...
Фізіологічні основи розумової діяльності PDF Печать E-mail

Фізіологічні основи розумової діяльності

2.1. Логіка викладу і засвоєння матеріалу
1.    Особливості розумової діяльності людини. Екстраполяційна діяльність головного мозку. Функціональні блоки головного мозку.
2.    Мовна форма відображення дійсності. Відчуття. Сприйняття. Уявлення. Закономірності функціонування другої сигнальної системи.
3.    Фізіологічні основи пам’яті. Нейробіохімічні механізми пам’яті. Механізм довгочасної пам’яті. Різновидності і властивості уваги. Можливості покращення пам’яті людини.
4.    Основні форми навчання. Активне, пасивне і навчання за допомогою спостереження.
5.    Типи вищої нервової діяльності. Тип темпераменту, характер і працездатність людини. Спеціальні людські типи ВНД. Темперамент і спорт.
6.    Емоції, їх фізіологічний зміст і значення в діяльності людини. Позитивні і негативні емоції. Фази емоційного напруження. Емоції у дітей. Профілактика порушень функцій нервової системи.
2.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:
•    роль свідомості в забезпеченні ефективного пристосування людини до дії чинників довкілля;
•    функціональні блоки головного мозку;
•    особливості функціонування другої сигнальної системи;
•    особливості розвитку мови у дітей;
•    фізіологічні механізми пам’яті і уваги;
•    роль мотивації в підвищенні ефективності запам’ятовування нової інформації;
•    основні типи нервової діяльності людини, особливості їх взаємозв’язку з характером і працездатністю людини;
•    роль емоцій в діяльності людини;
•    причина виникнення неврозів, істерії та інших порушень нервової системи.

вміти:
•    використовувати знання матеріалу теми для оптимізації процесу оволодіння новими знаннями;
•    враховувати знання про відвернення від дійсності (уявне) мислення в пошуковій (пасивній) діяльності;
•    використовувати знання вікових особливостей розвитку мови в навчальному процесі;
•    використовувати закономірності ранньої пам’яті (імпринтінгу) для направленого формування таких людських якостей як мова, поведінка, справедливість, чесність, почуття добра і зла тощо;
•    використовувати мотиваційні чинники і вольову установку для досягнення бажаного результату (мети);
•    володіти методичними прийомами цілеспрямованого розвитку уваги, – формування і вдосконалення вольових якостей людини;
•    використовувати знання про типи нервової діяльності у формуванні бажаного темпераменту школярів і дорослих;
•    володіти навичками уникнення руйнівної дії на організм стресів і оптимізації емоційного стану;
•    володіти навичками профілактики порушень функцій нервової системи.

2.3. Основні терміни і поняття
відчуття; воля; елективна іррадіація; емоції: – вищі; – негативні; – нижчі; – позитивні; запам’ятовування; імпринтінг; інтелектуальна праця; інтерференція; істерія; меланхолік; мова: – внутрішня; – жестова; – звукова; – письмова; – сенсорна (слухова); мовне мислення (свідомість); невроз; нервові процеси (НП); врівноваженість НП; рухливість НП; сила НП; пам’ять: – біологічна; – електронна; – емоційна; – нейронна (нервова); – первинна; – рання; – сенсорна; – словесно-логічна; – третинна; реверберація; рішучість; сангвінік; словесний подразник; слово; сприйняття; увага: – активна довільна; – пасивна мимовільна; у явлення; флегматик; характер людини; холерик;

2.4. Теоретичні відомості
1. Особливості розумової діяльності людини
Розумова діяльність людини – це багатогранність творчих, психічних та інших проявів ВНД, направлених на забезпечення найбільш ефективного пристосування людини до дії різноманітних чинників довкілля.
Звичайно, для пояснення механізмів розумової діяльності розуміння суті умовних рефлексів не досить. ВНД людини відрізняється від цілеспрямованих актів поведінки тварин перш за все наявністю мовного мислення (свідомості), яке лежить в основі абстрактного мислення. Важливими критеріями людської свідомості є її спроможність до визнання власної особистості та визнання прав на особистість інших людей. Крім того, людина здатна виділяти з численних явищ навколишнього середовища найважливіші, – зосереджувати на них увагу, – формувати етичні та естетичні цінності.
Інтелектуальна праця відрізняється від фізичної праці тривалим нервовим напруженнями, потребою осмислення великої кількості інформації.
При виконанні фізичної роботи втома м’язів є нормальним фізіологічним станом, який оберігає організм від перенапруження. Щодо розумової діяльності природою не передбачено чітко визначених механізмів захисту. Настання розумової перевтоми, на відміну від фізичної, не веде до автоматичного припинення роботи, а викликає перенапруження нервової системи з наступним захворюванням людини (невротичні відхилення).
В звичайних умовах життя, коли на організм постійно діють все нові подразники, доцільна поведінка тварин і людини здійснюється без попередньої підготовки, тобто без формування умовно-рефлекторного зв’язку. Таким чином, окрім відомих умовно-рефлекторних механізмів ВНД людини і тварин існують інші, ще невідомі вченим механізми розумової діяльності.
Свідома поведінка людини і тварин часто проходить в умовах відсутності навчання, тобто в умовах дії на організм невідомих раніше подразників. Підтвердження цьому є явище екстраполяції. Екстраполяція – це здатність переносити прояв певної функції за межі спостереження, тобто здатність передбачати напрямок руху біологічно значимого подразника. Здатність тварин до екстраполяції руху розцінюється вченими як прояв елементарної розумової діяльності.
Здатність тварин визначати напрямок руху досліджують за допомогою рухливої годівниці, їжа в якій проходить через закриті і відкриті коридори (методика Л.В. Крушинського, 1977). Якщо тварина здатна збагнути закон напрямку і швидкості руху об’єкта (оцінка руху предметів у трьох площинах простору і часу є обов’язковою умовою для екстраполяції) і передбачити його на невидимий відрізок шляху, то вона негайно піде до другого видимого коридору, чекаючи там появи їжі. Досліди показують, що голуб не здатний визначити напрямок руху, в той час як сорока це завдання вирішує легко і швидко.
Згідно з фізіолого-генетичною гіпотезою ВНД Л.В. Крушинського організм уловлює емпіричні закони руху шляхом вибіркового реагування окремих нейронів на специфічні ознаки подразника, шляхом виділення його положення в просторі. Адекватними подразниками для таких нейронів (детекторів положення) є положення предмета в просторі, напрямок його руху, періодичність дії. Детекторні властивості нейронів визначаються активністю їхнього генетичного апарата.
У тварин є зародки механізму співчуття. Так, дослідженнями професора Сімонова встановлено, що пацюк і мавпа починають рідше натискати на важіль, який відкриває годівницю і видає їжу, якщо це натискання викликає больове подразнення іншого пацюка або мавпи. В основі вчення про ВНД вищих тварин і людини лежить формування відповідних знань і здатності ними користуватися. Користування знаннями ґрунтується на генетично запрограмованих функціях нейронів, що визначають положення речей у просторі і часі, тобто прогнозують події в умовах відсутності раніше набутих знань щодо нової конкретної ситуації. Формування поведінки, адекватної наявним обставинам, здійснюється певною сукупністю нейронних ансамблів за участю свідомості. Саме завдяки свідомості здійснюється прогнозування наступних явищ у відповідності з ситуацією, яка передбачається в майбутньому; свідомістю визначається власна поведінка та її кінцевий корисний результат.
В процесі філогенезу свідомість розвивалась паралельно з ускладненням нервової системи. Тваринам характерна безліч різноманітних рівнів свідомості, але найвищим серед них є свідомість людини. Наявність високорозвинутої свідомості дала можливість людині найбільш повно і ефективно пристосовуватись до дії чинників довкілля. Проте, суттєво змінюючи навколишнє природне середовище, використовуючи його для своїх гомеостатичних потреб, людина вступила в конфлікт з природою. Її організм виявився не готовим так швидко адаптуватись до викликаних науково-технічним прогресом змін довкілля. Наслідком гіподинамії, емоційно-стресових перенапружень, змін якості повітря, води і їжі призвело до значного зростання неінфекційних захворювань (захворювань цивілізації) – артеріальної гіпертензії, ожиріння, інфарктів, інсультів тощо.
Функціональні блоки головного мозку
Згідно з вченням А.Р. Лурія у регуляції психічних процесів безпосередню участь беруть такі три функціональні блоки головного мозку:
1. Блок регуляції тонусу і неспання. Складовими частинами цього блоку є ретикулярна формація середнього мозку, неспецифічна система таламуса, гіпокамп і хвостате ядро, що функціонує під могутнім контролем кори великих півкуль.
2. Блок прийому, переробки і зберігання інформації. Сюди включають всі задні відділи кори головного мозку, в тому числі зорову, слухову і соматичну сенсорну області і міжпроекційну тім’яну область (задній асоціативний полюс). Важливим компонентом даного блоку є зони сенсорного перекриття (тім’яні або тім’яно-скронево-потиличні), які беруть участь у формуванні комплексних надмодальних актів ВНД.
3. Блок програмування, регуляції і контролю складних форм діяльності. До його складу входять лобні відділи великих півкуль, які забезпечують високий рівень регуляції психічних процесів з допомогою мовних зв’язків.
Між механізмами умовно-рефлекторного навчання і механізмами безумовно-рефлекторної організації поведінки існує тісний взаємозв’язок. Умовно-рефлекторні механізми є базою для відбору типових програм з минулого досвіду. Проте вони не можуть повністю забезпечити ефективну поведінку організму за нових обставин. Провідна роль в цих умовах, звичайно, належить фізіолого-генетичним механізмам екстраполяції майбутніх явищ у відповідності із біологічними і соціальними потребами організму.

2. Мовна форма відображення дійсності
Будь-який подразник, що здатний викликати утворення умовного рефлексу (світло, звук, запах, холод, тепло тощо), називається сигналом. Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, відноситься до першої сигнальної системи. На її основі розвивається друга сигнальна система – система узагальнюючих слів, які виражають поняття і сліди в корі головного мозку від почутих, вимовлених і написаних слів (мовна форма відображення дійсності).
У формуванні мовних сигналів важлива роль належала праці. Саме праця призвела до виникнення нових функцій, зокрема мови як засобу спілкування між людьми в процесі діяльності. Згодом слово для людини стало таким самим подразником, як і явища оточуючого середовища. Таким чином, для вищої нервової діяльності людини стали характерними дві сигнальні системи умовних подразників. Одна з них, успадкована від тваринних предків, складається із безпосередніх впливів на чутливі рецептори чинників (сигналів) зовнішнього і внутрішнього середовища (перша сигнальна система дійсності), друга – складена із слів, які позначають вплив (дію) цих чинників (друга сигнальна система).
В тваринному світі перша сигнальна система є єдиним каналом інформування організму про стан зовнішнього середовища. В умовах звичайного життя у людини вона ізольовано функціонує до моменту опанування дитиною мови. Друга сигнальна система нерозривно пов’язана із соціальним життям людини, вона є результатом складних взаємовідносин індивідів у суспільному середовищі.
Відомо чимало випадків, коли діти в силу певних обставин зростали серед тварин (переважно серед вовків). Такі діти не розуміли мови і не могли розмовляти. До забування мови і втрати другої сигнальної системи приводить і тривала відсутність спілкування з людьми. Отже, поза суспільством – без спілкування з людьми – друга сигнальна система не розвивається (соціальна зумовленість другої сигнальної системи).
Основною відмінністю психіки людини від примітивної психіки тварин є її здатність мислити за допомогою абстрактних понять, які виражені словами, продуманими, вимовленими або написаними. Розвиток другої сигнальної системи є першоосновою можливості абстрактно-узагальненого відображення навколишнього світу. Ця форма відображення дає людині порівняно з твариною велику перевагу в пізнанні та використанні явищ природи.
Друга сигнальна система з її словесною сигналізацією складає фізіологічну основу абстрактного мовного мислення. Словесними сигналами людина позначає все те, що вона сприймає за допомогою всіх рецепторів. Слово як «сигнал сигналів» дає можливість уявно сприймати конкретні предмети і явища, узагальнюючи їх у відповідні форми, відділяти окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати між ними логічні зв’язки.
Словесний подразник може позначувати не лише ті чи інші предмети чи явища оточуючого світу, їх властивості і відносини, а й риси їхньої спільності, тобто такі властивості, які є більш чи менш побічним (відверненими) щодо конкретних речей і явищ.
Такі слова називають словами-спільниками. Наприклад, для позначення спільності між такими конкретними представниками тваринного світу, як соловей, зозуля, синиця, яструб, орел тощо, виникло слово «птах»; для позначення спільності між такими схожими між собою тваринами, як окунь, щука, сом тощо, виникло слово «риба». Усе це слово-спільник першого порядку.
Об’єднуючись в окремі групи за схожими ознаками, слова-спільники першого порядку обумовлюють виникнення нових слів – слів-спільників другого порядку і т. д. Так, для позначення спільності між птахами, рибами, амфібіями, рептиліями, ссавцями виникло слово «тварини».
Використання слів-спільників різних ступенів у якості умовних подразників значно підвищило узагальнюючу діяльність кори головного мозку людини, рівень її абстрактного мислення.
Взаємовідносини між першою і другою сигнальною системами. Передача збудження із першої сигнальної системи в другу і навпаки називається елективною іррадіацією. Елективна іррадіація, як новий фізіологічний принцип діяльності полягає в складних взаємовідносинах другої сигнальної системи з першою. Можливість до відверненого від дійсності (уявного) мислення складає специфічно людське вище мислення, яке лежить в основі науки – знаряддя вищої орієнтації людини в собі самому і в оточуючому світі.
З фізіологічної точки зору слово є подразником, який діє через відповідні аферентні нервові шляхи на відповідні кіркові клітини. Слово, яке ми чуємо, сприймається клітинами слухового аналізатора, слово, яке ми бачимо – клітинами зорового аналізатора, нарешті, вимовлене слово сприймається клітинами рухового аналізатора у формі пропріорецептивних імпульсів від м’язів мовного апарата.
Слово як специфічний подразник відрізняється своєю складністю, воно є звуковим, оптичним або кінестетичним подразником – це його дійова основа і внутрішній смисловий зміст. Набуває ж слово певного смислу завдяки закріпленому з часом зв’язку даного слова з певним предметом чи явищем навколишнього середовища. Фізіологічно це проявляється у виникненні міцного зв’язку в корі великих півкуль між враженням від слова і враженням від позначуваного ним явища чи предмета. З цих двох компонентів, тісно пов’язаних один з одним в одне ціле, і складається та динамічна структура кори головного мозку, яку приводить в дію словесний подразник.
Поведінка людини в кожний конкретний момент часу є результатом спільної діяльності обох сигнальних систем. При цьому друга сигнальна система має перевагу над першою і в деякій мірі пригнічує її. Разом з цим перша сигнальна система в певній мірі контролює діяльність другої сигнальної системи.
Діяльність першої і другої сигнальних систем перевіряється практикою. Якщо умовно-рефлекторні реакції неадекватні умовам, в яких знаходиться організм, то це викликає їх перебудову – змінюються тимчасові зв’язки, гальмуються малоефективні умовні рефлекси. Контроль практики відіграє особливо важливу роль у коригуванні функції другої сигнальної системи.
Друга сигнальна система дозволяє людині значно збільшити обсяг інформації за рахунок використання як індивідуального, так і колективного досвіду всього людства. Так, підвищення кваліфікації працівника лише частково відбувається за рахунок його власного досвіду. Основну ж кількість інформації для цього він отримує через словесну (усну) інформацію від свого наставника та інших осіб, а також за допомогою вивчення письмової інформації – методичних вказівок, посібників, підручників, статей тощо.
Особливості розвитку мови у дітей. Мова розвивається в дитини на основі успадкованих, природжених органів мови в процесі розвитку ВНД. Для розвитку мови найважливішим є слух. При його втраті в ранньому дитинстві виникає глухонімота.
Розрізняють звукову (моторну) мову, яка обумовлює вимову слів і сенсорну, або слухову, мову (сприйняття і розуміння слів). Крім того, існують поняття: письмова мова (письмо і читання), внутрішня мова (промовлянням про себе того, що необхідно висловити вголос, написати, читання про себе), мова жестів (використовується глухонімими).
Функція апарата мови забезпечується відповідними мовними центрами, органами артикуляції і відповідними доцентровими і відцентровими нервами. Мовні центри (центр Верніке, центр Брока та ін.) розташовані в корі великих півкуль головного мозку (рис. 3.10). У 25-35 % лівшів мовні центри локалізовані у правій півкулі головного мозку.
Природна правобічна асиметрія цілісного організму, як і лівобічна асиметрія, зумовлена впливом ряду чинників, котрі нині ще недостатньо вивчені, а тому всіляке штучне втручання може мати непередбачені (шкідливі) наслідки для людини. Чимало дітей народжуються з домінуючими хватальними рефлексами лівої руки.
В процесі направленого виховання як праворукого ліворука дитина починає поступово втрачати вроджений лівобічний безумовний рефлекс лівої сторони, розвивати і закріплювати слабкіше виражений хватальний рефлекс правої сторони. Усе це, звичайно, призводить до певних змін морфо-функціональних структур ліворуких дітей. Наслідком праворукого виховання ліворуких дітей є гальмування їх фізичного і розумового розвитку.
Адже у праворуких фізіологічно більш розвинута права половина тіла, а у ліворуких – ліва, кожен із них має відповідно ведуче око і відповідно більш гострий слух тощо. Розвиток мови у дітей відбувається у двох напрямках: 1) розвиток артикуляції звуків мови (моторна мова), 2) розвиток сприйняття смислового змісту слів (сенсорна мова). Перші спроби артикуляції (вимови) звуків мови з’являються на другому місяці життя дитини. До цього часу проявляються тільки мимовільний крик, кректання. На 89 місяці дитина старається наслідувати дії дорослих, повторювати вимову слів дорослих. Приблизно в цей же період часу діти починають навчатися сприймати і розуміти слова (сенсорна мова).

3. Фізіологічні основи пам’яті
Пам’ять – це властивість будь-якої системи, в тому числі нервової, зберігати в закодованому вигляді інформацію, що за певних умов може бути виведена з системи без порушення запису. Термін «пам’ять» широко застосовують у біології (біологічна пам’ять) і в техніці (електронна пам’ять кібернетичних машин).
Рис. 3.10
Кіркова локалізація мовної функції: 1 – центр письмової мови (лобна частка); 2 – центр читання (на межі потиличної, тім’яної і скроневої часток); 3 – центр артикуляції (центр Брока); 4 – центр сенсорної мови (центр Верніке).
В утворенні тимчасових умовно-рефлекторних зв’язків і слідів пам’яті вчені вбачають спільність механізмів, проте не всі ототожнюють поняття пам’яті і умовного рефлексу. Пам’ять – це більш складний процес, найбільш інтенсивно вона завантажується у період оволодіння мовою. Щоб розуміти мову і вміти говорити, потрібно навчитися впізнавати окремі звуки людської мови в різних умовах, незалежно від того, як вони проголошені (голосно чи тихо, швидко чи повільно, високим чи низьким голосом), вміти пізнавати кожний окремий звук в швидкому потоці людської мови, встигати скласти окремі звуки в слова і впізнавати їх, опанувати артикуляцією тощо. Звичайно, це досить важке завдання для нервової системи, воно під силу тільки високолабільному і пластичному мозку дітей.
Формами біологічної пам’яті є генетична пам’ять, імунологічна пам’ять, нейронна пам’ять. Носієм генетичної пам’яті є дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК), яка забезпечує спадковість рослинного і тваринного світу. Імунологічна пам’ять людини і тварин полягає в здатності Т-лімфоцитів і В-лімфоцитів після першої зустрічі з чужорідним агентом (антигеном), запам’ятовувати його і при повторному контакті забезпечувати захисну імунологічну реакцію. Нейронна або нервова пам’ять – здатність головного мозку сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і втрачати інформацію.
З допомогою пам’яті нервова система має можливість відновлювати минулий досвід, багаторазово вводити інформацію в сферу свідомості і поведінку. В складі пам’яті виділяють процеси запам’ятовування, збереження і відтворення, що включає узнавання, спогад, пригадування.
За тривалістю зберігання інформації пам’ять поділяють на короткочасну і довгочасну. До короткочасної належить сенсорна і первинна пам’ять, до довгочасної – вторинна і третинна пам’ять. В залежності від аналізаторів, через які в ЦНС надходить початкова інформація, розрізняють зорову, слухову, нюхову, тактильну, рухову та інші типи сенсорної пам’яті. У людей фізичної праці, спортсменів, добре розвинута рухова пам’ять, у сліпих – тактильна. Короткочасна пам’ять виникає у дітей у віці 3-4 місяців а довгочасна – в 3-4 роки, з 7 років запам’ятовування з підсвідомого переходить у свідоме. Недостатнє спілкування з людьми негативно позначається як на короткочасній, так і на довгочасній пам’яті.
Основу сенсорної пам’яті складають слідові процеси, що тривають деякий час після припинення дії подразника на рецептори відповідного аналізатора. Так, якщо махнути рукою перед очима, можна побачити слабкий слід, що залишився після того, як руку опущено. Сенсорні сліди відіграють важливу роль у житті людини під час читання, сприйняття чужої та своєї мови, зображень на кіно- та телеекранах. У деяких людей сенсорна пам’ять може тривати десятки хвилин.
Первинна пам’ять триває кілька секунд. Вона відповідає за зберігання інформації, закодованої словесно. Первинна пам’ять приблизно відповідає короткочасній пам’яті, але ці поняття не ідентичні.
Інформація, не закодована у вигляді слів, не затримується в первинній пам’яті. Вона переходить із сенсорної пам’яті у вторинну або безпосередньо, або через проміжну стадію зберігання. Для тривалішого зберігання інформації в первинній пам’яті необхідне багаторазове її повторення. Перехід інформації із первинної пам’яті у вторинну також залежить від повторення інформації. Вторинна пам’ять характеризується великою ємністю і тривалістю (від декількох хвилин до декількох років).
Третинна пам’ять забезпечує найтриваліше зберігання інформації, з нею пов’язана здатність до читання і писання, вона лежить в основі формування професійних навичок. Інформація «третинної пам’яті» практично не забувається протягом усього життя людини.
За характером запам’ятовування розрізняють образну, умовно-рефлекторну, емоційну і словесно-логічну види пам’яті. Всі вони можуть існувати і в короткочасній, і в довгочасній пам’яті.
Образна пам’ять – збереження в пам’яті і репродукція одноразового сприйняття життєво важливого образу (певного подразнення). Умовно-рефлекторна пам’ять проявляється у вигляді утворення умовних рухових реакцій через тривалий час після утворення умовних рухових рефлексів.
Емоційна пам’ять – здатність нервової системи відтворювати пережитий раніше стан у комплексі з елементами минулої ситуації та суб’єктивного ставлення до неї.
Словесно-логічна пам’ять – це пам’ять на словесні сигнали, які позначають як зовнішні об’єкти і події, так і внутрішні переживання і свої власні дії. Проявом особливої людської пам’яті є внутрішня мова – можливість у спогадах подумки вести розмову у словесній формі.
Процес навчання пов’язаний з так званою процедурною і декларативною видами пам’яті (Г.М. Чайченко, 1993). Перша використовується в ході дій при формуванні функціональних систем, друга – в спогадах про те, коли і де відбувались події. Процедурна пам’ять проявляється раніше, ніж декларативна. Раннє дитинство (до двох років) не пам’ятається, бо у такому віці діти володіють процедурною пам’яттю, а не декларативною. У людей перед смертю часто проявляється панорамна пам’ять – миттєвий спомин усього минулого життя.
Забування. Важливою властивістю пам’яті є забування, тобто неможливість відтворити набуту в минулому інформацію. Забування не є дефектом пам’яті, а фізіологічно необхідний процес. Без відбору інформації і стирання її в пам’яті мозок людини був би захаращеним надто великою кількістю даних. Результати були б такими катастрофічними, як і відсутність здатності до навчання і запам’ятовування. Забування – це не просте стирання пам’ятного сліду (енграми), а перехід його у несвідому форму зберігання. Інформація забувається по-різному. Це залежність від того, в якій вона пам’яті зафіксована. Швидко забувається подія, записана у первинній пам’яті (пам’ятний слід стирається або замінюється новою інформацією).
Нейробіхімічні механізми короткочасної і довгочасної пам’яті. Формування короткочасної пам’яті пояснюють самозбудженням наявних у головному мозку кільцевих замкнутих нейронних ланцюгів.
В цих ланцюгах нейрони з’єднані синапсами збуджуючої дії. Виникнувши у відповідь на зовнішній сигнал, збудження в такому ланцюзі циркулює до тих пір, поки яке-небудь зовнішнє гальмо не виключить одну із ланок ланцюга або не настане втома. В деяких структурах головного мозку, наприклад, у гіпокампі виникає особливо тривале збудження після початкової стимуляції збуджуючих синапсів. Вважають (Р. Шмідт, Г. Тевс, 1985; Г. Гепард, 1987), що гіпокамп, який входить до складу лімбічної системи, відіграє важливу роль у явищах пам’яті і навчання. Реверберація (циркуляція) нервових імпульсів викликає спочатку утворення динамічної енграми, що має відношення до короткочасної пам’яті (рис. 3.11). Згодом формується структурна енграма, її утворення обумовлює перехід короткочасної пам’яті в довгочасну.
Енграма – слід пам’яті, комплекс структурно-функціональних змін, які не лише відображають дію на організм певної зовнішньої ситуації, а й суб’єктивне відношення організму до неї. Після відкриття механізмів кодування генетичної пам’яті і успішного вивчення імунологічної пам’яті лімфоцитів були проведені дослідження по вивченню молекулярних основ довгочасної нейронної пам’яті, що виникає в онтогенезі при участі РНК.
Вважають, що ДНК є носієм генетичної (спадкової) пам’яті. В регуляції пам’яті важливу роль відіграють спеціальні білкові молекули, які синтезуються в синапсах, а також нейропептиди типу вазопресину, окситоцину, кортикотропіну, ацетилхоліну та інші.
Зберігання інформації протягом тривалого часу пов’язане з підвищенням активності цих речовин, а також із збільшенням кількості синапсів і шипиків на дендритах нейронів. Утворенню нових умовних рефлексів у процесі навчання, сприяє посилена м’язова діяльність. Активуючи біосинтез речовин, які беруть участь у засвоєнні інформації, фізичні вправи сприяють збільшенню кількості синапсів і шипіків, збагачуючи пам’ять.
Ще у 1945 році американський психолог Міллер показав, що об’єм уваги залежить не від кількості інформації, а від її блоків (кусків), число яких постійно рівне 72 (правило Міллера). Згідно з цим правилом при читанні однаково швидко запам’ятовуються одночасно і 7 букв, і 7 цифр, і 7 слів, і 7 ідей (максимум 9). Об’єм уваги різко зростає при наявності смислового зв’язку.
Рис. 4.11
Схема замкнутою ланцюга нейронів, в якому циркулюють (реверберують) нервові імпульси, обумовлюючи короткочасну пам’ять

Отже, швидкість запам’ятовування нової інформації (повідомлення) залежить не від кількості інформації, яку воно містить в собі, а від кількості слів у реченні. Повідомлення, які містять в собі різну кількість інформації, але однакові за кількістю слів у реченні, запам’ятовуються однаково швидко. Таким чином, програми для запам’ятовування повинні бути короткими і в той же час якнайінформативнішими (щоб словам було тісно, а думкам просторо).
Варто врахувати і такий факт – запам’ятовування нової інформації тим ефективніше, чим більше органів відчуття беруть участь у її сприйнятті. Введення РНК, взятої із мозку навчених тварин ненавченим, прискорює формування тих навичок, якими володіли тварини-донори. Вміст РНК в рухових нейронах людей значно збільшується в період з 30 до 40 років, у віці 40-60 років знаходиться на одному рівні, а тоді швидко знижується.
Інтерференція. Для роботи головного мозку характерне явище інтерференції – витіснення старих знань новими. Можливо, воно пояснюється участю одних і тих же нейронів в набутті нових знань. Так, через 30 хв після уроку школярі, які в цей проміжок часу не навчались, можуть повторити 50-55 % матеріалу уроку, а якщо вони вивчали інші предмети, то здатні пригадати тільки 25 % матеріалу попереднього уроку. Ступінь інтерференції залежить від подібності нових і старих знань. Чим вона більша, тим більша інтерференція.
З віком пам’ять людини покращується до 20-25 років, потім тримається на одному рівні до 40-45 років, після чого поступово згасає. Причиною цього може бути втрата головним мозком в цей період значної кількості нейронів. Перед їдою пам’ять краща, ніж після їди, що обумовлено особливостями перерозподілу кровообігу – посилене кровопостачання черевних органів спричиняє послаблення кровопостачання клітин головного мозку.
Пам’ять людини зберігає більше знань, ніж вона здатна відтворити. Підтвердженням цього є відтворення значно більшої кількості інформації в гіпнотичному стані.
Покращення пам’яті і підвищення ефективності запам’ятовування в процесі навчання і професійної діяльності неможливі без раціональної організації процесу навчання і роботи, – без настрою, натхнення, наявності достатньої мотивації, а і вольової установки. Фіксація слідів пам’яті тим міцніша, чим більша мотивація до даного виду діяльності. Інтерес до діяльності, звичайно, необхідно підкріплювати концентрацією уваги, зосередженістю. Кожна людина повинна знати, які зовнішні обставини сприяють зосередженню уваги і високої працездатності. Чим більше осмислений і систематизований матеріал, тим швидше і міцніше він запам’ятовується. Варто постійно пов’язувати нові знання з набутими раніше (старими) знаннями і, звичайно, час від часу повторювати нову інформацію. При цьому кожній людині для себе необхідно визначити, який час (ранок, день, вечірня пора) найбільш ефективний для запам’ятовування (врахування біоритмологічних типів – «жайворонок», «сова», «аритмік»). Розумову працю необхідно чергувати з виконанням фізичних прав та з пасивним відпочинком.
Щодо спроможності розвитку пам’яті і її покращення серед вчених немає спільної думки. Більшість вчених вважає, що пам’ять, як і м’язи, необхідно тренувати. Звичайно механічне запам’ятовування (зубріння) впливає на пам’ять негативно. «Засмічування» мозку непотрібним, неосмисленим матеріалом погіршує запам’ятовування. Не осмисленість тексту призводить до виникнення позамежного гальмування. В цьому випадку, крім механічної, в роботу не включається ні логічна, ні емоційна пам’ять.
Пам’ять може погіршуватись при її перевантаженні та надмірному тренуванні. У зв’язку з цим німецький фізіолог Глійс не вважає доцільним запам’ятовування довгих віршів, великої кількості історичних назв і дат, математичних формул тощо. Багато з того, що часто бездумно доводиться запам’ятовувати учням, звичайно, можна знайти в довідковій літературі. Різновидності і властивості уваги. Ефективність сприйняття, розуміння і запам’ятовування інформації учнями в значній мірі залежить від уваги. Увага, як властивість усіх пізнавальних і емоційних процесів, полягає в зосередженості психічної діяльності людини на якомусь об’єкті або на якійсь дії, – це зосередженість, напруженість думки, зору, слуху в напрямі якого-небудь внутрішнього процесу, або відчуття зовнішніх предметів і явищ. Увага проявляється в тому випадку, коли центри, що сприймають необхідну (найважливішу) інформацію, знаходяться в стані збудження, а всі інші центри гальмуються за механізмом негативної індукції.
Увага є основною умовою інтенсифікації будь-якої діяльності. Уважна людина більше помічає в житті, в навколишньому світі, глибше проникає в суть явищ. Мимовільна увага виникає без будь-яких зусиль з боку людини. Вона проявляється у вигляді реакціївідповіді на сильний, незвичний подразник. В основі мимовільної уваги лежить рефлекс «що таке?». Наприклад, спортсмен-боксер, захоплений поєдинком, помічає виразну реакцію глядачів, реагує на команди судді.
Довільна увага є вольовою, вона формується під впливом певного наміру (мети) і проявляється у формі стійкого вольового контролю над виконуваною роботою («Потрібно працювати»). Вольові зусилля є основою мобілізації якнайбільшої кількості резервних можливостей організму.
Увага характеризується об’ємом, переключенням, розподіленням, концентрацією і стійкістю. Об’єм уваги – це її властивість сприяти запам’ятовуванню визначеної кількості об’єктів. Величина кількості запам’ятованого матеріалу за одиницю часу є потужністю цваги (запам’ятовування). Коли людина займається декількома справами (читає і дивиться телевізор, веде автомобіль і розмовляє тощо), вона їх робить зовсім не одночасно. Мозок здатний дуже швидко переключатися від однієї думки до іншої, а тоді швидко (так швидко, що людина не помічає моменту переключення) повернутися знову до першої думки. Переключення (свідоме перенесення уваги з одного об’єкту на інший) тісно пов’язане з об’ємом уваги.
Належить пам’ятати, що часті переключення уваги (одночасне виконання багатьох справ) пов’язане з надмірними затратами нервової енергії, а тому найкоротший шлях зробити багато справ – робити одночасно лише одну справу. Разом з тим, переключення думок з одного виду діяльності на інші є ефективним методом оптимізації емоційних реакцій, – побіжного відновлення розумової працездатності. Почергово на п’ятьох столах працював французький письменник і філософ Вольтер.
Стійкість, як властивість уваги, проявляється в зосередженні на об’єкті, в опірності до відволікань. Вона залежить від характеру діяльності, ставлення до праці, рівня мотивації, сили нервових процесів тощо. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку переважають механізми пасивної мимовільної уваги, у школярів середніх і старших класів – механізми активної довільної уваги. У формуванні пасивної уваги в основному беруть участь органи чуттів, центри орієнтувальних рефлексів середнього мозку, проекційні зони кори головного мозку і асоціативні області кори, а також лімбічна система, що відповідає за формування відповідних емоцій. Довільна увага ґрунтується на попередній постановці мети, словесній інструкції і виробленні програми дій. Її основою є активізація діяльності лобних часток великих півкуль головного мозку, які набувають достатньої зрілості у підлітковому періоді.
Увага тим активніша, чим більше вона сконцентрована. Вважають, що увага людини розподіляється по чотирьох колах: перше (найменше) коло – навколо нас, друге (середнє) – найближчий простір, що нас оточує, третє (велике) коло – всесвіт і четверте (внутрішнє) – це світ наших почуттів і переживань. При одноманітних подразниках зосередженість може продовжуватись від 2 до 20 хв, при різноманітних подразниках і значному емоційному піднесенні (високій мотивації) – 30-40 хв (дуже рідко 2-3 години).
Уміння (властивість) довго зосереджуватись на справі необхідно цілеспрямовано розвивати. Для цього доцільно систематично виконувати ряд спеціальних вправ. Ось деякі з них:
•    розслабившись (сидячи чи лежачи) протягом 1-5 хв, споглядайте який-небудь предмет. Коли увага відвертається від об’єкту спостереження, повертайте її, знаходьте в предметі все нові і нові деталі;
•    протягом 5 хв спостерігайте за рухом секундної стрілки на циферблаті годинника;
•    переключайте увагу з одного предмета на інший, – з віддаленого на близький;
•    уважно розглядайте силуети, обриси, узори, хмари на небі, намагаючись уявити, які предмети вони нагадують (за принципом «що на що подібне»);
•    швидко читайте два тексти позмінно (по 5-10 с кожний);
•    протягом 3-5 хв робіть арифметичні дії в думках;
•    використовуйте вправу «дві справи» – максимально швидко позмінно виконуйте дві різні роботи, кожну 5-10 хв.

4. Основні форми навчання
Навчання – пристосувальні форми поведінки організму сформовані в онтогенезі. Згідно з критеріями активності тварин і людини виділяють такі три основні форми навчання: пасивне, активне і навчання за допомогою спостереження.
Згідно з вченням грузинського вченого І.С. Беріташвілі рефлекс і поведінка якісно різнорідні явища. Поведінка відноситься до рефлексу як ціле до свого компоненту, тобто рефлекс є частиною поведінки. Вченим було встановлено, що у собаки, а також у інших вищих хребетних, при першому ж сприйнятті місцезнаходження їжі створюється образ або конкретна уява їжі і її місцеположення в даному середовищі. Цей образ зберігається і кожний раз, коли він відновлюється при сприйнятті даного середовища або якого-небудь його компоненту, тварина робить такий же орієнтувальний рух голови, як і при безпосередньому прийнятті їжі: йде до місця їжі обнюхуючи його, і якщо знаходить їжу, з’їдає її. На основі цих спостережень І.С. Беріташвілі розробив вчення про поведінку, що направляється образом. Така психонервова поведінка, будучи довільною, принципово відрізняється від умовно-рефлекторної, автоматизованої, мимовільної поведінки.
Таким чином, поведінка, що направляється образами, може розглядатися як початковий етап будь-якого процесу навчання, в тому числі імпринтінгу (запам’ятовування). Якщо образна поведінка підкріплюється задоволенням потреби, то формуються тимчасові зв’язки в ЦНС, виробляються стійкі спеціалізовані умовні рефлекси, в результаті чого організм може перейти на режим автоматичного управління (сигнально-детерміновані умовні рефлекси).
Значну роль у розвитку науки про цілеспрямовану поведінку тварин та людини відіграли роботи американського психолога Е. Торндайка. В його дослідах коти замкнені в клітку повинні були натискувати на засувку чи тягнути за пружину, щоб відкрити дверцята, вийти з клітки (проблемний ящик) і отримати назовні їжу. Голодний кіт, який вперше потрапляє в клітку здійснює багато різних рухів: тягнеться до їжі, яку бачить через щілини клітки, дряпає всі місця всередині клітки. Випадково дотикнувшись до замикального механізму, і відчинивши дверцята тварина виходить назовні, отримує їжу (винагорода) – мета досягнута.
Під час наступних спроб дії піддослідної тварини поступово концентруються поблизу замикального механізму. Нарешті, як тільки тварину закривають у клітку вона одразу ж вибирається назовні. Торндайк назвав навчання такого типу «методом спроб, помилок і випадкового успіху», а нині воно називається інструментальним навчанням (утворення інструментальних рефлексів, умовних рефлексів вищих порядків). Пацюк навчається реагувати на світло натискуючи на педаль, об отримати їжу, тобто він використовує якийсь інстинкт. Звідси і назва цього виду навчання. Рух, який супроводжується збудженням пропріорецепторів м’язів, сухожиль, суглобів, виконує спочатку роль безумовного подразнення, а згодом умовного сигналу для формування певної поведінкової реакції, рухових навичок – гімнастичних вправ, трудових процесів, маніпуляції предметами, вмілої гри на інструментах тощо.
Пасивне реактивне навчання має місце в усіх випадках, коли в нервовій системі яка пасивно реагує на будь-які зовнішні чинники нові сліди. Формами пасивного навчання є згасання орієнтувальної реакції (рефлекс – «що таке?», за І. П. Павловим) і імпринтінг (рання пам’ять).
Рання пам’ять. Відомо, що за 3-5 років життя людина фіксує в своїй довгочасній пам’яті таку ж кількість інформації, як і за всі наступні роки життя. Встановлено також особливу значимість тієї частини інформації, яка сприймається мозком у перші години після народження – імпринтінг (з англійського – «залишати слід»). Імпринтінг, як особлива форма ранньої пам’яті, вперше був виявлений у птахів. Так, курча чи каченя починає йти слідом за будь-яким предметом, що рухається і який воно побачило першим після вилуплення з яйця. Імпринтується будь-який подразник (предмет, що рухається, звуки тощо). Для мавп найбільше значення має дотиковий контакт. У маляти, яке було позбавлене в дитинстві контакту з матір’ю в дорослому стані погано налагоджуються стосунки з іншими особами зграї, пригнічуються статеві інстинкти.
Імпринтування пов’язане з діяльністю лімбічної системи і полягає, ймовірно, у фіксації слідів збуджень (образів), які вперше з’явились на нейронах. Утворення першої з моменту народження морфологічної енграми визначає в майбутньому форму взаємовідносин цієї особи з іншими особинами даного виду. Імпринтінг виробляється на пізніх етапах ембріонального і ранніх етапах постембріонального розвитку. Так, для того, щоб відбулося імпринтування у каченяти, досить в інтервалі між 13-17 годинами після його вилуплення подіяти руховим предметом всього лише 10 с. У більш віддалені періоди життя каченяти імпринтування не відбувається. Таким чином, для кожного виду тварин і для людини є свої критичні періоди, під час яких встановлюється прихильність однієї особини до другої. У ягнят цей період становить кілька місяців, у мавп – 2-3 роки, у дітей – до 3-5 років. Тому так важливим є спілкування дитини з батьками в ранньому віці. Таке спілкування відіграє важливу роль у формуванні характеру і специфічної поведінки в юнацькому та дорослому віці.
Фундаментальних досліджень імпринтінгу, як форми біологічного пристосування у людини, поки ще не проведено. Проте вже відомо, що саме шляхом імпринтування протягом перших 3-5 років життя дитини формуються такі людські якості, як мова, поведінка, справедливість, чесність, почуття, добра і зла тощо. Якщо цей період упущено, дитина ніколи не стане по-справжньому повноцінною людиною. Підтвердженням цього можуть служити випадки з дітьми, яким в цей період життя довелось жити за межами людського суспільства. Велике значення перших років життя дитини у формуванні її рухових навичок. Адже вміння координовано виконувати різноманітні рухи, яким дитина навчається в дитинстві, також ґрунтуються на пам’яті.

5. Типи вищої нервової діяльності
Про відмінність людей за їх психічним станом писав ще у IV ст. до н. е. знаменитий лікар стародавньої Греції Гіппократ. Він вперше описав живого і веселого сангвініка, с покійного флегматика, запального холерика, похмурого меланхоліка. В своїй класифікації дослідник виходив із теорії чотирьох гуморів-соків, поєднанням яких і пояснював різноманітність психічних проявів організму. Так, флегматичний склад психіки Гіппократ пояснював перевагою в організмі слизу, холеричний – жовчі, меланхолічний – чорної жовчі, сангвінічний – крові. Від цих слів, власне і виникли назви різних типів психічного складу (слово phlegma з грецької означає слиз, melanos – чорний, chale – жовч, sanguіs з латинської – кров). Через декілька століть римські лікарі позначають ці поняття словом темперамент (необхідне, правильне співвідношення). Звичайно, згодом гіпократівське трактування психічних проявів було повністю відкинуте наукою як не наукове. Адже ніякого слизу або жовчі в артеріях або в мозку людини немає.
Тип вищої нервової діяльності (тип ВНД) – це сукупність індивідуальних властивостей нервової системи, обумовлена спадковістю (генотип) і життєвим досвідом даної людини.
Від типу ВНД залежить швидкість утворення умовних рефлексів, їх величина і міцність, інтенсивність гальмування, швидкість іррадіації і концентрації нервового процесу збудження чи гальмування, а також більш або менш виражена чутливість до різних впливів, які спроможні викликати патологічний стан ВНД.
Особливості ВНД окремих осіб визначаються характером взаємодії і співвідношенням основних нервових процесів – процесів збудження і гальмування. Основні властивості цих нервових процесів (їх сила, врівноваженість, рухливість) і були покладені в основу класифікації типів ВНД.
В залежності від працездатності кіркових клітин нервові процеси можуть бути сильними і слабкими. В залежності від співвідношення сил збуджуючого і гальмівного процесів вони (процеси збудження і гальмування) можуть бути врівноваженими і неврівноваженими, тобто або обидва процеси є однаково сильними, або має місце помітна перевага одного з них.
Рухливість нервових процесів – це швидкість, з якою збудження може змінюватися гальмуванням і навпаки. В залежності від швидкості перебігу нервові процеси можуть бути рухливими (лабільними) або інертними.
Теоретично мислима велика кількість різних комбінацій цих трьох основних властивостей нервових процесів, а отже, велика різноманітність типів ВНД. З числа можливих комбінацій основних нервових процесів І. П. Павлов виділив чотири основних (спільних для людини і для тварини) тип ВНД (рис. 3.12).
Сильний неврівноважений, з вираженою перевагою процесів збудження над процесами гальмування, «нестримний» тип ВНД – холеричний. Він характеризується високою збудливістю і різко відстаючим за силою гальмівним процесом. Завдяки цьому холерик попадає в невигідну ситуацію завжди тоді, коли потрібна напруженість гальмівних процесів. Проте, на відміну від слабкого типу, холерик відрізняється високою спроможністю поліпшувати своє недостатнє гальмування тренуванням. Сильний, врівноважений, рухливий (лабільний) тип – сангвінічний. Спокійний, з доброю рухливістю і великою потужністю нервових процесів. Це найдосконаліший з усіх типів ВНД щодо здатності пристосовуватись до постійно змінних умов довкілля. Сильний, врівноважений, повільний (інертний) тип – флегматичний. Людина з таким типом ВНД завжди зазнає труднощів, коли зовнішні умови вимагають швидкого прийняття рішення і відповіді на дію подразника.
Слабкий тип ВНД – меланхолічний. Характеризується явною слабкістю як збудливого, так і гальмівного нервових процесів, погано пристосовується до складних умов життя, часто під впливом складних ситуацій хворіє, впадає в депресію. Суттєво змінити характер людини з меланхолічним тип ВНД дуже важко. Меланхолікам необхідно створювати спеціальні «мімозні» умови життя.
Чотирьохчленна класифікація типів ВНД досить розповсюджена як у фізіології, так і в психології. Проте дослідженнями вчених встановлена наявність багаточисленних варіантів в межах кожного з вище наведених типів. Особливо багато варіантів має слабкий тип, тому що характерна ознака цього типу – слабкість нервових процесів, у різних індивідів може поєднуватись з різною врівноваженістю і рухливістю нервових процесів.
Морфологічну теорію темпераменту запропонував Е. Кречмер (1888-1964). В її основі лежить зв’язок психічних особливостей людини з її конституцією. Згідно з даною теорією, серед хворих на шизофренію переважає астенічний тип будови тіла (довгі кінцівки, довга і вузька грудна клітка, слабкі м’язи, видовжене обличчя), а серед хворих на маніакально-депресивний психоз – пікнічний (кремезна фігура, широка грудина, випнутий живіт, кругла голова). На думку Е. Кречмера, зв’язок будови тіла з психікою існує і у здорових людей, але в прихованій формі. Астенічному типу відповідає шизотемічний темперамент, якому притаманні замкненість, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між надмірною афективністю і повною байдужістю. Пікнічно-циклотемічний темперамент, характеризується відкритістю, вмінням контактувати з оточуючими, плавністю рухів.
Рис. 3.12
Основні типи вищої нервової діяльності

До морфологічних відноситься і теорія американського психолога У. Шелдона (1898), який виділив ендо-, мезо- і ектоморфний типи соматичної конституції. Представникам ендоморфного типу притаманні м’якість та округлість зовнішнього вигляду, слабка м’язова система. Цим особливостям відповідає темперамент з чуттєвими рисами, м’язовою розслабленістю, доброзичливістю, потребою до комфортних умов і доброї їжі. Мезоморфний тип характеризується високим рівнем розвитку опорно-рухового апарату, атлетичністю та силою. Людям цього типу притаманні потреба в русі, активність, сміливість, властолюбство, схильність до ризику тощо. Люди ектоморфного типу характеризуються загальною загальмованістю, стриманістю, скритністю та схильністю до самотності.
Основним недоліком морфологічних теорій темпераментів є те, що у них не враховувались морфофункціональні особливості (резерви) окремих органів і систем організму. При визначенні темпераменту людини сьогодні оцінюють такі його властивості, як сензитивність, реактивність, активність, емоційна збудливість. Сензитивність (чутливість) – це найменша сила зовнішньої дії, яка необхідна для виникнення певної психічної реакції-відповіді (швидкість виникнення реакції). Реактивність – прояв реакції людини на ту чи іншу дію. Активність – наполегливість, енергійність, зосередженість щодо реагування на дію чинників довкілля. Емоційну збудливість людини оцінюють за силою подразнення, яке необхідне для виникнення емоційної реакції.
Спеціальні типи ВНД людини. Крім типів ВНД, спільних для людини і тварин, І. П. Павлов виділив окремі, притаманні тільки людині типи ВНД, які характеризуються співвідношенням між першою і другою сигнальною системами. За цією ознакою виділяють чотири спеціальних типи ВНД: художній, розумовий і художньо-розумовий (рис. 3.13). У людей художнього типу переважаючою є діяльність першої сигнальної системи, в осіб розумового типу переважає діяльність другої сигнальної системи, для людей середнього типу ВНД характерна врівноваженість діяльності першої та другої сигнальних систем. Переважна більшість людей належить до середнього типу, який характеризується гармонійним поєднанням образно-емоційного і абстрактно-словесного мислення.
Люди художнього типу відрізняються яскраво вираженим нахилом до образно-емоційного мислення. Від людей середнього типу вони відрізняються надзвичайною гостротою, яскравістю та повнотою безпосереднього сприйняття дійсності, проте не відрізняються від них рівнем розвитку абстрактно-словесного мислення.
Люди розумового типу характеризуються підвищеною здібністю і схильністю до абстрактнословесного мислення. Для них, на відміну від людей середнього типу, характерний надзвичайний розвиток здібностей до відверненого, абстрактного мислення. Така здібність глибинного пізнання дійсності людьми розумового типу при оперуванні тільки словами дає можливість їм теоретично передбачати подальший розвиток явищ, які вивчаються.
Рис. 3.13
Специфічні типи вищої нервової діяльності людини за співвідношенням І і II сигнальних систем (СС): А – середній тип; Б – художній тип; В – розумовий тип; Г – художньо-розумовий тип

Природжені властивості нервової системи завдяки її пластичності можуть бути змінені під впливом направлених систематичних тренувань. Так, діти неврівноваженого типу нервової діяльності можуть набути рис, які зближатимуть їх з представниками врівноваженого типу. Довготривалі перенапруження гальмівних процесів у дітей слабкого типу можуть призвести до «зриву» ВНД, виникненню неврозів. Такі діти важко звикають до нового режиму і потребують спеціальної уваги. При вивченні індивідуальних особливостей ВНД слід мати на увазі фізіологічну закономірність переважання процесів збудження над процесами гальмування у дітей першого десятиліття життя.
Риси характеру людей. Характер – це неповторне, індивідуальне об’єднання рис особистості, що проявляється в думках, вчинках і почуттях людини. Знаючи характер людини, можна передбачити її поведінку в тій чи іншій ситуації.
Усі риси характеру умовно поділяють на три групи. До першої групи входять риси, в яких проявляється ставлення людини до навколишніх людей і до суспільства в цілому: патріотизм, колективізм, чуттєвість, відданість, доброта, чесність, правдивість тощо.
Не рідкими, на жаль, є і негативні риси: егоїзм, черствість, неправдивість, лицемірство. У другу групу якостей особистості включаються риси характеру, якими виражається ставлення людини до самої себе. З дитинства людина навчається оцінювати сама себе – самооцінка своїх якостей. Ця оцінка може бути позитивною (людина задоволена собою) або негативною (стан внутрішньої боротьби). Інколи людина може давати собі завищену оцінку – перебільшення своїх заслуг, успіхів, знань. Виявляючи з боку інших людей більш правильну, скромну оцінку, така особистість (у першу чергу особистість з надмірною зарозумілістю) ображається на усіх, проявляючи при цьому надмірну поспішність, нестриманість (інколи такі люди стають замкнутими, похмурими, підозрілими).
Бувають випадки і заниженої самооцінки властивостей характеру. Недооцінюючи себе, така людина страждає надмірною сором’язливістю, замкнутістю, самоприниженням.
До третьої групи рис характеру належать якості, в яких проявляється ставлення людини до праці та її результатів: працьовитість, ініціативність, наполегливість, акуратність тощо. Негативні якості цієї групи рис: безвідповідальність, безініціативність, страх перед труднощами, формалізм в роботі та лінь як основа усіх вад.
Воля, як основа характеру людини. Воля – це властивість людини робити свідомі дії, які вимагають значної мобілізації психічних і соматичних резервів. З точки зору валеології, воля – це спроможність бути здоровим, добре загартованим, фізично розвиненим і натренованим. Разом з тим воля – це спроможність переборювати біль, страх і відчай, здатність залишатися зібраним рішучим, і витривалим в будь-якій ситуації.
Структура вольової дії дуже складна, її початком є мотив діяльності. Коли мета визначена, людина приймає рішення. По тому, як людина приймає рішення, оцінюють таку особливість волі як рішучість. Рішучі люди приймають рішення швидко, нерішучі – повільно, інколи роками. Проте рішучість не має нічого спільного з поспішністю. Прийнявши рішення, людина вибирає засоби для її виконання (вони можуть бути легкими, або важкими, інколи з порушенням суспільних законів). Найголовнішим етапом вольової дії є виконання прийнятих рішень. На жаль, чимало людей, особливо молодого віку (школярів), приймаючи чудові рішення, не доводять їх до кінця. Це і є ознакою слабкою волі. Воля проявляється і в умінні стримувати себе – витримка, терпіння.
Основними прийомами формування і вдосконалення вольових якостей є такі:
•    критичний самоаналіз своїх дій, вчинків і помилок;
•    суворий самоконтроль і вимогливість до самого себе щодо виконання запланованих завдань, дотримання слова, обіцянок;
•    тренування вольових якостей (самоорганізація досягнення поставленої мети);
•    самонавіювання для досягнення поставленої мети.

6. Емоції, їх фізіологічний зміст і значення в діяльності людини
Емоції виникли в процесі еволюції тварин і людини, їм належить важлива роль у формуванні поведінкових реакцій організму, стремління до задоволення різноманітних потреб.
Емоції (франц. emotіon – хвилювання, лат. emovere – збуджувати, хвилювати) – це реакції людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють всі види чутливості і переживань – від глибокого страждання до високих форм радості людини, від тривоги і страху до почуття любові і щастя. Через емоції реалізується задоволення (позитивні емоції) або незадоволенням (негативні емоції) різних потреб організму.
У людини позитивні емоції пов’язані в основному з лівою півкулею головного мозку, негативні – з правою. Відповідно на лівій половині обличчя можна помітити відображення в більшій мірі негативних емоцій, на правій – позитивних. Посмішка більш яскрава на правій половині обличчя.
Розрізняють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції спрямовані на підтримання гомеостазу, самозахисту та інстинктів. Вищі емоції характерні лише для людини. Вони пов’язані з задоволенням особистих та соціальних потреб – інтелектуальних, моральних, естетичних. Позитивні вищі емоції супроводжуються відчуттям радості. Джерелом радості є збільшення інформаційних ресурсів. Припинення інформаційного потоку спричиняє виникнення негативних емоцій, нудьги. Наявність позитивних емоцій під час набуття нових знань є могутнім стимулом для навчання і творчості.
Виховання моральності у дітей повинно йти через емоції, а не через розум (свідомість). Необхідно не добиватись вчинку, а виховувати мотив (роблю так тому, що хочу допомогти, а не тому, щоб усі бачили, який я добрий).
Позитивний емоційний стан задоволення якої-небудь потреби виникає лише в тому випадку, якщо зворотна інформація від результатів дії точно збігається з апаратом програми і акцептора дії (П. К. Анохін, 1949). Навпаки, розбіжність зворотних аферентних посилок від неповноцінних результатів дії з акцептором дії негайно веде до занепокоєння людини і до пошуків нової комбінації еферентних збуджень, які призвели б до формування повноцінного периферичного акту і, отже, до повноцінного емоційного задоволення.
Задоволення чи незадоволення виражає позитивне чи негативне ставлення людини до навколишнього світу, своїх вчинків, досягнень. Позитивні емоції відображають сприятливий стан організму: приємні почуття як результат задоволення біологічних чи соціальних потреб; відчуття радості від виконання корисної роботи тощо. Позитивні емоції – універсальний цілитель від багатьох недуг, іноді навіть від важких; вони покращують функціональний стан організму – дихання стає більш глибоким, на щоках з’являється рум’янець, швидко проходить втома, зростає працездатність, підвищується стійкість організму до дії несприятливих чинників довкілля. Виразом позитивних емоцій є посмішка, сміх.
Коли учень сміється, посилюється синтез і виділення у внутрішнє середовище організму ендорфінів мозком. Ендорфіни сприяють підвищенню реактивності імунної системи, зокрема активізують специфічну і неспецифічну функції лейкоцитів. Під час сміху посилюється легенева вентиляція, збільшується надходження кисню до клітин організму і виведення вуглекислого газу, активізується функція травних залоз. Загальновідома роль сміху як чинника розслаблення скелетних м’язів. Сміючись, ми напружуємо мімічні м’язи лиця і розслаблюємо м’язи тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. За таких умов значно прискорюється перебіг відновних процесів в організмі, підвищується розумова і фізична працездатність людини. Усе це вказує на доцільність більш частого використання сміху з метою збереження і зміцнення здоров’я школярів.
Емоційний стан організму людини взаємозв’язаний з станом її мімічних м’язів. Людині погано – вона хмуриться, добре – сміється. Посмішка є добрим провідником позитивних емоцій, життєрадісності і здоров’я, вона завжди викликає посмішку – відповідь у співрозмовника. В час посмішки разом з напруженням мімічних м’язів зменшується напруження м’язів всього тіла. Мускулатура лиця, як показник міміки, зумовлює велику різноманітність мімічних ігор (масок).
Кріплення мімічних м’язів досить своєрідне – один їх кінець фіксується нерухомо до найближчої кістки лицевого скелета, другий – зв’язаний із сполучною тканиною і слизовою оболонкою, яка безпосередньо переходить в шкіру. За таких особливостей розташування лицьових м’язів, кожне їх скорочення зумовлює своєрідні зміни шкіри лиця.
Групуючись навколо рота, носа, очей, лицьові м’язи надають міміці людини особливу емоційність, виразність і рухливість. Важливим мімічним виявленням лобної частини лиця є наморщування лоба (формування вербальних складок) та підняття брів. За Дарвіном ця мімічна реакція направлена на розширення очних щілин з метою ліпшого орієнтування в довкіллі в момент наближення небезпеки. Формування вертикальних складок на лобі і над переніссям найчастіше є свідченням агресивної настроєності людини. В стані горя, скорботи і страждань формуються комбінації вертикальних і горизонтальних зморшок, зумовлених специфічним положенням брів.
У вираженні мімічних масок досить активним є рот. За допомогою м’язів рота забезпечується формування маски рішучості, маски психічної зібраності, цілеспрямованості (щільно закритий рот), маски пониженої активності, зумовленої втомою (розслаблено привідкритий рот і відвисла нижня щелепа), маски плачу і депресивного стану (приспущені куточки рота). Коли людина радіє, куточки рота вирівнюються, а коли сміється – вони відтягуються назад і дещо вверх. Іронічний сміх характеризується викривленням лише одного куточка рота. Внутрішній сміх проявляється поєднанням радісного виразу очей з дрібним тремтінням нижньої частини лиця (старання людини приховати радісний стан).
Психологи виділяють характерно виражений повноцінний, щирий сміх (сміх від душі) і невизначений, фальшивий сміх, коли людина сміється, не маючи до того ніякого бажання (з поваги до співрозмовника). Сміх можна викликати фізично подразнюючи (торкаючись) зон лоскоти, які знаходяться на ступнях, долонях, бокових поверхнях реберних дуг. Звичайно, такі механічні подразнення лоскотних зон не знімають напруженості, а навпаки, викликають його підвищення. Вважають що лоскотність є один із проявів функціонального стану нервової системи людини, ознакою її ревнивості.
Негативні емоції (смуток, незадоволеність, страх, переляк, образа) пригнічують людину, вона стає в’ялою, неуважною, апатичною. Яскравим проявом негативних емоцій є плач. Необхідно пам’ятати, що будь-які негативні емоції невіддільні від напруженої роботи серця, судин, травного тракту, залоз внутрішньої секреції та ін. Всі ці органи в умовах емоційного збудження активізуються автоматично. Негативні емоції мають властивість довго утримуватись у ЦНС.
Фази (різновиди) емоційного напруження. П.І. Косицький (1971) виділяє чотири різновидності (фази) емоційного напруження (ЕН). Перша фаза ЕН характеризується підвищенням уваги, мобілізацією фізіологічних функцій в межах норми. В момент емоційного підйому у людини з’являється натхнення, радість творчості. Друга фаза ЕН – стенічні, негативні емоції з максимальною мобілізацією ресурсів організму. Ознаками цієї фази емоційного напруження є обурення, гнів, лють. Третя фаза ЕН характеризується пригніченням фізіологічних функцій – людина впадає в стан емоційного шоку. Психологічно цей стан проявляється відчуттям жаху чи нудьги. Четверта фаза ЕН – це невроз, його частим наслідком є загострення хронічних захворювань.
Емоції відіграють важливу компенсаторну роль: лють допомагає людині боротися навіть у тих умовах, де у неї на успіх «один шанс із тисячі»; відчуття хвилювання стримує людину від необдуманих вчинків; натхнення сприяє досягненню на перший погляд недосяжних результатів.
Виникнення позитивних чи негативних емоцій В.П. Сімаков пов’язує з нестачею чи надлишком інформації при подоланні виникаючих перепон (інформаційна теорія емоцій). Під інформацією розуміють наявність яких-небудь відомостей, що впливають на вірогідність досягнення мети. Якщо інформації для досягнення мети не достатньо, то виникає негативна емоція. Якщо ж людина володіє надлишковою, хоч і суб’єктивною інформацією, то виникає позитивна емоція.
Окрім дефіциту інформації, ступінь емоційної напруги залежить від запасу енергії та часу, необхідного як для підготовки до боротьби, так і на саму боротьбу.
Добрий настрій є запорукою високої працездатності і здоров’я. З тим, щоб володіти собою і бути в доброму настрої варто врахувати такі поради фізіологів, психологів, лікарів:
•    найкращий спосіб боротися з душевним неспокоєм – постійна зайнятість;
•    не намагайтесь змінювати, чи перевиховувати інших. Ліпше займіться самовихованням. Пам’ятайте: кожна людина, як і ви, є унікальною індивідуальністю, і приймати її належить такою, якою вона є;
•    спілкуючись з людиною, намагайтесь знайти в неї позитивні риси. Вмійте бачити її достоїнства і в стосунках з нею спирайтесь на них;
•    майте мужність визнавати свої помилки. Пам’ятайте: усі погляди відносні, але в кожній точці зору є зернина істини. Уникайте зазнайства і позування;
•    вчіться володіти собою. Гнів, дратівливість, злобність спотворюють людину. Проаналізуйте ситуацію, визначте джерело негативної емоції і спробуйте усунути його. Бережіться самолюбства;
•    виховуйте в собі терпіння, не переймайтесь через дрібниці;
•    уникайте ілюзій у сприйнятті реальності. Завжди краще знати реальний стан речей, нехай і неприємний;
•    не турбуйтесь завчасно з приводу того, що від вас не залежить;
•    людина має необмежені можливості самовдосконалення в усіх сферах своєї діяльності. Не бійтеся досконалості, все одно вам її не досягнути, але прагніть цього;
•    нехай вас не ображає критика на вашу адресу, шукайте в ній відправні точки для самовдосконалення.
Потужним засобом впливу на емоційну сферу людини є музика. Встановлено, що весела музика стимулює серцеву діяльність, сумна, як і надмірно гучна, впливає на організм негативно. Так, у професійних естрадних музикантів більш частими є виразки шлунку. Спеціально підібрана музика поліпшує фізичну працездатність, прискорює перебіг відновних процесів після фізичних навантажень.
В основі дії музики на людину лежить так звана реакція навіювання ритму, тобто музика зумовлює перебудову ритмів, біотоків мозку на певну частоту. У відповідності до цього змінюється і емоційний стан людини. Отже покращення самопочуття людини, викликане приємною музикою зумовлене ймовірно синхронізацією ритмів біотоків на значних ділянках мозку.
Емоції у дітей. Емоції дітей розвиваються паралельно з розвитком нервової системи і загальної психічної діяльності. З 3-4 річного віку у дітей починають формуватись вищі емоції. У підлітковому віці вони набувають ведучого значення. Це моральні та інтелектуальні емоції, естетичні почуття і переживання.
Змістовний емоційний виклад матеріалу в школі, хороший настрій вчителя забезпечують помірний (оптимальний) рівень емоційного напруження учнів. Відповідаючи помірній активації центральної нервової системи, такий рівень емоційного напруження сприяє нормальному розвитку ВНД. Низький і високий рівні емоційного навантаження, на відміну від помірного рівня, негативно позначаються на навчанні (В. Г. Касіль, 1991).
Емоційне сприйняття інформації залежить від індивідуальних особливостей особистості. Втома і захворювання можуть викликати суттєві зміни динаміки емоційного сприйняття інформації, можуть бути причиною нервово-психічних розладів. Індивідуальні відмінності у прояві емоцій в значній мірі залежать від вольових якостей людини. Оскільки емоції підвладні регулюванню з боку нервової системи, то вольова людина здатна направлено уникати негативних емоцій і зосереджуватись на позитивних.
Шкідливими для людини є не лише надмірні за величиною емоційні навантаження, але й однотипні емоції. Тривала дія таких емоцій виснажує захисні сили організму, знижує його загальну опірність і створює передумови для виникнення патологічних порушень функцій окремих органів та систем.
Особливо шкідливі емоційно-стресові перенавантаження дошкільнят та школярів.
«Кожній дитині, – говорить американський лікар Б. Спок, – життєво необхідно, щоб її пестили, усміхались їй, говорили та грались з нею, любили і були з нею ніжними. Вона вимагає цього не менше, ніж вітамінів і калорій. Саме це навчить її любити інших людей і отримувати насолоду від життя. Дитина, якій не вистачає ласки та любові, виростає холодною та черствою».
Виникнення емоцій пояснюється легкістю чи трудністю перебігу нервових процесів збудження і гальмування в корі мозку. Якщо викликати діяльний стан, а потім обмежити його гальмівним, то це створює негативні емоції. Вони досить часто виникають у дітей, якщо їх відірвати від гри, якою вони сильно захопились. Це ж означає, що сильний подразнюючий процес, який їх займав, необхідно загальмувати і перейти до іншого. Саме за таких умов дитина і починає капризувати – плаче, кричить, кидається на підлогу, тупає ногами тощо. Наведений приклад є також підтвердженням сигнальної ролі емоцій.
Адже у дитини дуже швидко формується уява про те, що її емоційні реакції (плач, крик, міміка) володіють великою силою впливу на батьків, а тому використовує їх: спочатку в якості пасивного засобу (примха), а потім і активного засобу (гнів), який реалізується в діях, направлених на батьків, однолітків тощо.
Людина істота суспільна, її розвиток знаходиться в тісній залежності від оточуючих людей, від вміння спілкуватися з ними, від правил суспільних відносин і духовної гігієни:
•    у ставленні до людей потрібно завжди керуватися правилами любові до ближнього (поступайте з людьми так, як би ви хотіли, щоб поступали з вами);
•    спостерігаючи за людьми навчіться їх слухати, розвивайте в собі терпіння;
•    навчіться впливати на людей самовпевненим поглядом, спокійним рукостисканням і пластичними, виразними жестами;
•    спілкуючись з людьми, ніколи не подавайте вигляду, що надмірно зацікавлені, роздратовані або подавлені;
•    не сперечайтесь, говоріть по можливості менше, не нав’язуйте своєї думки;
•    не говоріть співрозмовникам усе цікаве і важливе, що ви знаєте. Нехай вони шукають можливості поділитися з вами, а не навпаки;
•    ніколи не обманюйте, це дозволить вам мати довіру у людей;
•    будьте з всіма у мирі, намагайтесь не мати ворогів (злі думки шкідливо впливають на здоров’я). Намагайтесь робити людям добро, нехай вони будуть зобов’язані вам, а не ви їм;
•    будьте завжди ввічливими;
•    вірте у добрі почуття людей до вас. Якщо ви, наприклад, сумніваєтесь в почуттях до вас коханої людини, то ніколи не говоріть про це, а, навпаки, намагайтесь думати, що вона вас любить;
•    ніколи не дратуйтеся, не сумуйте і не віддавайтесь безплідним почуттям жалю;
•    Усміхайтесь, коли вам сумно, співайте, коли нудьгуєте;
•    уникайте спілкування з дурними, пустими людьми, від яких не можна нічому навчитися.
Профілактика порушень функцій нервової системи
В дослідах на тваринах І.П. Павлов довів можливість порушень ВНД шляхом перенапруження діяльності рухових нервових центрів. Ці функціональні розлади ВНД були названі експериментальними неврозами. Основною умовою їх вироблення є створення конфліктної ситуації при зіткненні різнонаправлених мотивацій, диференціювання близьких за параметрами умовних сигналів, дія надмірно сильних умовних або безумовних подразників тощо.
Звичайно не варто ототожнювати виникнення і перебіг неврозу у людини з порушеннями поведінки у тварин, на яких можна лише моделювати певні симптоми захворювання. Але вивчення порушень ВНД тварин дало можливість вченим пояснити виникнення підвищеної нервовості та деяких нервових і психічних захворювань у людини. Зокрема було встановлено, що неврози легше виникають у осіб слабкого та сильного неврівноваженого типів ВНД. Дослідженнями з отриманням локальної патологічної інертності розкриті механізми таких явищ як переслідування, манія величі, деякі форми галюцинацій тощо.
Невроз – це стан хронічного функціонального розладу ВНД, зумовлений неузгодженням кірково-підкіркових чи міжпівкульних взаємодій. Невроз як психогенне захворювання, характеризується тим, що хворий усвідомлює стан, він здатний керувати своєю поведінкою та адекватно оцінювати дійсність.
Так, причиною перенапруження процесу збудження може бути сильне хвилювання, систематична перевтома. Перенапруження процесу гальмування частіше виникають під впливом постійних заборон, обмежень. Конфлікт між пристрасним бажанням і неможливістю його задоволення, хаотична діяльність, раптова зміна звичного життєвого стереотипу є першопричиною перенапруження рухливості нервових процесів.
Вчені виділяють три основні форми неврозів: неврастенію, невроз нав’язливих станів і істерію. Неврастенія є комбінацією підвищеної збудливості та дратівливості зі швидким розвитком втоми і виснаження. Причиною виникнення неврастенії у дітей та підлітків можуть бути надмірні і тривалі емоційні реакції, як наслідок несприятливих обставин у сім’ї, складність взаємовідносин з ровесниками, фізичні і розумові перенавантаження. Лише при своєчасному усуненні дії негативних чинників, організації активного відпочинку і лікуванні можливе одужання. В іншому випадку захворювання може перейти в істеричну форму.
Невроз нав’язливих станів характеризується появою в процесі рухової діяльності нав’язливих ідей, уявлень, устремлінь, сумнівів, спогадів. Хворий усвідомлює їх безпідставність і необґрунтованість, але позбутись цього не може. Наприклад, по дорозі до школи учня турбує сумнів: чи зачинив він вхідні двері?, чи виключив у квартирі електроприлади?, чи взяв у школу усі необхідні зошити і книги?. Зустрічається нав’язливий страх висоти, гострих предметів, тісних приміщень (юний турист не може спати в спальному мішку). Такі переживання є причиною нерішучості людини, вони викликають у неї відчуття власної неповноцінності, знижують її працездатність і ініціативність. Виникненню такого неврозу сприяють тривожнопідозрілі риси характеру, астенізуючі чинники, психічна травматизація тощо. Звичайно і у здорової людини інколи також виникає нав’язливість, сумніви, але вони є короткочасними, легко долаються і не підпорядковують собі поведінку.
Істерія характеризується надзвичайно високою чутливістю до дії зовнішніх подразників, бурхливими проявами експресивності, емоційних та рухових реакцій. У істериків нестійкий настрій, вони швидко переходять від сліз до сміху і навпаки, схильні до фантазування, чутливі до навіювання та самонавіювання. Найістотнішими проявами істерії є істеричний припадок, вегетативні та сенсомоторні розлади. Істеричний напад, як правило, пов’язаний з дією зовнішніх психотравмуючих подразників або з спогадами про неприємні ситуації. Його тривалість – від кількох хвилин до багатьох годин. Істеричний напад може припинитись при зовнішніх діях – сприскуванні водою, больовому подразненні, раптовому звуку. Вегетативні розлади виявляються у вигляді порушень діяльності шлунково-кишкового тракту (гикавка, блювання тощо). До сенсомоторних розладів насамперед відносяться гіперкінези (тремтіння рук, ніг, усього тіла), парези, паралічі, тимчасові розлади мовлення.
Важливу роль в розвитку патології мотиваційно-емоційної поведінки відіграють інформаційні чинники, зокрема такі як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки, висока мотивація (потреба) в її засвоєнні (М.М. Хананішвілі, 1988).
Такі неврози виникають у абітурієнтів, студентів, диспетчерів, керівників різних рангів. У звичайному житті більшість людей «інтуїтивно» уникає дії одного з інформаційних компонентів: або опановують свої бажання, або упускають частину інформації, або ж знижують мотивацію. У дітей та підлітків неврози часто супроводжуються порушенням функцій окремих органів і систем, результатом чого є розлади мовлення, нетримання сечі тощо (системні неврози).

2.5. Ситуаційні запитання і задачі
1.    Назвiть основнi ознаки ВНД людини i тварин. На що вказує здатнiсть тварин до екстраполяції руху?
2.    Розкрийте суть методики Л.В. Крушинського для визначення здатностi тварин до екстраполяції руху.
3.    Чи розвиватиметься у дитини друга сигнальна система поза суспiльством – без спiлкування з iншими людьми? Наведiть приклади, якi пiдтверджують вiдповiдь на це запитання.
4.    Словесний подpазник може позначувати не лише тi чи iншi пpедмети або явища навколишнього свiту, їх властивостi, а й pиси їх спiльностi. Як називаються такi слова? Наведiть пpиклади.
5.    Якi види пам’ятi Ви знаєте? За яких умов щодо кiлькостi аналiзаторiв, якi беруть участь у сприйняттi нових знань, запам’ятовування буде бiльш ефективним?
6.    Визначiть роль iмпринтiнгу у формуваннi рухових навичок i таких людських якостей, як мова, поведiнка, справедливiсть i чеснiсть.
7.    Для роботи головного мозку характерним є явище iнтерференції. В чому його сутнiсть? Вкажiть на значимiсть iнтерференції для практики шкiльного навчання.
8.    Обґрунтуйте залежнiсть швидкостi i ефективностi запам’ятовування нової iнформації (повiдомлення) вiд кiлькостi iнформації, яку мiстить у собi дане повiдомлення та вiд його довжини – кiлькостi слiв у реченнi.
9.    Вкажiть на основнi особливостi характеру учнiв сангвiнiчного, холеричного i флегматичного типiв нервової системи.
10.    Вкажiть на основнi особливостi характеру учнiв меланхолiчного типу нервової системи. Чи може учень слабкого типу нервової системи (меланхолiк) досягти високих успiхiв у сучасному спортi?
11.    Двом учням було запропоновано згрупувати нижче запропонованi (безладно розташованi) слова на три групи по три слова так, щоб у кожнiй групi було щось спiльне. Групування слiв учнями було таким: 1 учень: карась, орел, вiвця 2 учень: карась, луска, плавати шерсть, луска, пiр’я вiвця, шерсть, бiгати, плавати, лiтати орел, пiр’я, лiтати. На перевагу якої з сигнальних систем вказує групування слiв першим i другим учнем?
12.    Дайте оцiнку слухової пам’ятi учня, якщо з 10 голосно виголошених слiв вiн повторив 8.
13.    Для всiх дiтей дошкiльного вiку характерна слабкiсть нервових процесiв збудження i гальмування. В зв’язку з цим може виникнути думка, що всi дiти дошкiльного вiку – меланхолiки. Чи справедливе таке твердження?
14.     Чоловiк разом з собакою переходить вулицю i бачать автомобiль, який швидко наближається до них. Людина i собака рятуються втечею. Iншим разом в аналогiчнiй ситуації людина i собака не бачать небезпечного автомобiля, але чують крик пiшохода: «Обережно – автомобiль!». Цих слiв було достатньо, щоб людина, рятуючись, вiдбiгла в сторону, а собака, не реагуючи на застереження пiшохода, загинув. Вкажіть на фiзiологiчні механізми поведiнки людини i тварини в даних ситуацiях.
15.    Щоб мобiлiзувати увагу дiтей молодших класiв, один вчитель на початку уроку звертається до них словами: «Прошу вашої уваги», інший вчитель робить оплески долонями. Які фiзiологiчнi механiзми лежать в основі формування уваги у дiтей?



УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Яндекс.Метрика >