...
Згублене життя. До композиційного вивчення роману «Повія» Панаса Мирного PDF Печать E-mail

Згублене життя. До композиційного вивчення роману «Повія» Панаса Мирного

Питання композиції – не другорядні в літературному творі, а суттєво важливі. Літературний твір доводить до читача свої ідеї за допомогою складного розташування героїв, сцен, портретів, пейзажів та інших компонентів. Питання композиції важливі й для характеристики майстерності письменника.
У романі «Повія» автор майстерно розташовує художній матеріал. Порівняно з романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» цей роман має досконалішу, простішу і стрункішу сюжетно-композиційну будову. У творі в хронологічній послідовності розвиваються події, відповідно змінюються характери героїв.
Твір складається з 4 частин. Перші дві частини («У селі» і «У городі») мають по 8 розділів. Третя («Сторч головою») має 10 розділів, і остання («По всіх усюдах») – 15 розділів. Роман писався протягом 40 років, уперше надрукований у 1883 р. в альманасі «Рада» М. Старицького. Остаточно завершений у 1900 р.
«Повія» – один з найвизначніших творів української класичної прози. Панас Мирний вважав його вершинним у своєму доробку. Письменник ма¬лює життя села й міста після реформи 1861 року, правдиво показує класове розшарування селянства й безправне становище трудящих, у гостросатиричному плані зображує дворянство, міську й сільську бур¬жуазію, розкриває їхню антинародну суть.
Роман «Повія» – соціально-психологічний твір. Соціальне дослідження дійсності поєднується тут з психологічним аналізом поведінки персонажів. Щоб глибше розкрити психологію героїв, письменник вво¬дить портрет, пейзаж, ліричний відступ.
Ще з юнацьких років Панаса Мирного цікавила доля жінки в суспільстві. Художника хвилювали на¬родні пісні, в яких ішлося про страдницьке жіноче життя. У щоденнику він писав: «Я часто задумуюсь над жіночою долею: та ж людина, а життя зробило з неї рабу-невільницю...» Панас Мирний обурювався насильством, яке чинилося над жінкою. Тему жіночої долі він зробив головною в своїй творчості.
Тему і план роману «Повія» класик визначив так: «...головна ідея моєї праці – виставити пролетаріатку, в минулому просту селянську дівчину, показати її побут в селі (І ч.), в місті (II ч.), на слизькому шляху (III ч.), попідтинню (IV ч.)». Ми визначимо тему так: моральне падіння і трагічна доля селянської дівчини-наймички в умовах буржуазного суспільства другої половини XIX століття. Панас Мирний своє головне завдання бачить у тому, щоб показати неймовірно тяж¬ку долю жінки, розкрити деградацію суспільної систе-ми, яка постійно глумиться над трудящою людиною і штовхає її на слизький шлях.

Щоб досягти емоційного впливу на учнів, запропо¬нуємо прочитати окремі епізоди (на вибір учителя), які відзначаються смисловою і композиційною завер¬шеністю.

1. «Яке наше життя, Одарко? Одні гіркі сльози, нужда та злидні» («У селі». Р. 3. С. 165).
2. «Благословіть колядувати...» – до слів: «Христя і Федір осталися удвох» («У селі». Р. 5. С. 174).
3. «Загнибіда договорився найняти у його дочку Христю за 10 рублів» («У селі». Р. 8. С. 200).
4. «Далося мені се село узнаки, провались воно крізь землю...» («У городі». Р. 8. С. 288).
5. «Панич сидів коло столу...» – до слів: «Ні, вона зроду не бачила кращого за його» («Сторч головою». Р. 2. С. 308).
6. «Будемо пити чай укупі. Хоч раз побачу, як ми будемо жити колись»,– сказав Проценко» («Сторч го¬ловою». Р. 10. С. 407).
7. «Рояль дав акорд, і вона стиха почала «Прач¬ку...» – до слів: «...і цілі пучки квіток полетіли співачці до ніг» («По всіх усюдах». Р. 14. С. 438).
8. «Сон колише її – і диво-диво, перед нею літо...» – до слів: «Любо Христі так, легко...» («По всіх усю¬дах». Р. 15. С. 591).
* * *
У першій частині автор розповідає про життя сім'ї Притик, про матір з її вічним горем та злиднями, про долю її дочки Христі, про те, як замерз батько, пішов¬ши на ярмарок.
Дука Грицько Супруненко – збирач податків – че¬рез те, що його син сватався до Христі, зненавидів її і всіляко намагався вижити дівчину із села. Грицькові підступи призводять до того, що Христю змушують іти в місто наймитувати. Залишившись без матері, вона вирішила не повертатися до села. Христя тяжко працювала в наймах, жила надією на краще. Однак обставини складались проти неї, вона змушена була переходити від хазяїна до хазяїна, не маючи постійного прихистку. Христя була працьовита, доб¬ра, гарна, вона любила людей. І тоді, коли була утри¬манкою Колісника, земельного власника, завжди сто¬яла на боці скривджених і бажала їм допомогти.
Христя – обдарована дівчина, мала гарний голос, співала в міському саду, її поетична, вразлива душа дуже тяжко переживала несправедливість. Та знайти себе, своє місце Христя не змогла ні в селі, ні в місті. Віялась від села до міста, від міста до села, віялась, зваблена чоловіками. Закохавшись у панича й зазнав¬ши зради, вона стає на слизький шлях. Раз ступивши на хистку кладку, вона не може втриматися і летить далі – сторч головою. Любовні перипетії в готелі закінчуються жебрацтвом попідтинню. Невиліковно хвора на сифіліс, безноса, вона зимою плентається в село та й замерзає під своєю хатою, яка тепер стала жидівським шинком. У передсмертному сні Христя бачить щасливе життя у справедливому суспільстві.
* * *                                                           с.35
Центральне місце в романі займає образ Христі.
Героїня роману наділена інтелектом, красою, вразливою психікою. У першій частині («У селі») ав¬тор малює її образ чарівними фарбами. В описах домінують такі риси: «кругле обличчя», «чорні бро¬ви», «чорні очі», «уста, мов корали, довга коса», «біле чоло», «невисокий зріст», «очі грають, як ті зорі».
Якщо приглянутися до портрета пильніше, то можна помітити й інші барви, риси звабливої жінки: "Невисока, в обличчі і в тілі по-слов'янськи круг-ленька, жвава. Ні тонкого стану, ні лебединої шиї..." Але ж чомусь чарувала вона чоловічу стать? Чарівність Христі, вся магія її привабливості не чорні очі, а іскорки в темній безодні зіниць, що неод¬норазово підкреслюються.
Доля її була типова за тих соціальних умов. Бать¬ки дівчини, в недавньому кріпаки, любили свою єди¬ну дочку – вродливу, добру душею, веселу вдачею. Христю гнітили злидні, але вона не падала духом. У хаті холодно, нужденно та «Христя швидка, має зо¬лоті руки. Ось вона метнулася, не забарилась – уже й витопила, наварила страви й обрадувала матір». Зда-валось би, жити в матері, мати свою хату, город, тру¬дитись як слід і горя не знати. Та долю її перевернув Грицько Супруненко – сільський зборщик податків. Сфабрикувавши злочинний наклеп разом із За¬гнибідою, він змушує Христю йти в найми до міста. З ранку до пізньої ночі, не розгинаючись, працювала Христя у Загнибіди. Тут відчула усю гіркоту життя підневільної людини. «Наймичка, наймичка», – дума¬ла Христя, і коло серця її пекло огнем».
Спостерігаючи п'яне гульбище в Загнибіди, Хрис¬тя проймається ненавистю до тих дуків, які оточують її. А ще глибше ранить її душу звістка, що їх з матір'ю одурено: «Одурили, обпутали, випхали з села, щоб з Федором не була... Послужи задурно півроку в За¬гнибіди. Відроби, відроби»... («У городі». Р. 2).
Почуття ненависті дедалі загострюється, і якось Христя ловить себе на думці про вбивство ненавис¬ного хазяїна. Вона побачила здоровенний кухонний ніж на столі... «Отим би тебе приспати». Загнибіда – п'яниця, розпусник, збагатився за рахунок народу. Він сповнений зневаги до знедолених і навіть до власної дружини. Хазяїн давно задивляється на Хри¬стю, як на нову здобич...
В образі Христі найприкметнішою рисою є добро¬та. По-доброму ставилася вона і до хазяйки. Між ни¬ми був лад, товариські стосунки. «Зате Загнибідиха ходила за Христею, як за своєю молодшою сестрою».
Христя має ясний розум і чутливе, щире серце, їдучи до матері в гості, вона помічає соціальну нерівність, бачить багаті крамниці і злиденних лю¬дей: «...бідноту виперли аж на край міста, в смітни¬ки та пустки...». То сумує Христя, побачивши бідні, обшарпані хатки, то радіє вільному просторові, зе-леній долині. А думки пригнічують, навіюють сум: «Ні, немає щастя й талану бідним на цьому світі і не буде ніколи...» І згадалися своя недоля, і як її випха¬ли з села в найми на глум чужинцям, а безпомічну матір зоставили на плач, на журбу.
А чим порадує матір, коли її запідозрюють у вбивстві дружини Загнибіди? Через велику купюру (50 рублів), що їй дав Загнибіда, Христю заарештову-ють. Мати не може витримати сорому й наруги, з туги за дочкою вона помирає. Христя дуже любила матір, тільки й радості було, поки жила мати, а тепер і ця іскорка радості згасає. «І Христя викрикувала жалібні слова, приливаючи ще жалібнішими сльозами...»
Чи могла Христя залишитися в селі? Мати помер¬ла, землю забрали сільські власті, Карпо Здір при¬власнив хату Притик, а згодом продав її жидові. Тому про село, де панували Супруненки і Здори, Христя говорить так: «Далося мені це село узнаки, прова¬лись воно крізь сиру землю».
Повернувшись до міста, Христя наймається до се¬кретаря думи Рубця. Знову гірке наймитування, важ¬ка праця. Та Христі не звикати, вона пнеться з усіх сил, намагається догодити. У ІІІ частині («Сторч го¬ловою») Христя розкривається новою гранню – до неї прийшло справжнє кохання. Обранцем Христі був панич Проценко, що квартирував у Рубця. Дівчи¬на зачарована його ставленням до неї: увагою, лас¬кою, щирістю. Письменник майстерно підкреслює контраст зовнішньої привабливості панича і його внутрішньої хижацької суті: «Лоб широкий, висо¬кий – з мармуру виточений, і на ньому над очима, не¬наче дві бархатки, чорніло дві брови...» Дівчина й гадки не мала, що перед нею підступна людина, лове¬лас. У солодких розмовах запевняв, що забере її до губернського міста, обіцяв жити разом: «Будемо пити чай укупі. Хоч раз побачу, як ми будемо жити ко¬лись». «Боже, яка вона була щаслива. Уперше зроду чує вона рівною себе з ним, близькою до його. Як навісна, вона кидається до чайника, чи не поспів ще чай, то стакани перемиває. Серце в неї так б'ється, руки тремтять: а він дивиться на неї, сміється» («Сторч головою». Р. 10). Часом сумнів краяв душу Христі, чи добре це, що вона покохала панича? Зга¬дуючи своїх подруг Мар'ю і Марину, яких знеслави¬ли злі люди, Христя здригалась, їй робилося страш¬но. «Вона бачила, що життя випихає її на той самий шлях, по якому пішла Марина».
Долю своєї героїні художник простежує, показую¬чи жорстокість тодішньої дійсності.
І знову Христя на вулиці, вигнана Рубцем. Проми¬нуло п'ять років. І в IV частині («По всіх усюдах») вона з'являється перед читачем у образі співачки. Вона молода, весела, гарна, і ті сумні колізії її життя, хоч і завдали їй страждань, проте не зламали молоде¬чого завзяття: «Співачка Наташа круглолиця, чорня¬ва, наряджена у чорне оксамитове плаття, котре так ішлося до її білого лиця, вона наче лілея, виділялася серед своїх товаришок» («По всіх усюдах». P. l.).
Згодом вона стає коханкою Колісника – члена зем¬ства. Він відвозить Христю до маєтку Веселий Кут, купленого ним за земські гроші. Цей період життя ге¬роїні особливо гнітючий і важкий. Панас Мирний – тонкий психолог, він через сон, роздуми, переживан¬ня показує порухи душі героїні. Христя вся в тривогах і муках. Сум та туга давлять її. То вона заду¬мується: хто вона – утриманка Колісника, яка віється від одного пристановища до іншого; то згадує свою хату, й думки про рідні місця ще більше додають їй болю.
с.36
В образі Христі показано цільну натуру, що, пройшовши крізь важкі життєві випробування, збе¬регла кращі якості людини. Автор особливо наголошує на доброті, щирому серці героїні. «Добра душа, багато добра робить, – говорять про неї селя¬ни. – Не те що другі, як розбагатіють, – забули Бога і людей. А Христя – ні, все для людей. За їх лихо доб¬ром оддячує». Отже, Христя, попри всі удари долі, – сила творча, яка шукає вияву в добрих вчинках, у на¬маганні допомогти людям. Побувавши в Мар'янівці, вона проймається співчуттям до односельців, радить Колісникові, щоб той повернув слобожанам стави і городи. Христя завжди була на боці селян, з якими брутально обходився Колісник. Вона умовляє нена¬ситного глитая зменшити страждання бідняків. Деспотизм і відвертий цинізм Колісника боляче вразили душу: «її така важка туга пройняла, такий жаль увійшов у саме серце, якого вона досі не звідувала». Образ Христі об'ємний. Героїня має тонку душев¬ну організацію, складну гаму почуттів.
Її життя – це ціла низка утрат та горя, ціла вер¬вечка випадків, котрі піднімали її вгору, щоб впус¬тити сторч головою. Крах авантюри Колісника (привласнив 20 тисяч земських грошей), його самогуб¬ство стають початком останнього акту трагедії жінки. Зруйновано останній прихисток Христі. А далі йде стрімкий, неминучий рух униз, до вуличної повії, до безносся, до загибелі. Через Книша вона влаштовується в готель, стає професійною прости¬туткою. Та недовго їй довелося орудувати грошима, пити дорогі вина, носити шовки. Невзабарі безносою від страшної хвороби, загорнутою у ряднину жебрачкою-повією з'являється вона на темних, брудних вулицях.
«Зима. Земля скована морозом, покрилася білим снігом. Сонця не видно. Один вітер гуляє по волі, гу¬де та реве, мов туже посеред того всесвітнього гробовища» («По всіх усюдах». Р. 15).
Христя у дранті, з обмороженими руками й нога¬ми добирається до рідної Мар'янівки. Тільки тепер, у напівбожевільному маренні, визріває у неї тверде рішення: «Моя хата... Батьківська хата, заберу, відсужу». Виснажена, тяжко й безнадійно хвора, вона опу¬скається на призьбу рідної оселі, де вже був шинок, і замерзає... Хто винен? Звичайно, буржуазне суспільство. [?!?] Земці, чиновники, крамарі й інші пани і підпанки, буржуа отруїли, згубили життя людини, яка мала потенційні можливості стати доброю госпо¬динею, дбайливою дочкою, вірною дружиною. [?!?]
У передсмертному сновидінні Христя бачить власний лан: «Лани без міри, без краю. Вітер гойда молодий колос. «Чиє се поле?» – пита вона. – Христи¬не  поле», – чує у відповідь».
Автор мріє, щоб володарем землі була людина-хлібороб і щоб ніхто не мав права відібрати у неї зе¬мельного наділу.
А сон колише Христю і навіває іншу картину. І бачить вона себе у статках. І кидає кошти не на що інше, як на навчання грамоти і ремесла дівчат і покриток. «Школу таку відкрила. І диво: зовсім непутяще, що запопаде, а, дивись, год-другий побула – такою невси¬пущою хазяйкою робиться: і усе знає, все вміє» (Ч. 4. Р. 15). Отже, у сні наша героїня бачить майбутнє. Це вимріяне, краще, вільне життя, в якому немає гноб¬лення, визиску людини людиною. Таке майбутнє було заповітним ідеалом і самого письменника.
Смерть матері й смерть Христі – гнівне засуджен¬ня несправедливого буржуазного суспільства. Жор¬стоким і немилосердним в гонитві за наживою вигля¬дає нижчий прошарок панівної верхівки суспільства: Загнибіда, Здір, Рубець, Книш, Колісник, їхні наміри егоїстичні. Усі вони дбають лише про власну наживу, не виявляючи співчуття до інших.
Світ, у якому панують вовчі закони, виштовхує ще одну «пропащу силу». І якщо Чіпка в пошуках прав¬ди свою силу витратив у стихійній помсті, зійшов на хибний шлях і загинув, то Христина сила пропала ще невитраченою. Тому автор показує її в передсмертно¬му сні, де вона ніби продовжує жити й розкривається як достойна, гідна поваги людина.
Головна сюжетна лінія – життєвий шлях Христі – наскрізна, стержнева, організуюча. Вона пе¬реплітається з лініями інших персонажів роману, які допомагають повніше розкрити головний образ.
Майстерно змальовано представників новоспеченого панства, сільських глитаїв, породжених капіталістичною дійсністю. Зловісна постать для Христі – Грицько Супруненко. Не одну душу занапа¬стив, не одну сім'ю розорив. Він жорстокий, скупий, по-звірячому ставиться до беззахисних селян. Це він – причина всіх Христиних бід.
Якщо Супруненко почав розорювати сім'ю При¬тик, то Карпо Здір розорив родину остаточно. Не встигла померти мати Христі, як він розпорядився їхнім майном: хату спродав жидові, а землю привлас¬нив, – і цим самим вижив Христю з Мар'янівки.
Викрито у творі й міську буржуазію. Загнибіда, Колісник, Рубець, Проценко були безпосередньо при¬четні до долі головної героїні. Христя потрапляє в найми до Загнибіди. Це жорстока, розпусна людина, вбивця своєї дружини. Розбагатів на шахрайстві. Це він своїми злочинними діями змусив Христю віятись від одного прихистку до іншого.
Проценко – український «народолюбець». Він ви¬дає себе за інтелігента, українофіла. Говорить про на¬родне горе, про українську мову, літературу, на словах проповідує любов до людини, а насправді робить зворотне. Це егоїст, розпусник. Його девіз: «Життя – вдача; бери від нього, що дає воно, бери на час, зна¬ючи, що нема на світі нічого вічного. Не давай зівака, коли воно саме дається тобі до рук». Негідник і ли¬цемір, удаючи з себе заступника бідних людей, Проценко зваблює і підманює Христю, чим штовхає її на згубний шлях.
Колісник – у минулому крамар, тепер земський діяч, великий землевласник. Він накрав земських грошей, «строячи мостки та греблі, жорстоко експлуатував селян і від цього розбагатів». Загарбавши сотні десятин землі,
с.37
графський маєток Великий Кут, Колісник став одним із керівників земства, крав, об¬дурював, пригноблював людей. Цей 80-річний багач підманює Христю. Дарує їй гроші, дорогі шовки, тримає її біля себе як утриманку, ревнує, докоряє, гнітить її, перетворює Христю на рабиню.
Рубець і його дружина Пистина Іванівна також виявились не з привітних хазяїв наймички Христі. Рубець хвалиться перед гостями: «Добра робітни-ця»,– але не жаліє дівчини, змушує тяжко працюва¬ти. Хазяї виганяють Мар'ю, а «Христя виконує те¬пер усю роботу за двох...». Під кінець Рубець зводить рахунок і з Христею: дає їй дві зелені бумаж¬ки... І – на вулицю.
Проти хижацтва, сваволі буржуазії і дворян підно¬сить голос протесту інтелігент і демократ, товариш Христі Лука Федорович Довбня: «Я вам усе по правді скажу. Не вірте ви нікому, усе то брехня. Як давно колись крали, так і тепер крадуть...» Про Довбню говорили, що він «розумний чоловік», «нігіліст», «просвітитель».
Критика пореформеної дійсності в романі «Повія» має різко викривальний, революційно- [?] демо¬кратичний характер.

Під час композиційного аналізу варто вдатися до бесіди, поставивши ряд запитань:
1. Розкажіть про життя Христі в батьків.
2. Як проходили Різдвяні свята на селі? Участь у них Христі.
3. Чому померла Христина мати?
4. Які думки у дівчини викликало наймитування в місті?
5. Чи мала Христя свій власний притулок?
6. Чому вона знову повертається в місто?
7. Розкажіть про життя дівчини в наймах.
8. Хто такий Григорій Петрович Проценко?
9. Чи була Христя обдарованою натурою? Назвіть її позитивні риси.
10. Розкажіть про перебування Христі у Веселому Куті.
11. Чим зумовлений земський обід у Колісника?
12. Охарактеризуйте бабу Оришку. Чи можна ска¬зати, що вона накликала своїм ворожінням на Хрис¬тю біду?
13. Чи можна вважати кульмінаційним моментом у житті головної героїні самогубство Колісника?
14. Назвіть кульмінаційні точки в сюжетній лінії Христі.
15. До кого Христя під час своїх поневірянь стави¬лася якщо не з повагою, то зі щирим співчуттям?
16. Поясніть слова з передсмертного сну Христі: «Вона ходить по полю, по котрому поросло жито, пшениця».
17. Чи можемо ми сказати, що Христя бачить віщий сон?
18. Чи актуальний роман Панаса Мирного сьо¬годні?
Складання схеми – цікава пошукова робота. Учні вже набули умінь у визначенні сюжетних моментів. Нове завдання змусить застосувати теоре¬тичні знання на практиці.

Композиція роману «Повія»
Експозиція    Знайомство з Мар'янівкою, з сім'єю Притик, з Христею

Зав'язка    Перехід Христі в місто. Примусове наймитування в Загнибіди

Розвиток дії
Смерть матері. Наймитування в Рубця. Зрадливе кохання Проценка. Утриман¬ка Колісника

Кульмінація    Статус готельної професійної повії, ву¬лиця, загибель

Розв'язка
Передсмертний сон: мрія про вільне, гідне людини майбутнє


Роман «Повія» відзначається високою художньою майстерністю, справжньою народністю. Компо¬зиційній манері Панаса Мирного притаманно почи¬нати твори пейзажним описом. Так, наприклад, розділ «У селі» відкриває осінній, смутний пейзаж. Він передує тим тяжким подіям у житті героїв, які на них очікують. Пейзажі-замальовки окреслюють розділи: чи то починають, чи то закінчують їх. Пись¬менник ніколи не дає опису похмурої години: мряки, дощу, заметілі, коли на серці в героя радість.
Щодо портрета, то у Панаса Мирного, як і в більшості письменників, опис зовнішності персона¬жа подається при першій зустрічі. Якщо найприкметніший у портреті Чіпки – хижий погляд, то у Христі – іскорки в зіницях.
Мова роману багата на образні порівняння, епітети, фразеологізми, часто взяті з народних уст. Письменник використовує народні прислів'я: «Жит¬тя – що довга нива, поки перейдеш – і поколешся, і поріжешся на гострій стерні», «Гора з горою не схо¬дяться, а чоловік з чоловіком зійдуться», «Сон – не потіха, хто спить, той не грішить», «З щастя та з горя скувалася доля».
Мабуть, ніхто з прозаїків-попередників не пере¬дав так майстерно й повно всіх барв української на¬родної мови, як це зробив Панас Мирний. Його фра¬за поетична, пісенна, слова переливаються, мов зо¬лоті перли: «Молодіж завжди кохає волю, пестить інші надії – весну справляє». Яскравість, емоційність, оригінальність, точність – характерні риси письма Мирного. Читач захоплюється чудовими замальовками розкішної природи чи то проймається співчуттям до страдницької долі героїв.
Високу оцінку твору дав І. Франко: «Точне знайомство з життям, пластичне зображення, тонке і глибоке психологічне спостереження, прекрасна ба¬гата мова» [Франко І. Літературно-критичні статті. – К., 1950. – С. 377].
У 1961 році за романом «Повія» знято фільм.

 

Яндекс.Метрика >