...
Конспект уроку: Генріх Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків для цивілізації та душі. PDF Печать E-mail

Конспект уроку: Генріх Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків для цивілізації та душі.
Мета: з'ясувати особливості творчого шляху Г. Белля, проаналізувати його оповідання
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», визначити провідний мотив твору і
функції обірваної цитати, створити умови для подальшого усвідомлення
злочинної суті війни та її неприпустимість.
Обладнання: портрет Г. Белля
ХІД УРОКУ
І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Вибірково перевірити виконання творчої домашньої роботи.
2. Як склалася доля Г. Белля у 1933—1945 pp.?
ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ
Слово вчителя з елементами бесіди.
Генріх Белль — один із найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йому довелося жити у складний період історії своєї країни, коли жорстокі війни визначали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула і письменника, і його родину: батько Генріха Белля пройшов солдатом усю Першу світову війну, сам Генріх шість років воював на фронтах Другої світової. Трагічні фронтові події, їх марність та жорстокість багато у чому визначили сенс життя і творчості письменника.
Тему війни покладено і в основу одного з шедеврів письменника — оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». І перше, що впадає в око,— незвичайна назва оповідання. А відтак з'ясуймо, чому воно називається так незвично.
(Текст давньогрецького двовірша-епітафії записується на дошці: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».)
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» — це початок давньогрецького двовірша-епітафії про битву у Фермопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину загинули спартанські воїни царя Леоніда. Автором епітафії був Сімонід Кеоський а у Німеччині вірш став відомим у перекладі Фрідріха Шиллера.
1.    Що ви знаєте про Спарту і, зокрема, вислів «спартанське виховання»?
Поняття «спартанське виховання» дійшло до наших днів, засвідчуючи надзвичайно високий рівень патріотичного, духовного й фізичного гарту юних жителів Спарти. Про мужність, волю та витримку, що гартувалися у спартанських школах, і досі ходять легенди! Воїн-патріот, здатний щомиті стати на захист вітчизни,— ось хто був ідеалом спартанців.
2.    А чому, на вашу думку, саме так назвав своє оповідання німецький письменник? Цим заголовком письменник говорить про подібність між школою довоєнної
Німеччини та школою античності, головне завдання яких полягало у підготовці юнаків до справедливих воєн.
3.    Та чи йдеться про цілковите ототожнення?
Навпаки, лицемірна німецька імперія, пускаючи туману молоді та ототожнюючи
себе з гармонійною, осяяною славою античністю, спотворила спартанську патріотичну систему виховання, додавши до неї відкриту теорію расизму та шовінізму, просякнуту зневагою до людей, культ грубої сили, грабіжництва і поневолення інших народів.

2. Аналіз оповідання за питаннями.
1.За яких обставин герой опиняється у класній кімнаті, де на дошці написано  цю фразу?
Головний герой твору, звичайний німецький юнак, через три місяці після закінчення навчання потрапляє до стін рідної школи як жалюгідний обрубок кривавої війни, до


якої так старанно, настирливо й довго готував його цей дім знань, перетворений тепер на «мертвий дім», місце смерті. Слова, винесені у заголовок повторюються і наприкінці твору, в його кульмінації (точка найбільшого напруження), ніби підсумовуючи все описане.
2. Чому фраза, яку винесено у заголовок, не закінчена?
По-перше, герой не встиг дописати її на дошці під диктовку учителя, тому що
його мобілізували у діючу армію. А по-друге, що є найсуттєвішим, спартанці, які полягли під Фермопілами, гинули не марно: їх смерть стала прекрасною легендою, символом патріотичного свідомого служіння вітчизні. Вони завершили своє діяння, і слова, що оповіщають про це,— теж завершені. А фраза, винесена в заголовок оповідання, лише прекрасно розпочинається, нагло обриваючись на півслові: юні німецькі хлопчики так і не стали героями, на роль яких їх так натхненно готували.
3.Чому герой так довго не міг впізнати, де він знаходиться?
І фриз Парфенона, і портрет самого Фріца і всіх їх — од великого курфюрста
до Гітлера, і погруддя Цезаря, Цицерона й Марка Аврелія, і «великий і яскравий, плаский, як старовинна гравюра», краєвид Того, і зала малювання — «буда, де цілих вісім років, рік у рік, малював вази й писав шрифти»,— яка перетворилася тепер на палату для важкопоранених, відокремлених від мертвих, і темно-жовтий слід від хреста, що колись висів на стіні,— всі ці аксесуари могли бути у кожній класичній гімназії, яких лише у Берндорфі, рідному місті головного героя, було аж три — «гімназія Фрідріха Великого, гімназія Альберта і — може, краще було б цього й не казати, — остання, третя, звалася гімназією Адольфа Гітлера».
4. Що саме дозволило героєві впізнати місце, де він знаходився?
Завдяки фразі, написаній, точніше, не дописаній на дошці, він впізнає місце,
де отямлюється. Вона має вирішальне значення щодо моменту «впізнавання» героєм істинної суті речей. Лише кров і біль реальної борні змивають декор насаджених фашизмом ілюзій. І справжнє життя доводиться пізнавати від початку.
«Та годі було сподіватися, що по всіх інших школах писали на дошках моєю рукою. Ось він, ще й досі стоїть там, той вислів, що його нам звеліли тоді писати в тому безнадійному житті, яке скінчилося лишень три місяці тому: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»,— думає, щоб переконати себе у правді, солдат, який знає, що реальним є лише власний болючий досвід.
5. За яких обставин побачив герой кінець фрази?
Кінець фрази юнак побачив, коли пожежник, який допомагав поратись із пораненими, одступив від дошки. Він виявився шкільним сторожем Біргелером, у тьмяну маленьку кімнату якого, де пахло пилюкою і дешевим тютюном, хлопець бігав пити молоко. Саме постать Біргелера, з яким герой пов'язує приємні спогади дитинства та школярства, стає безсумнівним підтвердженням того, що все, що з ним відбувається, і є дійсністю.
Тепер герой здатен поглянути на себе і побачити свою справжню долю — «в мене не було обох рук, не було правої ноги, тому-то я одразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися...»
6. Чому героя майже позбавлено індивідуальних рис?
Перед обличчям смерті все це зайве. Генріх Белль ніби хоче, щоб ми зрозуміли, що війна калічить, «пожирає» всіх без винятку, незалежно від віку, характеру, соціального стану тощо.
Ці молоді хлопці, ще вчорашні учні, навіть не знають, заради чого вони проливають кров. Просто чиясь могутня, владна рука закинула їх на фронт, послала на неминучу смерть. Саме в цьому і полягає велика трагедія тодішнього покоління («...а в шкільному календарі проти мого прізвища буде написано: «Пішов зі школи на бойовище й поліг за... Але я не знав за що»).    
Учорашні школярі, які ще не встигли нічого побачити в житті, так і не навчилися ненавидіти «ворога», хоча й пізнали зневагу до тих, хто послав їх на смерть,
7) Як ставиться до цього «невідомого героя» автор?


Хоч оповідання побудовано як внутрішній монолог головного персонажа,
у ньому присутній голос автора, що властиво творчій манері Г. Белля. Ми відчуваємо, що автор любить свого героя, співчуває йому, тривожиться про його майбутнє, переживає з ним навіть фізичний біль, намагаючись притлумити його («я виплюнув сигарету й закричав: коли кричиш, легшає; треба лише кричати дужче; кричати було так гарно, я кричав як оглашенний») чи втамувати спрагу («я почав пити, то була вода, вода — божественний трунок; я відчував на губах металевий смак посудини, з насолодою чув, як багато ще там води...»).
Спільною стає ненависть до кабінету малювання, що виявився місцем жаху та смерті («Серце в мені не озивалось. Чи то б воно тоді не обізвалося, якби я опинився в тій буді, де цілих вісім років, рік у рік, малював вази й писав шрифти... Я ненавидів ті уроки над усе в цілій науці, я годинами гинув з нудьги і ніколи не потрапив до ладу змалювати вазу або написати літеру»). Ось тільки тепер пекуча ненависть до остогидлих ніби вилинялих стін «перетворилася» на порожнечу: і автор, і солдат-школяр уже не мають сили щось ненавидіти («Ніщо не озивалося в мені, і я мовчки похитав головою»).
8) Як закінчується оповідання і чому саме так?
Оповідання раптом обривається (так само, як і давньогрецька епітафія!), і ми
не знаємо,що трапиться з юнаком: чи виживе він, чи помре, чи знайде своє місце в цьому страшному світі. Але тут найважливішим є те, що не можна не звернутися до чітко проведеної письменником в оповіданні паралелі з «Апокаліпсисом»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її; побажають умерти, але смерть утече од їх».
Як відомо, для показу того, що принесуть людям «останні часи», використовується саме така характеристика: час буде настільки страшним, що «живі будуть заздрити мертвим», тому що саме життя буде страшнішим за смерть. Фінал оповідання Белля переконує нас у тому, що для героя твору це біблійне пророцтво визначає відтепер його ставлення до життя, бо його власне становище дійсно таке, що смерть могла б стати бажаним порятунком від усіх страждань.
От і виходить, що збереження життя в плані фізичному виявилося страшним іспитом для душі людської, душі незміцнілої, яка ще не пізнала саму себе в цьому світі, але вже приречена на трагізм існування.
ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ
На думку письменника, в умовах війни залишитися по-справжньому живою людиною не вдається нікому. Але якщо з «мертвими» все зрозуміло — на них очікує «пам'ятник загиблому воїну» із Залізним хрестом і написом,— то як бути з тими, хто і вмерти не вмер, і живим бути не може?
Що очікує на тих, хто вже ніколи не зможе дописати на шкільній дошці начебто звичайну фразу з давньої історії, з тих часів, коли люди віддавали життя за батьківщину, не переймаючись міркуваннями, від яких нікуди дітися героєві Белля. І, можливо, власне те, що сам герой, будучи ще живим, зараховує себе до «полеглих», і є найстрашнішим звинуваченням війни?
Отже, письменник-гуманіст Генріх Белль заперечує війну як найстрашнішу форму знищення не тільки життя, а навіть самої можливості життя, тому що той хто пережив війну, тривалий час, якщо не завжди, буде вже «іншим», адже війна — це видіння з Апокаліпсиса, коли «живі будуть заздрити мертвим...»
V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Прочитати вірш О. Твардовського «Я загинув під Ржевом» і його пое «Василь Тьоркін».
2. На основі історичних матеріалів підготувати повідомлення про характер і особливості Великої Вітчизняної як складової частини Другої світової війни.

 

Яндекс.Метрика >