загрузка...
Фізіологічні основи довільної рухової діяльності людини PDF Печать E-mail

Фізіологічні основи довільної рухової діяльності людини

3.1. Логіка викладу і засвоєння матеріалу
1.    Поняття про довільні рухи і рухові навички. Соціальна обумовленість формування у дітей рухових вмінь і навичок. Стадії процесу навчання руховим діям.
2.    Роль безумовних тонічних рефлексів і домінанти у формуванні довільних рухів, в управлінні м’язовою діяльністю. Роль спинного мозку в управлінні скелетними м’язами. Роль домінанти в управлінні м’язовою діяльністю.
3.    Рівні побудови довільних рухів. Управління за принципом сенсорних корекцій. Координація фізіологічних функцій – основа процесу управління рухами.
4.    Роль свідомості у формуванні і управлінні довільними рухами. Суть понять усвідомленість і свідомий характер довільних рухів. Роль мовних сигналів в формуванні і управлінні рухами. Компоненти рухової навички. Ідеомоторне тренування.
5.    Фази формування рухових навичок. Характеристика фаз рухової навички. Особливості формування рухових навичок у осіб різних типів ВНД. Перенесення рухових навичок.
3.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:
•    відмінні особливості понять «довільні рухи», «мимовільні рухи», «первинні автоматизми», «вторинні автоматизми», «рухові навички»;
•    механізми формування рухових навичок у школярів;
•    умови, яких належить дотримуватись при навчанні дітей новим руховим діям;
•    різновидності гальмування (умовного і безумовного) рухових навичок;
•    роль безумовних тонічних рефлексів, свідомості, мотивації та емоцій у формуванні та управлінні довільними рухами;
•    рівні побудови рухів;
•    фази формування рухових навичок.

вміти:
•    складати навчальні оздоровчі програми з фізичної культури враховуючи особливості формування рухових навичок;
•    враховувати (використовувати) вчення про гальмування рухових навичок в навчанні учнів новим рухам;
•    враховувати тип ВНД учнів при формуванні рухових навичок;
•    використовувати безумовні тонічні рефлекси у навчанні дітей новим руховим діям;
•    максимально повно використовувати ефект від позитивного перенесення рухових навичок, а негативне перенесення попереджувати.

3.3. Основні терміни і поняття
вторинні автоматизми; довільні рухи; домінанта рухова; ідеомоторне тренування; іррадіація збудження; концентрація збудження; координація фізіологічних функцій; мимовільні рухи; рефлекс: – згинальний; – міотонічний; – розгинальний; – статокінетичний; первинні автоматизми; перенесення РН; побудова рухів (ПР): – ведучий рівень ПР; – вищий символічний рівень ПР; – фоновий рівень ПР; рівень ПР; предметної дії; просторового поля; синергій; червоного ядра; рухова навичка (РН); рухові вміння; сенсорні корекції; фаза автоматизації формування РН.

3.4. Теоретичні відомості
1. Поняття про довільні рухи і рухові навички
Формування систем рухових умінь і навичок є одним із основних завдань фізичної культури і спорту. Знання закономірностей цього процесу дають можливість вчителю з позицій науки підходити до вирішення проблеми навчання руховим діям, творчо вирішувати завдання побудови системи уроків і підготовчих вправ, раціонально використовувати ефект перенесення рухових навичок, інших закономірностей їх формування. Проте проблемі навчання дітей рухам науковцями і практиками досить часто приділяється недостатня увага. Це зумовлено тим, що чимало педагогів, зокрема спеціалістів фізичної культури стоять на позиціях біологізації навчання і виховання. Зокрема вважається, що людина народжується зі здатністю виконувати будь-які акти без спеціального навчання і тренування. Таке розуміння проблеми приводить до висновку про недоцільність витрат часу та енергії на навчання дітей руховим діям. Роль і завдання фізичного виховання при цьому зводиться до розвитку у дитини природжених здібностей, до створення умов, які б не обмежували її рухову активність.
Педагогічні спостереження за дітьми, які в силу певних обставин виросли поза людським суспільством, спеціальні фізіологічні дослідження вказують на те, що без навчання і направленого тренування самі по собі не виникають і не створюються такі життєво важливі вміння і навички, як ходьба, біг, стрибки тощо, і, тим паче, складні рухові дії, основою формування яких є мислення. Таким чином, для шкільного процесу фізичного виховання освітні завдання повинні бути не менш важливими, ніж оздоровчі і виховні.
Розширення обсягу сформованих рухових навичок підвищує працездатність людини при виконанні найрізноманітнішої роботи, а тому доведення до автоматизму виконання ряду рухів робить працю менш втомливою, вивільнює свідомість від потреби контролювати кожний елемент руху, розширює простір для творчої ініціативи.
Дитина народжується з комплексом готових, але ще незрілих і недосконалих безумовних рухових рефлексів, безумовно рефлекторних механізмів регуляції вегетативних функцій. Усе це – первинні автоматизми, а щодо рухових реакцій – мимовільні рухи.
Вони приходять поза свідомістю людини. Протягом життя, починаючи з раннього дитинства, людина навчається багатьом рухам. Це довільні рухи або вторинні автоматизми. Серед них немає природжених рухів.
Довільна рухова діяльність людини є вольовою. Проте згодом після багаторазових повторень довільної вправи, виникає здатність до автоматизованого (підсвідомого, без спеціального вольового контролю) виконання окремих її частин або усієї вправи в цілому. Поява автоматизму у виконанні даної фізичної вправи є свідченням переходу довільного руху в рухову навичку. Таким чином, автоматизм руху – основна ознака рухової навички.
Всі набуті протягом життя рухові акти, рухові дії об’єднуються під загальною назвою – рухові навички. Рухова навичка – це нова форма рухових дій, яка виникає за механізмом умовних рефлексів внаслідок систематичного повторення вправ. Рухові навички утворюються найчастіше на основі умовних рефлексів другого роду – за методом спроб і помилок, тобто в результаті пробних пошукових рухів; вони є наслідком досвіду, набутого протягом індивідуального життя.
Рис. 3.13
Схема формування рухової дії (Л. М. Матвєєв, 1991): ООД – орієнтувальна основа дії; навколо контуру, який позначує цю дію (незастраховані – усвідомленні, заштриховані – без потреби не усвідомлені

Процес навчання руховим діям проходить в три стадії: формування рухового вміння, формування рухової навички і формування рухового вміння вищого порядку (Б.А. Ашмарін, 1979). При цьому під руховим вмінням розуміється здатність учня виконувати рухову дію за умови концентрування уваги на кожному елементі рухової вправи. Якщо учень виконує рухову вправу, акцентуючи увагу не на окремих рухах, які входять до неї, а на умовах і результатах дії, говорять про рухову навичку. Рухове вміння вищого порядку – це вміння застосовувати вивчені рухові дії (рухові навички) в реальних умовах життя (рис. 3.13).
В цій умовній і спрощеній схемі формування рухових дій наголошується на той факт, що можливість навчитись раціональних дій залежить перш за все від набуття вірних знань про суть, правила і умови їх виконання; перетворення ж знань у дію може відбутися на основі практики. Усвідомлена побудова дії розпочинається з направленого формування її орієнтувальної частини (орієнтувальної основи дії – ООД), яка виконує роль програми. ООД включає в себе загальний логічний проект дії (розуміння суті даного завдання), і основні опорні точки (ООТ) реалізації програми: основні моменти дії, умова її виконання тощо. При стихійному формуванні дії шляхом спроб і похибок формування відносно доцільної ООД проходить з надмірними витратами енергії і часу. При системно організованому навчанні формування ООД проходить більш швидко і ефективно.
Найбільш характерною ознакою рухової навички є автоматизм регулюючої діяльності ЦНС при одночасному зниженні активності тих центрів кори великих півкуль, які в даній функціональній системі виконують підпорядковану роль. Автоматично виконана дія може усвідомлюватися після виконання вправи. В міру автоматизації рухів кірковий контроль змінюється регулюючою діяльністю підкіркових центрів. Таким чином, рухова навичка, з позиції фізіології – це індивідуально набуті в процесі життя рухові акти, сформовані на основі механізму тимчасових зв’язків.

2. Роль безумовних тонічних рефлексів і домінанти у формуванні довільних рухів
Важливою складовою частиною рухових навичок, базисом, без якого неможливе формування найпростіших дій, є безумовні тонічні рефлекси. Природжені рухові рефлекси узгоджують позу з положенням голови щодо тулуба, забезпечують підтримання необхідної пози і рівноваги в умовах постійної дії сил земного тяжіння.
Дитина народжується з незрілими безумовнорефлекторними руховими актами, для їх дозрівання необхідний певний час. Тому такі безумовнорефлекторні акти, як перевертання, повзання, пересування рачки можливі лише через декілька місяців після народження. Без навчання самі по собі ніколи не виникають такі навички, як ходьба, біг, стрибки, метання тощо.
Безпосереднє управління скелетними м’язами (за винятком м’язів обличчя) забезпечується спинним мозком. Його мотонейрони беруть безпосередню участь у прояві міотонічного рефлексу, згинальних рефлексів на подразнення рецепторів шкіри, розгинальних рефлексів. Спинний мозок забезпечує також рефлекторну взаємодію центрів м’язів-антагоністів, що має важливе значення в здійсненні перехресних, розгинальних і крокуючих рефлексів. Більш складні рухові рефлекси здійснюються за участю підкіркових ядер, мозочка, а довільні рухові дії – з обов’язковою участю кори великих півкуль.
Міотонічний (міотатичний) рефлекс – це рефлекс активної протидії м’яза його розтягненню. Він виникає внаслідок збудження чутливих нервових закінчень в м’язових веретенах при розтягуванні м’яза. Імпульси від них направляються в спинний мозок і безпосередньо (без участі проміжних нейронів) передаються на рухові альфа-мотонейрони, що і викликає скорочення м’язів. В природних умовах подразником рецепторів м’язових веретен є сила земного тяжіння, яка розтягує скелетні м’язи, особливо м’язирозгиначі. У відповідь на це подразнення пропріорецепторів виникає тривале тонічне скорочення м’язів. Тонічні скорочення скелетних м’язів лежать в основі утримання пози.
Рефлекси на розтягнення беруть участь у здійсненні таких локомоторних актів, як ходьба і біг, вони активізуються при метанні (сильний замах, розтягуючи м’язи, викликає їх наступне, більш сильне рефлекторне скорочення).
Згинальні рефлекси виникають при подразненні відповідними адекватними подразниками больових, температурних, тактильних та інших рецепторів шкіри. Швидке і сильне скорочення м’язів-згиначів при дії на шкіру кінцівки пошкоджуючого подразника має захисне значення.
Розгинальні рефлекси. До цієї групи рефлексів спинного мозку належать рефлекс відштовхування і перехресний розгинальний рефлекс. Рефлекс відштовхування (рефлекс тиснення на опору) виникає при подразненні шкіри стопи тиском. На відміну від згинального рефлексу рефлекс відштовхування призводить не до відсмикування кінцівки від подразника, а, навпаки – наближення до нього. Цей цілеспрямований рефлекторний акт забезпечує контакт з опорою при стоянні і відштовхування від опори при переміщенні, він лежить в основі таких складних локомоцій, як ходьба, біг, стрибки.
З допомогою перехресних розгинальних рефлексів у рухові акти втягується не лише подразнена кінцівка, але й друга, симетрична: згинання однієї ноги викликає перехресний розгинальний рефлекс іншої ноги, яка бере на себе вагу тіла при стоянні, ходьбі, бігу. Перехресні рефлекси включаються в більш складні рефлекси співдружніх рухів верхніх кінцівок, крокуючих рефлексів тощо.
Ритмічні рефлекси є складовою частиною довільних і мимовільних складних рухових дій циклічної направленості. Вони базуються на механізмах рецепторної взаємодії центрів м’язів-антагоністів. Найбільш проста форма ритмічного рефлексу є чухальний рефлекс. Він забезпечується поперемінним скороченням і розслабленням одних і тих же м’язів однієї кінцівки.
Установчі рефлекси – статичні і статокінетичні рефлекси, які забезпечують збереження пози тіла. Ці рефлекси виникають внаслідок подразнення вестибулярних рецепторів (при зміні положення голови в просторі – лабіринтні рефлекси), пропріорецепторів шиї (при зміні положення голови щодо тулуба – шийні рефлекси), а також рецепторів шкіри і сітківки ока (при порушенні нормальної пози тіла – випрямні рефлекси). Забезпечуючи послідовне скорочення м’язів шиї і тулуба, випрямні рефлекси обумовлюють повернення тіла у вертикальне положення тім’ям до верху. У людини вони чітко проявляються в час пірнання у воду. Випрямні рефлекси пригнічуються при виконанні колових рухів і перекиду в гімнастиці, виконанні складних за координацією рухів у фігурному ковзанні.
Статокінетичні рефлекси компенсують відхилення тіла при прискоренні або уповільненні прямолінійного руху, а також при колових рухах. Так, при швидкому підніманні вгору, внаслідок зростання тонусу м’язів-згиначів, людина присідає, а при швидкому спусканні вниз, внаслідок переважного посилення тонусу м’язів-розгиначів, випрямляється (ліфтні рефлекси). Ліфтні рефлекси мають велике значення при навчанні дітей правильному приземленню в час виконання стрибків. Незважаючи на спадковий характер цих рефлексів, слід постійно корегувати правильність приземлення дітей. До статокінетичних рефлексів належать також рефлекси обертання (ністагми). При обертанні тіла реакції проти обертання проявляються у відхиленні голови і очей у бік, протилежний руху. Рухи очей відповідають швидкості колових обертань тіла, але протилежні за напрямком. Швидке повертання очей в початкове положення забезпечує збереження відображення довкілля на сітківці очей таким, яким воно є (зорова орієнтація).
Довільна рухова діяльність людини пов’язана з безперервними змінами у взаємодії організму і довкілля. Оволодіння складною технікою фізичних вправ при зміні зовнішніх умов діяльності є наочним прикладом такої взаємодії. Формування тонких і точних диференційовок, які дозволяють раціонально виконувати ту чи іншу рухову дію, є результатом аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку. На основі цієї діяльності формується система управління довільними рухами.
В умовах, коли на організм діє велика кількість різноманітних подразників, виникає потреба реагування на ті з них, які найбільш значимі для успішного виконання рухового завдання. Вирішенню цього важливого завдання сприяє домінанта – панівне вогнище збудження в найбільш важливих для даного моменту часу нервових центрах кори мозку.
Якщо в одному з нервових центрів виникає стійке вогнище збудження, то подразнення, адресоване в інший центр, перехоплюється домінуючим центром (О.О. Ухтомський). Спрямовуючи роботу усіх інших рефлекторних дуг, цей тимчасово пануючий центр в значній мірі зумовлює поведінку людини.
Домінанта характеризується стійкістю збудження (здатністю домінантного вогнища знаходитись тривалий час у стані збудження), підвищеною збудливістю (здатністю до відповіді не лише на адекватні, а й на побічні, другорядні подразнення), здатністю до сумації збудження (під впливом побічних подразників сила збудження домінантного вогнища зростає), спроможністю гальмувати інші рефлекторні реакції.
Кожний нервовий центр має свій індивідуальний ритм активності, а значить, і свою імпульсацію при збудженні. При наявності домінантного вогнища збудження більшість нервових центрів починає працювати в близькому ритмі і більш синхронно. Така організуюча роль домінанти, направлена на забезпечення ефективного виконання необхідної дії, названа О. О. Ухтомським засвоєнням ритму.
Настроюючи людину на продуктивну діяльність, домінанта відіграє вирішальну роль у визначенні кінцевого результату рухової дії: гальмуючи інші вогнища збудження, домінанта сприяє досягненню мети навіть у несприятливих умовах. Проте домінанта може і зашкодити ефективній діяльності. О.О. Ухтомський з цього приводу писав: «Домінанта як загальна формула нічого не обіцяє. Як загальна формула домінанта говорить лише про те, що із найрозумніших речей неук знайде привід для продовження дурниць, а з найбільш несприятливих умов розумний здобуде розумне». У ряді випадків інертність домінанти може зашкодити людині швидко і ефективно пристосуватись до змін ситуації, вчасно змінити план виконання завдання, змінити ставлення до методики заняття тощо.

3. Рівні побудови довільних рухів
На сьогоднішній день ще не існує єдиної теорії, яка б могла всебічно і ґрунтовно розкрити всю багатогранність фізіологічних процесів, що лежать в основі довільних рухів. Для пояснення механізмів управління руховими діями людини фізіологи використовують поняття про регулювання в замкнутих контурах автоматизованих кібернетичних систем. У замкнутому циклі регулювання рецептори відіграють роль вимірювальних приладів, нервові центри – регулюючого механізму. Діяльність такої системи з позиції кібернетичної науки є безперервний процес взаємозв’язків організму з довкіллям.
У вивченні проблем регуляції довільних рухів великої уваги заслуговує схема управління, запропонована ще в 1935 році М. А. Бернштейном, – управління за принципом сенсорних корекцій. Сигналом для формування корегувальних імпульсів у центральному нервовому апараті згідно з цією системою управління є момент зміни функціонального стану пропріорецепторів м’язів при виконанні рухів. Поступаючи в рухові центри регулюючої системи, рецепторні імпульси відповідним чином змінюють їх тонус.
Потреба в корекції рухів завжди виникає при раптовій зміні рухової ситуації (зовнішні чинники), при зміні сил тертя, початкової довжини, в’язкості і пружності м’язів (внутрішні чинники). Реагування організму на дію вказаних чинників забезпечується їх гальмуванням або включенням до складу основного рухового акту. Оскільки ефективність виконання рухів базується на сенсорних корекціях, то при шліфуванні деталей складних рухових актів подразнення рецепторів має бути таким же, як і в цілісній навичці. Так, якщо техніка якого-небудь руху опановується і закріплюється в повільному темпі, то в звичайних умовах, коли її необхідно виконувати швидко, внаслідок зміненого подразнення рецепторів техніка автоматизованих рухів порушуватиметься.
Таким чином, при формуванні навички не слід її розчленовувати, вдосконалюючи окрему форму рухів від розвитку рухових здібностей. Фізіологічно обґрунтованою вважається методика тренувань, в якій формування кожного наступного акту базується на попередньо добре засвоєній (автоматизованій) навичці.
Процес аналітико-синтетичної діяльності регулюючої системи, спрямований на ефективне виконання рухів з врахуванням більшості сенсорних сигналів, називається побудовою рухів (М. А. Бернштейн). Сукупність нервових центрів, які відповідають за виконання даного руху, називається рівнем побудови рухів. Так, жаба, у якої спинний мозок перерізаний вище шийного відділу, може стрибати, звідси висновок – управління даним рухом у цього виду тварин забезпечується на спинно-мозковому рівні. Людина з травмою, що спричинила розрив спинного мозку з головним, нездатна рухатись зовсім.
Отже, для побудови рухів у людини обов’язковою є цілісність усієї ЦНС. Побудова будь-якого довільного руху пов’язана з першочерговою активізацією головних для даної діяльності структур мозку (ведучий або головний рівень побудови рухів) і допоміжних ділянок ЦНС (допоміжний або фоновий рівень). На ведучому рівні побудови рухів вирішується головне рухове завдання (наприклад, у футболі – забити м’яч у ворота суперника), на фоновому – другорядне: забезпечення пози, співдружної роботи окремих груп м’язів, збереження рівноваги тощо. При цьому ведучий рівень побудови рухів завжди усвідомлюється, а фоновий, внаслідок високого рівня автоматизації, може протікати і підсвідомо.
Згідно з вченням М. Бернштейна, існує п’ять рівнів побудови рухів, які об’єднуються ЦНС в замкнуту біологічну систему.
Рівень А (рівень червоного ядра). Нервові центри цього рівня побудови рухів розташовані в довгастому та середньому мозку (червоне ядро). Сюди в процесі виконання рухів надходять імпульси від рецепторів м’язів, сухожиль і вестибулярного апарата. Даний рівень побудови рухів у людини є лише фоновим, зокрема, при управлінні тонусом м’язів, що необхідно для забезпечення робочої пози.
Рівень В (рівень синергій) обумовлює співдружню (синергічну) роботу різних м’язів, наприклад, рухи рук у такт з кроками ніг при ходьбі. Нервові центри рівня синергії розташовані в середньому, проміжному мозку і в базальних ядрах. Завдяки надходженню імпульсів від рецепторів м’язів, сухожиль, суглобів, больових і тактильних рецепторів у вищі відділи ЦНС забезпечується визначення розташування різних частин тіла. Проте, оскільки даним рівнем побудови рухів не передбачається надходження інформації від зорових і слухових рецепторів, то він не може забезпечити адекватне пристосування рухів до змінних умов довкілля. Синергійний рівень побудови рухів може частково виступати як ведучий при виконанні простих ритмічних і деяких мімічних рухів. У побудові переважної більшості складних рухових актів цей рівень побудови рухів є фоновим.
Рівень С (рівень просторового поля). Просторове поле, за М. Бернштейном, – це єдине узагальнене сприйняття простору з розташованими в ньому предметами. Усі рухи, які формуються на рівні просторового поля, направлені на зовнішній світ. Рухові центри рівня С розташовані у смугастому тілі і в моторних зонах кори великих півкуль. Діяльність цих центрів організовується на основі імпульсів, що надходять сюди від зорових і слухових рецепторів.
Рівень просторового поля у людини є ведучим при виконанні переважної більшості циклічних рухових актів (ходьби, бігу, плавання, стрибків, метання тощо). Але при цьому рівні не можуть виконуватись більш складні дії (наприклад, підготовка автомобіля до автоперегонів).
Для рухових навичок, побудованих на рівні просторового поля, характерним є переключення – спроможності нервових центрів забезпечувати вирішення рухової задачі за допомогою активізації діяльності різних груп м’язів. Переключення обумовлює прояв явища «перенесення» рухових навичок.
Рівень D (рівень предметної дії). На цьому рівні регулюються рухи, які пов’язані з предметним мисленням. Нервові центри цього рівня побудови рухів розташовані в базальних (підкіркових) ядрах і в корі великих півкуль. Для побудови руху на рівні предметної дії використовуються імпульси з найрізноманітніших рецепторів, проте найбільшого значення серед них мають слухові та зорові.
Основна особливість рухів, які будуються на рівні предметної дії, полягає в потребі смислового вирішення якого-небудь завдання. Так, підготовка лиж до змагання полягає не просто у довільних рухах, які забезпечують нанесення мазі на лижі, а й у творчому підборі саме такої мазі, яка б найбільше підходила для даних температурних умов, – у певній послідовності проведення відповідних операцій (порядок нанесення мазі, напрямок розтирання тощо). Цей рівень побудови рухів досить часто виступає ведучим у виконанні більшості трудових рухів людини, у спортивних іграх, єдиноборствах. Постійна потреба смислового вирішення більшості завдань є головною ознакою, яка відрізняє цілеспрямовану діяльність людини від умовнорефлекторних реакцій тварин.
Рівень Е (вищий символічний рівень). Цей рівень побудови рухів безпосередньо пов’язаний з функцією кори головного мозку. Він забезпечує довільну цілеспрямовану діяльність людини в найрізноманітніших умовах. Вищий символічний рівень діяльності обумовлює перш за все можливість вирішення завдань з допомогою абстрактного мислення, що лежить в основі діяльності людей науки.
Наведена схема рівнів регуляції рухової діяльності досить спрощена. У звичайних умовах механізм рухової діяльності людини здійснюється за більш складними схемами (рис. 3.14). Усі вищезгадані рівні побудови рухів беруть участь у регуляції діяльності одноразово. При цьому, як правило, більш високі рівні координують діяльність більш низьких рівнів. Координація фізіологічних функцій різного рівня складності (від самих нижніх до самих вищих відділів центральної нервової системи) є основою процесу управління рухами.
Розрізняють нервову, м’язову і рухову координацію фізіологічних функцій. Нервова координація обумовлює узгодження дії окремих нервових центрів, спрямованих на досягнення бажаних результатів; м’язова визначає узгодження скорочень і розслаблень окремих груп м’язів; рухова забезпечує узгодження рухових актів у часі і просторі у відповідності з можливостями рухового апарата і вегетативних систем енергозабезпечення для вирішення поставленого завдання.
Отже, будь-яка рухова навичка являє собою комплекс локомоторних актів, в основі яких лежать ті чи інші рівні побудови рухів. В процесі навчання відбувається умовнорефлекторне об’єднання цілих комплексів регулюючих механізмів при збереженні свідомого контролю (а отже, можливого творчого впливу) за кінцевим результатом дії.

4. Роль свідомості у формуванні й управлінні довільними рухами. Поняття ідеомоторного тренування
Довільний характер рухів людини пов’язаний з такими психічними функціями як мислення і свідомість. Довільні дії людини не ідентичні умовним рефлексам. Сигналом для створення умовного рефлексу як для тварини, так і для людини може бути будь-який подразник довкілля, проте, біологічна значимість окремих подразників неоднакова. Для людини з безмежної кількості подразників найбільшу силу мають сигнали, які несуть високу смислову і соціальну інформацію, тобто мовні сигнали. На відміну від тварин, люди здатні свідомо ставити перед собою мету і для її досягнення мобілізують усі свої знання, вміння і волю. Вольовий характер управління діяльністю найбільш чітко проявляється в її свідомому плануванні.
Рис. 3.14
Механізм організації рухів (за А. Батуєвим, О. Таіровим, 1978)
Визначаючи роль свідомості в управлінні довільними актами, необхідно чітко розмежувати суть понять усвідомленість і свідомий характер довільних рухів (Е. П. Ільїн, 1980). Свідомий характер управління довільними рухами – обов’язкова умова. При цьому чітко усвідомлюється мета і засоби її досягнення, усвідомлення ж усіх елементів виконуваної дії не обов’язкове. Усвідомлення будь-яких довільних актів, визначається передусім свідомим формуванням в уяві тієї дії, яку в майбутньому потрібно буде виконувати (формування програми дії).
Підтвердженням реальності свідомого програмування рухових актів може бути дослід М. Фарадея. Якщо утримувати у витягнутій руці на нитці вантаж і подумки уявляти його рух вперед-назад або по колу, то вантаж почне рухатись так, як про це думає досліджуваний. Отже, продуманий рух супроводжується збудженням відповідних нервових центрів кори головного мозку і майже непомітним для зорового сприйняття реальним скороченням м’язів, необхідних для вирішення запрограмованого завдання.
Якщо аналізувати довільні дії лише з позиції їх усвідомленості, можна зробити помилковий висновок про те, що усвідомлені безумовнорефлекторні акти (наприклад, сухожильний колінний рефлекс) відносяться до довільних рухів. При цьому в розряд довільних можуть попасти усі безумовнорефлекторні акти, адже усі вони можуть бути контрольовані свідомістю.
Роль мовних сигналів у формуванні й управлінні рухами. Значення мови на перших порах формування довільних дій зводиться до того, що людина з дитинства навчається підкоряти свої рухи мовним вимогам (Л. С. Виготський). Надалі мова відіграє роль організатора власної поведінки людини. При цьому спочатку дитина організовує свою діяльність з допомогою гучної мови, а згодом вона перетворюється у внутрішню мову (А.Р. Лурія) або при повній автоматизації навички зникає зовсім (Е.Н. Соколов). Внутрішній мові, як інструменту мислення, особливо важлива роль належить у створенні нових програмних комбінацій для дії.
Роль внутрішньої мови у формуванні довільних дій дорослих людей обумовлюється узагальненням мовних сигналів у відповідь на дію зовнішніх подразників. Оскільки формування довільних рухів відбувається при активній участі свідомості, то ефективність навчання залежить від розуміння вправи, яку опановує учень, його інтересу до навички, якої навчається, відповідності методів навчання віковим особливостям дітей. Висока зацікавленість школяра в розучуванні даної вправи сприяє досягненню оптимального рівня збудливості тих відділів головного мозку, які беруть участь у формуванні даної навички. Необхідно враховувати і позитивний вплив розминки на працездатність нервових клітин. Завжди складні вправи необхідно виконувати лише після завершення впрацьовування.
Компоненти рухової навички. Кожна рухова навичка включає в себе аферентні, центральні, еферентні і вегетативні компоненти. Аферентний компонент рухової навички пов’язаний з роботою аналізаторів і аферентним синтезом. Він обумовлює вироблення програми дії, яка передбачає послідовність м’язових скорочень і розслаблень. Навіть найбільш прості рухові навички протікають за дуже складними програмами, які формуються в ЦНС. Свідоме програмування діяльності лежить в основі ідеомоторного тренування.
Еферентний компонент рухової навички забезпечує виконання запрограмованих рухів. Він тісно пов’язаний з програмою дій. У деяких видах спорту при складних центральних компонентах еферентні компоненти рухових навичок досить прості. Так, при грі в шахи рух рукою, який здійснює шахіст, сам по собі не складний, але програма дій даного руху дуже складна; при менш складних програмах дій значно складнішим є еферентний компонент навички в гімнастиці.
Вегетативний компонент рухової навички обумовлює активізацію діяльності систем енергозабезпечення (посилення функцій дихальної і серцево-судинної систем, перерозподіл кровообігу, пригнічення травлення тощо). При утворенні рухової навички відчувається направлене пристосування вегетативних безумовних рефлексів до даного виду рухової діяльності, що лежить в основі специфічності рухових навичок і рухових здібностей.
В активізації вегетативних функцій при м’язовій роботі важлива роль належить моторно-вісцеральним рефлексам. Зумовлюючи зростання функціональних резервів організму, який систематично тренується, вони сприяють зростанню рівня здоров’я школярів.
Рухові і вегетативні компоненти рухової навички формуються неодночасно. В навичках з відносно простими рухами раніше закінчується формування рухових еферентних компонентів, в навичках з складними рухами – формування вегетативних еферентних компонентів. У сформованих навичках вегетативні компоненти стають більш інертними, ніж рухові.
Ідеомоторне тренування. Наявність свідомості дозволяє людині вдосконалювати фізичні вправи шляхом уявного їх виконання – ідеомоторне тренування (ІТ). В основі ІТ лежить свідоме програмування діяльності. Так, підійшовши до канави і прийнявши рішення її перестрибнути, людина свідомо перебирає ряд можливих варіантів вирішення поставленого завдання (з якого місця почати розбіг, з якого місця відштовхнутися, куди приземлитися тощо). Прийнявши конкретне рішення, людина подумки декілька разів «прицілюється» для того, щоб приземлитися в запрограмованій точці. Рухові акти, що народжуються в свідомості у вигляді конкретних ідей і реалізуються в рухових діях, називаються ідеомоторними актами. Продумування рухів супроводжується відповідними (як при безпосередньому виконанні рухів) змінами електроенцефалограми і електроміограми (О.Б. Сологуб, В.І. Секун).
За допомогою ідеомоторного тренування можна навчитися аналізувати роботу м’язів і сенсорних систем, розвивати певні рухові здібності, відвертати свідомість від думок про майбутні змагання. Опановуючи метод ідеомоторного тренування, необхідно створити в уяві максимально точний образ руху. Спочатку це може бути зоровий образ, згодом його переводять на власне ідеомоторну основу. Уявний образ руху пов’язують з м’язово-суглобними відчуттями (вслід за уявленим образом починають скорочуватись відповідні групи м’язів). Уявляючи подумки той чи інший рух, необхідно супроводжувати його словесним описанням. Промовлені подумки або пошепки слова повинні констатувати бажане положення (стан), а не заперечувати помилкове. Так, уява напруження м’язів живота промовляється формулою «Втягнути живіт», але незаперечувально: «Не розслабляти живіт».
Опановувати новий технічний прийом доцільно в позі тіла, яка найбільше наближена до тієї, в якій реально виконуватиметься дана вправа. Надалі учень зможе чітко уявляти усі реальні рухи, знаходячись у будь-якій позі. Безпосередньо перед виконанням вправи основну увагу належить зосередити на тому, як необхідно досягти запрограмованого результату.
До фізичного виконання вправи необхідно переходити лише після того, як будуть виконані попередні умови, коли ідеомоторний образ руху стане точним і стійким. Ідеомоторним тренуванням доцільно користуватись у випадках, коли людина за станом здоров’я неспроможна виконати реальні навантаження. Продумування тренувальних вправ, сприяючи збудженню відповідних нервових центрів і м’язів, попереджуватиме розвиток детренованості.
Ефективність ідеомоторного тренування значно зростає, якщо його проводити в умовах аутогенної дрімоти (гіпноідеомоторне тренування). Для цього слід завчасно оволодіти методикою аутогенного тренування. До моменту оволодіння аутотренінгом бажані елементи рухових навичок можна вдосконалювати в час природного підвищення навіюваності – перед засинанням і після пробудження, поки людина ще не прокинулась повністю.

5. Фази формування і перенесення рухових навичок
Поділ процесу утворення навички на фази досить умовний, оскільки дуже важко визначити, де закінчується одна фаза і розпочинається інша. Часто дві фази навички зливаються в одну, і тоді взагалі неможливо визначити будь-яку послідовність формування фаз, – можна лише відмітити вираженість окремих сторін навички. Проте поділ процесу формування рухової навички на фази значно спрощує вивчення матеріалу.
Прояв фаз навички в значній мірі обумовлюється складністю рухових актів і залежить від рухової кваліфікації людини. Головна суть процесу формування нової навички полягає у навчанні побудови рухів при активній участі ЦНС. При формуванні рухів мозок найчастіше діє методом спроб і помилок. Тому повторення вправи при виробленні навички є обов’язковим. При повтореннях рухів можуть використовуватись різні варіанти побудови рухової вправи, найменш вдалі з них відкидаються, а найбільш ефективні закріплюються.
Формування рухових навичок протікає в три фази: іррадіації (генералізації), концентрації і автоматизації. Внаслідок іррадіації процесів збудження (при відсутності цілеспрямованого і ефективного диференціювального гальмування) в першій фазі навчання руховим діям скорочуються не лише ті групи м’язів, без яких було б неможливе виконання даних рухів, але й ряд інших, зайвих. Так, вперше навчаючи школяра плаванню, даремно звертати його увагу на різноманітність способів плавання, він сприймає лише одне головне завдання для даного моменту – завдання утриматись на воді.
Фаза іррадіації може бути відсутньою, якщо нову рухову дію опановує досвідчений учень. Проте виражена іррадіація збудження з включенням у роботу зайвих груп м’язів може виникати і у висококваліфікованого працівника, який добре володіє даною руховою навичкою. Так, у школяра який стискає кистьовий динамометр часто можна спостерігати напруження м’язів обличчя і шиї. Це викликає додатковий потік аферентних імпульсів у рухові нервові центри, які посилюють домінуюче вогнище збудження, підтримуючи тим самим високу працездатність. Показник динамометрії буде більшим, якщо, крім м’язів кисті і передпліччя, які забезпечують згинання пальців руки, будуть напружені і м’язи тулуба та ніг.
На початку навчання певним руховим навичкам в учня немає готових допоміжних навичок, або він не вміє використовувати їх для вирішення даного рухового завдання. Тому на початковому етапі формування навички йому доводиться звертати увагу на всі деталі вправи. При цьому ведучий рівень побудови рухів перевантажується тією роботою, яка могла б виконуватись на більш низьких рівнях.
У першій фазі формування рухової навички сенсорні корекції підключаються до дії лише тоді, коли відхилення від програми рухів стає дуже помітним. Так, слід від шин велосипеда, керований учнем, який тільки-що навчився на ньому їздити, буде не прямий, а хвилеподібний. Велосипедист-початківець повертає руль лише тоді, коли веломашина суттєво відхиляється від лінії руху або нахиляється вбік. При вдосконаленні навички чутливість рецепторів, які забезпечують сенсорні корекції даного руху, поступово зростає, і велосипедист змінює положення керма вже при самих незначних відхиленнях веломашини від вертикального положення. Правильному виконанню рухів на початку формування рухової навички часто перешкоджає висока суглобна рухливість. Закріплення необхідних рухів м’язів, «замикання» непотрібних для даного руху ступенів свободи є ще однією особливістю першої фази формування рухової навички.
Друга фаза рухової навички характеризується концентрацією збудження. Вона виробляється на основі диференціювання активності окремих м’язів, органів і систем організму і направлена на ефективне виконання даної рухової дії. Збудження концентрується на мотонейронах тих м’язів, які беруть безпосередню участь у руховій дії; м’язи, активність яких у даній вправі необов’язкова, вигальмовуються. Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку як основа диференціювання забезпечує не лише відшліфування окремих елементів рухової навички, а й формує рухові відчуття (м’язову чутливість). У цій фазі утворення рухової навички, спочатку прості, а згодом і складні компоненти руху виконуються на більш низьких фонових рівнях побудови рухів. Таке переключення являє собою якісний стрибок, нову ступінь у формуванні рухової навички. Як наслідок, полегшується вигальмовування зайвих рухів, точнішими стають сенсорні корекції, активізується зоровий контроль за правильністю виконання рухів, фонові рухи перестають усвідомлюватись.
Одним із проявів диференціювального гальмування є вироблення суворо визначеної послідовності прояву нервових процесів збудження і гальмування у відповідних нервових центрах (формування динамічного стереотипу). Сформований динамічний стереотип забезпечує економність діяльності нервових клітин. При наявності сформованого стереотипу досить подіяти тільки першим подразником, як послідовно включається в дію вся запрограмована, згідно з потребою досягнення бажаного результату, система нервових процесів. Так, досить токарю приступити до виконання першого елемента завченої трудової комбінації, як усі наступні комбінації відтворюються автоматично. Проте стійкість стереотипів зберігається лише за зовнішніми біомеханічними ознаками.
Фізіологічні характеристики окремих м’язів, послідовність і тривалість їх включення від випадку до випадку коливаються. Так, в ситуаційних видах діяльності (робота операторів, біг по пересічній місцевості тощо) для ефективного виконання рухової дії більш широко використовується явище екстраполяції, коли на основі набутого досвіду оперативно складаються нові програми дій і швидко вирішується конкретне рухове завдання.
Слід пам’ятати, що хоч у другій фазі формування рухової навички рухи виконуються досить економно, координовано і точно, динамічний стереотип ще сформувався неповністю. Якщо людина працює в незвичних для неї умовах або втомилася, то стереотип нервових процесів може порушитися, її рухи будуть некоординованими, як і в фазі генералізації.
Третя фаза формування рухової навички – фаза стабілізації або автоматизації. У цій фазі динамічний стереотип стає міцним і вже не порушується при зміні умов діяльності. Стабілізація – це такий стан рухової навички, коли для її виконання учневі немає потреби зосереджувати увагу на окремих її елементах. Навколо тієї ділянки мозку, в якій умовний рефлекс досяг автоматизації, виникає зона гальмування (М.А. Алєксєєва).
В зв’язку з цим автоматизований процес проходить ніби ізольовано від інших процесів і його неможливо «збити» стороннім збудженням. Завдяки автоматизації навички свідомість людини може бути направлена не на деталі даної вправи, а на інші завдання дії, зокрема на вирішення тактичних завдань.
Рухову навичку можна вважати сформованою тоді, коли всі допоміжні рухи перейшли на фонові рівні побудови. Лише за такої умови кожний раз, коли учень використовуватиме дану рухову навичку у своїй трудовій або спортивній діяльності, його свідомість може бути направлена на кінцевий результат, на вирішення тактичних завдань. Коли рухову навичку сформовано, усі фонові рухи протікатимуть автоматизовано, вони стають точними і плавними, учень не робить зайвих рухів. Завдяки більш економічній техніці рухів кваліфікований працівник витрачає на виконання даної вправи (дозованого навантаження) на 10-20 % енергії менше, ніж початківець.
Успішність вироблення рухових навичок залежить від типу вищої нервової діяльності. Там, де результативність діяльності визначається швидкістю формування нових стереотипів, найбільш ефективним є рухливий сангвінічний тип нервової системи. Особи з холеричним типом нервової системи швидко опановують нові навички, але ніколи не досягають високої координації рухів. Повільно навчаються новим навичкам особи з інертним (флегматичним) типом нервової системи. Проте сформовані у них навички досить міцні, а тому їх дуже важко змінити.
Вдосконалюючи техніку рухового акту, варто дотримуватись таких загальних порад Р. Хедмана. Перш ніж приступити до тренування техніки, необхідно забезпечити певну загальнофізичну підготовку. Тоді повторюється лише той елемент техніки руху, який заплановано вдосконалити. Вправу належить виконувати правильно з самого початку. Час від часу подумки уявляти точне виконання рухового акту (ідеомоторне тренування). Коли елемент техніки, що вивчається, буде добре автоматизований, його якнайшвидше включають у загальну рухову вправу.
Перенесення рухових навичок. Формування кожної наступної навички базується на навичках, набутих раніше в процесі навчання і життєвого досвіду. При цьому використовуються ті структурні елементи раніше сформованих навичок, які більш подібні до відповідних елементів нової навички. Розрізняють негативне і позитивне перенесення рухових навичок.
Негативне перенесення навичок – це така їх взаємодія, коли раніше сформована навичка ускладнює процес формування наступної навички. Наприклад, навичка підйому завісом на перекладині може затримати засвоєння навички підйому вверх.
У випадку, коли раніше сформована навичка полегшує процес формування нової навички, говорять про позитивне перенесення навичок. Наприклад, навичка стояння є необхідною передумовою оволодіння дитиною навичкою прямоходіння; учневі, який добре володіє навичкою метання гранати, значно легше оволодіти навичкою метання списа.
Вчитель фізкультури повинен максимально повно використовувати ефект від позитивного перенесення навичок і попереджувати негативне перенесення. Підбираючи підготовчі і допоміжні вправи, необхідно визначити ведучий рівень побудови рухів. Адже рухи, побудовані на рівні синергії, не сприяють позитивному перенесенню навичок. Помітне позитивне перенесення навичок можливе при рухах, побудованих на рівні просторового поля.
Нові рухові навички завжди формуються на основі раніше сформованих рухових актів. Тому перш, ніж оволодіти складною руховою навичкою, учень повинен навчитесь простим навичкам. При цьому раніше сформовані рухові навички в майбутньому використовуватимуться як підготовчі вправи (базис) при формуванні нових, більш складних навичок. Дані узагальнення обумовлюють потребу першочергового всебічного розвитку особи, що вирішила досягти високого рівня фізичної підготовленості. Високий рівень загального фізичного розвитку є необхідною передумовою направленого вдосконалення спеціальної фізичної працездатності.
Важливою умовою формування рухових навичок є підкріплення ефективно виконаних рухових актів. Так, хватальні рухи дитини матимуть цілеспрямований характер, якщо вони будуть підкріплюватись значимим для неї подразником (наприклад, харчовим). Фізіологічно обґрунтованим є коментування і оцінка («п’ять», «правильно», «добре» тощо) виконання вправи на шкільному уроці фізичної культури. Спеціаліст фізкультури повинен пам’ятати, що саме в молодому віці головний мозок найбільш сприятливий для навчання руховим діям, і цей факт слід раціонально використовувати для збагачення дітей руховими навичками, для збільшення обсягу резервів функціональної підготовленості. Разом з тим тривалі фізичні перенавантаження організму молодших школярів можуть загальмувати перебіг життєво важливих процесів розвитку. Щоб цього не сталось, вчитель фізкультури повинен науково обґрунтовано планувати оздоровчі тренувальні навантаження, враховуючи індивідуальні та статеві особливості організму дітей, володіти методами контролю, оцінки та корекцій їх фізичного стану.
У дітей молодшого шкільного віку нові рухи формуються швидше при конкретному (предметному) мисленні, яке для них більш характерне. З віком, з посиленням логічного мислення (зростання свідомості) роль вольового контролю за рухами зростає. Підкріплюючими агентами все частіше стають соціально значимі чинники (слово вчителя в оцінці успішності учня, усвідомлення учнем власних успіхів і їх самооцінка). В підлітковому і юнацькому віці словесний подразник сприяє більш швидкому формуванню нових рухових актів, ніж конкретний предметний подразник.
На початку формування навички усі рухи здійснюються під контролем свідомості, а тому необхідно з самого початку навчати учнів, щоб вони свідомо виконували кожен рух і завжди (навіть при повній автоматизації рухів) змогли проаналізувати його і вказати на допущені помилки. Навчаючи учня даній навичці, не слід нав’язувати йому усі деталі техніки відомих рекордсменів, важливіше не перешкоджати ЦНС організозувати нові рухи так, як це найбільш підходить даній особистості.
Міцність виробленої рухової навички залежить від кількості повторень. Неодноразове мотивоване виконання рухів є обов’язковою умовою формування специфічних образів даних рухів у відповідних рухових центрах кори мозку і підкіркових структурах.
Джерелом інформації для формування цих специфічних образів є пропріорецептивні відчуття, які виникають у руховому апараті при його функціонуванні. Розглянуті особливості формування рухових навичок не заперечують принципових основ рефлекторної природи довільних вправ. Основні закономірності рефлекторної теорії не лише не втратили свого значення, але знаходять нове підтвердження в дослідженнях взаємозв’язку між центральними і виконавчими системами автоматизованих форм довільних рухів.
Вищезгадані закономірності формування нових рухових навичок, підтримання і вдосконалення старих навичок необхідно постійно враховувати педагогам, батькам, організаторам навчального процесу і на виробництві.

3.5. Ситуаційні запитання і задачі
1.    Вкажіть на сутність понять: «довільні рухи», «мимовільні рухи», «первинні автоматизми», «вторинні автоматизми», «рухові навички». Наведіть приклади довільних і мимовільних рухів.
2.    Кваліфікований спортсмен витрачає на виконання конкретної вправи (дозованого навантаження) менше енергії, ніж початківець. Чому? Наведіть приклади навичок високого і низького рівня автоматизації.
3.    Слід від шин велосипеда, керований учнем, який тільки що навчився на ньому їздити, не прямий, як у досвідченого велосипедиста, а хвилеподібний. Якій фазі формування рухової навички відповідає вказаний період навчання їзди на велосипеді? Які фізіологічні механізми лежать в основі вказаного явища?
4.    Чи може бути причиною невдалого виконання завченої вправи юним гімнастом присутність на тренуванні сторонніх осіб. Обґрунтуйте відповідь, виходячи з основних положень вчення про зовнішнє гальмування рухових навичок.
5.    У висококваліфікованих спринтерів, які добре володіють даною руховою навичкою, на фініші досить часто спостерігається додаткове напруження м’язів лиця і шиї. Така ситуація з активізацією зайвих груп м’язів завжди спостерігається на початку оволодіння учнем новою руховою навичкою. Поясніть вказану, на перший погляд, нелогічність ситуації.
6.    В умовах тренування учень досконало опанував навичкою руху на лижах, проте в повільному темпі. Чи порушуватиметься техніка руху лижника в змагальних умовах, коли необхідно бігти швидко? Вкажіть на особливості вироблення нових рухових навичок учнями різних типів нервової системи.
7.    Тварина з класу земноводних (жаба) з перерізаним у шийному відділі спинним мозком може стрибати. Чи може рухатись людина з травмою, яка спричинила розрив спинного мозку з головним? Про який рівень побудови рухів іде мова у першому і в другому випадках? На якому рівні побудови рухів футболістом вирішується завдання – забити м’яч у ворота суперника?
8.    У формуванні рухових навичок важлива роль належить процесам гальмування. Наведіть приклади прояву запізнювального гальмування в спорті (виникнення стану передстартової лихоманки і апатії).
9.    Кваліфікований гімнаст досить швидко оволодів рядом нових рухових навичок з допущенням деяких помилок. Менш кваліфікований гімнаст оволодів цими ж навичками за більш тривалий проміжок часу, але без помилок. Перед відповідальними змаганнями виявилось, що другий номер команди був більш підготовлений, ніж перший. Розкрийте фізіологічний механізм виникнення даної ситуації.
10.    Формуючи у дітей рухові навички, вчитель фізкультури повинен максимально повно використовувати ефект від позитивного перенесення навичок, а негативне перенесення попереджувати. Наведіть приклади позитивного і негативного перенесення рухових навичок.
11.    З позиції вчення про позамежне гальмування рухових навичок вкажіть на основні умови, яких належить дотримуватись при навчанні дітей новим руховим діям.
12.    Перед виконанням швидкісно-силових вправ (метання списа, штовхання ядра) учня навчають дещо розтягувати м’язи (за межі довжини спокою), які беруть безпосередню участь у виконанні вправи. Для чого це робиться?
13.    А.С. Ревзон успішно використовував диференціювальне гальмування для навчання школярів стрибкам у довжину з розбігу. В чому сутність його методики?
14.    Характеризуючи основні компоненти рухової навички, вкажіть, в яких видах спорту при складних центральних компонентах еферентні компоненти досить прості і, навпаки, при менш складних програмах дій спостерігається значна складність еферентних компонентів.
15.    При порушенні принципу систематичності тренувань (тривала бездіяльність), формування рухових навичок гальмується. Вкажіть на особливості перебігу згашувального гальмування рухових навичок та їх розгальмовування.
16.    Реалізація моторної програми рухової навички здійснюється шляхом активізації певної кількості нейронів, визначення тривалості роботи кожного нейрона окремо і комплексу нейронів в цілому, визначення початку і кінця роботи окремих рухових одиниць м’язів – антагоністів. За якими фізіологічними показниками оцінюють ефективність реалізації вище зазначеної моторної програми рухової навички? Вкажіть на характерні особливості реалізації програми рухів добре автоматизованої рухової навички.
17.    На якому рівні побудови рухів здійснюються рухові акти пов’язані з підготовкою лиж до змагань?
18.    Враховуючи фізіологічну роль для організму функціональних рухових систем, вкажіть, які порушення (симптоми) виникатимуть при травмах (розривах) рухових нервів?
19.    Важливою підкірковою з’єднувальною ланкою між «асоціативними»і руховими ділянками кори головного мозку є базальні ганглії. Вкажіть, які порушення рухових функцій спостерігатимуться у людини при пошкодженні базальних гангліїв?
20.    Програми виконання рухових актів у дітей з віком вдосконалюються. При цьому зменшується латентний період виникнення потенціалу дії, латентний період моторної реакції, тривалість періоду досягнення максимальної імпульсної активності. На що вказують згадані зміни показників програмування діяльності? В якому віці дітей ці показники змінюються особливо виразно?
21.    Які основні блоки включатиме в себе функціональна система юного туриста, якому необхідно перебратися через глибоку канаву.




УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Шановні відвідувачі цього сайту! Окремі структурні частини тексту (формули, таблиці, малюнки тощо) можуть бути відсутні в його електронній версії. Для отримання повної версії тексту, що Вас зацікавив, звертайтеся, будь ласка, за: ICQ: 604-606-238, e-mail: Apgrate9@meta.ua

Загрузка...
>