загрузка...
-->
Дипломна робота: Естетичний синкретизм української прози 50 – 60 років ХІХ ст.: літературні напрями, течії та стилі. PDF Печать E-mail

Дипломна робота: Естетичний синкретизм української прози 50 – 60 років ХІХ  ст.: літературні напрями, течії та стилі.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..….С.3-7

Розділ Ι. Реалізм як провідний літературний напрям в українські
й прозі 50 – 60 - х років ХΙХ століття. Основні жанри прози……………………………………………………………………..С.8-13
1.1.«Народні оповідання» Марка Вовчка ( 1857, 1862)– якісно нове явище в українській прозі………………………………………………...........С.13-19
1.2.«Інститутка» Марка Вовчка (1858): новаторство жанру, система образів, художня довершеність твору………………………………………………………….……..…..С.20-24
1.3.Побутово – етнографічна школа в українській прозі (школа прозаїків «Основи» 1861-1862рр.)……………………………………..…..….…С.34-29
1.4.Роман «Люборацькі» А. П. Свидницького ( 1861, 1862 рр.)
А. П. Свидницького: новаторство проблематики та стильові жанри…………………………………………………….………...........С.29-32

Розділ ΙΙ. Романтизм як стильова тенденція в українській прозі 50–60–х років ХΙХ століття………………………С.33-36
2.1.Романтичні повісті–казки Марка Вовчка. Повість «Маруся» (1871р.)……………………………………………………………...…..С.36-45
2.2.«Месть верховинця» М. Устияновича (1845 р.)……………...…..С.36-45
2.3.«Чорна рада» П. Куліша (1845, 1857), її романтичні тенденції....С.45-50
2.4. Романтичні елементи в прозі Ю. Федьковича…………………..С.-56-62

Висновки…...……………………………………………..…С.63-69

Список використаних джерел……………………...……..С.70-74


Актуальність теми дослідження. У наш час набуває гостроти проблема перегляду деяких застарілих літературних канонів. Стала очевидною, зокрема, неспроможність відтворення історії світового літературного руху як послідовного становлення, розвитку й остаточної перемоги єдино «вірного» естетичного напрямку.
Відходить у минуле і потребує осмислення поняття «творчий метод», що раніше існувало як певна скрижаль з декларованими непорушеними вимогами до письменника. Насправді кожен творець обирає свій шлях відповідно до світобачення й естетичних уподобань. Чимало видатних «класичних» письменників взагалі не вміщувалися в рамки єдиного напрямку, вільно створюючи, крім основних творів певної системи, зразки (або елементи), наближені до інших систем...



РОЗДІЛ Ι.
РЕАЛІЗМ ЯК ПРОВІДНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ У ПРОЗІ 50-60-Х РОКІВ ХΙХст.

Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності  на основі типізації життєвих явищ,називається реалізмом. Починаючи з 30-х років ХΙХ століття, він набуває розвитку у Франції, а згодом і в інших європейських літературах, і стає міцним авторитетним напрямом, що існував синхронно чи діахронно з нереалістичними течіями.
На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основою для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості.
Замість інтуїтивно–почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально–аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення [17,с.5].
У структурі реалізму поступово відбуваються зміни, зокрема зменшується увага певних письменників до детальних описів побуту, соціального середовища. Соціальне, історичне не зникає, але стає віддаленішим, ніж філософське.
Однією з основних засад реалізму є зображення життя у «формах самого життя».
Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.–Д.–Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855) обґрунтував програмові засади напряму [9,с.197]. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.–Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856–1857).


Дану роботу можна отримати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >