового намету) і туберогіпофізарні.

Патогенез. Вплив пухлин на головний мозок різноманітний. Деякі з них безпосередньо стискують головний мозок, викликаючи деструкцію (менінгіома, остеома та ін.). Інші пухлини руйнують мозкову речовину, замінюючи її своєю тканиною (гліома, метастази раку). Руйнування мозкової тканини обумовлює появу осередкових симптомів. Порушуються функції мозку в місці розташування пухлини, крім того, порушуються функції як близько розташованих відділів мозку, так і віддалених. Причина цих функціональних розладів в порушенні крово- і лікворообігу, викликане пухлиною, зміщення пухлиною окремих частин мозку, а також вплив на мозкову тканину продуктів патологічного обміну пухлини.

Значну роль в порушенні функції мозку при пухлинах відіграє підвищення внутрішньочерепного тиску. В основі підвищення внутрішньочерепного тиску лежать такі фактори: збільшення розмірів мозку за рахунок маси пухлини; набряк і набухання мозку (набряком називають накопичення рідини в навколосудинних і навколо-клітинних просторах, набряком мозку—колоїдно-хімічне зв'язування води з клітинами мозку); надлишкове накопичення рідини в шлуночках мозку; застій крові у венозній системі мозку.Інтенсивність підвищення внутрішньочерепного тиску залежить від багатьох причин, зокрема від локалізації (близькості до шляхів циркуляції спинномозкової рідини), розмірів, гістоструктури пухлини.

Клініка. В клініці пухлин головного мозку розрізняють три групи симптомів: загальні, або загальномозкові, осередкові і симптоми на віддалі (вторинно-вогнищеві).

Комплекс загальномозкових симптомів, які виникають при пухлинах у зв'язку з підвищенням внутрішньочерепного тиску, називається гіпертензійним синдромом. До симптомів підвищеного внутрішньочерепного тиску належать: головний біль, блювання, запаморочення, зміни пульсу, психіки, епілептичні приступи, ураження черепних нервів, зміни в кістках черепа, лікворомістких просторів і в спинномозковій рідині, а також зміни очного дна.

Головний біль — найбільш частий симптом пухлини головного мозку. Місцевий головний біль, що відчувається в певному відділі, може виникати внаслідок подразнення пухлиною черепних нервів (гілок трійчастого, язикоглоткового, блукаючого нервів), стінок венозних синусів, прилеглих до них оболонок, великих оболонкових і мозкових судин. При пухлинах головного мозку крім місцевого болю буває і загальний головний біль. Патогенез загального головного болю пов'язують також з підвищенням внутрішньочерепного тиску. Загальний головний біль буває глибоким, розриваючим, розпираючим, дуже інтенсивним. Головний біль при пухлинах мозку рідко буває постійним і прогресивно зростаючим, частіше він виникає у вигляді окремих приступів. Особливо характерна поява головного болю під ранок, нерідко він появляється при хвилюваннях і особливо при фізичному напруженні (кашель, чихання, підняття ваги та ін.). Головний біль може залежати від положення голови і тіла в просторі.

Вимушене положення голови при пухлинах виникає рефлекторно внаслідок подразнення черепних нервів і верхніх шийних корінців, через вплив пухлини на рух спинномозкової рідини і подразнення лабіринту.

Блювання, як правило, виникає легко і несподівано, без попередньої нудоти, особливо часто спостерігається вранішня нудота, яка виникає натщесерце. Блювання дуже часто провокується зміною положення голови. Блювання починається переважно на висоті головного болю. Патогенетичне блювання при пухлинах головного мозку пов'язують з підвищенням внутрішньочерепного тиску, проте воно може бути і осередковим симптомом, якщо пухлина локалізується субтенторіально.

Запаморочення проявляється у вигляді мнимого обертання самого себе або навколишніх предметів в певному напрямку (“системне запаморочення”), а також у вигляді відчуття хитливості, погойдування, млосності, несподіваної слабкості, потемніння в очах, втрати рівноваги. Запаморочення нерідко супроводжується нудотою, блюванням і буває звичайно не постійним, а періодичним. Запаморочення найчастіше буває при пухлинах, що уражають пе-реддверну частину VIII пари або його шляхи в мозковому стовбурі і мозочку. При пухлинах півкуль воно зустрічається рідше.

Зміни очного дна і гостроти зору — один з найбільш важливих об'єктивних симптомів пухлини головного мозку. Зміни очного дна проявляються у вигляді застою і атрофії зорових нервів і крововиливів в навколодискових відділах сітківки. Виникнення застійних дисків при пухлинах мозку пов'язують з механічним здавленням зорового нерда і судин у зв'язку з підвищеним внутрішньочерепним тиском. В результаті застою венозної крові виникає набряк і випинання диска зорового нерва і сітківки, що ного оточує. Можливо, в походженні застійних дисків при пухлинах мозку відіграють роль також явища інтоксикації. Застійні диски характеризуються зміною кольору, вони стають сірувато-червоними, межі диска зникають, набрякла сітківка, що облягає диск, стає синюшною, в ній губляться розширені вени, диск збільшується в розмірах і випинається вперед. По ходу судин з'являються крововиливи. Завершальною стадією застійних дисків є їхня вторинна (біла) атрофія.

При пухлинах мозку атрофія зорових нервів може бути і первинною, сірою, якщо пухлини уражають зорові нерви, зорове перехрестя або зорові тракти.

Застійні диски бувають звичайно двобічними, але іноді зустрічається і асиметрія. Своєрідний феномен спостерігається при локалізації пухлини на основі лобової частки: з боку пухлини розвивається первинна атрофія, з іншого боку — застійний диск (синдром Фостера—Кеннеді).

Суб'єктивні ознаки, що супроводжують застійні диски,— це короткочасне послаблення зору в формі відчуття туману або запони перед очима. З початком атрофії зорового нерва з'являється стійке зниження зору.

Досить часто зміни психіки є супутниками пухлин головного мозку і можуть спостерігатись при пухлинах будь-якої локалізації. Патогенез психічних порушень при пухлинах мозку дуже складний. В ряді випадків психічні розлади бувають обумовлені гіпер тензійним синдромом, в деяких інших вони являють собою осередковий симптом.

До найбільш частих психічних розладів при пухлинах мозку належать розлади свідомості, їх перебіг може бути пароксизмаль-ним, у вигляді приступів, але частіше вони розвиваються поступово, коли оглушення переходить в сопор, потім в кому, з якої хворого не вдається вивести. Порушення свідомості типу оглушення спостерігається в пізніх стадіях хвороби, на фоні гіпертензіпного синдрому. Хворі не можуть прослідкувати за ходом бесіди, говорять повільно, зупиняючись; вони в'ялі, байдужі, мовчазні, перестають реагувати на звертання до них.

Епілептичні приступи. Вираженням гіпертензійного синдрому при пухлинах мозку є судорожні приступи. Вони можуть виникати при пухлинах різної локалізації (частіше пухлинах вискової і лобної часток). Осередкові, джексонівські приступи мають топико-діагностичне значення.

Ушкодження черепних нервів виникають при гіпертензійному синдромі внаслідок посиленого тиску на їхні ядра, розташовані в ділянці водопроводу середнього мозку і на дні IV шлуночка, через придавлення до кісток основи черепа інтрадуральних відрізків цих нервів в зв'язку з випинанням частин мозку в отвір мозочкового намету, щілину Біша або в великий потиличний отвір. Особливо часто порушується функція групи окорухових і бульбарних нервів. Слід пам'ятати, що ураження черепних нервів частіше являє собою осередковий симптом пухлини.

Зміни пульсу і дихання спостерігаються на пізніх стадіях пухлини. Вони проявляються в бради- і тахікардії, які нерідко чергуються між собою. Часто зустрічається брадикардія, яку супроводжують головний біль і блювання. В термінальній стадії захворювання спостерігається тахікардія. Поява стійкої тахікардії, особливо вслід за брадикардією, є несприятливою прогностичною ознакою. Зміни дихання, як і пульсу, можуть виражатися в сповільненні, прискоренні, порушенні ритму. Порушення дихання, особливо його сповільнення, свідчить про загрозливо тяжкий стан хворого.

Зміна спинномозкової рідини. Тиск спинномозкової рідини найчастіше буває підвищеним, але при пухлинах, що порушують зв'язок між шлуночками і субарахноїдальним простором, він може понижуватися. Зміна складу спинномозкової рідини виражається в збільшенні білка, як правило, в 2—3 рази порівняно з нормою. Інколи збільшується вміст клітинних елементів за рахунок лімфоцитів. Клітини пухлини виявляються рідко. Серед інших змін спинномозкової рідини заслуговує на увагу ксантохромія.

Зміни кісток черепа, обумовлені підвищенням внутрішньочерепного тиску, виражаються в загальному стоншенні плоских кісток черепа, поглибленні пальцевих вдавлень, в розходженні швів. Крім того, змінюються деякі відділи черепа особливо чутливі до підвищення внутрішньочерепного тиску — спинка турецького сідла, клиноподібні відростки, малі крила основної кістки, отвори, через які з порожнини черепа виходять нерви.

Зміна лікворовмісних просторів мозку. При підвищенні внутрішньочерепного тиску змінюються розміри і положення шлуночків мозку і підпавутинних просторів. Ці зміни залежать від накопичення спинномозкової рідини в шлуночках, маси і розташування пухлини. При пухлинах в задній черепній ямці спинномозкова рідина накопичується в бічних і в III шлуночках. Зміни шлуночків при внутрішньошлуночкових пухлинах залежать від локалізації останніх. При пухлинах півкуль великого мозку насамперед стискується, деформується і зміщається той відділ одноіменного бічного шлуночка, в ділянці якого розвивається пухлина. Підпавутин-ний простір відповідно до наростання внутрішньочерепного тиску зникає, зменшуються і цистерни мозку.

Осередкові симптоми при пухлинах головного мозку залежать від локалізації пухлини. Вони відзначаються надзвичайною різноманітністю.

При пухлинах лобових часток виникає розлад психіки. Особливо характерні інертність, загальмованість психічних процесів. Хворі аспонтанні, неініціативні, стають неохайними, відсутня критична оцінка свого стану. При локалізації пухлини в нижніх відділах переважають явища розгальмованості, агресивності, схильність до заяложених дотепів, морію. Інертність психічних процесів поєднується у хворих з руховою інертністю, виникає лобна або премотор-на апраксія. Для пухлин лобових часток характерні епілептичні припадки. Нерідко припадки починаються з поєднаного повороту голови і очей в бік, протилежний пухлині. При локалізації процесу в лівій півкулі виникає моторна афазія і аграфія. На стороні, що протилежна пухлині, може розвиватися лобова атаксія. Парези кінцівок появляються при розташуванні пухлини в задньому відділі лобової частки. Характерні патологічні рефлекси ораль-ного автоматизму, хапальні феномени. При базальній локалізації пухлини порушується нюх, появляється синдром Фостера—• Кеннеді.

Пухлини передцентральної звивини починаються з джексонів-ських припадків. Спочатку судороги обмежуються невеликою групою м'язів відповідно до розташування пухлини. Поступово набувають тенденцію до поширення на сусідні м'язи, а потім припадки, починаючись з осередкових, стають генералізованими. В міру росту пухлини судорожні припадки починають супроводжуватись слабкістю м'язів. Парези спочатку мають скороминучий характер, потім стають тривкими і поступово переходять в паралічі. Пухлини зацентральної звивини характеризуються сенсорними джексонівськими припадками, до яких поступово приєднуються тривкі розлади чутливості на боці, протилежному пухлині.

Пухлини тім'яних часток характеризуються наявністю чутливих розладів. Насамперед порушуються складні види чутливості (почуття локалізації, дискримінації, двомірно-просторове почуття, сте-реогноз). Хворі втрачають орієнтування у власних частинах тіла (порушення схеми тіла). Виникає тім'яна апраксія, хворі втрачають здатність виконувати звичні дії. При ураженні тім'яної частки лівої півкулі порушуються читання, письмо, рахунок, але усна мова зберігається.

Для пухлин вискових часток характерні епілептичні припадки. Інколи при цьому бувають нюхові, смакові або слухові аури або галюцинації. Нерідко виникає вискова атаксія. При ураженні лівої вискової частини порушується мова (сенсорна, семантична афазія) і пов'язані з нею читання і письмо. Внаслідок впливу пухлини на сусідні ділянки мозку можуть з'явитись стовбурові симптоми (синдром Вебера) і ознаки ураження підкіркових вузлів.

Пухлини потиличних часток супроводжуються центральною го-монімною геміанопсією. При подразненні кори починаються фотоп-сії (відчуття мигтіння іскор, плям та ін. перед очима). Оформлені зорові галюцинації бувають рідко. Можуть виникати метамор-фопсії і зорова агонія.

Пухлини таламуса викликають розлади чутливості, гіперпатію і таламічний біль. Внаслідок близькості внутрішньої капсули з провідними шляхами нерідко порушуються функції всіх аналізаторів і виникають пірамідні розлади.

При пухлинах мозкового стовбура уражаються черепні нерви. Типові альтернуючі синдроми, які поступово прогресують з ростом пухлини (рис. 70).

Пухлини мостомозочкового трикутника. Звичайно це невриноми переддверно-завиткового нерва або менінпоми. Першим симптомом пухлини буває шум у вусі, який супроводжується зниженням слуху. До ураження переддверно-завиткового нерва приєднується парез м'язів обличчя, порушення чутливості на відповідній стороні обличчя. При залученні переддверної частини VIII пари спостерігається ністагм, запаморочення. В міру зростання пухлини появляються мозочкові симптоми на одноіменному боці і пірамідні — на протилежному.

Для пухлин мозочка основним осередковим симптомом є атаксія, дисметрія, адіадохокінез, зниження м'язового тонусу. Всі ці симптоми при пухлинах півкуль мозочка виражені на хворому боці, при пухлинах черв'яка бувають двобічними. Пухлини черв'яка супроводжуються особливо значними порушеннями рівноваги і/ходи. Пірамідна патологія звичайно виражена слабо. Пухлини гіпофіза. Аденоми гіпофіза характеризуються ранньою появою бітемпоральної геміанопсії, первинною атрофією зорових нервів і збільшенням розмірів турецького сідла, яке може повністю руйнуватися при значних пухлинах. Нерідко спостерігається порушення вуглеводного і водного обміну (полідіпсія, поліурія). Для еозинофільної аденоми характерні акромегалія, для хромофоб-ної — адипозогенітальна дистрофія, для базофільної — синдром Іценка—Кушінга.

Симптоми на віддалі. Крім первинно-осередкових симптомів, обумовлених розташуванням пухлини і її безпосереднім впливом на мозкову тканину, розрізняють ще вторинно-осередкові, або симптоми на віддалі. До них належать симптоми по сусідству і віддалені.

Симптомами по сусідству називаються порушення функцій ділянок мозку або черепних нервів, що розміщуються поблизу, але поза тими відділами мозку, які безпосередньо уражені пухлиною. До них належать, наприклад, паралічі окорухового нерва при пухлинах вискової частки або ознаки ураження довгастого мозку при пухлинах мозочка.

Віддалені осередкові симптоми — це порушення функцій відділів мозку або черепних нервів, значно віддалених від місця локалізації пухлини. Прикладом віддалених симптомів можуть бути джексонівські припадки або бітемпоральна геміанопсія при пухлинах задньої черепної ямки. Симптоми на віддалі виникають звичайно пізніше і виражені гірше, ніж первинні.

Патогенез симптомів по сусідству пов'язують з безпосереднім тиском пухлини на сусідні відділи мозку і нерви, що прилягають до пухлини, із зміщенням навколишніх відділів мозку, з набряком і набуханням мозкової тканини навколо пухлини, із здавленням артерій або вен сусідніх ділянок мозку. При злоякісних пухлинах має значення також вплив токсичних продуктів життєдіяльності пухлини і розпаду її тканин на прилеглі ділянки мозку.

У походженні віддалених симптомів відіграють роль механічні фактори — підвищення внутрішньочерепного тиску, зміщення відділів мозку, вклинення вискової частини в щілину Біта або в отвір мозочкового намету, вклинення довгастого мозку у великий потиличний отвір.

Перебіг пухлин завжди прогресуючий, але швидкість наростання симптомів різна. Залежить вона і від локалізації, і від структури пухлини, і від віку і загального стану організму хворого. Деякі пухлини ростуть надто повільно. Почавшись в ранньому дитячому віці, вони можуть розвиватись протягом десятків років. Інші ростуть дуже швидко і протягом кількох місяців після появи перших симптомів можуть спричинити смерть хворого. Зустрічаються випадки безсимптомного перебігу пухлин мозку, коли вони виявляються випадково при розтині.

Діагностика. Діагноз пухлин головного мозку складається з трьох моментів: встановлення пухлинного характеру процесу; вияснення локалізації пухлини (топічний діагноз);   визначення гістоструктури пухлини.

Не дивлячись на широке використання допоміжних методів дослідження, клінічний діагноз пухлини головного мозку завдає труднощів. В 4—5 % випадків пухлин головного мозку допускаються діагностичні помилки. Це пов'язано з тим, що аналогічна симптоматика і перебіг бувають при інших захворюваннях (абсцес мозку, солітарний туберкульоз, гума, цистицеркоз та ін.). Крім того, пухлини розвиваються інколи гостро, що дає привід до неправильного діагнозу запального або судинного ураження мозку.

Топічний діагноз у деяких випадках буває дуже ускладненим в зв'язку з наявністю поряд з первинно-осередковими симптомами на віддалі — по сусідству і віддалених. Для правильного визначення локалізації пухлини крім обстеження хворого необхідно мати ретельно зібраний анамнез з точним встановленням послідовності розвитку симптомів.

Розпізнання гістологічної структури пухлини має значення для прогнозу і вирішення питання про доцільність і об'єм хірургічного втручання. Гістологічний діагноз ставиться на основі врахування перебігу хвороби, віку хворого, локалізації пухлини.

Велике значення в діагностиці пухлини мають допоміжні методи дослідження: рентгенівські методи, електроенцефалографія, застосування радіоактивних ізотопів, ехоенцефалографія, комп'ютерна томографія.

Оглядова рентгенографія черепа (краніографія). На краніогра-мах визначаються загальні і місцеві зміни кісток черепа. До з а -гальних змін належать: стоншення кісток склепіння черепа, скорочення і стоншення турецького сідла аж до повного його зруйнування, поглиблення дна турецького сідла. При тривалому наростанні гіпертензійного синдрому може бути розширення отворів, через які черепні нерви залишають череп. Дифузно розширяються канальці вен диплое.

Місцеві зміни кісток черепа мають вигляд локальних гі-перостозів, узур, осередків обвапнення і посиленого розвитку борозни судин, що беруть участь в кровопостачанні пухлин. Прикладом місцевих змін може бути розширення турецького сідла, зруйнування його дна, випрямлення спинки, її деструкція при пухлинах гіпофізу або розширення внутрішнього слухового проходу і ос-теопороз пірамідки вискової кістки при невриномі слухового нерва.

Пневмографія (пневмоенцефалографія і пневмовентрикулогра-фія). При наявності пухлини на пневмограмах змінюється положення, форма і розміри шлуночків мозку і субарахноїдальних просторів. Ці зміни різні залежно від локалізації, величини, гісто-структури і напрямку росту пухлин, що й допомагає використати пневмоенцефалографію і пневмовентрикулографію для діагностики.

Ангіографія. Одним з важливіших ангіографічних симптомів є зміщення судин і їхніх основних розгалужень. Діагностичне значення має також поява новоутворень судин. Ангіографія допомагає швидко і точно встановити топографію пухлини і в ряді випадків дозволяє думати про гістологічну природу пухлини.

Електроенцефалографія. Основною характерною ознакою електроенцефалограм при пухлинах мозку вважається поява повільних патологічних хвиль. При вираженій внутрішньочерепній гіпертензії загальні зміни біострумів кори переважають над осередковими. Доброякісні поверхневі пухлини обумовлюють зміни електричної активності у вигляді дельта-хвиль у тих ділянках кори, що безпосередньо прилягають до пухлини.

Ехоенцефалографія. При пухлинах, що розміщуються в півкулях, серединні структури зміщуються в протилежний бік, отже, зміщується і М-ехо. Величина зміщення може досягати 10 мм і більше. При пухлинах мозку, розташованих субтенторіально, змі щення М-ехо, як правило, не виникає, проте на ехоенцефалограмі можуть появитися інші, побічні ознаки пухлини, зокрема ознаки збільшення ширини шлуночків, що свідчать про внутрішньочерепну гіпертензію.

Сканування. Цей метод грунтується на властивості радіоактивних ізотопів, введених в організм, концентруватися в пухлинах в більшій мірі, ніж в прилеглих тканинах. Утворюваний осередок підвищеної радіоактивності може бути виявлений за допомогою лічильників. Використання сканування дає можливість приблизно в 50 % виявити пухлину і визначити її локалізацію в межах півкуль.

Комп'ютерна томографія є дуже точним методом діагностики пухлин головного мозку. Як уже відзначалось, рисунок мозку виявляється на томограмі в зв'язку з різною щільністю білої, сірої речовини, шлуночків мозку. Зміни щільності мозкової речовини при наявності пухлини (ділянки підвищеної щільності в місцях фокальних крововиливів і ділянки пониженої щільності в місцях некрозу) дозволяють побачити пухлину на томограмі.

Лікування. Радикальним способом лікування пухлин головного мозку є оперативне видалення їх. Деякі пухлини не піддаються хірургічному лікуванню через їхню локалізацію (пухлини мозкового стовбура, таламуса) або інфільтруючого росту і рециду-вання (медулобластома, множинні метастатичні пухлини). У таких випадках для зменшення внутрішньочерепного тиску показана декомпресійна трепанація. Позитивні результати хірургічного лікування спостерігаються при арахноїдендотеліомі, неврином} слухового нерва, астроцитомі мозочка. При деяких пухлинах ефективна рентгенотерапія. За останні роки в лікуванні пухлин головного мозку все ширше впроваджується хіміотерапія.

Метою симптоматичного лікування пухлин головного мозку є зменшення головного болю з допомогою анальгетиків і зниження внутрішньочерепного тиску. Для зниження внутрішньочерепної гіпертензії застосовують дегідратуючі засоби, діуретики (25 % магнію сульфату, манітол, сечовина, лазикс, дихлотіазид — гіпотіазид та ін.). Згідно з показаннями застосовують також серцеві та інші симптоматичні засоби.

Пухлиноподібні захворювання головного мозку

Подібну з пухлинами клінічну картину можна спостерігати при солітарному туберкульозі, кистозному арахноїдиті, сифілітичній гумі, ехінококозі і цистицеркозі, абсцесі мозку та інших захворюваннях. Перше клінічне знайомство з хворим часто не дає можливості для точного діагнозу. Тому прийнято позначати терміном “внутрішньочерепний об'ємний процес” ті захворювання, які в подальшому діагностуються як пухлини головного мозку, цистицер-коз, абсцес тощо.

Абсцес головного мозку — це обмежений капсулою гнійний запальний осередок в головному мозку.

Етіологія. Абсцес мозку найчастіше розвивається при наявності якого-небудь гнійного запального осередку в організмі, тобто, як правило, має вторинний характер. Однією із самих частих причин абсцесу мозку є гнійний отит, рідше—гнійне запалення придаткових порожнин носа. Крім отогенного і риногенного абсцесу описано травматичний абсцес, який може розвитися в ранній і пізній періоди відкритих проникаючих черепно-мозкових травм. Можливий розвиток абсцесу і внаслідок закритої травми головного мозку в результаті проникнення в мозок інфекції із розташованих по сусідству запальних осередків (вухо, придаткові порожнини носа).

Джерелом абсцесу мозку можуть бути гнійні запалювальні захворювання легень та інших органів: бронхоектатична хвороба, абсцес легень, остеомієліт, гнійний периметрит та ін. Збудниками абсцесу мозку можуть бути стрептококи, стафілококи, пневмококи, кишкова паличка і мікробні асоціації (при відкритій черепно-мозковій травмі). Інфекція проникає в мозок шляхом стикання або гематогенне. Припускають можливість її проникнення по пе-риневральних щілинах зорового, лицевого, слухового та інших черепних нервів. Абсцеси головного мозку можуть бути поодинокими і множинними.

Патоморфологія. Абсцес мозку характеризується обмеженим гнійним запаленням речовини мозку з переходом в некроз. Навколо некротичної ділянки формується капсула із гліальної і сполучної тканини. Якщо абсцес проривається в підпавутинний простір або шлункову систему, виникає картина вторинного гнійного менінгіту.

Клінічна картина абсцесу головного мозку складається з трьох груп симптомів: загальноінфекційних, загальномозкових і осередкових.

Загальноінфекційні симптоми відповідні початковій стадії розвитку абсцесу і проявляються у вигляді гіпертермії, загальної слабкості, відсутності апетиту, появою лейкоцитозу в крові із зрушенням формули вліво і зростанням ШОЕ. Через декілька днів стан хворого може поліпшитись (латентна стадія розвитку абсцесу), а потім появляється загальномозкова і осередкова симптоматика з новим підвищенням температури (явна стадія).

Загальномозкові симптоми формуються за рахунок підвищення внутрішньочерепного тиску внаслідок набряку мозку (гіпертензій-ний синдром): головний біль, нудота, блювання, сонливість, застійні диски зорових нервів.

Осередкові симптоми залежать від локалізації абсцесу: мозоч-кова атаксія, геміпарез, афатичні розлади та ін. Кінцева стадія розвитку абсцесу супроводжується зростанням гіпертензійних і осередкових симптомів і може ускладнитись проривом абсцесу в підпавутинний простір або шлуночкову систему. При цьому появляється озноб, різке підвищення температури і грубі менінгеальні симптоми. Можливість розвитку вторинного гнійного менінгіту значною мірою ускладнює прогноз абсцесу мозку. ,

Лікування поодиноких абсцесів мозку завжди хірургічне (при множинних абсцесах воно не показане). Рекомендується видаляти абсцес разом з капсулою. Це можливо при наявності добре сформованої капсули. В протилежному випадку проводять розтин абсцесу або повторні пункції його з видаленням гною і введенням в його порожнину антибіотиків. Поряд з оперативним лікуванням застосовують антибіотики в комбінації з сульфаніламідними препаратами, дегідратаційну терапію, анальгетики.

Список использованной литературы:

Ромоданов А.П. та iн. Нейрохiрургiя К.: “Спалах”, 1998


Цимбалюк В.В., Хонда О.М., Третяк I.Б. Нейрохiрургiя. Курс лекцiй. – К.:, 1998


Михеев В.В., Мельничук П.В. Нервные болезни М.: “Медицина”, 1981


Ярош А.А. Нервные болезни К.: “Высшая школа”, 1985




УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Яндекс.Метрика >