...
Реферат: Особливості інфляції в Україні в перехідний період PDF Печать E-mail

Реферат: Особливості інфляції в Україні в перехідний період

Найбільш істотним  негативним явищем в економіці України на етапі її реформумання виявилась інфля­ція.
В 1991 р. — році після проголо­шення курсу на незалежність — Україну охопила глибока інфля­ція (390% за рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2000 р.
Перш ніж розглянути особливості інфляційного процесу в Україні, слід визначити основні специфічні риси економічно­го і соціального життя суспільства в цей період. Найбільш за­гальною, специфічною рисою цього періоду в Україні є те, що він був перехідним, коли ринкові методи й елементи тісно пе­репліталися з командно-адміністративними. Більш конкретно специфіку цього періоду можна звести до такого:
— Україна дістала в спадок високозатратну, неефек­тивну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмі­рно високою часткою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що про­вокувало зростання бюджетного дефіциту;
— разом з інфляційно орієнтованою економікою Україна дістала в спадок і великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів;
— Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок». Чим довше утримувалась така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона ставала.
На цьому фоні зростання цін в Україні набуло високих темпів і триває неупинно майже 10 років, тобто має всі ознаки класичної інфляції.
В 1992—1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відпо­відно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного пері­оду найвищою інфляція була в 1992 р. — 2609,0%, що майже в 4 рази нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорд» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. — 3389,6%, Перу в 1990 р. — 7481,6%, Заїр у 1992 р. — 3860%. Таку надто високу гіперінфляцію в Україні в 1991—1993 рр. можна поясни­ти двома групами причин:
1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спа­док з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991—1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази. Під впливом цього чинника роздрібні ціни в 1991—1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала гро­шова маса — в 1,6 і 1,9 разу відповідно. Цей розрив був спровоко­ваний не тільки прямою трансформацією вимушених заощаджень у платоспроможний попит, а й генеруванням цією трансформацією інфляційних очікувань та прискоренням швидкості грошей, особли­во в 1992 р., коли одержані доходи в основному негайно витрачали­ся і купувалися товари не стільки для поточного споживання, скіль­ки для зберігання, у тому числі для майбутнього перепродажу. Про це свідчить надзвичайно висока питома вага «поточної каси» (МІ) в загальній масі грошей у 1992 р. — 82%. Більш високого рівня не було в жодному іншому році цього періоду;
2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центральний банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс у двічі і становив 29% від ВВП. Органи монетарної полі­тики, насамперед НБУ монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджет­них потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус са­мостійного, незалежного органу монетарної політики і проводив інфляційну політику, що диктувалася владними структурами- переважно з політичних міркувань.
Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чіт­ка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої по­ловини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 разу. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (МЗ), що істо­тно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у полі­пшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реаль­не забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, повірили тво­рцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.
Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічно­му зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту вправо і вверх, тим далі вліво і вверх зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це крас­номовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП в період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. — 8,7%, у 1992 р. — 9,9%, у 1993 р. — 14,2%, у 1994 р. — 23,0%.
Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найви­щої інфляції в 1993 р.
І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «пере­ламаний» завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у.] 995 р. до 3 у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.
Четверта особливість інфляційного процесу в Україні поля­гає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікува­ного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися. З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким еко­номістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацю­вала. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990—1991 рр., тобто не адекватною ринко­вим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідпо­відність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто пові­льними темпами ринкових реформ в Україні.
П'ята особливість полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдає­ться. Уже більш як шість років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 2002 р.) знизився до 6% за рік, а в інші роки стано­вив 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.
З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідчен­ням того, що економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вверх попит і ціни на то­варних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в інфляційній підтримці з боку держави свідчить про неспромо­жність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінан­сових вливань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю ос­новного капіталу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового ка­піталу та неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.
Значна частина великих і середніх підприємств все ще зали­шається у державній власності і працює тільки за прямої чи опо­середкованої (податкові пільги тощо) фінансової підтримки дер­жави. Єдиною формою господарювання, яка могла б швидко пристосуватися до умов низької інфляції, є мале і середнє підприємництво, органі­зоване на приватних і колективних засадах. Значний прошарок цього підприємництва значно розширив би попит на гроші, що дозволило б істотно підвищити монетизацію економіки, накопи­чити достатній фінансовий капітал всередині країни, за рахунок якого можна було б неінфляційним шляхом профінансувати рес­труктуризацію існуючих великих і середніх підприємств. На жаль, після 1993 р. розвиток малого і середнього підприємництва в Україні був повністю заблокований.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що ви­значається монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. Разом з тим в інфляційному процесі в Україні мають мі­сце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені перехідним характером нашої економіки та особливостями про­цесу її ринкової трансформації. Інфляційний процес в Україні розвивався згідно з загальновизнаними закономірностями від помірної до гіперінфляції. Зростання цін провокувалося як затратними, так і монетарними чинниками. Проте ключову роль у «розкручуванні» інфляції відігравала занадто ліберальна монетарна політика уряду та НБУ. Лише після переходу в 1994 р. до антиінфляційної політики інфляція різко пішла на спад. Це ще одне підтвердження того, що інфляція — суто монетарний феномен.

 

Яндекс.Метрика >