...
Петро Гулак-Артемовський та його творчість PDF Печать E-mail

Петро Гулак-Артемовський та його творчість

Відносно невелика за обсягом поетична спадщина П. Гулака-Артемовського заслужено посідає одне з почесних місць на «українському Парнасі». На протязі вже багатьох десятиліть читачі захоплюються його поетичним талантом, його майстерністю у використанні чудових скарбів народної української мови. І разом з тим – безнастанно дивуються з разючих контрастів у творчості поета, в його біографії – на всьому протязі довгого його життя й поетичної діяльності.
Справді, як поет Гулак-Артемовськнй починає виступати – одночасно російською та українською мовами – в різноманітних, здавалося б, майже взаємно виключаючих поетичних жанрах, немовби в різних стильових манерах. Надрукувавши великий цикл пишномовних переспівів «священної», біблійної поезії та наслідувань французьких класиків XVII–XVIII ст. ст., – творів, пройнятих релігійним пієтизмом і настроями жорстокої політичної реакції, що характеризувала політику царської Росії кінця 10-х років XIX ст.,– поет незабаром переходить до численних новаторських спроб – прагне в кількох напрямках художньо використати українське народне слово. Чимало його поезій мали виразну, різко підкреслену суспільно-прогресивну спрямованість.
Минає проте небагато років – і ця прогресивність змінюється відвертим переходом на консервативні, а то й реакційні позиції: поет вихваляє такі малопривабливі дії царського уряду, як придушення польського повстання 1830–1831 рр., всіляко запобігає перед своїми чиновними, впливовими покровителями («благодійниками»), пише велерічиві (хоча й талановиті) слізніші з приводу незначної затримки йому «генеральського» ордена й т. ін.
Таких контрастів у творчості й біографії Гулака-Артемовського чимало. Про них треба знати, щоб вірно зрозуміти творчість поета, ім'я якого знайоме кожному школяреві в нашій країні, – Петра Гулака-Артемовського.
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 16 січня (ст. ст.) 1790 року в містечку Городищі на Черкащині. Батько його, священик городищенської церкви, походив з козаків. Один з предків поета, Іван Гулак, в 1669-1675рр. служив генеральним обозним при гетьману Петрові Дорошенку, тобто був одним із шести головних старшин війська Запорозького. Проте багатства й маєтків він не лишив, і його нащадок володів лише невеликим хутором Гулаківщина з 36 десятинами землі. В родині зберігався переказ про те, що батька поетового, який відзначався палким патріотизмом, під час Коліївщини жорстоко покарали різками польські пани. Як розповідав історик М. І. Костомаров, поет зберігав ці різки-і охоче показував їх гостям.
Одинадцяти років П. Гулака-Артемовського віддали до бурси, а згодом до Київської академії, яка в ті часи давала елементи нижчої і вищої освіти не лише духовної, але й світської: в академії викладалась і математика, і початки природничих наук, і елементи медицини, і навіть французька мова. В академії майбутній поет пробув до 1813 року.
Значно пізніше, вже будучи у великих, «генеральських» чинах, поет, згадуючи шкільні роки, іноді дуже мальовничо описував всілякі злигодні, що їх йому доводилося тоді зазнавати. Зараз важко сказати, наскільки ці розповіді відповідали дійсності: і батькова посада, і нехай невеликий, але все ж таки власний хутір, і, нарешті, його становище «своєкоштного» учня (тобто такого, що перебував на утриманні родичів), – все це мало в'яжеться із зворушливими анекдотами про те, як хлопчикові доводилося живитись недоїдками кавунів біля чумацьких возів на базарах чи просити Христа ради, щоб його підвезли додому на вакації.
Розповідали, що академію Гулак-Артемовський залишив через смерть коханої дівчини. Дехто говорить, що поет залишив академію, не скінчивши в ній курсу, проте цьому суперечить «указ» вищого духовного відомства, синоду, від 25 листопада 1814 р. – про «звільнення Київської академії студента, що закінчив курс богословського навчання, Петра Артемовського від духовного звання в світське, щоб він міг вибрати рід занятьь» і т. д. Подібні «звільнення» звичайно практикувалися по відношенню до молодших синів священиків, – щоб зменшити кількість, претендентів на попівські місця.
Хоч би там як, але, поховавши кохану дівчину й сказавши на її могилі «тепле слово», яке справило «глибоке враження на всіх присутніх», юнак залишив і академію, і Київ. Чотири роки живе він десь на Правобереж

 

Яндекс.Метрика >