...
Конспект уроку Людина і світ: Роль природно-історичного середовища у формуванні та розвитку людини. природні, соціокультурні та духовні виміри людського життя PDF Печать E-mail

Мета: визначити вплив природного та соціального середовища на формування людини; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантність.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Демонструється уривок з мультфільму «Мауглі».

Учитель ставить запитання:

•     Як ви вважаєте, які умови необхідні Мауглі для того, щоб він став людиною?

На основі відповідей учнів формулюється тема та мета уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Вплив природного середовища на людину

Розповідь вчителя з елементами бесіди

Природа є навколишнім світом у всьому його різноманітті.

Природне середовище — частина світу, з яким взаємодіє людина. Поняття природного середовища не обмежується лише сферою Землі, воно включає у себе і космос у цілому, адже Земля не є ізольованим від Всесвіту космічним тілом.

Природне в людині має вираження у морфологічних, генетичних явищах, а також у нервово-мозкових, електрохімічних та багатьох інших процесах людського організму. Природне начало в людині вивчається природничими науками, серед яких сьогодні безсумнівним лідером є генетика, яка досліджує механізм передачі від покоління до покоління природних задатків.

Додаткова інформація

Наше життя значно більшою мірою, ніж ми усвідомлюємо, залежить від явищ природи. Адже ми живемо на планеті, у глибині якої постійно відбуваються ще не відомі нам процеси, які впливають на нас, а сама Земля, як своєрідна порошинка, мчить у своєму русі в безоднях космосу. Нині залежність стану організму людини від природних процесів — від перепаду температури, тиску, від коливань геомагнітних полів, сонячної та космічної енергії — цілком очевидна. різні місця на Землі є більшою чи меншою мірою сприятливими для людини. Наприклад, вплив благодатного для організму підземного випромінювання може сприяти звільненню від нервових стресів або полегшенню деяких захворювань організму. Більшість же впливів природних процесів на людський організм до цього часу залишається ще невідомою, наука розпізнала лише незначну їх частину. Так, відомо, що людина, поміщена в безмагнітне середовище, одразу гине. Сучасна наука встановила, що життя на Землі виникло під впливом космічних процесів. Тому цілком природно, що будь-який живий організм якимсь чином взаємодіє з космосом. Сонячні бурі і пов’язані з ними електромагнітні збурення впливають на клітини, нервову і судинну систему, на самопочуття людини, її психіку. Ми живемо «в унісон» зі всім космічним середовищем, і будь-які його зміни відбиваються на нашому стані. Тому актуальними є ідеї К. Е. Ціолковського, В. І. Вернадського та О. Л. Чижевського, що набувають визнання у сучасній науці, про те, що ми з усіх боків оточені потоками космічної енергії, які йдуть до нас через величезні відстані від зірок, планет і Сонця.

В наш час зростає увага до проблем не тільки космічних, а й мікросвіту. Вивчаються дивні ритмічні одноманітності, які підтверджують відносно синхронне «биття пульсу» в макро- та мікросвіті, в тому числі в енергосистемах людського організму.

Згадаймо відомі з шкільного курсу загальної біології процеси спадковості й мінливості.

Спадковість — здатність організмів повторювати з покоління в покоління подібні ознаки і забезпечувати специфічний характер індивідуального розвитку в певних умовах середовища.

Мінливість — це явище, протилежне спадковості. Полягає в зміні спадкових задатків, а також варіативності їх проявів у процесі розвитку організмів і взаємодії з місцем існування.

Протягом індивідуального розвитку людина, з одного боку, реалізує певну програму і відтворює певні ознаки, які передані їй батьками, а з другого — може певною мірою «відхилятися» від цих програм і набувати нових ознак під впливом зовнішнього середовища.

Спадковість надає дитині не лише власне біологічні властивості та інстинкти. Від самого початку свого життя дитина має здатність до наслідування усього, що роблять дорослі: звуків, рухів тощо. Їй притаманна допитливість. Вона здатна засмучуватися, відчувати страх і радість, її посмішка має вроджений характер. А посмішка — це привілей людини. Отже, дитина з’являється на світ саме як людська істота. І все ж на момент народження вона лише «кандидат у людину», хоча і наділена певними фізичними і психічними якостями від природи.

Сукупність цих психофізіологічних якостей людини називається її задатками (наприклад, музичний слух, зорова пам’ять, міцний організм, вміння розрізняти кольори, почуття ритму та інші). Ці задатки є основою здібностей людини. Але чи будуть реалізовані задатки і чи розвинуться вони у здібності — це залежить як від умов, у яких зростає людина, так і від її власних зусиль.

Умови, необхідні для успішного розвитку задатків і здібностей

•     Впевненість у задатках і здібностях

•     Наявність можливостей для розвитку задатків і здібностей

•     Знання про те, як це потрібно робити

•     Своєчасне виявлення задатків

•     Активне включення людини у той вид діяльності, якому відповідають здібності, що формуються і розвиваються

Учитель пропонує розглянути уявну ситуацію та відповісти на запитання.

Десь на далекому острові в Тихому океані народився хлопчик з видатними музикальними задатками.

•     Ким може він стати, якщо врахувати, що люди його племені не знають ніякої іншої музики, окрім одноголосого співу, і ніякого іншого музичного інструменту, окрім барабана?

•     Як може скластися доля обдарованого хлопчика з далекого тихоокеанського острова, якщо він потрапить в країну з розвиненою музичною культурою?

Учні доходять висновку про те, що і спадковість, і середовище справляють істотний вплив на її формування людини.

Потрібно запам’ятати

1. Становлення людини найбільш інтенсивно відбувається в дитинстві та юності.

2. Мозок дитини розвивається швидше, ніж інші частини її організму.

3. Найбільш сприятливий для розвитку розумових здібностей вважається вік від 18 до 20 років.

4. Найбільш важливі фізичні зміни в організмі відбуваються у 12-15 років.

5. Процес розвитку і становлення дівчаток відбувається в середньому вдвічі-втричі швидше, ніж у хлопчиків.

 

Соціальна сутність людини

Розповідь вчителя

— Якщо під час розгляду людини абсолютизувати лише природне, біологічне, то ми «спустимося» на рівень існування її біофізичних, фізіологічних закономірностей. У такому випадку людина буде носієм лише біологічної форми руху матерії.

Тому вкрай необхідним є аналіз також соціального середовища людини як безпосереднього людського оточення, до якого належить родина, друзі, сусіди та соціальні групи людей або людські спільноти (класи, чи страти, народи, нації, суспільство), членом яких є людина. Сюди ж треба віднести і певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві.

Становлення людини у всьому її розмаїтті відбувається насамперед шляхом засвоєння нею всіх цінностей, вироблених людством упродовж своєї історії. Це і мова, і різні способи діяльності, і вміння користуватися різноманітними знаряддями тощо. Засвоєння людиною знань, норм, правил, культурних цінностей, що необхідні їй для повноцінного життя та діяльності у суспільстві, називається соціалізацією. Вплив соціального середовища на індивіда є багатошаровим.

 

 

Мегасередовище — величезний соціальний світ навколо нас, який дає потужні імпульси, що стосуються інтересів всього людства і визначають в умовах глобалізації інформаційного простору духовну, соціально-психологічну атмосферу епохи.

Макросередовище — велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, місцем помешкання, вихованням.

Мікросередовище, тобто наше безпосереднє соціальне оточення у вигляді трьох основних груп: сім’ї, первинного колективу (навчального, трудового, армійського тощо), приятелів та друзів.

Структуру соціалізації можна представити у такому вигляді.

 

 

Духовність людини

Бесіда за запитаннями

1. Що таке душа?

2. Як ви розумієте поняття «духовність»?

3. Яку людину можна назвати духовно багатою особистістю?

Розповідь вчителя

— Духовне в людині є самоцінним, і саме воно лежить в основі людського «Я», адже саме як духовна істота людина виявляє себе вільним і творчо активним діячем. Якщо у свідомості людини знаходити тільки відображення найелементарніших потреб, задоволення яких необхідне тільки для підтримки фізичного існування, якщо емоції і почуття примітивні, а поняття нерозвинені, то це свідчить про її бездуховність, внутрішнє убозтво. Саме про таких людей говорять, що вони ниці духом.

Духовно розвинена (або духовно багата) людина багато знає і ще більше розуміє, спирається у своїй діяльності на почуття і поняття істини, добра і краси. У такої людини переважають духовні потреби, їй притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати кожній, навіть незнайомій, людині.

Духовність людини — це також уміння мріяти, фантазувати, творчо усвідомлювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколишню дійсність, — це один із найважливіших проявів духовності.

Отже, духовно розвинена людина — така, яка усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей. Це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висловом І. Канта, це закон, який живе у нас самих; на думку французького філософа П. Гольбаха, це наш «внутрішній суддя»).

Духовне в людині — це також безкорисливий пошук істини, здатність до морального вибору, до переживання прекрасного, творчості, наявність свободи волі, віри та самосвідомості тощо.

Таким чином, людина є цілісною єдністю біологічного, психічного (або душевного) та соціального (соціокультурного), які сформувалися з двох чинників — природного та соціального. Адже людина не є арифметичною сумою біологічного, психічного та соціального, вона є інтегральною єдністю цих властивостей. Все сказане знову повертає нас до визначення таких понять, як «індивід», «індивідуальність» та «особистість».

Поняття «індивід» (пізньолатинський переклад старогрецького поняття «атом») означає одиничне, на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому.

З цим поняттям нерозривно пов’язане інше — «індивідуальність», що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитети. Її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших.

Поняття «особистість» фіксує соціальне в людині. У нього є два значення: перше — вихідне, ще з минулого ХІХ століття: особистість — це людина зі своїм обличчям, не схожа на останніх (порівняємо з латинським «персона», що означає театральну маску, та з російським «личина»). Друге значення, яке з’явилося у сучасній філософії та соціології, — це своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця соціальних ролей. У цьому плані ми розглядаємо особистість працівника, власника, споживача, громадянина, сім’янина тощо.

Поняття «особистість» охоплює також всі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов’язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості та організованості, трудової та суспільно-політичної активності.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда за запитаннями

1. Що таке природне середовище і який його вплив на людину?

2. Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?

3. Порівняйте за змістом поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».

4. Що ви розумієте під соціалізацією людини?

5. Які засоби соціалізації людини?

V. Підсумок уроку

Заключне слово вчителя

— Лише живучи у суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою особистістю. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявного суспільства. З іншого боку — людина є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Людина — це біосоціальна істота, саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна.

VІ. Домашнє завдання

Як ви розумієте народну мудрість: «Молода людина ще «буде», людина середніх років «є», стара людина вже «стала»?

 

Яндекс.Метрика >