загрузка...
-->
РЕФЕРАТ: ’’Розвиток освіти в Україні” PDF Печать E-mail


У процесi  формування  украiнського  етносу  свiтогляднi  функцii в суспiльствi виконувала насамперед релiгiя.  Релiгiйнi уявлення нак-ладали свiй вiдбиток на естетичнi смаки i морально-етичнi уподобання, впливали на жанрову структуру худоjноi культури.
Головними осередками культури,  як  у  попереднi  часи,  залишалися князiвськi двори, монастирi та церкви. У них зосереджувалися освiченi люди, велось лiтописання, переписували й перекладали книги.
У перiод феодальноi роздробленостi важливу роль у  культурному    розвитку украiнського етносу поряд з Киiвом
та Чернiговим стали вiдiгравати мiста Галицькоi землi - Галич,  Холм, Перемишль, Львiв, а також Волинськоi - Володимир та Луцьк. Проте Киiв продовжував зберiгати своi давнi традицii в  духовному  життi  слов'-янських наро дiв.
Найбiльш освiченим на Украiнi у той час було духовенстно,  в руках якого зосереджувались школи. Значна частина письменних людей була серед шляхти i ремiсникiв.  Письменнi люди, знавцi iноземних мов працювали у князiвських та  єпископських  канцелярiях,  готували  тексти грамот, вели дипломатичне листування.
Загарбання украiнських  земель польсьькими та литовськими феода- лами в другiй половинi ХIV ст.  завдало вiдчутних  втрат  украiнськiй культурi.  Разом з тим у цєй перiод йшов безперервний процес багатос- тороннього спiлкування украiнського,  бiлоруського i литовського  на- родiв,  розширення взаємовпливiв у сферi культури.  Наприклад, рефор- мацiя, яка почалася в європi у першiй половинi ХVI ст., сприяла поши- ренню  у Польщi гуманiстичних i протестантських течiй.  У свою чергу, прогресивнi iдеi,  що поширювалися у Польщi, мали велике значення для украiнськоi  культури.  Розвитковi  прогесивних  традицiй в культурах обох народiв сприяла боротьба з феодальною реакцiєю у формi  контрреформацii.
Разом з  тим слiд зауважити,  що в умовах нацiональнорелiгiйного гнiту розвиток духовноi  культури  украiнського  народу  здiйснювався повiльно.  Школи,  як правило,  iснували при монастирях,  церквах або маєтках великих феодалiв.  Учнi отримували в них елементарнi знання з письма та арифметики. Бiльш повну освiту мо)на було здобути при вели- ких монастирях,  однак монастирська освiта була  обмеженою,  навчання велося латинською мовою. Крiм православних шкiл у деяких мiстах Галичини i Закарпаття дiяли школи при католицьких костьолах.  Найстарiшою серед цих була школа Львiвськоi латинськоi кафедри, у якiй у серединi ХVI ст. навчання мало схоластичний характер.
У ХV - першiй половинi ХVI ст.  багато вихiдцiв з Украiни здобу- вали освiту в Кракiвському, Празькому та Болонському унiверситетах. У списках студентiв Кракiвського унiверситету знайдено  поняд  ЗО  iмен уродженцiв Дрогобича та 70 - iз Самбора.  У цьому унiверситетi навча- лися студенти з Києва,  Львова,  Глинян, Мостиськи та iнших мiст. При Карловому  унiверситетi у Празi був створений спецiальний <литовський колегiум>, де навчалися литовцi, украiнцi, бiлоруси.
У другiй половинi ХVI - першiй половинi  ХVII  ст.  на  Украiнi    продовжували дiяти елементарнi школи при церк вах i монастирях,  однак це вже не вiдповiдало вимогам часу.  Потреби суспiльства  вимагали  освiчених  людей  як для господарськоi,  так i культурно-просвiтницькоi дiяльностi,  За розв'язання  цього  завдання взялося  не духовенство,  а свiтськi кола - окремi магнати,  шляхта i особливо мiщани, якi стали об'єднуватись у братства.
У цей час виникає новий тип  школи  -  греко-слов'янолатинська,  в якiй  давньоруськi культурно-освiтнi традицii поєднувалися з позитив- ними досягненнями захiдноєвропейськоi школи i науки того часу.  Даний тип  школи став визначальним у розвитку освiти на схiдно-слов'янських землях протягом тривалого часу.
Першою навчальною установою такого типу на Украiнi стала Острозька вища школа,  заснована близько 1576 р. вiдомим дiячем i меценатом ук-раiнськоi культури князем Костянтином Острозьким (1526 - 1608 рр.)  .  Сучасники називали ii <тримовним лiцеєм>, бо навчали в нiй трьох мов: грецькоi,  церковно-слов'янськоi й латинськоi,  а ще -  <Греко-слов'-янською Академiєю>.
Острозька школа  згуртувала навколо себе вiдомих на той час дiячiв культури.  Письменник Герасим Смотрицький (перша пол.  ХVI ст.-  1594 рр.)  став  ii  ректором.  На нивi освiти i культури плiдно працювали друкар Iван Федоров (р. н. невiд.- 1583 р.), священик Дем'ян Наливай-ко (р.  н.  невiд.- 1627 р., рiдний брат Северина Наливайка), чернець Василь Суразький, публiцист Клiрик Острозький та iн.
В Острозькiй школi викладався курс <семи вiльних  мистецтв>,  який складався iз предметiв тривiума (граматика,  риторика,  дiалектика) i квадривiума (арифметика,  геометрiя, астрономiя, музика). За свiдчен- ням  вiдомого  церковного та культурного дiяча Украiни Захарiя Копис- тенського (р.  н. невiд.- 1627 р.) в Острозькiй школi працювали тала- новитi педагоги-оратори, рiвнi Демосфену i Софоклу, вiдомi на той час вченi у галузi грецькоi,  слов'янськоi та латинськоi мов,  математики та астрономii. Серед iноземних вчених, якi спiвпрацювали з академiєю, були Кшиштоф Казимирський,  професор астрономii з Кракова Ян Лятос  i високоосвiчений Кирил Лукарис, що згодом став патрiархом Константино- польським.
В кiнцi ХVI ст. Острозька школа стала поступово занепадати. Причи-ною  того було посилення пацiонально-релi- гiйного гнiту пiсля прого-лошення Брестськоi церковноi унii та смерть  ii  мецената  Костянтина Острозького (1608 р.).  Його послiдовники,  прийнявши католицизм,  не були зацi- кавленi у продовjеннi дiяльностi школи,  яка вела  активну боротьбу  проти  католицькоi  експансii.  У  1624 р.  в Острозi осiли єзуiти,  якi вiдкрили там свiй колегiум.  Практично з того часу школа припинила свою дiяльнiсть.
У розвитку  освiти  на  Украiнi  в кiнцi ХVI - на початку ХVII ст. важливу роль вiдiграли братськi школи. Провiдною серед них була школа Львiвського Успенського Братства, органiзована у 1586 р.
Стефаном Зизанiєм,  Юрiєм Рогатинцем,  Iваном Красовським та iншими дiячами  ук раiнськоi   культури.  У  подальшiй  дiяльностi  школи  ваjливу  роль вiдiграли такi вiдомi вченi i письменники,  як Лаврентiй Зизанiй, Ки рило  Транквiлiон-Ставровецький та Iван Борецький (майбутнiй митрополит Iов),  Сильвестр Косiв та iн. Професора фiлософii цiєi школи Iсаю Козловського  запросив у 1631 р.  митрополит Петро Могила викладати в Киiвськiй Академii. Зразково поставленою справою навчання та вихован ня школа прагнула пiдготунати учителiв i священикiв до практичноi роботи на нивi освiти, щоб протидiяти впливу антиукраiнських єзуiтськик шкiл. Студенти школи виступали прилюдно з промовами, а митрополит Михайло Рогоза навiть дозволив кращим учням проповiдувати в церквах.
Навчання у братських школах починалося з  оволодiння  слов'янською
граматикою,  прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецькоi мови.  У Львiвськiй братськiй школi вивчалася також  латинська  мова, знання   якоi   давало   змогу   учням   знайомитися  з  досягненнями захiдноєвропейськоi науки та лiтератури. До програм братських шкiл    були включенi поетика, риторикя, музика, якi мали важливе культур-но-просвiтнє значення.
Наприкiнцi ХVI - на початку ХVII ст.  братськi школи дiяли  в  ба-гатьох мiстах Украiни. Крiм Львова i Луцька вони були органiзованi у Галичi, Рогатинi, Стрию, Перемишлi, Городку, Комарнi,  Кременцi та iнших мiстах. Всi вони будувалися за принципами Львiвськоi братськоi школи,  яка надсилала iм свiй статут, допомагала навчальними посiбниками, а iнодi й вчительськими кадрами.
При активнiй  пiдтримцi  Львiвськоi  братськоi школи було видано три
пiдручники; <<Буквар>> I. Федорова (Львiв,  1574 р.);  граматику <Адельфотес> (1591 р.);  <Граматику словенську> (Вiльно,  1619  р.).  Граматика  <Адельфотес>   була   написана   пiд керiвництвом  запрошеного  до  Львова  визначного  грецького фiлолога архiєпископа Арсенiя двома мовами: грецькою та староукраiнською i була  призначена  не  тiльки для вивчення мови.  Даний пiдручник служив вступом до вивчення iнших наук: дiалектики, риторики, музики, арифме- тики, геометрii, астрономii, медицини та богослов'я.
У 1615 р.  була заснована Киiвська братська школа.  Органiзаторами братства та засновниками школи були киiвськi  мiщани,  вченi  Захарiя Копистенський, Тарасiй Земка та Памло Беринда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як i у Львiвськiй братськiй школi.    На початку ХVII ст.  в Украiнi почали  виникати  єзуiтськi  школи. Перша  з  них  була створена в Ярославi (1575 р.),  потiм у Львовi та Луцьку (1608 р.),  Києвi (1615 р.),  Кам'янцi-Подiльському та Острозi (1624 р.), Уj- городi (1646 р.) та в iнших мiстах.
Мета єзуiтiв  полягала  в тому,  щоб змiцнити позицii католицизму, якi були пiдiрванi розмахом реформацiйного  руху,  активiзувати  його експансiю  на  Схiд  шляхом iдеологiчного впливу на маси за допомогою шкiльноi освiти.  єзуiтськi школи, як правило, дiяли у великих мiстах i  були розрахованi на молодь.  Навчання у них проводилось,  протягом пяти рокiв,  У I - III класах вивчали граматику латинськоi, грецькоi, польськоi,  а  подекуди  й церковнослов'янськоi мов.  Домiнуюче мiсце вiдводилось латииськiй мовi, на якiй i велося навчання. У IV - V класах  вивчали риторику i дiалектику.  Випускники езуiтських шкiл вмiли вести дискусii з протестантами та православними.  Валивим  осередкоам освiти i наукових знань на Украiнi була Киiвська колегiя, яка утворилася в 1632 р. внаслiдок об'єднання, Киiвськоi та Лаврськоi братських шкiл П.  Могилою. За своєю структурою вона мала сiм класiв: пiдготовчий (елементарний),  три молодших i три старших. У пiдготовчому i мо- лодших   класах  вивчались  церковнослов'янська,  книжна  украiнська, польська, латинська i грецька мови. Пiзнiше до програми було включено
вивчення захiдноєвропейських мов. У старших класах вивчались поетика, риторика,  фiлософiя i частково богослов'я.  Учнi колегii  отримували знання i з iнших предметiв.
За рiвнем викладання та глибиною наукових знань, що iх отримували учнi, Киiвська колегiя була близькою до захiдноєвропейських унiверси- тетiв.  У нiй викладали вiдомi вченi та громадськi дiячi,  педагоги з фiлософii - Iсая Козловський, поетики - Антонiй Пацiєвський, риторики Сильвестр Косов.
У першiй   половинi  ХVII  ст.  Киiвська  колегiя  стала своєрiдним центром розвитку наукових знань на  Украiнi,  навколо  неi згуртувались найкращi науковi та лiтературнi сили.  Викладачi колегii зробили помiтний внесок у розвиток вiтчизняноi фiлософськоi та  iсторичноi науки. У 30 - 40-х роках ХVII ст. фiлософiю у колегii викладав Йосип Кононович-Горбацький,  фiлософськi погляди якого базувались  на стихiйно-матерiалiстичному сприйняттi свiту. Його iдеi стримали даль-ший розвиток у фiлософських курсах  iнших  викладачiв,  зокрема  Iно-кентiя  Гiзеля.  Прочитаний ним курс психологii свiдчив про частковий вiдхiд автора вiд середньовiчноi схоластики,  баjання  пояснити  мож-ливiсть пiзнання людського розуму з позицiй сенсуалiзму.
Одночасно з фiлософською думкою розвивалась iсторична.  Пiдвищений iнтерес до iсторичного минулого свiдчив  про  рiст  нацiональноi  самосвiдомостi украiнського   народу,   що  позначилося  на  пiднесеннi нацiонально-визвольноi боротьби проти панування шляхетськоi Польщi.
Багато мiсця в iсторичнiй лiтературi того часу вiдводилось козацтву,  яке в кiнцi ХVI - на початку ХVII ст.  перетворювалось у важливу суспiльно-полiтичну силу,  котра боролась за соцiальне та нацiональне визволення украiнського народу.
На фонi  духовноi  культури украiнського народу видi- ляється пос-тать визначного церковного i культурного дiяча,  теолога i реформато-ра,  вченого  та  органiзатора  украiнськоi  вищоi школи Петра Могили (1597 - 1647 рр.).  Вiн був  нащадком  молдавськоi  княжоi  династii, спорiдненоi з украiнськими i польськими аристократичними родами.
П. Могила виховувався в Украiнi пiд керiвництвом учителiв Львiвсь-коi братськоi школи.  Вищу  освiту  одержав  у  Захiднiй  європi,  де студiював теологiю.  Як архiмандрит Києво-Печерськоi лаври,  вiн 1627 р.  був висвячений на єпископа у Львовi,  потiм протягом чотирнадцяти рокiв  перебував  на  посадi киiвського митрополита.  Його дiяльнiсть охоплює щирокi сфери церковного  i  культурного  життя  того  перiоду iсторii  Украiни,  який  по праву можна назвати \ Могилянською добою.  Вiк є автором ряду  книг  (<євангелiє  учительне>,  1616  р.;  <Анфо-логiон>, 1636 р.), численних полемiчних проповiдей.
П. Могила,  будучи  архiмандритом Києво-Печерського монастиря,  у
1629 р.  склав <Лiтургарiон або  Служебник>,  в  якому  подана  текст лiтургii  та  iнших молитв i обрядових звичаiв,  властивих тiльки ук- раiнськiй церквi.  Разом з iгуменом цього ж монастиря I. Трохимовичем П.  Могила  був  спiвавтором епохального твору цiєi доби <Православне iсповiдання вiри>.  Даний катехiзис подає  основи  вiри  православноi церкви, очищеноi вiд чужих впливiв. За проведену роботу П. Могила був нагороджений ступенем,доктора богословських наук.  Цей твiр був поширений такоj i серед неправославних християнських народiв, а в Украiнi залишився єдиним пiдручником у навчаннi вiри аж до ХIХ ст. Крiм того, П.  Могила був автором <Требника>,  в якому описаний порядок богослужень,  зв'язаних з рiзними обставинами:  на випадок недуги, неврожаю, посвячення новоi хати тощо.
П.Могила доклав  багато  зусиль для пiднесення Киiвського Богояв- ленського братства.  Вiн провiв реформу Киiвськоi братськоi школи  на зразок захiдноєвропейських колегiй i з того часу вона стала називатися Києво-Моги лянською академiєю. Навколо академii вiн згуртував виз- начних учених-тєологiв. Столицю Украiни Киiв називали тодi Могилянськими Атенами.  За рахунок прибуткiв монастирiв П.  Могила органiзував перебудову церкви Киiвськоi Софii i Спаса та провiв розкопки руiн Десятинноi церкви.  Вiн також здiйснив заходи для канонiзацii всiх  печерських угодникiв .
Освiта i  шкiльництво  в Украiнi тiсно пов'язанi з розвитком дру-карськоi справи.  Епохальний  винахiд  друку  в  європi  започаткував нiмецький винахiдник Й.  Гутенберг, який в 40-х роках ХV ст. розробив технологiю друкарського процесу.  Вiн  винайшов  спосiб  виготовлення друкарських  форм  iз застосуванням рухомих лiтер i сконструював дру-карський прес.  Цей винахiд швидко поширився на всi  краiни  Захiдноi європи.  В  ХV  ст.  першi  друкарнi виникають у великих слов'янських мiстах - Празi та Краковi, а з початком ХVI ст. - на украiнсько-бiло-руських i литовських землях.
Точна дата  початку  книгодрукування  на  украiнських  землях нам невiдома. Дослiдники тривалий час дотримувались думки, що першою друкованою  книгою  був  <Апостол>,  виданий у Львовi Iваном Федоровим у 1574 р. Разом iз Петром Метиславцем вони заснували у 1564 р. друкарню в Москвi,  де видали <Апостол>,  а в 1565 р. <Часовник> для церковних потреб.  Однак дiяльнiсть першодрукарiв у Москвi тривала недовго. Пе-реслiдуванi властями свiтськими i духовними, вони змушенi були виiха-ти у Велике князiвство Литовське.  Тут у маєтку литовського  гетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього украiнського роду, в м. Заблудовi дру-карi видали у 1568 - 1569 рр.  <(євангелiє  учительне>  i  <Псалтир>. Пiсля  того  iх  дороги  розi- йшлися:  Петро Метиславець переiхав до Вiльна i з допомогою мiщан Кузьми та Луки Мамоничiв вiдкрив друкарню, де  було  видано <євангелiє> (1575 р.) i <Псалтир> (1576 р.).  В свою чергу, Iван Федоров у Заблудовi опублi- кував <Псалтир з часосновцем> (1570 р.). На цьому Заблудiвська друкарня припинила свою дiяльнiсть.     Наприкiнцi 1572 р. Iван Федоров переiхав до Львова - важливого на той час економiчного i культурного центру Украiни.  Тут за  допомогою мiщан  вiн  заснував  друкарню  i 1574 р.  видав <Апостол> i <Буквар> (<Азбуку>).  Вихiд у свiт <Апостола> - знаменна подiя в  iсторii  ук- раiнськоi культури.  Дана книга сприяла розвитковi украiнського письменства,  яке вiдiграло важливу роль у захистi украiнськоi нацiональноi церкви i нацiональноi справи взагалi.  Наприкiнцi львiвського видання <Апостола> I. Федоров помiстив герб Львова i свiй власний герб, що  був  своєрiдним  екслiбрисом знаменитого друкаря.  У пiслямовi до <Букваря> вiн писав,  що  мав  намiр  подбати  i  про  видання  iнших потрiбних книг.  Це йому вдалося здiйснити за допомогою князя К. Острозького в м. Острозi. Вiн надрукував - <Буквар> (1578 р.) для потреб заснованоi там школи, <Бiблiю> (1581 р.) - перше повне видання слов' янською мовою. Повернувшись до Львова в 1582 р., друкар через ряд матерiальних   ускладнень  не  змiг  продовжувати  друкарсько-видавничу дiяльнiсть.  Iван Федоров помер 15 грудня 1583 р.  i був похований на територii  Онуфрiiвського монастиря.  На його могилi вдячнi львiвськi мiщани встановили надгробок з написом:  <...друкованiє занедбалое обновил>.  Мiсце поховання i надгробок не збереглися,  а напис дав пош-товх для виникнення нових гiпотез про  iснування  книгодрукування  на Украiнi до Iвана Федорова.
Одна iз  таких  гiпотез  пов'язана  з iменем львiвського мiщанина Стефана Дропана, який у 1463 р. вiдновив Опуфрiiвський монастир, зас-нований ще князем Левом Дациловичем.  У документах ХVII ст.  є згадка про те, що у 1460 р. С. Дропан подарував монастиревi власну друкарню.
Цю  гiпотезу  пiдтримуе  сучасний дослiдник iсторii книгодрукування в Украiнi 0. Мацюк. Документальнi данi про це знайдено у книжкових фондах  василiанських  монастирiв  Центрального  Державного  Iсторичного Архiву у Львовi. Незважаючи на вiдсутнiсть  дофедорiвських  старод-рукiв,  гiпотеза про початок книгодрукування в Украiнi до I. Федорова має право на iснування.
Слiдом за львiвською та острозькою  друкарнями  6ули  органiзованi  й iншi,  якi дiяли не лише у мiстах (Киiв,  Рогатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Стрятин, Почаiв, Угерцi) .
Значний внесок у розвиток книгодрукування  зробили  С.Будзина,          Т. Земка, Я. Шелiга, С. Рогаля, мандрiвний друкар П. Людкевич та iн. Cеред стародрукiв у ХVI ст.  з'явились численнi твори украiнською мо-вою,  а також переклади з пiвденно-слов'янських оригiнальних  творiв. Визначною  пам'яткою  перекладноi  лiтератури  є <Пересопницьке євангелiє>,  перекладене з болгарськоi мови на  слов'яно-руську  Михайлом Василевичем iз Сянока (1556 - 1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком украiнськоi мовi того часу i  особливо  славиться своiм винятковим мистецьким оформленням.

Використана література:

Дорошенко Д. I. Нарис iсторii Украiни, Львiв, 1991.
Крип'якеиич I. П. Iсторiя Украiни, Львiв, 1990.
Огiєнко I. Украiнська культура.  1991.

 

Яндекс.Метрика >