загрузка...
-->
Реферат на тему: Ольга Кобилянська (1863-1942) PDF Печать E-mail

Реферат на тему: Ольга Кобилянська (1863-1942)

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863р. в мiстечку Гура-гумора (тепер Гура-Гуморулуй, СР Румунiя), на окраїнi колишньої Австро-Угорської iмперiї, яка у XVIII ст. загарбала Пiвденну i Пiвнiчну Буковину. Родичi О. Кобилянської прийшли на Буковину з Галиччини. Батько її був дрiбним урядовцем, суворою на вдачу людиною. Мати – м'якою, лагiдною, всiм серцем вiдданою своїм дiтям, виховання яких було для неї найсвятiшим обов'язком.
У великiй родинi Кобилянських п'ятьох синiв посилали до гiмназiй, згодом двоє з них вивчились на юристiв, один був гiмназiальним учителем, один вiйськовим, а Ольга, як i її сестра Євгенiя, мали стати добрими господинями, матерями, займатися хатнiми справами. I тому, що батьки не могли дати належної освiти всiм дiтям, i тому, що за тодiшньою неписаною традицiєю, яка панувала в мiстечковому середовищi, iнтереси жiнки повиннi були обмежуватися кухнею, дiтьми та церквою. Не дивно, що О. Кобилянська закiнчила лише чотири класи народної школи, здобувши, за її висловом, тiльки основу «для дальшого розумового розвою». Спочатку розвиток молодої дiвчини вiдбувався пiд впливом братiв, зокрема старшого Максимiлiана, який пiдтримував її лiтературнi зацiкавлення, а також приятельок – Софiї Окуневської, Августи Кохановської – непересiчних для того часу жiнок. Цей жiночий трiумвiрат шукав свого iдеалу в життi, цiкавився мистецтвом, намагався вирватися з сiрої буденщини, мав високi громадянськi прагнення. С. Окуневська згодом здобула вищу медичну освiту, брала участь у громадському життi, захоплювала своєю iнтелiгентнiстю I. Франка, В. Стефаника, а Кохановська стала вiдомою художницею. Обидвi вони мали значний вплив на молоду О. Кобилянську, допомагали їй розширювати кругозiр, заохочували до лiтературної працi. С. Окуневська перша почала прихиляти молоду письменицю до української мови й лiтератури.
Для О. Кобилянської лишався один-єдиний шлях культурного зростання, лiтературного розвитку – самоосвiта. Це був нелегкий шлях, пов'язаний з боротьбою за свою людську гiднiсть, за право розкривати й утведжувати власнi духовнi сили, служити своїм талантом людям. Займатися самоосвiтно в тих умовах означало стати на прю з суспiльно-полiтичними обставинами, якi сковували людину, з тими заскорузлими традицiями, що прирiкали жiнку на духовне нидiння.
Творчiсть О. Кобилянської раннього перiоду охоплює роки її лiтературного навчання (1880-1887), коли були написанi оповiдання «Гортенза, або Картина з життя однiєї дiвчини», «Доля чи воля?», «Видиво», «Людина з народу», повiсть «Вона вийшла замiж», у другiй, досконалiшiй редакцiї вiдома пiд назвою «Людина». Всi вони, як i деякi пiзнiшi, написанi нiмецькою мовою твори письменницi, характеризують початок її творчого шляху, внутрiшнiй перiод розвитку, що входить у нову фазу з появою українського варiанта повiстi «Людина». Цей раннiй перiод творчостi О. Кобилянської хоча й не позначений помiтними художнiми здобутками, все ж був важливим i плiдним у життi молодої письменницi.
Раннi твори Кобилянської засвiдчують, що їх авторка, переборюючи впливи сентименталiзму (насамперед романiв нiмецької письменницi Марлiт), поступово розширювала коло своїх життєвих спостережень, прагнула намалювати картини тогочасної дiйсностi, зобразити живi, реальнi образи, зокрема жiночi. По-рiзному, але переважно нещасливо складається доля героїнь раннiх творiв письменницi, якi, шукаючи щастя, часто зазнають розчарувань, скоряються тяжким життєвим обставинам. В кiнцi 80-х – у 90-х роках письменниця брала активну участь у фемiнiстичному русi на Буковинi i в Галиччинi, що виник тут пiд впливом захiдноєвропейських суспiльно-полiтичних вiянь, боротьба за рiвнi права чоловiка i жiнки. Як течiя в суспiльному життi цей рух не ставив перед собою завдань боротьби за докорiннi соцiальнi змiни. Та, незважаючи на певну обмеженiсть своєї програми, вiн викликав широкий резонанс у деяких країнах, зокрема й в Австро-Угорщинi, звернув увагу на нерiвноправне становище жiнки в тогочасному суспiльствi, на її уповiльнений духовний розвиток, на необхiднiсть активної боротьби за духовне розкрiпачення. Прилучення О. Кобилянської до жiночого руху спонукало її глибше замислюватися над соцiальними проблемами, студiювати працi К. Маркса, Ф. Енгельса, докладнiше вивчати свiтову лiтературу, зокрема твори письменникiв i вчених, якi дослiджували становище жiнки. Цей рух, зрештою, зблизив письменницю з дiячами української лiтератури, допомiг їй повнiше усвiдомити реальнi потреби безправної жiнки-трудiвницi. Свої мiркування про завдання жiночого руху О. Кобилянська висловила в доповiдi, виголошенiй 1894 р. на вiдкриттi «Товариства руських жiнок на Буковинi». Цей виступ дає ключ до розумiння свiтогляду молодої Кобилянської, допомагає збагнути ту духовну атмосферу, якою сповнено чимало творiв письменницi – насамперед повiстi «Людина» й «Царiвна». Однiєю з перших в українськiй лiтературi О. Кобилянська звернулася до вiдображення образiв жiнок-iнтелiгенток, якi шукають своєї дороги в життi, прагнуть вирватись iз застiйного мiщанського середовища, мають високi громадянськi iдеали, що пов'язанi не лише з роздумами про долю народу, а й з практичною дiяльнiстю на його користь.
O. Кобилянська розвивалася в рiчищi демократичних, реалiстичних тенденцiй української лiтератури; її новаторство базувалося на творчому переосмисленнi досягнень передових українських, росiйських i зарубiжних письменникiв. Вона була палкою прихильницею Шевченка i Марка Вовчка, твори яких перекладала нiмецькою мовою, Достоєвського, Толстого, Гауптмана, Iбсена i Андерсена, щедро черпала життєдайнi сили з народної творчостi, створивши на фольклорно-пiсеннiй основi один з кращих творiв української дожовтневої лiтератури – повiсть «В недiлю рано зiлля копала».
Основний, найпродуктивнiший перiод творчостi О. Кобилянської припадає на другу половину 90-х i 900-тi роки. Письмениця в цей час опублiкувала багато новел, оповiдань, повiстей, нарисiв, що приносять їй визнання не лише на Українi, а й за її межами – в Росiї, Болгарiї, Нiмеччинi та iнших країнах. Поряд з великим оповiдними формами (повiсть) вона розробляє жанри «малої» прози – пише соцiально-психологiчнi оповiдання з життя буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Iвана», «На полях»), настроєвi психологiчнi образки («Жебрачка», «Покора»), лiрико-драматичнi пейзажнi малюнки («Битва», «Пiд голим небом»), фiлософськi дiалоги («Вiн i вона»), алегоричнi поезiї в прозi («Рожi», «Акорди», «Там звiзди пробивались»), афористичнi мiнiатюри.
О. Кобилянська пристрасно любила музику, взагалi мистецтво. У кiлькох оповiданнях та новелах вона майстерно змалювала талановитi мистецькi натури. У багатьох творах виступає поетом-пейзажистом. Тонко вiдчуваючи красу природи, письменниця дала майстернi зразки пейзажної лiрики, надиханi красою карпатських гiр. Письменниця шукала гармонiї мiж людиною i природою, розглядала останню як одне iз джерел духовного збагачення людини. Саме тому її так боляче вражало порушення цiєї гармонiї, варварське ставлення до природи. У творчостi О. Кобилянської все виразнiше починають звучати соцiальнi мотиви, якi вона трактує з позицiй письменницi-демократки, посилюючи й поглибюючи той реалiстичний напрям в українськiй лiтературi на зламi двох столiть, що його репрезентували I. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник. Найвищим досягненням О. Кобилянської на цьому шляху стала повiсть «Земля». Повiсть «Земля» – ця вершина психологiчного реалiзму Кобилянської – поставила її авторку в ряд найвидатнiших українських художникiв слова початку XX ст. Iнсценiзована, екранiзована, перекладена багатьма мовами народiв СРСР та зарубiжних країн повiсть письменницi завдяки великiй життєвiй правдi, високiй художностi стала одним з найпопулярнiших творiв української лiтератури, ввiйшла у свiтову культурну скарбницю – поряд з такими творами, як «Земля» Е. Золя, «Мужики» А. Чехова, «Селянин» В. Реймонта.
На початку 900-х рокiв творчiсть О. Кобилянської продовжує розвиватися головним чином у реалiстичному напрямi, про що свiдчать оповiдання й повiстi «Слiпець», «Через море», «За готар», «Думи старика», «В долах», «Нiоба», «За ситуацiями». Проте, прагнучи розширити сферу своїх художнiх пошукiв, письменниця звертається до осмислення деяких абстрактно-символiчних тем i образiв («Акорди», «Хрест», «Мiсяць» та iншi), знаючи певного впливу модернiстьских течiй. О. Кобилянська – майстер не лише великих прозових форм, а й малих (новела, поезiя в прозi). Вона спиймала довколишнiй свiт, свiт людської душi у їх масштабах i мiнiатюрних виявах, демонструючи володiння як широкими епiчними мазками, так i лаконiчно сконденсованими. Художнє мислення письменницi в жанрi малої прози, зокрема поезiї в прозi, має свою специфiку. Чимало з цих мiнiатюр експериментального характеру. Кобилянська прагнула у лаконiчнiй, експресивнiй формi, за допомогою образiв-алегорiй вiдтворити певнi стани душi, змалювати певнi явища природи, людського життя. Цей мiнiатюрний свiт О. Кобилянської мовою символiв вiдбиває реальний свiт буття у бiльш чи менш реалiстичних формах його вияву. До творiв цього жанру належать мiнiатюри «Рожi» (1896), «Там звiзди пробивались» (1900), «Смутно колишуться сосни» (1901), «Слiпець» (1903), «Через море» (1903), «Мої лiлеї» (1903), «Хрест» (1906), «Весняний акорд» (1910) та iншi. Вони мають глибоко iндивiдуальний характер, вiдображають прагнення письменницi передати своє бачення свiту, свої внутрiшнi переживання. До алегорiй О. Кобилянська зверталася неодноразово, зокрема в тих випадках, коли мала намiр втiлити в художнiх образах певнi морально-етичнi й фiлософськi категорiї (добро, вiрнiсть, совiсть, iстина). У творах малих жанрiв (новели, нариси, поезiї в прозi) О. Кобилянська художньо вiдобразила чимало особистих переживань, якi переповнювали її чуйну душу. Творчiсть допомагала письменницi переносити страждання, бiлий папiр приймав болi її серця, тугу за гармонiйним щасливим життям.
О. Кобилянська шукала рiзних форм вияву свого таланту, виступала в рiзних жанрах – вiд лiричних поезiй у прозi до роману. В жанрi малої прози, може, найяскравiше виявилося її художнє новаторство, яке ввiбрало i кращi нацiональнi традицiї, i творчо переосмисленi впливи росiйської, нiмецької та iнших зарубiжних лiтератур. Мала проза О. Кобилянської, зокрема її новели, поезiї в прозi, засвiдчує тяжiння авторки до лаконiзму й образностi художнього мислення, музики слова.
У повiстi яскраво заяснiло новаторство О. Кобилянської як художника слова. Воно виявилося в своєрiдностi трактування традицiйної для української лiтератури теми, в оригiнальностi художньої манери. Тут маємо природне поєднання фактiв i явищ тогочасного реального життя, огорнутого серпанком романтичностi, i фольклорно-баладних мотивiв з вiдсвiтом цього життя у спецiфiчнiй формi народних казок та легенд-оповiдей.
Подальша творчiсть письменницi проходила в умовах лихолiття першої свiтової вiйни, в умовах румунського поневолення краю, коли українська культура, зокрема лiтература, переслiдувалася, заборонялася. Тi суворi випробування, що випали на долю письменницi, позначилися на її творчостi. Роздуми й переживання перiоду першої свiтової вiйни знайшли своє втiлення в нарисах та оповiданнях «Юда», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жiнки», «Назустрiч долi», «Зiйшов з розуму», написаних у 1915-1923 рр. Чуйна, наче мембрана, до людських страждань письменниця-гуманiстка пристрасно ненавидiла вiйну. Пiд час кривавих баталiй 1914-1916 рр. вона опинилася на теренi воєнних подiй (через Буковину деякий час проходила лiнiя фронту мiж цiсарськими i царськими вiйськами). Муки, смерть, руїни, спричиненi братовбивчою вiйною, до глибини душi вражали О. Кобилянську. Вони спонукали митця-громадянина виступити в оборону людяностi, справедливостi, миру на землi. Це була принципова позицiя українського майстра слова, який приєднав свiй голос до всiх чесних художникiв – викривачiв iмперiалiстичної вiйни, що несла народам смерть i руїну.
У 20-30-тi роки письменниця продовжує розробляти соцiальнi та морально-етичнi теми з життя буковинського селянства. Одне з кращих творiв цього перiоду оповiдання «Вовчиха» тяжiє до жанру повiстi.
Довгий i складний шлях пройшла О. Кобилянська. Протягом пiвстолiття виступала вона в лiтературi, вiдображаючи життя народу в його рiзноманiтних виявах, духовнi прагнення iнтелiгенцiї, малюючи природу рiдного краю. Письменниця утверджувалася в українськiй лiтературi поступово, в процесi переходу з нiмецької на українську мову, опанування культурних надбань рiдного народу, реалiстичного методу. Художньо осмислюючи той життєвий матерiал, що був їй найбiльше вiдомий, О. Кобилянська створила цiлу галерею образiв iз середовища демократичної iнтелiгенцiї, втiливши в них свої погляди на соцiальнi й морально-етичнi проблеми часу.
Безперечною заслугою письменницi є те, що вона однiєю з перших в українськiй лiтературi змалювала образи жiнок-iнтелiгенток, яким притаманнi вищi духовнi iнтереси, прагнення вирватись iз тенег буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жiнку, показуючи її високi духовнi пориви, О.Кобилянська утверджувала передовi погляди на життя.
Поглиблення й розширення свiтогляду О. Кобилянської зумовило її звертання до життя селянства. Письменниця розкривала його крiзь призму складних психологiчних, морально-етичних переживань героїв. У творах з життя села, насамперед у повiстi «Земля», особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменницi, глибина її психологiчного аналiзу, який давав змогу показати соцiальну зумовленiсть психологiї людини, передавати найтоншi порухи її душi. Письменниця виявила високу художню майстернiсть i в малих оповiдних жанрах, i в широких повiстевих формах. Проза О. Кобилянської в її кращих зразках – це iнтелектуальна проза, в якiй вiдбилися iдейнi й художнi пошуки свiтової лiтератури кiнця XIX – початку XX ст., складовою частиною якої є українська лiтература.

 

Яндекс.Метрика >