...
Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру. PDF Печать E-mail

Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру.


Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми - драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінки, К.Гауптмана, А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого «я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п«єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п«єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього.
В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …» Ці думки розділяв і М.Садовський, який у 1910 році узявся за постановку п«єси «Брехня» написаної драматургом того ж таки року. Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки і режисура була надто традиційною та й актори (Мар«яненко, Ковалевський, Ковальчук), хоча й були відомими і талановитими, не були готові відтворити всю глибину Винниченківських образів. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна естетика. На сторінках «Української хати» з цього приводу з«явився такий відгук: «Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в «Український театр». Цього раніше не бувало. З часу постави «Брехні» ми можемо рахувати нову еру в історії нашого театру. «Брехню» вважаємо тараном, яким пробито дорогу для літературних драм, для серйозного репертуару, і разом з тим - першим кроком трупи М.К.Садовського в ролі пропагатора і толкователя дійсного театрального мистецтва.»
Саме завдяки драматичним творам Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як Д.Антонович, Г.Лужницький, В.Ревуцький, Л.Залеська-Конишкевич.
Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п«єси «Базар», «Брехня»(1910), «Співочі товариства»(1911), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»(1911), «Дочка жандарма», «Натусь»(1912), «Молода кров»(1913), згодом були написані «Мохноноге», «Мементо», «Гріх», «Кол-Нідре», «Над», «Великий секрет», «Пророк»(побачила світ лише після смерті автора).
Пореволюційний модерний український театр: «Молодий театр», «Державний драматичний театр ім.Шевченка», «Драматичний театр ім.Франка», «Незалежний Львівський театр» під керівництвом О.Загарова та ін. - розпочинали й зміцніли на драматичних творах Винниченка, якого можна сміливо назвати засновником української модерної драматургії й сучасного українського театру.
Мабуть найбільшим успіхом користувалася п«єса «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді «Молодий театр» Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки «Базару» та цієї п«єси.
П«єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах «Молодого театру», стаціонарного українського театру М.Садовського та драматичного театру ім. І.Я.Франка. В останньому протягом 1920-1921 років йшли п«єси «Гріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін. Нажаль, в кінці 20-х років Радянський уряд піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і суворо заборонив його твори. Тепер, майже після 50-річної заборони вони повертаються до нас: цікаві й актуальні, без яких була б неповною картина української літератури початку століття.



Література.

В.Винниченко «Дисгармонія», «Брехня», «Гріх».
Григорій Костюк. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське слово. - Київ - 1994.
Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1993.
Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1998.

 

Яндекс.Метрика >