...
Гігієнічні основи здоров'я зберігаючої педагогіки PDF Печать E-mail

Гігієнічні основи здоров'я зберігаючої педагогіки

Розділ І. Гігієнічні основи здоров'я зберігаючої педагогіки.
1.    Фізичний розвиток школярів і здоров'я.
Предмет шкільної гігієни і її завдання.
1.1. Частиною  комплексної  медичної  науки  профілактичного напрямку - гігієни дітей і підлітків є шкільна гігієна. Що вивчає ця наука і які основні  проблеми  вона  розглядає?  Взаємозв'язок шкільної гігієни з іншими дисциплінами.
Основними завданнями  шкільної  гігієни здоров'я зберігаючої педагогіки є така організація режиму праці і відпочинку школярів, створення таких умов для робочих, які б забезпечили б високу пра¬цездатність протягом усього навчального року,  дозволили б відсу¬нути  час  настання  втоми і уникнути перевтоми.  Іншим завданням шкільної гігієни є всебічне вивчення впливу факторів  довкілля  на організм дітей і підлітків з тим,  щоб як найефективніше їх вико¬ристати для розширення Функціональних можливостей організму, під¬вищення  його  специфічної  (імунної) і загальної (фізіологічної) реактивності.
Основними проблемами, які повинна розробляти і впроваджувати в життя шкільна гігієна є такі:
1. Дослідження динаміки стану здоров'я школярів з метою пла¬нування заходів його поліпшення; постійна оцінка ефективності за¬ходів гігієнічного (валеологічного) виховання.
2. Вивчення питань гігієни навчання і виховання для розробки комплексних заходів спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я школярів,  підтримання високого рівня розумової і фізичної  пра¬цездатності.
3. Дослідження питань гігієни фізичного виховання з тим, щоб сформувати у школярів потребу високої рухової активності,  загар¬тування,  контролю за рівнем фізичної підготовленості і опірності організму щодо несприятливих Факторів довкілля.
4. Розробка і втілення в практику заходів раціонального хар¬чування;  виховання  у  школярів свідомої потреби в раціональному харчуванні.
5. Вивчення  питань  будівництва,  благоустрою  і обладнання навчально-виховних і оздоровчих закладів,  з  метою  забезпечення умов санітарного комфорту.
6. Розробка системи і методики гігієнічного навчання і вихо¬вання  свідомої  відповідальності  учнів за дбайливе ставлення до свого здоров'я і здоров'я інших членів суспільства.

Поняття розвитку.
Характеристика окремих періодів індивідуального розвитку людини.

2. Вкажіть на важливість знань закономірностей розвитку  дітей  та  підлітків  для  раціоналізації навчальнo-виховного процесу в школі.  Необхідність врахування біологічного  віку при дозуванні розумових і фізичних навантажень школярів.
Впродовж усіх шкільних років дитина розвивається,  досягають зрілого типу функціонування окремі органи  і  системи  організму, Формується  інтелект і взаємовідносини з навколишнім світом.  Усі ці процеси протікають за чітко визначеними біологічними  законами розвитку  організму.  Батьки  та вчителі повинні знати ці закони, допомогти учням в їхньому фізичному і  розумовому  вдосконаленні. Знання  закономірностей розвитку дітей і підлітків необхідні вчи¬телю і для того,  щоб як найповніше враховувати функціональні мож¬ливості дитини при плануванні і проведенні педагогічних, гігієніч¬них і оздоровчих заходів. Адже діти ростуть і розвиваються нерів-номірно періоди швидкого розвитку функцій змінюються їх сповіль¬ненням,  поступово вдосконалюються механізми нервової і гумораль¬ної регуляції функцій,  змінюються темпи росту розмірів тіла, гетерохронно зростають Функціональні резерви окремих органів і сис-тем організму.
Кожній дитині притаманний свій власний темп  індивідуального розвитку.  Досить часто,  маючи однаковий календарний вік,  окремі діти знаходяться на різних етапах вікового розвитку. Тому для ха¬рактеристики того чи іншого періоду онтогенезу поряд з календарним належить визначити біологічний вік дитини  (див.31).  Невідповід¬ність між  календарним  і біологічним віками дозволить об'єктивно оцінити темпи індивідуального розвитку, врахувати їх при дозуванні розумових та фізичних навантажень. Нормативними для дітей грудно¬го віку вважається розходження в 2-4 тижні (утримання голови, по¬ява зубів, утримання рівноваги тощо). До початку навчання в школі випередження або відставання біологічного віку  від  календарного може  становити  6-12  місяців,  а  у підлітків - до двох років і більше.  Суттєва  відмінність   темпів   індивідуального   розвиту 6 -  7 - літніх дітей створює ряд труднощів при Формуванні шкіль¬них груп дітей, при дозуванні фізичних навантажень на уроках фіз¬культури. Оцінка рівня розвитку морфофункціональних, показників є необхідними критеріями шкільної зрілості (відповідність  між  ка¬лендарним і біологічним віком), обов'язкового дозування розумових і Фізичних навантажень.
Звичайно, оцінювати особливості загальної зрілості організму дитини лише за зовнішніми ознаками сьогодні недостатньо.  Для ць¬ого необхідним  є врахування якнайбільшої кількості морфофункціо¬нальних, біохімічних,  психологічних та інших показників, які виз¬начають реакцію  організму на дію факторів довкілля з врахуванням можливостей його пристосування до умов навчально-виховного проце¬су в школі.
3. Що  таке розвиток?  Стадії,  основні умови та особливості розвитку людини.  Що зумовлює характер і спрямованість  розвитку людини?
Розвиток, як  загальнобіологічна  властивість всього живого, розпочинається з моменту запліднення яйцеклітини  і  являє  собою діалектичний процес, в якому кількісні зміни час від часу перехо¬дять в якісні, зумовлюючи підвищення рівня складності організації та взаємозв'язку  всіх його тканин,  органів та систем.  Основними етапами розвитку є народження,  ріст,  зрілість і функціонування, відтворення, старіння і відмирання (смерть).  Для нормального пе¬ребігу усіх вище зазначених етапів розвитку необхідні  оптимальні умови довкілля (атмосфери, біосфери, ноосфери). Космосу е. цілому. Усі ми є маленькою частиною природи (побудовані з атомів і  моле¬кул, які постійно рухаються і взаємодіють), хімічний склад нашого внутрішнього середовища подібний до води Первинного океану.
Характер і спрямованість розвитку людини, як і усіх живих ор¬ганізмів,  визначається генофондом. Генофонд несе в собі інформа¬цію про ознаки та життєвий досвід усіх поколінь предків,  він зу¬мовлює неповторність та індивідуальність кожної живої істоти. Пе¬рерване життя істоти,  яка не встигла дати потомства, означає за¬гублену від стовбура виду гілку з сотнями майбутніх розгалужень. Ось чому необхідно бережливо ставитись як до власного життя,  так і до життя оточуючих.
Розвиток включає в себе три основні процеси:  ріст, диферен¬ціювання органів і тканини,  Формотворення (придбання  організмом характерних  для нього Форм).  Ці процеси знаходяться між собою в тісному  взаємозв'язку  та  взаємозалежності.  Ріст  проявляється збільшенням лінійних розмірів та маси тіла. Припинення росту (на-копичення активної маси тіла) знаменує  собою  початок  зрілості. Проте, з припиненням росту маса тіла може збільшуватись за рахунок відкладання жиру, що не слід розглядати як прояв росту. Ріст суп¬роводжується  збільшенням кількості клітин в організмі або зміною їх розмірів.  В одних органах (кістки, легені) ріст відбувається, в основному,  за рахунок збільшення кількості клітин, в інших (м’язова, нервова тканина) - за рахунок збільшення розмірів  клітин. Більш точним показником росту організму є підвищення в ньому вміс¬ту загального білку, збільшення розмірів кісток.
Розрізняють прогресивну, сталу і регресивну стадії розвитку. Прогресивна стадія охоплює внутріутробний період та період  після народження приблизно до 20 років (у жінок до 18 років). Після ць¬ого настає відносна стабілізація росту,  а починаючи з  58  років спостерігається зменшення довжини тіла. Це відбувається, в основ¬ному,  за рахунок вкорочення хребта внаслідок його викривлення, а також  сплющення міжхребцевих листків.  Але в любому віці довжина тіла змінюється протягом доби – у вечірній час вона завжди  менша ніж  вранці  приблизно  на  2 см,  а після важкої м'язової роботи зменшення довжини тіла сягає 4-5 см.  Причиною цього є  сплющення міжхребцевих дисків внаслідок втрати протягом дня значної кількос¬ті води.  Вночі,  коли людина лежить, хребет звільнюється від на¬вантаження,  міжхребцеві  диски відновлюють етрачану воду завдяки своїй еластичності, випрямляються і до ранку ріст людини стабілі¬зується.
За середню величину зросту людини приймають зріст у  чолові¬ків - 170 см,  а у жінок - 160 см. Жителі Скандінавії на 10-15 см вищі за зростом, ніж жителі України або Франції. Останнім часом в зв'язку з акселерацією середня величина зросту людини збільшилась на 2-5 см.
4. Вкажіть на особливості і основні критерії періодизації ін¬дивідуального розвитку людини.
В процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) людини виді¬ляють специфічні морфофункціональні вікові особливості, відповід¬но  до  яких життєвий цикл людини поділяють на періоди або етапи. Між цими породами немає чітко окреслених меж і вони в значній мі¬рі умовні. Виділення ж їх обумовлено тим, що діти одного і того ж календарного (паспортного), але різного біологічного віку по-різ¬ному  реагують  на розумові та Фізичні навантаження,  що належить враховувати при організації навчальної-виховного процесу  в  школі. Новонароджена  дитина  відрізняється  від дорослої людини не лише розміром, а й цілим рядом якісних  відмінностей.  її  фізіологічні можливості значно нищі можливостей дорослого.
Досягнення функціонального рівня дорослої людини за основни¬ми Фізіологічними показниками системи крові, кровообігу, дихання, нервової та інших систем настає з 16-28 років. Період становлення фізіологічних функцій є найбільш значимим для педагога. Адже саме в цей період організм дітей  найбільш  чутливий  до  педагогічних впливів.
Відомо чимало критеріїв, які покладено вченими за основу ві¬кової періодизації.  Основні з них такі:  дозрівання статевих за¬лоз, швидкість росту та диференціювання тканин та  органів,  ске¬летна зрілість, визначено рентгенологічне за часом появи в скеле¬ті точок закостеніння і настання нерухомо з'єднаних кісток, тощо.
Виходячи з теорій "енергетичного правила поверхні тіла", ні¬мецький Фізіолог Рубнер за  основу  вікової  періодизації  поклав особливості перебігу енергетичних процесів в різні періоди постанатального онтогенезу. В науці відома також і вікова періодизація за рівнем розвиту UHC, зокрема " кори головного мозку.
Періодизацією онтогенезу людини запропонованою  Л.В.Нагорним. Згідно  весь  повний цикл індивідуального розвитку людини поділя¬ється на пренатальний і постнатальний період .  Пренатальний етап розвитку бере початок з моменту зачаття і продовжується до народ¬ження дитини,  постнатальний - від моменту народження і до смерті людини. Пренатальний період поділяться на ембріональний і плацен¬тарний (плодовий).  Протягом першого періоду (до третього  місяця вагітності)  проходить формування окремих частин тіла,  властивих дорослій людині. У плацентарному періоді (3-9 місяців вагітності) головним  чином збільшуються лінійні розміри і звершується форму¬вання тканини організму плоду.
Швидкість росту  плоду  суттєво  збільшується до 4-5 місяців, після 6 місяців темпи зростання лінійних розмірів зменшуються, що, ймовірно, пов'язано з обмеженими розмірами порожнини матки. В пе¬дагогічній  практиці  часто  користуються  віковою  періодизацією постнатального періоду на основі соціологічних критеріїв. Ця схе¬ма включає вік від народження до 17-18 років:!) грудний вік (до 1 року), 2) переддошкільний ( з 1-го до 3-років), 3) дошкільний ( з 3-х до 6-7 років),  4) молодший шкільний ( з 6-7 років  до  11-12 років),  5)  середній  шкільний  (з 11-12 років до 15 років),  6) старший шкільний вік ( з 15 до 17-1G років)
5. Кожний віковий період характеризується своїми специфічни¬ми особливостями. Дайте загальну характеристика періодам ін¬дивідуального розвитку людини від народження до 11-12 - річ¬ного віку.
Перехід від одного вікового періоду до наступного є перелом¬ним етапом індивідуального розвитку  критичним  періодом.  Трива¬лість  окремих вікових періодів (хронологічні рамки віку) та морфофункціональні особливості дітей даного вікового періоду в зазначеній  мірі визначаються такими соціальними факторам! як рівень ма-теріального забезпечення людини, втрати енергії на фізичну працю, особливості (специфіка трудової діяльності тощо).
Період новонародженості (1-10  днів).  Основною  характерною особливістю цього періоду життя дитини є харчування молозивом. На відміну від звичайного молока, молозиво містить в собі багато іммуноглобінів, які приймають участь в механізмах специфічного іму¬нітету.
Грудний вік (10 днів - 1 рік). Початок цього вікового періо¬ду пов'язаний з переходом до годування дитини звичайним  молоком.
В  порівнянні з іншими періодами постначального життя цей віковий період людини характеризується  найбільшою  інтенсивністю  росту. Довжина  тіла від народження до року збільшується приблизно в 1,5 рази,  а маса тіла - в 3 рази. З п'яти-шести місячного віку починається прорізання молочних зубів.
Період раннього дитинства (від 1 року до 4 років).На  друго¬му-третьому  році  життя  закінчується прорізання молочних зубів, помітно знижуються темпи росту розмірів тіла.
Період першого  дитинства  (4-7 років).  Оскільки хлопчики і дівчатка майже не відрізняються між собою за розмірам!  і  формою тіла,  цей  період  ще називають періодом нейтрального дитинства. Проте,  у дівчаток даного періоду більша кількість  жиру,  ніж  у хлопчиків.
Період другого дитинства (хлопчики 8-12 років, дівчатка 8-11 років) характеризується появою статевих відмінностей в розмірах і формах тіла,  посиленням росту у довжину.  Темпи росту у дівчаток вищі, ніж у хлопчиків. Це обумовлено більш раннім статевим дозрі¬ванням дівчаток в порівнянні з хлопчиками.  В цей період у дівча-ток швидше ростуть нижні кінцівки, проходить інтенсивне збільшення скелету.  Приблизно в 10 років більшість дівчаток в порівнянні  з хлопчикам! мають більшу масу тіла і ширші плечі, вищі за зростом. До 12-13 років у хлопчиків та дівчаток закінчується зміна  зубів. Внаслідок  активізації  функції статевих залоз (особливо у дівча¬ток) в цей період другого дитинства розпочинається розвиток  вто¬ринних статевих ознаків.  У дівчаток спершу формуються грудні за¬лози,  потім з'являється волосся на лобку, дещо пізніше в підмишкових  впадинах.  Середній  вік розвитку грудних залоз у дівчаток етнічних груп коливається від 9 до 10 років. Волосся на лобку за¬являється в самому кінці періоду другого дитинства.  В цей же пе¬ріод активізуються  процеси  статевого  дозрівання  у  хлопчиків:
спостерігається прискорений ріст сім'яників, мошонки і статево¬го члена.
6. Дайте загальну характеристику  підлітковому  і  юнацькому періодів індивідуального розвитку школярів.
Підлітковий період ще називають періодом статевого дозріван¬ня. У хлопчиків він триває з 13 до 16. років, у дівчаток з 12 до  15 років. Належить  пам'ятати, що рівнем статевого дозрівання ІЗ-річні хлопчики відповідають не 12, а 11-річним дівчатам.
В підлітковому  періоді  спостерігається  істотне збільшення зросту – пубертанний стрибок,  який торкається всіх  розмірів  ті¬ла. Найбільші темпи приросту довжини тіла у дівчат спостерігається між 11 та 12 роками,  а у хлопчиків між 14 -  15  роками. В  кінці підліткового періоду розміри тіла складають 90-97% кінцевої вели¬чини для даної особи.
В підлітковому  періоді проходить перебудова основних фізіо¬логічних систем організму,  зокрема м’язової,  кровоносної дихаль¬ної. У хлопчиків в цей час особливо інтенсивно розвивається м'язо¬ва система, продовжується формування вторинних статевих ознак. Під кінець  підліткового  періоду  основні  показники функціонального стану окремих органів і систем дівчаток та хлопчиків наближаються до показників дорослого організму.
Об’єктивним показником статевого дозрівання  жіночого  орга¬нізму перша менструація. Вона починається переважно після зниження темпів приросту тотальних розмірів тіла. Нині вік появи перших мі¬сячних у міських дівчаток в більшості європейських країн — близь¬ко 13 років,  а у дівчаток, які проживають у сільській  місцевості перша менструація починається на 6-10 місяців пізніше. Більш пізні строки перших місячних характерні для  дівчат,  умови  проживання яких наближені до екстремальних. Так, у дівчат високогірних райо¬нів Киргизії перша менструація наступає приблизно в 15 років.
У підлітковому періоді активізуються процеси статевого дозрівання хлопчиків.  Продовжується ріст сім'яників і статевого  члена. В  13- річному віці спостерігається мутація голосу, спостерігається пубертане набрякання сосків, з'являються перші полюції (мимовільне виверження сім'я під час сну).
Юнацький вік. У хлопців він триває з 17 до 21 року, у дівчат з 16 до 20 років.  В цей період,  в основному, завершується процес росту і формування організму.  Більшість основних  розмірів  тіла досягають дефінітивної (кінцевої) величини.
В зрілому віці форма і  будова  тіла  змінюються  не  істот¬но. Проте, у  значної частини людей до 30-річного віку ще продовжу¬ється незначний ріст хребетного стовпа (3-5см). Між 30 і 50 рока¬ми  життя  довжина  тіла залишається незмінною,  а тоді поступово зменшується. В похилому і старечому віці проходять незворотні інволютивні зміни в організмі.
7. Вкажіть  на основні закономірності розвитку організму лю¬дини.  Процес розвитку характеризується такими основними за¬кономірностями,  як надійність, ендогенність, незворотність, нерівномірність, поступовість тощо.
Надійність біологічних систем.  Це спроможність організму до мобілізації  своїх  резервних  (прихованих) можливостей в екстре¬мальних умовах.  Весь шлях розвитку від запліднення яйцеклітини і до  смерті людини відбувається при наявності запасу життєвих мож¬ливостей.  Ці резервні можливості забезпечують розвиток та  опти¬мальних перебіг життєвих процесів при зміні умов зовнішнього сере¬довища.  Наприклад, кістка стегна витримує розтягнення в 1500 кг, а велика стегнова кістка не ломиться під вагою 1650 кг,  що трид¬цять разів перевищує звичайне навантаження. Велика кількість нервових  клітин в головному мозку також розглядається як один з фак¬торів надійності біологічної системи.
Збільшення резервних  можливостей  організму  щодо виконання фізичної роботи (перехід частини резервних можливостей у ті,  які можуть бути використані) можливе за умови систематичних тренувань скелетних м'язів.  Сформульоване О.О.Аршанським "енергетичне пра¬вило скелетних м'язів" пояснює ряд закономірностей індивідуально¬го розвитку.  Згідно з цим правилом особливості енергетичних про¬цесів  і  вегетативної  зміни  в організмі визначаються величиною витрат енергосубстрофів на м'язову діяльність - чим більші  витрати, тим  інтенсивніше  проходять  відновні  процеси,  тим  вираженіше зверхвідновлення.  Нагромаджена при цьому енергія згодом викорис¬товується на процеси розвитку і життєдіяльності організму.
Ендогенність. Розвиток організму проходить за внутрішніми при¬таманними самому організмові і закладеними в його спадковій прог¬рамі законами.  Ріст - реалізація звичайної потреби  організму  в досягненні дорослого стану, коли стане можливим продовження роду. Затримка росту при несприятливих умовах середовища в один  період життя змінюється прискоренням росту при покращенні зовнішніх умов в іншому періоді.
Напрямок морфологічних  і функціональних перебудов організму людини в різні періоди є генетичне зумовленим.  Разом з  тим,  ці перебудови  в значній мірі залежать від дії факторів довкілля.  В залежності від конкретних умов середовища  процес  розвитку  може бути  прискорений або сповільнений,  а його вікові періоди можуть наставати раніше або пізніше і мати різну тривалість.
Змінюючись на кожній сходинці індивідуального розвитку якіс¬на своєрідність організму дитини реалізується лише за умови опти¬мальної  взаємодії  з зовнішнім середовищем.  Біологічний фон,  з яким народжується дитина, з часом під впливом зовнішнього середо¬вища може бути розхитаним або зміненим. Обумовлені спадковістю ті чи інші якості можуть бути реалізовані та розвинуті, якщо середо¬вище сприяє цьому, або, навпаки - сповільнені, якщо умови середо¬вища не сприятливі.
Незворотність. Людина  не може повернутися до тих особливостей будови,  які були характерні для неї в  попередньому  періоді онтогенезу, наприклад, в дитинстві.
Поступовість. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів, які змінюють один одного. Пропустити який-небудь з цих етапів при нормальному перебігу процесів організм не  може.  Так,  перш  ніж проріжуться постійні зуби, в дитини повинні вирости і випасти молочні зуби,  перш ніж припинеться ріст скелету, кістки повинні до¬сягти певних розмірів і т.д.
Синхронність. Процеси розвитку і старіння в окремих тканинах і  органах організму відбуваються відносно одночасно (синхронно). Правило синхронності порушується при прискорені розвитку та  ста¬ріння.  Тому прискорений розвиток і старіння досить часто дисгармонічно.  Правила ендогенності,  неоднозначності,  незворотності, поступовості і синхронності росту та розвитку організму пов'язані з уявою про їх генетичну детермінованість,  як наслідок циклічно¬го, незворотного і поступового розгортання програми спадковості.
8. Ріст і розвиток організму в онтогенезі гетерохронно. Вкажіть на основні особливості цієї закономірності розвитку  дитини.
Існують періоди активізації і сповільнення росту гетерохронність, циклічність. Найбільш виражена інтенсифікація росту відмі¬чається  в перший рік життя та в період статевого дозрівання, тобто в 11-15-річному віці.  До кінця першого року  життя  ріст  дитини збільшується  більш  ніж на 50%,  маса тіла за рік збільшується в три рази ( з 3 до 10 кг).  В період статевого дозрівання всього за один рік довжина тіла збільшується на 7-10 см.  Характерно,  що з 11-12 років дівчатка дещо випереджають в рості хлопчиків, в 13-14 років  вони ростуть майже однаково швидко,  а в 14-15 років юнаки обганяють в рості дівчат і ця перевага в рості чоловіків над жін¬ками  зберігається на протязі наступного життя.  З періоду народ¬ження і до досягнення зрілого віку довжини  тіла  збільшується  в 3,5 рази ( довжина тулуба – в 3 рази, довжина руки – в 4 рази, дов¬жина ноги – в 5 разів ).
Суттєво змінюються з віком і пропорції тіла. Немовля відріз¬няється від дорослої людини відносно короткими кінцівками,  вели¬ким тулубом та великою головою (рис.1).  Висота немовляти складає 1/4 довжини тулуба.  З віком ріст голови сповільнюється,  а  ріст кінцівок – прискорюється.  До  початку статевого дозрівання ( пребубертний період) статеві відмінності в пропорціях тіла відсутні,  а в період статевого дозрівання (пребурентний період) в юнаків кін¬цівки стають довші,  а тулуб – коротший і таз вужчий,  ніж у дів¬чат. Якщо в пребурентному періоді загальний ріст збільшується пе¬реважно за рахунок росту ніг,  то в пубурентному періоді – за ра¬хунок росту тулуба.  За весь період росту довжина нижніх кінцівок збільшується приблизно в 5 разів,  довжина верхніх кінцівок - в 4 рази, висота голови - 2 рази.
Гетерохронно дозрівають і окремі частинки нервової  системи. Так,  зріла  вже  при  народжені дитина аферентна нервова система кінцево дозріває в 6-7 років.  Дозрівання еферентної частини нер¬вової системи завершується лише в 23-25 років.
Гетерохроність росту  –  пристосування  створене   еволюцією. Швидкий  ріст тіла на першому році життя пов'язане із збільшенням маса тіла,  а сповільнення росту в наступному  періоді  зумовлено активними  процесами диференціювання органів і тканин.  Таким чи¬ном, диференціювання обумовлює сповільнення росту.
Нерівномірно дозрівають і окремі функціональні системи орга¬нізму людини.  Структури організму, які до моменту народження ди¬тини повинні складати готову функціональну систему, закладаються в першу чергу і дозрівають більш прискорено. Наприклад, круговий м'¬яз рота іннервується значно раніше, ніж інші м'язи обличчя. Одно-часно з розвитком круговий м'яз рота прискорено розвиваються інші м'язи,  а також структурні елементи ЦНС, які забезпечують акт смок¬тання (тобто структури,  які формують функціональну систему  прий¬няття їжі).  Такий вибірковий та прискорений розвиток морфологіч¬них структур даної функціональної системи,  направлений на  вижи-вання, називається системогенезом (П.К.Анохін).
Таким чином, гетерохронія дає можливість забезпечити приско¬рений вибірковий ріст диференціювання тим структурам (а значить і функціям),  які перш за все необхідні на даному етапі онтогенезу. Поряд  з типовим для кожного вікового періоду особливостями існу¬ють індивідуальні особливості розвитку, їх наявність і вираженість прояву залежить від стану здоров'я,  умов життя, розвитку системи індивідума. Різні індивідуальні відхилення в розвитку пов'язані з вродженими  особливостями та умовами виховання і проявляються пе¬реважно на першому році життя.
Акселерація і реторуляція.
9. Сутність понять "акселерація", "секулярнии тренд". Причи¬ни акселерації.
Акселерація (від лат. слова акселера - прискорення) – відмі¬чене за останні 100 — 150 років прискорення соматичного розвитку і Фізіологічного дозрівання дітей та підлітків. Цей термін введений в літературу в тридцяті роки  нашого  століття  німецьким  вченим Е.В. Кохом,  хоч перші повідомлення щодо прискорення соматичного розвитку публікувались вже в минулому столітті.  Поряд з терміном "акселерація"  в літературі застосовується також термін "секулярний тренд" ( вікова тенденція ),  яким позначають не лише приско¬рення розвитку молодого покоління,  але й зміни в розвитку дорос¬лих людей за ті ж 100 — 150 років (збільшення розмірів тіла,  по¬довження  репродуктивного  періоду,  збереження  працездатності  в більш похилому віці,  збільшення тривалості життя тощо). Для поз¬начення  цієї  тенденції  часто  використовують термін "епохальне зрушення".
Епохальні зрушення  займають всі етапи людського життя,  від народження до смерті.  Так, довжина тіла теперішніх чоловіків ві¬ком 20-25 років (в порівнянні з чоловіками,  які жили 100 років тому,  стала довша в середньому на 8  см).  Внаслідок  скорочення ростового  періоду  дефінітивна ( кінцева ) довжина тіла сьогодні досягається в більш молодому віці,  ніж раніше.  В кінці минулого столітті чоловіки росли приблизно до 26 років,  перед другою сві¬товою війною до 21 року;  в наш час дівчатка дефінітивної довжини тіла в 16 - 17 років, а юнаки – в 18 -19 років.
Існують відомості про продовження репродуктивного (дітород¬ного) періоду за останні 60 років на 8 років. За останнє століття в Центральній Європі менопауза (припинення менархе) у жінок відсунулось з 45 до 48 років (в. нашій країні - з 35 до 47 років).
Існує багато гіпотез про причини акселерації.  Умовно їх по¬діляють  на дві групи - екзогенні ( зовнішньосередовищні) і ендо¬генні, пов'язані з змінами спадковості. Більшість авторів поясню¬ють  акселерацію суттєвими покращеннями умов життя і зокрема пок-ращення харчування і медичного обслуговування населення. Причиною акселерації  може  бути підвищене споживання повноцінних білків і жирів тваринного походження, молока, цукру, вітамінів, більш регу¬лярне протягом року споживання овочів і фруктів.  Тому, ймовірно, під час воєн у дітей і підлітків спостерігалося зниження  середніх розмірів тіла, сповільнення статевого дозрівання.
Е. Кох вважає,  що акселерація виникла внаслідок стимулюючого впливу  вітаміну  Д,  яки синтезується в шкірі людини під впливом ультрафіолетових променів (геліогенна теорія акселерації).  По¬силене  опромінення  людей,  на  думку вченого,  викликане значно більшим,  порівняно з початком століття, оголенням. Піддаючи сум¬ніву  переконливість доказів прибічників геліогенної теорії аксе¬лерації,  слід зауважити, що процес акселерації в північних краї¬нах не менш виражений, ніж в південних.
Є спроби пояснити акселерацію впливом на організм через нер¬вову  систему умов життя в сучасному місті (прискорений темп життя,  потоки світла,  швидкість транспорту, шум, повсякденний вплив радіо і телебачення тощо). Вважається, що "наелектризована" ци¬ми збудниками нервова система через механізм  зворотного  зв'язку викликає більш ранній соматичний розвиток дітей.
Акселерацію пов'язують із збільшенням стресових  навантажень на організм (конфлікт з середовищем), з активним заняттям спор¬том,  більш частим, ніж раніше, спілкування між хлопчиками і дів¬чатками.
В ендогенних (спадкових) гіпотезах акселерації значна ува¬га  приділяється  збільшенню числа шлюбів між людьми з віддалених один від одного місць.  Внаслідок цього спостерігається явище ге¬терозису.  Гетерозиготні  діти  мають підвищену чутливість до дії факторів зовнішнього середовища і в сприятливих зовнішніх  умовах ростуть і розвиваються більш прискорено. Звичайно, жодна з приве¬дених вище гіпотез не може повністю пояснити феномен акселерації. На  людину діє великий комплекс біологічних і соціальних причин в їх складній взаємодії.  Тому зростанням темпів науково-технічного прогресу.  На спосіб життя людини все більший вплив виявляє урба¬нізація, яка стала характерною рисою суспільного устрою більшості країн світу.  В умовах, властивих великому місту, на людину діють багато екзогенних факторів.  В своїй сукупності ці фактори,  ймо¬вірно, і спричиняють більш раннє дозрівання школярів і більш піз¬нє старіння людей похилого віку.

10. Вкажіть на особливості взаємозв'язку акселерації з спор¬тивними досягненнями сучасної молоді.  Акселерація і гіподи¬намія.
Акселерація характеризується складним комплексом  взаємозв'¬язаних  явищ,  які включають в себе не лише морфологічні і окремі фізіологічні (наприклад строки початку менархе) прояви,  а і деякі зміни психічного розвитку,  вона також тісно пов'язана з рухливою активністю.
Сучасні підлітки  порівняно  з їх ровесниками,  які жили де¬кілька десятиліть тому скоріше бігають,  дальше стрибають, більшу кількість  раз  підтягуються,  мають  кращі показники кистьової і станової динамометрії. Високі спортивні досягнення сучасної молоді внаслідок не лише досконалості методів тренування, а і підвищення реактивності організму дітей від гетерозиготних шлюбів.  Такі діти імовірно  мають перевагу при тренуванні швидкісних якостей.  Діти монолокальних шлюбів (діти села) більш витриваліші.
Взаємозв'язок між  акселерацією  і  спортивними досягненнями зумовлений ймовірно дією надмірних Фізичних навантажень,  стресо¬вих  Факторів,  які через нейрогуморальну систему можуть подіяти на процеси росту і розвитку організму. З іншого боку, акселерація виявляє  відповідний  (позитивний) вплив на спортивні досягнення. Підтвердженням цього є більш високі спортивні досягнення натрено¬ваних дітей та підлітків порівняно з дітьми,  які жили на початку століття.  Разом з тим ріст спортивних рекордів підлітків  сьогодні набагато випереджає темпи акселерації.
У випадах спорту, де вимагається чітка координація руху, ви¬сока пластичність (Фігурне катання, гімнастика, акробатика) кращі результати показують підлітки середнього рівня розвитку (не аксе¬лерати), і в ігрових видах спорту (волейбол, баскетбол, плавання) навпаки — акселерати здатні досягти більш високих результатів.
В дитячому  спорті  домінуюче  значення  завжди повинні мати спортивне — оздоровчі і санітарно - гігієнічні  вимоги,  а  потім вже чисто спортивні.  Адже значні фізичні і психічні навантаження в період інтенсивного розвитку школярів можуть негативно вплинути на формування і становлення окремих фізіологічних функцій їхнього організму.  Так,  якщо інтенсивні тренування дівчаток приходяться на 9 - 11 — річний вік (період формування),  то через нейроендокринні зміни Функцій можливі небажані морфофункціональні зміни. В силу переваги функцій ряду залоз внутрішньої секреції формуєть¬ся тіло з широкими плечима,  вузьким тазом, що в майбутньому може призвести  до  порушення  циклічності менархе,  труднощів зачаття запліднення яйцеклітини, ускладнень перебігу вагітності.
Акселерація і гіподинамія. Існують дві концепції, які розкри¬вають суть взаємозв'язку акселерації і рухової активності.  Перша пов'язана із збільшенням рухової активності,  що розглядається як стресорна дія на організм, друга – з гіподинамією; її також розг¬лядають як стресорний фактор.
Вивільняючи великий обсяг енергії в  організмі,  гіподинамія призводить  до збільшення маси тіла.  Вважається,  що існує деяка критична маса тіла (жирова маса), яка сприяє запуску механізмів статевого дозрівання. Наслідком ожиріння дівчаток є раннє статеве дозрівання. У хлопчиків темпи статевого дозрівання більше корелю¬ють  з ростом м'язової маси.  Таким чином,  на статеве дозрівання хлопчиків більш суттєвий вплив виявляють фізичні навантаження,  а на дозрівання дівчаток — гіподинамія,  як і надмірні навантаження переводять організм підлітків на режим патології.
11. Чи існує акселерація психічного розвитку ? Важливість %і врахування при організації навчальне виховного процесу.
Значна частина вчених вважає, що акселерація психічного роз¬витку як такої не існує, не доведено і паралельності перебігу фі¬зичного  і психічного розвитку.  Проте існує штучно створена (ін¬формаційна) психічна акселерація. Ерудиція у сьогоднішніх підліт¬ків,  з деяких питань,  вища ніж у батьків і навіть педагогів. Але вони стають зовсім безпорадними е простих  життєвих  ситуаціях. Як наслідок, виникають дисгармонії між морфофункціональних зрілістю, громадянським і соціальним змужнінням.  Ця різниця становить 8-10 років.  Саме цією невідповідністю можна пояснити, імовірно, вели¬кий процент розводів молодого супружжя.  До того  ж,  як  показує практика, ранні роди(до 18 років) в силу ряду морфофункціональних причин (вузький таз, мала окружність живота тощо) недоцільні, вони  все частіше проводять до народження недоношених і мертвих ді-тей.  Вважається, що е найближчий час шлюбний вік не буде зменшу¬ватись.
Таким чином,  враховуючи вплив акселерації на розвиток дітей і  підлітків,  основне завдання педагогів сьогодення — привести у відповідність рівень психічного  розвитку  з  морфофункціональною зрілістю.  Необхідно  переглянути систему виховання молодих людей не лише в школі, але й в сім'ї, виховувати у дітей самостійність, індивідуальність, розвивати вольові якості.
Акселерацію необхідно враховувати при  організації  навчально-виховного процесу,  плануванні режиму праці і відпочинку, зап¬ровадженні нових форм і методів виховання в різні вікові періоди. Діти рано стають дорослими фізично,  а рівень їх працездатності і соціальної зрілості часто відстає від фізичної.  Все  це  ставить перед педагогами і батьками все нові завдання і вирішувати їх пот¬рібно вже сьогодні.


1. Оцінка фізичного розвитку школярів.

1.    Вкажіть на важливість знань закономірностей розвитку  дітей  та  підлітків  для  раціоналізації навчально-виховного процесу в школі.  Необхідність врахування біологічного віку при дозуванні розумових і фізичних навантажень школярів.

Впродовж усіх шкільних років дитина розвивається,  досягають зрілого типу функціонування окремі, органи  і  системи  організму, формується  інтелект і взаємовідносини з навколишнім світом.  Усі ці процеси протікають за чітко визначеними біологічними  законами розвитку  організму.  Батьки  та вчителі повинні знати ці закони, допомогти учням в їхньому фізичному і  розумовому  вдосконаленні. Знання  закономірностей розвитку дітей і підлітків необхідні вчи¬телю і для того,  щоб як найповніше враховувати функціональні мож¬ливості дитини при плануванні і проведенні педагогічних, гігієніч¬них і оздоровчих заходів. Адже діти ростуть і розвиваються нерів-номірно, періоди швидкого розвитку функцій змінюються їх сповіль¬ненням,  поступово вдосконалюються механізми нервової і гумораль¬ної регуляції функцій,  змінюються темпи росту розмірів тіла, гетерохронно зростають функціональні резерви окремих органів і сис-тем організму.
Кожній дитині притаманний свій власний темп  індивідуального розвитку.  Досить часто,  маючи однаковий календарний вік,  окремі діти знаходяться на різних етапах вікового розвитку. Тому для ха¬рактеристики того чи іншого періоду онтогенезу поряд з календарним належить визначити біологічний вік дитини.  Невідповід¬ність між  календарним  і біологічним віками дозволить об'єктивно оцінити темпи індивідуального розвитку, врахувати їх при дозуванні розумових та фізичних навантажень. Нормативними для дітей грудно¬го віку вважається розходження в 2-4. тижні (утримання голови, по¬ява зубів, утримання рівноваги тощо . До початку навчання в школі випередження або відставання біологічного віку  від  календарного може  становити  6-12  місяців,  а  у підлітків - до двох років і більше.  Суттєва  відмінність   темпів   індивідуального   розвиту 6 -  7 - літніх дітей створює ряд труднощів при формуванні шкільних груп дітей, при дозуванні фізичних навантажень на уроках фіз¬культури. Оцінка рівня розвитку морфофункціональних, показників є необхідними критеріями шкільної зрілості (відповідність  між  ка¬лендарним і біологічним віком), обов'язкового дозування розумових і фізичних навантажень.
Звичайно, оцінювати особливості загальної зрілості організму дитини лише за зовнішніми ознаками сьогодні недостатньо.  Для ць¬ого необхідним  є врахування якнайбільшої кількості морфофункціональних, біохімічних,  психологічних та інших показників, які виз¬начають реакцію  організму на дію факторів довкілля з врахуванням можливостей його пристосування до умов навчально-виховного проце¬су в школі.

2. Протилежним явищу акселерації є ретардація. В чому її сутність. Необхідність врахування явища ретардації розвитку дітей і підлітків при вирішенні проблеми шкільної зрілості.

Протилежним явищу акселерації є ретардація. Ретардація розвитку (від латинського Retardatio - сповільнення) – затримка фізичного розвитку і формування функціональних систем організму дітей і підлітків. Якщо б темпи акселерації 1965 – 1975 років збереглися незмінними, то до кінця століття статеве дозрівання підлітків закінчувалось в 8 – 9 років. Проте, перебіг акселеративних процесів в останній час суттєво сповільнився. Так, за останні 20 – 30 років вік менархе у дівчат Скандинавських країн, Англії, Голландії, Румунії, України практично не змінився.
Темпи акселерації різко знизились в тих країнах, де середня довжина тіла дорослих чоловіків наближається до 175 см. Вчені прогнозують, що середня довжина тіла чоловіка не перевищуватиме 178 – 180 см. Ці цифри відповідають верхній межі морфо-функціональної норми, сумісної з гармонічним (щодо основних положень біомеханіки) розвитком окремих частин тіла (В.В.Бунак, 1968). Філогенетично розміри тіла людини, крім всього іншого, розраховані на опір сили земного тяжіння, тому їх збільшенню є біологічно доцільна межа. Подібна межа, імовірно, характерна для середніх сроків статевого дозрівання.
Вчені вважають, що акселерація не має відношення до перебігу видової біологічної еволюції людини. Протягом останніх декількох тисячоліть було чимало періодів підвищення і пониження розмірів тіла. Вік настання статевого дозрівання в Стародавній Греції і в Стародавньому Римі був більш раннім, ніж в епоху середньовічча і наближався до показників нашого часу. Максимальні розміри тіла людини на території нашої країни були в неоліті, мінімальні – в середньовіччі. Вважається, що причиною таких коливань могла бути зміна інтенсивності геомагнітного поля. Але в минулому зміни розмірів тіла людини були дуже повільними і розтягувались на багато десятків поколінь. Сучасна ж акселерація характеризується тим, що спостерігається у дітей навіть в порівнянні з їх батьками, тобто в межах одного-двох поколінь.
Явище ретардації дітей і підлітків необхідно враховувати при вирішенні проблеми шкільної зрілості. Адже кількість ретердантних дітей в середній школі вікової групи становить біля 15%. Для дітей сповільненого фізичного розвитку необхідно організовувати спеціальні групи з відповідно координованими навчальними планами. В ряді випадків доцільним слід вважати і тимчасову відстрочку вступу в школу виразно ретардованих дітей.

3. Один раз на рік у загальноосвітніх школах проводять поглиблені лікарські огляди школярів. Яка мета і загальна програма цих оглядів.

Метою щорічних лікарських оглядів школярів є визначення їх стану здоров’я, фізичного розвитку, функціональних можливостей, працездатності.
Програмою лікарських оглядів передбачено проведення досліджень з використанням таких методів:
1). Соматоскопія (поверхневий огляд). Цим методом оцінюють стан шкіри, відкладення жиру, розвиток м’язів, форму грудної клітки, рухливість суглобів, рівень статевого дозрівання тощо.
2). Соматометрія – оцінка фізичного розвитку і стану рухового апарату учнів. Соматометрія включає визначення лінійних, охватних і кутових розмірів, товщини підшкірно-жирової складки, стану склепіння стопи.
3). Фізіометрія – визначення м’язевої сили кисті, станової сили, життєвої містськості легень, рівня артеріального тиску, функціональні проби кардіо-респіраторної системи тощо.
4). Огляд та оцінка органів і систем: порожнина рота, носоглотки, визначення гостроти зору, слуху, правильності вимови, оцінка стану серця і легень.
5). Проведення електрокардіографії, флюорографії органів грудної клітки, аналіз крові (еритроцити, гемоглобін, ШОЕ), сечі.
Показники обстеження 13-річного юнака (стандартні для учнів даного віку: М?8) такі: зріст 156 см, вага 46 кг (39,2?6,2), окружність грудей 74,7 см (70,7?4,1).

4. Дайте оцінку фізичного розвитку даного учня.

Порівнюючи дані показників фізичного розвитку обстежуваного учня з середніми даними (стандартами) для такого ж віку, знаходимо, що зріст учня більший на +8,1 см від середнього зросту, вага більша на +6,8 кг і окружність грудей більша на +3,3 см.
Визначаємо на скільки сигм показники фізичного розвитку учня відрізняються від стандартних показників. Для цього фактичну (характерну для даного учня) різницю середніх арифметичних величин ділять на числові значення сигм стандарту даного регіону:

Відхилення зросту 

Відхилення ваги 

Відхилення окружності грудей 

Оцінку одержаних даних проводять за шкалою:
1)    відхилення індивідуальних показників фізичного розвитку від середніх стандартних в межах +І? - середній фізичний розвиток;
2)    відхилення в межах +2? - нижчий від середнього фізичний розвиток;
3)    відхилення в межах +3? - добрий  розвиток;
4)    відхилення в межах -2? - нижчий від середнього розвиток;
5)    відхилення в межах -3? - поганий фізичний розвиток. Основні показники обстеження досліджуваного учня перебувають у межах ?1?, що вказує на його середній фізичний розвиток.
За рівнем здоров’я і фізичним розвитком школярів розподіляють за групами. Що це за групи ? Існує нижнє значення комплексної оцінки стану школярів.
І група. Здорові учні та підлітки, які не мають хронічних захворювань, з нормальним фізичним розвитком і руховою підготовленістю.
ІІ група. Школярі, які мають деякі морфо-функціональні відхилення, не пов’язані з патологією залоз внутрішньої секреції: зміни постави, слабо виражена плоскостопість, короткозорість тощо; до цієї групи входять школярі, котрі відстають в фізичному розвитку з низькою руховою підготовкою, схильні до гострих та хронічних захворювань.
ІІІ група (суспільна медична) складається з учнів, які мають відхилення у стані здоров’я і не можуть переносити підвищені фізичні навантаження. Заняття з фізичної культури в цій групі повинні відбуватись за суспільною програмою в умовах звичайного режиму школи.
В залежності від характеру захворювань учні спеціальної медичної групи поділяються на дві підгрупи:
Підгрупа А – тимчасові відхилення в стані здоров’я, група Б – школярі, які мають важкі, незворотні зміни в діяльності окремих органів і систем. В разі свободи учні основної медичної групи можуть поновлювати відвідування занять через певний період часу.
Дані комплексної оцінки здоров’я і фізичного розвитку школярів використовують для профілактичних медичних і педагогічних заходів, зокрема щодо учнів ІІ групи, які за певних умов можуть поповнювати ІІІ групу.
Відомості про стан здоров’я і фізичний розвиток учня заносять в індивідуальну медичну карту, деякі вибіркові медичні дані (гострота зору, група меблів щодо зросту, група для занять фізичними вправами) в класний журнал. Усі дані використовуються педагогами і батьками для планування  індивідуальних оздоровчих і виховних заходів.

5. Вкажіть на основні показники самоконтролю за станом здоров’я школярів. Дайте інтегральну 5-бальну оцінку таких суб’єктивних показників рівня здоров’я учня: 1) самопочуття – відчуття фізичного і духовного піднесення, радості бадьорості бажання працювати; 2) сон глибокий, достатньої тривалості, легке засинання, відчуття бадьорості і свіжості після пробудження; 3) апетит – відмінний, прийняття їжі викликає задоволення; 4) працездатність – дуже добра, продуктивність праці висока, відчуття втоми відсутнє.

Оцінку суб’єктивних показників самоконтролю за станом здоров’я проводять за п’ятибальною шкалою. Інтегральна оцінка (ІО) розраховується з оцінок оцінювальних ознак (ОО), поділених на кількість ознак (КО):
10 = самопочуття + сон + апетит + працездатність  =
4
= 5 + 5 + 5 + 5 = 5
4
Отже за суб’єктивними показниками самоконтролю стану здоров’я досліджуваного учня оцінюється оцінкою “відмінно”.
Контроль за станом здоров’я учнів проводять за показниками фізичного розвитку, фізичної і функціональної підготовленості. Основними показниками фізичного розвитку є зріст, маса тіла, будова тіла та її пропорційність, стан ступнів, окружність грудної клітки, постава тіла тощо. Про фізичну підготовленість судять за показниками стандартних тестів та за реакцією окремих фізіологічних систем організму на відповідні навантаження, про функціональну – за обсягом резервів серцево-легеневої та інших систем організму (ЧСС, коефіцієнт витривалості, артеріальний тиск, ХОК, ХОД тощо). Оцінку стану здоров’я проводять і за суб’єктивними ознаками: 1) самопочуття (відчуття бадьорості і життєрадісності, бажання тренуватися і вчитися); 2) міцності сну; 3) наявність апетиту; 4) працездатність.

6. Багатьох підлітків цікавить питання про можливості збільшення довжини тіла. Вкажіть на основні чинники, котрі допомагають у вирішенні даної проблеми.

Людина росте приблизно до 20 – 25 років. Після цього віку зони хрящової тканини в ділянці суглобів, за рахунок росте клітка в довжину, костеніють і ріст припиняється. Вченим відомо три основні чинники, які сприяють збільшенню росту школярів: психологічна установка, направлене тренування правильне харчування. Необхідно постійно дотримуватись режиму дня, нормальної тривалості сну. Вирішення цієї проблеми неможливе без психологічної установки на досягнення поставленої мети. Така установка є необхідною передумовою мобілізації волі учня.
Фізіологічне обґрунтування направленого тренування в даному випадку полягає у подразненні зон росту кліток. Для цього учень повинен двічі на день (вранці і ввечері) виконувати спеціальний комплекс вправ:
1)    розминка (біг, вправи на швидкість, гнучкість і розслаблення) – 20 хв.;
2)    висіння на перекладині вільно розслабивши тіло (2 підходи по 20 с), тоді один підхід з обтяженням (5 – 10 кг), прив’язаним до ніг. Під час зависання повороти тулуба вліво-вправо;
3)    зависання вниз головою (стопи жорстко закріплені спеціальним ременевим кріпленням) – два підходи по 15 с без обтяжень і один підхід з вагою 5 – 10 кг;
4)    стрибки вгору штовхаючись обома ногами (5 – 10 раз), почергово правою і лівою ногами (5 – 10 раз), або гра в баскетбол;
5)    розтягування тіла лежачи на підлозі (положення тіла на підлозі повинно бути таким, щоб доторкатися до неї якнайбільшою площею тіла). Цю вправу бажано додатково проводити в ліжку, перед засинанням і після прокинення;
6)    заняття в басейні 2 – 3 рази на тиждень (найбільш доцільно плавати брасом, максимально витягуючи руки і ноги).
Їжа повинна бути багатою вітамінами, зокрема вітаміном А, котрий сприяє росту. Для засвоєння жиророзчинних вітамінів (АДЕК) рослинні продукти (моркву, петрушку, зелену цибулю тощо) бажано споживати з жирами.

2. Працездатність втома і перевтома школярів. Засоби відновлення працездатності школярів.

1. Що таке працездатність? Як вона змінюється в процесі виконання конкретної роботи?

Працездатність – це здатність людини якісно і ефективно щодо витрат енергії , виконати роботу. Звичайно працездатність конкретної людини не постійна, вона коливається в залежності від пори року (сезонні коливання),  дня тижня, періоду доби (див. “Біоритми і режим дня спортсменів”).
Працездатність людини істотно змінюється і в процесі виконання конкретної роботи. На початку роботи працездатність відносно невисока, згодом внаслідок впрацьовуваня вона поступово зростає. Цьому сприяє поступове формування необхідного динамічного стереотипу; налагоджується координаційна узгодженість нервових і гуморальних механізмів управління даним видом діяльності, поступове зростання активності систем вегетативного забезпечення діяльності. У дітей в порівнянні із дорослими це здійснюється більш швидко. Це пояснюється більш високою збудливістю і функціональною рухливістю (лабільністю) їхньої нервової системи.
За фазою впрацьовуваня настає фаза стійкої працездатності, це період найбільш продуктивної і якісної роботи. Згодом, внаслідок втоми, працездатність знижується. В ряді випадків (коли кінець роботи завчасно відомий) перед закінченням роботи працездатність тимчасово зростає. Причинами уваги, імовірно, є дія емоційного фактора (радість з приводу швидкого закінчення роботи).

2. Розкрийте сутність поняття “втома” , її біологічне значення, фізіологічні механізми виникнення. Поняття компенсованої і некомпенсованої втоми.

При тривалій і інтенсивній діяльності виникає стан втоми, прямим наслідком якого є дискоординація функцій і тимчасове зниження працездатності. Втома, що не переходить певних меж є фізіологічним, а не патологічним станом і вона, звичайно корисна для організму. Вона відображає перебудову регуляторних функцій від оптимального режиму роботи до екстремального, який визначає мобілізацію наявних фізіологічних резервів організму для підтримання певного рівня працездатності. Отже втома є засобом підвищення функціональних можливостей організму. Разом з тим втома захищає організм від виснаження при виконанні надмірно тривалої чи надмірно напруженої роботи.
Сучасні уявлення про втому базуються на положеннях про багатосистемність змін функцій при роботі. Втома є наслідком змін на одному органі або системі органів, а в багатьох з них. Іншими словами, ніяких спільних для усіх випадків механізмів втоми не існує. В залежності від конкретної ситуації головна роль в розвитку втоми може належати різним фізіологічним системам. Втома може бути зумовлена змінами функціонального стану регулюючих систем (нервової і гуморальної), систем вегетативного забезпечення діяльності, або ж змінами в самому руховому апараті (зміни скоротливої функції міофібріл, порушення електромеханічного зв’язку м’язових волокон, погіршення проведення імпульсів в нервово-м’язових синапсах тощо ).
В розвитку втоми виділяють дві фази: компенсованої (переборювальної) і некомпенсованої. У фазу переборювальної втоми підтримання певного рівня працездатності досягається вольовими зусиллями. Належить пам’ятати, що підтримання високого рівня працездатності в цю фазу втоми забезпечується неекономними (надмірними) втратами енергії. При підвищеній напруженій роботі виникає друга фаза втоми – фаза непереборювальної втоми. Основною її ознакою є помітне зниження працездатності.

3. Розкрийте сутність поняття втомленості. Причини виникнення і засоби переборення ранньої втомленості школярів.

Об’єктивно стан втоми характеризується тимчасовим зниженням працездатності, суб’єктивно – виникненням стану втомленості. Досить часто втома і стомленість розвиваються паралельно, проте не завжди. При виникненні цікавої (з достатнім рівнем мотивації) роботи, втомленість настає пізніше. В ряді випадків, за своїми функціональними можливостями учень ще може працювати, але припиняє роботу при перших ознаках втоми (у фазу компенсованої втоми). Такий учень не бажає мобілізувати свою волю для продовження роботи. Не тренуючи свою працездатність такі учні досить часто втрачають віру в себе і потрапляють до лав  відстаючих. Сприятливими факторами зниження вольових здібностей учнів можуть бути неповноцінне харчування, недосипання, стан передхвороби, або неповне виздоровлення від перенесеної хвороби.
Для успішного рішення даної проблеми (переборення ранньої втомленості) педагог повинен проявити максимум доброзичливості щодо таких учнів і їхніх батьків. Бажано організувати додаткові заняття (перед початком уроків) для ліквідації навчальної заборгованості. Для того, щоб учень повірив в свої сили необхідно постійно підкреслювати наявні успіхи.

4. Що таке перевтома? Особливості її розвитку у школярів.

Перевтома, на відміну від втоми, не фізіологічний, а патологічний стан. Суттєве зниження працездатності при перевтомі супроводжується порушенням діяльності багатьох систем забезпечення.
У дітей у зв’язку з анатомо-фізіологічними особливостями організму втома розвивається швидше, ніж у дорослих. Причиною втоми може бути порушення режиму дня, монотонність занять, часті і тривалі перевантаження. Швидкий розвиток зовнішнього (охоронного) гальмування і послаблення внутрішнього гальмування призводить до зниження уваги, усидливості, порушення дисципліни. Враховуючи, що працездатність дітей знижується від першого до останнього уроку, а також до кінця робочого дня, в режимі дня школяра необхідно передбачити відповідні заходи, направлені на підвищення працездатності нервових центрів кори мозку.
Для попередження перевтоми необхідно суворо регулювати режим дня школяра, оптимально чергувати розумову роботу з фізичною, виключити недосипання і монотонність роботи, збільшувати перебування дітей на свіжому повітрі, з метою прискорення настання відновних процесів за принципом активного відпочинку, чергувати різноманітні види роботи. Попереджують швидкий розвиток втоми у школярів позитивні емоції. Підвищуючи тонус симпатичної нервової системи і посилюючи синтез наднирниками катехоламінів (адреналіну і норадреналіну), вони (позитивні емоції) сприяють мобілізації енергоресурсів у працюючих органах, підвищують працездатність організму.
Більшість першокласників вміють читати, писати і сидіти. Проте це лише вміння, а не навички. Тому так швидко втомлюються при писанні дрібні м’язи кисті. Максимальна тривалість безперервного письма в початкових класах не повинна перевищувати 10 хв., а тривалість читання – 15 – 20 хв. В комплекс вправ фізкультпауз першокласників обов’язково належить включити вправи для м’язів кисті, дрібних м’язів очей, м’язів спини і шиї, які приймають активну участь у забезпеченні пози сидіння. Добре, якщо школярі мають можливість в час уроку працювати не лише сидячи, а і стоячи (за конторками), на спеціальних килимках з резиновими шипами. Стояння на таких шипах сприяє підвищенню працездатності і, окрім того сприяє профілактиці плоскостопості.

3. Гігієнічні основи організації навчальної роботи в школі.

1. Що належить розуміти під терміном “шкільна зрілість”? Методи її визначення.

Шкільна зрілість – це такий рівень фізичного і психологічного розвитку дитини, яка іде в 1-й клас, який дозволяє їй без втрат здоров’я справлятися з шкільними вимогами; шкільна зрілість – це відповідність між біологічним і календарним віком дитини (див. “Фізичний розвиток школярів і здоров’я”).
Вступ дитини в школу є важливим моментом в її житті. Цей період спричиняє низку встановлених раніше стереотипів. Особливо напруженим щодо впливу  на ЦНС дітей в перші 2 – 3 місяці навчання. В міру завершення періоду адаптації більшість першокласників успішно опановують матеріал навчальної програми. Частина дітей (10 – 20 %) не справляються з навчальними завданнями, або ж справляються проте з надмірними витратами фізичних і психічних сил. Навчальні успіхи таких дітей досягаються ціною втрати здоров’я (нервове виснаження, неврози).
Для визначення готовності дітей до навчання в школі використовують самі різноманітні морфо-функціональні і психофізіологічні тести (характер звуковираження, рівень координації рухів пальців рук, рівень розвитку другої сигнальної системи, рухливість нервової системи тощо). Широкого розповсюдження у країнах СНГ отримав тест Керна-Ірасека: дітям дається завдання намалювати людину і змалювати крапки, розташовані в певному порядку, по пам’яті після їх демонстрації, а також змалювання фрази (наприклад, “Він п’є чай”). Результати оцінюються за бальною системою від 1 до 5 (1 – найкраща оцінка, 5 – найгірша). Кінцевим оціночним показником є сума окремих результатів в балах. Діти, які отримали від 3 до 5 балів вважаються готовими до систематичного навчання в школі; діти, що отримали 6 – 8 балів також вважаються готовими до навчання за умови відповідного додаткового нагляду за ними; оцінка в 9 і більше балів вказує на неготовність дітей до шкільного навчання.

2. Тривалість уроку, учбового дня і тижня.
Правильна організація навчального процесу в школі передбачає врахування 8 основних моментів шкільного життя. Назвіть їх, якою повинна бути тривалість уроків для учнів початкових, середніх і старших класів?

При організації праці і відпочинку школярів необхідно брати до уваги такі 8 основних моментів шкільного життя: тривалість уроку, тривалість навчального дня і навчального тижня, організація самого уроку, розклад уроків, перерви, екзамени, суспільно-корисна праця, канікули.
В більшості країн світу, як і в нашій країні, уроки мають 45 хвилинну тривалість. Така тривалість була визначена спеціальними дослідженнями змін працездатності учнів в процесі навчання. Для дітей початкових класів нормативною величиною тривалості уроків є 35 – 40 хв.
З метою покращення успішності школярів і збереження їхнього здоров’я при організації учбового процесу бажано враховувати біологічний ритм змін працездатності протягом дня: знижують з 45 до 30 хв.; у другій половині дня (при роботі школи в дві зміни) –  поступово збільшують – з 30 до 45 хв.

3. Вкажіть на гігієнічні вимоги до навчальних занять у початкових класах.

Початок навчання має велике соціальне і психологічне значення в житті дитини. Відрив від сім’ї, спілкування з великою кількістю нових людей, необхідність дотримання правил  колективу спричиняє потребу ламання старих стереотипів і отримання нових. Адаптація дітей до нових умов життя триває більше 6 тижнів. Протягом деякого часу спостерігається надмірне нервове збудження дітей, зниження апетиту і маси тіла, скарги на головний біль і безсоння. Особливо важко адаптуються до навчання діти з неповною шкільною зрілістю. Для таких дітей належить зменшити (індивідуалізувати) навчальне навантаження, збільшити тривалість довільних перерв у заняттях, тривалість денного сну, перебування на свіжому повітрі.
При визначенні структури уроку враховують швидку втомлюваність дітей, при виконанні одноманітної статичної роботи, недостатній розвиток другої сигнальної системи. У зв’язку з цим при навчанні дітей початкових класів необхідно широко практикувати зміну різних видів діяльності, чітко регламентувати час і кожний вид роботи, застосовувати різноманітні методи навчання, які уповільнюють розвиток втоми. Про початок втоми можна судити за зміною поведінки дітей – перезбудження, порушення дисципліни, пізніше млявість і апатія. Ефективним заходом зняття втоми є фізкультурні паузи, проведені в середині уроку на відкритих уроках.
В процесі навчання до кори головного мозку учнів  надходить безліч подразників, характер, сила і темп яких залежить від змісту, форм і методів навчання. При відповідності навчання віковим, статевим та індивідуальним особливостям учнів оптимізуються (врівноважуються) процеси збудження, гальмування і прискорення утворення динамічних стереотипів.
Рівень фізіологічної готовності до навчання ґрунтується на даних про розвиток, фізичну і психічну дієздатність, стан здоров’я учнів. В процесі навчання нервова система учнів зазнає великих навантажень, а тому дуже важливо дотримуватись принципу розвиваючого навчання (відповідність навантаження рівню підготовленості учня). За умови порушення цього принципу (продовження навчання в умовах залишкової втоми) розвивається охоронне гальмування в стомлених центрах кори мозку, знижується працездатність. Охоронне гальмування є “пусковим” механізмом відновних процесів в організмі.

4. Вкажіть на нормативи тривалості навчального дня і навчального тижня. Шляхи  інтенсифікації навчального процесу.

Ефективність навчально-виховної роботи в школі в значній мірі залежить від ставлення вчителя до питань охорони здоров’я школярів. Шестиденні на тиждень заняття дуже часто є надмірними, особливо для дітей молодшого шкільного віку. Недостатня врівноваженість процесів збудження і гальмування, швидке настання втоми від монотонної роботи, інші особливості ВПД молодших школярів потребують особливої уваги щодо встановлення і дотримання оптимального шкільного режиму.
З точки зору збереження здоров’я школярів ідеальною в початкових класах  вважаються три уроки протягом дня, в середній школі – не більше п’яти. Проте обсяг знань, які нагромаджує людство кожним днем джерел зростає. Тому задачі педагогів полягає в тому як за меншу кількість навчальних годин опанувати більшим обсягом навчального матеріалу.
Вирішення цієї проблеми сьогодні здійсняється за такими напрямками:
1)    розробка нових засобів і методів викладання, направлених на активізацію резервних можливостей учнів.
2)    збільшення всього періоду навчання в школі, що дозволить знищити навантаження на день.
3)    вузька спеціалізація шкіл з створенням спеціалізованих програм навчання.
Сьогодні наука збагачена великою кількістю розвиваючих і навчаючих технологій:
–    сучистопедія – метод, що грунтується на сучистопедії (навіюванні);
–    релаксопедія – спосіб навчання з використанням релаксації (розслаблення);
–    ритмопедія – використання ритмічних стимуляцій органів відчуття;
–    метод субсенсорних дій грунтується на ефектів сумації великої кількості слабких (підпорогових) сигналів;
–    гіпнопедія – навчання під час природнього або гіпнотичного сну;
–    аудіовізуальний або аудіолінгвальний методі грунтуються на слухозоровому і лінгвістичному сприйнятті людей. Широке використовується для інтенсивного вивчення іноземних мов.
Організація уроку і переривання розкладу уроків.

5. Що належить розуміти під правильною побудовою уроку? Роль фізкультхвилинок в збереженні високої працездатності учнів.

Структура уроку (СУ) – це оптимальне чергування різних видів занять, неоднакових за тривалістю, важкістю і втомливістю. СУ виділяє значний вплив на функціональний стан організму учнів, на їх працездатність. СУ повинно бути досить сучасною, адже різні предмети вимагають різного чергування елементів уроку (видів діяльності) – опитування, виклад нового матеріалу, його закріплення і домашнє завдання.
При організації уроку належить перш за все враховувати динаміку працездатності школярів. В перші 3-5 хв. уроку (фаза впрацьовування) навантаження повинно бути відносно невеликим, в наступні 15-20 хв. (період стійкої працездатності) навантаження збільшується до максимуму. Наприкінці уроку, оптимальний рівень збудливості працюючих нервових центрів КВП досить часто змінюється гальмуванням з розвитком втоми. Згідно з законів індукції в цей період відбувається збудження в рухових центрах кори мозку (учні починають рухатись, повертатися, розмовляти тощо). Згодом, якщо не прийняти належних заходів, в корі півкуль розвивається гальмування, виникає сонливість. Тому під кінець уроку, коли у учнів починає розвиватися втома, навантаження знижують. Виходячи із змін працездатності учнів протягом уроку, першу, найбільш продуктивну його частину доцільно використати не для опитування, як це за звичай робиться, а для пояснення нового матеріалу.
Для підтримання високого рівня працездатності учнів протягом всього уроку належить робити фізкультхвилини на кожному уроці в початкових класах, на  передостаннім і останнім в середніх і старших класах.
Вправи ХХ повинні активізувати перш за все м’язи, які підтримують позу тіла, м’язи нижніх кінцівок (присідання, згинання і розгинання стоп), м’язи очей (моргання, сильні зажмурювання, колові рухи очима тощо). Ефективним є легкий самомасаж усіма пальцями волосатої частини голови, стимуляція розташованих на потилиці і шиї біологічно активних точок, дихальні вправи (гіпервентиляція в поєднанні з затримкою дихання).
Проводити фізкультхвилинки належить на початку останьої третини уроку; в повних класах – двічі на урок: на 10-15-й і 25-30-й хвилинах. Середня тривалість ХХ – 40-60 с.

6. Вкажіть, яких гігієнічних вимог (принципів) належить дотримуватись при складанні розкладу уроків?

Режим учнів в школі повинен бути таким, щоб на кожний наступний урок учень приходив не втомленим, щоб наприкінці дня не було сонливості і працездатність під кінець тижня знижувалась не суттєво. Цьому значною мірою сприяє раціональний режим та вірно складений режим уроків.
При складанні розкладу уроків необхідно дотримуватись таких вимог:
1.    Враховувати денну і тижневу динаміку працездатності в поєднанні із складністю предметів. Відома така динаміка змін працездатності учнів протягом дня: перший урок недуже продуктивний (фаза впрацьовування), 2-3-й уроки відповідають фазі стійкої працездатності, тобто максимально продуктивні 4-й урок для учнів початкових класів малопродуктивний, для учнів середніх та старших класів – більш-менш продуктивний (фаза компенсованої втоми); 5-ті і особливо 6-ті уроки як правило малопродуктивні. Досить часто вони є причиною розвитку перевтоми учнів.
При організації тижневої динаміки працездатності школярів встановлено, ще найменш продуктивних днів є понеділок і п’ятниця (субота), найбільш продуктивний – вівторок і середа. Денну і тижневу динаміку працездатності школярів належть враховувати при складанні розкладу уроків: на дні і години високої працездатності відвести складні предмети, на дні і години зниженої працездатності – більш легкі предмети.
Трудність предметів залежить від здібностей і нахилів окремих учнів, від професійної майстерності вчителя. Вважається, що самими трудними предметами є математика і іноземна мова, тоді – фізика, хімія, література, історія, географія, біологія. Найлегшими предметами є фізкультура, праця, образотворче мистецтво, музика. Досить втомливими є уроки комп’ютерної грамотності. Тривалі заняття комп’ютером за останні роки призвели до значних порушень зору школярів, до зниження розумової працездатності.
2.    Щоденне (щотижневе) повинно відповідати гігієнічним нормам.
3.    Чергувати уроки з врахуванням їх складності. Вчителям фізвиховання належить так організовувати так організовувати свій урок, щоб на наступний урок учні прийшли не надмірно збудженні рухливою активністю.
4.    Уникати здвоєних уроків по одному предмету.
5.    Між уроками повинні бути достатні і належним чином організовані перерви.
7.    Гігієнічні вимоги до перерв між уроками.
Тривале підтримання високого рівня працездатності школярів можливе лише за умови своєчасного відновлення потрачених зусиль. З цією метою в школах передбачені перерви між уроками. Позитивний вплив перерв між уроками на організм школяра полягає в прояві механізму активного відпочинку.
Дослідження вчених гігієністів, фізіологів, лікарів встановлено, що для успішного відпочинку після 45-хвилинного уроку достатньо 10 хв. перерви. Найліпшим варіантом проведення перерв вважається організація рухливих ігор на відкритому повітрі, або в рекреаційних приміщеннях, ефективними є також деякі спортивні ігри (настільний теніс), танці або ритмічні рухи під музику, використання різноманітних тренажерів. Під час перерви не бажаною є розумова діяльність: підготовка до наступних уроків, ігри, які вимагають розумового напруження (шашки, шахи тощо), читання художньої літератури. Організовуючи перерви, необхідно зацікавити учнів в тій чи іншій діяльності, але ні в якому разі не примушувати їх робити те, що вони не хочуть.

Екзамени, суспільно корисна праця і канікули.

Які види пам’яті ви знаєте? За яких умов щодо кількості аналізаторів, що беруть участь в сприйнятті нових знань, запам’ятовування буде найбільш ефективне? Поняття імпритінгу.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять поділяють на короткочасну і довгочасну. До короткочасної належить сенсорна і первинна пам’ять, до довгочасної – вторинна і третинна пам’ять. В залежності від аналізаторів, через які в ЦНС надходить початкова інформація, розрізняють зорову, слухову, нюхову, тактильну, рухову та інші типи сенсорної пам’яті. Запам’ятовування нової інформації тим ефективніше, чим більше органів відчуття беруть участь у сприйнятті нової інформації. У людей фізичної праці, спортсменів добре розвинута рухова пам’ять, у сліпих – тактильна.
За характером запам’ятовування розрізняють образну, умовно-рефлекторну і словесно-логічну пам’ять.
Імпритінг – фіксація в довготривалій пам’яті людини (тварин) інформації, яка сприймається мозком в перші години, місяці, роки після народження. За перші 3 – 5 років житя людина фіксує в своїй довготривалій пам’яті таку ж кількість інформації, як і за усі наступні роки життя. Шляхом інпринтування протягом перших 2 – 3 років життя дитини формуються такі людські якості, як поведінка, мова, справедливість, чесність, почуття добра і зла тощо. На пам’яті ґрунтується навчання дітей різноманітним руховим навичкам.

Обґрунтуйте залежність швидкості і ефективності запам’ятовування нової інформації (повідомлення) від кількості інформації, які містить с собі дане повідомлення та від його довжини – кількості слів у реченні. Сутність поняття інтерференція.

Швидкість запам’ятовування повідомлення залежить не від кількості інформації, яку воно містить в собі, а від кількості слів у реченні. Програми для запам’ятовування повинні бути короткими і в той ж час якнайінформативнішими. Запам’ятовування – це активний творчий процес, він вимагає настрою, натхнення, наявності достатньої мотивації і вольової установки.
Інтерференція – витіснення старих знань новими. Ступінь інтерференції залежить від різниці нових і старих знань. Так, через 30 хв після уроку школярі, які в цей час не навчались можуть повторити більше 50% матеріалу, а якщо вони вивчали інші предмети, то здатні пригадати тільки 25% матеріалу попереднього уроку. Чим більша подібність знань, тим більша інтерференція, оскільки в цьому випадку в запам’ятовуванні нового беруть участь одні і ті ж нейрони.

10. Чимало дітей народжуються з більш вираженими правосторонніми центрами мозку і домінуючими хватальними рефлексами лівої руки. Яким повинно бути виховання таких дітей: як ліворуких, чи як праворуких?

В процесі направленого виховання як праворукого, ліворука дитина починає втрачати вроджений лівобічний безумовний рефлекс лівої сторони, розвивати і закріплювати слабше виражений хватальний рефлекс правої сторони. Усе це , звичайно, призводить до певних змін морфофункціональних структур ліворуких дітей. Наслідком праворукого виховання ліворуких дітей є гальмування і фізичного і розумового розвитку. Адже у праворуких більш розвинута права половина тіла, а у ліворуких – ліва, кожен із них має відповідно ведуче око, і відповідно більш гострий слух тощо.
Природна правобічна асиметрія організму як цілого, як і лівобічна асиметрія, зумовлена впливом ряду факторів, котрі нині ще недостатньо вивчені і тому всіляке штучне втркчання може мати шкідливі наслідки для організму.

11. Вкажіть на особливості раціонального режиму дня учнів під час їхньої підготовки до екзаменів і в день складання екзаменів. Обґрунтуйте доцільність індивідуального підходу до учнів під час екзаменів.

В час підготовки і складання екзаменів поряд з значним розумовим напруженням спостерігається значне зниження рухової активності, порушення режиму праці і сну, значні емоційні напруження. Частими наслідками екзаменаційних стресів є перенапруження нервової системи, зниження фізіологічної реактивності організму учнів.
Одноманітна діяльність під час підготовки до екзаменів без активного відпочинку призводить до швидкого стомлення і зниження продуктивності праці. Загальна тривалість підготовки до екзаменів протягом дня не повинна перевищувати тривалості навчальних занять в школі і вдома; 10-хвилинні перерви обов’язкові через кожні 45 хв занять, через 2 – 2,5 години підготовки доцільними є великі двогодинні перерви.
Різні за типом нервової системи учні по-різному почувають себе в екстремальних екзаменаційних умовах. Перша група школярів – це стресостійкі особи, вони мають сильну нервову систему; в стресових умовах вміють мобілізувати свої фізичні і психорозумові резерви.
Стресонестійкі особи характеризуються слабкою нервовою системою (більшість з них меланхоліки), вони емоційно нестійкі, підвищено чутливі. Стреси, які виникають  в період екзаменаційних випробувань можуть набувати хронічного характеру (формування небажаних передпатологічних станів). Подібні емоції у школярів значно утруюють ефективну розумову працю. Усе це вказує на доцільність індивідуального підходу до учнів під час екзаменів.

12. Коли з’являється непогодженість між тим, що необхідно знати для задоволення потреби (необхідна інформація) і тим, що дійсно відомо (наявна інформація); завжди виникають емоції. Дані міркування покладені в основу формули емоцій:
Е=П*(НІ – ФІ). Розшифруйте показники, наведені у дані формулі і вкажіть, які практично значимі висновки витікають з неї.

Е – емоція;
П – життєво значима потреба (невідома подія);
НІ – інформація, необхідна для задоволення потреб;
ФІ – наявна (фактична інформація, яку можна використати).
З цієї формули витікають чотири висновки, які мають важливе практичне значення.
1.    Якщо П = 0 (тобто якщо немає потреби), Е = 0.
2.    Емоція виникає і тоді, коли НІ = ФІ. Тобто маючи певну потребу людина разом з тим має достатньо щоб її реалізувати (задовільнити).
3.    Емоція максимальна, якщо ФІ = 0. Це ситуація, коли для задоволення життєво-значимої потреби людина не має жодної інформації про те, як її реалізувати (задовольнити). З цього приводу кажуть, лякає не сама подія, а невідомість.
4.    Коли НІ > ФІ виникає позитивна емоція.
З “формулою емоцій” доцільно працювати учням перед екзаменом, усім тим, хто попадає в скрутні життєві ситуації. Не варто розгублюватись, якщо ситуація, в яку ви попали, не пояснюється даною формулою. Адже життя за своїм проявом завжди багатше за будь-які формули.

13. Вкажіть на механізм нормалізації психічного напруження (надмірного емоційного збудження) шляхом використання формул прогресивної м’язової релаксації.

Наслідком будь-якого емоційного напруження (стресу) є виділення енергії, скорочення мімічних і скелетних м’язів, гладеньких м’язів судин і внутрішніх органів. Потік нервових імпульсів пропріорецепторів м’язів в головний мозок, активізує рухові центри кори мозку і нервові центри киснезабезпечуючих систем і систем терморегуляції. Наслідком цього є “непотрібне” напруження певних груп м’язів, прискорення ЧСС, підвищення артеріального тиску і підвищення температури тіла тощо. Спеціально направлене (за допомогою формул прогресивної м’язової релаксації) аутогенне тренування , зменшуючи потік аферентної імпульсації призводить до зниження тонусу відповідних центрів нервової системи, а згодом через механізми іррадіації гальмування сприяє зниженню напруження, позбавляє людину від небажаних стресових наслідків.
Таким чином, через мускулатуру можна здійснювати заспокійливий вплив на центральну нервову систему і покращувати біоенергетику організму. Важливо пам’ятати, що найбільш впливовими щодо тонізуючої дії на ЦНС є м’язи лиця, пальців рук (вони мають найбільші представництва в корі мозку). Тому важливо навчитись якнайповніше розслаблювати перш за все м’язи цих частин тіла.

14. Що необхідно знати учням (студентам) для нормалізації емоційного стану, попередження негативного впливу екзаменаційних стресів на їхній стан здоров’я і працездатність?

Необхідно:
•    Систематично вивчати навчальні предмети протягом семестру. Адже добрі знання дисципліни фрмують почуття впевненості, створюють оптимальні умови переборення екзаменаційного стресу;
•    Постійно підтримувати емоції інтересу. Зниження інтересу сприяє накопиченню незасвоєного програмного матеріалу, що в свою чергу сприяє формуванню емоцій страху і невпевненості;
•    Формувати у свідомості установку на впевненість у собі, в своїх знаннях, установку на успішне складання екзамену;
•    Поєднувати емоційні напруження з фізичними. В ряді випадків ефективним методом розрядки може бути мистецтво та етичний фактор (мобілізація інтелекту, логіки);
•    Істотно знизити величину тренувальних навантажень студентам-спортсменам у період екзаменаційної сесії. Навіть спортсменам високої кваліфікації краще обмежитись ранковою гігієнічною гімнастикою, фізкультхвилинками, виконанням вправ активного відпочинку;
•    Доцільно обходитись без вживання заспокійливих препаратів (транквілізаторів). Замість бажаного результату їх споживання може викликати стан депресії (пригнічення), апатію, байдужість, сонливість, загальну загальмованість. Інколи транквілізатори, навпаки, можуть викликати надмірне збудження, яке заважає студенту зосередитись на питаннях екзаменаційного білета.
Учням (студентам) важливо опанувати методикою саморегуляції емоційного стану. При цьому особливу увагу треба приділяти вихованню доброзичливості і оптимізму, формуваню вмінь регулювати напруження м’язів. Майбутній вчитель повинен пам’ятати пораду В.О.Сухомлинського: не допускати похмурості, не перебільшувати чужих вад, частіше звертатись до гумору, вміти уникати конфліктів. Для цього необхідно усвідомити соціальну роль своєї професії, розвивати емоційну чутливість і доброзичливість.

15. Гігієнічні вимоги до суспільно корисної праці школярів і робіт по самообслуговуванню.

До цих видів діяльності підходять залучаються лише здорові учні. Для учнів з низьким рівнем здоров’я підбирають найбільш легкі види робіт з скороченою тривалістю їх виконання. До суспільно корисної праці (СКП), самообслуговування належать такі види діяльності: утримання в чистоті і порядку приміщення школи і пришкільних ділянок, участь у ремонті і будівництві шкільних споруд, спортивних майданчиків, озеленення пришкільних ділянок, робота в садках оранжереях, теплицях, грядках. Усі види робот повинні бути суворо регламентовані протягом дня, тижня, місяця з врахуванням віку, статі, рівня здоров’я школярів, їх вмінь і навичок. Обов’язковим має бути дотримання правил охорони праці і техніки  безпеки. Тривалість СКП та самообслуговування протягом дня в початкових класах не повинна перевищувати 30 хв, в 5 – 8 класах – 45 хв, в 9 – 11 класах – 1,5 години.
Забороняється використовувати учнів для виконання робіт, які не відповідають віку і пов’язані з перенавантаженнями (учням 1 – 4 класі мити підлоги, підліткам 5 – 7 класів натирати підлогу, переносити великі вантажі), робіт, які можуть бути небезпечними для життя (скидання снігу з даху, ремонт і обслуговування мереж високої напруги, заготовка дров у лісі, льоду на річці), робіт, пов’язаних з використанням отрути (дезінфекції, дезінсекції, дератизації), робіт, небезпечних в епідеміологічному відношенні (прибирання санвузлів, умивальних кімнат, прибирання і вивезення відходів).

16. Якими повинні бути канікули для учнів?

Для підтримання високої працездатності учнів протягом року, необхідно приділяти належну увагу шкільним канікулам (ШК), організації, регламентації кількості та тривалості. У більшості шкіл нашої країни ШК організовують осінню, зимою, весною і лтом. Недоліком такої структури є те, що третя чверть довша за другу, весняні канікули коротші зимових. Таким чином даною структурою ШК не враховується зниження працездатності учнів протягом року, а також факт гіповітамнозної недостатності учнів у ранній весняний період.
На ІІІ міжнародному конкурсі шкільної гігієни (1959) була запропонована схема навчального року, згідно якої шкільні заняття через кожні шість тижнів повинні перериватися не менш, ніж на тиждень. Скорочення літніх канікул при такій структурі попереджують втрати (забування) набутих учнями протягом року знань, умінь і навичок. В Росії запропонували поділити рік не на чотири, а на шість частин, присвятивши канікули до загальнонародних свят. Це дозволяє батькам приділяти більшу увагу дітям під час канікул.
ШК необхідно використати для максимального перебування на відкритому повітрі (рухливі ігри, заняття фізкультурою і спортом, туристичні походи тощо). З цією метою педагоги організовують літні оздоровчі та спортивні табори.

5.    Гігієнічні вимоги раціонального режиму дня учнів. Домашній режим для школяра.

1.    Що належить розуміти під раціональним режимом дня? В чому полягає фізіологічна сутність його позитивного впливу на організм учнів.

Раціональний режим дня (РРД) – це чіткий розпорядок дня, який передбачає певну тривалість діяльності і відпочинку та чергування їх протягом доби з врахуванням статево-вікових та індивідуальних особливостей дитини (підлітка). РДД, як складова частина шкільного виховання є обов’язковою умовою гармонійного розвитку, зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності учнів. При дотриманні РДД формується певний ритм функціонування організму (динамічний стереотип), як врівноваженої системи умовних рефлексів. Продуктивність діяльності (коефіцієнт корисної дії) учнів, які дотримуються РДД значно вища ніж в тих, хто постійно його порушує. Дотримання РДД допомагає запобігти передчасній втомі та перевтомі під час розумової і фізичної праці.
При складанні РДД належить враховувати вродженні біологічні ритми учнів, особливо добові. Адже вночі, як відомо, знижуються показники функцій усіх систем організму, вдень, навпаки, інтенсивність обміну речовин, активність вегетативних систем значно зростає. Працездатність людини поступово зростає у вранішні години, досягаючи найбільшого рівня до 10 – 13 год. Після 14 год працездатність знижується, тоді до 17 – 18 години зростає.
РРД для учнів усіх вікових груп складають за тренувально-загартовуючим принципом, поступово збільшуючи різноманітність і тривалість їхньої діяльності.

2.    Складіть орієнтовний режим дня для учнів 12-річного віку. Яких гігієнічних вимог належить дотримуватись учням цього віку?

Умови життя, навчальна і трудова діяльність школярів, іхній стан здоров’я і нахили звичайно різні. А тому єдиного добового режиму дня для усіх бути не може. Орієнтовний режим дня для учнів 5 – 6 класів може бути таким:
•    Прокидання, ранкова гімнастика, загартовуючі процедури, прибирання ліжка, туалет – 7.00;
•    Сніданок – 7.30;
•    Навчальні і факультативні заняття в школі – 8.20;
•    Дорога із школи додому (прогулянка) – 14.00;
•    Обід – 14.30;
•    Післяобідній  відпочинок (прогулянка, аутотренінг рухливі ігри і розваги) – 15.00;
•    Підготовка уроків і позакласна робота – 17.00;
•    Перебування на повітрі – 19.30;
•    Вечеря і вільні заняття (творча діяльність, читання літератури, допомога сім’ї, музика) – 20.30;
•    Приготування до сну (прогулянка перед сном, туалет) – 21.00;
•    Сон – 21.30 – 22.00.
Основні гігієнічні константи раціонального дня учнів: виконання різних видів діяльності в суворо визначені часи, правильне чергування навчальної, трудової діяльності і активного відпочинку, регулярне харчування в одні і ті ж години, заняття фізичною культурою і спортом, корисне проведення часу (культура розваги), достатньо тривалий і повноцінний сон.

3.    Вкажіть на особливості режиму школяра після школи. Коли учень повинен готувати домашні завдання; скільки часу витрачати на їх виконання.

Після школи, пообідавши, учень повинен відпочити. Найліпшим відпочинком є активний – рухова діяльність на відкритому повітрі. Для учнів початкових класів нормальна тривалість такого відпочинку 2 – 2,5 год, для учнів старших класів – 1 – 1,5 год, для шестиліток, дітей з ослабленим здоров’ям бажаним є денний сон тривалістю 1 – 1,5 год. Активний відпочинок добре знімають втому, яка виникає під час занять і, окрім того, сприяє використанню продуктивного для роботи післяобіднього часу.
Нормативи часу на виконання домашніх завдань: в 1-му класі не більше 1 год, в 2-му – не більше 2 год, в 5 – 6  - не більше 2,5 год, в 8 – 11 – не більше 3 годин. Щоб вкластися в цей час повинен завчасно потурбуватись про своє робоче місце (добре освітлення, належний повітряно-тепловий режим тощо), постійно підтримувати на ньому робочий порядок (“наукова організація праці”). Спочатку рекомендується виконувати більш важкі письмові завдання, тоді усні, через кожні 45 хв влаштовувати активні перерви (10 – 15 хв).
Час, вільний від занять в школі і приготування уроків учнями використовується у відповідності до власних побажань; заняття  в різних кружках і спортивних секціях; багато вільного часу сучасні діти витрачають в ігрових комп’ютерних залах. При чому учні часто нехтують тим, що тривала робота за комп’ютером негативно впливає і внаслідок дії ультрафіолетового і електромагнітного випромінювань спричиняє ряд захворювань. Бажано, щоб монітори були оснащені спеціальними захисними екранами.

4.    Соціальною проблемою економічно розвинутих країн світу є таке порушення сну, як безсоння. Вкажіть на основні положення (правила) гігієнічної організації сну. Вікові нормативи сну.

Систематичні недосипання негативно позначаються насамперед на функціональному стані нервової і серцево-судинної систем, знижує фізіологічну резистентність організму проти втоми, успішність навчання школярів.
Вікові нормативи сну: для дітей перших місяців життя – 20 – 22 години на добу, 1-го року життя – 16 – 17 год, 4 – 5 років – 12 год, 8 – 10 років – 11 год, 11 – 12 років – 10 год, 13 – 16 років – 9 год, 17 – 18 років – 8,5 год, дорослі – 7 – 8 год. Пам’ятайте, сон понад міру шкідливий людині.
Основним засобом забезпечення повноцінного сну і попередження безсоння є належне дотримання правил гігієни сну:
1.    Необхідно лягати і вставати в один і той же час (бажано до 24 год).
2.    Неприпустимо, щоб незадовго до сну діти разом з дорослими дивились телепередачі, читали художню літературу, що перезбуджує їхню нервову систему.
3.    Вечеря повинна бути легкою, не пізніше ніж за 1,5 – 2 год до сну.
4.    Свіже прохолодне повітря в приміщені сприяє більш швидкому засипанню і глибокому сну. Найкращою температурою в спальній кімнаті є 15 – 16о С.
5.    Щоб під час сну шкіра дихала вільно, потрібно спати роздягненому.
6.    Перед сном постарайтесь звільнити своє тіло від напруги, розслаблюючи кожен м’яз (психом’язова релаксація).
7.    Перед сном усунути збуджуючі фактори, завчасно припинити напружену розумову і фізичну роботу.
8.    Не спіть на м’якій постелі і на високій подушці.
9.    Нервовим людям доцільно спати головою на північ. За таких умов голова буде повернута до магнітного полюса Землі, а положення тіла – уздовж магнітного потоку.

5.    Інколи людині приходиться недосипати по дві ночі підряд. Чи може вона компенсувати недоспані години наступної ночі? Яка тривалість сну є найоптимальнішою для дорослих?

Втрачений сон ніколи не може бути компенсований повністю; наслідки від такого недосипання, щодо впливу на здоров’я людини вченими не встановлені. Людина, яка протягом двох діб обходилась без сну, може проспати 12 годин, а не 16. Дослідженнями вчених встановлено, що для певної компенсації недоспаного часу необхідно біль 75% (але не усі 100%) сну. Сама низька смертність зареєстрована серед тих, хто спить 7 год за добу. Серед тих, хто спить більше або менше 7 год , смертність зростає пропорційно різниці.
Короткочасна дрімота, а також 30-хвилинний сон після обіду сприяє розслабленню і відпочинку, проте більшість спеціалістів вважають, що післяобідній сон погіршує нормальний перебіг нічного сну, а тому дорослій людині ліпше спати один раз на добу.

6.    Розкрийте фізіологічний механізм негативного впливу на організм снодійних препаратів і алкоголю. Чому після снодійного людина не почуває себе так, як після природного (нестимульованого) сну?

Вченими виділено дві основні фази сну: швидкий сон з швидкими рухами очей і повільний сон без швидких рухів очей (несинхронізований і синхронізований сон) .
Під час швидкого сну запам’ятовуються сновидіння, спостерігається найбільш повне розслаблення м’язів. Для повного відновлення сил, швидкий сон повинен становити 20 – 25% від тривалості нормального сну. Алкоголь, ряд лікарських препаратів, в тому числі і деякі снодіючі, пригнічують перебіг цієї фази сну. Така людина може міцно проспати всю ніч і не відчувати себе такою, що відпочила. Для того, щоб компенсувати  необхідну тривалість швидкого сну, загальна тривалість сну повинна бути збільшеною. На це вказують такі наукові дослідження. Людину, яка заснула, будили кожен раз, коли виникали швидкі рухи очей. Першої ночі її прийшлось будити всього 5 разів, в наступні ночі все частіше і частіше (50, 100 і навіть більше разів). Так організм людини старався надолужити втрачений швидкий сон.

7.    Деякі люди відчувають непереборне бажання заснути серед дня, навіть, якщо вони достатньо спали попередньої ночі. Що це за стан? Наведіть комплекс формул для суспільного навіювання сну.

Майже 50% людей незадоволені своїм сном. Одні хочуть спати менше, інші довше і міцніше, чимало людей взагалі страдають безсонням. Однією з різновидностей порушення сну є нарколепсія. Найчастіше цей стан виникає в період пониженої активності або нудьги, рідше, коли людина виконує монотонну роботу – веде автомобіль, працює біля станка тощо. Вказані періоди сонливості тривають не довго – біля 15 хв.
Найефективнішим засобом, який  допомагає контролювати нарколепсію в більшості випадків є прийняття  контрастного душу двічі на день. Допомагає також оптимальний руховий режим. Чимало людей для боротьби з нарколепсією користуються кофеїном (кава, чай, кока-кола тощо). Привикаючи до кофеїну такі люди часто страждають безсонням.
Ефективнішим методом  нормалізації нічного сну є аутогенне тренування. Для покращення засипання окрім вправ “важкості”  і “тепла” (класичні формули аутотренінгу Г.Шульца) ефективним є спеціальне самонавіювання з використанням таких формул:
1)    я цілком спокійний;
2)    мене нічого не турбує;
3)    м’язи мого лиця, усього тіла розслабляються;
4)    мої повіки стають важкими;
5)    всі турботи, тривоги, хвилювання відійшли далеко-далеко;
6)    повна бездумність заволоділа мною;
7)    шуми, звуки, шелест віддаляється все далі і далі;
8)    приємний легкий туман обволікає моє тіло;
9)    я забуваюсь.

8.    Важливим показником раціонального організованого режиму дня є достатнє перебування на повітрі. Вкажіть основні вимоги до цього гігієнічного заходу.

Перебування учнів на відкритому повітрі належить поєднувати з руховою активністю, зокрема суспільно корисною працею. Це сприяє зміцненню здоров’я, загартуванню і підвищенню працездатності учнів. Для збільшення тривалості часу перебування учнів на повітрі використовують уроки фізичного виховання, праці, біології. З цією метою на повітрі варто проводити ряд гурткових, громадських і культурних заходів (лінійки, збори, змагання, концерти тощо). Важливо правильно розподілити час перебування на повітрі протягом доби: ранкова гігієнічна гімнастика (15 – 20 хв), ранкова прогулянка між сніданком і початком класних занять  або загальношкільна гімнастика перед уроками (біля 20 хв), рухливі ігри на великій перерві, прогулянка з активним відпочинком після класних навчальних занять та обіду (рухливі ігри, робота на пришкільній ділянці, догляд за рослинами, тваринами, заняття в спортивних секціях тощо).
Скорочення часу перебування на повітрі (перенавантаження навчальною роботою, захоплення телевізійними передачами) призводить до гіподинамії і погіршення стану здоров’я учнів (швидка стомленість, блідість, погіршення апетиту тощо). У таких дітей зменшується кількість еритроцитів і гемоглобіну в крові, погіршуються показники фізичного розвитку і працездатності, легко виникають вади постави і респіраторні захворювання.

5. Профілактика захворювань опорно-рухового апарату школярів.

1.    Вкажіть на основні причини формування паталогічної постави у дітей і підлітків. Дайте фізіологічне обґрунтування правильної робочої пози учня.

Одним з найбільш розповсюджених захворювань опорно-рухового апарату є порушення постави. Постава – це звичне положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння і роботи. Для фізіологічно правильної постави характерним є нормальне положення хребта з його помірними природними вигинами, симетричне розташування плечей і лопаток, пряме тримання голови, прямі ноги без сплющення стоп. Правильна постава є необхідною передумовою оптимального функціонування органів руху, правильного розташування внутрішніх органів і положення центра ваги?
Передумовами порушень постави може бути те, що дитину рано садять, обкладаючи подушками, неправильно носять на руках, дуже рано навчають ходьбі, в час прогулянок постійно тримають за руку.
Основними причинами формування неправильної патологічної постави є:
•    Висока питома вага гіпокінезії і гіподинамії дітей і підлітків, що призводить до м’язової гіпотрофії і ослаблення суглобово-зв’язкового апарату;
•    Надмірна жирова маса тіла;
•    Збільшення статичних навантажень на хребет, пов’язане з необхідністю тривалого підтримання робочої пози;
•    Неправильні звички сидіння горблячись і викривляючи хребет вбік, стояти з упором на одну ногу, ходити з нахиленою вниз головою і опущеними та зведеними вперед плечима.
Одним з завдань кожного педагога є виховання у учнів правильної робочої постави. Адже відучувати учня від неправильного сидіння значно важче, ніж навчити сидіти правильно. Найбільш фізіологічно доцільною при писанні, читанні, кресленні в учнів є невимушена поза з легким нахилом тулуба вперед: тазовий відділ тулуба майже вертикальний, поперековий – відхиляється від вертикалі на 10о, грудний – на 18о, а осьова лінія голови – на 35о; відстань від очей до зошита 24 – 35 см. Розташування передпліч має бути симетричне, кисті повинні лежати на столі приблизно під прямим кутом, ноги зігнуті в колінних суглобах під кутом 90о, стопи стоять на підставці парти або на підлозі. Висота сидіння повинна бути рівна довжині гомілки стопою плюс 2 – 3 см на каблук. Лише за таких умов ноги учня в усіх трьох суглобах зігнуті приблизно під прямим кутом, що попереджує застій крові в нижніх кінцівках і органах малого тазу.

2.    Вкажіть на основні гігієнічні вимоги до навчального обладнання школи і, зокрема, до шкільних парт. Поняття висоти, глибини, дистанції і диференції сидіння. Від чого залежить ефективність використання шкільного обладнання?

Шкільне обладнання повинно бути зручним, гарним, відповідати загальному оформленню шкільних приміщень. Разом з тим конструкція шкільного обладнання повинна відповідати віковим анатомо-фізіологічним особливостям учнів – зросту, пропорціям тіла, фізичним можливостям.
Санітарний контроль за виготовленням шкільного обладнання здійснюють санепідемстанції. Ефективність використання обладнання залежить від обізнаності адміністрації, педагогів, персоналу школи і самих учнів з гігієнічними вимогами до її експлуатації.
Дотримання належних розмірів парт для кожного конкретного учня є необхідною передумовою забезпечення найкращих умов для підтримання правильної робочої пози під час читання, письма, креслення. Висота парти чи стола (задній край) повинна відповідати висоті від підлоги до ліктьового суглоба вільно опущеної руки, при сидячому положенні учня. Найкращі умови зорової роботи з партою створюються при нахилі стола під кутом 14 – 15о. Висота сидіння повинна дорівнювати довжині гомілки з стопою (+2 – 3 см на висоту каблука і підошви). Глибина (ширина) сидіння повинна становити 2/3 довжини стегон. Форма сидіння – горизонтальна з нахилом на 2 – 3о назад. Спинка сидіння служить опорою для тулуба, завдяки цьому м’язи-розгиначі спини не так швидко стомлюються, що є запорукою тривалого збереження правильної пози. Дистанція сидіння (співвідношення стола і сидіння по горизонталі) повинна бути від’ємною: край сидіння на 3 – 4 см заходить за край стола (нульова дистанція – край сидіння знаходиться на рівні з краєм стола, додатна дистанція – край сидіння відступає від краю парти).
Важливу роль в забезпеченні правильної зручної пози учня при писанні (читанні) відіграє правильна диференція – відстань по вертикалі між краєм стола (парти) і площиною сидіння. При великій диференції учень змушений при письмі високо піднімати праве плече, що може призвести до викривлення хребтового стовпа з випуклістю в правий бік. При малій диференції учень вимушений горбитись, це призводить до швидкої втоми.
Оптимальна диференція визначається так: рівень краю стола повинен бути на 3 – 4 см вище ліктя вільно опущеної руки учня, що сидить.

3.    Вкажіть, яких гігієнічних вимог належить дотримуватись при розміщенні парт і розсаджуванні учнів в класній кімнаті?

Розміщення парт в класі має бути таким, щоб забезпечити зручний підхід до кожного робочого місця. Між класною дошкою і першими партами повинно бути не менше як 2,5 м. Для попередження переохолоджень дітей взимку належить дотримуватись певної відстані між вікнами і найближчим рядом парт.
Основною вимогою при розсадженні учнів в класі є відповідність розмірів парт росту учнів. В кожному класі повинно бути не менше трьох груп парт. При відсутності належного номера парти учня ліпше посадити за парту (стіл) більшого, ніж належить, розміру, ніж меншого.
При розсадженні учнів в класі враховують їх рівень здоров’я, зору, слуху, стану опорно-рухового апарату тощо. Дітям із зниженим зором відводять перші парти біля вікна; учнів, схильних до простудних захворювань, ангіни, ревматизму слід садити далі від вікна. З метою профілактики короткозорості, вад постави та викривлення хребта дітей, що сидять на перших партах, двічі на рік міняють місцями.

4.    Вкажіть на стандарти шкільних парт для учнів різного росту. За партою якої групи повинен сидіти учень зростом 150 см. До якої групи належить відносити стіл висотою (від підлоги) 68 см?

Сьогодні в нашій країні, згідно відповідних стандартів, випускаються шкільні парти п’яти груп: А, Б, В, Г і Д. За партами (столами) А повинні сидіти діти зростом до 130 см; парти Б призначені для школярів ростом від 130 до 144 см; учні ростом від 145 до 159 см повинні сидіти за партами В; від 160 до 174 см – за партами Г; від 175 см і більше – за партами Д.
Для того, щоб визначити, прати якої букви необхідні учневі даного зросту можна використовувати емпіричну формулу Н.Карташихіна: порядковий номер букви = (зріст учня, см – 100)/15. Для учня зростом 150 см, порядковий номер – 3 ((150 – 100)/15). Отже нормативною для учня зростом 150 см є парта групи В.
При відсутності маркіровки столів (стільців) їх групу можна визначити, користуючись такими формулами:
•    Група (буква) стола = висота (см)/5 – 10;
•    Група (буква) стільця = висота (см)/3 – 10.
Стіл висотою над рівнем підлоги 68 см належить до третьої групи ( 68/5 – 10 ). Порядковий номер буква В.

5.    Вкажіть на основні причини виникнення набутих форм плоскостопості. Засади профілактики плоскостопості дітей і підлітків.

Плоскостопість – це деформація стопи, її часткове або повне опущення поздовжнього або поперечного склепіння стопи. Діти і підлітки, що мають плоскостопість швидко стомлюються при ходьбі і бігові, скаржаться на біль в ногах.
Плоскостопість буває набутою і вродженою. Набута плоскостопість серед учнів зустрічається частіше, ніж вроджена. Вона може бути статичною, паралітичною і травматичною. Найчастіше зустрічається статична плоскостопість. Основними причинами її виникнення є надмірна жирова маса, носіння важких тягарів, носіння валяного взуття, а також взуття на твердій підошві і без каблука.
З метою профілактики плоскостопості змінне шкільне взуття повинно мати невеликий (1,5 – 2 см) каблучок. Небажаними в якості шкільного взуття є тапки, особливо на войлочній підошві. Для зміцнення м’язів, які підтримують склепіння стопи рекомендується ходьба босоніж по нерівній (але м’якій) поверхні, ходьба на носках, п’ятах, внутрішній і зовнішній сторонах стопи тощо. Деякі з цих вправ доцільно використовувати під час фізкультхвилинок учнів початкових класів. Дівчатам не бажано носити взуття з надмірно високими каблуками, оскільки це сприяє розвитку поперечної плоскостопості і, окрім того може призвести до порушень постави.

6. Вкажіть на основні заходи профілактики таких частих захворювань дітей та підлітків як рахіт та ревматизм.

Оскільки основною причиною розвитку рахіту є Д-гіповітаміноз, то його профілактика перш за все полягає в достатнім ультрафіолетовім опроміненні. Для цього учні повинні якнайбільше часу знаходитись на відкритім повітрі і раціонально харчуватись (м’ясо, печінка, риба, молоко, яйця).
Ревматизм – системне інфекційно-алергічне захворювання. Найчастіше вражаються великі суглоби – колінні, ліктьові, плечові. У дитини погіршується загальний стан, підвищується температура, з’являються головні болі, згодом (через 2 – 3 дні) – сильні болі в суглобах, вони червоніють і припухають.
Збудником ревматизму  є гемолітичний стрептокок. Внаслідок перевтоми, переохолодження або перегріву, при хронічних тонзілітах, частих ангінах організм людини набуває специфічного стану підвищеної чутливості (сенсибілізації). За таких умов, під впливом гемолітичного стрептококу в сенсибілізованому організмі виділяються особливі речовини (аутоантитіла), які здатні вражати білки сполучної тканини. Гемолітичний стрептокок найчастіше депонується в носоглотці, глоточних мигдалинах (гландах), каріозних зубах, тому заходи по профілактиці ревматизму перш за все полягають в організації заходів, направлених на загартовування та санацію ротової порожнини. Для того, щоб попередити сенсибілізацію організму необхідно приділяти належну увагу правильній організації режиму праці і відпочинку.

6. Профілактика травматизму і перша медична допомога при загрозливих для життя станах.

1. Яка причина є основною у виникненні травматизму серед школярів. Складові компоненти профілактики травматизму в умовах школи.

Травматизм серед школярів перш за все пов’язаний з недостатньою увагою до організації їхньої праці і відпочинку. В умовах школи профілактика травматизму полягає в наступному:
•    Правильна організація уроків фізкультури (контроль за справністю спортивних снарядів і обладнання, ефективна розминка, навчання прийомам страхування і самострахування);
•    Правильна організація перерв;
•    Дотримання правил охорони праці, техніки безпеки на уроках праці, хімії, фізики, інформатики, а також при виконанні суспільно-корисної роботи;
•    Контроль за справністю будівельного і санітарно-технічного обладнання школи, перш за все справністю підлоги і станом внутрішньошкільних сходів.

2. Які заходи включає в себе перша медична (долікарська) допомога (ПМД)? Послідовність дій при наданні потерпілому ПМД. При наявності яких ознак стану потерпілого надання ПМД є недоцільним?

Перша долікарська допомога надається до прибуття лікаря і включає: заходи оживлення, тимчасову зупинку кровотечі, перев’язку рани чи опікової поверхні, іммобілізацію перелому і транспортування потерпілого. Надаючи ПМД слід бути обережним, щоб не нашкодити потерпілому. Послідовність надання ПМД:
•    винести потерпілого з небезпечного місця;
•    швидко оцінити стан потерпілого і намітити послідовність та об’єм допомоги;
•    надати необхідну допомогу;
•    забезпечити термінову і оптимальну доставку потерпілого в лікарню.
При наданні допомоги необхідно швидко розрізнити стан втрати свідомості від смерті. Наявність мінімальних ознак життя вимагає термінового надання першої медичної допомоги. Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакція зіниць на світло ще не є свідченням смерті, а може спостерігатися при клінічній смерті, при якій необхідно надати допомогу в повному обсязі.
Надання ПМД є недоцільним при явних ознаках смерті:
•    помутнінні і висиханні рогівки ока;
•    наявності симптому “котяче око” – при стисненні ока зіниця деформується і нагадує котяче око;
•    охолодженні тіла і появі трупних плям;
•    трупному окоченінні. Це достовірна ознака смерті і виникає через 2 – 4 години після смерті.
Оцінивши стан потерпілого, надають першу допомогу, характер якої залежить від виду травми, ступеня пошкодження і стану хворого.
При наданні ПМД важливо правильно обходитись з потерпілим, щоб не завдати додаткової травми.
Своєчасне і кваліфіковане надання ПМД не тільки забезпечує подальше успішне лікування хвороби, попереджає розвиток важких ускладнень, а й в деяких випадках рятує життя.


3. Що таке травми, травматизм. Перша долікарська допомога при закритих травмах.

Травма – це порушення анатомічної цілісності тканин з розладом їх функцій, зумовлене впливом різних факторів довкілля. Травми, при яких збережена цілісність шкіри або слизових називаються закритими, а при порушенні цілісності шкіри або слизових - відкритими (ранами). До закритих травм належать забиття, розтягнення, підшкірні розриви, вивихи. Вони становлять понад третину всіх травм.
Травматизм – сукупність травм, що виникають в певній групі населення за обмежений проміжок часу. Травматизм поділяють на промисловий, сільськогосподарський, вуличний, спортивний, дитячий і побутовий. На долю дитячого травматизму припадає майже чверть усіх травм. Причиною цього є пустощі дітей, недооцінка ними небезпеки.
3абиття найчастіше виникає внаслідок ударів тупим предметом. Основними ознаками є біль, порушення функції пошкодженого органа, припухлість і синяк. У результаті розпаду пігменту крові синці набувають зеленого, а згодом жовтого кольору.
При забитті перш за все необхідно створити спокій пошкодженому органу. На місце забиття покласти холод, що зменшить набряк і крововилив. Через добу можна покласти тепло для швидкого розсмоктування крововиливу.
Розтягнення зв'язкового апарату виникають внаслідок надмірного згинання чи розгинання при піднятті ваги, падінні, під час бігу. Розтягнення супроводжується болем, обмеженням рухомості і набряком в ділянці травми.
При розтягненні зв'язок в суглобі перша допомога полягає у створенні хворому повного спокою, накладанні тугої пов'язки, а на поверхню – холод. При розривах зв'язок верхню кінцівку фіксують косинкою, а нижню - транспортною шиною.
Пошкодження суглобу при якому відбувається зміщення суглобових поверхонь з виходом однієї із них через розрив суглобової сумки називається вивихом. Вивихи найчастіше виникають у результаті механічної травми. Симптомами вивиху є: біль у ділянці суглобу, деформація ділянки суглобу, відсутність активних і неможливість пасивних рухів у суглобі, вимушене положення кінцівки.
Перша допомога при вивиху полягає в проведенні заходів, направлених на зменшення болю: холод на ділянку пошкодженого суглобу, іммобілізація кінцівки. При вивиху верхньої кінцівки фіксують з допомогою косинки, при вивиху нижньої кінцівки її іммобілізують з допомогою шин.
Не слід самому пробувати вправляти вивих. Це лікарська процедура. Потерпілих слід транспортувати у травматологічне відділення.

4. Перша медична допомога при переломах кісток кінцівок, тазу та хребта.

Переломом називається порушення цілісності кістки. Перелом може бути повним і неповним. При повному переломі порушується цілісність всього поперечника кістки, а при неповному переломі порушується цілісність частини поперечника. Переломи, які виникають від стиснення, називаються компресійними. Переломи називаються відкритими,, якщо порушена цілісність шкіри, і закритими, якщо вона збережена. При зміщенні уламків кістки переломи називаються зі зміщенням.
Основні симптоми переломів: різкий біль, що посилюється після рухів порушення функцій кінцівки, деформація, патологічна рухливість, набігання уламків кісток у рані. Перша медична допомога при переломах кісток направлена на знищення болю і забезпечення нерухомості кісток в ділянці перелому. При відкритих переломах при необхідності проводять зупинку кровотечі, а на рану накладають асептичну пов'язку. Якщо у рані є кісткові уламки, то їх не видаляють і не запихають у рану.
Для зменшення болю можна ввести розчин анальгіну або баралгіну. Надзвичайно важливим моментом при наданні першої медичної допомоги є проведення іммобілізації. Створення нерухомості кісткових уламків попереджує їх зміщення, а також зменшує загрозу ушкодження судин і нервів краями кістки. Іммобілізація здійснюється за допомогою стандартних та імпровізованих шин. Шини слід накладати обережно, щоб не викликати болю і, як правило, їх накладають поверх одягу і взуття або поверх якоїсь тканини чи вати. При іммобілізації кінцівки її фіксують у положенні при якому вона найменше травмується. Транспортна шина обов'язково повинна захоплювати один суглоб вище перелому і один нижче, а при переломах плечової і стегнової кістки - три суглоби. Потерпілих з переломом нижніх кінцівок необхідно транспортувати в положенні лежачи на спині.
При переломах хребта із-за небезпеки розриву спинного мозку потерпілого не можна ставити на ноги і садити. Транспортують тільки в лежачому положенні на спині, при цьому використовують ноші із щитом. Під голову і плечі підкладають подушечки.
При переломах кісток тазу хворого необхідно покласти на тверду поверхню, ноги зігнути в кульшових і колінних суглобах, нижні кінцівки злегка розвести. Під коліна підкласти твердий валик.

5. Перша медична допомога при пораненнях, зокрема при проникаючих пораненнях грудної клітки і живота.

Всі рани поділяються на випадкові (інфіковані) і операційні (асептичні). У випадку, коли рана має вихідний і вхідний отвір, вона називається наскрізною. При сліпих ранах є лише один отвір (вхідний). Рани бувають проникаючі і непроникаючі. Проникаючі - це рани, що проникають у порожнину тіла (черевну порожнину, порожнину грудної клітки тощо).
В залежності від характеру ранячого предмету розрізняють рани колоті, різані, рубані, забитті, рвані, розтрощені, укушені та вогнепальні. Всі рани характеризуються болем і кровотечею. Важкість поранення визначається розмірами рани, її глибиною і ускладненнями, які виникають.
Одним із небезпечних ускладнень ран є ранева інфекція. Інфекція, яка попала в рану в момент поранення, називається первинною інфекцією. А інфекція, яка попала в рану через деякий час після поранення, називається вторинною. При раневій інфекції з'являються симптоми запалення :підвищення температури, набряк навколо рани, посилюється біль, почервоніння, відчуття розпирання в рані.
ПМД при пораненні полягає в зупинці кровотечі, обробці рани і захисті рани від інфікування. Враховуючи особливу небезпеку кровотечі, перш за все необхідно її зупинити будь-яким можливим способом (джгут, стискуюча пов'язка та ін.). Обробка рани передбачає її очищення від бруду, промивання 3% розчином перекису водню або розчином фурациліну, змазування країв рани 2% спиртовим розчином брильянтового зеленого або 5% спиртовим розчином йоду.
Рану не можна промивати спиртовими розчинами, тому що вони викликають омертвіння тканини і різке посилення болю. Рану також не можна промивати водою - це сприяє її забрудненню.
Після обробки рани на неї накладають стерильну пов'язку. При значних пораненнях кінцівок обов'язково провести транспортну іммобілізацію. Важливим завданням ПМД пораненим є якнайшвидша їх госпіталізація. Чим раніше потерпілий отримає кваліфіковану лікарську допомогу, тим ефективнішим буде лікування.
Особливо небезпечними є проникаючі поранення грудної клітки. Тому, що при них можуть пошкоджуватись серце, аорта, легені, а також може виникнути пневмоторакс (наявність повітря в плевральній порожнині). Внаслідок пневмотораксу спадається легеня і зміщується середостіння у здоровий бік. Це призводить до зменшення вентиляції легень і кисневого голодування. А стискування здорової легені і зміщення серця викликає плевропульмональний шок.
ПМД при пневмотораксі надають у такій послідовності: шкіру навколо рани змащують 5% спиртовим розчином йоду, на рану накладають стерильну серветку, яку закривають повітронепроникною плівкою; на плівку кладуть шар вати і все закріплюють спіральною пов'язкою. Потерпілого транспортують в напівсидячому положенні.
Надзвичайно небезпечними є проникаючі поранення живота. Симптоми проникаючого поранення: витікання із рани крові, вмісту органів черевної порожнини, випадання із ран внутрішніх органів. При наданні ПМД рану дезінфікують за загальними правилами обробки ран. Після обробки рани, на неї і випавші органи, накладають асептичну пов'язку. Внутрішні органи, що випали з рани, вправляти в черевну порожнину не можна - це призведе до перитоніту. Потерпілим забороняється давати пити і їсти. Внутрішньом'язово можна ввести знеболюючі. Транспортувати поранених в живіт необхідно в лежачому положенні із зігнутими ногами в колінах і припіднятою верхньою частиною тулуба. Таке положення зменшує біль і попереджує поширення загального процесу у всі відділи живота.

6. Вкажіть на основні види кровотеч. Сутність понять “гематома”, “крововилив”. В чому полягає небезпека значних крововтрат?

Витікання крові із кровоносних судин називається кровотечею. В залежності від причини кровотечі поділяються на травматичні (зумовлені механічним пошкодженням судинної стінки) і нетравматичні (зумовлені патологічними змінами судинної стінки). Якщо при кровотечі кров  витікає на поверхню тіла у зовнішнє середовище, то вона вважається зовнішньою. Якщо кров витікає у порожнини тіла (черевну, плевральну і т.п.) , то вона називається внутрішньою.
Гематома – обмежене скупчення крові в тканинах. Крововилив -  дифузне  просочування тканин кров'ю.
За кількістю втраченої крові розрізняють помірні кровотечі (з крововтратою до 500 мл), середньої важкості (від 500 до 1000 мл), важкі (від 1000 до 1500 мл) і масивні (більше 1500 мл).
В залежності від типу виду пошкодженої судини виділяють артеріальні, венозні, капілярні і паренхіматозні кровотечі. Найбільш небезпечною є артеріальна кровотеча. Із-за високого вмісту в артеріальній крові кисню вона має яскраво-червоний колір. Кров із артерії витікає пульсуючим струменем. При пошкодженні крупних артерій через короткий час може відбутись крововтрата, яка не сумісна із життям.
Венозна кровотеча характеризується безперервним витіканням із рани крові темного кольору. Піднімання кінцівки зменшує кровотечу, а опускання - посилює. Небезпечними є кровотечі із яремних вен внаслідок негативного тиску в них, що призводить до проникнення у них повітря.
Таким чином може виникнути повітряна емболія, що спричинює швидку смерть. Капілярна кровотеча виникає при пошкодженні капілярів. Вона характеризується кровоточивістю всієї поверхні. При нормальному зсіданні крові така кровотеча може зупинитись сама.
Паренхіматозні кровотечі виникають при пораненнях паренхіматозних органів (печінки, селезінки, нирок, легень), які мають досить розгалужену сітку судин. Небезпека таких кровотеч зумовлена тим, що при пораненні ці судини не спадаються, так як вони зрощені із тканиною органів. Паренхіматозні кровотечі можуть призвести до смерті в результаті знекровлення організму.
Небезпека крововтрати полягає у тому, що може виникнути кисневе голодування, гіпотонія, геморогічний шок, повітряна емболія, а також параліч дихального центру і зупинка серцевої діяльності. При швидкій втраті близько 50% усієї крові розвивається клінічна картина гострої крововтрати, а саме: швидко знижується артеріальний тиск (70 мм рт.ст. і нижче), прискорюється частота серцевих скорочень (до 120 за хвилину і більше), пульс слабкого наповнення, риси обличчя загострюються, шкіра бліда, виникає спрага, прискорюється дихання, розширюються зіниці, хворий непритомніє.
Надзвичайно чутливі на гостру крововтрату діти і люди похилого віку.

7. Перша медична допомога при кровотечах. Характеристика основних способів спинення кровотечі. Особливості носових кровотеч.

Спинення кровотеч може бути тимчасовим і остаточним. Тимчасове спинення    кровотечі є одним із основних заходів першої медичної допомоги. До способів тимчасового спинення кровотечі належать:
1) підняття кінцівки, що кровоточить;
2) максимальне згинання кінцівки в суглобі;
3) туга тампонада рани і накладання стискуючу пов'язки;
4) притиснення артерії пальцем;
5) накладання джгута.
Підняттям кінцівки вгору можна зменшити або зупинити капілярну і венозну кровотечу. Це зумовлено тим, що зменшується притік крові до кінцівки і зменшується тиск в судинах.
Максимальне згинання кінцівки в суглобі використовується при артеріальних кровотечах. При кровотечі із стегнової артерії її можна перетиснути максимальним згинанням ноги і приведення до живота. Підколінну артерію можна перетиснути при згинанні ноги в колінному суглобі.
Плечову артерію в ділянці ліктьового згину можна перетиснути максимально зігнувши руку в ліктьовому суглобі. Кровотечу із підключичної артерії можна зупинити якщо зігнути в ліктях руки, максимально відвести назад і зафіксувати на рівні ліктьових суглобів.
Капілярні, венозні і незначні артеріальні кровотечі можна зупинити з допомогою тугої тампонади і здавлювальної пов'язки. Для цього рану закривають перев'язувальним матеріалом і забинтовують.
Досить ефективним способом зупинки артеріальних кровотеч є пальцеве притискання артерії. Пальцеве притиснення судин потребує значної сили і точного знання місць, де його краще провести. Цей спосіб використовується перед накладанням джгута.
Найбільш надійним і доступним способом тимчасового спинення артеріальної кровотечі з великих артерій на кінцівках є накладання джгута. Джгут накладається недалеко від рани і дещо вище. Перед накладанням джгута попередньо накладають підкладку і вже на неї джгут. Місцями накладання джгута є верхня і нижня третина плеча і стегна.
Джгут літом накладають до 2 годин, зимою - до 1 год. Триваліше накладання джгута може викликати омертвіння кінцівки. Якщо остаточне спинення кровотечі затримується, то необхідно на 10-15 хв джгут зняти, а кровотечу попередити пальцевим притисненням артерії, після чого знову накласти джгут, але дещо вище попереднього місця. Для контролю тривалості накладання джгута прикріплюють записку де відмічають час  накладання джгута.
При правильному накладанні джгута спиняється кровотеча, шкіра бліда, нижче поранення  зникає пульс.
Дітям у віці до 3 років для спинення кровотеч використовують не джгут, а стискуючу пов'язку. Джгут накладають дітям після трьох років. Літом джгут накладають до 1 год., зимою – 30 хв.
0статочне спинення кровотечі здійснюється механічними (накладання судинного шву, перев'язка судин у рані), фізичними (з допомогою електрокоагуляції і місцевого охолодження), хімічними (використання судинно-звужувальних препаратів – адреналіну, перекису водню і препаратів здатних підвищувати зсідання крові - вікасол, хлористий кальцій, аскорбінова кислота) і біологічними (переливання крові, плазми) способами.
Носова кровотеча виникає внаслідок травми, захворювань крові, гіпертонічної хвороби і т.п. При носовій кровотечі хворого необхідно заспокоїти, так як напруження посилює кровотечу, надати напівсидяче положення, на ділянку перенісся положити пухир з льодом. -Якщо причиною кровотечі є перегрівання, тоді хворого необхідно перенести в прохолодне місце, а на грудну клітку і голову положити холодні компреси. У випадку, коли кровотеча не зупиняється можна на 3-5 хв стиснути ніс, або ввести в нього тампон змочений 3% розчином перекису водню, при цьому дихати необхідно ротом. Якщо ж і ці заходи не зупинили кровотечу, хворого терміново необхідно відправити у лікарню.

8. Перша медична допомога при термічних опіках І, ІІ, ІІІ i IV ступенів. Оперативні методи визначення площі обпеченої ділянки тіла. ПМД при хімічних опіках.

0піки – пошкодження  тканин, внаслідок дії високої температури, фізичних або хімічних агентів. Термічні опіки виникають під впливом дії високої температури (полум’я, кип’яток і ін.).Хімічні опіки виникають в результаті впливу на тіло кислот, лугів, солей важких металів. Променеві (радіаційні) – внаслідок контакту продуктів радіоактивного розпаду із шкірою або слизовими оболонками.
Важкість опіків залежить від глибини і площі ушкодженої поверхні. За глибиною ушкодження опіки поділяють на чотири ступені. Опік першого ступеня характеризується почервонінням, набряком і пекучим болем. Запальні явища через 3 – 6  днів проходять. Опік ІІ ступеня проявляється утворенням пухирців. Якщо не відбулось інфікування опікової поверхні тоді опіки загоюються через 10-15 днів без утворення рубців. Опіки ІІІ ступеня поділяються на дві групи - А і Б. При опіках ІІІА ступеня ушкоджуються верхні шари шкіри. Через 3-4 тижні наступає загоювання. На місці опіку можуть утворюватись
рубці. При опіках III Б ступеня відбувається змертвіння всіх шарів шкіри. Рана загоюється повільно, з утворенням деформованих рубців.
При опіках IV ступеня виникають ушкодження шкіри, підшкірної клітковини, сухожиль, м'язів і ін. Загоєння відбувається дуже повільно. В подальшому, для ліквідації грубої деформації використовують пластику шкіри.
Загальний стан організму при опіку залежить не тільки від глибини опіку, а й від площі обпеченої ділянки. Найдоступнішими методами визначення площі є "правило долоні" і "правило дев'яток". Площа долонної поверхні кисті становить приблизно 1% поверхні тіла. Це дає можливість швидко підрахувати площу опіку. Для підрахунку площі опіку за правилом "дев'ятки" необхідно запам'ятати, що 9% площі всієї поверхні тіла займають такі ділянки: шкіра верхньої кінцівки, шкіра голови і шиї, передня поверхня нижньої кінцівки, задня поверхня нижньої кінцівки, а передня поверхня тулубу і задня поверхня тулубу по 18%. Якщо площа обпеченої поверхні тіла більша 10-15%, це може призвести до розвитку опікової хвороби. При опіковій хворобі виникають важкі загальні зміни, опіковий шок, зміни крові і внутрішніх органів внаслідок інтоксикації.
Хімічні опіки викликаються кислотами, лугами, солями важких металів і т.п. Важкість і глибина пошкоджень залежить від виду і концентрації хімічної речовини і часу її впливу. Ці опіки характеризуються не тільки типовою обпеченою поверхнею, але й отруєнням усього організму. Під впливом концентрованих кислот на шкірі виникає сухий темно-коричневий струп, а концентровані луги викликають утворення вологого сірого струпа. За клінічним перебігом хімічні опіки відрізняються від термічних повільним перебігом, тривалим загоєнням і поступовим відторгненням некротизованих тканин.
Опіки лугами ушкоджують глибші тканини, внаслідок того, що луги розчиняють їх, а кислоти викликають зсідання білка і зневоднення тканин.
ПМД при опіках перш за все направлена на припинення впливу пошкоджуючого фактору. Якщо одяг прилип до тіла. то його необхідно обрізати навколо ураженої ділянки і не відривати. Для попередження інфікування опікової поверхні на неї накладають асептичну пов'язку. При опіках, що займають значні площі з метою попередження шоку необхідно дати велику кількість рідини і ввести знеболююче. При значних термічних опіках потерпілого перед госпіталізацією краще покрити прогладженим простирадлом. Обов'язковим є також проведення іммобілізації ушкодженої кінцівки.
При хімічних опіках ПМД залежить від виду хімічної речовини, що викликали опік. У всіх випадках поверхню опіку необхідно на протязі 15-20 хв обмити струменем холодної води. В подальшому для нейтралізації дії концентрованих кислот обпечену поверхню обмивають лугом: мильною водою або 3% розчином гідрокарбонату натрію (1 чайна ложка на склянку води). У випадку опіку лугом, після промивання ураженої поверхні її обробляють 2% розчином оцтової або лимонної кислоти. Після промивання обпечених поверхонь накладають асептичну пов'язку.
Опіки вапном обробляють рослинним або тваринним маслом, а для нейтралізації вапна  рану промивають 20% розчином цукру.

9. Перша медична допомога при відмороженні і замерзанні. Ступені відмороження. Адинамічна, ступорозна і судомна стадії загального замерзання.

Відмороженням називається ушкодження тканин від впливу низьких температур. Факторами, які посилюють дію низьких температур є підвищена вологість, вітер, тривала нерухомість, голод, втома, тісне і мокре взуття, сп'яніння тощо. Найчастіше зазнають відмороження оголені ділянки тіла: ніс, пальці рук і ніг, щоки, вушні раковини. При відморожені спочатку відчувається холод, потім оніміння, зникає біль і будь-яка чутливість. Існує два періоди в реакції тканин на дію низьких температур: прихований період і період виражених реакцій. Прихований період виникає підчас перебування потерпілого на холоді. В цей час шкіра стає блідою, виникає відчуття поколювання і легкий біль. Період виражених реакцій починається після зігрівання тканин і зміни, які виникають у них залежать від ступеня відмороження.
Розрізняють чотири ступені відмороження. Відмороження І ступеня характеризується звуженням судин, набряком. Шкіра бліда з багряно-синюшним відтінком. Загальний процес зберігається декілька днів.
II ступінь - поява на шкірі пухирів, наповнених прозорою рідиною. Поверхневі шари шкіри некротизуються. Відмічаються загальні прояви: підвищується температура тіла, погіршується сон і апетит.
Ш ступінь - порушення кровообігу викликає омертвіння всіх шарів шкіри і глибше розміщених м'яких тканин. Тканини абсолютно нечутливі, або хворі страждають від нестерпного болю. Спостерігаються виражені симптоми інтоксикації.
IV ступінь - повне змертвіння всіх тканин, включаючи й кістки. Відбувається відшарування змертвілих тканин.
Точне визначення ступеня відмороження можливе в процесі нагляду за потерпілим. 3агальне замерзання .виникає при охолодженні всього організму. При тривалій дії низької температури, поступово знижується температура тіла і пригнічується діяльність центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем. В клінічному перебігу загального замерзання виділяють три стадії:
Адинамічна стадія - потерпілий кволий, сонливий, шкіра мармурового забарвлення, кінцівки ціанотичні, мова сповільнена і тиха. Пульс сповільнений, свідомість збережена, температура тіла знижена до 34-35 оС
Ступорозна стадія - наступає ступор, адинамія, пульс і дихання сповільнюються. Кінцівки бліді і холодні, мова порушена, основні життєві функції поступово згасають, температура тіла знижується до 31-32 оС
Судомна стадія - свідомість втрачена, з'являються судоми і блювання. Пульс рідкий, визначається тільки на сонних артеріях, дихання поверхневе. Температура тіла менша ЗО оС. ПМД при відмороженні полягає в зігріванні відморожених частин тіла, для чого потерпілого необхідно якнайшвидше перенести в тепле приміщення. Відморожену ділянку розтирають сухою долонею або долонею, змоченою спиртом до появи рожевого кольору шкіри і відновлення чутливості. Ефективним засобом відновлення кровообігу є теплові ванни. Після ванни пошкодженні ділянки висушують і закривають стерильною пов'язкою. Забороняється відморожені ділянки розтирати снігом, так як це може призвести до ушкодження шкіри кристалами льоду і інфікуванню відмороженої ділянки. Не можна інтенсивно розтирати охолоджені ділянки при відмороженні ІІ-ІV ступеня, так як це призведе до травматизації. Крім місцевого впливу необхідно провести загальне зігрівання. Потерпілому дають гарячий чай, каву або молоко. При необхідності дають серцево-судинні препарати (корвалол, кофеїн).
При загальному замерзанні потерпілого необхідно перевести в тепле приміщення, дати йому гарячий чай або каву, помістити в ванну з водою кімнатної температури з поступовим підвищенням температури води до 40 оС. Проводять масаж всього тіла, після цього потерпілого витирають і поміщають в тепле ліжко. При зупинці дихання і кровообігу проводять заходи по оживленню: штучне дихання і масаж серця.

10. Перша медична допомога при утопленні і повішенні.

Утопленням називається зупинка дихання і серцевої діяльності внаслідок попадання в дихальні шляхи рідини. Термінальний стан при цьому наступає швидко, через 2–3  хв., внаслідок кисневого голодування головного мозку. Різке збіднення організму на кисень зумовлює рефлекторну зупинку серця, що і спричиняє смерть.
При утепленні може виникнути два види асфіксії - біла і синя. Синя асфіксія важче піддається реанімації. А при білій асфіксії, якщо негайно надати медичну допомогу, потерпілого можна оживити.
При білій асфіксії шкіра та слизові оболонки бліді, м'язи обличчя напружені. Цей вид асфіксії розвивається наступним чином: краплини води, що попали в дихальні шляхи, викликають спазм голосової щілини і вода не проникає в легені, а подразнення нервових закінчень гортані призводить до паралічу серцевої діяльності та дихання.
Синя асфіксія виникає при попаданні води в дихальні шляхи і шлунок, звідки вода швидко попадає у кров. Шкіра у таких утоплеників синя, поверхневі вени набрякають. З рота і носа виділяється піниста рідина.
ПМД надають на місці нещасного випадку. Якщо потерпілий притомний, його треба заспокоїти, дати гарячий чай, каву і кордіамін у краплях. Якщо ж потерпілий непритомний і у нього розвинулась біла асфіксія, то необхідно якнайшвидше приступити до штучної вентиляції легень і закритого масажу серця. При синій асфіксії перш за все необхідно видалити воду із верхніх дихальних шляхів і шлунка, для цього потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно того, хто надає допомогу. Після натискування на спину вода із дихальних шляхів і шлунка виливається назовні. Після цього потерпілого негайно кладуть на спину, а голову відкидають назад.
В такому положенні проводять штучне дихання і закритий масаж серця. Наявність пульсу і вузькі зіниці свідчать про те, що серцева діяльність збережена. Відновивши дихання і серцеву діяльність, потерпілого обережно транспортують до лікувального закладу.
Асфіксія може виникнути і в результаті стискування руками або петлею гортані, трахеї, судин і нервових стовбурів. При повішенні дихання прискорюється, артеріальний тиск підвищується, пульс прискорюється, шкіра обличчя синя, на склерах і кон'юнктиві з'являються дрібні крововиливи, рухове збудження, непритомність.
ПМФ при повішенні передбачає якнайшвидше звільнення шиї потерпілого від зашморгу.
Наявність мінімальних ознак життя вимагає негайного виконання закритого масажу серця і штучної вентиляції легень.

11. Перша медична допомога при дії на організм електроструму.

Пошкодження, які виникають від дії електричного струму або блискавки називають електротравмою. Дія струму починає відчуватись при його силі 3-5 мА. При однаковій напрузі змінний струм більш небезпечний, ніж постійний. Дія струму посилюється при вологих руках, мокрому одязі і взутті, так як при цьому підвищується електропровідність.
Клінічна картина внаслідок дії на організм електричного стуму складається із місцевих і загальних симптомів. Місцеві прояви опіків досить різноманітні - від втрати чутливості до глибоких опіків. Опікова рана має кратероподібну форму. Електротравма характеризується відсутністю больових відчуттів і гіперемії шкіри.
Більш небезпечні загальні прояви при електротравмі. Уражений, як правило, миттєво втрачає свідомість, зупиняється дихання й серцева діяльність, наступає параліч серця. При більш легкій електротравмі ураження ЦНС викликає порушення дихання і серцево-судинної діяльності, а також підвищення тонусу мускулатури. ПМД при едектротравмі перш за все передбачає якнайшвидше припинення дії електроструму. Потім потерпілого треба покласти на спину і створити йому повний спокій. При відсутності дихання провести штучну вентиляцію легень, а при зупинці серця - закритий масаж серця. На місце опіків накладають асептичну пов'язку.
Необхідно пам'ятати, що загальний стан хворого може раптово погіршитись, можуть виникнути порушення кровообігу (стенокардія), явища вторинного шоку і т.п. Тому всіх осіб, які мають електротравму необхідно госпіталізувати.

 

Яндекс.Метрика >