...
Конспект уроку: Анна Ахматова. «Реквієм» — пам'ятка доби сталінського терору. PDF Печать E-mail

Конспект уроку: Анна Ахматова. «Реквієм» — пам'ятка доби сталінського терору.
Мета: проаналізувати узагальнений портрет народного страждання, який створено у поемі, визначити роль жанрово-стильової поліфонії та біблійних символів, розкрити глибинний психологізм твору.
Обладнання: портрет Анни Ахматової.
Как крестный ход, идут
часы Страстной Недели...
Анна Ахматова. «Станси»
ХІД УРОКУ
І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Заслуховування відповідей на питання домашнього завдання.

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ
Слово вчителя з елементами бесіди.
У своєму виступі, присвяченому пам'яті письменниці, Олександр Шмеман дуже влучно висловився, що «в Ахматовій «срібне століття» знайшло свою останню правду — правду совісті... Це совість дає їй силу, з одного боку, «испугаться, // Отшатнуться, отпрянуть, сдаться // И замаливать давний грех»,— а з іншого боку, все, включаючи і сам гріх, перемогти жалістю і вірністю, небесною правдою великої земної любові. І тому від любові її ранніх віршів... — прямий шлях до голої, страшної, як розіп'яте тіло, проте вже дійсно нічим не переможної любові «Реквієму».
«Правда совісті» змушувала поетесу шукати духовний зміст всупереч важким випробуванням, які тоді випали на долю їй і всьому народові. Ці шукання знайшли відбиток у поемі «Реквієм» — найтрагічнішому і водночас найгуманістичнішому творі Ахматової.
1. Як і чому було створено поему поетесою, від якої начебто годі було цього
сподіватися?
Зачитати «Замість передмови».

У «Замість передмови» до поеми Ахматова писала: «В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде». Дійсно, 1935 р. було заарештовано її сина Лева Гумільова за «антирадянську» діяльність. 1939 р. це відбулося вдруге. Вирок — десять років виправно-трудових таборів. Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху. І таких людей були мільйони. Тому поема про пережите страждання, яку вона пообіцяла написати одній із таких стомільйонних жінок «с голубыми губами», є голосом цілого народу.
Поема Ахматової змогла вийти друком лише 1988 p., коли минуло вже багато часу після смерті її автора. Вірші «Реквієму», написані у 1935—1940-х pp., відтоді жили незвичайним життям — тільки в серцях і в пам'яті людей, яким поетеса колись таємно, пошепки довірила небезпечне «слово» правди про смертну епоху і про живу людську душу, яку не можна вбити.
2. Що є головною темою поеми?
Звернутися до епіграфа.
Головною темою поеми є трагедія народу.

3. В яких образах поетеса персоніфікує образ народу?
Зачитати II частину, VI і X.
Поетеса персоніфікує образ народу в образах матерів і синів. Такий підхід психологічно обумовлений потребою викликати у читача емоційні переживання, які породжує асоціативний хід думок: Вітчизна-мати, жіноча слабкість, беззахисність


дитини. Нарешті, мати і син — це надсоціальна єдність природного, кровного зв'язку. Насильницький розрив між ними призводить до порушення гармонії — основи основ. Біль зраненої матері не зрівняти ні з чим, і тільки через її скорботу можна уявити велику трагедію тієї епохи.
4. Який ще підтекст, крім психологічного, є в представлених у поемі образах
матері і сина?
Тут є ще і символічний підтекст: в образі кровного зв'язку міститься мотив причастя. У зображенні образу сина в поемі спостерігається метонімічне зближення з євангельським образом Христа, і воно — перш за все — в наявності певних етапів («часів») Страсного Тижня. Про це безпосередньо зазначає наведений в епіграфі контекст вірша «Станси», що передує поемі, оскільки вміщений наприкінці збірки «Очерет».
Поштовхом до такого розуміння образу синів є наявність очевидних міжтекстуальних зв'язків із сюжетом Святого Письма. Так, ахматовські образи «смертная тоска» і «смертный пот на челе» із «Присвячення» і гл. І відповідно перегукуються з біблійними рядками про молитву Христа в Гетсиманії: «І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною» (Мат. 26: 37—38), «І піт його став, немов краплі крові, що спливали на землю» (Лук. 22: 44).
Гетсиманському епізоду співзвучні також образи світанку та арешту («Уводили тебя на рассвете»). Відповідно до євангельського сюжету містяться етапи ув'язнення (див. образ «тюрьмы», починаючи з IV гл.), суду («Кидалась в ноги палачу...», V гл.), вироку (VII гл.) і страти (X гл.). Привертає увагу і підкреслений тут мотив невинності: «безвинная корчилась Русь», «сколько там неповинных жизней кончается».
5. Які ще християнські ідеї знайшли своє відображення у поемі? Як зображено образ матері?
На відміну від збірного образу синів, статичного у своїй суті, в образі матері
Ахматова відобразила внутрішню еволюцію її душі. Ця еволюція набула форми переживання хресного шляху матері, яка супроводжує сина в його стражданнях: Как крестный ход, идут часы Страстной Недели... .
6. Які асоціації викликає початок поеми?
Початок «Реквієму» сприймається у категоріях пекла. Тут знаходимо мотиви страждання («обезумев от муки»), сатани («Двух моих осатанелых лет»), полону («тюремные затворы»), смерті («мертвых бездыханней»), осудження — в образах неба і темряви («звезды смерти стояли над нами»). Крім того, як зазначає А. Найман, «епічно-урочистий зачин:
Перед этим горем гнутся горы,
Не течет великая река —
звучить немов цитата із проклять і скарг старозаповітних пророків». Але найважливішу роль у художній концепції поеми відіграє плач Христа за Єрусалимом:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл...
И упало каменное слово
На мою еще живую грудь...
Мат. 23: 37—38. «Иерусалим, Иерусалим, избивающий пророков и камнями побивающий посланных к тебе. Сколько раз хотел я собрать детей твоих, как птица собирает птенцов своих под крылья, а вы не захотели. Се оставляется вам дом ваш пуст».
7.    Які додаткові мотиви виникають у наступних главах, зокрема у главах III і VIII?
У гл. III («Вирок») виникає тема оновлення («Надо снова научиться жить»), сходження Духа («Горячий шелест лета, // Словно праздник за моим окном. // Я давно предчувствовала этот // Светлый день и опустевший дом». — порівн.: «внезапно


сделался шум с неба, как бы от несущегося сильного ветра, и наполнил весь дом, где они находились» (Деян. 2: 2,3); причому образ «праздника за моим окном» уточнюється із зазначенням дати — свято Трійці, Дня Духу).
Ця тема підкреслюється в главі VIII («До смерті») завдяки образу Чудотворен- ня (див. дату 19 серпня), у зв'язку з чим актуалізується ідея зміни, що відбулася в героїні: коли духовна сутність того, що відбувається (див. слово-сигнал «очі»), виходить на перший план, долаючи його фізичний «ужас»:
И синий блеск возлюбленных очей
Последний ужас застилает.
8.    Завдяки чому образ матері, як і образ сина, також метонімічно зливається зі своїм біблійним праобразом? (Порівняйте зміст гл. IV і X.)
Це відбувається завдяки особливому просторовому розташуванню персонажів у IV гл. («Показать бы тебе, насмешнице...»), яке повторює ситуацію X гл. («Розп'яття»):
Как трехсотая, с передачею,
Под Крестами будешь стоять.
Недаремно слово «Кресты», яке має на увазі хрестоподібно побудовану ленінградську пересильну в'язницю, символічно виділено автором великою літерою. Мати, завдяки своєму кровному зв'язку із Сином, немовби розпинається разом із
Ним. У результаті, як зазначає Артур Хейт, «серед тих, хто стоїть біля Хреста, ми бачимо Матір, яка дійшла після всіх страждань такого розуміння божественного замислу, що нам, простим смертним, на неї й поглянути не можна».
9. У чому полягає це розуміння? (Аналіз «Епілогу».) Чим стає страждання, яке випало на долю і Матері, і Сина?
Страждання стало тут не самоціллю, а способом навернення до Бога. У християнському переосмисленні страдницького шляху поетеса відкриває можливість внутрішнього очищення народу і його подальшого духовного відродження.
10. Якою є композиція поеми?
Поему побудовано на єдиній, постійно кульмінаційній за своєю силою, ноті.
11. Чи дається у поемі відповідь про причини трагедії?
Відповідь на питання про джерело болю і страждань винесено за межі твору. Горе постає як данність, як доля, як хрест.
12. Про що це свідчить?
Це свідчить про те, що автор не звинувачує народ у його біді, жінка-поет просто жаліє його, як звичайна мати завжди пожаліє свою дитину у важку для неї хвилину.
13. Які компоненти композиції відсутні у творі? Розв'язка.
14. Чому?
Розв'язки немає тому, що її не було у той історичний момент.
15. Попри відсутність розв'язки, чим завершується поема?
Висловлюється надія на неї. І це не надія на якусь помсту, розплату. Ця надія голубом «гулит вдали».
16. Які асоціації викликає образ голуба і який характер має цей образ?
Образ голуба наприкінці твору глибоко символічний. Він своїм корінням, з одного боку, походить від біблійної історії про потоп і є вісником Божого прощення і початку життя з миром. У цьому смислі характерний перегук даного образу з образом води-покарання на початку твору («Не течет великая река»), що створює своєрідну кільцеву композицію. З іншого боку, образ голуба є символом Божого благовоління, що походить із євангельського сюжету про хрещення Ісуса Христа від Івана-Хрестителя: «И се, отверзлись Ему небеса, и увидел Иоанн Духа Божия, Который сходил, как голубь, и ниспускался на Него. И се, глас с неба глаголющий: «Сей есть Сын Мой Возлюбленный, в Котором Моё благоволение» (Мат. 3: 16—17).
17. Якою ідеєю просякнуто всю поему?
Ідея прощення. Вона присутня вже в образі народу, наближеного до образу Христа, який втілює у творі ідеї зовнішньої ганьби і внутрішньої чистоти та високого
призначення, тілесного страждання та духовної спокути розп'ятого народу, його смерті і майбутнього воскресіння. Крім того, сама назва поеми з її молитовним контекстом у ситуації даної поеми співвідноситься із заступницькою молитвою Христа при розп'ятті: «Отче! Прости им, ибо не знают, что делают» (Лук. 23: 34).
18. Як «Реквієм» Ахматової пов'язаний із «Реквіємом» Моцарта?
Музичний «Реквієм» Моцарта, за спостереженням Ігоря Невинського, можна
вважати одним із прямих джерел поетичного «Реквієму». Так, «Реквієм» Моцарта налічує дванадцять частин, кожна з яких має латинський номер і латинську назву. Так само й Ахматова при нумерації своєї поеми використовує «драбину», і цих частин також дванадцять (разом із двома частинами «Епілогу»).
Музичний твір пов'язаний також з ахматовською поемою композиційним паралелізмом. Наприклад, «Вступ» до поеми перегукується з другою частиною «Реквієму» Моцарта «День гніву». З першої частини «музичне» звучання ахматовського «Реквієму» різко змінюється (як і у Моцарта): після хору й оркестру надходить черга «сольних» партій, побудованих за принципом поліфонії — рівноправності голосів.
Є у поетичному «Реквіємі» і частина, яка бере на себе роль «Сльозної» — найоптимістичнішої з частин «Реквієму» музичного, де домінуючий настрій — вже не жах перед майбутнім Судом, а тиха скорбота і світла віра у Боже милосердя (про наявність цих мотивів ішлося вище).
Характерно, що обидва твори мають також і кільцеву композицію. Використовує Ахматова і деякі прийоми, подібні до музичних (поліфонія, «увертюра», «хор», «сольні» партії), і постійні алюзії щодо біблійного першоджерела.
19. Яке місце у поемі Ахматової посідає пушкінська тема? (Робота з текстами
віршів О. С. Пушкіна «Послання у Сибір» та «Пам'ятник».)
1)Які слова з «Присвячення» свідчать про зв'язок поеми з віршем Пушкіна «Послання у Сибір»?
2)Які спільні мотиви притаманні обом творам?
3)Яка ще пушкінська тема звучить в «Епілозі» поеми?
4)Чи є відмінності у відображенні цієї теми у Пушкіна і у Ахматової?
5)Що спільного ми знаходимо у розкритті цієї теми у творчості обох російських поетів?
Пушкінська тема посідає у поемі Ахматової помітне місце і має суттєве значення як для жанрово-стильової поліфонії твору, так і для створення у ньому узагальненого портрета народного страждання.
Вже на початку «Присвячення» звучить відлуння пушкінського «Послання
у Сибір» (1827) — «каторжные норы». Цей образ відсилає нас, по-перше, у глибину історії, до часів декабристської опали XIX ст. Історія повторюється, отже, в цьому є щось від фатальної долі. По-друге, це нагадування має внести в поему дух пушкінського ставлення до засуджених — «любовь и дружество», «надежда»... Сам текст «Присвячення» стає поштовхом до таких асоціацій, включаючи такі алюзії, як «в сибирской вьюге»', «шлю привет», «надежду».
Пушкінська тема знову починає звучати в образі пам'ятника з «Епілогу». На відміну від пушкінського «Пам'ятника» (1836), в якому символічне значення має зовнішнє зображення пам'ятника, у Ахматової символічним є місце його розташування: «под Крестами», «где стояла я триста часов». Символом епохи стає в'язниця, неприродно велика і «ослепшая». Ахматовське місто дуже не схоже на те, яке любив великий російський поет. Недосяжність пушкінських ідеалів в епоху «ежовщины» автор передає також підкресленою відмовою від розміщення пам'ятника-символу навколо місць, пов'язаних з ім'ям поета («Ни в Царском саду», «Ни около моря»).
Проте ахматовський пам'ятник — це не тільки пам'ятник добі, але й поетесі, для якої ідеали Пушкіна продовжують жити. Її віковічні «слезы» співзвучні з пушкінським: «милость к падшим призывал». Цей гуманістичний пафос пушкінської теми є початком і кінцем поеми Ахматової, що створює ще одне композиційне кільце у творі.

ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ
Питання до учнів.
1.Як відобразилися ідеї акмеїзму у поемі Анни Ахматової «Реквієм»?
2.Чому такими відчутними виявилися у поемі біблійні і пушкінські мотиви?
3.Як ви зрозуміли поняття «психологізм» і «поліфонізм» щодо твору поетеси?

V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Визначити роль епіграфів у поемі.
2. Написати роздум-есе на тему «Все переплуталось навік, // Не тямлю білий світ».

 

Яндекс.Метрика >