загрузка...
-->
Методика тренувань індивідуальних тактичних дій в захисті PDF Печать E-mail

Методика тренувань індивідуальних тактичних дій в захисті

План
Вступ    2
Розділ І. Методика тренувань індивідуальних тактичних дій в захисті.    3
1.1.    Використання вправ без м’яча.    3
1.2.    Вправи з використанням апаратури.    4
1.3.    Вправи з м’ячами.    5
Розділ ІІ. Методика тренування групових тактичних дій в захисті.    8
2.1. Удосконалення взаємодії захисників 5 та 1 зон (двома захисниками).    8
2.2. Взаємодія трьох захисників 5 – 1– 6.    10
Розділ ІІІ. Методика тренування групових тактичних дій блокуючих.    13
3.1 Поодиноке блокування.    13
3.2 Подвійне блокування.    15
3.3 Блокування трьома гравцями.    17
Висновки    19
Література.    20

Вступ
В сучасному волейболі організація захисних дій здійснюється в двох напрямках: блокування і прийом обманних і нападаючих ударів гравцями захисту. Після зміни правил змагань коли було дозволено блокувати на стороні противника і другий раз торкатися м’яча у гравців і тренерів визначалася тенденція в відносинах до блоку, так як можна виграти очко блокуванням заставляє їх приділяти багато часу відпрацювання цього прийому. Таке положення привело до великих результатів блокування.
Великим недостатком потрібно вважати те, що в тренуваннях і в іграх велике значення віддається застарівшим техніко-тактичним прийомам, наприклад, прийому м’яча з падінням і перекотом на спину, прийому м’яча в падінні і перекотом на грудь. Разом з тим, більш раціональніші засоби прийому м’яча з подальшим переворотом (вперед, назад, в горизонтальній площині) вивчені погано і засвоюються повільно.
Характеристика сучасного стану тактики захисних дій в командах показує, що навіть сама результативна гра блокуючих не може надійно забезпечити оборону майданчика і що для нейтралізації нападаючих ударів команди вимушені підключати в захист третього гравця.
З усього сказаного можна зробити заключення про великі недоліки спеціальної підготовки наших волейболістів в тактиці захисних дій. Крім того, можна відмітити проблеми в індивідуальній підготовці гравців, особливо в фізичній і психологічній, так як, кількість помилок в захисті збільшується в кінці п’ятої партії (17,5 %), коли гравцям приходиться діяти в тяжких умовах на фоні фізичного втомлення.

Розділ І. Методика тренувань індивідуальних тактичних дій в захисті.
1.1.    Використання вправ без м’яча.
Тренування гравців в індивідуальній тактиці захисту повинна проводитись спільно з технікою і спеціальною фізичною підготовкою. З цією цілю потрібно підбирати вправи, стимулюючі в захисника швидкість реакції, швидкість дій, спритність і орієнтацію на майданчику. Особливе місце відводиться вправам для вироблення швидкості і стрибкової витривалості.
Для спеціальної підготовки захисника використовують три групи вправ: вправи без м’яча, справи з використанням спеціальної апаратури і вправи з використанням волейбольного м’яча.
Вправи без м’яча – це набір підготовчих вправ для удосконалення фізичних і спеціальних здібностей волейболіста. В цьому розділі широко використовуються імітаційні вправи удосконалюючі рухову основу техніки і індивідуальні тактичні дії захисника без м’яча.
Вправа 1.
Задача: удосконалювати швидкість переміщень, орієнтацію і техніку захисту.
Організація. Три допоміжні гравця з м’ячами розташовуються біля сітки на спеціальному помості, утримуючи м’ячі над сіткою. Займаючі з зони 5 по черзі стартують біля лицевої лінії і на аробатичних матах удосконалюють техніку перекату через плече.
Вивчення методики проходить в тісній взаємодії з вивченням техніки. Це проявляється не тільки в тому, що при вивченні технічного прийому волейболісту оповіщає тактичне значення в грі. Нерозривний зв’язок тактики з технікою виражається в тому що вже в час виконання спеціальних вправ у волейболіста формуються тактичні вміння, спільно з вивченням технічними прийомами.
Таким чином для тренування тактичних дій в захисті, використовують різні вправи для вдосконалення і вивчення тактики. Спочатку використовують вправи без м’яча.
З цього випливає, формування тактичних вмінь виконуються в процесі вивчення волейболістом технічними прийомами і мають свій подальший розвиток при вивченні їх тактичних дій, специфічних для волейболу.
Після чого з зони 1 вони роблять ривок по діагоналі до сітки майданчика, а в зоні 4 зупиняються і імітують блокування з направленням м’яча на сторону противника.

1.2.    Вправи з використанням апаратури.
В покращенні інтенсивності і продуктивності методики викладання тренувального процесу важлива роль належить  технічним засобам навчання, куди входять різноманітні обладнання, інструменти, прибори і оснащення. Виділяють тренажери, засоби технічного забезпечення тренування.
Тренажери можуть бути виконанні на базі різних елементів або процесів: механічних, електричних, логічних, інформаційних; дійсним буде те, наскільки тренажер моделює реальну рухову діяльність учня, а його застосування відповідає поставленим задачам навчання і тренування.
Для розвитку швидкості важких реакцій і зорової орієнтації застосовуються різні задачі за допомогою яких створюються умови для розвитку швидкості реакцій на просторові реакції подразників, на незаплановані ігрові ситуації, виникаючі на екрані, на кінофрагментів ігрових епізодів, на рухаючийся об’єкт.
В процесі тактичної підготовки волейболістів використовуються технічні засоби, які дають можливість моделювати ігрові, змагальні ситуації. Перед усім це проекційна апаратура (фільми, слайди і т.д.) і навчальні машини. Волейболіст находячись в умовах граничного часу, повинен находити правильне рішення в даних йому ситуаціях. Зафіксовується правильне рішення задач і час, який затрачує волейболіст.
Використання різної апаратури типу “Електроекзаменатор” дає можливість програмувати тактичні ситуації в грі і допомагає розвитку розумової діяльності. Так як в основі тактичних дій волейболістів лежить елемент вибору при вирішенні постійних виникаючих задач, то при допомозі вмілого використання тренер може ціленаправлено розвивати у учнів тактичне мислення.

1.3.    Вправи з м’ячами.
Вправи з використанням волейбольних м’ячів являються основними для удосконалення всіх сторін спеціальної підготовки захисника.
Нижче показані вправи для тренування фізичних якостей захисника з одночасним удосконаленням техніко-тактичної підготовки.
Вправа  1.
Завдання: 1) удосконалювати стартову швидкість при переміщенні до сітки і до лицьової лінії; 2) удосконалювати прийом “важких м’ячів”, йдучих за майданчик, і прийом м’яча, який відскочив від сітки.
Організація. На майданчику А гравці з м’ячами розташовуються за лінією нападу. Гравець, кинувши м’яч в нижній край сітки, підходить до неї для прийому відскочившого м’яча. Відпрацьовується техніка прийому м’яча двома і однією рукою. Потрібно звернути увагу на точність виходу до сітки і і якість м’яча якого приймають. На майданчику Б друга група гравців з м’ячами стоять біля сітки.
Кинувши м’яч до лицьової лінії, кожний з займаючихся переміщується в слід за м’ячем і виконує прийом знизу, через себе, назад, до сітки другим або третім торканням.
Навантаження в вправах збільшується за рахунок повторень, зниження висоти траєкторії і збільшення відстані. Вправу на двох половинах майданчика можна проводити в парах, трійках і в групах поточно (колонах).
Вправа 2.
Задача: удосконалювати прийом нападаючих ударів в зоні 5 “без блоку”.
Організація. Тренер і допоміжний гравець, розташовуються біля сітки в зонах 2 і 3, виконуються нападаючі і обманні удари по діагоналі в зону 5. Захисних в цій зоні приймає м’яч і направляє його гравцю в зону 3. Допоміжний гравець додатково відпрацьовує другу передачу на удар тренеру.
Вправа може бути ускладнена підключенням допоміжного гравця зони 3 до атакуючих дій, характером і силою нападаючого удару.
Зіставляючи удари “по ходу” з обманними, можна добитися максимального навантаження і ефекту в тренуванні захисника в зоні 5. Потрібно враховувати, що на початковому етапі удосконалення індивідуальних тактичних дій крайнього захисника не цілеобразне приміняти сильні нападаючі удари. Після прийому серії удару в 20-25 м’ячів для тренування викликається гравець.
Розділ ІІ. Методика тренування групових тактичних дій в захисті.
2.1. Удосконалення взаємодії захисників 5 та 1 зон (двома захисниками).
На початковому етапі тренування групової взаємодії захисників при прийомі нападаючих ударів починається між гравцями задньої лінії без участі блокуючих.
Організація, зміст і послідовність спеціальних вправ можуть біти такими як і в вправах для індивідуальної тактичної підготовки.
Незалежно від вибраної системи захисту спочатку вивчають взаємодію двох крайніх захисників (5-1), так як їх розташування на майданчику полегшує роботу тренера, не викликає багатьох помилок при виході на м’яч. Крім цього це привчає гравців до “діагональної” взаємодії при захисті на основних напрямках (прийом нападаючих ударів “по ходу”).
Вправа 1.
Задача: удосконалювати взаємодію гравців зон 5 і 1 при прийомі нападаючих ударів “без блоку”. Додатково удосконалювати точну другу передачу “з глибини”.
Організація. Захисники в зонах 1 і 5 удосконалюють прийоми обманних і нападаючих ударів, виконаних тренером з зони 2 з одночасним адресуванням прийому на допоміжного гравця в зону 4.
Гравець цієї зони відпрацьовує другу передачу вздовж сітки (тренеру на удар в зону 2). Уся увага захисників повинна бути звернута на точність дій при виході до м’яча, прийоми і передачі по діагоналі обманних і нападаючих ударів.
Тренеру необхідно слідкувати за діями “вільного” захисника, який повинен переходити в зону страхування і “пропонувати себе” для передачі м’яча. З цією ціллю потрібно вимагати максимально точних других передач на удар в зону 4 (“на вільного від блоку” гравця), так як вони являються основою контратакуючи дій команди.
Для підвищення навантаження і надання вправі ігрового характері цілеспрямовано активувати атакуючі дії допоміжного гравця. Вправа виконується на час з використанням запасних м’ячів.
Вправа 2.
Задача: таж що й в попередній вправі, на прийом нападаючих ударів співвідноситься з нападанням через сітку.
Організація. На основному майданчику два захисника удосконалюють прийом обманних і нападаючих ударів, взаємодіючи один з одним, використовуючи “діагональний” принцип в прийомі і доведенні м’ячів з глибини в зони 4 і 2. Тренер і допоміжний гравець з цих зон атакують кути майданчика (зон 1 і 5). Одночасно з цим на другій половині майданчика, в зоні 4 допоміжний гравець періодично проводить нападаючі удари з передач тренера через сітку (“з відкидки”). Вправа проводиться ігровим методом. Для підвищення навантаження в неї підключається нападання з зони 2. Крім основних задач (прийом і передача нападаючих ударів), в цій вправі удосконалюється вміння захисника переключатися в момент “відкидок” з однієї дії на іншу.
Допоміжний гравець на основному майданчику (разом з тренером) після передач через сітку може підключатися до блокування.
Такий варіант вправи може бути використаний в період відпрацювання тактичних взаємодій між гравцями різних ліній захисту (блокуючих з страхуючим, блокуючих із захисниками).

2.2. Взаємодія трьох захисників 5 – 1– 6.
Вправа 1.
Задача: удосконалювати тактичні взаємодії лінії захисту при прийомі обманних і нападаючих ударів “без блоку”.
Організація. На майданчику А тренер в зоні 4 з спеціального підмістка (стіл, стуло) виконує обманні і нападаючі удари на задню лінію. Для цього допоміжний гравець поточно передає йому м’ячі з зони 3 (в серії не менше 10-12 м’ячів). На майданчику Б 3 гравці в зонах 1, 6 і 5 виконують захист, приймають обманні і нападаючі удари і передають їх гравцю в зону 3.
Для ускладнення тактичної взаємодії може бути підключений до захисту гравець першої лінії (“вільний від блоку”) для прийому обманних і нападаючих ударів в зоні 4. Після прийому 2-3 серій ударів (25-30 м’ячів) гравці роблять заміну в розташуванні.
Вправа 2.
Задача: вдосконалювати тактичні взаємодії гравців в момент прийому нападаючих і обманних ударів гравцями захисту і страхування.
Організація. На основному майданчику три захисника здійснюють прийом нападаючих ударів і взаємодіючи один з одним, удосконалюють передачу “з глибини” майданчика в напрямку “вільних” гравців в зони 2 і 4. На другому майданчику тренер (в зоні 4) і допоміжні гравці (в зоні 2) виконують нападаючі удари.
Особливу увагу приділяється переключення гравця зони 6 на підстраховку і захисту зон 1 і 5 в момент виходу крайніх захисників вперед для прийому обманних ударів а страхуванні. Для цього тренер використовує одночасно два м’яча, посилаючи їх з деяким інтервалом в одну і ту ж саму сторону: для крайнього захисника – обманний удар приблизно лінії нападу, а для гравця зони 6 – удар в звільнившийся кут майданчика. Після закінчення ігрової фази з прийомом двох м’ячів атака починається в зоні 2.


Вправа 3.
Задачі ті ж, що і в вправах 1 і 2. Додатково вдосконалюється спеціальна витривалість.
Організація. На основному майданчику лінія захисту, “вільний від блоку” гравець, виконують захист і страхування своїх зон, приймаючи обманні і нападаючі удари від тренера, яких стоїть біля сітки (в зоні 2), і допоміжних гравців, нападаючих через сітку з “перехідних” м’ячів. Нападаючі удари проводяться з 2-3 метрів від сітки.
Захисники діють з новою мобілізацією уваги, так як дії тренера, який може виконати удар або “відкинути” м’яч через сітку, потребують максимально швидких переключень. Захисники повинні чекати удару і від допоміжного гравця зони 2.
Усі вправи виконуються ігровим методом.
Тактична підготовка захисників в подальших тренуваннях повинна побудуватись з обов’язковою взаємодією з одиничним або груповим блоком. Методична послідовність підбору спеціальних вправ може зберігатися, але головним змістом періоду вдосконалення командних дій повинна бути тактична зіграність в деякому розташуванні в залежності від прийнятої системи захисту.
Розділ ІІІ. Методика тренування групових тактичних дій блокуючих.
3.1 Поодиноке блокування.
Індивідуальна підготовка блокуючих вимагає високий рівень спеціальної фізичної підготовки. Блокуючі повинні володіти високою швидкістю і стрибучістю, уміти стабільно виконувати прийоми блокування і самострахування. З цією цілю в підготовчу частину тренування цілеспрямовано включати спеціальні комплекси, які в багатьох випадках будуть сприяти рішенню основної задачі. В цих комбінаціях повинні бути швидкісні переміщення блокуючого біля стінки, стінка (імітація) одиночного блоку і самострахуючі дії блокуючого.
Вправа 1.
Задача: удосконалювати спеціальну підготовку блокуючого з імітаційної техніки блоку і самострахування.
Організація. На одній стороні майданчика допоміжні гравці з м’ячами розташовуються на спеціальних тумбах (стільцях, столах) в зонах 2, 3, 4. На другій половині майданчика в зоні 3 гравці в колоні по одному імітують блок, накриваючи м’яч на стороні суперника, після чого почергово переміщуються вліво, вправо повторюючи одиночне блокування з послідовним самострахуванням.
При переміщенні вправо блокуючий імітує прийом самострахування  в падінні з перекатом вправо, при русі вліво – з перекатом вліво. Після виконання завдання гравці повертаються в колону для повторення вправи в протилежну сторону.
Вправа 2.
Задача: удосконалювати швидкість переміщення в зону 2 і техніку одиночного блокування.
Організація. На стороні майданчика А група нападаючих з м’ячами зі свого підкидання імітують удар “по ходу”, завчасно підтримуючи м’яч другою рукою. На половині майданчика Б блокуючий займає звичайне місце в зоні 3. Пересуваючись до місця атаки він імітує блок закриваючий удар “по ходу”.

При поточному виконанні атакуючих дій блокуючому приходиться діяти з великою швидкістю, так як після імітації він повинен повертатися в зону 3. Варіативність навантаження по ходу походить за рахунок зміни кількості повторів, довжина переміщення і темпу проведення атаки.
Вправа 3.
Задача: удосконалювати техніку і тактику одиночного блокування в зоні 2.
Організація. На допоміжному майданчику тренер спеціального помосту встановлений в зоні 4, виконує серію ударів з передачею допоміжного гравця. Напад ведеться тільки “по ходу”.
На основному майданчику блокуючий переміщується в зону 3 на кожну передачу відпрацьовує поставу блоку “по ходу” з стандартного положення.

3.2 Подвійне блокування.
Основною тактикою групового блокування являється вміла взаємодія двох гравців при блокуванні нападаючих ударів.
На початковому етапі тренування відпрацьовується взаємодія гравця зони 3 з кращим, блокуючим в зонах 2 і 4, проти нападу “по ходу”. Гравець зони 3 вирішує задачу основного блокуючого, а гравці зони 2 і 4 виконують допоміжні функції.
Потрібно привчати гравців до того, що основним блокуючим повинен стати гравець, який ближче інших розташований до нападаючого противника, а допоміжний – той, кому довше переміщатися до місця атаки.
Вправа 1.
Задача: удосконалювати швидкість переміщення з імітацією подвійного блокування нападаючих ударів “по ходу” з зони 4.
Організація. На одні стороні майданчика блокуючі гравці зони 3 і 2 удосконалюють взаємодії при переміщенні з імітацією постановки подвійного блоку в зоні 2. На другій стороні – допоміжні гравці нападаючих в зоні 4 імітують почергово прямий нападаючий удар “по ходу”.
Імітування блокування, гравці удосконалюють взаєморозумінням своїх дій спрямованого напрямку розбігу нападаючого, місце відштовхування і моменту стрибка на удар. При ударах “по ходу” в зоні 4 руки основного блокуючого повинні розташовуватись трішки лівіше і на зустріч м’ячу. Допоміжний блокуючий знаходиться проти м’яча і ставить свої руки дуже близько до сітки і до рук основного блокуючого.
Тренер повинен слідкувати за тим, щоб гравці точно виконували свої функції і пари кожному повторення займали вихідне положення (гравець зони 3 – в центрі сітки, гравець зони 2 – навпроти нападаючого). Вправу можна вдосконалювати в двох підгрупах, використовуючи обидві сторони майданчика.
Вправа 2. 
Задача: таж, що і в попередній задачі. Додатково удосконалюється швидкість і стрибуча витривалість.
Організація. На обох сторонах майданчика удосконалюють дії гравців, імітуючи подвійне блокування і нападаючі удари “по ходу”.
Блокуючі орієнтуються на характер розбігу нападаючого, на положення м’яча над сіткою і визначають місце відштовху і постави рук. Вправа може проводитись поточно з використанням з двох половин сітки. Для підвищення навантаження потрібно тренувати блокуючі пари, контролюючи якість і кількість повторення вправи.
Використання нападаючих ударів являється подальшим ускладненням цієї вправи. Потрібно враховувати, що на початковій стадії тренування взаємодія блокуючих від нападаючих потрібно вимагати виконувати удари середньої сили з високих і близьких від сітки передач. Блокуючі повинні точно представляти напрямок атаки і мати час на організацію блоку.

Вправа 3.
Задача: удосконалювати подвійний блок в зоні 2 при атаці “по ходу”.
Організація. На одному майданчику в зоні 4 тренер спеціального помосту зі свого підкидання м’яча або з передачі допоміжного гравця проводить серію ударів в напрямку зони 5. На другій стороні сітки блокуючі зони 3 і два удосконалюють подвійний блок.
Тренування взаємодії блокуючих контролюється тренером повторюючиёх стандартних положеннях. Навантаження здійснюється за рахунок зміни повторення вправ кожною парою блокуючих. Впрва може удосконалюватись з двох сторін сітки.
Включення вправи другої передачі являється подальшим ускладненням тренувальних умов. Від пасуючих потрібно вимагати точних, високих і близький передач в середню частину зони нападу. Потрібно слідкувати за вибором вихідних положень і правильними діями блокуючих.

3.3 Блокування трьома гравцями.
Блокування трьома гравцями відіграє важливу роль в захисних діях команди.
Блокування трьома гравцями виникло як засіб боротьби проти сильних нападаючих ударів. Методика викладання блокувань може проходити в головній мірі, тільки тоді, коли учні оволодіють нападаючими ударами.
Тому підготовку до вивчення блокування слід починати вже в 11-12 років. Ціль цієї підготовки залежить в тому, що волейболіста потрібно навчити спостерігати за діями нападаючого і своєчасно стрибати на блок, поставити руки на траєкторію польоту м’яча. Для цього рекомендується виконувати наступні спеціальні вправи для удосконалення захисних дій волейболістів.
Підготовчі вправи:
1.    По сигналу стрибнути вверх і винести долоні над стінкою.
2.    Переміщення під стінкою, по сигналу зупинка і стрибок з виносом долонь над стінкою.
3.    Переміщення біля стінки, зупинка і стрибок вверх, долонями торкнутися підвішеного над стінкою надувного (або волейбольного) м’яча.
Підвідні вправи:
1.    Блокуючі стоять на підставці, нападаючий виконує удар по м’ячу, влаштований в тримачу.
2.    Теж саме що й в попередній задачі, але вже блокуючі стоять на майданчику.
Підвідні вправи в блокуванні проводяться разом з підготовчими вправами для нападаючого удару.

Висновки
На основі викладеного матеріалу можна зробити ряд обумовлених висновків:
1.    В волейбольних командах основним недоліком являється високий відсоток тактичних помилок, зв’язаних з порушенням взаємодій гравців різних ліній, захисту і шаблонність використання тактичних систем захисту.
2.    Подальше піднімання класу гри волейболістів в значній мірі буде залежати від рівня і якості спеціальної підготовки в захисних діях, від введення в тактику найбільш раціональних прийомів гри.
3.    Сучасна методика тренування волейболістів в захисті, заснована на спеціальній фізичній підготовці, техніко-тактичному вдосконалені і морально-вольовій підготовці гравців повинна носити комплексний характер.
4.    Приведена система спеціальних вправ для тактичного тренування в захисті має наступні позитивні сторони:
а) моделюй основний зміст ігрових ситуацій захисту;
б) уніфицирує підготовку захисників і блокуючих при оволодінні основними тактичними системами захисту;
в) вироблює “школу” і раціональність тактичних дій гравців в самих складних ігрових ситуаціях;
г) дає змогу тренеру вести конкретний залік правильності дій кожного гравця в одиниці часу.


Література.
1.    Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании: – М.: ФИС. 1978 – 223с. ил.
2.    Бальсевич В.К. Физическая подготовка в системе воспитания культуры здорового образа жизни человека // Теория и практика физической культуры. 1990, №1 – 86c.
3.    Бауер М.Й Категорія здоров’я в конспекті фізичного виховання // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам’янець-Подільський, 2000. – 42с.
4.    Білоус В.І. Спортивно-педагогічне вдосконалення (спортивні ігри). ч.ІІ. – Кам’янець-Подільський 1998. – 224с.
5.    Волейбол. Учебник для инст. Физ. Под общей ред. Проф. Ю.Н. Клещева .– М.: ФИС. 1985. – 270с. ил.
6.    Волейбол. Навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл лімпійскького резерву вищої спортивної майстерності. – К.: 1993. – 173с.
7.    Волейбол: Сб. статей / сост.: Ю.Н. Клещев – М.ФИС, 1983. – 93с., ил.
8.    Демчишин А.А., Пилипчук А.А. Підготовка волейболістів. – К.: здоров’я. 1979. –101с.
9.    Державні тести і нормативні оцінки фізичної підготовленості населення України. – К.: 1996. – 31с.
10.    Кадялис К.К. Повысить уровень физкультурно-спортивной грамотности // Теория и практика физической культуры. 1991, №11 с.73.
11.    Кінденко В.П. Застосування теоретичних знань на уроках фізичної культури в основній школі // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам’янець-Подільський, 2000. – 170с.
12.    Настольная книга учителя физической культуры. Под. ред. Л.В.Кофмана – М.: ФИС – 1998. –496с.
13.    Офіційні волейбольні правила // Нове видання. 2001-2004. – К.: 2001.– 117с.
14.    Сігнаєвський С.М. Педагогічне управління. – Кам’янець-Подільський, 1991. – 169с.
15.    Сігнаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізчне виховання в школі. 1999, №2 с.25-28.
16.    Солопчук М.С. та ін. Виховання потреби фізичного удосконалення в учнів старших класів. – Кам’янець-Подільський, 1996. – 107с.
17.    Железняк Ю.Д, Ивайлов А.В. Волейбол: учебник для минст. физ. культ. – М.: ФИС. 1998. 192с.
18.    Железняк Ю.Д. Юный волейболист. Учебное пособие для тренеров. – М.: ФИС. 1988. – 192с.
19.    Эйнгорн А.Н. 500 упражнений для волейболистов: – М., 1959. – 204с.
20.    Яковлев Н.Н., Коробков А.В., Янанис С.В. Физиологические и биохимические основы теории и методики спортивной тренировки. – М., 1966. – 57с.

 

Яндекс.Метрика >