загрузка...
-->
Конспект уроку «Шукав, гірко помилявся, каявся, знову шукав і часто напівголодний працював, працював до останнього віддиху, всіма відкинений і забутий». Життєвий і творчий шлях Володимира Винниченка PDF Печать E-mail

Тема. «Шукав, гірко помилявся, каявся, знову шукав і часто напівголодний працював, працював до останнього віддиху, всіма відкинений і забутий».  Життєвий і творчий шлях Володимира Винниченка
Мета: познайомити старшокласників з біографією письменника, звивистістю його життєвого шляху. Розкрити його громадську і політичну діяльність. Поглибити знання з історії про УНР. Прищепити зацікавлення творчістю письменника. Виховувати у старшокласників любов до України.

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети уроку.
ІІ. Виклад нового матеріалу
1.    Епіграфом уроку можуть стати слова письменника:
«Моя давня мрія – цілком віддатись мистецтву і науці.
Але є щось, що називається сумлінням,  і це сумління не дозволяє
цього робити. “Інстинкт”, як у собаки, що не може за чимось не
гнатися. Хоча б і всупереч особистим інтересам і бажанням»
Володимир Винниченко
Після аналізу такої позиції письменника вчитель переходить до розповіді про життя митця і громадського діяча.

2.    Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) в робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.       
У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув'язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше — 1906 p.).
У 1902 р. Винниченко заявив  про себе як літератор: опублікував твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет « Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.
У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Кіевской Старины».
У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші.
У 1909 році Михайло Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». «Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників, — писав Франко в рецензії на збірку оповідань Винниченка „Краса і сила“ (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка».
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Києві й посаджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».
У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).
Протягом 1910—1913 pp. письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). В цей час у російському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».
У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі.
Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п'єсу «Брехня» («Ложь»).
У 1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату.
Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки.  У 1918р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості.
Болісні роздуми Винниченка про роз'єднаність українців відбились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.
За два місяці до еміграції він записав у «Щоденнику»: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».
В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» (Історія української революції. Березень 1917 р. — грудень 1919 р.) — твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу.
За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Але більшовики, на його думку, недостатньо враховували національний фактор. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національніша», тісніше пов'язана з історичним минулим України.
Наприкінці 1919 року Винниченко спробував цю ідею втілити у життя. Він вийшов із УСДРП і організовав у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган — газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції комунізму.
На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, із кооптацією у члени ЦК КП(б)У.
Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.
Протягом 1924—1928 pp. «Рух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка в 23 томах.
У 1930—1932 pp.. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зібрання творів» письменника в 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.
У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП (б) У 1933 року, і з того часу творчість В.Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».
Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.
Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.
Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому місті Мужен.

Творчість Винниченка розпадається на два періоди:
-    перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905;
-    до другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.
П’ятдесят літ Володимир Винниченко трудився на літературній ниві. Писав на високому світовому рівні , створив понад сто оповідань, п'єс, сценаріїв, статей і памфлетів, історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чотирнадцять романів (один із них незавершений). Саме цей письменник вважається зачинателем української фантастики: первістком у цьому жанрі стала Винниченкова «Сонячна машина». Велику цінність має і Винниченків «Щоденник».

ІІ. Осмислення матеріалу.
1.    Узагальнити вивчене про особу В.Винниченка у вигляді сенкану (неримованого вірша з п’яти рядків).
Наприклад:
Винниченко
Талановитий, небайдужий
Творив, вболівав, діяв
У його душі боролися митець і політик
Патріот

2.    Сформулюйте свою думку про постать Володимира Винниченка, осмисливши основні положення схеми.



ІІІ. Підсумок уроку
Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, зажди привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли він жив і творив.
Звичайно, не можна розмежовувати Винниченка - політика і Винниченка –письменника, але варто розуміти, що як каже визначний митець, Винниченко в красному письменстві йшов шляхом послідовного служіння реалізмові і, маючи необхідний талант, поставив своє ім’я в перший ряд найвидатніших письменників України першої половини ХХ століття.
І хоч письменник жив далеко від рідної України і за її межами завершив свій шлях, але творив для неї, для її майбутнього... Творив і свято вірив у відродження української нації.
"Україна завжди і постійно стояла в центрі його шукань, мрій, болючих згадок і ностальгійних страждань. Вона завжди ятрила і пекла його душу" (Г. Костюк).
ІV. Домашнє завдання. Вивчити біографію письменника, скласти хронологічну таблицю. Прочитати оповідання «Краса і сила».







 

Яндекс.Метрика >