...
Розвиток витривалості на уроках фізичної культури в учнів V-IX класів PDF Печать E-mail

Курсова робота
на тему: “Розвиток витривалості на уроках фізичної культури в учнів V-IX класів.”

Вступ
Ми живемо в той час, коли науково-технічний прогрес активно проникає в усі сфери людського буття, роблячи наше життя все більш комфортним. Ми швидко адаптуємось до цього комфорту, сприймаючи його за благо. Але комфорт це не тільки благо, він ще несе в себе чимало важких хвороб, є найпоширеніша із них – “рухомий голод”, гіподинамія.
Гіподинамія характеризується для людини важкими наслідками. Вона несе до зниження тонусу і атрофії м’язів, порушення роботи внутрішніх органів, порушення діяльності нервової системи і процесів обміну, порушення адаптаційних можливостей до різних стресових дій, викликає зниження працездатності організму і протидії до різних захворювань.
Гіподинамія часто винна в тому, що в останні роки кінця двадцятого початку двадцять першого століття збільшилось число таких захворювань, як серцево-судинні, нервово-психічні, онкологічні, органи дихання.
Виникає питання: чи можливо в наш час, час науково-технічного прогресу зупинити ріст цих захворювань, ліквідувати “руховий голод”. І велика роль в цьому належить фізичній культурі. Любий рух, люба м’язова активність – це не тільки витрата енергії, і її накопичення. Коли людина ходить, біжить, стрибає, виконує вправи з гантелями, її дихання стає частішим, енергійніше б’ється серце, інтенсивніше протікає кров по судинах, організм більш насичений киснем і поживними речовинами, тобто сам собі повертає потрачену енергію, але вже з надлишком, з відсотком. Створюється деякий енергетичний капітал, який забезпечує в кожний слідуючий момент ще більшу втрату енергії.
Рухаючись людина сама як би заводить годинник свого життя. “Якщо б не праця м’язів, – говорить професор І.А. Аршавський, – енергетичний потенціал не накопичувався, не будувалася б протоплазма – жива речовина, а значить і сам процес росту і розвитку був би не мислимим”.
Люди які активно займаються фізичною культурою, мають більш високий рівень працездатності і менш піддійним різним захворювань. Виконання норм працездатності у них в середньому на 5-10% більша, ніж у працюючих, які не займаються фізичною культурою.
Дякуючи повишеній протидії організму захворювань, фізкультурники загублюють в рік в три – чотири рази менше працюючого часу ніж не фізкультурники. Відомо, що люди які займаються фізичною культурою не тільки рідше хворіють, але й протікання хвороби у них в разі захворювання в середньому в 2,5 рази менша чим у не займаючихся.
Інтересних факт із життя демократичних країн західної Європи. Відомо, що вони не вкладають гроші в то, що не приносить прибутку. А тепер багато фірм західних країн всього-на-всього фінансують заняття працівників фізичною культурою. Щоб терпіти збитки в разі захворювання працівників, краще потратити деяку кількість засобів для запобігання захворювань.
Фізичне удосконалення нашого суспільства – це не тільки ідеал майбутнього, а повсякденне практичне завдання теперішнього часу.
Що заважає реалізації широких можливостей представлених людям для заняття фізичною культурою? Причин існує багато: недостатньо вільного часу, віддаленість спортивних баз від місця проживання, а також деякі психологічні момент, як відсутність звички до занять.
Називається ще одна причина, яка заважає масовому заняттю фізичними вправами, – це відсутність знань і умінь займатися. Літератури для самостійно займающого видається поки що мало. І ця причина, напевно, єдина, яку можна назвати об’єктивною. Інші – із ряду самовиправдовування за фізичну бездіяльність.
Фізична культура дає можливість підтримати тілесне здоров’я, зробити своє тіло здоровим, вміти управляти їм, і що особливо важливо, розширити діапазон адаптації механізмів організму, одержати стійкість до дій багатьох негативних факторів: гіпоксія, переохолодження, радіації, інорекції, дія токсичних речовин і інших. В наш вік фізична культура стала невід’ємною частиною загальної культури людини. Без неї не мислимо жити, як не мислимо не читати, не ходити в кіно, не слухати музику.
В час технічної революції, значимість фізичної культури не тільки зменшується, а навпаки, у зв’язку з гіподинамією ще більше збільшується.

Розділ ІІ. Особливості розвитку витривалості у школярів.
§1.1 Основні принципи розвитку рухових здібностей у школярів.
В усіх розділах діючої шкільної програми передбачено розвиток рухових здібностей у школярів. Для раціональної організації цього процесу і правильного побудування уроків в цілому необхідно постійно керуватися такими основними положеннями.
Розвиток рухових здібностей і засвоєння техніки рухів – дві взаємозв’язані ланки єдиного процесу навчання рухових дій. Границю між цими ланками можна провести лише умовно. Рухові здібності розвиваються і при вивченні техніки руху. А розвиваючи рухові здібності, потрібно звертати увагу і на правильне виконання рухів і в випадку необхідності робити відповідні корективи.
Рухові здібності тісно взаємозв’язані між собою. Ціленаправлено розвиваючи одну з них, ми обов’язково впливаємо і на інші: підвищуємо рівень розвитку або знижуємо, що обумовлюється наступними обставинами.
Рухові здібності розвиваються при їх прояві, а всі прояви рухових здібностей – це робота єдиного нервово-м’язового і функціонально апарату людини. Через це посилений розвиток одної такої якості далеко не завжди супроводжується можливістю успішного розвитку іншого: ресурси нервово-м’язового і функціонального апарату школяра або учня обмежені. Наприклад, посилений розвиток витривалості природно перешкоджає розвитку бистроти і швидкісних можливостей тих хто займається. Або почав посилено розвивати силу м’язів ніг (наприклад, при розвитку пригучості), ми помічаємо зменшення сили м’язів рук і навпаки. Сила як би перекачується від одної групи до іншої.
В зв’язку з цим, збільшивши силу декількох груп м’язів, ми потім можемо частину її “перекачати” в якусь одну визначену групу. Саме в ній пройдуть найбільше позитивні морфо-функціональні зміни, а в решті вони зменшаться. На цій основі використовується загальна силова підготовка (тобто розвиток всіх груп м’язів) для підвищення спеціальної підготовки спортсмена (тобто для підвищення сили окремих найбільш вадливих для спортивної діяльності груп м’язів).
Єдність нервово-м’язового і функціонального апарату людини, як біологічного фактору, який обумовлює розвиток всіх рухових здібностей, дозволяє використовувати загальну фізичну підготовку (всебічний розвиток рухових якостей) як базу для більш успішної спеціальної підготовки людини (розвиток окремих, найбільш важливих для його діяльності якостей). Правильне, глибоке розуміння цієї закономірності служитиме раціональному плануванню і свідомої організації процесу розвитку рухових здібностей школярів, їх всебічного фізичного розвитку в системі уроків фізичної культури.
Фізичні якості не можуть бути проявлені ззовні будь-яких конкретних дій. Це не абстрактні, не відвернені поняття. При виконанні ж рухових дій завжди проявляється не одна, а комплекс якостей. Через це розділення на окремі рухові якості досить умовні. Іноді важко точно визначити, яка якість являється ведучою при виконанні конкретної рухової дії. Наприклад, при стрибку в довжину з місця: сила чи швидкість? Для більш правильного відображення явищ дійсності введені поняття комплексних якостей: швидкісно-силова якість, силова витривалість, швидкісна витривалість, швидкісно-силова витривалість, вибухова сила і т.д. Цими поняттями потрібно користуватися в педагогічній практиці більш широко з метою підвищення точності бажаних впливів на рухову функцію школяра.
Виконання однієї і тієї ж фізичної вправи розвиває, в залежності від підготовки школярів, не зовсім однакові якості. Наприклад, згинання і розгинання рук в упорі лежачи у сабо підготовленого школяра розвиває в основному силу (він виконує цю вправу 1-2 рази), а в добре підготовленого вдосконалює силову вимогливість (він може виконувати вправу 30-40 раз). Або біг на 100м: у добре підготовленого школяра розвиває швидкість, а в погано підготовленого – швидкісну витривалість. Кидки набивного м’яча однакової ваги на одну і ту ж відстані розвивають в залежності від підготовки школярів в більшій степені або силу або силову витривалість і т.д. Все це необхідно враховувати при плануванні процесу виховання рухових здібностей школярів.
Взаємозв’язок фізичних якостей обумовлюється і такими функціональними властивостями центральної нервової системи як сила, рухливість, врівноваженість, нервових процесів, а також особливостями побудови і складу м’язів, характеру їх енергопостачання. В залежності від потреб, пред’явлених до вказаних властивостей окремими рухливими якостями, взаємозв’язок між якостями може бути як позитивним так і від’ємним. Це явище носить назву переносу рухових якостей.
Щоб успішно розвивати рухові здібності школярів, викликати в них інтерес до цього процесу, необхідно якомога більше урізноманітнити засоби, методи і форми цієї роботи. Слід широко застосовувати предмети (набивати м’яч, гантелі, скакалки, обручі, резинові амортизатори, гімнастичні палки, універсальні гімнастичні снаряди і т.д.), включають в заняття парні вправи, використовують метод змагань. Високий ефект дає організаційно-методична форма заняття, кругове тренування при умовах грамотного використання його.
Безумовно, більше значення для ефективного розвитку рухомих якостей має правильне дозування фізичних вправ. По цьому питанню є багато рекомендацій. Найбільше підходящим для нас здається ділення класу на три відділення по степені підготовки учнів: добре, задовільно, слабо підготовлені (хлопчики і дівчатка окремо). Необхідно знати середні результати в тестах в кожному відділені і в залежності від них задавати індивідуалізоване дозування вправ для кожного відділення.
Тести для визначення рівня розвитку рухових якостей повинні бути простими і достатньо надійними. Бажано, щоб вони підходили для учнів всіх вікових груп, всіх класів. Це дозволяє слідкувати за динамікою рухової підготовки школярів, давати порівняльні характеристики, що важливо для вчителя, учнів і батьків. Результати в тестах потрібно записати в класні журнали і щоденники учнів. Крім тестів передбачених шкільною програмою, можна рекомендувати такі, як біг 30м, згинання і розгинання рук в положенні лежачи, біг 300м.
При розвитку рухових якостей не слід заставляти учнів виконувати вправи під рахунок, в кожного є свій оптимальний темп руху. З метою здійснення індивідуального підходу вчитель повинен знати слабкі сторони  в розвитку рухових якостей і давати індивідуальне завдання на уроці. Для цього потрібно виділяти спеціальний час і використовувати варіанти кругового тренування. Кожен школяр повинен знати свої вправи для розвитку “відстаючих” якостей. Тільки в цьому випадку індивідуальна робота буде виконана свідомо. Доцільно широко використовувати і індивідуальні завдання додому.
При розвитку рухових здібностей слід прагнути максимально повисити моторну щільність уроку, вміло застосовуючи з цією метою всі відомі організаційно-методичні форми і способи виконання задачі. При цьому особливо важливо враховувати вікові закономірності розвитку рухових здібностей школярів. Ці закономірності “закодовані” природою людського організму. На кожному віковому етапі є максимальні “природні” передумови для розвитку яких-небудь певних якостей. Влесне їх і потрібно посилено розвивати на певному етапі, інакше час буде втрачено і більше подібних умов “природа” не пред’являє. Встановлено, що від 7 до 10 років найбільш успішно розвиваються швидкість, координація рухів, спритність; в 10-14 років швидкісно-силові якості; від 15 до 17 років –сила, витривалість, швидкісна витривалість. При комплексному розвитку якостей акцент необхідно робити на ці якості.
Згадані закономірності при розвитку рухових якостей складно переплітаються, порою вступають в протиріччя. Вчитель фізично культури в кожному окремому випадку сам повинен вибрати оптимальний варіант розвитку рухових якостей школярів, а для цього вказані закономірності потрібно осмислити, постійно помнити про них і, керуючись ними, творчо будувати процес фізичного вдосконалення учнів.
§1.2 Витривалість та її різновиди .
Із практики життя відомо, що при любій м’язовій роботі через деякий ас проходить зниження її ефективності із-за настання втоми. При цьому тривалість роботи різних людей може бути різною, бо всі люди володіють різною здатністю долати втому.
Витривалість визначається тривалістю роботи без зниження її ефективності. Чим більше людина здатна утримувати який-небудь вантаж, тим вища її витривалість, чим довше оператор , шофер можуть працювати без помилок, тим їх витривалість вища, чим довше спортсмен може зберігати необхідну силу відштовхувань й частоту рухів при бігові по дистанції, тим вищий рівень розвитку його розвитку витривалості.
Розрізняють декілька видів витривалості від типу і характеру виконання роботи, її інтенсивності:
-  Швидкісна витривалість
-  Силова витривалість
-  Витривалість до статичних зусиль
-  Динамічна витривалість
-  Локальна витривалість
-  Анаеробна
Швидкісна витривалість, поєднує в собі два різновиди однієї і тієї ж якості, характеризується здатністю на протязі тривалого часу підтримувати високу швидкість і частоту скорочень м’язів. Вона має місце головним чином в спортивній діяльності. Ця здібність людини підтримувати досягнуту (середню), оптимальну, необхідну швидкість пересування по дистанції в умовах швидко розвиваючої втоми. Виділяють як різновид витривалості – спринтерську, це здатність як можна швидше та довше підтримувати максимальну швидкість бігу, велогонки, плавання на короткі дистанції. Спринтерська витривалість необхідна бігуну на 100 і 200 метрів, в бігові на конках 500 метрів, в бігові на 1 км., в спортивних дисциплінах ациклічного характеру – боксі, гімнастиці, спортивних іграх і других.
Силова витривалість характеризується здібністю тривалий час виконувати роботу, пов’язану з великим фізичним навантаженням. Її доволі часто приходиться проявляти в умовах, де трудові процеси не механізовані. Відповідна силова витривалість потрібна для того, щоб, багаторазово підтягнутися на перекладині, підняти гирю, а силова витривалість необхідна плавцеві, бігуну на середні та довгі дистанції.
Витривалість до статистичних зусиль характеризується здібністю на протязі тривалого часу підтримувати відповідні м’язові напруження практично без зміни пози, або як говорять при нерухомому положенні, відсутності руху. За звичай в цьому режимі працюють лише окремі групи м’язів. Прикладом може служити робота по перенесені вантажів, статичні пози пілотів, водіїв. В спортивній діяльності ще витривалість борців, штангістів, гімнаста і інших. Відомо що максимальні м’язові напруження не можуть тривати, довго, вони завжди короткочасні. Тут відсутня зворотна залежність між величиною статичних зусиль і їх тривалістю, чим менша величина м’язових напружень, тим довше вони можуть зберігатися в різних видах трудової і спортивної діяльності статичних зусиль, а відповідно і статична витривалість може проявлятися в діапазоні функціональної залежності сила – час, від максимальних зусиль при короткочасності їх проявів до тривалих м’язових напружень при незначних обтяжених.
Різностороння витривалість проявляється в таких випадках, коли необхідно переключитися з одного виду і характеру дій на другу. Різні ситуації можуть скластися на виробництві, в побуті, військовій службі. В спорті можна говорити, наприклад про витривалість досягти борця, якому у ході змагань приходиться бігти 100м (спринтерська витривалість), 400м (швидкісна і силова витривалість), 1500м (витривалість бігуна на серединній дистанції).
Стаєрська витривалість необхідна, насамперед для досягнення спортивних результатів у бігові, плаванні, велоїзді на довгі дистанції. Вона дозволяє спортсменам на протязі тривалого часу боротися з розвиваючою втомою і продовжувати біг по дистанції в заданому темпі. Рівень розвитку стаєрської витривалості в дечому визначається працездатністю серцево-судинної і дихальної систем.
Всі ці види витривалості об’єднуються поняттям “спеціальна витривалість”, як здібність тривалий час зберігати високий (необхідний) рівень.
Загальна витривалість – здібність людини тривалий час виконувати різні рухи помірної, невисокої інтенсивності, включаючи в роботу значні м’язові групи, дозволяють успішно справлятися з тривалим навантаженням. Витривалий працівник, менше втомлюється, в нього вища працездатність, вироблений продукт має вищу якість.

 

Яндекс.Метрика >