...
Конспект уроку: Альбер Камю. Символіка чуми. Особливості художнього часу й простору, образу автора та жанру «роману-хроніки». PDF Печать E-mail

Конспект уроку: Альбер Камю. Символіка чуми. Особливості художнього часу й простору, образу автора та жанру «роману-хроніки».
Мета: завершити аналіз роману А. Камю, визначити символічне значення чуми,
особливості художнього часу і простору, образу автора та жанру «роману-
хроніки»; збуджувати почуття відповідальності за власну долю і долю
людства.
Обладнання: портрет А. Камю.

ХІД УРОКУ

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Завдання учням.
1. Прокоментувати складену на попередньому уроці таблицю.
2. Пояснити значення епіграфа роману.
3. Вибірково перевірити виконання письмового домашнього завдання.

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ
Бесіда з елементами дискусії.

1.    Чому філософія, яку вподобав і яку розробляв Камю, об'єктивно, та й суб'єктивно утверджує життя, а один з його найкращих творів названо і присвячено явищу, яке однозначно і безпосередньо асоціюється зі смертю? (Відповідь лежить на поверхні, адже трагічна особливість життя саме і полягає
у тому, що воно завжди закінчується смертю. Проте, виявляється, що смерть, попри свою очевидність, може бути різною, і це, власне, і є однією (але не єдиною) з тих причин, через яку оранці майже не радіють із того, що їм вдалося врятуватися. Внаслідок цього виникає наступне питання.
2.    Чому Камю саме чуму обрав для своїх літературно-філософських досліджень?
(Підстав для цього у нього було декілька. По-перше, форма, яку набуває ця
смертельна хвороба, має епідеміологічний, масовий, тотальний характер. По-друге, людство, упродовж століть потерпаючи від чуми, не розуміло причин її виникнення і не мало способу боротьби проти неї, воно приречено чекало на природне закінчення чергового пароксизму шаленіючої смерті, не маючи змоги протиставити щось інше, крім чекання, цій фатальній напасті. По-третє, саме через ці особливості даного явища чуму здавна «використовували» в літературі — згадати хоча б «Декамерон» Боккаччо, чи «Гептамерон» Генрієтти Наваррської, чи вже сучасну ретроспекцію Ромена Роллана «Кола Брюньйон». Тому що, по-четверте, обставини, які виникали через епідемію чуми, з одного боку, незаперечно стверджували абсолютну владу і водночас безглуздість смерті, а, з іншого боку, сприяли, так би мовити, чистоті експерименту, коли людина поставала віч-на-віч із нездоланним мороком і, врешті-решт, сама з собою).
3.    За допомогою яких літературних прийомів досягається так звана чистота експерименту? Хто і як розповідає про події у романі? Як впливають на ідейний зміст твору його жанрові особливості?
Образ автора відзначається не тільки у тому, що розповідь веде один із героїв — доктор Ріє, і цей факт додає вірогідності подіям, а й у тому, що оповідання ведеться абсолютно нейтральним, безпристрасним тоном, так, ніби йдеться не про жахливі події, пов'язані зі смертю безневинних людей, а про звичайні, побутові речі. І це також додатково засвідчує правдивість розповіді. Досягненню ж цієї мети слугує і жанровий різновид роману — його хронікальний характер, адже за допомогою хронік традиційно передавалися найдостеменніші відомості про реальні історичні події.

4.    У чому полягають особливості художнього часу і простору у романі, і як вони співвідносяться з тими прийомами, про які йшлося раніше?
(Особливістю організації художнього часу та простору у романі є те, що події
ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору. Тобто Оран, який через епідемію чуми виділили карантином від усього світу, ніби залишається єдиним місцем у світі, себто місцем, де і сконцентровано весь світ з усіма його проблемами. Час у цьому місці наче зупиняється, а отже — зникає, і людина залишається перед потворною чумою там, де більше нічого нема, а можливо, і не буде.
А відтак, співвідносячи все це з вірогідністю описуваних подій, лишається тільки дійти висновку, що у романі йдеться не про історію міста Оран, а про історію, яка трапилася з людством взагалі і з людиною зокрема.
А як поводиться людина у цій ситуації ми певною мірою дізналися на попередньому уроці.
А тому ще раз поставимо те саме питання.
5.    То чому ж оранці так дивно поводяться після того, як було знято карантин і смертельна загроза минула?
Передусім тому, що «бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або у білизні, вона терпляче очікує своєї години у спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста».
Проте зміст цього фінального уривка, як і зміст усього твору, вражає невідповідністю теми епідемії чуми новітнім часам, у які людство з цією хворобою начебто впоралося!
А, враховуючи попередні міркування, ми просто не можемо дійти іншого, ніж такий, висновку: йдеться, певно, не про хворобу, назва якої винесена у заголовок хроніки,— йдеться про щось більш фатальне і невідворотне, бо «що таке чума? — ставить питання старий пацієнт доктора Ріє. — Теж життя, тільки і всього!» А в іншому епізоді з вуст ще одного героя ми дізнаємося, що «ось ця стерва, чума, сидить у кожному з нас»! З цими одкровеннями перегукуються й думки Тарру, який звинувачує в усіх лихах саму людину. Він каже: «Мені достоту відомо... що кожний носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини в світі, так-так, не існує, якої б вона не торкнулася».
Таким чином, якщо трактувати чуму алегорично,— а інакше її і не можна трактувати! — то бацили смерті криються не в білизні або у підвалах, а в самій людині, і радіти тут, зрозуміло, немає з чого. Але...
6.    Чому саме людина, на думку письменника, є носієм смерті, і чи можна погодитися з цією тезою?
На це дискусійне питання учні спочатку намагаються дати відповідь самостійно.

IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ
Звісна річ, погодитися з цим твердженням важко. Однак не погодитися — ще важче! Адже, по-перше, неможливо заперечити той факт, що людина є смертною, а отже, з цієї точки зору життя вже за самою своєю суттю несе у собі неминучу смерть, інакше кажучи, той, хто не народився, не може вмерти, ну, а той, хто народився, водночас приречений на смерть.
Але якби справа обмежувалася тільки цим, то це було б ще півбіди. Натомість найбільшою і найболючішою проблемою є та, що людина здатна заподіювати смерть іншим і аж ніяк не соромиться повсякчас використовувати цю свою здатність, причому інколи це і справді набуває характеру епідемії і виходить за рамки розуміння та елементарного здорового глузду. Особливо прикметним у цьому стало XX століття.
Адже якими раціональними мотивами можна пояснити те, що посеред нібито цивілізованої Європи вибухають дві світові війни з мільйонними жертвами?!

Або як інакше можна зрозуміти те, що посеред тієї самої Європи створюються чітко налагоджені виробництва, мета яких одна — знищення мільйонів людей?!
Або який міфологічний Вельзевул міг поділити навпіл багатомільйонний народ, одна частина, якого позбавляла свободи і життя іншу частину, до речі, взагалі без будь-яких на це підстав?!
Ну і вже як апогей цього божевілля — навіщо люди вигадали та створили зброю, яка здатна знищити життя на всій планеті, не оминаючи й тих, хто цю зброю використає?!!
Отже, повертаючись до питання з початку уроку про особливий характер смерті, ми можемо стверджувати, що коли вона має природне та об'єктивне обґрунтування – це одне, а от коли смерть не піддається логічному поясненню, до того ж, спричинена самою людиною, а не якимись зовнішніми силами, то тоді це вже зовсім інше. Тобто в останньому випадку неможливо перекласти відповідальність за те, що діється з людиною і навколо людини, на когось іншого — відповідальність лежить тільки на ній самій, бо тільки від неї залежить, ким їй бути — людиною чи чумою!   
До цього нібито найголовнішого висновку, якого ми дійшли, слід лише додати, що організація часу, ніби застиглого у просторі, і простору, обмеженого часом, а також віджучений і безпристрасний образ автора у романі, уподібненому до історичної хроніки, аби створювати враження реальності зображуваних подій,— отже, усі ці прийоми слугують одному: художньому втіленню тих болючих проблем що постали  перед людством і яким воно не може дати ради передусім тому, що одночасно є і  їхнім носієм, і їхньою жертвою.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Самостійно опрацювати біографічні відомості про життєвий та творчий шлях     Г. Белля

 

Яндекс.Метрика >