...
Легенда Пекун PDF Печать E-mail

Легенда Пекун


У Гуцульському краю серед зелених гір є чимало долин і ущелин. Можна зустріти тут такі місця, де майже ніколи не потрапляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх-давен жив злий дух Пекун. За своє життя він ні разу не бачив сонця і не був далі свого яру.
Спочатку Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, якщо йому вдавалось переманити людську душу на свій бік. Одних він залякував своїм страшним виглядом, інших купував за золоті дукати. Але найбільше любив Пекун малих дітей.
Якось перед Великоднем вийшов Пекун із схованки і помандрував в Карпатський край вербувати людей для нечистої сили і ганебних справ. У селі неподалік Коломиї злий дух побачив маленьку дівчинку. Застосовуючи свої чари Пекун намагався заворожити дитину. Але маленька гуцулочка так захопилася роботою, що Пекун ніяк не міг привернути її увагу.
Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук, і він чимдуж помчав у схованку. Дитина плакала, а люципер Пекун радів з дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух вдарив розписаним яєчком об виступ гірської скали, писанка тріснула. Пекун почав трощити писанку, топтати її ногами.
Але тут сталося чудо: з решток писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу відкрив від здивування. А тим часом чарівні ланцюги обмотали лапи і шию злого Пекуна і прикували його до стін і та дна яру. Пекун спочатку легко, а потім з усієї сили почав рвати ланцюги. Але чим більше він пручався, тим міцніше прив’язували злого духа чарівні ланцюга.
З того часу Пекун живе в темному яру і не бачить світу білого. Двадцять ланцюгів міцно тримають злюку в темноті і сирості. Із цієї криївки він висилає своїх слуг – малих чортенят на обзорини по цілому світу. Коли вони вертаються, Пекун питає у них чи люди живуть у згоді. Якщо почує, що гніваються чи сваряться між собою, тішиться. І тоді ланцюги слабнуть, а злюка має нагоду підійти трошки ближче до людей.
Далі питає чортенят: Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусіди, а чи може сваряться? Чи жінки і дівчата пишуть писанки, діти шанують батьків, і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо ті, що пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття, не можуть стати його людьми. Плачучи, чудовисько намагається зірвати ланцюги, але вони міцні, бо з кожною доброю справою на землі ці ланцюги стають міцнішими... Не пускатимуть Пекуна вони доти, поки люди пишуть писанки та живуть у згоді.
Сподівається Пекун, такого часу коли люди пересваряться між собою і перестануть писати писанки. Аж тоді він зможе вирватись на волю і запанувати над всіма, бо тоді настане кінець світу. Сподіваємося, що не вдасться Пекунові дочекатись такого часу.


 

Яндекс.Метрика >