загрузка...
-->
Фізіологічні механізми поведінки людини і тварин PDF Печать E-mail

Фізіологічні механізми поведінки людини і тварин

1.1. Логіка викладу і засвоєння матеріалу
1.    Нижча і вища нервова діяльність. Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку. Роль мотивацій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини.
2.    Умовні та безумовні рефлекси. Біологічне значення. Механізм і умови утворення умовних рефлексів. Класифікація умовних рефлексів.
3.    Гальмування умовнорефлекторної діяльності. Характеристика зовнішнього і позамежного гальмування умовних рефлексів. Залежність вираженості зовнішнього (індукційного) гальмування від типу нервової системи. Фізіологічна характеристика згашувального, диференціювального і запізнювального гальмування.
4.    Фізіологічні механізми сну і сновидінь. Теорії сну. Сновидіння. Порушення сну та засоби його нормалізації.
1.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:
•    відмінні особливості нижчої і вищої нервової діяльності;
•    механізми аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку;
•    роль мотивацій і емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини;
•    біологічне значення, класифікацію і відмінні особливості умовних і безумовних рефлексів;
•    механізми і умови утворення умовних рефлексів;
•    характерні особливості гальмування умовнорефлекторної діяльності;
•    фізіологічні механізми сну і сновидіння, засоби забезпечення повноцінного сну.

вміти:
•    використовувати знання матеріалу теми для оптимізації процесів адаптації людини до дії чинників довкілля;
•    враховувати закономірності гальмування умовнорефлекторної діяльності в навчальному процесі зокрема при навчанні дітей руховим навичкам;
•    враховувати типи ВНД учнів при організації їх фізичної і інтелектуальної діяльності;
•    використовувати знання фізіології сну при плануванні заходів спрямованих на організацію ефективного пасивного відпочинку.

1.3. Основні терміни і поняття
аутотрейнінг; гальмування: – диференційоване; – запізнювальне; – зовнішнє (індукційне); – позамежне (охоронне); – «умовне гальмо»; гіпноз; динамічний стереотип; домінанта; емоція; індукція; інстинкт; інструментальне навчання; іррадіація; мотивація; пасивний відпочинок; рефлекси: – безумовні; – вищих порядків; – екстерорецептивні; – інтерорецептивні; – орієнтувальні; – умовні; сновидіння; сон: – повільний; – швидкий; цілеспрямована поведінка.

1.4. Теоретичні відомості
1. Нижча і вища нервова діяльність
Поведінка людини як і більшість морфо-функціональних ознак, визначається взаємодією організму та чинників оточуючого середовища. До вроджених форм поведінки (нижча нервова діяльність) належать насамперед безумовні рефлекси – видові реакції організму на внутрішні і зовнішні подразники. Нижчою нервовою діяльністю забезпечується реагування організму на дію подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, узгоджена діяльність органів і систем, саморегуляція гомеостазу внутрішнього середовища. Вища нервова діяльність (ВНД) є індивідуально набутою в процесі життя – це розумова (інтелектуальна) і довільна рухова діяльність. Вона пов’язана з функцією вищих відділів ЦНС – корою великих півкуль і підкірковими утвореннями (рис. 1.24).
В звичайних умовах життя на організм людини діє велика кількість подразників. Подразнюючи рецептори відповідних сенсорних систем, ці подразники викликають збудження, яке у вигляді нервових імпульсів передається у відповідні центри кори головного мозку. Тут вони аналізуються (розрізняються) і синтезуються (з’єднуються, узагальнюються). З допомогою аналізу людина активно диференціює окремі подразники, розрізняє форму різних предметів, їх колір, температуру тощо.
Разом з аналізом відбувається синтез – об’єднання окремих властивостей предметів (відчуття кольору, температури, смаку тощо) в певні комплекси, в цілісні образи предметів. Так, запах їжі, її колір, смак, форма, синтезуючись корою, узагальнюються щодо оцінки даної їжі. Складна аналітико-синтетична діяльність кори мозку є основою утворення умовних рефлексів, у тому числі рефлексів вищих порядків, обов’язковою передумовою формування інших форм інтелектуальної діяльності людини.
ВНД забезпечує найрізноманітнішу поведінку тварин і людини і їхню взаємодію з довкіллям; вона включає в себе вчення про умовні рефлекси, взаємодію процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, динамічні стереотипи нервової діяльності, взаємодію першої і другої сигнальних систем, сон і неспання.
Знання фізіології ВНД має велике значення для розвитку медицини, для вирішення питань раціоналізації розумової та фізичної праці, науково обґрунтованої організації фізичного вдосконалення дітей і дорослих. Велика роль науки про ВНД людини і для розвитку педагогіки та мовознавства. Аналітико-синтетична діяльність кори забезпечує перебіг процесів сприйняття, переробки, збереження та відновлення інформації, процесів пізнання, навчання та поведінки.
Надзвичайно важливою є здатність людини до створення планів, програм поведінки. Програма поведінкового акту – це модель того, що відбудеться з організмом в майбутньому (О.С. Батуєв, 1991). Для її побудови необхідні домінуюча мотивація, певний життєвий досвід та оцінка біжучої ситуації.
Домінуюча мотивація виникає на основі найбільш важливої в даний момент потреби. Саме потреба викликає вибіркову активацію певних мозкових структур, результатом чого і є створення домінуючої мотивації.
Основою для побудови поведінкової програми є набутий досвід, довготривала пам’ять. Домінуюча мотивація «видобуває» з довготривалої пам’яті ті готові елементи, які можуть забезпечити досягнення необхідного результату. Аналіз біжучої ситуації передбачає оцінку структури навколишнього середовища та місця власного тіла в ньому, отримання біологічно корисної інформації з цього середовища і визначення провідної кінематичної ділянки для реалізації необхідного рухового акту.
Вплив оточуючого середовища на організм в основному здійснюється комплексом подразнень, діючих у певній послідовності. Багаторазово повторюючись, стереотипні комплекси подразників викликають у корі великих півкуль цілу мозаїку центрів збудження і гальмування, які включаються в чітко визначеному порядку (рис. 3.1). Системна діяльність кори великих півкуль, при якій на одну й ту ж систему подразників організм відповідає чітко визначеною і міцно закріпленою роботою, складає суть динамічного стереотипу (ДС). Прикладом ДС може служити стереотип рухової діяльності спортсмена при виконанні складних гімнастичних, важкоатлетичних або інших стандартних вправ.
Утворення ДС є наслідком напруженої синтезуючої діяльності кори мозку, але, якщо стереотип встановився, то підтримувати його на досягнутому рівні не вимагає великих вольових зусиль. Значно важче буває змінити міцно створений стереотип. Володіючи різним фондом рухових навичок, учні не однаково швидко засвоюють нові рухові дії. Так, кваліфікований працівник завжди швидше опановує новою програмою дій ніж початківець. Якщо ж навичка сформовано неправильно, то на його перебудову витрачається значно більше часу, ніж на створення нового стереотипу. Саме за таких умов менш кваліфікований працівник за один і той же проміжок часу може випередити щодо технічної підготовки більш кваліфікованого працівника.
Таким чином, міцність ДС, поряд з позитивним значенням, яке визначається зменшенням затрат енергії на виконання певної роботи, має і негативне значення. Звичка діяти за певним стереотипом утруднює пристосування до нових умов виконання роботи, до нового ритму життя.
Роль мотивацій та емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини Мотивація (спонукання, потяг, драйв) – це збуджений активний стан мозкових структур, які спонукають вищих тварин і людину здійснювати спадково закріплені або набуті досвідом дії, спрямовані на задоволення індивідуальних (голод, спрага) або групових (турбота про потомство) потреб.
В екстремальних ситуаціях (виверження вулканів, повені тощо), матері на відміну від батьків, рятували не себе, а своїх дітей. За умови наявності виразної залежності від алкоголю материнський інстинкт турботи про потомство пригнічується. Для алкоголічки мотиваційні стимули, направлені на пошуки і прийняття алкоголю більш важливі, ніж материнські почуття та обов’язки турботи про своїх дітей. Усе це вказує на актуальність проблеми боротьби з алкоголізмом, токсикоманією, наркоманією взагалі, і алкоголізмом жінок, зокрема.
Рис. 3.1
Системність у роботі великих півкуль головного мозку (за Е.А. Асратяном). А – застосування системи різних умовних подразників, Б – повторення того самого подразника (світла) замість різних умовних подразників; 1 – дзвоник, 2 – метроном з частотою 60 ударів за хвилину, 3 – шипіння, 4 – метроном з частотою 120 ударів за хвилину (диференціювання), 5 – світло, 6 – торкалка

За сприятливих умов мотивації, що викликають збудження організму, ведуть до реалізації цілеспрямованої поведінки. Проте не варто ототожнювати мотивації і потреби.
Не кожна потреба супроводжується проявом відповідної мотивації і поведінкової дії. Наприклад, організм кожної людини має потребу в надходженні з їжею вітамінів. Але в людини немає природженого потягу до джерел, багатих вітамінами. Тому на протязі багатьох століть окремі групи населення страждали хворобами, що викликались авітамінозами (цинга, подагра, рахіт та ін.).
Мотиваційне збудження до пошуку продуктів, багатих вітамінами, виникає на основі набутого досвіду і знань. Серед потреб, що обумовлюють мотивації поведінки, виділяють вітально-біологічні (харчові, захисні, регуляції сну і неспання, економії сили), соціальні, ідеологічні та інші потреби. Розрізняють нижчі (первинні, прості, біологічні) і вищі (вторинні, складні, соціальні) мотивації. Важливими біологічними мотиваціями є голод, спрага, страх, агресія, статевий потяг, турбота про потомство.
Почуття голоду, спраги, недостачі кисню викликають загальні відчуття і супроводжуються негативними емоціями. При задоволенні відповідної потреби, негативні емоції змінюються на позитивні.
В цілісній поведінковій реакції мотивація і емоція проявляються в нерозривній єдності, вони тісно пов’язані з виникненням і задоволенням потреб організму – необхідною умовою його життєдіяльності, умовою збереження гомеостазу внутрішнього середовища.
В схемі рухової функціональної системи П. К. Анохіна мотивація знаходить місце в першій стадії формування цієї системи (аферентний синтез), позитивні чи негативні емоції – в стадії цілеспрямованої дії (див. тема 1, модуль 1).
З позиції сенсорної фізіології загальні відчуття викликаються адекватними внутрішніми стимулами (подразниками), які діють на специфічні рецептори, частина з яких ще й досі науці невідома. Так, підвищення осмотичної концентрації внутрішньоклітинної рідини відчувається як спрага. Відчуття спраги є пусковим чинником включення мотиваційних механізмів пошуку води, направлених на усунення дефіциту води в організмі. Задоволення мотивації (прийняття води) спричиняє зникнення відчуття спраги (рис. 3.2).
Рис. 3.2
Схема взаємовідношень між загальними відчуттями і мотиваціями (драйвами) на прикладі відчуття спраги і мотивацій пошуку води (за Р. Шмідтом, 1983)
З біологічної точки зору метою мотивацій, пов’язаних із загальними відчуттями, є виживання індивіда і виду в цілому. Тому вищезгадані відчуття обов’язково мають задовольнятись. Мотивації є впровадження безумовнорефлекторними реакціями. Проте протягом життя під впливом багатьох чинників вони модифікуються. Складні форми мотивацій людини, які проявляються на усвідомленому рівні, називаються інтересами.
Формування мотивацій і емоцій тісно пов’язані з функцією гіпоталамуса і лімбічної системи, які беруть участь в процесах моделювання відчуттів у відповідь на аферентні імпульси від хеморецептивних систем та неспецифічних систем кори великих півкуль.
Важлива роль у виникненні мотивацій належить нейропептидам, зокрема ендорфінам і енкефалінам. Вважається, що будь-яка діяльність завжди спрямована на задоволення відчуттів. Через задоволення відчуттів здійснюється задоволення біологічних потреб. Мотивація є компонентом функціональної системи психічної діяльності людини, – результатом інтегрованого стану мозку, як основи для формування мети дії і програми її досягнення. Цей факт належить враховувати при організації підготовки учнівської та студентської молоді. Адже співпадання домінуючої мотивації і підкріплення (успішне виконання завдань щодо розвитку педагогічних здібностей) залишає чіткий слід у формі функціональної системи психічної діяльності. Усе це вказує на необхідність такої організації професійної підготовки студентів (учнів), щоб кожне заняття формувало домінуючу мотивацію і відповідну функціональну систему психічної діяльності. Для цього необхідно (В. Г. Григоренко, 1994): 1) розширювати, зміцнювати і вдосконалювати сітку асоціацій з сфери реальної педагогічної діяльності; 2) розвивати у студентів чітке бачення усіх частин цієї сітки із змістом реальної професійної діяльності вчителя; 4) виробити і впорядкувати зв’язки з вищими асоціативними системами, які максимально розкривають особистість конкретного студента.

2. Умовні і безумовні рефлекси
Підтримання сталості внутрішнього середовища, як основи незалежного (від постійних змін чинників довкілля) життя людини можливе завдяки безумовно-умовно-рефлекторній діяльності ЦНС. При цьому умовні рефлекси завжди утворюються на базі безумовних рефлексів. Умовні і безумовні рефлекси відрізняються між собою рядом ознак.
Усі безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Проте окремі з них, зокрема статевий, формуються після народження в міру морфофункціонального дозрівання нервової, ендокринної та інших систем організму. Умовні рефлекси виробляються в процесі індивідуального розвитку на основі життєвого досвіду. Вони не передаються спадково.
Безумовні рефлекси є видовими. Вони властиві усім представникам даного виду (захисні рефлекторні реакції їжаків, котів тощо). Умовні рефлекси не видові, а індивідуальні.
Безумовні рефлекси відносно сталі, умовні – несталі, і в залежності від певних умов можуть вироблятися, закріплюватися або згасати. Утворення умовних рефлексів можливе при обов’язковій участі кори великих півкуль. Після руйнування кори мозку усі наявні умовні рефлекси зникають. Безумовні рефлекси проявляються і при порушенні цілісності вищих відділів ЦНС.
Для кожного безумовного рефлексу характерна своя стала рефлекторна дуга. Умовні рефлекси не мають сталих рефлекторних дуг. Такі безумовні рефлекси, як захисний, харчовий, статевий, батьківський, є інстинктами.
Інстинкт – це цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, що характеризується постійністю відповідних реакцій на дію певних подразників. Фізіологічною основою інстинкту є ланцюг безумовних рефлексів, в який під впливом зовнішніх чинників вплітаються окремі умовні рефлекси.
Рефлекторні дуги безумовних рефлексів, з якими народжується дитина, починають формуватися ще на третьому місяці ембріогенезу. Завдяки цьому з моменту народження організм може задовольнити свої потреби і до певної міри уникнути небезпеки. Що ж до умовних рефлексів то доцентрові і відцентрові шляхи, відповідні ділянки ЦНС також існують з моменту народження, але вроджених зв’язків між ними немає. Вони утворюються в процесі навчання.
Основою виховання та навчання є вироблення умовних рефлексів, навичок та асоціацій різного роду та різної складності. Якщо учень виконував завдання правильно, його дії підкріплювали, якщо помилявся – не підкріплювали (ставили погані оцінки). Згодом умовні рефлекси перетворювались в набуті програми поведінки. Так дитина навчається писати слова, речення. Подібний механізм лежить в основі навчання читанню, грі на музичному інструменті, бігові, стрибкам тощо. Результатом утворення умовних рефлексів є елементарні гігієнічні навички: вмивання, чищення зубів тощо.
Фізіологічний механізм утворення умовного рефлексу в спрощеному вигляді полягає у формуванні тимчасового нервового зв’язку між двома збудженими осередками кори мозку: центром умовного і центром безумовного подразнень. Так, після декількох поєднань відносно слабкого збудження в слуховому центрі (при дії звуку) з більш сильним збудженням у харчовому центрі (при дії підкріплюючого харчового подразника – їжі) збудження з слухового центру буде розповсюджуватись на харчовий. Згодом досить одного звукового подразнення, щоб викликати харчову реакцію у вигляді слиновиділення навіть без прийняття їжі. Між осередком збудження, викликаного індиферентним (звуковим) подразником, і осередком збудження, викликаного безумовним (харчовим) подразником, виникає тимчасовий зв’язок (рис. 3.3). Тимчасовий зв’язок – це наслідок функціонального об’єднання центральних структур і механізмів, завдяки яким відбувається тривала фіксація в пам’яті цієї нової функціональної організації мозку.
Рис. 3.3
Схема утворення дуги умовного рефлексу (за Є.А. Асратяном): ВСМ – дуга слухового підкіркового безумовного рефлексу; ВС’М – дуга слухового кіркового безумовного рефлексу; ЯХЗ – дуга слино-видільного підкіркового безумовного рефлексу; ЯX’З – дуга слиновидільного кіркового безумовного рефлексу; C’X’ – умовнорефлекторний зв’язок; BC’X’З – дуга умовного рефлексу. В – вухо, С і C’ – слухові центри, М – м’яз, Я – язик, Х і Х’ – харчові центри, З – залоза (слинна)

Утворення умовного рефлексу на час прийняття їжі зумовлене формуванням тимчасового нервового зв’язку між ділянкою кори великих півкуль, в яку надходять ритмічні аферентні імпульси від ритмічно працюючих внутрішніх органів, і ділянкою безумовного рефлексу, яка викликає слиновиділення. Наприклад, якщо немовля годувати через кожні три години, то через 2-3 тижні дитина буде прокидатись саме через даний проміжок часу, тобто утвориться умовний рефлекс на час прийняття їжі – хімічний склад крові після трьохгодинного голодування буде сигналом потреби в їжі.
Вважається, що розрізнення одного моменту часу від другого здійснюється через ритмічність аферентної імпульсації у відповідні центри кори мозку від серця, дихальних м’язів та інших періодично функціонуючих органів і систем організму.
Замикання тимчасових зв’язків може йти не лише в горизонтальному (кора-кора), а й у вертикальному (кора-підкірка-кора) напрямках. При цьому доцентрові імпульси від умовного подразника через таламус і неспецифічну систему (гіпокамп, ретикулярна формація) надходять у відповідну зону кори. Тут вони піддаються аналізу і синтезу і по низхідних шляхах ідуть до підкіркових утворень, а згодом в кору, але вже в зону локалізації безумовного рефлексу. Формування умовного рефлексу посилюється (прискорюється) оптимальним збудженням і виникненням домінанти.
У школярів навчально-виховна робота завжди пов’язана з виробленням різних умовно-рефлекторних реакцій. При цьому умовно-рефлекторна діяльність є вагомою складовою поведінки людини в цілому. Частина умовних рефлексів утворюється мимовільно, над утворенням інших людина працює свідомо.
Умовні рефлекси (рефлекси першого порядку) формуються за певних умов на базі безумовних рефлексів, або на базі вже раніше вироблених і міцно закріплених умовних рефлексів (рефлекси вищих порядків). Для утворення умовних рефлексів, як і для будьяких рухових навичок, необхідні такі умови:
•    умовний подразник повинен передувати безумовно-рефлекторному підкріпленню;
•    умовний подразник повинен бути середньої сили (на подразники слабкої сили умовний рефлекс виробляється повільно, а на сильні, які викликають позамежне гальмування, умовний рефлекс взагалі не утворюється);
•    діяльний стан кори великих півкуль (відсутність втоми, сонливості);
•    оптимальний рівень збудливості центра підкріплюючого подразника (формування будь-яких навичок необхідно проводити на фоні достатньої зацікавленості учнів у навчанні). Спочатку, до моменту появи умовно-рефлекторної відповіді, умовний подразник називається індиферентним, згодом – умовним сигналом.
Людина, яка ніколи не коштувала лимона, не проявляє ніякої фізіологічної реакції на його вигляд, крім цікавості. Якщо ж ця людина спробувала лимон на смак, то в подальшому лише вигляд лимона викликатиме у неї слиновиділення.
Вигляд лимона – це умовний індиферентний подразник. У людини, яка бачить лимон вперше, він викликає зацікавленість (безумовний орієнтувальний рефлекс). Лимонна кислота, що безпосередньо подразнює смакові рецептори язика – це безумовний подразник. Попереднє подразнення умовним сигналом і наступна дія безумовного подразника (смак лимона) обумовили утворення тимчасового зв’язку в корі головного мозку (між центрами, які сприйматимуть умовний та безумовний подразники) – формування умовного слиновидільного рефлексу на вигляд лимона.
Рефлекси, які утворюються на дію природних натуральних умовних подразників називаються натуральними умовними рефлексами. Наочним прикладом утворення натуральних умовних рефлексів можуть бути досліди І. С. Цитовича, проведені на двох групах тільки що народжених цуценят. Тварин першої групи годували лише молоком, а другої – спочатку молоком, а згодом лише м’ясом. У цуценят, яких годували м’ясом, вигляд і запах його вже на віддалі викликали умовну харчову реакцію з вираженими моторним і секреторним компонентами. Тварини першої групи, яких годували молоком, перший раз реагували на м’ясо лише орієнтувальною реакцією – обнюхували його і відвертались. Проте вже одноразове поєднання вигляду і запаху м’яса з його вживанням призводило до утворення натурального умовного харчового рефлексу.
Натуральні умовні рефлекси швидко виробляються і характеризуються великою стійкістю. Вони можуть зберігатися протягом всього життя при відсутності наступних підкріплень. Це пояснюється їх великим біологічним значенням, особливо в ранньому віці, коли відбувається інтенсивне пристосування організму до дії чинників навколишнього середовища.
Умовні рефлекси можуть бути вироблені на подразники, яким не притаманні в звичайних природних умовах властивості подразників, що викликають безумовний рефлекс. Спричинені такими індиферентними (байдужими) подразниками (світло, звук, запах тощо) умовні рефлекси називають штучними. Штучні рефлекси в порівнянні з натуральними виробляються повільно, але швидко згасають при їх непідкріплені.
Умовний рефлекс, вироблений шляхом підкріплення умовного подразника іншим міцно виробленим умовним рефлексом, називається рефлексом другого порядку. Основний же міцно сформований рефлекс, підкріплений безумовним подразником, називається рефлексом першого порядку (рис. 3.4). Наприклад, після того як у собаки вироблений міцний умовний харчовий рефлекс на звук свистка, можна зробити світло умовним подразником, підкріпляючи його не їжею, а свистком. Після декількох поєднань «світло-свисток» світло яке раніше не підкріплювалось їжею, стає умовним харчовим подразником і на його дію у собаки з’являється виражена харчова реакція.
Рис. 3.4
Вироблення умовного слиновидільного рефлексу: 1 – вироблення умовного рефлексу першого порядку; 2 – умовний рефлекс вироблений; 3 – вироблення умовного рефлексу другого порядку на основі умовного рефлексу першого порядку; 4 – рефлекс другого порядку вироблено
На базі умовного рефлексу другого порядку можна сформувати рефлекс третього порядку і т. д. Усі рефлекси, починаючи від рефлексу другого порядку, називаються рефлексами вищих порядків.
Для формування умовного рефлексу другого порядку необхідно, щоб новий, раніше нічого не значущий подразник, припиняв дію за декілька секунд до початку дії умовного подразника умовного рефлексу першого порядку. При дії середніх за силою подразників цей інтервал між двома подразниками приблизно рівний 10 с.
Формування умовних рефлексів вищих порядків залежить від досконалості організації нервової системи, її функціональних властивостей (рухливості нервових процесів) та біологічної значимості безумовного рефлексу, на базі якого вироблений умовний рефлекс першого порядку. Так, у собак можна виробити слиновидільний рефлекс третього порядку на такі штучні подразники, як світло лампочки, звук дзвоника, вигляд чорного квадрата тощо. У випадку використання подразників, які викликають рухово-захисні реакції у цих же тварин, вдається виробити умовні рефлекси четвертого порядку. У мавп можливе формування умовних рефлексів шостого порядку, у дітей – сьомого і більш високих порядків.
Можливості утворення умовних рефлексів вищих порядків значно зростають з розвитком другої сигнальної системи – мови. При цьому мовні сигнали з успіхом можуть бути використані як підкріплення умовного подразника. Значне місце слову, як умовному сигналу, відводиться при формуванні рухових навичок людини.
В залежності від рецепторів, на основі яких створені умовні рефлекси, їх поділяють на екстеро-, пропріо- і інтерорецептивні. Екстерорецептивні рефлекси утворюються при дії умовного подразника з зовнішнього середовища на зорові і слухові сенсорні системи, на рецептори шкіри, нюху і смаку. Пропріорецептивні рефлекси утворюються при подразненні рецепторів рухового і вестибулярного аналізаторів. Екстерорецептивні умовні рефлекси забезпечують безпосередній взаємозв’язок організму з зовнішнім середовищем. Ці реакції досить швидко виробляються, проте і швидко згасають при їх непідкріплені, створюючи тим самим необхідні передумови пристосування до постійно змінних умов існування.
Вироблення екстерорецептивних рефлексів при дії умовного подразника на рецептори нюху використовують в медицині для лікування алкоголізму. Хворому дають нюхати (пити) алкоголь після прийому ліків, що викликають нудоту. Після певної кількості повторень цієї послідовності дій вже сам запах алкоголю викликає сильну нудоту та блювання.
Інтерорецептивні рефлекси утворюються при подразненні рецепторів внутрішніх органів (вегетативні умовні рефлекси). Повільно формуючись, вегетативні рефлекси повільно згасають. Значно посилюються вегетативні реакції при фізичних навантаженнях. Цьому сприяє підвищена інтерорецептивна і пропріорецептивна імпульсація. Утворення і зміцнення вегетативних умовних рефлексів при виконанні конкретної фізичної роботи є обов’язковою передумовою підвищення ефективності даної діяльності.
В залежності від ефекту, який найбільш характерний для даного рефлексу, умовні рефлекси поділяють на секреторні, серцеві, дихальні, рухові тощо. Так, секреторні рефлекси виділення травних соків (слини, кишкового і шлункового соків) утворюються при поєднанні умовних подразників (вигляд, запах їжі тощо) з безумовними (прийняття їжі).
Фізіологічне значення цих рефлексів полягає в підготовці органів травного тракту до травлення перед прийняттям їжі.

3. Гальмування умовно-рефлекторної діяльності
Оптимальне функціонування кори головного мозку забезпечується при обов’язковій взаємодії активних процесів збудження і гальмування. Збудження бере участь в утворенні рефлексів і їх здійсненні. Роль гальмування більш складна і різноманітна. Саме процеси гальмування лежать в основі ефективного пристосування організму в постійно змінних умовах існування. Вони забезпечують відповідність умовних рефлексів умовам існування і одночасно створюють необхідні передумови для згасання умовних рефлексів, які втратили своє значення для життя.
Встановлені і вивчені І. П. Павловим та його учнями різні види гальмування умовних рефлексів лежать в основі формування і згасання рухових навичок. Адже рухові навички за своєю природою є умовно-рефлекторними. Вони (види гальмування) можуть бути використані при розробці тренувальних програм, направлених на формування рухових навичок та вдосконалення рухових здібностей школярів та дорослих.
В поведінкових реакціях людини як і при формуванні рухових навичок у корі великих півкуль головного мозку беруть участь два види безумовного (зовнішнє і позамежне) і чотири види (згашувальне, диференціювальне, умовне гальмо, запізнювальне) умовно-рефлекторного (внутрішнього) гальмування (рис. 3.5).
Безумовне гальмування умовних рефлексів виникає швидко, без попередньої дії умовного сигналу і втримується порівняно недовго. Ця форма гальмування умовних рефлексів існує з моменту народження дитини і властива не лише корі мозку, а й нижчим відділам ЦНС, з окрема ретикулярній формації. Так, присутність сторонніх осіб при виконанні людиною складної рухової дії може спричинити розвиток зовнішнього гальмування рухової навички. За таких умов успішне виконання роботи стає неможливим.
Зовнішнє гальмування ще називають індукційним. Як результат негативної індукції воно викликає гальмування більш слабких вогнищ збудження в поряд розташованих зонах (рис. 3.6). Зовнішнє гальмування складає фізіологічну основу зникнення концентрації уваги і переключення діяльності людини. Зовнішнє гальмування рухових навичок часто виникає на початку будь-якої діяльності осіб, рухові дії яких не повністю автоматизовані. Для попередження можливого негативного впливу побічних подразників на якість виконання рухової навички підготовку працівників слід проводити у постійно змінних умовах, штучно створюючи такі, які можуть стати гальмівними (зміни умов і порядок виконання дій). Зовнішнє гальмування більш часто проявляється у осіб з підвищеною збудливістю нервової системи.
Рис. 3.5
Види гальмування умовних рефлексів
Рис. 3.6
Зовнішнє гальмування: А – здійснення умовного рефлексу, Б – зовнішнє гальмування умовного рефлексу: а – вогнище сильного збудження, викликаного зовнішнім подразником, б – гальмування (явище негативної індукції, за І. П. Павловим). К – кора головного мозку, П – підкірка, Зц – зоровий центр, Хц – харчовий центр, СлЗ – слинна залоза
Необхідно пам’ятати, що будь-який подразник може втратити своє значення зовнішнього гальма, якщо його використовувати досить часто. За таких умов людина перестає реагувати на неадекватний подразник, він стає для нього звичним.
Зовнішнє гальмування найбільш сильно виражене у дітей до 3-4 років. Цю фізіологічну особливість належить враховувати у навчально-виховній роботі з дітьми дошкільного віку. Якщо трирічна дитина намагається пройтись по калюжі і слова «не можна» не здатні стримати її від такої дії, то необхідно зацікавити дитину чим-небудь таким, що відверне її увагу («Подивись, який гарний автомобіль з’явився біля нашого будинку!»), створить новий, сильний осередок збудження, який за законами негативної індукції загальмує попередній осередок збудження. Цей новий подразник викличе процес зовнішнього індукційного гальмування умовного рефлексу – намагання залізти в калюжу. Згодом під впливом навчання і виховання діти навчаються стримувати свої бажання.
Другою різновидністю безумовного гальмування умовних рефлекссів є позамежне (охоронне гальмування). Таке гальмування завжди виникає при дії надмірно сильних або середніх за силою але тривало діючих подразників. Виникнення позамежного гальмування обумовлене існуванням межі працездатності нервових клітин. Коли ця межа перейдена і нервові центри не в змозі сприйняти і переробити інформацію від даного подразника, процес збудження в нервових клітинах змінюється процесом гальмування. Охоронне гальмування виконує захисну функцію, воно оберігає нервові клітини кори мозку від пошкоджуючого надмірно сильного (або тривало діючого) подразника, попереджуючи таким чином морфологічне руйнування і функціональне виснаження нервових структур.
Позамежне, або охоронне, гальмування рухових навичок завжди виникає при виконанні надмірно складних вправ, які не відповідають віковим особливостям розвитку рухових функцій школяра; внаслідок прояву позамежного гальмування такі врави опановуватимуться ним дуже повільно. Навпаки, надто прості рухи не викликають у дітей інтересу, не спонукають до їх повторення. На відміну від індиферентного підкріплюючий довільну рухову навичку подразник за силою повинен бути максимальним. Коментування і оцінка дій учня, постійна увага до його діяльності є першоосновою ефективного навчання новим рухам.
Явище позамежного гальмування інколи виникає у людей, які з тих чи інших причин попадають в скрутну ситуацію, зокрема у школярів, перед якими поставлене непосильне для них завдання. Виконання людиною інтенсивних і тривалих (часто непосильних) навантажень, коли їй приходиться постійно, переборюючи втому, боротися з настанням захисного гальмування, призводить до розвитку перенапружень. В цих у мовах посилюються процеси розгальмовування, порушується перебіг вегетативних функцій, погіршується стан здоров’я.
Умовно-рефлекторне (внутрішнє) гальмування умовних рефлексів характерне лише для клітин кори головного мозку. Як і сам умовний рефлекс, внутрішнє гальмування тимчасове. Воно виникає при систематичному непідкріплені умовного рефлексу безумовним. При цьому не підкріплюваний умовний подразник викликає процес гальмування в тих же клітинах кори мозку, в яких раніше викликав збудження. Різновидностями умовного гальмування є згашувальне, диференціювальне, запізнювальне і умовне гальмо.
Згашувальне гальмування виникає в умовах, коли умовний подразник не підкріплюється дією того чи іншого безумовного подразника протягом тривалого часу. При цьому в нервових центрах, які відповідають за прояв раніше виробленого рефлексу виникає внутрішнє гальмування. Біологічне значення такого гальмування полягає в усуненні тих умовних рефлексів, які втратили своє значення для пристосування до дії чинників довкілля. Згасання умовних рефлексів лежить в основі забування.
На початку згасання навичка якісно не змінюється. Проте в учнів виникають відчуття невпевненості в своїх силах, згодом втрачається здатність до чіткої диференціації рухів, порушуються складні координаційні відношення між рухами, зникає індивідуальність у техніці виконання.
Згаслий рефлекс не супроводжується зникненням зв’язків у корі мозку. При повторенні підкріплень він може відновитися. Такі навички, як плавання, їзда на велосипеді, катання на ковзанах легко відновлюються навіть через десятки років. В ряді випадків згасла рухова навичка може раптово відновитися (розгальмування рефлексу). У дітей згасання рухових навичок відбувається значно повільніше, ніж у дорослих. Тому так важко відучити школярів від шкідливих звичок та від невірно сформованих рухових навичок.
Подібно усім умовним рефлексам, рухові навички вдосконалюються лише при безперервному повторенні відповідних дій (систематичність занять). Довготривалі перерви між заняттями внаслідок прояву згашувального гальмування призводять до розладу складної навички, хоч прості її елементи і зберігаються дуже довго.
Диференціювальне гальмування умовних рефлексів. Якщо при виробленні умовного рефлексу застосувати подразник (умовний звуковий сигнал з частотою 700 Гц), близький за своєю природою до умовного подразника (звуковий сигнал з частотою 1000 Гц), не підкріплюючи його безумовним харчовим рефлексом, то даний (другий) умовний подразник згодом викличе не збудження, а гальмування – виділення слини у піддослідної собаки гальмуватиметься (рис. 3.7, А). Таке гальмування називають диференціювальним. Воно забезпечує тонкий аналіз інформації, що надходить з навколишнього світу через сенсорні системи і лежить в основі аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку.
Чим менш відмінні за своїми властивостями умовні подразники, що сприймаються відповідними нервовими центрами, тим тонкіше і повніше диференціювання. Диференціювання простих подразників (запахи, відтінки кольорів, різноманітні тони звуків тощо) тваринами більш високе, ніж людиною (наприклад, собаки здатні відрізняти 100 стуків метронома від 96). Проте у людини більші спроможності щодо диференціювання складних комплексів подразнень. Особливо складні диференціювання утворюються у людини при дії сигналів другої сигнальної системи. Людина реагує не тільки на різні слова, але й на інтонації, з якими ці слова сказані, на місце окремих слів в реченні тощо.
Процес диференціювального гальмування лежить в основі вдосконалення будь-якої рухової навички. На перших уроках, при виконанні незнайомої вправи в корі головного мозку учня виникає іррадіація збудження, при цьому скорочуються і напружуються не лише ті м’язи, скорочення яких є необхідним, але й інші, які не мають безпосереднього відношення до виконуваної вправи. Оскільки скорочення «лишніх» м’язів не сприяє досягненню поставленої мети, тобто не підкріплюється, то згодом в нервових центрах цих м’язів відбувається гальмування. Збудження все частіше концентрується у більш вузькій ділянці нервових центрів, які безпосередньо відповідають за ефективне виконання даної вправи. Внаслідок обмеження числа працюючих м’язів вдосконалюється їх м’язове відчуття, підвищується чутливість пропріорецепторів м’язів, зв’язок і сухожилок, підвищується точність рухів.
Близьким до диференціювального гальмування є «умовне гальмо». Якщо до подразника, з допомогою якого вироблений позитивний умовний рефлекс, приєднати ще який-небудь подразник і цю комбінацію не підкріплювати, то вона згодом гальмуватиме проявлення рефлексу. Даний вид внутрішнього гальмування виробляється лише в тому випадку, якщо додатковий агент і позитивний умовний подразник діють одночасно. Якщо дія додаткового подразника припиняється раніше, ніж за 10 с. до початку дії позитивного умовного подразника, то на нього виробляється умовний рефлекс другого порядку. «Умовне гальмо» проявляється при виконанні фізичних вправ, наприклад, в спортивних іграх (заборона деяких дій в певних зонах), в легкій атлетиці (повторення невдалого виступу спринтера на одній і тій же доріжці), в інших видах спортивної та трудової діяльності людини.
Рис. 3.7
Методичні прийоми вироблення умовних рефлексів І роду (А) і II роду (Б): А – на умовний звуковий сигнал з частотою 700 Гц виділяється слина, на гальмівний диференціювальний звуковий подразник з частотою 1000 Гц не виділяється. Б – голодна тварина при вигляді їжі після багатьох рухових спроб і помилок навчається відчиняти дверцята камери (оперантний умовний рефлекс – рефлекс II роду).

Запізнювальне гальмування умовно-рефлекторної діяльності. Запізнювальне гальмування розвивається тоді, коли між початком дії умовного подразника і підкріпленням проходить більш-менш тривалий час (2-3 хв). Умовний рефлекс при цьому відсувається до моменту безумовно-рефлекторного підкріплення. В даному випадку ефект дії умовного подразника складається з недіяльної і діяльної фаз. В першу недіяльну фазу в кірковому центрі умовного подразника розвивається гальмування, яке називається запізнювальним.
Так, якщо при утворенні слиновидільного рефлексу на дзвінок підкріплення їжею проводити через 3 хв після початку дії звукового подразника, то умовне слиновиділення буде починатись через проміжок часу, близького до трьох хвилин.
Запізнювальне гальмування створює сприятливі умови для кращого орієнтування людини (тварини) у навколишньому середовищі. Так, побачивши здобич на віддалі, мисливець не кидається за нею в погоню, а вичікує, коли вона наблизиться на відстань, яка гарантуватиме йому успішне полювання. В період часу, коли мисливець побачив здобич до моменту активної дії, в корі мозку «мисливця» розвивається процес запізнювального гальмування, що стримує рухові дії.
Запізнювальне гальмування у дітей молодших класів виробляється з великими труднощами. І лише згодом, під впливом виховання і тренування вони навчаються стримувати свої бажання. Коли підкріплення умовного сигналу запізнюється (оцінка діяльності учня), гальмування починає розповсюджуватись на поряд розташовані зони кори мозку, і втомлений учень засинає.

4. Фізіологічні механізми сну і сновидінь
Різноманітні функції організму характеризуються циклічними коливаннями – біологічними ритмами. Головною характеристикою будь-якої циклічної активності служить її період – час, за який здійснюється один новий цикл. Існують цикли з добовою періодичністю (циркадні цикли), у тому числі періодична зміна температури тіла, цикл сон – неспання. Окрім циркадних (24-годинних) циклів, існують більш тривалі інфрадіанні цикли, наприклад, менструальний цикл. Більш коротші цикли (дихання, ритм серця, вживання їжі, ритмічні розряди нервових імпульсів) називаються ультрадіанними.
Сон (пасивний відпочинок) – періодичний стан організму людини й тварини, який характеризується зміною режиму діяльності ЦНС, послабленням взаємодії організму з навколишнім середовищем. Під час сну загальмовуються умовні та безумовні рефлекси, понижуються всі види чутливості – зір, слух, смак, нюх, шкірна чутливість, більш виразно розслабляються скелетні м’язи, знижуються енерговитрати основного обміну.
Глибина сну протягом ночі зменшується. Показником глибини сну служить сила подразнення, необхідна для пробудження людини. Ця сила тим більша, чим сон глибше. Найбільш глибокий сон спостерігається у перші години після засинання, згодом сон стає більш поверхневим.
Яким би не був глибокий сон, завжди в корі мозку залишаються більш активні ділянки (сторожові пункти кори мозку), які забезпечують зв’язок з навколишнім світом. Людина, яка спить, може легко проснутися під впливом зовнішніх життєво значимих для неї подразників. Так, мати негайно просинається, почувши плач дитини, хоча вона може спокійно спати під значно більш інтенсивні шуми і звуки іншого характеру.
Для вивчення перебігу сну фізіологи реєструють біоелектричну активність мозку і рухові реакції очних яблук, які реєструються за допомогою електроенцефалограми (ЕЕГ; рис. 3.8) і електроокулограми (ЕОГ), а також візуальних спостережень за людиною, яка спить. Вченими виділено дві фази сну – повільний сон і швидкий сон. Повільний сон продовжується до 80-90 хвилин і змінюється швидким сном, тривалість якого у дорослих осіб 20-30 хвилин. У дітей перших років життя швидкий сон більш тривалий. Повільний і швидкий сон складають цикл сну. Нічний сон людини має 4-6 циклів. Сон людини завжди починається з повільного сну.
Повільний сон характеризується сповільненням електроенцефалографічних ритмів, появою на електроенцефалограмі рідких високоамплітудних тета- і дельта- коливань замість швидкого бета-ритму, властивого стану неспання. Повільний сон називають повільнохвильовим, синхронізованим. Він супроводжується зниженням тонусу внутрішніх органів, сповільненням процесів травлення, серцевого ритму, зменшенням частоти дихання, зниженням потовиділення, слиновиділення і сльозовиділення, порозовінням шкіри, розслабленням скелетної мускулатури. Проте тонус м’язів, що змикають повіки підвищується, зіниці звужуються, кільцеві м’язи (сфінктери) прямої кишки і сечового міхура стискуються.
Рис. 3.8
Електроенцефалограмма. А – основні ритми: 1 – ?-ритм; 2 – ?-ритм; 3 – ?-ритм; 4 – ?-ритм. Б – реакція десинхронізації ЕЕГ потиличної області кори при відкриванні очей (??) і відновленні ?-ритму при закриванні очей (??)
Температура тіла вночі знижується незалежно від фаз сну (власний біоритм). Для повільного сну характерним є повільний рух очей. У дітей досить часто виникають нічні страхи, у дорослих – кошмарні сновидіння, розмова уві сні, сноходіння (сомнамбулізм). Під час швидкого сну на ЕЕГ виникають низькоамплітудні, високочастотні коливання подібні на бета-ритм стану неспання. Але це не є пробудженням. Швидкий сон ЕЕГ має таку ж глибину, як і повільний сон, що може навести на думку, що людина просипається. Тому швидкий сон був названий парадоксальним сном, досинхронізованим, швидкохвильовим. Його характерними ознаками є збільшення частоти пульсу і дихання, підвищення артеріального тиску, швидкі рухи очей, посмикування м’язів обличчя, настання ерекції статевого члена у чоловіків. Як і під час повільного сну скелетні м’язи розслаблені. Це свідчить про глибокий сон.
Стан сну і неспання забезпечується взаємодією гіпогенних структур ретикулярної формації і кори великих півкуль головного мозку (рис. 3.9). У стані неспання центр сну загальмований впливами кори, ретикулярна формація активує кору великих півкуль головного мозку. У стані сну відсутній гальмівний вплив кори на центр сну. Центр сну активується і гальмує ретикулярну формацію. Кора в стані гальмування.
Рис. 3.9
Один із гіпотетичних механізмів сну: А – стан неспання; Б – стан сну: 1 – кора великих півкуль головного мозку, 2 – центр сну, 3 – електроенцефалограма стану неспання – активність (бета-ритм) і стан заспокоєння (альфа-ритм), 4 – електроенцефалограма фази повільного сну (тета-ритм і дельта-ритм), Рф – ретикулярна формація
Основним засобом забезпечення повноцінного сну і попередження безсоння є належне дотримання правил гігієни сну. Необхідно лягати спати і вставати в один і той же час, перед сном усунути збуджуючі подразники, посилену розумову роботу. Вечеря повинна бути легкою, не пізніше 2-1,5 годин до сну. Більш швидкому засипанню і глибокому сну сприяє свіже, прохолодне повітря. Найкращою температурою в спальній кімнаті є 15-16 °С. При безсонні варто уникати споживання напоїв, які містять в собі кофеїн (кава, чай, кока-кола, шоколад) і алкоголь. Алкоголь пригнічує дуже важливу для повноцінного відпочинку фазу швидкого сну. Спати належить у тихому місці, зігрівши при потребі тіло перед сном теплим компресом. В кінці дня (перед сном) необхідно уникати фізичного і розумового перенапруження.
Високоефективним засобом відновлення працездатності та боротьби з безсонням є аутотренінг. В основі самонавіювання лежить двобічний взаємозв’язок між м’язами скелета і головним мозком. Мозок посилає збуджуючі імпульси до м’язів тіла, викликаючи ті чи інші рухи. М’язи, в свою чергу, через пропріорецептивну імпульсацію звітують перед мозком про те, в якому стані вони знаходяться. Чим більше напруження м’язів, тим більше імпульсів надходить у мозок, вище рівень бадьорості і важче розвивається гальмування нервових центрів кори великих півкуль. При зниженні пропріорецептивної імпульсації (після тривалого неспання чи після великих навантажень) знижується тонус м’язів і нейронів кори мозку, створюються сприятливі умови для виникнення сну. Тому свідоме, за допомогою спеціальних методів, розслаблення завжди сприяє виникненню сну.
Сновидіння. Сновидіння переважно носять зоровий характер, проте у фазі повільного сну вони часто виступають як мислення, переказ подій минулого дня. Сновидіння відображають наявні у людини проблеми, а їх змістом є конкретний досвід, набутий протягом життя. І.М. Сеченов назвав сновидіння «небувалими комбінаціями бувалих вражень». Сновидіння, причиною яких є подразники, що йдуть від внутрішніх органів, можуть мати діагностичне значення. Так, людині приснився укус змії в ногу, і через деякий час на цьому місці з’явилася виразка. Виникненню виразки передували непомітні морфо-функціональні зміни в тій ділянці ноги, сигнал від яких був сприйнятий під час сну внаслідок подразнення інтерорецепторів. Інша людина «бачила» у сні, що її хапали за горло і душили, а незабаром у неї була виявлена пухлина гортані, яка в стані неспання не відчувалась.
Виникненню кошмарних снів сприяють інтерорецептивні імпульси з переповненого шлунка, утруднене дихання, підвищення температури тіла тощо. Чинниками, які зумовлюють активність окремих груп клітин кори головного мозку людини, що спить, можуть бути сліди сильних вражень, хвилюючих думок, яскравих спогадів тощо. В стані глибокого сну ці сліди загальмовані, а при неглибокому сні, коли гальмування кори мозку стає поверхневим і нестійким, ці сліди активуються, викликаючи специфічні сновидіння.
Сновидіння досить часто зовсім не подібне на все те, що ми пам’ятаємо із свого особистого життя. Це пояснюються тим, що у сні людині може приснитися те, що вислизнуло із її уяви під час неспання. Окрім того, в сні можуть відновитись і такі враження, які раніше запам’ятались, а згодом забулись, наприклад, події дитячих літ (дорослій людині може приснитись адреса будинку, покинутого ним в ранньому дитинстві). Нарешті, у снах часто з’являються образи поєднань багатьох вражень з різних періодів життя людини.
Сновидіння можна викликати експериментально. Наприклад, якщо перед носом людини, що спить, тримати відкритий флакон одеколону, то їй може приснитись, що вона знаходиться у квітучому саду або в косметичному магазині. Якщо людину, що спить, остудити струменем прохолодного повітря, то їй може приснитись купання в морі чи під холодним душем.
При виснаженні організму, малокрів’ї, істерії, сильному хвилюванні, інших розладах ЦНС, виникає паталогічний сон (летаргія) – тривалий непробудний хворобливий сон. Людина роками може знаходитись в летаргічному сні при ледь помітних ознаках життя. Граф Качалін проспав 22 роки і проснувся, коли йому було 60 років. Його спостерігав І. П. Павлов. В іншому випадку лікарі спостерігали за дівчинкою, яка заснула в 4-річному віці і проснулась, коли їй було 22 роки. Розумовий розвиток дівчинки залишався на рівні 4-річного віку. Проснувшись, вона зразу ж поцікавилась своєю лялькою. За короткий час після пробудження фізичний стан хворих повертався до рівня, який відповідав їх віку.
Сноходіння (лунатизм) – патологічне явище, пов’язане з порушенням функцій ЦНС. Воно може спостерігатися в будь-якому віці. Під час сноходіння очі людини широко відкриті, погляд спрямований вперед (у простір). Лунатик ходить, виконує інші рухові акти (пересуває предмети в кімнаті, підмітає підлогу, миє посуд, відчиняє двері, вилізає на дерево, дах будинку тощо). Після пробудження лунатик не пам’ятає дій, які робив під час сну. Сноходіння виникає переважно під час глибокого повільного сну, а тому його не слід вважати руховим проявом сновидінь.
Гіпнотичний стан. Настання гіпнотичного сну діагностують за рядом специфічних ознак (симптомів). Одним із перших симптомів гіпнотичного стану, що настав, є паретична нерухомість верхніх повік. В гіпнотичному стані людина не відчуває болю (гіпо- і анестезія), у неї відсутні ковтальні рухи (наявність рідких ковтальних рухів свідчить про поверховість гіпнозу). В гіпнотичному стані людина не покашлює, не чихає, не зітхає. Це пояснюється пониженням збудливості рецепторів гортані та носових ходів. У стані гіпнозу знижується сприйняття слухових подразників, погіршується можливість їх правильної оцінки, більш рідкою стає частота дихальних циклів (10-12 дихальних циклів за 1 хвилину) і частота серцевих скорочень (на 50-60 ск./хв), знижується артеріальний тиск крові.
Діагностичною ознакою гіпнозу є каталепсія – тривале збереження наданої гіпнотизером незручної пози руки, ноги, тулуба, інших частин тіла. При втомі опускання піднятої руки проходить дуже повільно, рівномірно, з незмінним ритмом. Гіпнотик самостійно ніколи не розмовляє. Його відповіді на запитання завжди короткі, лаконічні  (так, ні), без будь-яких вступних слів і тим більше без деталізації. Не розчуте запитання гіпнотик ніколи не перепитує.
Після пробудження гіпнотик не може пригадати подій, які виникали в процесі гіпнозу (амнезія). Якщо ж людина знаходилась в стані неглибокого сну, можливе часткове згадування про пережитий гіпноз (неповна амнезія). Гіпнотичний стан можна викликати не лише у людей, а і у тварин. Якщо, не завдаючи тварині (кролик, курка, голуб) болю, надати їй яке-небудь незвичне положення (краще на спині), утримувати її так до зникнення протидії, то згодом тварина без сторонньої допомоги тривалий час залишатиметься в наданій їй позі. В такому гіпнотичному стані тварину без найменших протидій з її боку, можна обережно перевести в будь-яке інше положення. Заціпеніння курки можна викликати шляхом проведення на підлозі перед дзьобом зв’язаної птиці риски крейдою. Вчені вважають, що однією з причин цього явища є розвиток у відповідних нервових центрах кори мозку позамежного гальмування.
В історії відомо чимало спроб використати гіпноз для отримання інформації, яку людина свідомо приховує. Більшість вчених вважає, що гіпнотичний сон залежить не від гіпнотизера, а від самого суб’єкта, якого присипляє особиста віра. Проте, якщо людина раніше хоч раз була загіпнотизована за власним бажанням, то вдруге вона може бути введена в гіпнотичний стан проти своєї волі. В цілому проведення експериментального гіпнозу можна виправдати лише серйозним науковим інтересом (за умови достатньої підготовки психотерапевта).
Розумово, фізично і морально здорова людина з сильним характером, твердою волею не може здійснити злочинної дії в стані гіпнозу. Особам з низьким розумовим розвитком, морально нестійким, обмеженим в інтересах, тим, які вже здійснювали злочин, можна навіяти потребу до злочинних дій, не користуючись гіпнозом.
Виходячи з етичних міркувань, більшість вчених вважають, що гіпнотичним станом в судово-розшуковій роботі користуватися не слід. Дані, отримані від людини в стані гіпнозу дуже часто є сумнівними, вони не можуть бути перевірені шляхом певного психічного аналізу. Отже, використання гіпнозу для розкриття злочинів неприйнятне. В гіпнозі попередня особистість ніколи повністю не поступається місцем нібито новій особистості. В цілому, фізично і психічно здорова людина введена в стан гіпнозу виконує всі накази гіпнотизера крім тих, які суперечать його моралі або виходять за рамки безпеки життя.

1.5. Ситуаційні запитання і задачі
1.    Вкажіть на відмінні ознаки нижчої і вищої рефлекторної регуляції функцій. Що вивчає наука про ВНД?
2.    Кваліфікований гімнаст досить швидко оволодів рядом нових рухових навичок з допущенням деяких помилок. Менш кваліфікований гімнаст оволодів цими ж навичками хоч і за більш тривалий проміжок часу, але без помилок. Перед відповідальними змаганнями виявилось, що другий номер команди був більш підготовлений, ніж перший. Розкрийте фізіологічний механізм даної ситуації.
3.    Поясніть основні відмінностi умовних та безумовних рефлексів. До яких рефлексів належать такі рефлекси, як харчовий, захисний, статевий та батьківський?
4.    У школяpа перед спортивними змаганнями відмічається істотне посилення діяльності серця і легень (підвищений артеріальний тиск, значне збільшення величини пульсу, більш часте дихання). Вкажіть на основні умовні та безумовні подразники, що спричиняють таке посилення вегетативних функцій юного спортсмена перед стартом.
5.    Навчально-виховна робота завжди пов’язана з виробленням у дітей і підлітків різних умовнорефлекторних реакцій. Вкажіть на основні умови, яких належить дотримуватись для успішного вироблення умовних рефлексів.
6.    У випадку сильного зубного болю навіть легкий дотик до руки хворого посилює його муки. Чому?
7.    Регулярне споживання їжі людиною в один і той же час сприяє утворенню умовного слиновидільного рефлексу на період прийняття їжі. Який фізіологічний механізм утворення даного умовного рефлексу?
8.    У людини виробили умовний захисний рефлекс – відсмикування руки на спалах лампи при підкріпленні цього умовного сигналу електричним подразненням передпліччя. Який порядок вироблення цього умовного рефлексу?
9.    Трьохрічна дитина хоче залізти в калюжу. Їй кажуть:«Не можна!». Але внутрішнє гальмування («умовне гальмо») за даних умов не спрацьовує і дитина намагається здійснити свій намір. Що необхідно зробити вихователю, щоб відволікти увагу дитини від небажаної дії, якою вона захопилась?
10.    Людина, яка ніколи не коштувала лимона, не проявляє ніякої фізіологічної реакції на його вигляд, крім цікавості (безумовний орієнтувальний рефлекс). Якщо ж ця людина спробувала лимон на смак, то в подальшому один лише вигляд лимона викликає слиновиділення. Поясніть, як виробляється цей умовний слиновидільний рефлекс? Вкажіть на основні особливості і значення орієнтувальних рефлексів у вихованні дітей.
11.    Значну роль у розвитку науки про цілеспрямовану поведінку тварин та людини відіграли роботи американського психолога Е. Торндайка (1874-1949). Для вивчення поведінкової реакції тварин вчений запропонував метод «Проблемних ящиків». В чому сутність цього методу?
12.    І. Р. Беріташвілі розвинув вчення про поведінку, що направляється образом. Яке значення цього вчення для забезпечення процесу навчання?
13.    В пристосувальних реакціях організму учнів до м’язової діяльності, а також при формуванні рухових навичок у корі великих півкуль головного мозку беруть участь три види умовного гальмування. Назвіть їх. За яких умов виникає згашувальне гальмування рухових навичок та їх розгальмовування.
14.    Наведіть приклади використання диференціювального гальмування умовних рефлексів у практиці фізичного виховання.
15.    В момент виконання юним спортсменом складної гімнастичної вправи до тренувального залу зайшла гpупа фотокореспондентів. Гімнаст не втримався на перекладині і, підстрахований тренером, впав на долівку. Чи може бути причиною невдалого виконання завченої вправи присутність сторонніх осіб? Обґрунтуйте відповідь.
16.    З позиції вчення про позамежне гальмування вкажіть на основні умови, яких належить дотримуватись при навчанні дітей новим руховим діям.
17.    Дiтям дуже важко стримувати себе вiд небажаних дiй, у яких вони зацiкавленi в даний момент. Поясніть даний факт з позиції вчення про гальмування умовних рефлексів (рухових навичок). Наведіть приклади прояву запізнювального гальмування в спорті.
18.    Здоров’я людини в значній мірі залежить від повноцінності сну. Вкажіть на основні засоби попередження безсоння.
19.    Високоефективним засобом відновлення працездатності, особливо при безсонні, є аутотренінг. Що лежить в основі самонавіювання?



УДК 612(075.8)
ББК 28.01я7
© П.Д. Плахтій,  В.П.Молєв

 

Яндекс.Метрика >