...
Конспект уроку: Борис Пастернак. Життя і творчий шлях митця. Еволюція від футуристських формальних пошуків PDF Печать E-mail

Конспект уроку: Борис Пастернак. Життя і творчий шлях митця. Еволюція від футуристських формальних пошуків до філософсько-поетичного осягнення «вічних тем». Особливості пейзажної лірики: одухотворення образів природи, передача настроїв потрясіння, захвату буттям; лейтмотивні образи (злива, заметіль, свіча, сад).
Мета: визначити етапи життєвого та творчого шляху Б. Пастернака, окреслити його
еволюцію від футуристських пошуків до філософсько-поетичного осягнення
вічних тем, проаналізувати особливості пейзажної лірики поета; поглибити
знання про представників «срібного століття» російської поезії, удосконалювати
навички складання конспекту лекції.
Обладнання: портрет Б. Пастернака.

ХІД УРОКУ
І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Вибіркова перевірка письмового завдання.
2. Питання до учнів.
1)Що таке футуризм? Які причини його виникнення? На яких засадах будувалася його естетика?
2)Як склалася доля поетів-футуристів?

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ
1. Завдання учням.
Скласти конспект лекції.
2. Слово вчителя.
Доля Пастернака, як і доля багатьох інших поетів — і не тільки футуристів,— склалася драматично, аби не сказати трагічно.
Борис Леонідович Пастернак народився 29 січня (10 лютого) 1890 року в Москві. У не дуже забезпеченій родині молодого живописця Леоніда Пастернака і піаністки Розалії Ісидорівни Пастернак-Кауфман мистецтво зливалося з повсякденним домашнім побутом, а навколишні провулки, двори і сади в околицях Каретного ряду були місцем щоденних прогулянок.
Хлопчик вирізнявся надзвичайною вразливістю. Зовнішній світ з болем вторгався у його ігри і сни. Коли Борисові було три роки, народився його брат Олександр, а незабаром батькові запропонували стати викладачем Московського училища живопису, ліплення і зодчества. Він отримав майстерню в головному будинку і невелику квартиру у двоповерховому надвірному флігелі, куди родина й переїхала восени 1894 р.
Леонід Пастернак ставав усе помітнішою фігурою артистичної Москви. Роза- лія Ісидорівна після декількох блискучих концертних сезонів перестала виступати перед публікою, присвятивши себе піклуванню про чоловіка і дітей, яких незабаром стало четверо. Це не означало повної відмови від професії, вона грала щодня по декілька годин поспіль, її уроки музики були істотним доповненням до бюджету родини.
Удома влаштовувалися музичні вечори. На них запрошували музикантів, письменників і художників. У найближче коло колег по училищу і друзів дому входили Поленов, Левітан, Серов, Касаткін. Величезну роль відігравало знайомство з Левом Толстим, а потім з Олександром Скрябіним.
Борис Пастернак ВВЕЖ^Б атмосферу рідного дому основою свого художнього становлення. Згодом він писав: «...Я син художника, мистецтво і великих людей бачив з перших днів і до високого і виняткового звик ставитися як до природи, як до живої норми».
Обставини дитинства й отроцтва описано у двох автобіографічних повістях Бориса Пастернака. Яскравість цих вражень визначило уміння писати з натури, яке він пізніше називав суб'єктивно-біографічним реалізмом. Сімейний уклад створив довічну звичку

до щоденної професійної роботи, і в 70 років Б. Пастернак міг із задоволенням сказати, що в його житті не було марно проведеного дня, коли б він не працював. «Що робить художника реалістом, що його створює? Рання вразливість у дитинстві,— думається нам,— і своєчасна сумлінність у зрілості»,— писав він про свій досвід 1945 р.
Хлопчик рано зрозумів, що навколишня дійсність чекає від нього відповіді - усвідомлення і втілення. Роботи батька, особливо натурні замальовки й ескізи, музичний світ станів і образів, який поставав під час щоденних занять матері, були саме такою школою, стихією перевтілення. Він відчував цю мову, вона була йому рідною. Він любив осмислювати і міркувати, де допомагало йому перемогти, пом'якшити тугу і щиросердечну знемогу. Нянька, Килина Гаврилівна, брала його із собою до церкви, розповідала про божественне та дивовижне.
Із молодшим братом вони грали у виставки картин, малювали, вигадували назви, влаштовували вернісажі. Видавали літературно-художній часопис. Влітку 1903 р. в Оболенському він, уперше сівши верхи, поїхав у нічне, його скинув кінь , під копита табуна... Хлопчик дивом не загинув, але зламана в стегні нога залишилася на все життя коротшою.
А трохи раніше, того ж літа, він був вражений і зачарований, почувши, як на сусідній дачі Скрябін складає свою третю симфонію. У цій геніальній музиці, що народжувалася у нього на очах, хлопчик із здивуванням впізнав навколишню природу, гудіння лісу, спів птахів. Відкриття, як він писав згодом, було рівнозначним рішенню, не відкладаючи, професійно навчатися музичної композиції.
І дійсно, одночасно з гімназією він практично пройшов курс консерваторії, однак вимоги, які він з юнацьким максималізмом ставив до себе, були нездійсненні, і він з болем відмовився від завершення музичної освіти і професії композитора.
Перемінивши спочатку обраний за легкість юридичний факультет університету на філософське відділення історико-філологічного, він хоче знайти опору у тім,
чого досягла наукова думка в ході свого багатовікового розвитку. Захоплено вивчаючи філософію, він тоді ж починає писати вірші і прозу. Та спроби прочитати ці перші досвіди хоч у вузькому колі наштовхнулися на нерозуміння і глузування. Ціною справжніх страждань він ще на два роки заборонив собі ці заняття.
Серйозно і глибоко займаючись філософією, Пастернак тяжів до академічної вузькості. Прагнучи на місці ознайомитися з живим і високим проявом сучасної філософської думки, він на три літніх місяці 1912 р. поїхав до Марбурґа, де викладали Герман Коґен, Пауль Наторп і Ніколай Гартман.
Він успішно прочитав доповіді на засіданнях трьох семінарів. Професор Коґен запропонував йому після закінчення Московського університету повернутися до Німеччини для підготовки до докторського ступеня. Але рішення кинути філософську кар'єру на той час було уже прийнято. Етапи формування    Після короткої поїздки до Італії Пастернак восени повернувся до Москви, щоб,
особистості    закінчивши університет, пробиватися у літературу, заробляючи на свої скромні аскетичні витрати працею, знайомою йому ще з гімназичних років: він давав уроки дітям із заможних родин і певний час викладав на дешевих приватних курсах для робочої молоді.
В університетські роки в Пастернака сформувалися певні погляди й уявлення, які допомогли йому у подальшому пережити роки воєн і втрат. До таких поглядів належить його вміння жити, нічого не накопичуючи і не бентежачись через втрати. «Втрачати у житті необхідніше, ніж здобувати,— писав він. — Зерно не проросте, якщо не вмре».
Ніщо з юнацьких занять Пастернака не змарнувалося. Його вірші і проза явно свідчать про рано розвинене пластичне сприйняття, професійне володіння музичною композицією і сформовану в університетські роки дисципліну думки.
Думка про історію як про інший Всесвіт, який споруджується людством у відповідь на явище смерті за допомогою часу і пам'яті, стала близькою йому вже тоді. Недарма, згадуючи про свою студентську поїздку до Італії, він писав: «Я любив живу суть

історичної символіки, інакше кажучи, той інстинкт, за допомогою якого ми, як ластівки-салангани, побудували світ — величезне гніздо, зліплене із землі і неба, життя і смерті та двох часів, наявного та уявного. Я розумів, що йому заважає зруйнуватися сила зчеплення, яка полягає в наскрізній образності всіх його часток».
Навесні 1913 р. Пастернак блискуче закінчив університет. Одночасно у створеному декількома молодими людьми видавництві «Лірика» на засадах складчини вийшов альманах, у якому було надруковано п'ять його віршів. Першим з них Пастернак незмінно відкривав наступні збірки:
Февраль. Достать чернил и плакать!
Писать о феврале навзрыд,
Пока грохочущая слякоть
Весною черною горит.
За літо він написав вірші першої своєї книги, і до нового 1914 р. вона вийшла у тому самому видавництві під назвою «Близнюк у хмарах».
Навесні 1914 р. відбулася зустріч Пастернака з Маяковським, який справив на нього величезне враження. Полюбивши в ньому першого поета і явного ватажка футуризму, Пастернак став суворо виключати зі своєї творчості елементи романтичного світосприйняття, що так яскраво проявилися у долі Маяковського і його поезії. З цього починаються для Пастернака пошуки самостійного шляху в літературі.
Звільнений від військової служби, він поїхав на Урал. Краса Уралу вразила його. Край лісів, гір і великих рік у його свідомості став місцем життєвої епопеї, яка вимагала змалювати її. Робота в конторі дозволяла йому займатися перекладом Суїнберна і писати своє. Більшість зробленого тоді загубилася, решта надрукована значно пізніше. До кінця 1916 р. було видано другу книгу віршів Пастернака «Понад бар'єрами».
Воєнні роки стали для Пастернака професійно плідними — виявилися і визначилися риси його майстерності, які міцніли і розвивалися надалі. Більше того, місяці самотнього життя у провінції переконали його у необхідності художнього аскетизму — свідомого розвитку здібностей, які сприяли його покликанню, і придушення тих, які, на його думку, були перешкодою і вели до дисгармонії і самознищення.
Із цього часу він часто говорить про себе як про інструмент і весь час дбає про те, аби його звучання не фальшивило. Можна сказати, що замість фізіологічного абсолютного слуху, відсутність якого була приводом для його відмови від професії композитора, він виробляє і розвиває в собі духовний абсолютний слух. «Єдине, що в нашій владі,— пише Пастернак,— це зуміти не спотворити голос життя, який звучить в нас».
Довідавшись про Лютневу революцію, Пастернак повернувся до Москви. Написана влітку 1917 року книга лірики «Сестра моя — життя» поставила поета в число перших літературних імен свого часу. Задовго до її публікації 1922 р. вона стала популярною ще у списках, а її видання викликало найприхильніші відгуки поетів різних напрямів: В. Брюсова, М. Цвєтаєвої, В. Маяковського, О. Мандельштама і М. Асєєва.
Із революційних років Пастернак задумав великий прозаїчний твір, опрацьований початок цього задуму був надрукований як повість «Дитинство Люверс». Про неї з похвалою писали Юрій Тинянов, Михайло Кузьмін і Максим Горький, ставлячи прозу Пастернака вище за вірші.
Творче піднесення 1917—1918 pp. надало можливість ніби за інерцією написати наступну книгу віршів «Теми і варіації», але ця книга, усталивши його ім'я, внутрішньо означала для автора тимчасовий занепад, спричинивши його невдоволення собою.
Згодом він відчув, що споконвічний предмет лірики — людина і стан її душі, якому він шукає вираження, втратили право на існування. «Вірші не заражають більше повітря, яким би високим художнім рівнем вони не відзначались. Середовищем звучання була особистість. Стара особистість зруйнувалася, нова не сформувалася. Без резонансу лірика немислима»,— писав він.
Поступово Пастернак звикає до думки, що у такі часи лірична поезія стає аморальною і поет може існувати, лише усвідомлюючи свій обов'язок, жертвуючи своєю прижиттєвою долею заради посмертної, тимчасовим — заради вічного. Про це він писав у вірші, присвяченому В. Маяковському і М. Асєєву:
Нас мало. Нас может быть трое Донецких, горючих и адских
Под серой бегущей корою
Дождей, облаков и солдатских
Советов, стихов и дискуссий
О транспорте и об искусстве,
Мы были людьми. Мы — эпохи.
Нас сбило, и мчит в караване,
Как тундру под тендера вздохи
И поршней, и шпал порыванье...
Світ знову, як у поганські часи, виявився сприйнятливим до епосу і міфів, і Пастернак звертається до історичних сюжетів революції 1905 р., до легендарної Фігури лейтенанта Шмідта. Поета підтримує Марина Цвєтаєва, яка живе в еміграції. З нею він обмінюється листами, посилає щойно написані глави поем, присвячує, «Лейтенанта Шмідта». Він захоплювався тим, що писала цього часу Цвєтаєва, читав її вірші і поеми на читаннях у В. Маяковського, публікував їх у журналі «Русский современник».
Щира і ніжна дружба зв'язувала Пастернака з Ахматовою. Виникнувши 1922 p., ця дружба не переривалася до самої його смерті.
Вірші, присвячені людям, чия доля хвилювала тоді Пастернака (Брюсову, Ахматовій, Цвєтаєвій, Мейерхольду), разом з деякими іншими, написаними останнього десятиліття, він об'єднав із переробленими 1928 р. своїми ранніми віршованими книгами й уклав збірку «Понад бар'єрами».
Значущими творами цього часу стали поеми «Спекторський» і «Охоронна грамота», в останній з яких Пастернак виклав свої погляди на внутрішню суть мистецтва і його значення в історії людства.
В родстве со всем, что есть, уверясь
И знаясь с будущим в быту,
Нельзя не впасть к концу, как в ересь,
В неслыханную простоту.
Но мы пощажены не будем,
Когда ее не утаим,
Она всего нужнее людям,
Но сложное понятней им,—
підсумував Пастернак можливості, що лишалися йому відкритими у сучасних умовах, і висловив мужню рішучість писати, переборюючи власні поетичні навички, жити, незважаючи на небезпеку і трагічні зміни. Свідомість ризикованості цього шляху, який підкорявся позаестетичному завданню і моральному обов'язку художника, твердо висловлено у вірші «О, знал бы я, что так бывает...»:
О, знал бы я, что так бывает,
Когда пускался на дебют,
Что строчки с кровью — убивают, Нахлынут горлом и убьют!..
Но старость — это Рим, который Взамен турусов и колес
Не читки требует с актера,
А полной гибели всерьез.
Когда строку диктует чувство,
Оно на сцену шлет раба,
И тут кончается искусство,
И дышат почва и судьба.

Висловленням цих намірів і поглядів стала написана в 1930—1932 pp. книга віршів «Друге народження».
З початку 30-х років Пастернак брав активну участь у створенні Союзу письменників і виступив із промовою на першому його з'їзді. Тоді про нього багато писали, він сподівався бути суспільно корисним. Він сміливо відповідав на критику, обстоював свою думку самостійного художника. Навесні 1936 р. відкрито заявив про свою незгоду з директивними статтями «Правди», в яких усі талановиті прояви в мистецтві та літературі звинувачувалися у формалізмі. З осені 1936 р. тон преси щодо Пастернака різко змінився.
«Саме 36-го року,— згадував Пастернак через 20 років,— коли почалися ці страшні процеси, усе зломилося в мені, і єднання з часом перейшло в опір йому, якого я не ховав. Я пішов у переклади. Особиста творчість скінчилася. Вона знову пробудилася напередодні війни, можливо, як її передчуття, 1940 року».
Ідеться про цикл віршів «Передєлкіно», який Пастернак вважав відкриттям можливостей писати з новою для нього простотою і ясністю.
Поезд ушел. Насыпь черна.
Где я дорогу впотьмах раздобуду?
Неузнаваемая сторона,
Хоть я и сутки только отсюда.
Замер на шпалах лязг чугуна.
Вдруг — что за новая, право, причуда:
Сутолка, кумушек пересуды.
Что их попутал за сатана?
Где я обрывки этих речей
Слышал уж как-то порой прошлогодней?
Ах, это сызнова, верно, сегодня
Вышел из рощи ночью ручей.
Это, как в прежние времена,
Сдвинула льдины и вздулась запруда.
Это поистине новое чудо,
Это, как прежде, снова весна...
У роки війни і сталінського терору «вічним супутником», духовним прикладом і співрозмовником Пастернака став Шекспір. Переклади творів Шекспіра були не тільки джерелом заробітку, а й давали йому моральну опору.
«Шекспір завжди буде улюбленцем поколінь історично зрілих, тих, хто багато пережив,— писав він. — Численні іспити учать цінувати голос фактів, дійсне пізнання, змістовне і нежартівливе мистецтво реалізму». У цій роботі (усього було перекладено 8 трагедій) він почував непорушність геніального живого слова, міг повернутися до волі і незалежності, жити реальним плідним життям.
Радість перемоги у війні відроджувала надії на довгоочікуване відродження суспільства. Проте радісні передвістя волі виявилися помилковими. Але в їхньому світлі Пастернак почав писати роман «Доктор Живаго».
Ідеологічний погром, який почався із серпня 1946 р. ждановською постановою, супроводжувався хвилями нових репресій. Пастернак жив, усвідомлюючи, що його з хвилини на хвилину можуть заарештувати. «Зрозуміло, я завжди до всього готовий. Чому з усіма могло бути, а зі мною не буде?» — повторював він у ті роки.
Гул затих. Я вышел на подмостки. Прислонясь к дверному косяку, Я ловлю в далеком отголоске, Что случится на моем веку. На меня наставлен сумрак ночи Тысячью биноклей на оси. Если только можно, Авва Отче, Чашу эту мимо пронеси...



Роман про Юрія Живаго і вірші, написані від його імені, стали вираженням радості, що переборює страх смерті.
«За наповненням, за ясністю, за заглибленням в улюблену роботу життя останніх років — майже суцільне свято душі для мене. Я більше ніж задоволений нею, я нею щасливий, і роман є вихід і вираження цього щастя».
Робота над романом, який Пастернак розраховував закінчити за два-три роки, розрослася і зайняла ціле десятиліття. Пастернак мав перекласти обидві частини «Фауста» Ґете, що саме собою стало дивовижним літературним явищем і вищим досягненням у його перекладацькій роботі.
Восени 1952 p., після закінчення перекладу, він переніс важкий інфаркт міокарда. Вийшовши з лікарні, Пастернак писав із санаторію у Болшеві 3 березня 1953 року своєму другові Валентину Фердинандовичу Асмусу: «Мені краще. Я став працювати, засів за закінчення Живаго».
Останні виправлення в текст роману було внесено узимку 1955 p., і на початку 1956 його було віддано до часопису «Новый мир». Більш ніж за рік після публікації в «Новом мире» роман мав з'явитися в Італії у перекладі. Однак редактор «Нового мира» Костянтин Симонов восени 1956 р. відмовився друкувати роман, і його видання на батьківщині було заборонено більш ніж на ЗО років. Італійський переклад вийшов друком у листопаді 1957 року, і після цього з'явилися численні закордонні російські видання і переклади практично всіма мовами світу.
Пастернак добре розумів, що його двозначне становище стає загрозливим. Але це не могло перемогти радісне усвідомлення, про яке він писав Олені Благініній, що «...через сліпу гру долі мені пощастило висловитися цілком, і те саме, чим ми так звикли жертвувати і що є найкраще в нас, художник виявився в моєму випадку незатертим і нерозтоптаним».
Із 1946 р. Пастернак сім разів висувався на Нобелівську премію з літератури. 1958 р. він був нагороджений нею «за видатні досягнення у сучасній ліричній поезії і продовження шляхетних традицій великої російської прози».
Однак після цього вибухнув необґрунтований політичний скандал, який в усьому світі став відомим як «справа Пастернака» і за своєю формою нагадував найгірші явища минулого. Відповівши спочатку подякою за заслужену ним нагороду, Пастернак через тиждень погроз і цькування був змушений відмовитися від премії. Письменника змусили підписати не ним складені друковані заяви. Було зупинено усі видання його перекладів, що залишило Пастернака без заробітку.
У своїх листах цього часу він писав, що почуває себе, ніби живе чи то на Місяці, чи то у четвертому вимірі. Всесвітня слава й одночасно одіозність його імені на батьківщині, безгрошів'я і невпевненість у тім, що він на сьомому десятку
зможе прогодувати рідних і близьких, і водночас сотні листів із проханням про грошову допомогу з тих коштів, яких він сам не мав!
Прикрий тягар подвійного існування не порушував підтримуваний усіма силами ритм роботи. Нові вірші, які він почав писати до розсипаної тепер у друкарні збірки, склали його останню віршовану книгу «Коли розгуляється». У січні 1959 р. він написав заключні вірші до неї. На порозі свого сімдесятиріччя Пастернак продовжував натхненно писати драму «Сліпа красуня» про життя актора-кріпака і ширше — про долю мистецтва в умовах кріпацтва у Росії. Багато часу витрачалося на величезне листування з усім світом, він вважав за потрібне відповідати на сотні листів із проявом уваги й турботи.
Із початку 1960 p., переборюючи поступово наростаючі болі в спині, Пастернак переписував перші сцени п'єси. А з середини квітня настало погіршення, і, добре усвідомлюючи невиліковність своєї хвороби, він залишив незакінчену роботу і дозволив собі лягти у ліжко.
30 травня 1960 року Борис Пастернак помер.


Наплива на сцену сутінь ночі,
Тисяча біноклів жде краси.
Коли справді можна, Авва Отче,
Ти цю чашу мимо пронеси.
Я з твоєї волі стану прямо,
Я зіграю цю трагічну роль.
Але йде сьогодні інша драма,
І мене ти зараз не неволь.
Та й, нарешті, вже немає сенсу.
Незворотна стежка до мети.
Я стою. Все топить фарисейство.
Жити — це не поле перейти.

ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ
Питання до учнів.
1. Які чинники суттєво вплинули на формування творчої особистості Б. Пастернака?
2. Чому поет, дебютувавши як футурист, пізніше відходить від творчої практики цього літературного напряму?
3. Які мотиви переважають у ліриці Б. Пастернака?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підготувати на основі відомостей про життя і творчий шлях Б. Пастернака тези до виступу на тему: «Жити — це не поле перейти».

 

Яндекс.Метрика >