загрузка...
-->
Комплексний підхід до проблеми вивчення і оволодіння технікою гімнастичних вправ PDF Печать E-mail

Комплексний підхід до проблеми вивчення і оволодіння технікою гімнастичних вправ
Зміст   
Комплексний підхід до проблеми вивчення і оволодіння технікою гімнастичних вправ.    3
Методика навчання гімнастичних вправ.    3
Характеристика гімнастичних вправ    3
Реалізація дидактичних принципів в навчанні гімнастичних вправ.    4
Особливості взаємодії гімнастичних вправ.    6
Етапи навчання гімнастичним вправам.    8
Методи і прийоми навчання гімнастичним вправам.    10
Методика виправлення помилок.    12
Загальні основи техніки гімнастичних вправ    13
Основи техніки статичних вправ (елементів)    14
Основи техніки динамічних вправ (елементів).    16
Висновки.    23
Література:    24

Комплексний підхід до проблеми вивчення і оволодіння технікою гімнастичних вправ.
Навчання рухомих дій нових форм рухів є одним з основних завдань процесу фізичного виховання і спорту.
Розв’язання цих задач для спортивної гімнастики має особливе значення так як форма  руху – основний об’єкт навчання, а якість його виконання одна із кінцевих цілей навчання.
На сучасному етапі розвитку спортивної гімнастики форми фізичних вправ (елементи, комбінації) значно ускладнилися. Якщо раніше високі показники засвоєні програми того чи іншого виду гімнастики можна було досягнуто використовуючи емпіричний метод навчання (метод проб і помилок) і для цього достатньо було часу, то сьогодні навіть інтенсифікація тренувального процесу не може гарантувати повноцінне і якісне засвоєння високої спортивної техніки і майстерністю. Тренер – викладач, озброєний передовою теорією повинен проявити творчість, шукати найефективніші методи, прийоми, форми навчання, вміло використовувати вже виявленні, які склалися на основі передового досвіду.
Технічна підготовка гімнаста – основний розділ теорії і практики спортивного тренування. Але розглядати її ізольовано від інших сторін підготовки не можна. Тільки комплексний підхід до проблем навчання і практичного оволодіння з врахуванням факторів, тісно пов’язаних з нею, може забезпечити необхідний результат.
Все, що викладено нижче, повинно допомогти підійти до питання загальних основ техніки гімнастичних вправ не ізольовано, а в поєднанні з загальною проблемою навчання рухомим навичкам у гімнастів. Теорія розглядається в не розривному зв’язку з практикою, так як вона виростає на основі практики і являється результатом узагальнення практичного досвіду.
Які ж нові практичні знання можна рахувати основою сучасної практики, а саме в спортивних видах гімнастики? Це перед усім принципи кібернетики, на основі яких застосовується  системно-структурний підхід до вивчення фізичних вправ, сучасна теорія про управління рухами людини, що розкривають методичні шляхи рухомого навику (становлення і вдосконалення, втрата і поновлення, перенесення рухомого навику) і відкриває шлях широкого використання технічних засобів навчання, методів програмного навчання. Це питання взаємозв’язку фізичних якостей з технікою і проблеми готовності гімнаста до оволодіння високою спортивною майстерністю і т.д.
На таблиці показані основні  розділи теорії і практики, що прямо пов’язані з проблемою навчання рухомих навиків і їх взаємозв’язку для того, щоб уявити собі основні шляхи комплексного підходу сьогодні до цієї проблеми.
Орієнтаційна модель взаємозв’язку теорії і практики при навчанні рухомих навиків в гімнастиці.

1.    рухомий навик;
2.    2. теорія ;
3.    3. педагогічні основи;
4.    4. біологічні основи;
5.    5. дидактичні принципи;
6.    6. теорія постановки рухів;
7.    7. загальні основи технік;
8.    8. кібернетика;
9.    9. системно-структурний підхід;
10.     біомеханіка;
11.    теоретична механіка;
12.    практика;
13.    перевірка готовності;
14.    вибір раціональної форми рухів;
15.    постановка рухової задачі;
16.    практичне виконання рухів;
Із зв’язків, показаних в таблиці, можна побачити, як теорія побудови рухів, так і загальні основи техніки взаємопов’язані і базуються на основах кібернетики (Кібернетика – наука про способи сприйняття, збереження, переробки і використання інформації в живих організмах і їх об’єднання. Основним завданням є оптимізація управляння системами.). В свою чергу вони прямо впливають на практику навчання, починаючи з перевірки готовності до виконання різних елементів (з’єднання), які впливають на вибір раціональної форми руху, і закінчуючи виконанням вправ.

Методика навчання гімнастичних вправ.
Гімнастичні вправи дуже різні і багаточисельні. Вибір відповідної методики навчання конкретним вправам в багато чому залежить від їх особливості. Охарактеризуємо їх у зв’язку з процесом навчання.
Характеристика гімнастичних вправ
1.    Гімнастичні вправи являють собою штучні форми рухів в більшості випадків ациклічного характеру. Вони являються для тих хто навчається новими рухами, з якими вони не зустрічаються в повсякденному житті і знайомляться в перше лише на заняттях. Оволодіння такими рухами пов’язано з появою в учнів нових рухомих відчуттів і уявлень, появою нових координаційних зв’язків. Відомо що любі нові рухи будуються на основі старих рухомих навиків. Тому чим більший рухомий досвід учня, тим краще і швидше буде засвоєно новий рух. У зв’язку з цим викладач повинен враховувати рухомий досвід учня, його сильні і слабкі сторони (рівень розвитку фізичних якостей, координаційні здібності, наявність вольових якостей).
2.    Щоб краще уявити собі арсенал гімнастичних вправ, потрібно виділити окремі типові групи рухів. Одна з них – це відносно прості для вивчення вправи. До них відносяться пози і дії, основу яких складають ОРУ, а також найпростіші терези і упори на снарядах. Слідча група гімнастичних вправ: різні підйоми, оберти, повороти, які виконуються на снарядах. Засвоєння таких вправ залежить головним чином від рухової підготовленості учнів. Існує група і таких рухів, в яких першочерговим являться проявлення окремих фізичних якостей. Наприклад, для виконання шпагату важлива значна рухомість (гнучкість) в тазобедрених суглобах, а для утримання кута в опорі на брусах потрібна достатня сила груп м’язів передньої поверхні тулуба. Тому для вивчення подібних рухів необхідний достатній рівень розвитку ведучої фізичної якості.
3.    Для виконання гімнастичних вправ характерний “гімнастичний стиль”. Його визначають особливо осанка (при піднята голова, розправленні плечі, прямий тулуб), збереження прямого положення ніг і відтягнутих носків для більшості рухів.
4.    Виконання цілого ряду гімнастичних вправ пов’язане з певним ризиком. В зв’язку з цим учень може проявити боязливість, нерішучість або в загалі відмовитись від виконання. Така захисна реакція може бути пов’язана з недостатньою готовністю учня до засвоєння руху (технічною, психологічною). Такі труднощі звичайні при вивченні складнокоординаційних рухів.
5.    Для успішного вивчення гімнастичної вправи важливо визначити відповідність можливостей учня і складності рухів. Абсолютну степінь складності гімнастичної вправи визначити важко. Тому на практиці, для того щоб визначити, чи можна навчати вправі, виконується спеціальна детальна оцінка потенціальних можливостей учня і технічних особливостей вправи. [13]
Реалізація дидактичних принципів в навчанні гімнастичних вправ.
Навчання рухам, як і інше, будується на основі дидактичних принципів – вихідних теоретичних положень, визначаючих дії викладача і учня. Специфіка навчання в гімнастиці відображається в конкретній реалізації даних принципів.
Принцип свідомості і активності. Даний принцип передбачає свідоме відношення до занять, а так же виховання учнів свідомого відношення до оволодіння рухами, зацікавленості і творчого підходу до рішення рухомих задач. В процесі формування рухомих навиків викладач повинен:
•    Точно формулювати задачу навчання, повністю і доступно пояснювати техніку нового руху враховуючи вікові особливості учня.
•    Виховувати у учнів здатність до самооцінки своїх дій, використовуючи різні прийоми (усне пояснення, графічне зображення техніки, модельне або усне відтворення).
•    Стимулювати прояв ініціативи учнів шляхом аналізу результатів особистих дій, планування наступних завдань вольового переборювання труднощів і т.д.
•    Зацікавлювати учнів до активної практичної допомоги в організації навчання, допомоги партнеру по заняттю, наглядання за діями партнера і аналіз їх результатів.
Принцип наочності. Наочність в навчанні допомагає створювати повне представлення про техніку вивчає мого руху, добитися доступного і лаконічного пояснення завдань. Для занять з дітьми краще використовувати прийоми прямої наочності: якісний показ, образне пояснення, наглядне порівняння. Для старших учнів акцент в навчанні робиться на їх рухомім опиті, спеціальних знаннях, умінні аналізувати рух. При навчанні гімнастичним вправам використовують різноманітні прийоми, що забезпечують наочність:
•    Показ вправ;
•    Демонстрація рухів з допомогою малюнків, схем, кінограм, модельних еталонів техніки;
•    Порівняння і образний опис деталей техніки руху при поясненні і виправленні помилок;
•    Використання додаткових сигналів і орієнтирів (зорових, звукових, тактільних);
•    Створення акцентованих рухомих відчуттів шляхом фіксації окремих положень, імітації дій, цілісного відтворення рухів на партнері.
Принцип доступності. Любий рух, який потрібно вивчити, повинен бути достатньо простим, щоб бути виконаним, і в той же час достатньо складним, щоб бути цікавим і мобілізуючим здібності учнів. Тому від викладача вимагається точне представлення про здібності учня у зв’язку  з вивченням конкретної справи.
Принцип до систематичності. Даний принцип представляє своєрідний перехід від одної задачі до другої, від одного етапу до другого, від розучування одної вправи до другої, новому. Враховуючи необхідність спів падання попередніх дій з наступним виконанням рухів, викладач повинен передбачити:
•    Означену послідовність рухомих завдань, яка виражається послідовністю спроб, підходів і занять;
•    Регулярність повторних занять при вивчені нових рухів, а також закріплення раніше засвоєних вправ;
•    Чергування роботи і відпочинку з метою підтримки оптимальної працездатності до активності учнів;
•    Своєчасний перехід до розучування нових, більш складних вправ для постійного рухового вдосконалення.
Дані принципи навчання, властиві окремим сторонам навчального процесу, тісно пов’язанні між собою і доповнюють один одного. Реалізація цих принципів в єдності дозволяє успішно освоювати гімнастичні вправи. [1]
Особливості взаємодії гімнастичних вправ.
В процеси занять гімнастикою  виконуються різноманітні вправи, розучуються нові, повторяються старі, з них складаються з’єднання і комбінації. В цих умовах рухи вступають в означену взаємодію. Результатом взаємодії рухів може бути полегшення в вивченні одного (кількох) руху – позитивний переніс або утруднення в оволодінні вправами – негативний переніс. В зв’язку з цим при плануванні навчанню нового руху необхідно прагнути до використання можливої позитивної взаємодії рухів і максимально можливого негативного впливу вправ одна на одну.
Для різновиду ситуацій прояву позитивного переносу гімнастичних вправ характерні деякі ти пічні випадки.
Можливе полегшення вивчення структурно східних рухів, які виконуються в різні сторони або симетричні окремим ланкам тіла – взаємний переніс. Наприклад вивчення стрибків з поворотом (на 1800, 3600 і тому подібне) в одну сторону і в другу або вивчення перемахів в упорі однією і другою ногою.
Звичайно повторення вже засвоєного, автоматизованого руху, структурно східного з новим, полегшує вивчення останнього – односторонній переніс. Тут відбувається означене підкріплення нових координаційних зв’язків за рахунок використання рухового досвіду учня. Наприклад, повторення перевороту в сторону – колеса допомагає засвоїти аналогічний переворот з повторенням (рондат). Як правило, спеціально підібрані рухові завдання (підготовчі вправи) для означеного гімнастичного руху допомагає успішному засвоєнню основного – частковий або обмежений переніс. Наприклад, виконання підстрибувань в упорі лежачи на підлозі або відштовхування руками від стінки при нахиленім положенні тіла буде формувати навику формування поштовху руками, що в кінцевім рахунку забезпечить вивчення опорного стрибка в цілому. Позитивний вплив окремого навику (уміння) може розповсюджуватися на вивчення цілої групи рухів – узагальнений переніс. Так виконання стрибків в глибину з підвішеного містка дозволяє оволодіти правильним приземленням, а цей навик сприяє вивченню зіскоків з гімнастичних снарядів; або володіння основами стрибків на батуті дає можливість швидше оволодівати цілим рядом гімнастичних вправ, зв’язаних з безопорними обертами.
Негативний переніс звичайно проявляється в тих випадках, коли взаємодіють два рухи, схожі тільки по зовнішнім ознакам, але відрізняються деталями техніки (кількісними показниками). Так, одночасне вивчення підйомів з зависанням (зігнутою ногою) і однією (прямою) ногою на перекладені або на брусах різної висоти викликають утруднення в навчанні цим рухам і збільшує його тривалість. Як правило, негативна взаємодія вправ з різною структурною основою оказується мінімальною.
При організації і плануванні занять, а також при безпосереднім вивченні гімнастичних вправ важливо враховувати наступні особливості взаємодії рухів:
1.    ефект позитивної взаємодії рухів оказується великим на ранніх стадіях освоєння нового руху;
2.    послідовне вивчення рухів більш ефективне для виключення негативного переносу, чим одночасне (паралельне);
3.    при виборі родинних рухів (пари, групи) і означення їх схожості слід орієнтуватися не тільки на форму (зовнішні ознаки), але і детально оцінювати структуру рухів, частковості їх кількісні показники: амплітуду, час, зусилля, ритм, швидкість. [18]
Етапи навчання гімнастичним вправам.
Процес навчання гімнастичній вправі являє собою означену систему дій учня і викладача. Ці дії мають смисловий зв’язок і послідовно розподіленні по часу. Почергове рішення конкретних задач навчання обумовлює можливість виділення окремих етапів. В данім випадку розглядається період безпосереднього вивчення вправ, в якім виділяють три взаємозв’язаних етапи навчання: початкове навчання, поглиблене вивчення, закріплення і удосконалення рухів.
Етапи вивчення
Зміст    І    ІІ    ІІІ
Основні задачі    Створення загального уявлення про рух    Оволодіння основами техніки руху    Стабільність і удосконалення техніки рухів
Основні методи    Показ
Словесний    Цілісний
Розчленований    Перемінно-повторний
Змагально-ігровий
Основні прийоми    Розповідь, пояснення, обговорення. Демонстрація малюнків, схем, кіно матеріалу. Виконання підготовчих вправ, імітування дій    Виконання вправ по частинах і в цілому. Допомога і страховка. Використання допоміжних засобів. Приділення контрольних задач.    Регламентування повторень. Установка на результат. Введення несподіваних умов. Акцентування уваги на деталях техніки. Моделювання змагальних умов

Перший етап навчання – початкове вивчення новому руху. Навчання на даному етапі направлене на створення загального представлення про новий рух. Учень одержує початкові дані про вправи: форми, направлення, вирішальних діях, окремих положеннях. Основні дії викладача й учня на першому етапі включають:
1.    формулювання загальної задачі майбутнього навчання;
2.    обговорення вимог, що будуть пред'являтися учню, з виділенням зв'язків нового руху з аналогічними, ранні сформованими навичками;
3.    розробку плану майбутніх дій;
4.    пояснення і показ нового руху, конструювання його на моделях;
5.    контроль за створенням представлення шляхом опису учнем або відтворення того або іншого фрагмента руху;
6.    планування наступних завдань.
При плануванні й організації навчання новому руху варто враховувати  наступні моменти:
•    передбачити не менше 6 – 8 підходів для виконання завдань;
•    при розучуванні на одному занятті декількох нових рухів потрібно чергування вже з основним;
•    для кращого запам'ятовування руху бажано його повторення на кожнім занятті;
•    перерва між підходами до снаряду не повинний перевищувати 3 хвилини.
Результатом навчання на даному етапі є технічно правильне і самостійне виконання рухів. При цьому можливі ще неточності в деталях техніки, нестабільність.
Третій етап навчання – закріплення й удосконалювання руху. Даний етап спрямований на стабілізацію техніки й удосконалювання виконання досліджуваного руху. Це досягається в результаті цілісного і самостійного повторення вправи в стандартних умовах або близьких до змагальних.
Ступінь володіння рухам повинна бути доведена до рівня міцного автоматизованої навички, що дозволяє упевнено виконувати освоєний рух в різних умовах протягом тривалого періоду.
У результаті послідовного рішення задач навчання на трьох етапах гімнастична вправа виконується технічно правильно, стабільно, тобто зовсім перестає бути новою. Такий рівень володіння рухам можна вважати завершенням процесу навчання.
Для збереження досить високого якісного і технічного рівня виконання кожну вправу необхідно періодично виконувати. [14]
Методи і прийоми навчання гімнастичним вправам.
Послідовне рішення задач на кожному етапі навчання гімнастичним вправам пов'язане з використанням конкретних методів і прийомів. Під методами навчання рухів варто розуміти вибір принципового способу (шляху) рішення тієї або іншої задачі в цілому, а методичним прийомом є спосіб дії викладача й учня для рішення приватних задач.
Метод програмування. Перед безпосереднім розучуванням нової вправи у викладача повинна бути повна програма майбутніх дій. Однієї з форм планування навчання є алгоритмізація. Вона передбачає поділ навчального матеріалу на частини, що освоюються строгою послідовністю. Алгоритмічні розпорядження повинні відповідати наступним вимогам:
1.    точно вказувати характер кожної дії;
2.    відноситься до одного конкретного руху або до серії структурно вихідних вправ;
3.    усі навчальні завдання повинні бути взаємозалежні і розташовані послідовно з наростанням складності.
Кожна серія завдань спрямована на рішення визначеної задачі: розвиток фізичних якостей, освоєння вихідних або кінцевих положень, розучування основних рухових дій, виконання вправ, що підводять, і т.д. Після виконання всіх серій навчальних завдань руху вивчається в цілому в полегшених умовах.
Подібний спосіб організації навчання відноситься до так званого лінійного програмування.
Навчальна програма для окремого руху може бути складена і по типу розгалуженого програмування, що вимагає більш детального розбору техніки руху і відповідної організації навчання. Така форма планування характерна для випадків навчання більш складним гімнастичним рухам.
Словесний метод. Це один з універсальних методів, за допомогою якого вирішується широке коло задач: опис техніки, постановка задач навчання, аналіз результатів виконання руху, керування зарученням і інші. Звідси і різноманітність методичних прийомів використання слова: розповідь, пояснення,  опитування, обговорення, супровід виконання руху. Дані прийоми доступні і діючі на різних етапах.
Метод показу. Даний метод допомагає створити представлення про вправу, уточнити окремі деталі техніки. Звернути увагу учня на допущену помилку, порівняти варіанти виконання руху. Один із способів показу полягає в демонстрації цілісного і зробленого виконання руху – еталонна техніка. Крім того, можливий акцентований показ окремих елементів, фаз і фрагментів з виділенням вирішальних або типових моментів виконання руху.
Метод цілісного розучування вправи. Він має на увазі виконання досліджуваного руху повністю. Такі основні рухи характерні для більшості вправ основної гімнастики, для більшості щодо простих рухів на снарядах, а також для окремих складних вправ, що можуть бути виконані цілком у полегшених умовах.
Основним правилом використання даних прийомів є збереження структурної цілісності досліджуваної вправи.
Метод розчленованого розучування вправ. Він полягає в доцільному виділенні окремих частин рухів, освоєння кожного з них у наступному з'єднанні в цілу вправу. Він використовується при вивченні всіляких рухів і забезпечує доступність навчання вправи. Штучне дроблення вправи на частини полегшує освоєння вирішальних рухових дій.
Різновидом методу розчленовування є метод вирішення частинних рухових задач. Він характеризується підбором серії навчальних завдань, що містять компоненти техніки основної вправи. Методи цілісного і розчленованого розучування вправи є ведучими методами. Вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного. При цілісному методі можливе відпрацьовування окремих деталей руху, а навчання з розчленованим передбачає його завершення цілісним виконанням досліджуваного руху. [13]
Методика виправлення помилок.
Будь-яке виконання гімнастичних вправ не застраховане від помилок, навіть якщо рух доступний, а методика навчання досконала. Труднощі, пов'язані з недостатньою підготовленістю учня до навчання, виявляються різнохарактерними. Вони менш передбачувані та індивідуальні.
У зв'язку з необхідністю виправлення помилок у процесі освоєння гімнастичних вправ можна сформулювати наступні правила дій:
1.    перш ніж приступити до виправлення помилки варто зрозуміти її походження, тобто виявити істинну причину (першопричина), а потім відповідний ланцюжок порушень у виконанні руху;
2.    у випадку виявлення декількох помилок виправлення варто починати з головної помилки;
3.    варто уникати одночасного виправлення декількох різнохарактерних помилок, а обирати шлях їхнього послідовного усунення;
4.    більш ефективно термінові виправлення помилки по ходу виконання руху – без відстрочки на наступний підхід, заняття.
Для виправлення помилок варто використовувати різні прийоми і засоби, починаючи з уточнення рухових представлень, попереджаючи появу помилок і переходячи до спільного аналізу результатів дії, дозованим завданням, акцентованому (порівняльному) відтворенню руху, психологічному впливу на учня. [9]
Загальні основи техніки гімнастичних вправ
У сучасній гімнастиці використовуються сотні різноманітних вправ, що відрізняються одна від іншої зовнішньою формою, технічною складністю, мірою приступності, умовами виконання. Але не дивлячись на таку різноманітність, безліч гімнастичних елементів у великому і меншому ступені схожі, тому що в основі їхнього виконання лежать загальні біохімічні закономірності. Щоб краще засвоїти основи техніки тих або інших гімнастичних вправ, їх класифікують на основі біохімічних закономірностей, що є основними при їхньому виконанні.
1 – гімнастичні вправи; 2 – статичні вправи; 3 – вправа зі стійкою рівновагою; 4 – з відносно стійкою рівновагою; 5 – з великою силовою напругою; 8 – без великої напруги; 9 – динамічні вправи; 10 – з повільним переміщенням; 11 – зі швидким переміщенням; 12 – з великою напругою; 13 – без великої напруги; 14 – з поступальним режимом роботи м'язів; 15 – з режимом, що переборює, роботу м'язів; 16 – з поступальним рухом; 17 – обертальні; 18 – мішані; 19 – з використанням закону збереження моменту кількості руху; 20 – з використанням законів обертальних рухів; 21 – з використанням особливостей рухів у складних умовах опори. [2]
Основи техніки статичних вправ (елементів)
До статичного належать елементи, зв'язані зі збереженням визначеного положення тіла на гімнастичному снаряді або підлозі від однієї (указати) до трьох і більш секунд (тримати). Ці елементи дуже часто зустрічаються при  вільних вправах – на кільцях, брусах, гімнастичній колоді, у груповій акробатиці.
Для рівноваги тіла необхідно щоб головний вектор і головний момент зовнішніх сил дорівнював нулю. Наприклад, під час стояння сила ваги тіла і сила реакції опори однакове і протилежно спрямовані. Вони проходять через загальний центр ваги, тому їхня сума і момент обертання дорівнює нулю, тому тіло знаходиться в рівновазі. Якщо сила ваги не проходить через опору, то виникає момент сили ваги – сума сили ваги «Р» на плече її дії «r» (малюнок).

У гімнастиці зустрічається стійка рівновага – коли тіло повертається в попереднє положення при якому-небудь відхиленні. Це пов'язане з тим, що при відхиленні збирається запас потенційної енергії, а лінія ваги не проходить через опору, виникає плече сили ваги і її момент, що намагається повернути тіло у вихідне положення. У гімнастиці прикладом цієї рівноваги може служити висіння на снарядах і в деякій мірі може бути положення лежачи на спині в щільному угрупованні. Не стійка рівновага (відносно-стійке) розрізняють тоді, коли незначне відхилення приводить до ще більшого відхилення, і тіло не може саме повернеться в попереднє положення. Така позиція виникає при нижній опорі, коли тіло має точку та лінію (ребро тіла) опори. [5]
Вправи зі стійкою рівновагою з великою силовою напругою.
На кільцях, рівнобіжних брусах і під час вільних вправ у спортивній гімнастиці мають місце статичні елементи, що зв'язані зі збереженням рівноваги, але вимагають значних силових напруг, щоб зберегти необхідну позу. До таких елементів відносять горизонтальні рівноваги під час висів і упорів, упор руки убік на кільцях і інші. Аналіз цих вправ зводиться до того щоб з'ясувати умови роботи м'язів і визначити саме вигідне положення окремих частин тіла при яких виникають умови для застосування м'язових зусиль, а в деяких випадках і реакції опори, не порушуючи правил техніки виконання.
Вправи з нестійкою рівновагою без великих м'язових зусиль.
Для характеристики стійкості об'єкта (його здатності протистояти порушенню рівноваги) введений ряд показників. До них відносяться статичні показники стійкості, тобто здатність протидіяти порушенню рівноваги, і динамічні – здатність відновлювати рівновагу. [3]
Стійкість пози (за даними В. Б. Коренберга) визначається не стільки розмірами площі опори – величиною геометричною, скільки просторовим полем стійкості – поняттям функціонального плану. Під просторовим полем стійкості - (поняттям функціонального плану) розуміють зону горизонтальної площі, у межах якої переміщення загального центра маси тіла не викликає втрати стійкості. Коефіцієнт використання площі опори при стійці на руках на плоскій горизонтальній опорі досягає в кожного спортсмена індивідуально приблизно від 42% до 66%. При аналізі роботи м'язів рекомендується розглядати їх за характером роботи, що виконується, тобто: статична робота м'язів, при якій моменти тяги м'язів врівноважують моменти сили ваги відповідних частин тіла; робота по закріпленню – спрямована проти дії сил ваги на розрив; фіксуюча – коли напруга м'язів протидіє напрузі м'язів-антагоністів і фіксує разом з ними положення окремих частин тіла.
Вправи з нестійкою рівновагою і великою м'язовою напругою.
Ця група вправ характерна тим, що для утримання поз необхідно зберігати рівновагу і максимально розвивати м'язові зусилля. Таких елементів у гімнастиці мало. Наприклад, стійка на руках в упорі руки вбік, що виконують на кільцях, підлозі, руках партнера в груповій акробатиці.
При аналізі цих елементів використовують висновки і закономірності, викладені вище при характеристиці статичних вправ у стійкій рівновазі з великою м'язовою напругою, а також у нестійкій рівновазі без великої м'язової напруги. [3]
Основи техніки динамічних вправ (елементів).
Динамічні вправи за своїм характером, умовами виконання і діями сил досить різноманітні і тому їх класифікувати за якоюсь однією особливістю важко. Наприклад, вправи з рухам окремих частин тіла без зміни положення всього тіла можна розглядати і як статичний елемент (стосовно окремих частин тіла). Такі вправи можна назвати статодинамічними (Статодинамічні вправи окремо не розглядаються, оскільки до цієї групи ми умовно відносимо різноманітну рівновагу зі зміною положення рук, тулуба, вільної ноги. По цьому при аналізі їх можна використовувати дані викладені в попередніх розділах статичних елементів).
З усієї розмаїтості динамічних елементів ми розглянемо вправи пов'язані з повільним переміщенням тіла з одного положення в інше, вироблене за рахунок м'язових зусиль, і вправи пов'язані зі швидким переміщенням тіла як в умовах опори, так і в безопорному положенні з використанням різних законів механіки. [5]


Вправи з повільним переміщенням тіла.
Ці вправи характерні тим, що тіло повільне переміщається за рахунок м'язових зусиль без використання сили інерції. Сила маси використовується як опора м'язових зусиль. Аналізуючи силові переміщення, дуже важливо визначити шляхи загального цента ваги з вихідного положення в кінцеве. При активних переміщеннях (переважно з вису в упор або з низької опори в упор) загальний центр ваги повинний знаходитися в границях площі опори, особливо при виконанні таких елементів, як стійка на руках, кільцях, бруссях, зігнувши або прогнувши, через зігнуті або прямі руки.
Стійкість при виконанні цих вправ у міру піднімання центра ваги зменшується. Тому при переміщенні тіла у верх необхідно прикласти додаткові зусилля, щоб зберегти рівновагу. Доцільно уникати такого розміщення окремих частин тіла, при якому могли б виникнути негативні моменти сили ваги цих частин,  що негативно діє на розташування загального центра маси. Наприклад, при виконанні вправи силою зігнувши прямими руками стійка на руках, якщо ноги в наслідку недостатньої рухливості в тазостегнових суглобах знаходяться далеко від тулуба, то момент сили ваги ніг буде зміщати загальний центр ваги назад.
Компенсація цього зсуву за рахунок просування плечей вперед обмежена рухливістю плечезап’ястних суглобів. Виробляється враження на недостатньому рівні розвитку сили м'язів, оскільки момент сили ваги є більше моменту тяги м'язів, і гімнаст не здатний перебороти цю різницю. Але якби він міг наблизити ноги в притик до тулуба, те це значно зменшило б плече, а з ним і момент сили ваги тієї частини тіла (ноги, тулуб), що перешкоджає переходу в стійку на руках. Звідси робиться висновок, що для того, щоб приступити до розучування цього елемента доцільно визначити рівень розвитку гнучкості якщо це необхідно, застосувати необхідні дії для їхнього розвитку.
З упору кутом силою зігнувши з прямими руками стійка на руках. [15]


Вправи зі швидким переміщенням тіла гімнаста.
Більшість гімнастичних вправ характеризуються досить швидким пересуванням як усього тіла щодо підлоги або снаряду, так і його окремих частин по відношенню друг до друга або до опори. Динамічні вправи зі швидким переміщенням тіла успішно почали застосовуватись в парних і групових вправах акробатики. Особливою динамічністю відрізняються вільні вправи спортивної і художньої гімнастики, вправи на поперечині, коні з ручками, брусах різної висоти.
Розкривати «секрети» техніки виконання таких складних рухів, якими є більшість швидких переміщень у різних умовах опори або без опорному положенні, неможливо без обліку законів механіки або її основні розділи – кінематики і динаміки. [15]
Аналіз руху по фазах.
Перша фаза руху, що ще можна назвати підготовчої, починається з енергійного згинання в тазостегнових суглобах з незначним опусканням таза вниз. У результаті розтягуються м'язи стегон. Це супроводжує енергійному, швидкому розгинанню ніг в основній фазі руху. Таз при згинанні тримають трохи вище жердин, що забезпечує високе розташування загального центра маси тіла в кінцеве положення при підйомі.
Друга фаза руху, яку можна назвати основний, починається з енергійного розгинання ніг нагору приблизно під кутом 450 з одночасним підніманням таза. До проходження ногами вертикального положення відбувається нарощування швидкості руху, що досягає положення майже 6 м/с. потім відбувається різке гальмування ніг за допомогою м'язових зусиль. У цей момент виникає гальмове прискорення і сила інерції кінцівок, що і передається тулубу, викликаючи реактивний рух плечового пояса по напрямку розгинання ніг.
Після відривання плечового пояса від жердин утвориться кут між руками і горизонтальною площею опори. Отут виникає можливість використовувати реакцію опори, що збільшується в міру просування плечового пояса нагору, що полегшує вихід у кінцеве положення.
Кінцеве положення. Підйом закінчується розгинанням положення упора. Тіло гімнаста при цьому стає майже випрямленим. Це створює більш високе положення загального центра маси тіла та віддалення від його точок опори, що створюють умови для енергійного маху назад, необхідно для використання наступних елементів.
Висновки. Основним рухом при виконанні при виконанні підйому розгинання ніг у тазостегновому суглобі нагору з наступним різким гальмуванням.
Характерними помилками в основній фазі є недостатньо енергійне розгинання ніг, відсутність або недостатня різке гальмування, неправильний напрямок розгинання. [12]
Вправи виконувані переважно за рахунок використання законів обертальних рухів.
Більшість динамічних вправ спортивних видів гімнастики пов'язана з обертальними рухами. Їх можна умовно розділити на обертання навколо закріпленої осі (гриф) і обертання навколо вільної осі (сальто і т.д.).
В другій групі, виходячи зі способу виконання можна виділити обертання, що виникають у фазі опори й обертання в без опорному положенні.
У залежності від осі обертання виділяють поперечну, подовжню і переднє-задню, а також три відповідні площини переміщення тіла в просторі – бічна, горизонтальна і лицьова.
Як приклад розглянемо обертальні рухи навколо закріпленої осі. До цієї групи елементів навколо відносяться більше усього вправ виконуваних на поперечині. Майже 2/3 чисельності елементів у гімнастиці вищих розділів – обертальні рухи.
Обертання спортсмена навколо грифа поперечини практично можливо, або при найбільшому видаленні загального центра маси від точок хвату, або близькій відстані від грифа, оскільки значні зміни відстані від осі обертання до загального центра ваги зв'язані зі зміною визначених кутів у суглобах, викликають підвищення навантаження на м'язи і можуть перевершити фізичні можливості спортсмена.
Тому обертальні рухи на поперечині можна умовно розділити на дві групи – великі і малі обороти.
При малих оборотах загальний центр ваги утримується біля грифа поперечини на відстані не більше довжини рук. При великих оборотах ця відстань близька до максимально можливого.
При виконанні великих оборотів назад найбільш доцільним будуть рухи згинання в плечових суглобах. При цих рухах маса ніг і тулуба наближається до осі обертання, а при згинанні в тазостегнових суглобах переміщається тільки маса ніг. Різниця може досягти триразового розміру.
Згинання тільки в плечових суглобах частіше застосовують на практиці при великих оборотах вперед. При великих оборотах назад застосовують рухи згинання як у плечових, так і в тазостегнових суглобах, що додатково впливає на кутову швидкість.
При виконанні обороту назад з упором стоячи зігнувши гімнаст згинає ноги в колінних суглобах і частково в тазостегнових.
При виконанні обороту вперед або назад на лівій (правій), порівнюючи відстань між стопами ніг на початку елемента й у наступній кінцевій чверті, можна помітити значне зменшення цієї відстані. У такий спосіб гімнаст, зводячи ноги, наближає масу ніг до осі обертання і змінює кутову швидкість обертання, компенсуючи втрату швидкості, що виникла в результаті тертя рук об гриф поперечини. Для того щоб зупинити подальше обертання при виході в упор, гімнаст знову розводить ноги на потрібну відстань. [7]
Вправи, пов'язані з переміщенням загального центра маси в складних умовах опори.
Переміщення тіла в звичайних умовах опори (ходьба, біг) особливо технічної складності не представляє. Але в спортивній гімнастиці є елементи, пов'язані з переміщенням загального центра маси з однієї кінцівки на іншу в незвичайних умовах опори (наприклад: елементи на коні з ручками). Труднощі виникають при виконанні вправ не тільки складними умовами збереження рівноваги і необхідністю точного переміщення загального центра маси, але також і тим, що більшість цих вправ виконується не зі статичного положення, а з динамічного, тобто в момент переміщення тіла гімнаста з різною швидкістю, напрямком, амплітудою і так далі.
Вправи на коні з ручками. Особливості дій гімнаста на коні полягає в тім, що основні зусилля він прикладає  в бічному напрямку. Усі перемахи виконуються не найкоротшим шляхом, а після попереднього маху убік усією нижньою частиною тіла. У зв'язку з цим вправи на коні з ручками за формою різко відрізняються від усіх вправ гімнастичного багатоборства.
Виходячи з викладеного стійкість тіла досягається не стільки повільним переміщенням маси тіла в протилежні напрямки щодо опори (як часто говорять – перенесенням маси тіла з однієї руки на іншу), скільки активним збільшенням швидкості й амплітуди руху нижньої частини тіла щодо точок опори. Оскільки при цьому плечовий пояс реактивно намагається переміститися. Руки як би фіксуючи його перед опорою обмежують ці переміщення.
У такий спосіб для того, щоб досягти необхідній динамічності і ритмічності виконання рухів, необхідно вміти збільшувати швидкість руху ніг, утримувати високий темп проходження одного перемаху за іншим.
При колах двома дуже важливо дати ногам велику кутову швидкість і утримувати її. Але треба вміти і керувати швидкістю, інакше не уникнути втрати самоконтролю. Так, при переході до махів однією ногою важливо свідомо гальмувати руху ніг у горизонтальному напрямку і прискорити у вертикальному, щоб змінити площина переміщення ніг. Уміти розігнатися і збільшити швидкість руху ніг потрібно і перед зі скоками, щоб збільшити висоту підняття тіла.
Про правильне положення і рухи тулуба гімнаст повинний турбуватися більше, ніж про рухи ніг. По-перше, навіть незначне збільшення розмахування рухів тулубом приводить до значного збільшення радіуса переміщення окремих ланок тіла, а по-друге – поліпшуються умови для керування динамічною рівновагою. Оскільки зазначені взаємодії і залежності дуже складні, та необхідно спеціально вивчати дії окремо руками і плечовим поясом, тулубом, тазом і ногами. Відразу при спробах удосконалити в техніку всього складеної дії не вдається досягти кращого результату і відчути ланками тіла важливих деталей дій.
На основі викладеного можна виділити ряд положень, характерних для груп вправ, зв'язаних з переміщенням загального центра маси в складних умовах опори. Їх можна враховувати при виконанні різних елементів у безлічі видів гімнастичного багатоборства.
1.    Переміщення тіла гімнаста в складних умовах опори починається в двоопорній фазі і тому дії в цій фазі є головними.
2.    У більшості випадків доцільно збільшувати двоопорну фазу, оскільки активні дії в цих фазах утворять запас необхідної швидкості, моменту кількості рухів окремих частин тіла і т.д.
3.    Вибір моменту початку руху на перехід є одним з найважливіших моментів техніки, оскільки забезпечує оптимальне переміщення загального центра маси під час виконання окремого елемента. [17]

Висновки.
Складність елементів і комбінацій у спортивних видах гімнастики щорічно росте. Це обумовило подальший розвиток теоретичних основ техніки, необхідних тренеру в роботі по підготовці гімнастів високого класу.
Знання основ техніки гімнастичних вправ обов'язково для тренера і гімнаста. Вони дають можливість визначати методику і скорочувати терміни навчання, допомагають визначити основні причини помилок, вибрати необхідні прийоми допомоги і страховки.
З кожним роком значення наукових даних і досвіду у викладацькій діяльності зростає. Спортсмени високого класу повинні мати великий потенціал тренованості, якого не можливо досягти без цих знань.
Викладені вище матеріали є стрижнем, основою процесу підготовки гімнастів, своєрідним кістяком, без якого рух у підготовці спортсмена буде не доцільним, а хаотичним.
У вище викладеному чітко простежується зв'язок науки і спорту. А це підтверджує, що без глибоких знань дорога до значних спортивних досягнень закрита.

Література:
1.    В.И. Баландин и др. Прогнозирования в спорте. – М.; Физкультура и спорт, 1986г.
2.    Гавердовський Ю.К. Двигательные представления гимнастов // Гимнастика – 1984 – Выпуск II.
3.    //Теория и практика физической культуры №3 1966// Джордтадье А.Н. Значение упругости перекладины для эффективности выполнения гимнастических упражнений.
4.    //Теория и практика физической культуры №11- 1966// Когун М.В .Интервалы отдыха между повторными попытками в опорных прыжках .
5.    //Теория и практика физической культуры №10 1966// Муратов В.Н. Совершенствование спортивного мастерства гимнастов.
6.    //Теория и практика физической культуры №3 1966// Назаров В.Т. Один из способов управления максимальной энергией тела гимнаста при оборотах на перекладине.
7.    //Теория и практика физической культуры №6 1966// Назаров В.Т. Обороты на перекладине.
8.    //Теория и практика физической культуры №10 1967//
Назаров В.Т. Механика вращательных движений человека вокруг фиксированной оси.
9.    Платонов В.Н. «Теория и методика спортивной тренировки» - К., Вища школа, 1984г.
10.    Розин Е.Ю., Мукамбетов А.А. «Морфофункциональные особенности детей в связи с отбором для занятий спортивной гимнастикой» Гимнастика - 1980. – Выпуск II.
11.    //Теория и практика физической культуры №11 1966// Семенов Л.П., Менхин Ю.В. Развитие статической силы гимнастов.
12.    Сильченко Б.Г. “Техника упражнений в спортивной гимнастике” – К., “Здоровье”, 1979р.
13.    Смолевский В.М. “Гімнастика и методика преподования”, М., Физкультура и спорт, 1987р.
14.    //Теория и практика физической культуры №4- 1969//Собенко П.Т Чукарин В.Н. Афонин В.Н. О нормативах технической подготовленности - мужчин.
15.    //Теория и практика физической культуры №8 1966// Тишин Н.П. Устранение защитных реакций при обучении юных акробатов.
16.    //Теория и практика физической культуры №1 1985// Худолей О.Н. Эффективность обучения движениям гимнастов 8-10 лет при различном чередовании нагрузки.
17.    //Теория и практика физической культуры №6 1985// Худолей О.Н. Эффективность обучения гимнастическим упражнениям средних нагрузок.
18.    Шлемин А.М. “Юный гимнаст”, М., Физкультура и спорт, 1983р.
19.    //Теория и практика физической культуры №4 1969// Яукевич Э.П. Опрогностической значимости подвижности в суглобах при определении успешности обучения в школе по спортивной гимнастике.

 

Яндекс.Метрика >