...
Реферат: Основні постулати номіналістичної, металістичної теорії грошей та їх еволюція. Класики буржуазної політекономії про гроші. PDF Печать E-mail

Реферат: Основні постулати номіналістичної, металістичної теорії грошей та їх еволюція. Класики буржуазної політекономії про гроші.

Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень практично всіх шкіл і течій економічної думки. Можна без перебільшень засвідчити, що економічна наука і виникла як результат аналізу грошових відносин. «Гроші,— писав з приводу цього англійський економіст А Маршалл,— завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука».
Слід враховувати й те, що в економічній науці не склалося певної цілісно визначеної теорії грошових відносин Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких  можна  виділити два підходи.  Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей інедооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, марксистська теорія та інш.
Суть номіналістичної теорії грошей полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням.
Висновок про умовну природу грошей грунтується на абсолютизації їх як засобу обігу. Представники цієї теорії заперечують функцію грошей як міри вартості, отогожнюючи її з масштабом цін. Вони оголошуть гроші абстрактними рахунковими одиницями або ідеальним масштабом цін
Номіналістична теорія грошей остаточно сформувалася у XVII—XVIII ст., коли грошовий обіг був переповнений неповноцінними монетами. Об'єктивною основою виникнення номіналізму був перехід від злиткового золото­го обігу до монетного, коли гроші почали прийматися не за вагою, а за найменуванням.
Першими буржуазними представниками номіналізму були Дж. Стюарт і Дж. Берклі. Англійський економіст і філософ Дж. Стюарт виступив з концепцією “ідеальної грошової одиниці”.
Аналогічної точки зору дотримувався англійський представник суб'єктивного ідеалізму Дж Берклі, розглядаючи гроші як відношення абстрактної вартості, позбавлене матеріального змісту.
Інші номіналісти — Дж. Беллерс, Н. Барбон (Великобританія) — стверджували, що гроші — це тільки умовні знаки, які не мають нічого спільного з товарами. У визначеннях подібного роду вартісна теорія грошей повністю ігнорується, а грошова одиниця трактується як чисто технічний інструмент обміну.
З кінця XIX — початку XIX ст. номіналістична теорія зайняла провідні позиції в буржуазній політекономії. Ідеї номіналізму відповідають інтересам правлячих кіл капіталістичних країн, які вдаються до широкої емісії платіжних засобів для покриття бюджетного дефіциту і здійснення різноманітних антикризових заходів в економіці.
У найяскравішій формі суть номіналізму виявилася у державній теорії грошей, викладеній німецьким економістом Т. Кнаппом у книзі «Державна теорія грошей». Т. Кнапп стверджував, що гроші являють собою «продукт правопорядку», «хартальний платіжний засіб» (від слова charta — знак), який за велінням держави має платіжну силу і опосередковує обмін товарів. Держава не тільки «створює» гроші, за словами Т. Кнаппа, а й визначає їх вартість. При цьому субстанція грошей виявляється не суттєвою; вона покликана слугувати лише носієм деякої встановленої законом «одиниці вартості».
Отже, даючи грошам чисто юридичне тлумачення, Т. Кнапп стверджував, що їх купівельна спроможність визначається законодавчими актами держави. Він не враховував того, що гроші виникали стихійно у процесі розвитку товарного виробництва і обміну, що лише після того, як золото (срібло) стало загальним еквівалентом, і, отже, мірою вартості, виникає можливість для формування масштабу цін. Гроші ж тільки тому можуть вимірювати і виражати величину вартості товару, що вони володіють внутрішньою вартістю.
У міру переростання монополістичного капіталізму в державпо-монополістичний, номіналісти посилили критику золота як основи всіх грошових функцій. Дж. Кейнс оголосив золотий стандарт «варварським пережитком» і бачив у ньому перепону на шляху перетворення грошей в об'єкт державно-мопополістичного регулювання.
Номіналістична теорія грошей має прихильників і сьогодні. Серед сучасних економістів Заходу поширеною є точка зору, згідно з якою грошима є умовні знаки, що не мають внутрішні ої вартості і використовуються для погашення заборгованості. Так, на думку відомого економіста П. Самуельсона гроші є «соціальною умовністю».
Металістична теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення.
Зачатки металістичної теорії з'явилися ще в античні часи. Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монети. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації.
Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і підміняли її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші—це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.
Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Цент­ральним пунктом пізнього меркантилізму була система ак­тивного «торгового балансу». При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.
Прихильниками цієї теорії в XVII—XVIII ст. були: в Англії—У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Hope; в Італії—Ф. Галіані; у Франції — А. Монкретьєн.
Помилковість металістичних поглядів меркантилістів можна звести до наступного:

· визнання золота і срібла грошима за їх природою;

· ототожнення грошей з товарами;

· нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію — слугує загальним еквівалентом;

· ігнорування того, що гроші—це історична категорія.
Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала слугувати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль ка­піталістичних мануфактур і капіталістичного землеробст­ва як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи про­мислової буржуазії стали протиставляти капітал у дії «мертвим» скарбам у вигляді золота і срібла. Оскільки ж розвиток промисловості в капіталістичних країнах ви­магав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали також проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.
В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банк­отного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків грошей, однак вимагали обов'язкового розміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення. Принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції.
У кінці XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) ведучих імперіалістичних держав.
Не відповідала уявленням металістів також система закритої чеканки, яка була введена в Австро-Угорщині в 1879 p. і в Індії з 1893 p. Вартість австрійського гульдена та індійської рупії, а також курси цих валют виявилися вищими, ніж вартість срібла, яка в них містилася. Поступове витіснення повноцінних металевих грошей, яке спостерігалося протягом усього XIX ст., підготувало основу для переходу до сучасної системи паперових грошей і кредитного обігу без участі благородних металів.
Підрив металічної системи обігу був різко прискорений v другій половині XIX ст. розвитком капіталістичного кредиту і кредитних грошей. Усуваючи монополію благородних металів, цей фактор сприяв створенню паперово-грошового і кредитного обігу. Після першої світової війни 1914—1918 pp. прихильники металізму були змушені визнати неможливість відновлення золотомонетного стандарту і намагалися з позицій металістичної теорії обгрунтувати золотозлитковий і золотодевізний стандарти.
Після другої світової війни 1939—1945 pp. деякі економісти відстоювали ідею відновлення золотого стандарту у внутрішньому грошовому обігу. В 60-х роках металізм у модернізованій формі (неометалізм) відродився у Франції стосовно до сфери міжнародних валютних відносин. Його підтримував сам президент республіки Шарль де Голль і його радник Ж. Рюєфф.
Після краху бреттон-вудської валютної системи на початку 70-х років прихильники неометалізму намагалися знову обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту, підвищення ролі золота в міжнародних економічних відносинах.
У сучасних умовах металістнчна теорія грошей виявляється не прийнятною. Повернення до металістичної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від виробництва золота, а отже, послабило б можливість державного втручання в грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми прибутку.
Представники класичної школи А.Сміт і Д.Рікардо відіграли видатну роль у науковому пізнанні фундаментальних закономірностей становлення і розвитку ринкової економіки, зокрема і принципів функціонування грошових відносин. Найбільш значущою у їхній науковій спадщині, безперечно, є теорія трудової вартості, яка зосереджувала економічну науку на аналізі глибинної суті суспільного відтворення, що відбувається насамперед у сфері виробництва. Через призму закону трудової вартості було опрацьовано і декілька важливих положень теорії грошових відносин.
У працях А. Сміта класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи за капіталізму в умовах вільної конкуренції.
А. Сміт з більшою чігкістю, ніж будь-хто до нього, визначив і розмежував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивної праці з точки зору створення вартості. Він розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної і конкретної праці.
Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій «абстрактна праця» і «суспільна праця». Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов'язані одне з одним. Причина цього — відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, в товарі-еквіваленті, зв'язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов'язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.
Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. А. Сміт назвав працю дійсною.. а гроші — номінальною мірою вартості.
У середині XIX ст. переважав погляд на гроші як на технічний інструмент, «що економить працю і час», але не вносить істотних змін у функціонування господарства. Гроші уявлялися тодішнім економістам деякою ускладнюючою обставиною, яку можна відкинути без будь-якої шкоди для аналізу. Саме цим пояснюється велика популяр­ність у трактатах XVIII—XIX ст. порівняння грошей з «допомогою», яка полегшує пересування товарів на ринок, і з «колесом обертання» (А. Сміт), змазкою» товарного обертання (Дж. Міль, А. Маршал), з «вуаллю», що обгортає економічні відносини, але самостійно на них не впливає (Ж. Сей) і т. д.
Проте слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їх погляди на гроші були багатшими та оригінальнішими, ніж наступний «синтез» теорій інших економістів періоду розпаду класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки свого викладення і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті.
Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б унаслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота в ній заснували б банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища.
Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі:

1) стійкий грошовий оборот— найважливіша умова зро­стання економіки;

2) така стійкість можлива лише за грошової системи, основаної на золоті;
3) золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.
Теорія грошей Д. Рікардо відображала як силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це непослідовно і фактично відмовився від неї при аналізі конкретних економічних процесів.
Д. Рікардо механічно переніс явище паперово-грошового обігу на золотий, тому, що він не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж по суті знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій.

 

Яндекс.Метрика >