загрузка...
-->
Реферат на тему: «Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю». PDF Печать E-mail


Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що на¬селяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється ве¬ликою кількістю релігійних збірників, що збереглися.
Найдавніша релігія Індії полягала у тотемізмі, обожненні природи і культу предків. У зв'язку з розвитком землеробства тут сформувалось уявлення про богиню продуктивних сил природи — Адіті, яку вважали «спільною матір'ю». Був значно поширений культ вогню, пов'язаний з побутом патріархальної сім'ї. При родовому ладі виник культ предків, що мав зміцнювати засади рабовласницького ладу аристократів.
В епоху утворення рабовласницького суспільства та держави ці дав¬ні форми релігії змінилися новими релігійними віруваннями. Поступо¬во давні боги природи перетворювались у богів-покровителів держави, царя та царської влади. З утворенням великих централізованих дер¬жав виникають елементи єдинобожжя. Остаточно формується брах¬манізм. В епоху посилення брахманської касти з'являється особлива жрецька та богословська література — брахманські книжки, в яких розглядалось своєрідне вчення про той релігійний ритуал, який повинні знати жреці-брахмани.
Проти брахманської релігії та кастової системи виступив буддизм, який виник десь у VI ст. до н. е. і значно поширився вже у III ст. до н. е. У вченні Будди відбився протест визнання кожної людини, що народилася у касті брахманів жерцем.
Писемність існувала в Індії вже у III тис. до н. е. Найдавніші іє¬рогліфічні написи і досі не прочитані. Поширення алфавітно-складової писемності припадає на IV—III ст. до н. е. (виникла на основі персид¬сько-арамейського письма).
Потреби повсякденного життя примушували індійців накопи¬чувати спостереження над явищами природи. Так з'явилися перші знання в царині медицини, астрономії, математики. Початкові форми наукових знань тісно переплітались з релігійними віруван¬нями та магічними уявленнями. Вказівки на лікарські знання збере¬глися в Рігведі — збірнику найдавніших індійських гімнів. Лікарі вже мали деякі анатомічні знання. Для виготовлення ліків використовували різні трави. З'являються окремі лікарські спеціальності — лікування внутрішніх хвороб, хвороб очей, хірургія. Індійці вміли не тільки робити операції, а й виготовляти протези. Поява перших медичних трактатів припадає на початок нашої ери.
Індійці володіли знаннями з астрономії. Вони встановили фази місяця, місячний зодіак, розробили своєрідну форму календаря. Спочатку рік налічував 360 днів, потім 366, а в VI ст. н. е. було більш точно встановлено тривалість року.
Значного розвитку в Індії досягла математика. Вже у III— II ст. до н. е. тут склалася десяткова система обчислення. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які ми називаємо арабськи¬ми, насправді були винайдені індійцями, а потім перейшли до арабів.
Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди-Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти:
«Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних закли¬нань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт);
Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати).
Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок 1 тис. до н. е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії.
Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енци¬клопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів ' соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя ста¬родавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.
Упанішади — це по суті перша спроба осмислити світ у рамках єдиного, послідовного вчення. Саме в Упанішадах була сформульована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, а й такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Усе в світі визначається моральним законом. Душа народжується чи вмирає, потім виникав знову у тій чи іншій формі відпо¬відно до етичного балансу прижиттєвих звершень. Людина, яка поводила себе аморально, народжується потім у вигляді тварин, рослин, каменю. Тільки правед¬ною поведінкою можна повернутися до людського образу.
Упанішади значною мірою вплинули на весь подальший культурний розви¬ток Індії. Близько 317 p. до н. е. була заснована могутня держава Маур'я. Брахманізм не міг задовольнити правлячу династію, адже догми цієї релігійної системи не відповідали обстановці централізованої держави. З'являються нові релігійні вчення, які відповідали духу часу, — джайнізм та буддизм (хоча, можливо, вони існували ще в VI ст. до н. е.). Джайнізм відкидав авторитет Вед, відкрив доступ до своєї общини чоловікам та жінкам усіх каст. Прихильники джайнізму проповідували аскетизм, відмову від вбивств. Метою джайнів було звільнення від перероджень.
Створення буддійської релігійно-філософської системи традиція приписує Сіддхартху Гаутаму, який жив у VI—V ст. до н. е. Звали його Будда («просвітлений»). Основою вчення було визнання, що життя є зло. Будь-яке бажання людини призводить до страждань. Єдиний вихід — відмова від всяких устремлінь. Якщо це вдасться, то людина після смерті вже не відродиться в іншому вигляді для нових страждань. Припинення процесу нескінченного переродження є нірва¬ною — найвищим благом.
Практичні висновки з цього своєрідного вчення були значними. Ре¬лігійний культ і жрецтво стали зайвими, оскільки шлях до порятунку досягався самою людиною. Буддизм вважав несуттєвими станові та майнові відмінності, хоча порятунок визнавався можливим тільки для вільних людей. Рабів не приймали до общин буддистів.
Хоча буддизм не став загальноприйнятим у Індії, вже у III ст. до н. е. він почав поширюватися за межами Індії, особливо серед народів Цен¬тральної, Східної та Південно-Східної Азії.
Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Заро¬дження китайської цивілізації належить до часів царств І Пан (сере¬дина II тис. до н. е. — XII ст. до н. е.) та Чжоу (XII—III ст. до н. е.). Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. У IV ст. до н. е. вчений Ши Шень упорядку¬вав перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р, до н. е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139—78 pp. до н. е.) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф.
Найдавніші китайські написи дають можливість простежити етапи розвитку ієрогліфічної писемності, яка була вже досить розвинена у XV ст. до н. е. Давні перекази, що збереглися в літератур¬них джерелах, свідчать про існування в більш ранній період первісного способу фіксації думок за допомогою вузликів на мотузці. До цього часу відносять також появу малюнкового письма — піктографії. Спо¬чатку предмети малювали в цілому. Подальшим етапом був перехід до символічного малюнка або неповного зображення предмета, коли час¬тина малюнка — піктограма символізувала ціле. Впродовж століть ця система вдосконалювалась. Збільшувалась кількість ієрогліфів. У часи династії Хань (220—206 pp. до н. е.) їх налічувалось 18 тис. Було створено спеціальні довідники, де містились вказівки щодо пошу¬ків необхідних знаків.
У III ст. до н. е. матеріалом для письма став шовк. На рубежі нашої ери було винайдено туш. Нарешті, у І ст. китайці винайшли папір.
У тісному зв'язку з розвитком писемності розвивалась літера¬тура. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представ¬ником історичної та художньої прози, класиком китайської літерату¬ри вважається Сима Цянь (бл. 145—86 pp. до н. е.). Він став фун¬датором китайської історіографії.
Філософські погляди китайців зародилися в найдавніші часи. їхні релігійні уявлення тлумачили життя на землі, природу як творіння боже¬ственної сили. Одночасно з'явилися і наївні, стихійні матеріалістичні погляди, в основу яких було покладено уявлення про те, що всесвіт складається з першоелементів — землі, неба, вогню, води, озера, віт¬ру, гори, грому. Усі речі постійно рухаються і змішуються внаслідок взаємодії та взаємозіткнення двох космічних сил — сили Світла та сили Темряви. Ці погляди про всесвіт відображені у «Книзі перемін» («І цзинн») та в «Книзі документів» («Шу цзин»).
Найбільшого значеним в Китаї набули релігійно-філософські системи, що склалися у VI—V ст. до н. е. Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Коифуція. Даних про особистість і засновника коифууішстял дуже мало. За традиційною китайською хронологією він жив бл. 551—479 pp. до н. е. Походив з аристократичного роду чиновників. Все його вчення проникнуто глибокою повагою до старовинних китайських звичаїв та обрядів.
Основний принцип конфуціанства — традиція. Конфуцій неодноразово під¬креслював, що він противник усяких новацій. Особливого значення надавав ви¬хованню у дусі покори старішім та начальникам. Конфуціанська філософія вва¬жала необхідним та цілком можливим зміну характеру людини. Кожна людина має бути задоволена своїм соціальним становищем і не прагнути кращого.
Взагалі вчення Конфуція відстоювало утвердження патріархальних традиція та непорушність соціальних підвалин.
Конфуціанству суперечив інший філософський напрям — даосизм, найвидат-нішим представником якого є Лао-цзи. В цій філософській системі простежую¬ться елементи матеріалізму та діалектики. На думку даосистів. усе, що існує, виникло з матеріальних часток і розвивається згідно з визначеним законом. У даосизмі відбилися думки та інтереси різних верств суспільства. Цим пояснює¬ться його популярність. Пізніше в даосизм проникли містичні мотиви.
Буддизм до Китаю прийшов з Індії у V ст. до н. е. Етика буддизму мала багато спільного з даосизмом.
Найдавніші пам'ятки мистецтва Китаю датуються III тис. до н. е.— часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візе¬рунками.
У період Шан з'явилися перші укріплені поселення. Міста мали правильне планування по кварталах. Найчисленнішими витворами ми¬стецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит.
Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу — писем¬ність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з'являються зоб¬раження людей та реальних тварин. Цей період характеризується появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.
Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV—III ст. до н. е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 km, a після численних добудов упродовж століть — більш як 4 тис. км.
Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво досягли (Тії ст. до н. е. — III ст. н. е.) в період династій Цинь та Хань.
Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам'яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.
Період Хань — час блискучого розквіту культури Китаю. В цей час особливо розвивається монументальне мистецтво — скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських по¬ховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.
Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відобража¬лись давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та міфологічного змісту.
Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу — Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж бага¬тьох віків використовували культурні досягнення Стародавнього Ки¬таю.
У родючих долинах Нілу, Тигру та Єфрату, на берегах Інду та Хуан¬хе раніше, ніж в інших місцях земної кулі, утворилися цивілізації.
Культура суспільств Стародавнього Сходу є важливим кроком уперед у розвитку духовного життя людства. Саме тут виникли різні системи писемності — клинопис, ієрогліфи тощо. Було покладено початок нау¬ковим знанням у царині астрономи, математики, медицини, філософії, ство¬рена художня література; зодчі та художники знайшли рішення цілого ряду принципових питань архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва.
Центральною фігурою в мистецтві Стародавнього Сходу став образ людини, хоч і часто пов'язаний з прославленням деспотії або з поклонінням міфічним істотам. Але водночас у творах мистецтва знайшли вираз уя-*ви про велич людини, відбились риси реального життя, народні міфи.
Подальшого розвитку набули живопис і скульптура, ужиткове мис¬тецтво. В синтезі образотворчих мистецтв домінуюче значення мала архітектура. Піраміди Єгипту, зіккурати Дворіччя, храми та палаци не лише возвеличували небожителів і земних владик, а й свідчили про високу майстерність народів Стародавнього Сходу.
В образотворчому мистецтві були вироблені обов язкові норми побудо¬ви художнього зображення — канони, що пояснювалось як необхідністю закріплювати досягнення в зображенні людського тіла та винайденні композиційних рішень, так і відносною затримкою художнього розвитку На ранніх етапах ці канони сприяли вдосконаленню майстерності митців Стародавнього Сходу, хоча в подальшому гальмували розвиток мистецтва.
Мистецтво численних народів Стародавнього Сходу дуже різне за своїми вихідними формами, художніми досягненнями, шляхами розвитку, однак має багато схожих принципових рис.
Традиції культури Стародавнього Сходу збереглися впродовж віків і справили велике значення на розвиток багатьох народів Азії і Європи в подальші періоди.

 

Яндекс.Метрика >