...
Чи варто виправдовувати чіпку? PDF Печать E-mail

Чи варто виправдовувати чіпку?

Нетрадиційні методи... До них ідеш роками. Часто їх підказують самі учні, яким нецікаво читати або навіть слухати про страхіт¬тя давнього життя, бо всіх нас поглинають сьогоднішні пробле¬ми. Та все починається з минулого. І ти впевнено йдеш на урок переко¬нувати учнів глибше вдивлятися в персонажів класичної літератури, звідки й беруть початок наші гордість, гідність, патріотизм і теперішні соціальні біди: пияцтво, несправедливість, злочинність, родинні кон¬флікти.
Не поспішаймо з підручника вичитувати про злочини, «породжені характером суспільних відносин перших пореформених років», або «згубний вплив дрібновласницького побуту». Вчитаймося в художні тек¬сти – тільки тоді вони відкриють нам глибинні думки майстрів худож¬нього слова далеких часів.
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питан¬ня, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року? То чому ми й досі говоримо про тих «голодних волів?» Сучасному підліт¬кові слухати й переказувати чужі думки (навіть наймудріших критиків) нецікаво. А нестандартний підхід показує, що (?!?) роман гідний того, аби нащадки його знали (?!?).
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи одно¬значну відповідь на них дають самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потруди¬тися й знайти свою відповідь. А для цього в школі треба не розкладати твір на порції – відповідно до трьох чи шести годин і лише одну з них відводити на розкриття таких надзвичайно складних образів, як Сава чи Чіпка, а великі твори вивчати, так би мовити, «блочним» методом, розв'язуючи якусь головну психологічну проблему, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?..»
Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого ж?
с.73
Мене вразило, як один з десятих класів дружно став на захист цього персонажа: у ньому стільки гарних якостей, він такий роботящий, його любить Галя, його жорстоко ображали люди, тому він змушений був захищатися й мститися.
Справді, хто не жалів Чіпку, не співчував його загубленій силі? Та, можливо, сьогодні важливіше не милосердя до нього, а психоаналіз при¬чин, що призвели до свідомої жорстокості? Ми поступово доходимо дум¬ки, що все-таки найбільша цінність на землі – людина і позбавляти її життя руками іншої людини – злочин.
Виходячи з аргументації учнів згаданого вище десятого, інший деся¬тий одержав завдання стати (за бажанням) обвинувачами й захисни¬ками Нечипора Вареника. Ніколи так зацікавлено не слухали своїх товаришів учні, та й ті, що готувалися, виступали натхненно – відчували неабияку відповідальність і тому вибирали найпереконливіші моменти з біографії підсудного. Було суворо обумовлено: навіть якщо виступаю¬чий вважав Чіпку злодієм, він не мав права (тимчасово) це говорити. Наводити слід тільки факти. Слово взяли захисники.
ОКСАНА Г. З розкритими всьому доброму довірливими очима вхо¬дить Чіпка у людський світ і одразу наштовхується на глузливо-образ¬ливе: «байстрюк!» Народна мораль, свого роду природний дозатор чис¬тоти суспільства, перенесла гріх батька на матір і дитину і готова не тільки принизити малюка, а й викинути на узбіччя. Звужується коло тих, хто любить Чіпку, жаліє його, не відкидає: баба, мати, дід Улас, Грицько. І тільки коли Чіпка став хазяїном, громада визнала його. І гро¬мада ж знову легко його відкинула, коли парубок став безземельним. Жодна душа не стала його обороняти.
ВАДИМ К. Не будемо відкидати такого фактора, як спадковість: батько був людиною з темним минулим. Щось кримінальне, мабуть, пе¬редалося й синові, а громада шукала в хлопчика із самого його наро¬дження ріжки і хвіст, а дехто й у батька «сам бачив» їх при арешті. Нелюбов односельців була ніби запрограмована, а хлопець приречений на самотність. Самотність – це страшна річ. Які думки про свою непов¬ноцінність вона породжує! Навіть у наш час самотність штовхає непов¬нолітніх до самогубства.
ТЕТЯНА Л. А мати? Вироблена, з постійною думкою про нестатки, повернеться з поля, а син «з'їсть лишній кусок хліба чи покачається у ка¬люжі... Лишенько! То не огонь паше, то лице Мотрине; то не іскри сип¬лються, – то її прокльони та духопелики...» І син не злюбив матері, не слухався її, часто бував лютий на неї. Не проходять кривди безслідно. Ставши дорослим, Чіпка не раз ображав Мотрю, піднімав на неї руку, обкрадав, зневажав.
А згадаймо Чіпку в найкращі моменти його життя, на піднесенні, коли йому все вдавалося, коли Галя не могла його не полюбити, на¬стільки щастя висвітило в ньому все найкраще – гордість, гідність, тер¬піння, працелюбність. І ось прямо в польоті, коли душа співала, доля наносить удар, якщо не смертельний, то фатальний: життя нічого не вар¬те. І традиційні ліки від горя – горілка й веселе товариство, яке «все розуміє». Чи не сучасна ця історія? Ми нерідко таке можемо прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах.
ІГОР С. Зверніть особливу увагу на ті моменти життя парубка, коли його не кривдили, коли він мав нормальні умови для життя і праці: землю і повагу громади. Чи не тоді він був самим собою? А змінюються умови існування – чи то спадковість прокидається, чи то зло велике в душі назбиралося. Чіпку поступово покидають близькі люди, залишають з осоружним товариством, яке й підбиває на всі злочини. А перший нерозкритий злочин породжує новий.
ЗОЯ М. Згадайте тих, хто підніс першу чарку юнакові, хто привчив його до горілки. Якраз вони й кинули його в скрутну хвилину, їм потрі¬бен був не Чіпка, а кошти на пияцтво. Навіть Галя не змогла розрадити чоловіка і піднесла йому чарку, покликала товариство, а сам Чіпка в цей час ще боровся з собою й долею.
с. 74
Ось таким став цей чоловік, що вважав себе суддею над заможною частиною громади, а потім і взагалі над усіма... Цей шлях йому вимо¬стило суспільство.
САШКО М. Я б передусім відзначив хазяйновитість Чіпки, бажання мати гарну сім'ю, любов до дружини. Чіпка не цурався ніякої роботи. Дружба з Грицьком, симпатії Христі свідчать про Чіпку як людину, гід¬ну шани й приязні. Та Чіпку оточувало чимало людей, що збивали його з пуття – товариство, Явдоха, яка до самої смерті отруювала життя в сім'ї, що пригріла її. Складається враження, ніби ця жінка раділа, що не одна вона в світі така негідниця.
І нікого не зустрів Чіпка, хто б допоміг йому знайти інші шляхи бо¬ротьби: в усьому селі не знайшлося нікого сміливішого й розумнішого. А може, він просто рано народився, коли ще не було організованої бо¬ротьби проти соціального зла?
ОЛЬГА К. У людини від народження закладено все – і добро, і зло. Якщо життя зруйнує духовні цінності – переможе зло. А коли до душі ніхто не постукає – настає трагедія. Ми не бачили, наприклад, щоб на допомогу Чіпці прийшла церква зі своїми заповідями: «Не укради! Не убий!»
Ось такі сильні аргументи захисту Нечипора Вареника перед вла¬дою і людьми, такі звинувачення ними влади і людей навели наші «ад¬вокати». Але ми знову й знову поверталися до тези: «Чіпка – вбив¬ця і він не може бути виправданим!»
І тепер виступили обвинувачі людини-злочинця, яка свідомо, не з ме¬тою захисту підняла руку на іншу людину, мотивуючи це як помсту за кривду (кривдили – одні, а потерпають від злодія – інші!).
Сучасні підлітки звернули увагу насамперед на те, що Чіпка, ма¬буть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убив¬ство не були викриті. У нього з'явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це, відзначали діти, часто губить людей і в наш час. Ледь не в кожного виступаючого знайшлися свіжі приклади з життя і преси про згубність «першої чарки», «першого злочину». Діти говори¬ли, але ставало ясно, що обвинувачі були слабшими, ніж захисники.
А мені найбільше хотілося розвінчати Чіпку як «благородного мес¬ника» й шукача правди, бо саме цим багато хто з учнів виправдовував його – мовляв, інакше він діяти не міг. Хіба краще було б, якби ні він, ні хтось інший не обурювалися проти кривд панів, а покірно терпіли на¬ругу? Адже сам автор роману протиставляє бунтареві Чіпці «доброго господаря» Грицька, який не тільки не протестує, а й ховається, коли приятель кличе на допомогу? Чи, можливо, Грицько – кращий за Чіпку? Тільки й того, що роботящий. Так і Чіпка може добряче працювати, коли є для цього умови. А якби всі, як Грицько, тихо-мирно працювали, дбали лише про свій прибуток, то хто б тоді на революцію піднявся?
І знову довелося повернутися до історії земельного наділу Чіпки, до його юності... Й поступово учні переконуються, що ніколи не було в Чіп¬ки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керу¬вали ним, штовхали до падіння.
– А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?
І всі відповіли ствердно, і погодилися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше – вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелю¬бов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти правед¬ного діяння. Думай і думай, як, борячись проти зла, не скоїти ще біль¬шого й непоправного лиха.

Ось такий урок життя дає роман. Урок, який триває й нині.

 

Яндекс.Метрика >