...
Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи PDF Печать E-mail

Формування здорового способу життя молоді:
проблеми і перспективи


Передмова
У колективній монографії висвітлюється актуальна проблема формування здорового способу життя молоді, викладено розуміння поняття здоров`я та його основних складових, досить детально представлені результати соціологічного дослідження з питань здорового способу життя молоді, наведені приклади реалізації соціальних проектів з проблематики здорового способу життя як в Україні, так й в інших країнах, зроблено огляд законодавства України щодо формування здорового способу життя, а також запропоновано окремі рекомендації у сфері соціальної політики з питань формування здорового способу життя.
Розрахована на всіх, хто працює з молоддю, соціальних працівників, працівників сфери охорони здоровя, вчителів, вихователів, а також працівників навчальних закладів, науковців, молодіжних лідерів і саму молодь, громадські організації та неурядові організації, які цікавляться питаннями роботи з молоддю та формуванням здорового способу життя.

Розділ 1. Що таке “здоровий спосіб життя” молоді ?

1.1. Визначення поняття “здоров`я” людини, його компоненти та передумови
Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини грунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі.
На прикінці ХХ століття лідери світової науки залічили проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля1. Нині у науковому обігу виникло нове визначення - антропологічна катастрофа2, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями в ході еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету (ХХ століття) вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була пристосована в своєму історико-біологічному розвитку3. Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу4. За даними медичної статистики підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху5.
Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликала необхідність грунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку шляхів позитивного впливу. З цією метою передові представники світової науки об`єдналися в міжнародний рух. 1977 р. ВООЗ ініціювала кампанію "Здоров`я для всіх", у межах якої розпочався процес збору і систематизації інформації про існуючи загрози здоров`ю6. За підсумками роботи було скликано Міжнародну конференцію з першочергових заходів щодо охорони здоров`я (Алма-Ата, 1978 р.), яка проголосила відповідну Декларацію7. 1980 р. ВООЗ визначила глобальну стратегію "Здоров`я для всіх до 2000 р.", що грунтувалася на результатах вже проведених досліджень і започатковувала нові. Висновки науковців оприлюднені на I Міжнародній конференції з пропаганди здорового способу життя (Оттава, 1986 р.). Її підсумком була Оттавська Хартія8, що визначила сучасне наукове уявлення про поняття здоров`я, його складові частини, детермінанти, стратегії позитивного впливу. Основні тези, положення і принципи Хартії стали програмними імперативами, якими нині керується світова спільнота в діяльності з проблем здоров`я. Саме на цьому підгрунті побудований теоретико-методологічний підхід до обгрунтування індикаторів національного опитування української молоді з проблем здоров`я і здорового способу життя.
Поняття здоров`я. Виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров?я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).
Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад
Зміст
Розділ 2. Оцінка стану здоровя та чинників здорового способу життя української молоді (за результатами національного соціологічного опитування)

2.1. Соціальне здоров`я молодої людини
Локальне оточення дітей та молоді
Зважаючи на вік опитаних респондентів, абсолютно закономірним є розподіл відповідей на запитання стосовно наявності та складу сім’ї респондентів. За результатами опитування більшість (63%) респондентів із загального масиву опитаних проживають у повних сім’ях, з них 12% - у багатопоколінних сім’ях, де крім батьків та дітей є бабуся і (або) дідусь. За цими показниками не виявлено істотних відмінностей залежно від віку опитаних, лише серед старшої (18-22 роки) молоді дещо більше тих, хто живе один (4%).
П’ята частина опитаних (19%) проживає з одним із батьків, тобто у неповній сім’ї. За даними перепису населення 1989 р. в Україні у неповних сім’ях проживають 1,5 мільйона дітей. За даними дослідження можна стверджувати, що сьогодні у неповних сім’ях проживають близько 2 мільйони неповнолітніх. Ще приблизно півмільйона проживає у сім’ях, де батько або мати є нерідними. Отже, сім’я як соціальний інститут українського суспільства, як і десять років тому, перебуває у кризовому стані.
43% опитаних проживають у сім’ях, де крім них є й інші діти, а 20% - у сім’ях, де виховується тільки одна дитина. Інструментарій дослідження не передбачав можливості з’ясовувати, чи єдиною дитиною у сім’ї є респондент. Тому цілком вірогідно, що у так званих "однодітних" сім’ях є й інші діти, котрі зараз проживають окремо.
Майже 6% респондентів проживають у сім’ях, члени яких або не пов’язані між собою родинними зв’язками, або є родичами, але не батьками.
Безперечно, діти, котрі проживають у багатопоколінних сім’ях, більшою мірою перебувають під соціальним контролем, ніж діти з неповних або однодітних сімей.
На момент опитування тільки 12% респондентів віком 17-22 роки мали власну сім’ю. 6% респондентів мали одну дитину, 0,6% - двох дітей.
Відповіді опитаних щодо бажаної кількості дітей у родині свідчать, що половина респондентів орієнтована на дводітну сім’ю, чверть - хотіли б мати лише одну дитину, створити багатодітну сім’ю мріють тільки 5% опитаних, 3% - взагалі не планують народжувати та виховувати дітей. Розподіл відповідей не залежить від віку респондентів.
Соціальне оточення дітей та молоді
Інструментарій дослідження містив запитання щодо визначення свого місця в соціумі тільки для респондентів віком 15-22 роки. Серед опитаних цього віку працюють 22%, 58% - навчаються на стаціонарних, 6% - на вечірніх та заочних відділеннях навчальних закладів, тільки одиниці (1%) мають власну справу. 17% опитаних шукають роботу і 3% - офіційно зареєстровані як безробітні.
Відносно невелика група молоді (4%) обрала варіанти відповідей "не працюю за власним бажанням і не хочу працювати" та "відпочиваю від навчання та від роботи і міркую, що робити далі". До цієї ж групи слід віднести й тих респондентів, які зазначили, що вони ніде не працюють і не навчаються, бо готуються до вступних іспитів у навчальному закладі.
9% респондентів на час опитування доглядали за власними дітьми або займалися домашнім господарством.
Сприйняття молоддю соціальних проблем українського суспільства
З метою визначення соціальних проблем українського суспільства, що найбільше непокоять українську молодь, респондентам було запропоновано визначити своє ставлення до деяких з них, а також назвати проблеми, які молоді люди найчастіше обговорюють зі своїми друзями.
До проблем, які найбільше турбують молодь, респонденти віднесли: безробіття (55%), загальне зниження рівня життя (37%), зростання злочинності (36%), зростання цін (45%), зубожіння населення (31%), наркоманію (25%), низький рівень заробітної плати (42%), СНІД (23%).
Проблеми, що стосуються забезпечення здорового способу життя, турбують загалом кожного десятого респондента віком 15-22 роки: зловживання палінням (10%), недостатні можливості для занять фізичною культурою та спортом (9%), низький рівень поінформованості про здоровий спосіб життя (3%), алкоголізм (8%), стан довкілля, екологія (18%), низький рівень медичного обслуговування (18%) (див. діагр. 2.1.1).

Діаграма 2.1.1

Розподіл відповідей на запитання: "Які з перелічених нижче проблем непокоять сьогодні Вас та Ваших друзів понад усе?"*,%



* У діаграмі наведений розподіл відповідей стосовно найбільш часто згадуваних респондентами проблем.
** Респонденти могли назвати кілька проблем, тому сума відповідей не дорівнює 100%.
Вельми точним індикатором актуальності тієї чи іншої проблеми для респондента є частота її обговорення, адже здебільшого люди обговорюють саме ті проблеми, котрі їх турбують понад усе. Частіше за інші у молодіжному середовищі обговорюються такі проблеми: заробіток грошей; організація відпочинку; одяг, зовнішність, мода; музика, спорт, відпочинок; побутові, сімейні та сексуальні проблеми. Тобто, в умовному рейтингу проблем перелічені питання посідають перші позиції. Цікаво відмітити, що для молоді неабияке значення мають музика та спорт. За результатами роботи фокус-груп, в яких брали участь експерти з молодіжних проблем, неодноразово наголошувалось на тому, що на молодь величезний вплив справляє музика, яку вони слухають або яку виконують самі. Можна передбачити, що пісенні тексти та загалом музикальні твори істотно впливають на формування способу життя молоді.

Діаграма 2.1.2

Розподіл відповідей на запитання: "Які з перелічених нижче проблем непокоять сьогодні Вас та Ваших друзів понад усе?" за віком*,%,


* У діаграмі наведений розподіл відповідей стосовно найбільш часто згадуваних респондентами проблем.

Залежно від віку опитаних респондентів чітко простежується відображена у діагр. 2.1.2 закономірність: старших (віком 18-22 роки) респондентів частіше непокоять проблеми, пов’язані з економічними негараздами: зубожіння населення, безробіття, низький рівень заробітної плати. Більш молодих (15-17 років) респондентів частіше непокоїть зростання злочинності, наркоманія, СНІД.

Діаграма 2.1.3

Розподіл відповідей на запитання: "Які з перелічених нижче проблем непокоять сьогодні Вас та Ваших друзів понад усе?" за статтю*, %



* У діаграмі наведений розподіл відповідей стосовно найбільш часто згадуваних респондентами проблем.
Виявлено існування суттєвих відмінностей у сприйнятті проблем залежно від статі респондентів (див. діагр. 2.1.3). Дівчат та молодих жінок більше непокоять безробіття, загальне зниження рівня життя, загроза війни та поширення СНІДу. Для молоді чоловічої статі більше, ніж для дівчат актуальні питання поширення наркоманії.
Практично перелік проблем, що найбільше непокоять молоде покоління, збігається із темами обговорення. Перш за все, це матеріальний достаток та можливість реалізувати свій професійний потенціал, стан власного здоров’я, а також чинники, які на його впливають, сексуальні та побутові проблеми (діагр. 2.1.4).

Діаграма 2.1.4

Розподіл відповідей на запитання: "Як часто Ви обговорюєте кожне з перелічених питань із своїми друзями ?"*,%



* Сума відповідей “часто” і “дуже часто”.
**У діаграмі наведений розподіл відповідей стосовно 10 найбільш часто обговорюваних проблем.
Виявлено існування відмінностей в інтенсивності обговорення молодими людьми проблем залежно від віку. Респонденти віком 15-17 років частіше, ніж молодь старшої вікової групи (18-22 роки) обговорюють перебіг подій на спортивних майданчиках та спортивні досягнення, одяг, тенденції моди тощо.
Серед старшої вікової групи молоді предметом обговорення здебільшого є питання, пов’язані з економічними проблемами, сімейними та побутовими питаннями (див. діагр. 2.1.5).

Діаграма 2.1.5

Розподіл відповідей на запитання: "Як часто Ви обговорюєте кожне з перелічених питань із своїми друзями ?" за віком*, %


* Сума відповідей “часто” і “дуже часто” .

Респонденти жіночої статі частіше, порівняно з чоловіками і юнаками, обговорюють питання економічні, сімейні і, що зрозуміло, нові віяння моди та можливість мати приємну зовнішність тощо. Хлопці та молоді чоловіки активніше обговорюють спортивні здобутки та шляхи заробітку грошей (див. діагр. 2.1.6).

Діаграма 2.1.6

Розподіл відповідей на запитання: "Як часто Ви обговорюєте кожне з перелічених питань із своїми друзями ?" за статтю *,%


* Сума відповідей “часто” і “дуже часто”.

До найменш популярних тем молодіжного спілкування респонденти віднесли: міжнаціональні відносини, проблеми національної культури, виїзд за кордон на тривалий час, релігійні і екологічні проблеми та стан навколишнього середовища. Слід зауважити, що, попри активне обговорення молоддю питань спорту і спортивних змагань, проблеми здорового способу життя як такого цікавлять вельми не багатьох. Отже, молодь здебільшого цікавиться спортом як сторонній спостерігач, а не як активний учасник змагань.
Роль батьків у формуванні здорового способу життя дітей
Запитання щодо впливу батьків на формування здорового способу життя дітей було включено до інструментарію для опитування дітей віком 10-14 років.
Важлива і багато в чому вирішальна роль сім’ї та батьків в процесі соціалізації дитини обумовлена такими її особливостями:
1) більшість форм життєдіяльності людини реалізуються через репродуктивну, виховну, економічну, комунікативну та інші функції сім`ї. В результаті сім`я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої виступають цінності і елементи культури суспільства або окремих його соціальних груп. Таким чином, сім`я є суспільством у мініатюрі, осередок, з якого вибудовується вся соціальна взаємодія;
2) дитина включається в сім`ю з дня її народження, коли вона є найбільш сприйнятливою до виховних впливів (як свідомих з боку батьків, так і внутрішньосімейної атмосфери в цілому). Фактично, сім`я є першою ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління певні соціальні цінності, що на суб`єктивному рівні виступають як ціннісні орієнтації членів сім`ї.
3) емоційним характером зв`язків між членами сім`ї на основі почуття любові і прихильності створює сприятливе підгрунтя для спрацювання таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як навіювання, наслідування тощо. При цьому забарвленість емоційних контактів безпосередньо позначається на формуванні почуття задоволеності (незадоволеності) собою і оточуючим світом. Як стверджують фахівці з проблем дитинства, більшість неповнолітніх злочинців страждала не стільки від недостатнього контролю і покарання, скільки від нестачі любові;
4) неперервністю і довготривалістю, постійним контактом осіб різної статі, віку, життєвого досвіду, що сприяє наслідуванню і інтеріоризації (засвоєнню) дітьми зразків поведінки саме батьків і тільки потім - інших людей поза сім`єю.
Таке складне сплетення об’єктивних і суб’єктивних чинників обумовлює значний виховний потенціал сім’ї та безпосередньо батьків, їхній визначальний вплив на процеси і результати соціалізації дитини.
За таких обставин особливо актуальним є визначення конкретного впливу батьків на спосіб життя їхніх дітей.
54% респондентів зазначили, що регулярно обговорюють з батьками проблеми свого здоров’я. Майже половина з опитаних обговорює з батьками питання щодо шкідливого впливу алкоголю, наркотиків та тютюну на здоров’я людини. Тобто батьки, за свідченнями респондентів, спричиняють безпосередній вплив на формування способу життя, досить активно обговорюють з дітьми наслідки шкідливих звичок, їх вплив на здоров’я. За даними опитування батьки мають великий "кредит довіри" з боку дітей. Так, у разі необхідності отримати додаткову інформацію щодо алкоголізму, наркоманії та тютюнопаління дві третини (61%) дітей звернулися б саме до батьків.
Взагалі респонденти вважають, що від стосунків з батьками, батьківської сім’ї здоров’я кожної людини залежить “значною мірою” або навіть “вирішальним чином”. Причому цей вплив респонденти оцінюють значно вище, ніж будь-яких інших чинників .
Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства існує небезпека розриву між цінностями декларованими і тими, що реально функціонують у суспільстві. Це призводить до викривлення системи соціальних цінностей та орієнтирів і деформації пов`язаних з нею соціальних інститутів, в тому числі - сім`ї.
Поведінка батьків не завжди відповідає тим "виховним гаслам", які вони проголошують. Так, наприклад, багато батьків (38%) палять у приміщеннях, де проживають разом з дітьми.
Порівняно рідко (на межі статистичної похибки) паління та вживання алкоголю дітьми є причиною непорозумінь між батьками та дітьми. Вочевидь, таку ситуацію можна пояснити і тим, що батьки приділяють досить багато уваги спілкуванню з власними дітьми стосовно здоров’я та здорового способу життя. 70% респондентів зазначили, що батьки не дозволили б їм палити взагалі.
Молода людина у колі родинних зв’язків: обов’язки та переваги
На думку більшості (60%) респондентів віком 15-22 роки, стосунки з батьками, рідними, дітьми впливають на здоров’я кожної людини “значною мірою” та “вирішальним чином”. Так само, як вважають 76% респондентів, “значний” та “вирішальний” вплив на формування способу життя молоді справляє батьківська сім’я.
Як відомо, існує кілька психологічних механізмів, які батьки застосовують у вихованні власних дітей. По-перше, це механізм підкріплення, яким батьки оперують певною системою заохочень і покарань тієї поведінки дитини, яку вони вважають правильною чи неправильною. Тим самим у свідомості дитини вкорінюється певна система ціннісних норм та настанов, стандартів і життєвих планів, дотримання і прагнення реалізації котрих для дитини поступово стає внутрішньою потребою. Якщо ці стандарти і плани реалістичні, то, досягаючи їх, дитина, а згодом і доросла людина, підвищує рівень власної самоповаги, формує позитивний “Я-образ”. Якщо ж стандарти і плани батьків не відповідають наявним можливостям дитини, не враховують її власних інтересів і схильностей, то у разі невдачі втрачається віра в себе, знижується рівень самоповаги, виникають труднощі із самовизначенням.
З підкріпленням тісно пов’язаний механізм так званого навіювання, за яким батьки навіюють дитині її образ і самооцінку, які можуть бути як позитивними (дитині навіюється, що вона є доброю, розумною, здібною), так і негативними (дитині навіюється, що вона є злою, нерозумною, нездібною). Безумовно, негативні висловлювання батьків можуть мати під собою певне підгрунтя, однак інтеріоризовані у свідомості дитини, вони починають визначати змістовні характеристики її самосвідомості, створюючи передумови для деформації особистості, гальмуючи розвиток і утруднюючи соціальну адаптацію дитини. Тому дуже важливим є сприйняття дорослими особистості дитини як такої, що відповідає позитивному соціальному еталону, нехтуючи водночас деякими її негативними рисами; несхвалення окремих вчинків дитини не повинно зумовлювати негативну оцінку її в цілому. В іншому випадку реальною є небезпека виникнення гострої суперечності між реалізацією потреби кожної людини в самоповазі й навіюваним ззовні негативним образом, що спричинятиме дезінтеграцію особистості, порушення її цілісності.

Діаграма 2.1.7

Розподіл відповідей на запитання: "У який спосіб найчастіше батьки карають тебе за провину ?" за статтю, %



За результатами опитування майже половина дітей віком 10-14 років часто конфліктують з батьками через різні причини. Більшість батьків вдаються до системи покарань, як основного механізму виховання (див. діагр. 2.1.7). Тільки 14% дітей зазначили, що батьки не карають їх ніяким чином. Найбільш поширеним (47%) за свідченнями дітей, видом покарання є лайки, тобто вербально-психологічні методи виховання-навіювання. 18% дітей зазначили, що батьки просять їх більше так не вчиняти. Досить поширеним методом виховання є обмеження свободи дитини: її ставлять у куток, забороняють займатися улюбленою справою, не дозволяють гратися на вулиці тощо.
Очевидно, що на морально-психологічний клімат у сім’ї, переважаючий емоційний тон міжособистісних взаємин вирішальною мірою впливають особливості спілкування батьків з дітьми. Визнаним є факт, що оптимальний тип стосунків складається у тому випадку, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання, що передбачає поєднання особливостей емоційного сприйняття конкретної дитини, врахування її думок і бажань одночасно з високим рівнем вимог, їх несуперечливістю і послідовністю у пред`явленні.
Соціалізація, виховання дитини, згодом молодої людини відбуваються успішно, коли в сім’ї кожен з її членів має постійні трудові обов’язки, бере участь у спільній діяльності з самообслуговування і організації побуту родини. В сім’ях, де не практикується розподіл роботи на чоловічу і жіночу, де батьки працюють спільно з дітьми, помічаючи і заохочуючи їх найменший успіх, у дітей рано формується почуття відповідальності за доручену справу, намагання зробити іншому приємне, допомогти у разі потреби. Інакше спостерігаються нездатність молодих людей до виконання ними господарських функцій у їхній власній сім’ї, певний інфантилізм і соціальна незрілість.
За даними опитування найбільш поширеними видами хатньої роботи, яку виконують діти і молодь, є прибирання квартири, миття посуду, придбання продуктів харчування. Такими видами обов’язків однаково часто переймаються всі респонденти незалежно від віку. Разом з тим, існують певні види домашньої роботи, яку зазвичай не можна довірити молодшим членам сім’ї. Так, молодь віком 15-22 роки частіше, ніж підлітки віком 10-14 років, готує їжу, перє, але молодші за віком респонденти більше переймаються доглядом за домашніми тваринами, піклуються про старших та молодших членів сім’ї.
Жорстокість і насильство у дитячому та молодіжному середовищі
Проблема жорстокого поводження з дітьми не є новою для нашого суспільства, але ще зовсім недавно сам факт її існування заперечувався. Наслідком цього є відсутність статистичного обліку фактів жорстокого поводження батьків з дітьми, низький рівень знань щодо цієї проблеми у спеціалістів, які повсякденно стикаються з такими випадками.
У статті 19 Конвенції ООН про права дитини йдеться про зобов’язання держав, що приєдналися до цієї Конвенції, вживати всіх необхідних заходів щодо охорони дитини від різноманітних форм фізичного та психологічного насильства, образи чи брутального поводження з боку батьків, законних опікунів або іншої особи, яка повинна піклуватися про дитину. На жаль, само по собі формальне приєднання держави до Конвенції не є гарантією, що насильство стосовно дітей буде ефективно викорінюватись безпосередньо в сім'ях, у приватному житті людей. Для того щоб положення цього документа дійсно втілювалися в життя, необхідні організація і реалізація просвітницьких заходів з метою інформування батьків про неприпустимість насильства як методу виховання. Крім цього потрібно створити певну службу, яка займалася б викриттям випадків насилля та наданням допомоги його жертвам. Проте нічого з вищезазначеного на сьогодні в Україні не існує.
Держава, суспільство в цілому повинні захищати дитину, яка не досягла 18-річного віку, не лише від фізичного насильства, але й від соціального, що виявляється через залучення чи примус дитини до будь-якої антисоціальної діяльності, обмеження її прав та свобод.
Ставлення до дітей є певним показником духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства. Тому негативізм стосовно дітей у сім’ї працює не на користь суспільства в цілому.
Згідно із медико-соціальним підходом жорстокість стосовно дітей слід розглядати як наслідок дисфункції соціального оточення дитини або молодої людини (в тому числі сім’ї), тому вкрай важливим завданням є надання допомоги щодо нормалізації стосунків як між самими батьками, так й між батьками і дітьми.
Жорстокість стосовно дітей породжує у них відчуття вини, невпевненість у собі, сприяє формуванню психологічних комплексів та значною мірою утруднює процес соціалізації. Як наслідок, у молодої особистості формуються і вкорінюються переважно негативні риси: агресія, жорстокість, ненависть до оточуючих, безцільність буття, жадоба неусвідомленої помсти або ж навпаки - індивід починає шукати психологічного захисту, опіку, безпеку в інших людей. Перенесене в дитинстві насильство відбивається у свідомості людини на все життя і визначає у подальшому зміст і характеристики соціальних стосунків.
Феномен жорстокості стосовно дітей значною мірою обумовлений сімейним середовищем, структурою сім’ї, взаєминами між чоловіком та дружиною, між дитиною та батьками тощо. Кожна п’ята дитина віком 10-14 років не почуває себе безпечно по дорозі до школи і додому та безпосередньо в школі. Кожна двадцята дитина ніколи не відчуває себе в небезпеці, що свідчить про стан постійного страху.
Результати опитування не підтверджують припущення про те, що у сільських поселеннях рівень тривожності молоді нижчий, ніж у великих та інших містах. У обласних центрах, містах та селах близько 9% опитаних респондентів не почувають себе безпечно у школі.
Школярі, які проживають у обласних центрах та селах, почуваються набагато безпечніше по дорозі до школи, ніж мешканці міст. Ці дані побічно підтверджують загальну ситуацію в країні щодо поширення злочинності. У містах її рівень вище, ніж у обласних центрах та селах.
14% опитаних дітей зазначили, що стикаються із жорстоким поводженням та насильством “дуже часто”, ще 18% - “часто”. Найчастіше джерелом жорстокого ставлення до дітей є спілкування з однолітками в школі та спілкування з батьками та братами (сестрами) у сім’ї. Погані взаємини між старшими та молодшими дітьми часто зумовлюють складні стосунки з батьками, оскільки здебільшого скандали з батьками виникають саме через конфліктні стосунки між дітьми у сім’ї.
Про жорстоке ставлення до дитини може йтися не тільки у випадку аморального поводження членів сім`ї з дитиною, а й тоді, коли у пересічних родинах часто психологічне та фізичне насильство стосовно дітей сприймається як одна з форм виховання, піклування про дитину, захисту її інтересів тощо. Причому не тільки фізичні покарання травмують психіку дитини. Брутальні лайки, погрози, образи, висміювання дорослими дитячих вчинків негативно впливають на розвиток дитячої особистості, стан психічного здоров`я, відбиваються на подальшому житті та ставленні до власних дітей.
Розподіл відповідей на запитання про стосунки з братами, сестрами та на запитання стосовно видів покарань, до яких вдаються батьки, дає підстави для висновку, що вдома найбільш поширене психологічне насильство стосовно дітей. За результатами опитування 4% дітей зазначили, що батьки їх б’ють, 2% - ставлять у куток, 47% - лають.
Серед респондентів віком 15-22 роки 11% протягом останніх 30 днів не ходили на роботу чи навчання через те, що почували себе там у небезпеці, причому більшість цих респондентів становлять 15-17-річні. 12% респондентів зазнали сексуальних домагань, дві третини з них віком 18-22 роки, жіночої молоді серед них у чотири рази більше, ніж чоловіків. 16% зазначили, що протягом останніх 12 місяців пережили поранення чи погрози зброєю, причому розподіл відповідей не залежить від віку респондентів, водночас чоловіки вдвічі частіше зазначали, що їх було поранено, ніж жінки. 36% опитаних протягом останнього року брали участь у бійках. Кожен десятий респондент переніс брутальне ставлення (фізичні образи) від близької людини - шлюбного партнера або того, з ким зустрічається.
Незважаючи на досить значні, за свідченнями опитаних, показники поширення в Україні проявів жорстокості, все ж таки здебільшого молодь не виявляє схильності до активного самозахисту з використанням будь-яких видів зброї (ніж, кастет, ланцюг, палиця тощо).

Діаграма 2.1.8

Розподіл відповідей на запитання: “Як часто у твоєму житті траплялися випадки, коли до тебе ставилися жорстоко або знущались над тобою?”*,%


* Сума відповідей “часто” і “дуже часто”.

Отже, найбільш конфліктним оточенням для дітей віком 10-14 років є однокласники або учні старших класів, старші брати та/або сестри, незнайомі ровесники. Половина опитаних вважають, що в Україні є багато дітей, які страждають від жорстокості та/або знущання над ними. На їхню думку, таке поводження найбільш поширено у громадських місцях (47%), сім’ї (50%), школі (42%), у колі ровесників (37%).
Діти, які виховуються під впливом постійного жорстокого ставлення з боку батьків, осіб, котрі їх замінюють, та найближчого соціального оточення, не здатні адекватно оцінити, наскільки аморальні та неприйнятні такі стосунки у їхньої сім`ї або у оточенні. Змалку вони сприймають ставлення до себе з боку дорослих або старших як нормальні взаємини. Грубість і лайка стосовно них сприймаються як норма спілкування, яку діти переймають у взаєминах з дорослими, з однолітками, і не тільки вдома, а й на вулиці, у дитячому садку, в школі.
Лише з часом, усвідомлюючи проблеми життя у власній сім`ї, обмірковуючи взаємини з батьками своїх друзів, знайомих, ставлення до себе з боку вихователів та вчителів, дитина починає розуміти, що стосунки з дорослими можуть і повинні грунтуватися на засадах взаєморозуміння, доброзичливого ставлення та взаємної поваги. Пошук дитиною причин, що можуть пояснити недоброзичливе ставлення з боку дорослих, зводиться до самозвинувачень, до пошуку вини у собі, що формує комплекс невпевненості, повної залежності від поведінки старших. З іншого боку, у такий ситуації може формуватися почуття відрази до старших, які пригнічують та не розуміють дитину, що, в свою чергу, спричиняє ненависть, агресію та непокору щодо рішень батьків, їх вчинків та примусу.
Часто батьки не надто замислюються над тим, як співвідносяться їхні взаємини з власними дітьми з моральними та правовими нормами. Через ставлення до дітей без поваги до їхньої людської гідності та індивідуальності, безапеляційне нав`язування власних поглядів та переконань втрачається контакт з власною дитиною, виникають постійні конфліктність та напруженість у сім`ї. Такий тип стосунків характерний не лише для неблагополучних сімей, а й для цілком “нормальних”.
В Україні практично не розроблено системи і не існує закладів соціального захисту дитини від насильства з боку батьків, вчителів, вихователів, у яких діти могли б проходити психологічну реабілітацію, отримувати матеріальну та моральну допомогу. Йдеться про так званих благополучних дітей, які проживають у сім`ях і не є групою ризику. Але, як наслідок постійного психологічного та фізичного насильства, у них формується збочене уявлення про відповідні стосунки між людьми, життєві орієнтири та прагнення.
Задоволення чинниками свого буття
Рівень задоволеності респондентів основними чинниками свого існування - житловими умовами, одягом, харчуванням, матеріальним становищем своєї сім’ї, станом власного здоров'я, своїм становищем у сім'ї, ставленням до себе у колективі - помітно зменшується з дорослішанням респондента (діагр. 2.1.9 - 2.1.10).

Діаграма 2.1.9

Розподіл відповідей на запитання: "Наскільки ти задоволений/на...? "* за віком, %



* Сума відповідей “ повністю задоволений” та “скоріше, задоволений”.

Діаграма 2.1.10

Розподіл відповідей на запитання: "Наскільки ти задоволений/на...? "* за віком, %



Найвищий рівень задоволеності респонденти будь-якого віку висловили стосовно свого становища у сім’ї, ставленням до себе у колективі і харчуванням. Підлітки 10-14 років за більшістю з перелічених показників виявили вищий рівень задоволеності порівняно з молоддю віком 15-22 роки. Позитивне сприйняття респондентами ставлення до себе у колективі лінійно зростає з віком. Стосовно всіх інших чинників (сприйняття свого становища у сім’ї, самооцінкою стану здоров’я, рівня добробуту, якості харчування і одягу, житлових умов) спостерігається зворотна тенденція: чим старші респонденти, тим рідше вони висловлюють задоволення. Вочевидь, це є свідченням не тільки і не стільки гіршого становища, скільки наслідком формування вищих вимог і стандартів серед старшої вікової когорти молодих людей. Певною мірою ці відмінності також пояснюються специфікою дитячого сприйняття реальності, а також відсутністю реального впливу на можливість змінити ситуацію.
Молоді люди віком 15-22 роки найвищий рівень задоволеності визначили стосовно опосередкованих особистих характеристик та ставлення до них соціального оточення: ставленням до себе у колективі, власним становищем у сім’ї, найнижчий - стосовно матеріального становища власної родини. За даними аналізу результатів дослідження оцінка таких характеристик власного життя, як можливість одягатися, харчуватися та стан власного здоров’я, корелює з рівнем задоволеності матеріальним становищем і часто сприймається молодими людьми як проблемна.
Економічні складові соціального здоров’я: добробут, доходи і витрати
Певний час нормою в українському (радянському) суспільстві вважалася матеріальна залежність молоді від старшої генерації, часткове чи повне утримання дорослих дітей їхніми батьками і родичами. Питома вага економічно самостійних молодих осіб віком до 28 років напередодні ринкових трансформацій та з їх початком при майже нульовому рівні безробіття не перевищувала 20%1. З-поміж молоді, що навчалася, таких було ще менше. Дитяча праця в той час обмежувалася професійним навчанням у школі, безоплатною участю у сільськогосподарських роботах та суботниках, допомогою в домашньому підсобному господарстві. Тому матеріальний добробут когорти, що аналізується (діти і молодь віком від 10 до 22 років), безпосередньо визначався матеріальним становищем їхніх батьків чи найближчих родичів.
Тривала фінансово-економічна криза та лібералізація основ господарювання суттєво змінили спосіб життя, моделі економічної поведінки всього населення, молоді зокрема. Сьогодні діють два основних чинники, що спонукають підлітків і молодь все частіше замислюватися над матеріальними проблемами, більш активно шукати самостійних шляхів їх вирішення. По-перше, триває процес обмеження матеріальних можливостей абсолютної більшості батьків внаслідок катастрофічної ситуації на ринку праці, постійного зростання вимушеної незайнятості, зниження вартості робочої сили, щорічного зменшення соціального захисту з боку держави тощо. З іншого боку, сталися радикальні зміни у господарчому законодавстві, суспільній ідеології та мисленні громадян. Економічна, зокрема підприємницька, ініціатива отримала легітимний статус і стала новою суспільною цінністю, змінилося також розуміння матеріального добробуту, ставлення до багатства.
Із віком респондентів зростає питома вага критичних оцінок економічної складової життя. Якщо з-поміж підлітків (10-14 років) частка задоволених матеріальним становищем своєї сім’ї становить 78%, у тому числі повністю задоволених - 46%, то серед молоді 15-22 роки таких відповідно 35 і 9 %. Причому досить часто незадоволені рівнем свого добробуту діти з тих сімей, які можна умовно віднести до середніх за рівнем добробуту в Україні.
Матеріальне становище сьогодні безпосередньо позначається на можливості родини щодо збереження здоров’я своїх дітей, своєчасного їх діагностування та необхідного лікування. Оцінки респондентами добробуту сім’ї корелюють з рівнем їхньої задоволеності станом власного здоров’я. Найкращою є ситуація в заможних сім’ях, тут кожен другий “повністю задоволений” станом свого здоров’я, ще 37% - “скоріше, задоволені”. Серед респондентів з сімей, добробут яких нижче середнього, у тому числі вкрай низький, “повністю задоволені” станом здоров’я 15% (“скоріше, задоволених” - 39%).
Дані дослідження не дозволяють повною мірою оцінити вплив матеріального добробуту на рівень соціального благополуччя молоді, але отримані дані дозволяють зробити деякі висновки стосовно економічної складової її здоров’я. Незначна на сьогодні питома вага молодих людей віком до 22 років економічно самостійних. Окремо від батьків чи інших родичів нині живуть одиниці: серед респондентів віком 15-22 роки таких лише 4%. Частка молоді, яка взагалі не отримує від батьків щомісячної грошової допомоги, серед 15-17-річних становить 32%, серед 18-22-річних таких вже 45%. Решта молодих людей, у тому числі кожен другий з тих, хто працює, таку допомогу отримує більш-менш регулярно. Проте розмір батьківської допомоги у 91% опитаних не перевищує 100 грн.; у тому числі кожен з 30% респондентів отримує в середньому на місяць від батьків не більше 25 грн. ( серед 15-17-річних таких 52%, серед 18-22 річних - 17%), 19% респондентів - від 26 до 99 грн. (відповідно 12 та 24%), й лише у 11% розмір батьківської грошової допомоги перевищує 100 грн. (6 та 14% відповідно).2
Основним джерелом надходження коштів для дітей 10-14 років є здебільшого гроші, які дають батьки або інші родичі. Лише 6% дітей взагалі не отримують від них на особисті потреби щотижня будь-яких сум. Досить часто майже усі витрати, що пов’язані з задоволенням потреб неповнолітніх дітей, контролюються та здійснюються дорослими. Вартість самостійних щотижневих придбань більшості респондентів (65%) обмежена сумами до 10 грн., у тому числі 37% дітей витрачають на особисті потреби до 2 грн. щотижня. Кількість респондентів, які мають у своєму розпорядженні готівкою від 10 до 100 грн., становить 10%, понад 100 грн. - менше 1%.
Не випадковим за таких обставин є прагнення дітей та молоді до пошуку додаткових джерел доходів, передусім за рахунок зростання їхньої економічної активності. Випереджаючими темпами ці процеси відбуваються у неформальному секторі економіки. За соціологічними даними чверть дітей 10-22 років мали будь-яку оплачувану роботу. Абсолютна більшість з них вимушена поєднувати працю і навчанням внаслідок скрутного фінансового стану в сім`ї. Зрозуміло, що діти віком до 15 років, чия праця заборонена законодавством, зайняті нелегально, як правило, випадковою роботою, й доходи від неї коливаються у межах 1-100 грн. щотижня, у тому числі: від 1 до 9 грн. заробляють 17% дітей віком від 10 до 14 років, від 10 до 100 грн. - 7%, більш 100 грн. - одиниці (0,5%).
Кожна четверта молода людина віком від 15 до 22 років працює чи має власний бізнес (серед 15-17-річних таких 8%, серед 18-22-річних - 35%), проте доходи більшості респондентів не можуть забезпечити навіть їхні першочергові потреби, не перевищуючи сучасного фізіологічного мінімуму ( 7% - заробляли щомісячно від 1 до 50 грн.( 7% - 15-17-річних і 9% - 18-22-річних), 9% - від 50 до 100 грн. (відповідно 3 і 16%), 11% - від 101 до 500 грн.( відповідно 3 і 20%).
Частка надходжень від економічної діяльності в особистих доходах молоді варіюється залежно від віку, статі, соціально-професійного статусу, типу поселення й обмежується, за даними опитування, абсолютним максимумом - 500 грн. Найбільшу кількість грошей з-поміж опитаних заробляють працюючі чоловіки віком 20-22 роки. Але серед тих, хто не визначив себе як економічно зайнятого, є також респонденти, котрі мають яку-небудь оплачувану роботу. З-поміж молоді, що навчається, таких було 12%, серед безробітних - 26%, серед тих, хто не навчається й не працює - 12%. Їхні середньомісячні доходи здебільшого не перевищують 100 грн., у тому числі у кожного другого вони нижче 50 грн.
Зрозуміло, що запитання соціологічної анкети щодо абсолютних розмірів особистих доходів і витрат приречені на не досить відверті відповіді респондентів. У цьому переконує розподіл відповідей стосовно щотижневих витрат опитаних. Так, половина 15-22-річних молодих людей витрачають на себе протягом тижня 10 чи менше гривень, й лише 4% - понад 50 грн.
Водночас отримані дані дозволяють дійти висновку, що абсолютна більшість молодих людей до 22 років в Україні не відповідає за витратну частину бюджету сімей. Найчастіше молодь віком 10-22 роки витрачає наявні гроші на їжу: сніданки, обіди (43%) й солодощі (41%). Для чверті респондентів звичайними є також витрати на транспорт та придбання квитків на культурні заходи (театр, дискотека, спортивні змагання тощо). Про наявність такої першочергової у житті людини статті витрат, як одяг і гігієнічні засоби, вказали відповідно 6 і 1% 15-22-річних респондентів, лише 4% опитаних згадали про необхідність сімейних витрат, (наприклад, житлово-комунальні платежі).
Досить вагомими у бюджеті молодої людини є витрати на сигарети (25%), дещо менші - алкогольні напої (8%). З віком частка молоді, яка купляє ці шкідливі для здоров’я товари, зростає. Якщо серед 10-14-річних витрачають гроші на сигарети 6%, а на алкоголь - 2% респондентів, то серед молоді віком 15-17 років таких відповідно 27 і 12%, 18-22 роки відповідно - 34 і 14%. Купують сигарети та алкоголь здебільшого хлопці, з них 45% щоденно витрачають гроші на тютюнові і 19% - на алкогольні вироби. З-поміж дівчат ці показники становлять відповідно 17 і 9%.
Розмір особистих доходів молоді суттєво не впливає на ступінь її залученості до шкідливих звичок. Більше половини молодих людей віком 15-22 роки, які витрачають гроші на сигарети чи алкоголь, мали у своєму розпорядженні не більше 10 грн. щотижня.
Слід, безумовно, визнати, що вплив економічної складової на загальний стан здоров’я та спосіб життя молоді є визначальним. Фінансовий стан більшості сімей й незначні особисті доходи молодих людей значно обмежують їхні можливості щодо якісного харчування, занять спортом, культурного та змістовного дозвілля, оздоровлення. Типовою стратегією життя в молодіжному середовищі стає “стратегія виживання”.
В цілому стан соціального здоров’я української молоді визначають насамперед такі чинники:
?    Переважна більшість (63%) респондентів із загального масиву опитаних проживають у повних сім’ях, де є рідні батько і мати.
?    Сучасну українську молодь найбільше непокоять проблеми соціально-економічного походження: безробіття, загальне зниження рівня життя, зростання цін, зубожіння населення, низький рівень заробітної плати.
?    Стурбованість проблемами, що стосуються забезпечення здорового способу життя, помітно нижча. Найбільш актуальними серед таких проблем для молоді є: СНІД, наркоманія, стан довкілля і екологічні проблеми, низький рівень медичного обслуговування. Сучасні молоді українці не надто переймаються проблемами зловживання палінням, недостатніми можливостями для занять фізичною культурою та спортом, низьким рівнем поінформованості про здоровий спосіб життя та проблемами алкоголізму.
?    На думку більшої частини (60%) респондентів віком 15-22 роки, стосунки з батьками, рідними, дітьми впливають на здоров’я кожної людини “значною мірою” та “вирішальним чином”. Так само, як вважають 76% респондентів, “значний” та “вирішальний” вплив на формування способу життя молоді справляє батьківська сім’я.
?    Майже половина дітей віком 10-14 років часто конфліктують з батьками з різних причин. Більшість батьків вдаються до системи покарань, як основного механізму виховання.
?    Найбільш поширеними видами домашньої роботи, яку виконують діти і молодь, є прибирання квартири, миття посуду, придбання продуктів харчування.
?    Найбільш конфліктним оточенням для дітей віком 10-14 років є однокласники або учні старших класів, старші брати та/або сестри, незнайомі ровесники. Половина опитаних вважають, що в Україні багато дітей, які страждають від жорстокості та/або знущання над ними. На їхню думку, таке поводження найбільш поширено у громадських місцях (47%), сім’ї (50%), школі (42%), у колі ровесників (37%).
?    Серед респондентів віком 15-22 роки 11% протягом останніх 30 днів не ходили на роботу чи навчання через те, що почували себе там в небезпеці. 12% респондентів зазнали сексуальних домагань. 16% зазначили, що протягом останніх 12 місяців пережили поранення чи погрози зброєю. 36% протягом останнього року брали участь у бійках. Кожен десятий респондент зазнав брутального ставлення (фізичні образи) з боку близької людини - шлюбного партнера або того, з ким зустрічається.
?    Розмір особистих доходів молоді суттєво не впливає на ступінь її залученості до шкідливих звичок.
?    Матеріальне становище безпосередньо впливає на можливості родини щодо збереження здоров’я своїх дітей, своєчасного їх діагностування та необхідного лікування. Оцінки респондентами добробуту сім’ї корелюють з рівнем їхньої задоволеності станом власного здоров’я.

2.2. Духовне здоров`я молоді
Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світового співтовариства є рівень розвитку духовності її громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Згідно із методологією даного дослідження духовне здоров’я визначається сукупністю характеристик духовного світу особистості, наявністю і специфікою сталих відносин із складовими духовної спадщини - освітою, наукою, мистецтвом, релігією, мораллю, етикою. Стан духовного здоров’я обумовлюється засвоєною людиною системою цінностей, її ментальністю, ставленням до сенсу життя, оцінкою власних можливостей та перспектив їх реалізації. Важливими індикаторами духовного здоров’я є рівень та структура культурних запитів та потреб, а також наявні можливості для їх задоволення. В свою чергу, духовне здоров’я істотно залежить від прийнятих у соціумі способів проведення дозвілля.
Програма дослідження передбачала вивчення змістовних характеристик духовного здоров’я сучасної української молоді як результату складної і суперечливої дії великої кількості близьких між собою чинників: структурних ознак, способу життя, можливостей і практики проведення дозвілля, культурних запитів і потреб, місця і ролі освіти у системі життєвих пріоритетів.
Структура духовного світу молодої особистості
Виходячи із запропонованого Всесвітньою організацією охорони здоров’я визначення здоров’я як “стану повного фізичного, духовного і соціального благополуччя”, автори звіту приймали духовне здоров’я української молоді як благополуччя молодих людей у духовній сфері.
Одним з показників рівня такого благополуччя і водночас структурною характеристикою духовного світу може бути стурбованість молодих людей духовними чинниками свого існування. У повсякденному спілкуванні люди найчастіше обговорюють саме ті проблеми, що турбують їх найбільше, тому показовим є розподіл відповідей молодих українців на запитання: “Як часто Ви обговорюєте кожне з наведених питань із своїми друзями?”.
Серед іншого здебільшого порушуються такі теми, як музика (56% опитаних віком 15-22 роки зазначили, що “часто” і “дуже часто” обговорюють музичні питання), спорт (відповідно 41%) та проблеми щодо організації відпочинку (відповідно 59%). За своєю актуальністю для української молоді названі проблеми поступаються лише заробітку грошей (“дуже часто” і “часто” їх обговорюють 71% респондентів) та проблемам, що пов’язані з одягом, зовнішністю та модою (відповідно 67%). Слід зауважити, що такі значимі для структурування духовного світу особистості чинники, як національна культура, культура і мистецтво, релігійна віра не посідають високого щаблю у ієрархії актуальних для молоді проблем. “Дуже часто” і “часто” їх обговорюють відповідно 13, 25 та 16% опитаних молодих людей.
Питання одягу, зовнішності і моди з віком поступово втрачають свою актуальність. Якщо у віці 15-17 років “часто” та “дуже часто” їх порушують 76%, то у віковій групі 21-22 роки їхня частка зменшується до 54%. Вочевидь, вступ до дорослого життя з його проблемами і турботами у багатьох випадках відсуває проблеми зовнішності і моди на другий план. Жінки обговорюють ці питання значно частіше за чоловіків (відповідно 86 і 51%), що є відображенням соціо-статевих відмінностей в ієрархії життєвих пріоритетів.
Чоловіки частіше за жінок стурбовані ситуацією у сфері національних відносин (“часто” і “дуже часто” їх обговорюють 13% чоловіків і 9% - жінок). Інтерес до національних відносин лінійно зростає освітнім рівнем (від 9% - серед молоді з незакінченою середньою освітою до 17% - з тих, хто має або отримує вищу освіту). За регіональним розподілом частіше обговорюють національні проблеми молоді мешканці Південно-Західного і Південного регіонів (відповідно 21 та 20%), найменшу увагу їм приділяють у Центрально-Західному регіоні ( відповідно 5%).
Наймолодші українці активно обговорюють питання музики (74% 15-17-річних - “часто” і “дуже часто”), з віком інтерес до музики дещо вщухає (до 53% серед 21-22-річних). Подібна тенденція спостерігається й стосовно інтенсивності обговорення питань спорту (61% - у віці 15-17 років, 43% - серед 21-22-річних). Українські юнаки виявляють підвищений інтерес до спортивних проблем набагато частіше, ніж дівчата (відповідно 70 і 30%).
Питання релігії і віри є доволі актуальними для молоді Південно-Західного регіону (39% молоді віком 15-22 роки обговорюють їх “часто” та “дуже часто”). Найбільш спокійно релігійна ситуація найбільш спокійно сприймається у молодіжному середовищі Центрального регіону України (відповідно 10%).
Інтерес до проблем здорового способу життя виявили більше половини молодих українців віком 15-17 років (варіанти відповідей “обговорюю часто” та “обговорюю дуже часто” обрали 51% респондентів). З віком частота обговорення зменшується до 44% у віковій групі 21-22 роки. Дівчата більш уважно ставляться до свого здоров’я порівняно з юнаками (52 та 44% відповідно).
На пряме запитання щодо проблем, які непокоять респондентів понад усе, отримано відповіді, котрі свідчать, що духовні проблеми за важливістю для молодих українців значно поступаються матеріальним (безробіття, зростання цін, загальне зниження рівня життя). Загальною кризою моральності у суспільстві, наприклад, занепокоєні 14% опитаних віком 15-22 роки, обмеженими можливостями для задоволення культурних потреб - 10%. Поширення порнографії хвилює 1% респондентів (на тлі 14% тих, кого турбує криза моральності), тобто в уявленнях молоді поширення порнографії аж ніяк не є свідченням моральнісної кризи суспільства.
Занепокоєння загальною кризою моральності у суспільстві лінійно зростає із віком і освітою - від 11% - серед 15-17-річних до 18% - у віковій групі 21-22 роки. Залежно від освітнього рівня стурбованість моральною кризою висловили від 11% респондентів з неповною середньою освітою до 22% - з вищою або незакінченою вищою освітою.
Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматично до підвищення незадоволення наявними можливостями для задоволення культурних потреб. Вочевидь, разом з безсумнівним зростанням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодь отримує й необхідні навички і вміння для їх задоволення.
Вплив духовних чинників на формування способу життя молодої людини
Важливою характеристикою духов
Зміст
Розділ 3. Позитивний досвід соціальних програм та проектів по формуванню здорового способу життя молоді

Історично склалося так, що протягом останньої чверті XX століття вагомими внесками у розробку теорії формування здорового способу життя (ФЗСЖ) стали дослідження вчених канадського і північноамериканського регіонів. Природно, що саме в цих країнах був накопичений найбільш давній і різноманітний практичний досвід формування ЗСЖ серед населення.
Найбільш популярними останнім часом є проекти вивільнення індивідуальних спроможностей молоді. Це проекти, спрямовані на позитивний вплив на усі сфери здоров`я, що втілюється на засадах партнерства з різноманітними муніципальними, суспільними, приватними, релігійними структурами. Тому більша частина анотованих у цьому розділі закордонних проектів представляє досвід Канади і США. Щодо вітчизняних проектів, то їх суттєво менше за кількістю (як і організацій, що їх втілюють), але виходячи з важливості набутого досвіду для нашої країни, в цьому розділі вони розглядаються більш детально, ніж закордонні.
При вивченні реалізованих проектів доцільно звернути увагу, яким чином вони співвідносяться з теорією ФЗСЖ - її метою (поліпшення добробуту взагалі, здоров`я в цілісному розумінні, а не тільки лікування), стрижневими цінностями (здоров`я як позитивна і цілісна категорія, соціальна справедливість, рівність, загальна участь в вирішенні проблем), механізмом (наділення здатністю - найбільш ефективний спосіб посилення спроможності індивідів і громад контролювати детермінанти здоров`я), детермінантами здоров`я (нерівність у прибутках, суспільний статус, соціальні мережі підтримки, освіта, зайнятість і умови праці, фізичне середовище, біологічні і генетичні особливості, персональні навички та уміння запобігати шкоді, здоровий розвиток у дитинстві, медичне обслуговування).
3.1. Огляд проектів по формуванню здорового способу життя молоді,
що реалізуються в інших країнах світу
Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що більш перспективний і економічно вигідний для суспільства шлях по збереженню здоров`я пов`язаний з широким впровадженням профілактичних технологій. Наприклад, у Фінляндії за рахунок позитивних змін у способі життя домоглися знизити показники захворюваності на серцево-судинні недуги і смертності від них на 50%. Про це свідчать і результати багаточисельних епідеміологічних досліджень: визначальними факторами формування та зміцнення здоров`я, попередження захворювань є умови та спосіб життя (більш ніж на 50%).
За кордоном такі проекти ініціює, як правило, одна (або декілька разом) з нижченаведених організацій:
- недержавні організації (з проблем молоді, дітей, інвалідів, літніх людей, з місцевих проблем культурного, мистецького, етнографічного спрямування, благодійні, притулки для літніх, центри денної дитячої опіки тощо);
- державні (муніципальні) організації (центри відвернення кризових ситуацій, служби місцевого комунального господарства, зайнятості і професійного навчання, правоохоронні, підтримки місцевого бізнесу, соціального захисту різних контингентів, культурні, освітні заклади тощо);
- бізнес-структури (кредитні спілки, банки, компанії з обслуговування, будівництва, благоустрою тощо);
- релігійні організації (церкви різних конфесій, релігійні громади і об`єднання).
Ініціатива перелічених організацій підтримується, керується і координується в різних країнах за різними моделями. Наприклад, в Канаді (Міністерство охорони здоров`я провінції Саскачеван) є посади фахівців, які відповідають за ФЗСЖ. Вони постійно аналізують дані звітів лікарень, поліцейських осередків, соціальних служб, місцевих засобів масової інформації. В результаті аналізу вони визначають факт існування і вагомість конкретної, нагальної на цей час у даній місцевості проблеми, що має вплив на здоров`я населення. Далі створюються тимчасові робочі групи з фахівців різного профілю, що обізнані з даної проблематики, опрацьовується та впроваджується в життя план заходів щодо подолання даної проблеми, ведеться пошук партнерів із числа вищезгаданих організацій. За іншою моделлю самі організації ініціюють проекти ФЗСЖ, а державні служби консультують, координують діяльність, підтримують ресурсами.
Нижче скорочено анотовані деякі найбільш типові проекти, що реалізуються в Канаді:
•?Національна організація з офісами у кількох містах фінансує і підтримує проекти, що спираються на громаду й спрямовані на розв`язання проблем молоді. До керівної ради такої організації у кожному місті входять не менш як 50% представників молоді.
•?Громадський центр використовує молодь для дослідницької діяльності в організаціях та інститутах громади. Молоді люди опитують керівників або адміністраторів у церквах, школах, лікарнях, бізнесових фірмах, центрах охорони здоров`я та інших організаціях. Наприкінці літа молодь скликає форум громади, на якому повідомляється про ресурси, наявні в їхній громаді.
•?П`ятдесят п`ять громадських організацій утворюють коаліцію, щоб використати 600 молодих людей для розбудови їхнього міста. Молоді люди залучаються до проектів, які реалізуються поблизу від їхніх домівок: побудови зацементованого баскетбольного майданчику біля церкви, реконструкції будинків, розпису стін, виготовлення ляльок для параду, організації “токсичного обстеження” екологічно небезпечних околиць міста та просвіти мешканців з проблем здоров`я.
•?У центрі відвернення кризових ситуацій молодь і дорослі наділяються однаковими обов`язками. Молоді люди входять до ради директорів, надають консультації з проблем захворювання на СНІД, обслуговують 24-годинну “гарячу лінію”.
•?Молоді люди володіють і управляють кредитною спілкою, працюють касирами і входять до керівної ради, скликають збори, планують політику надання позик та вікових обмежень, набирають інших молодих людей і надсилають регулярні бюлетені членам. До спілки входять 110 членів, кожен з них сплачує мінімальний внесок у сумі 12 доларів США.
•?Молоді люди утворюють Клуб лідерів у своїй місцевості. Члени клубу ухвалюють власну конституцію і планують, наприклад, таку діяльність, як збирання в околиці матеріалів, які піддаються переробці.
•?Персонал та менеджери - резиденти у своїх заходах щодо розв`язання житлових проблем добирають молодих людей для участі у 6-місячній програмі придатності до лідерства. По завершенні такого підготовчого курсу молоді люди одержують дипломи лідерів. Вони створюватимуть і реалізовуватимуть післяшкільні та суботні вечірні програми для інших молодих людей даної місцевості.
•?Церква надає свої приміщення для розміщення дитячого садка у її будівлях. Ця дитяча програма допомагає церкві сплатити свої рахунки і дає їй нагоду для лідерства, бо члени церковної ради тепер входять і до керівної ради садка.
•?Недержавна організація, що опікується потребами молоді, допомагає церкві запровадити молодіжну програму у місцевій церковній громаді.
•?У більшості громад існують різні культурні організації, що опікуються специфічною етнічною спадщиною своєї місцевості. Ці організації завжди охоче залучають до своєї діяльності молодь, адже саме молодь має взяти на себе відповідальність за збереження етнічної спадщини для майбутніх генерацій.
•?Група молоді обєднує півтори сотні молодих людей для відновлення невеличкого парку. Головна мета їхньої праці - відновити занедбаний громадський центр у парку, щоб зробити його придатним для подальшого використання, а крім того, молоді люди планують розпочати у цьому місці деяку діяльність з бізнесу. Працівники поліції допомагають молоді винайти кошти і виправити відповідні документи.
•?Молоді люди придбали у свою власність порожню ділянку землі й перетворюють її на дитячий скверик. Вони прикрасили стіну церкви, з боку парку величезним розписом і реконструюють церковний підвал, щоб відкрити там молодіжний центр.
•?Молоді люди працюють у громадському центрі, виконуючи роботу, спрямовану на потреби громади: один виконує обов`язки історика громади, другий працює з адміністрацією парку, організовуючи спортивні команди і турніри.
•?У межах програми, координованої міським муніципалітетом, три тінейджери, які прагнули влаштуватися на роботу, працювали влітку у місцевій бібліотеці, де не вистачає персоналу.
•?Школярів, котрі беруть участь в освітній програмі своєї місцевої бібліотеки, заохочують стати вчителями для інших школярів, які щойно прилучилися до цієї програми.
•?Бібліотекар укладає список поштових адрес молодих людей, які відвідують бібліотеку, щоб вони могли одержувати інформаційний бюлетень про діяльність бібліотеки і їх можна було б запросити увійти до консультативної ради.
•?Департамент поліції організує консультативну молодіжну комісію, щоб ознайомитися з поглядами молоді на проблеми поліції, змінити сприйняття молоді дорослими і надати молодим змогу стати лідерами громади. Департамент фінансово підтримує також проект спілкування між ровесниками та заміські поїздки з ночівлею, які їх організує молодь.
•?Група молоді започаткувала ініціативу "Безпека на вулицях”, щоб запобігти участі своїх ровесників у вуличних бандах. У партнерстві з поліцією ця група організує форуми для громади, влаштовує так, щоб їхні центри були відкриті для відвідувачів щоп`ятниці від 9 вечора до 1 ночі, організує форуми молоді, підтримує зв‘язки зі школами, ремонтує приміщення для родин із низькими прибутками. Одна із шкіл попросила цю групу навіть здійснити обшук серед школярів, щоб виявити зброю, якою ті незаконно тримали.
•?Молоді люди беруть участь у щорічній конференції, яку організує управління окружного шерифа. Молоді люди влаштовують семінари, де діляться досвідом роботи, яку вони виконують задля блага своїх громад.
•?Коаліція, складена з батьків, учителів, школярів комунального коледжу та корпорації комунального розвитку, спонсує навчальну програму в 3 ремісничих училищах, щоб поєднати там традиційне навчання з практичними економічними заходами. Учні порядкують у кредитній спілці, в крамничці навчальних матеріалів та у закладах студентського харчування.
•?Близько 60 молодіжних лідерів проходять курс підготовки до реалізації навчальної програми для 700 молодших дітей. Ця навчальна програма має на меті розвинути в дітях почуття власної гідності через низку нетрадиційних уроків і в такий спосіб відвернути їх від злочинної діяльності, участі у вуличних бандах та споживання наркотиків. Цей процес спонсується комунальним коледжем та місцевою поліційною дільницею.
•?Учні 5 і 6 класів беруть участь у новаторській навчальній програмі, що передбачає екскурсії по навколишніх кварталах із метою обстежити стан будівель та ознайомитися з процесом комунального планування. Згодом школярі організують власні екскурсії, під час яких збирають відомості про свою громаду. Коли муніципальна влада їхнього міста виступила з пропозицією знести старий амбар і побудувати там стоянку автомобілів, 90 школярів прийшли до мерії з інформацією про історичне значення амбара для їхньої громади.
•?Молодь будує власну кав`ярню. Місце для будівництва надається організацією місцевих бой-скаутів, і сама ж таки молодь винаходить всі ресурси, необхідні для будівництва. Місцеві бізнеси постачають деревину та інші матеріали, молодь звертається з проханням допомогти порадою до місцевих професійних спілок та підрядчиків.
•?Молодь сприяє економічному розвитку своїх громад, займаючись облаштуванням житлових будинків. Вони одержують платню і заробляють шкільний кредит. Промислова рада, утворена з представників місцевих бізнесів, надає сировину, а також допомагає молоді консультаціями та професійним навчанням, організує для неї екскурсії. Чимало молодих людей після цього досвіду розпочинають власну справу або наймаються на працю до представників місцевих бізнесів.
•?Банк колекціонує та організує виставки мистецьких витворів місцевої молоді. Чимало молодих людей залучаються до літньої програми мистецької та ремісничої творчості. Потім вони продають свої вироби на виставці, яку організує банк.
•?Молоді люди використовують деревину, незаконно вивантажену на порожньому будівельному майданчику в їхній місцевості, й розпочинають ділові оборудки з дровами. Вони друкують рекламні листівки, встановлюють контакти з компаніями по благоустрою місцевості й постачають свою деревину тим організаціям, які нею торгують. Молоді люди працюють за комісійні й багато з них заробляють на тиждень від 100 до 300 доларів США. Молоді люди навчилися також виготовляти та збувати всілякі вироби: оздоблені шовком теніски з місцевими краєвидами, поштові листівки ручної роботи, ялинкові прикраси, морозиво з кокосового горіха, гній на добриво, дерев`яні скалки.
•?Дім обслуговування потреб громади знаходить для молоді інтернатури у місцевих інституціях і налагоджує навчальні відносини з роботодавцями. Молоді люди працюють за плату протягом 10 годин на тиждень.
•?Студенти, які беруть участь у молодіжній підприємницькій програмі, виготовляють теніски, кашкети та шкарпетки, які вони продають членам громади. Вони самі розмножують малюнки й на кінець літа заробляють близько 60 доларів США.
•?Молодь, яка бере участь у літній програмі комунального центру, навчається різних ремесел, що дають їй змогу розпочати власну справу. Молоді люди виготовляють і продають календарі, знімають відеофільми з метою збирання коштів і розпочинають бізнес.
•?Фундація, що діє у масштабах усього штату, вирішує зробити молодих “партнерами у філантропії”, щоб надати їм можливість ухвалювати у своїх громадах рішення щодо проектів, які потребують фінансової підтримки. Фундація ідентифікувала 10 груп молоді й дала кожній по 100 доларів США, щоб вони за власним вибором профінансували якісь неприбуткові організації.
•?Молоді люди організували спілку молодих та дорослих для лобіювання в муніципальній раді з наміром профінансувати програми молодіжної зайнятості.
•?Молоді люди утворюють антикримінальний патруль у своєму кварталі. Вони наглядають за майданчиками для гри, розбороняють бійки, у разі потреби закликають утрутитися дорослих, опікуються місцевими мешканцями похилого віку. Ці молоді люди також контактують із іншими молодіжними групами, заохочуючи їх до подібних заходів.
•?Організації, що опікуються незаможними знедоленими, інвалідами, наркоманами, хворими, охоче залучають молодь. Завдяки своїй енергії та ентузіазму молоді люди часто можуть бути в особливій пригоді, коли йдеться про налагодження відносин з найбільш маргіналізованими членами суспільства. Лідери громади завжди повинні мати це на увазі і запрошувати молодь взяти участь у заходах залучення представників маргінальних груп до активного життя.
•?Діти, яких батьки залишають самих удома і яким дуже сумно або просто хочеться погомоніти, можуть зателефонувати громадянам похилого віку, що передбачено програмою "Бабусю відгукнися”.
•?Деякі жінки та чоловіки з притулку для літніх беруть до себе дітлахів із сусіднього центру денної дитячої опіки. Цьому партнерству сприяє департамент старості.
•?Навесні по суботах люди похилого віку зустрічаються з молоддю, беручи спільну участь у всіляких іграх, різних видах діяльності, написанні віршів. Опубліковано книжечку під назвою "Квіти й холодний бетон”, де надруковано поезії багатьох учасників таких зустрічей.
•?18-річний керівник організує менших дітей у комітети, які беруть на себе обов`язок поліпшити життя людям, що мешкають у багатоквартирних будинках. Вони доглядають літніх жителів, замальовують забруднені всілякими написами стіни.
•?Молоді люди прибирають і прикрашають територію, на якій люди живуть, садять кущі та квіти і планують доглядати їх у майбутньому.
•?Учні середньої школи працюють учителями й вихователями менших дітей, що беруть участь у позашкільній програмі, яку здійснює Дім обслуговування потреб громади.
•?Молодь забезпечує 45 дітей (з місцевих центрів опіки та безпритульних) навчальною програмою, яка передбачає заняття двічі на тиждень, проектами вивчення різних ремесел та програмою відпочинку.
•?Громадська організація готує з учнів середньої школи добровільних учителів для школярів 6-8 класів. Крім того, ці молоді люди організували клуб лідерства для обговорення проблем, що стосуються їхньої громади, там вони приймають резолюції, які потім зачитують на Молодіжній асамблеї штату.
•?На зборах місцевої молоді учні середньої школи провели навчальний семінар для інших дітей, які бажають опрацювати проекти для успішного переходу молодших учнів середньої школи у старші класи.
•?У деяких містах організовано молодіжні ради, вони обстоюють програми для молоді й консультують муніципальну раду з молодіжних проблем. Наприклад, одна комісія складається з 11 членів віком від 13 до 17 років. Молодь звітує безпосередньо перед муніципальною радою та мером. Вони мають річний бюджет у сумі 7500 доларів США, який витратили торік на організацію молодіжної конференції.
•?Місцеві компанії забезпечують молодих митців та охочу молодь фарбами з метою залучити їх до співпраці у розписі стін та мурів за місцями проживання громади.
•?Молоді люди прилучаються до діяльності місцевого притулку для молоді, готуючи там деякі страви. Потім вони вирішують зробити для притулку рекламний відеофільм. Вони пишуть сценарій, знімають фільм і налагоджують контакти з місцевою телефонною компанією, щоб тиражувати і розповсюдити його.
•?У молодіжному центрі громади молоді люди проводять час, а згодом створюють групи для реалізації своїх творчих задумів. Одного з них включають до ради директорів, і молодь відвідує школи, де організує тематичні театралізовані вистави і обговорення проблем, про які в них йдеться.

Аналогічні проекти існують і в інших розвинутих країнах. У деяких країнах у навчальних планах шкіл передбачені курси, що мають на меті сприяти формуванню ЗСЖ. У США, Канаді, Японії – це "Навчання ЗСЖ", у Фінляндії – "Формування навичок ЗСЖ", Австралії – "Навчання раціональному використанню дозвілля".

Щорічно близько 18 мільйонів дітей і підлітків США беруть участь у програмі "Тестування і нагородження", яку ініціює координаційна рада з фізкультури при Президентові країни. Медаль Президента за відповідальне ставлення до свого здоров`я отримують близько 700 тисяч школярів, які виконали відповідні нормативи після тривалих занять фізичними вправами.
У американських містах шкільні спортивні споруди завантажені заняттями з дітьми з ранку до вечора, а ввечері займаються їхні батьки, інші дорослі. Під час уікенду популярні спільні сімейні заняття. Навіть у невеличких містечках, де є 1-2 школи (школи у містечках можуть бути досить великі - понад 1000 школярів), ці споруди вражають розмірами і якістю - інколи це масштаби спорткомплексів обласних центрів України.
До того часу, як в армії США були введені єдині для всіх військовослужбовців досить жорсткі критерії фізичної підготовки, пробігти дистанцію у 5 миль були в змозі лише 3 з 100 полковників. Через три роки після введення обов`язкових нормативів виконати цю вправу могли усі 100%.
Ще одним, цікавим аспектом формування здорового способу життя за кордоном є різноманітність методів надання інформації. Наприклад, деякі молодіжні телесеріали ненав`язливо інформують про поширені життєві перебіги подій, інколи досить несприятливі для здоров`я (секс, наркотики, алкоголь, тютюн, психологічні конфлікти спілкування в сім`ї, в іншому оточенні, на роботі, під час навчання, відпочинку). Моделі поведінки героїв фільмів демонструють можливі шляхи виходу з різних ситуацій і їх позитивні і негативні наслідки для здоров`я. Фактично у прихованій формі подається інформація про ризики і переваги різних поведінкових моделей. Звичайно, художньо-естетична цінність серіалів досить дискусійна, але сам принцип подачі інформації заслуговує на увагу. До того ж неважко передбачити, що молодь, скоріше, буде дивитися саме такі серіали, ніж традиційні щотижневі телепередачі щодо проблем здоров’я.
Цікава практика ФЗСЖ у ближньому зарубіжжі. Так, у Росії діє "Школа здоров`я" Г.С. Шаталової, де навчаються за методикою системи природного оздоровлення. Ця система грунтується на науковій розробці комплексної підтримки духовного, психічного та фізичного здоров`я людини. Одним з практичних напрямів такої роботи є проведення 2-тижневої "Школи здоров`я", що проходить щорічно у Криму. 1998 року в м. Алушта ця Школа зібрала учасників віком від 20 до 70 років. Серед них були як практично здорові люди, так і ті, від кого традиційна медицина відмовилася. В різних містах Росії близько 10 років діють Школи здоров`я послідовників Г.С.Шаталової.
У Прибалтиці популярні невеличкі прибудинкові майстерні, де батьки з дітьми мають можливість щось відремонтувати, виготовити потрібні саморобні речі для сім`ї, для благоустрою домівки і прилеглої території. Там само відкриваються спортивно-оздоровчі приміщення, де батьки займаються спортом спільно з дітьми, почергово з іншими родинами.
Діяльність клубу "Babilon" у м.Вільнюсі полягає у залученні молодих людей (переважно старшокласників) до процесу соціалізації через мистецтво. Укладено угоду між клубом і школами міста (за згодою Міністерства освіти) про співробітництво. За цією угодою кожна школа має право вивільняти своїх учнів старших класів від занять на один тиждень для відвідування різних заходів цього клубу. У цей період з ними у денний час проводяться заняття за різними напрямами мистецтва: театр, малювання, фотосправа, літературна справа, хореографія тощо. В останній день цього тижня (у п`ятницю) відбувається своєрідний виступ-звіт всіх учнів за напрямами діяльності. Є у цьому клубі і заняття для постійних відвідувачів.
Постійна необхідність підвищення продуктивності праці змусила підприємців економічно розвинутих країн звернутися до проблем профілактичного оздоровлення робітників. В такі оздоровчі програми включають виробничу гімнастику, заняття фізичною культурою, нормалізацію ваги, раціональне харчування, відмову від паління та алкоголю, профілактику стресів тощо. Ці заходи виявилися досить ефективними. І як наслідок, зміцнення здоров`я стало розглядатися керівниками фірм і підприємств як складова виробництва, а інвестиції в здоров`я - надзвичайно вигідною справою.
3.2. Досвід реалізації проектів по формуванню здорового способу життя
молоді в Україні
Входження України у новий період становлення всіх сфер соціального розвитку, відновлення державності, відродження багатого культурно-історичного досвіду та традицій національного виховання висуває про
Зміст
Розділ 4. Законодавство України щодо формування здорового способу життя у молодіжному середовищі

Аналіз нормативно-правових актів світової спільноти та законодавства деяких країн Заходу щодо сприяння впровадженню здорового способу життя, а також вітчизняного законодавства з зазначеної проблеми дає підстави зробити узагальнення, що світова спільнота дедалі більше виходить з необхідності забезпечення права людини на збереження та зміцнення здоров'я. Це право передбачене Декларацією прав людини, Європейською соціальною хартією та іншими міжнародними документами. Проблема сприяння здоровому способу життя находить своє відображення у ряді спеціальних документів, що приймалися в ході регулярних міжнародних конференцій з проблем пропаганди здорового способу життя. Зокрема, це Оттавська хартія за здоровий спосіб життя, "Аделаїдські рекомендації: Політика у громадському здоров'ї", "Сандстальська угода про здорове довкілля", Джакартська декларація з питань пропаганди здорового способу життя. Вони є логічним продовженням і доповненням один одного і приймалися у зв'язку з розвитком як науково-теоретичного розуміння проблеми, так і усвідомлення широкою громадськістю необхідності активізації практичної діяльності у цьому напрямі і фактично заклали правову основу на міжнародному рівні в цій сфері життєдіяльності.
Основні ідеї, які вони містять, - це чітке усвідомлення того, що основний шлях досягнення максимально можливого здоров'я проходить через впровадження здорового способу життя та створення сприятливого навколишнього середовища, що розуміється у широкому сенсі, як соціально-економічне та фізичне оточення людини.
Інші документи підкреслюють, що лише усвідомлення цих істин як окремими особистостями, так і широкими верствами населення є необхідною, але недостатньою умовою здоров'я. Необхідні конкретні дії з боку урядів щодо забезпечення поінформованості людей (Орхуська конвенція 1998р.); встановлення довірливих стосунків між населенням та органами охорони здоров'я та фахівцями задля контролю за станом свого здоров'я, упередження захворювань та планування здоров'я (Амстердамська декларація 1994р.); запобігання поширенню та ліквідація інфекційних захворювань (програми імунізації та вакцинації населення 1991 р.); боротьба з поширенням неінфекційних хвороб (програма СІНДІ 1987 р.); викорінення шкідливих звичок та зменшення шкоди від ризикової поведінки (Європейський план дій щодо боротьби з споживанням тютюну 1987 р., Законодавча стратегія для звільнення Європи від паління, Мадридська хартія по боротьбі з споживанням тютюну 1988 р., Європейська хартія щодо алкоголю 1995 р., рекомендації щодо здійснення політики та стратегій ВООЗ/ЮНЕЙДС з профілактики та боротьби з хворобами, що передаються статевим шляхом 1997 р.); інвестицій у сферу охорони здоров'я (реформування системи охорони здоров'я) та довкілля, а також розвиток інфраструктури здорового способу життя та програми контролю щодо шкідливостей (Веронська ініціатива 1999 р., GMP 1991 р.).
У розвинутих країнах Заходу (Українським інститутом соціальних досліджень в межах українсько - канадського проекту “Молодь за здоров’я” зроблений детальний аналіз, зокрема, як це організовано в Канаді та Великобританії) сприяння здоровому способу життя є цілим напрямом правової та практичної діяльності. Причому ця діяльність направляється спеціальними документами та багатьма програмами (Хартія за пропаганду здорового способу життя - у Великобританії, програми обміну голок та зменшення шкідливостей і таке інше - у Канаді тощо).
Досвід з прийняття законодавчо-нормативних актів країнами світової спільноти вказує також на важливе значення законодавчого забезпечення активної участі громадськості - окремих осіб, громад та громадських організацій, впровадження принципу субсидіарності, надання широких можливостей місцевим органам влади у прийнятті відповідних програм і нормативних актів.
Сприяння здоров‘ю та здоровому способу життя визначене законодавством України як один з основних напрямів державної політики охорони здоров‘я, який передбачає необхідність здійснення багатосекторальної діяльності, залучення до неї держави, громади, некомерційних та комерційних неурядових організацій та індивідуумів. Пріоритети цієї діяльності в Україні в цілому співпадають з пріоритетами у цій сфері, визначеними Основами політики досягнення здоров‘я для всіх у 21 столітті у Європейському регіоні (більш детально це викладено у розділі 1). До них належать завдання щодо полегшення здорового вибору відносно харчування, фізичних вправ, сексуального життя; зменшення шкоди, що спричиняється алкоголем, речовинами, що зумовлюють залежність, і тютюном; забезпечення здорового середовища шляхом створення багатосекторальних механізмів, які дозволяють зробити більш здоровими житло, школи, робочі місця та населені пункти; створення безпечних та сприятливих фізичних, соціальних та економічних умов життя з метою забезпечення здоров‘я молоді тощо. Далі в цьому розділі викладено аналіз основних складових законодавства України, що забезпечують реалізацію політики сприяння здоров’ю та формування здорового способу життя, зокрема серед дітей та молоді.
4.1. Загальні підходи до визначення політики сприяння здоров‘ю
та здоровому способу життя в законодавстві України
Концепція здорового способу життя як засобу збереження і поліпшення здоров’я населення не є новою для України. Вона розроблялася ще за часів СРСР, а також з початку 90-х років уже в незалежній Україні1. Наявність певного позитивного досвіду у цій сфері діяльності констатувалася на Міжнародній конференції з первинної медико-санітарної допомоги, що відбулася в Алма-Аті 1978 року. Нормативно-правове поле у сфері сприяння впровадженню здорового способу життя ґрунтувалося як на законодавчих актах та рішеннях Уряду, так і на постановах КПРС. Зокрема, у другій половині 80-х років було прийнято ряд рішень щодо боротьби з пияцтвом. Під тиском партійних та комсомольських органів (керівних органів єдиної молодіжної організації) створювалися товариства тверезості. Але ці заходи, що нерідко набували викривлених форм, були не стільки ефективними, скільки привернули увагу до проблеми індивідуальної відповідальності за власне здоров’я та необхідності впровадження нових стратегій з метою поліпшення здоров’я населення.
Нормативно-правова база галузі охорони здоров’я, що, безумовно, пов’язана з проблемами здорового способу життя, вже не раз підлягала перегляду: з прийняттям Конституцій 1936, 1978, 1996 років, “Основ законодавства України” 1992 року та інших законів. На даний період проведені аналіз та первинна експертиза більш ніж двох тисяч нормативних актів Уряду України з охорони здоров’я, починаючи з 1919 року2. Складені і видані переліки діючих наказів МОЗ УРСР та МОЗ України і тих, що втратили чинність, перелік наказів МОЗ СРСР, які застосовуються в Україні, перелік наказів колишнього МОЗ СРСР, що втратили чинність (або не застосовуються) на території України3.
Нові підходи у сфері охорони здоров’я лягли в основу Комплексної програми профілактики захворювань і формування здорового способу життя населення, що була затверджена постановою Ради Міністрів України від 7 грудня 1989 р. № 305. Її виконання розраховувалося до 2000 року. Подібні програми розроблялися і впроваджувалися на рівні відомств та адміністративних територій, підприємств та організацій4. Їх виконання стримувалося відсутністю необхідного фінансування, а подальша трансформація українського суспільства призвела до появи інших законодавчо-нормативних документів у цій сфері діяльності. Наприклад, Законом “Про фізичну культуру і спорт”, прийнятим у грудні 1993 р. визначалося, що Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя. І основними напрямами впровадження фізичної культури є фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток масового фізкультурно-спортивного руху. Але цим та іншими законами врегульовувалися окремі сфери життєдіяльності і частина з них торкалися лише певних аспектів здорового способу життя.
Окремого законодавства про сприяння здоровому способу життя в Україні немає. Відповідні правові норми щодо цього містяться у нормативно-правових актах, що належать до різних галузей законодавства. У зв’язку з цим постає необхідність провести комплексний аналіз законодавчо-нормативного забезпечення сприяння впровадженню здорового способу життя в Україні.
Застосування навичок здорового способу життя принципово вимагає свідомого ставлення кожного конкретного індивіда до власного здоров’я, до необхідності його збереження та зміцнення. Примусити людину дотримуватися тих чи інших навичок в обов’язковому порядку держава практично не в змозі, оскільки такий примус певною мірою може розглядатися, як втручання у особисті права індивіда.
Однак держава за допомогою раціонально побудованого законодавства може створити умови, що сприятимуть створенню у членів суспільних відносин мотивацій для певних видів діяльності чи поведінки, які передбачають застосування навичок здорового способу життя і тим самим сприяють охороні здоров’я як на індивідуальному, так і на популяційному рівнях. Наприклад, такі умови мають передбачати забезпечення відповідної поінформованості членів суспільства, формування відповідного освітнього рівня населення, забезпечення фізичної та економічної доступності товарів та послуг, використання яких сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, формування моральної та економічної зацікавленості людей вести здоровий спосіб життя тощо.
Здоров‘я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ особи. Статтею 3 Конституції України здоров`я людини, як і її життя, особиста честь і гідність, недоторканність та безпека, визначене найвищою соціальною цінністю. Згідно із статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я.
У статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров‘я6, що після Конституції є другим за юридичною вагою правовим актом у цій сфері, здоров`я визначається як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Отже, можна говорити про те, що у національне законодавство України практично імплементоване (впроваджено) визначення здоров‘я, прийняте ВООЗ7.
Зазначеним законодавчим актом поняття “охорона здоров`я” визначається як система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя (стаття 3 Основ).
Що стосується змісту права на охорону здоров`я, то він визначений статтею 6 Основ законодавства про охорону здоров`я. В контексті українського законодавства це право, зокрема, передбачає:
•?життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення), який є необхідним для підтримання здоров`я людини;
•?безпечне для життя і здоров`я навколишнє середовище;
•?безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
•?доступну кваліфіковану медичну допомогу;
•?безперешкодне отримання інформації про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику, їх ступінь та шляхи запобігання захворюванням;
•?можливість об`єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров`я;
•?можливість участі в управлінні охороною здоров`я через своїх представників, делегованих до виборних органів влади та самоврядування;
•?правовий захист від будь-яких форм дискримінації, пов`язаних з станом здоров`я;
•?відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди.
Основними принципами охорони здоров‘я в Україні згідно із статтею 4 Основ законодавства про охорону здоров`я є:
•?визнання охорони здоров`я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу;
•?дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій;
•?гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими та індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
•?рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров`я;
•?наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
•?орієнтація на сучасні стандарти здоров`я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом;
•?попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров`я;
•?багатоукладність економіки охорони здоров`я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
•?децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров`я.
Слід наголосити на тому, що Основи законодавства України про охорону здоров‘я не лише дають визначення основних понять, змісту права на охорону здоров‘я та її принципів, а й водночас встановлюють певні обов‘язки для суспільства, держави та особи.
Основи законодавства України про охорону здоров‘я регулюють також основи організації управління охороною здоров‘я, яким присвячено розділ III вказаного законодавчого акта. Зокрема, він містить статті щодо визначення порядку формування та реалізації державної політики охорони здоров‘я; необхідності забезпечення її фінансовими та матеріально-технічними ресурсами із залученням держави, місцевого самоврядування, страхових фондів, комерційного сектора та благодійних організацій; необхідності запровадження податкових та інших пільг в галузі охорони здоров‘я; державного нагляду та участі громадськості в охороні здоров‘я тощо.
Слід наголосити, що Основи законодавства України про охорону здоров‘я містять у собі окремий розділ IV, який називається “Забезпечення здорових і безпечних умов життя”. У свою чергу цей розділ складається з статей, що стосуються підтримання необхідного для здоров`я життєвого рівня населення; забезпечення охорони навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров‘я людини; забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів; створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку; запобігання інфекційним захворюванням; проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов‘язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих; сприяння здоровому способу життя населення.
Як видно з аналізу міжнародних підходів до розробки й впровадження політики сприяння здоров‘ю та пропаганди здорового способу життя (див. розділ 1, параграф 1.1), Основи законодавства України про охорону здоров‘я в загальному вигляді охоплюють практично весь спектр необхідних стратегій у цій сфері, трактуючи здоров‘я, охорону здоров‘я та здоровий спосіб життя як багатосторонні поняття і проблеми, що потребують при їх розв‘язанні багатосекторального комплексного підходу. Цей документ встановлює цілком адекватне міжнародним підходам розуміння здоров‘я, охорони здоров‘я, права на охорону здоров‘я та здорового способу життя, використовуючи при цьому як основний елемент багатофакторність етіології більшості захворювань і необхідність боротьби з ними на індивідуальному, сімейному та суспільному рівнях.
Додаткове, більш детальне регулювання основних аспектів сприяння здоров‘ю та впровадженню здорового способу життя забезпечується цілим рядом інших законодавчих актів та нормативних актів Президента та Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади.
Зокрема, важливе значення для вирішення проблеми здорового вибору має Закон України “Про рекламу”, прийнятий Верховною Радою України у 1996 році8. Цим Законом серед інших загальних обмежень рекламної діяльності забороняється подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки (стаття 8). Крім того, стаття 11 цього Закону встановлює вимоги щодо поширення соціальної рекламної інформації. Соціальна реклама визначається як інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. Підкреслюється, що в такій рекламі не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники; особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність щодо виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, передачі свого майна (в тому числі коштів) іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, користуються пільгами, передбаченими законодавством про благодійну діяльність; розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами. Стаття 19 Закону встановлює обмеження щодо реклами, розрахованої на неповнолітніх. Зокрема, нею забороняється реклама з використанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для придбання або споживання неповнолітніми; реклама, яка використовує легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх; реклама з використанням справжньої або іграшкової зброї. Встановлено, що реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій.
Не менш важливим є Закон “Про благодійництво та благодійні організації”, прийнятий 16 вересня 1997 року9, стаття 4 якого одним з основних напрямів благодійної діяльності визначила сприяння розвитку охорони здоров‘я, масової фізичної культури, спорту та туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування. Закон також визначає, що фізичні та юридичні особи, які віддають частину своїх прибутків, заощаджень або майна на благодійну діяльність, відповідно до законодавства користуються податковими та іншими пільгами, а благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів.
Важливим документом є Указ Президента України від 27 квітня 1999 року “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя”, яким затверджено основні напрями державної діяльності у зазначеній сфері, утворено всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян10. Даним Указом встановлено, що розбудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укорінення в суспільній свідомості загальнолюдських моральних цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кожного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового способу життя. При цьому діяльність органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, навчальних, культурно-просвітницьких закладів у даній сфері повинна бути зосереджена на таких напрямах:
1) утвердження в масовій свідомості громадян історично притаманних українському народові високих моральних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини;
2) сприяння ствердженню соціального оптимізму у світоглядних настановах населення;
3) забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патріотизму, високої політичної культури та трудової моралі, використання енергії та зусиль громадян у суспільно корисних справах;
4) запобігання негативному впливу на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, пропагує наркоманію, пияцтво, алкоголізм та тютюнопаління, випадкам девіантної та антисоціальної поведінки;
5) впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості;
6) надання комплексної соціально-психологічної допомоги найменш захищеним верствам населення.
На виконання даного Указу Президента Кабінетом Міністрів України розроблено Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, яка затверджена постановою Уряду від 15 вересня 1999 року №169711. Серед інших цей документ містить розділ “Формування здорового способу життя”, яким передбачено заходи, спрямовані на реалізацію напрямів діяльності, передбачених вказаним актом Президента.
Важливим документом є наказ Міністерства охорони здоров‘я України від 5 січня 1999 року №1 “Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров‘я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення”12. В ньому наведено аналіз результатів діяльності органів та закладів охорони здоров‘я України у вказаній сфері та проблем, що її супроводжують, робота з формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення визначається як одне з основних завдань органів і закладів охорони здоров‘я. Науково-методичним центром з вказаних питань визначено Український науково-дослідний інститут громадського здоров‘я, у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров‘я, що є основними установами у мережі закладів охорони здоров‘я, відповідальними за роботу з формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення. Наказ вимагає від керівництва місцевих органів охорони здоров‘я залучення до здійснення вказаної роботи медичних працівників усіх спеціальностей, забезпечення координації діяльності по формуванню здорового способу життя та гігієнічному вихованню населення інших секторів. Крім того, наказом затверджено наведені у додатках до нього Типове положення про центр здоров‘я (вказані заклади існують на національному, обласному, міському (у великих містах) та районному рівнях); Орієнтовний мінімальний перелік форм і засобів гігієнічного виховання, що мають використовуватися в роботі органів та різних типів закладів охорони здоров‘я; Функції головних спеціалістів органів охорони здоров‘я з питань формування та зміцнення здоров‘я, гігієнічного виховання населення; Функції фахівців науково-дослідних закладів (центрів), медичних і фармацевтичних навчальних закладів з питань формування та зміцнення здоров‘я, гігієнічного виховання населення.
Виходячи з регіональних завдань щодо сприяння здоровому та протидії нездоровому способу життя, визначених Основами політики досягнення здоров‘я для всіх у 21 столітті у Європейському регіоні, звернемося до аналізу деяких законодавчих та нормативних актів України, що пов‘язані з регулюванням таких проблем, як полегшення здорового вибору відносно харчування, фізичних вправ, сексуального життя; зменшення шкоди, що спричиняється алкоголем, речовинами, що зумовлюють залежність, і тютюном; забезпечення здорового середовища шляхом створення багатосекторальних механізмів, які дозволяють зробити більш здоровими житло, школи, робочі місця та населені пункти; створення безпечних та сприятливих фізичних, соціальних та економічних умов життя з метою забезпечення здоров‘я молоді.
4.2. Законодавство України і проблема полегшення здорового вибору відносно харчування
На конкретний вибір споживачами тих чи інших продуктів харчування можна впливати самими різноманітними методами. При цьому необхідно використовувати всі ланки харчового ланцюга для виробництва продуктів, що сприяють здоровому харчуванню, привабливих за зовнішнім виглядом, помірних за ціною й таких, що активно рекламуються на ринку. При цьому має також забезпечуватися постійний контроль за якістю та безпекою продуктів для здоров‘я, відповідністю їх гігієнічним стандартам.
Для забезпечення виконання цих стратегічних вимог в Україні створено відповідну законодавчу базу, яка продовжує розвиватися і в даний час. Зокрема, 27 грудня 1997 року було прийнято Закон “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”13. Даний Закон основними засадами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини визначив пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її права на належну якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини; створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів і продовольчої сировини; державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, ввезенням в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування; стимулювання впровадження нових безпечних науково обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів; підтримку контролю якості харчових продуктів з боку громадських організацій; встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за забезпечення їх належної якості та безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, транспортування, зберігання та реалізації, а також за реалізацію цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.
Зміст
Розділ 5. Основні підсумки, рекомендації та актуальні заходи у сфері соціальної політики щодо формування здорового способу життя молоді

Через те, що спосіб життя є однією з детермінант здоров`я людини, постає питання, чи можливо шляхом прийняття відповідних законів викликати зміни в поведінці людей, які в результаті призведуть до масштабних соціальних змін. Однак при цьому паралельно виникає ряд питань етичного характеру щодо меж ролі законодавства в сфері сприяння здоров`ю. За словами професора J.Martin1, необхідно встановити рівновагу між законодавчими заходами та повагою до свободи особи. Необхідно зберегти принцип вільної визначеності для кожної людини. Однак безвідповідальна поведінка людини може призвести до того, що вона стане соціальним тягарем, на який витрачаються кошти (наприклад, сильне паління та вживання алкоголю, що призводять до хронічних захворювань), або який несе в собі небезпеку для інших (пасивне паління, керування автомашиною під впливом алкоголю тощо). В житті людина змінює моделі своєї поведінки внаслідок різних впливів з боку суспільства чи сім`ї, чи друзів, чи комерційної реклами. Тому питання полягає не в тому, чи впливати на поведінку людини, а в тому як встановити справедливий баланс цих впливів.
Вочевидь, законодавство має відображати відповідальність уряду за сприяння здоров`ю та профілактику захворювань. Законодавчим шляхом можуть прийматись урядові та добровільні програми/заходи з охорони здоров`я, вестись пропаганда здорового способу життя та формуватись сприятлива для його запровадження громадська думка. Законодавча політика у цій сфері має передбачати поєднання освітніх, примусових та заохочувальних заходів, охоплюючи, наприклад, закони, що забороняють деякі види поведінки, що вважаються ризиками для здоров`я (наприклад, невикористання ременів безпеки під час їзди на автомашині); закони, що стимулюють здоровий спосіб життя (наприклад, через податкові пільги або зміни у структурі страхових тарифів); законодавство, що підтримує урядову політику освіти населення з питань охорони здоров`я. Крім того, уряд може залучатися до заходів щодо підтримки незалежних приватних та неурядових установ, що займаються питаннями охорони здоров`я. Перед тим, як запроваджувати певні заходи, спрямовані на поліпшення здоров`я населення, необхідно переконатися, що населення зрозуміє цінність цих заходів. Покладання уряду на громадську думку може в значній мірі сприяти більшій готовності населення сприйняти нові закони та їх впровадженню. Роль громадської думки в досягненні цілей громадського здоров`я вказує на важливість інформаційно-освітніх програм для різних груп населення та необхідність участі населення в законодавчому процесі з питань охорони здоров`я.
Значну користь для формування здорового способу життя можна отримати шляхом раціонального використання нововведень в області інформації та інформаційних технологій, які, зокрема, спрямовані на молодь та підлітків. Це потребує також залучення вчителів, керівників спортивних та розважальних установ. Іншими словами, законодавство має сприяти створенню та реалізації цілісної, скоординованої соціальної заохочувальної програми. Така солідарність може привести до реальних успіхів в формуванні здорового способу життя, якщо місцеві органи влади візьмуть на себе забезпечення персоналом, матеріальними та фінансовими ресурсами2.
У звіті ВООЗ про здоров‘я у світі 1997 року як пріоритетна зона міжнародної діяльності в цьому напрямі була виділена постійна широкомасштабна міжнародна кампанія щодо заохочення здорового способу життя з акцентом на здоровому розвитку дітей та підлітків (включаючи питання харчування, фізичного розвитку, паління тощо), а також впровадження політики підтримки здоров`я населення разом з прийняттям відповідних законів3.
Існуючі медичні доктрини передбачають досягнення здоров’я двома шляхами: прямим - через відтворення, збереження і укріплення здоров’я і зворотним - через лікування хвороб4. Основний кадровий, фінансовий і матеріальний потенціал вітчизняної системи охорони здоров’я сконцентрований у другому напрямі. Але практичний досвід набутий нашою країною та розвинутими країнами світу вказує на хибність цього шляху. Адже навіть розвинуті, всебічно забезпечені системи охорони здоров’я не в змозі протистояти способом лікування поширенню неінфекційних захворювань. Про це ще більш красномовно свідчить динаміка захворювань та стан здоров’я населення в країні.
Тобто за умов, що склалися, доцільно змінити підходи до вирішення проблем здоров’я. Поряд з клінічною направленістю медицини і класичною профілактикою (запобігання окремих захворювань, своєчасною їх діагностикою, профілактикою ускладнень, рецидивів, інвалідності тощо) набуває актуальності необхідність сконцентрувати головну увагу на активній профілактиці (підтримка первинного рівня і укріплення здоров’я на основі коригування способу життя і оздоровчих заходів, управління здоров’ям та його конструюванням). Реалізація нової концепції охорони здоров’я полягає в створенні сприятливого середовища і формуванні відповідної поведінки людини5.
Відповідальність за здоров’я доцільно розділити на три рівня: державний, закладів охорони здоров’я та індивідуальний. Безумовно, що вони є взаємопов’язаними та взаємообумовленими.
Держава, її органи та відомства, поряд з іншими, мають вирішувати завдання, пов’язані з законодавчо-нормативним забезпеченням формування здорового способу життя. Держава має створити таке правове поле, яке стимулювало б через освіту та доступну інформацію, а також методами примусу та заохочення відповідну діяльність закладів охорони здоров’я та ведення здорового способу життя окремими особистостями. Особистість, сім’я, окремі групи населення мають свій набір цінностей, в структурі яких здоров’я займає одне з провідних місць. Але уявлення про здоровя найчастіше повязане з відсутністю хвороб. Населення, вочевидь, в якійсь мірі змінить своє ставлення до здоров’я тоді, коли питанням формуванню здорового способу життя буде приділятися відповідна увага від надання необхідних знань до забезпечення можливостей.
Сприяння впровадженню здорового способу життя в молодіжне середовище передбачає наявність гарантій фізичного здоров'я суб'єктів; можливості реального втілення задекларованих державою прав, свобод та обов'язків; наявність засобів судового захисту прав та свобод; формування усвідомленого ставлення до права та приписів; наявність засобів відповідальності, що забезпечують відновлення порушених прав та реалізацію санкції правової норми. Тобто активна правова позиція молоді безпосередньо впливає на впровадження здорового способу життя, а в її формуванні важливе значення має відповідність законодавства держави міжнародно-правовим стандартам.
Міжнародне співробітництво держав у галузі прав людини відбувається у формі прийняття певних стандартів стосовно змісту правового статусу індивіда та прийняття державами зобов’язань дотримуватись цих стандартів у своєму внутрішньому законодавстві і у повсякденній діяльності. Міжнародне товариство у рамках Організації Об’єднаних Націй виробило ряд документів (декларації, пакти, договори), які містять у собі норми, що стосуються як питань прав людини взагалі, так і права на збереження та поліпшення здоров’я зокрема.
Перший з цих документів – Загальна декларація прав людини, була затверджена і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Пізніше приймались й інші документи і, насамперед, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (обидва датуються 19 грудня 1966 р.). Названі три міжнародно-правові акти прийнято називати “Хартією прав людини”. Юридична сила документів, що входять до неї, різна. Загальна Декларація прав людини містить у собі норми-рекомендації, тобто закріплені в ній положення бажані, але не обов’язкові для держав – членів ООН. Норми поведінки, що закріплені у Пактах, які по сутності своїй є міжнародними договорами, вважаються обов’язковими для держав, що приєдналися до них. Так, у статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права сформульоване право на фізичне та психічне здоров'я: "...кожний має право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я"6.
Засоби щодо втілення положень Пактів у життя містяться як в самих Пактах, так і в окремому документі – факультативному протоколі до Пакту про громадянські та політичні права.
Крім цих документів існує ряд договорів, конвенцій, протоколів, які мають на меті закріплення співробітництва держав у боротьбі з масовими порушеннями прав людини (наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), у захисті прав окремих категорій індивідів (наприклад, Декларація прав дитини) та співробітництва держав у питаннях правового статусу індивідів (наприклад, Конвенція про статус біженців). Крім вищезгаданого Пакту та вказаних документів питання охорони здоров'я розглянуті у багатьох інших нормативних актах. Зокрема, у документах Всесвітньої Медичної Асоціації: "Дванадцять принципів організації охорони здоров'я для будь-якої системи охорони здоров'я" (1983 р.), "Положення про генетичне консультування та генну інженерію" (1987 р.), "Положення про доступність медичної допомоги" (1988 р.), "Положення про професійну відповідальність лікарів при лікуванні хворих на СНІД" (1988 р.), "Положення про політику в галузі дитячого здоров'я" (1987 р.), Декларація стосовно прав лікарів у вирішенні екологічних та демографічних проблем (1988 р.), "Положення про захист прав і конфіденційність пацієнта” (1993 р.), Резолюція про відношення лікарів до проблеми трансплантації (1994 р.), "Положення про безпеку робочого місця” (1993 р.) та інших; Конвенціях Всесвітньої Асоціації психіатрів: "Положення про права та юридичний захист психічно-хворих" (1989 р.), Документах Ради Європи: Резолюція про приведення у відповідність законодавства держав - учасниць з питань трансплантації матеріалів організму людини (1978 р.), Принципи проведення медичних досліджень на людях (1990 р.) тощо7.
Україна підписала і ратифікувала практично всі документи, що стосуються прав людини і громадянина.
У 80-х роках ВООЗ була створена одна з найбільш активних програм "Загальнонаціональна програма інтегрованої профілактики неінфекційних захворювань - СІНДІ" (The Countrywide Integrated Noncommunicable Disease Intervention programe - CINDI). Основний протокол Програми і практичні настанови були прийняті у 1987 р. і переглянуті у 1994 р.
Головною метою програми СІНДІ є поліпшення здоров'я населення за рахунок зниження захворюваності, інвалідності і смертності завдяки профілактиці і контролю за факторами ризику, котрі є спільними для більшості хронічних неінфекційних захворювань.
Перед програмою стоять п'ять практичних завдань.
Перша - добитися скоординованого підходу до профілактики з метою скорочення поширення неінфекційних захворювань.
Друга - інтенсифікувати пропаганду здорового способу життя з виробленням комплексного підходу до освіти населення, широко використовувати засоби масової інформації.
Третя - укріпляти первинну ланку охорони здоров'я кадрами і ресурсами, необхідними для здійснення медико-санітарної просвіти населення, виявлення і лікування хворих на неінфекційні захворювання, розробити нові підходи до збереження здоров'я створити інформаційну підтримку для здійснення і моніторування програми.
Четверта - сприяти проведенню наукових досліджень у сфері профілактики, моніторування і контролю неінфекційних захворювань.
П'ята - оцінити результати програми шляхом заміру і відслідковування за відповідними показниками здоров'я у популяції, а також за посередництва зворотного зв'язку для її подальшого вдосконалення.
Україна зробила заявку на участь у програмі, представивши результати накопиченого досвіду з профілактики неінфекційних захворювань, наявні навички для виконання роботи і план проведення програми в країні як для демонстраційних проектів, так і у загальнонаціональному масштабі. При цьому була проаналізована ситуація і національні тенденції з допомогою офіційних статистичних та інших опублікованих матеріалів, а також проведені спеціальні популяційні дослідження. Рада директорів СІНДІ назначила робочу групу для об'єктивної оцінки ситуації у країні і за її поданням, а також на основі звіту країни прийнято рішення щодо прийняття України в сім'ю СІНДІ. Офіційну домовленість МЗ України з ВООЗ було підписано у 1994 році. Базовими документами являються "Протокол СІНДІ-України" 1994 року і наказ МЗ України від 30.05.1995 року щодо виконання програми СІНДІ. Цим документом затверджена Координаційна Рада по управлінню програмою і визначені відповідні заклади8.
Сучасність пред'являє вимоги повного співвідношення національного законодавства нормам та принципам, закріпленим Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Разом з тим необхідно визначити допустимі форми і методи реалізації цих норм і принципів, врахувавши особливості розвитку нашої країни9.
Формування здорового способу життя молоді пов’язується з багатьма чинниками, в тому числі з комплексом факторів правового характеру. Умовно їх поділяють на дві групи:
І. Фактори об’єктивного характеру (загально-правові фактори), що сприяють створенню системи законодавства, яка реально забезпечує сприятливі умови щодо розвитку молоді. Основними серед них є:
•?розвиненість системи законодавства;
•?узгодженість правових приписів;
•?зрозумілість текстів нормативних актів для населення;
•?відповідність законів об’єктивним умовам функціонування суспільства;
•?наявність реальних засобів захисту прав особи у суспільстві та державі;
•?високий рівень моральності права;
•?підвищення соціальної справедливості суспільних відносин;
•?причетність широких верств молоді до управління державою;
•?фактична рівноправність громадян перед законом;
•?реальність соціальних гарантій права (забезпеченість молоді роботою, доступність освіти, культури, медичного обслуговування, житла);
•?досягнення вільного та всебічного розвитку молоді.
ІІ. Фактори суб’єктивного характеру (спеціально-правові фактори), що сприяють конкретизації правових приписів стосовно певного суб’єкта, створюючи умови реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Серед них:
•?правильна правова орієнтація та поважне ставлення молоді до закону;
•?знання закону через юридичний всеобуч;
•?усвідомлений вибір правомірних варіантів поведінки;
•?поважне ставлення до правоохоронних органів та громадських організацій, які захищають законні права та інтереси громадян;
•?почуття особистої відповідальності та усвідомлення невідворотності кари за правопорушення;
•?критичне ставлення до порушень і порушників закону;
•?формування впевненості у необхідності права для нормальної життєдіяльності суспільства;
•?усвідомлена звичка дотримуватись закону;
•?наявність реальних можливостей щодо реалізації суб’єктивних прав без порушень закону;
•?наявність засобів відповідальності, що виконують не лише превентивну, а й правопоновлюючу функцію.
В Україні відсутні концепції розвитку медичного права та законодавчого забезпечення здорового способу життя, що дали б змогу визначати загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів. Теоретична основа розвитку медичного права в Україні визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони здоров'я, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та впровадження. Стовбуром "правового дерева" має стати чинний Закон України "Основи законодавства про охорону здоров'я громадян України" - це свого роду "Медична конституція України", комплексний закон, який визначає загальні засади охорони здоров'я і буде як основа утримувати на собі всю систему правотворчості.
Медичне право сьогодні - це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба у забезпеченні збереження та відтворення здоров'я нації.
Джерелами, тобто нормативно-правовими документами, в яких існує "медичне право", виступають закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства охорони зоров'я України (як прийняті самостійно, так і спільно з іншими міністерствами і відомствами), рішення місцевих рад народних депутатів. Таким чином, "медичне право" - це комплексний інститут права, який об'єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони здоров'я. "Медичне право" об'єктивно існує і реалізується у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права10.
Отже, специфіка законодавства у галузі охорони здоров'я полягає у його комплексному характері. До його складу входять правові норми різної галузевої приналежності: конституційного, цивільного, кримінального, трудового, адміністративного, фінансового та інших галузей права. Формування ринкових відносин вимагає, з одного боку, звуження сфери державного регулювання, розширення зон, вільних від прямого юридичного втручання держави, а з іншого - створення нових механізмів соціального захисту прав та інтересів медичних працівників і пацієнтів зокрема, так і всього населення взагалі. У правовій державі має створюватись "правова" медицина і правова система охорони здоров'я громадян.
Аналіз історії формування сучасних демократичних правових систем світу вказує на те, що акти законодавства тим ефективніші, чим краще втілюють у себе природні права, фінансові, фізіологічні можливості і потреби людини. Реалізуючи цю ідею, законодавство таких країн засновувалося на таких принципах:
- принцип субсидіарності, тобто сприяння забезпеченню (в тому числі і у галузі медичних послуг) власними коштами громадян, тими хто їх має;
- принцип соціальної (передусім медичної) допомоги тим, хто через фізіологічні, психологічні та фінансово-соціальні обмеження не здатний до забезпечення (малолітній або похилий вік, інвалідність, відсутність підтримки з боку батьків, дітей і таке інше);
- принцип різноманітності учасників допомоги у сприянні забезпеченню людей.
Втілення у законодавство про охорону здоров'я України вказаних принципів пов'язане з певною його структуризацією, тобто з його внутрішнім упорядкуванням. Будь-яка система законодавства, в тому числі і про охорону здоров'я, як підсистема загального законодавства передбачає ієрархію норм права, або, інакше кажучи, залежність одних законів від інших. Порушення цієї взаємозалежності призводить до втрати її дієвості, ефективності. Без урахування принципу взаємовідповідності законів законодавство про охорону здоров'я приречене на неефективність з моменту його прийняття11.
Таким чином, розвинена, систематизована і прозора законодавчо-нормативна база щодо сприяння здоровому способу життя уже сама по собі є потужним пропагандистським засобом збереження та зміцнення здоров’я і повинна б формуватися на основі таких принципових підходів:
??найголовнішим з них має бути усвідомлення того, що альтернативного шляху збереження та поліпшення здоров’я населення, як через впровадження здорового способу життя не існує;
??законодавчо-нормативна база має узгоджуватися з підходами та вимогами міжнародної спільноти у цій сфері життєдіяльності;
??впровадження здорового способу життя має грунтуватися на розвиненій законодавчій базі та на верховенстві права;
??законодавча база стосовно здорового способу життя має бути на чільному місці у ієрархії права у відповідності до того місця, яке займає здоров’я у ієрархії загальнолюдських цінностей.
Очевидним є те, що деякі положення національного законодавства України, які прямо чи опосередковано стосуються регулювання цих проблем, потребують певного вдосконалення з метою врахування міжнародних підходів. Актуальність такого вдосконалення зумовлена також необхідністю реалізації Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року №1496.
Практична діяльність та дослідження спеціальної літератури свідчать, що розвиток правових основ охорони здоров'я на сьогодні недостатньо відповідає потребам галузі12.
Зокрема, доцільним було б ввести до складу чинних Основ законодавства України про охорону здоров‘я (або передбачити в майбутньому в окремому спеціальному законі про контроль над тютюном) норми, що повинні визначити право людини на вільні від тютюнового диму громадські місця і правові механізми реалізації цього права. Доцільним було б також повернутися до внесення відповідних змін у Закон України “Про рекламу”, які б забезпечили повну заборону (а не лише певні обмеження, як це має місце в даний час) реклами тютюнових виробів, а також заборону спонсорської підтримки з боку тютюнової промисловості.
Актуальною є також необхідність прийняття парламентом спеціального закону, який би встановлював спеціальний збір на прибутки, отримані від продажу тютюну та алкоголю, кошти з якого повинні спрямовуватися на фінансування охорони здоров‘я, передусім заходів по боротьбі з тютюнопалінням та зловживанням алкоголем. Заслуговують на увагу вищого законодавчого органу України й деякі інші стратегії, передбачені міжнародними документами щодо визначення політики боротьби з тютюном та зловживанням алкоголем.
У сфері законодавчого врегулювання заходів по боротьбі з хворобами, що передаються статевим шляхом, слід звернути увагу на необхідність відміни деяких діючих норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, які не сприяють конфіденційності та добровільному зверненню за медичною допомогою тощо.
Разом з тим не менш актуальною й болючою є проблема забезпечення виконання вимог діючого законодавства щодо сприяння здоров‘ю та здоровому способу життя з боку всіх суб‘єктів суспільних відносин - органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, громадських організацій та окремих громадян.
Очевидно, що досить широка нормативна база, яка напрацьована і є чинна в Україні є неефективною через невиконання діючих законів. Причина криється у недосконалості необхідних механізмів їх впровадження і, перш за все, фінансовому забезпеченні.
Вважається за доцільне, за прикладом деяких країн, прийняття загальнодержавного правового акту, який підкреслив би важливість впровадження здорового способу життя, в комплексі привернув увагу до проблем, вирізнив би відповідні нормативно-правові акти, сприяв би їх доповненню і систематизації.
В процесі оновлення та реформування законодавства України щодо сприяння здоровому способу життя слід враховувати різні чинники і явища, пов'язані із захистом права кожного на досягнення максимально можливого здоров'я.
По-перше, повинні бути прийняті до уваги існуючі міжнародно-правові стандарти стосовно захисту права людини на життя та забезпечення здоров'я.
По-друге, недоцільно скасовувати ті закони і норми, права, які витримали перевірку часом, - зміни повинні відбутись поступово.
По-третє, досвід попередньої законотворчості свідчить, що нові закони досягають своєї мети лише за умови стабілізації економіки. В іншому разі невідворотними будуть нескінченні зміни та доповнення до них.
Отже, очевидно, що необхідно доопрацьовувати наявну законодавчу базу аж до комплексного забезпечення діяльності щодо впровадження здорового способу життя таким чином, щоб вона забезпечила еволюційний перехід до нових форм і методів здійснення державної політики в сфері охорони здоров'я і враховувала б необхідність широкої інтеграції нашої країни у міжнародну діяльність як з питань охорони здоров'я, так і з питань захисту прав людини13.
Формування здорового способу життя як складова соціальної політики має будуватися на восьми основних стратегіях ФЗСЖ:
1. Освіта про здоров`я;
2. Інформованість про здоров`я;
3. Розвиток свідомості і активності осіб і громад;
4. Розвиток і досягнення змін в організаційному забезпеченні діяльності з проблем здоров`я (державна політика);
5. Формування громадської політики здоров`я;
6. Відстоювання прав на ЗСЖ окремих осіб, соціальних груп, громад;
7. Міжгалузева співпраця (співпраця різноманітних державних і громадських інституцій, установ, закладів, товариств, спілок, агенцій, фірм тощо на засадах взаємного партнерства), яку ініціюють зацікавлені сторони, керуючись принципом посередництва між різними структурами;
8. Само- та взаємодопомога (умова їх здійснення - наділення з боку ініціаторів ФЗСЖ здатністю і навичками до цих дій певних осіб, груп, громад).
Найбільш вдалими вважаються ті проекти ФЗСЖ, які в змозі об`єднати усі вісім стратегій. Але у реаліях українського суспільства це досить складне завдання, тому діє такий принцип: чим більше стратегічних напрямків може інтегрувати проект, тим більш ефективним буде його результат.
Аналіз існуючих заходів спрямованих на формування здорового способу життя молоді, що був проведений Українським інститутом соціальних досліджень в межах українсько-канадського проекту “Молодь за здоровя”, дозволяє визначити найбільш актуальні і пріоритетні напрями у розвитку та впровадженні програм, орієнтованих на молодь:
підготовка фахівців, навчання широкого? кола спеціалістів, які працюють з молоддю, в сфері охорони здоровя, освіти, інформаційних технологій, розваг тощо;
впровадження системи консультування? батьків та сімей з питань родинних конфліктів, взаємин між поколіннями, витоки конфліктів у сімї;
зміна шкільної програми з фізичної? культури і впровадження шкільного курсу валеології, пошук привабливих, неординарних форм впливу на учнівську молодь;
розробка інформаційно-освітніх програм,? тренінгів, шкіл тощо та матеріалів (від посібників до буклетів і листівок), орієнтованих як на широкий загал, так і на цільові групи;
створення інформаційно-ресурсних центрів з? питань здорового способу життя;
залучення ЗМІ для формування усвідомлення? та потреб самозахисту власного здоровя людини на систематичній основі;
використання можливостей громад, виявлення? груп молоді, яка веде нездоровий спосіб життя й руйнує власне здоровя, яка знаходиться поза нормативним процесом соціалізації, пошук форм та методів роботи з цим контингентом;
розвиток різноманітних форм? консультування, тестування та допомоги на базі Центрів соціальних служб для молоді;
розробка і впровадження комплексних? міжгалузевих програм формування ЗСЖ молоді;
підтримка ініціативних молодіжних проектів? у будь-якій сфері життєдіяльності молодих людей, використання методики “рівний-рівному”;
привернення уваги до тематики ЗСЖ молоді? під час проведення масових заходів;
залучення недержавних організацій до? широкого поля діяльності у сфері формування здорового способу життя дітей та молоді;
активізація позашкільної роботи та роботи? під час шкільних канікул;
постійний моніторинг політики формування? здорового способу життя та оцінка ефективності заходів.
1 Martin J. The proper use of legislation in the promotion of health and prevention: experiens and appraisal of a public health physician. In: Health legislation at the dawn of the XXIst century/ International Digest of Health Legislation, special issue. - 1998. - Vol. 49, № 1, - Р.179-206.
2 Pinet G. Health challenges of the 21st century: a legislative approach to health determinants // Health legislation at the dawn of the XXIst century...- Р. 139.
3 World Health Organization. The World Health Report, 1997:Conquering Suffering, Enriching Humanity. - Geneva: WHO, 1997. - p.2.
4 Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Физкультура и спорт, 1990.- 208 с.
5 Борисенко Н.Ф., Мовчанюк В.О., Меламент Л.Е., Рудь Г.В. Основные направления работы по формированию здорового образа жизни//Лікарська справа.-№ 5/6. - С.181.
6 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //Міжнародний захист прав і свобод людини. - М., 1990 . - С.25.
7 Права людини і професійна відповідальність лікаря в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С.121.
8 Международная програма СИНДИ // Медицинских вести. - 1997. - № 2. - С.24-25.
9 Горшкова С. Российское законодательство и Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод//Государство и право. - 1997. - № 5. - С.82-93.
10 Охорона здоров'я в Україні: проблеми та перспективи/Заг. ред. д-ра. мед. наук, проф. В.М.Пономаренка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. -С.68.
11 Див.: там само. - С.70.
12 Гладун З.С. Право і охорона здоров'я громадян. - К.,1991; Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні// Право України. - 1997. - № 10. - С.8-18, 22; Костицький В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації//Право України. - 1998. - № 1. - С.67-72; Охорона здоров'я в Україні: проблеми та перспективи. - С.65-75 та ін.
13 Охорона здоров'я в Україні: проблеми та перспективи. - С.72-73.
Зміст
Резюме

Здоровя населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням державного рівня. Особливої уваги потребує молодь, усвідомлення нею цінностей здоровя, розуміння визначальної ролі здорового способу життя та формування індивідуальної поведінки кожної молодої людини на цих засадах.
У колективній монографії висвітлюється актуальна проблема формування здорового способу життя молоді, викладено розуміння поняття здоров`я та його основних складових, досить детально представлені результати соціологічного дослідження з питань здорового способу життя молоді, наведені приклади реалізації соціальних проектів з проблематики здорового способу життя як в Україні, так й в інших країнах, зроблено огляд законодавства України щодо формування здорового способу життя, а також запропоновано окремі рекомендації у сфері соціальної політики з питань формування здорового способу життя.
Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини грунтуються на новому розумінні глобальності проблеми виживання людства взагалі. У наукових працях аналізується понад 200 визначень поняття “здоров?я”. Дискусія щодо цього питання триває й дотепер, але важливим є визнання того, що здоров?я людини не зводиться до фізичного стану, а передбачає психоемоційну врівноваженість, духовне та соціальне здоров?я. Загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я викладено у Преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад". До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси.
З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить з визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.
Певний досвід вивчення соціального самопочуття населення накопичений і українською соціологічною наукою.
Починаючи з 1991 р. Український інститут соціальних досліджень (попередня назва – Український науково-дослідний інститут проблем молоді) проводить моніторингові дослідження становища молоді, які постійно включали такі складові, як соціально-економічне становище, соціально-політичні орієнтації, рівень соціальної напруженості, ціннісні орієнтації, духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, соціальні безпека та захист, професійно-трудова діяльність, культурні потреби та рівень їх задоволення, стан здоров`я, структура харчування, рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєві плани, сімейно-шлюбні стосунки тощо.
У межах українсько-канадського проекту ”Молодь за здоров`я” Українським інститутом соціальних досліджень було проведено національне опитування молоді з метою вивчення чинників, що впливають на здоров`я дітей і молоді, аналізу ставлення молоді і дітей до власного здоров`я, визначення рівня обізнаності з тих чи інших питань здоров`я. Крім того, до завдань дослідження входило визначення основних чинників впливу на різні групи молоді з питань здорового способу життя.
Інтерес до проблем здорового способу життя виявили більше половини молодих українців віком 15-17 років (варіанти відповідей “обговорюю часто” та “обговорюю дуже часто” обрали 51% респондентів). З віком ступінь обговорення зменшується до 44% у віковій групі 21-22 роки. Дівчата більш уважно ставляться до свого здоров’я порівняно з юнаками (відповідно 52 і 44%).
Фізичний розвиток більшості молодих людей в усіх регіонах України практично відповідає їхньому віку. Показники фізичного розвитку сільської молоді України порівняно з відповідними показниками молодих мешканців міст більш задовільні. Регулярно займаються фізкультурою 26% всіх опитаних, більше половини (57%) - нерегулярно, а 14% - не займаються фізкультурою взагалі. В обласних центрах, інших містах України показник поширення і регулярності занять фізкультурою серед молоді дещо вищий, ніж у селах, і становить відповідно 28, 27 і 23%. Між віком респондентів і регулярністю занять фізкультурою спостерігається зворотна лінійна залежність: чим старше респонденти, тим менш регулярно вони займаються фізкультурою. Стосовно наявних можливостей для занять фізкультурою слід відмітити, що 83% всіх опитаних віком 10-22 роки мають у своєму розпорядженні необхідні для цього одяг та взуття. Серед тих, хто фізкультурою не займається, рівень забезпеченості спортивною екіпіровкою становить 60%. Напевно, наявність спортивного одягу не єдиний показник можливостей, а тому можна припустити, що причина низької популярності занять фізкультурою серед певної частки респондентів (особливо старшої вікової категорії), не у відсутності можливостей, а у відсутності усвідомленої потреби у здоровому способі життя.
До чинників, що провокують стан емоційного неблагополуччя, зрушення в психічному здоров’ї, вчені відносять перш за все особливості дисгармонійного спілкування людини з оточуючими і насамперед з найближчими людьми - батьками, родичами, друзями. Українська молодь віком 15-22 роки, яка брала участь в дослідженні, зазначала серед чинників, що впливають на здоров’я кожної людини, крім стану навколишнього середовища і матеріального достатку кожної сім’ї, також і психологічні - взаємини з батьками, родичами, дітьми (на думку 32% молоді, ці стосунки впливають значною мірою), стосунки з друзями, ровесниками (27% юнаків та дівчат також вважають, що цей чинник позначається на психічному самопочутті). Важливою сферою життя, зокрема для учнівської молоді, є школа або інший навчальний заклад та спілкування з педагогічним колективом і своїми однолітками. Більше половини юнаків та дівчат підкреслили, що іноді вони мають проблеми у спілкуванні з однокласниками (за цим критерієм частка дівчат перевищує частку хлопців, і становить відповідно 60 і 55%). Близько 40% молодих людей (37% - дівчат і 42% - юнаків) віком 10-22 роки стикаються з різними проблемами у спілкуванні з вчителями/викладачами. Важливим показником психічного здоров’я є відчуття задоволеності ставленням до себе інших людей. За розподілом відповідей опитаної молоді повністю задоволені ставленням до них у колективі більше 43% дівчат та 46% - юнаків (вік 10-22 роки). Однак підлітки 12 років (6%) і 11 років (5%) зазначили, що вони зовсім незадоволені собою.
Серед опитаних віком 10-14 років понад 21% учнів середніх шкіл відповіли що у них часто буває поганий настрій, 12% учнів вважають, що не можуть легко реалізовувати свої здібності. Понад 8% юнаків та дівчат, у яких батько нерідний, досить часто думають про самогубство. А ще 8% учнів середніх шкіл вважають своє майбутнє безнадійним. Наявність таких думок у певної частки української молоді повинні занепокоювати педагогів, психологів, батьків, тому що це є ознакою можливого відхилення у психічній складовій здоров’я підростаючої особистості.
За отриманими даними, скоріше, незадоволені собою близько 15% дівчат і понад 11 % хлопців (вік 10-22 роки). Ці дані, на нашу думку, засвідчують, що у певної групи респондентів, яки брали участь у дослідженні, можливо, існує внутрішньо-особистісний конфлікт, який істотно впливає на самопочуття людини і адекватне сприйняття своєї особистості, а також визначає стан її психічного здоров’я. Причому, частка тих, хто зовсім незадоволений собою, лінійно зростає з віком. Найменший показник простежується у підлітків 10 років (1%), найбільший (7%) - серед молоді 15 років. Близько 5% 19-20-річних респондентів також повністю незадоволені собою.
Таким чином, досить великий відсоток молоді у віці від 10 до 22 років відчуває негаразди у різних сферах психічної складової здоров’я - це насамперед, емоційна сфера та стосунки у системі ‘‘особистість - оточуючи’’. Порушення у цих сферах спричиняють не зовсім адекватне ставлення особистості до самої себе та погіршують настрій, а тим самим і психічне здоров’я. Існує певна лінійна залежність між ставленням до особистості членів колективу, в якому вона перебуває та ставленням цієї особистості до самої себе. Тобто, якщо людина не задоволена ставленням до себе з боку колективу, то вона незадоволена також і сама собою.
Отримані дані щодо самооцінки 10-14-річних свідчать щонайменше про дві характеристики стану духовного здоров’я українських школярів: по-перше, молоді притаманна схильність до безпідставно оптимістичного сприйняття дійсності (згідно із статистичної точки зору, якщо більшість стверджують, що вони кращі за інших, то саме ці “кращі” і є середніми), по-друге, підлітки, які вважають, що вони гірші за однолітків, становлять порівняно незначну частку.
Наявні можливості щодо задоволення культурних і духовних потреб української молоді використовуються далеко не в повному обсязі. У переважній більшості молодих людей, що переймаються повсякденними проблемами і негараздами, невисокий рівень культурних потреб, запит яких, як правило, епізодичний і непослідовний. Культурні потреби і запити здебільшого зводяться до найбільш простих та невимогливих проявів, задоволення яких не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм тощо) Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня духовної компетенції, не є поширеним засобом проведення дозвілля. Відбувається прагматизація свідомості молоді, утиск духовних джерел життя.
Позитивна оцінка більшістю українських підлітків власної успішності порівняно з однокласниками свідчить про достатньо високий рівень благополуччя (духовного здоров’я) у цій сфері.
В цілому стан духовного здоров’я молоді адекватно відбиває сьогоднішні реалії духовної сфери українського суспільства і визначає подальші перспективи його розвитку.
Рівень задоволеності респондентів основними сферами свого буття - житловими умовами, одягом, харчуванням, матеріальним становищем своєї сім’ї, станом власного здоров'я, своїм становищем у сім'ї, ставленням до себе у колективі - зменшується з віком респондента. Респонденти вікової групи 10-14 років за всіма показниками більше задоволені, ніж старші за віком. Соціальне здоров’я безпосередньо залежить й від місця людини в соціумі та рівня задоволеності своїм статусом в ньому. У віковій групі 15-22 роки працюють 22% респондентів, 58% - навчаються, тільки у не багатьох (1%) є власна справа, 17% опитаних шукають роботу, 3,4% - зареєстровані як безробітні. Серед проблем, що найбільше непокоять молодих людей, респонденти назвали такі, котрі визначають соціальне здоров’я - безробіття (55%), загальне зниження рівня життя (37%), зростання злочинності (36%), зростання цін (45%), зубожіння населення (31%), низький рівень заробітної плати (42%). Проблеми, що стосуються забезпечення здорового способу життя, турбують загалом кожного десятого респондента віком 15-22 років, а саме: зловживання курінням (10%), недостатні можливості займатися фізичною культурою та спортом (9%), низький рівень медичного обслуговування (17%), низький рівень поінформованості про здоровий спосіб життя (3%), проблеми алкоголізму (8%), стан довкілля, екологічні проблеми (18%). Разом з тим, найбільш часто в молодіжному середовищі обговорюються такі проблеми, як заробіток грошей, одяг, мода - перше рангове місце; музика, спорт, відпочинок - друге; побутові, сімейні та сексуальні проблеми - третє. Найбільш непопулярними темами молодіжного спілкування респонденти вважають: міжнаціональні відносини (перше рангове місце), проблеми національної культури (друге), виїзд за кордон на тривалий час, релігійні проблеми (третє), екологічні проблеми та стан навколишнього середовища (четверте).
54% дітей регулярно обговорюють проблеми свого здоров’я з батьками. Взагалі респонденти вважають, що стосунки з батьками впливають на здоров’я кожної людини значною мірою. Батьки приділяють доволі багато уваги спілкуванню з власними дітьми стосовно здоров’я та здорового способу життя.
Кожна п’ята дитина віком 10-14 років не відчуває себе безпечно по дорозі до школи та додому і безпосередньо в школі, тобто постійно перебуває у стані страху. Кожна двадцята дитина ніколи не відчуває себе в небезпеці, 14% опитаних стикаються із жорстоким поводженням і насильством дуже часто, 18% - часто. Найбільш жорстокими зонами для них є спілкування з іншими дітьми у школі, з батьками, братами (сестрами) - у сім’ї.
Більше половини опитаних вважають, що в Україні багато дітей, які страждають від жорстокості та/або знущання над ними. На їхню думку, жорстоке ставлення до дітей найбільше поширено: у сім’ї (50%), громадських місцях (47%), школі (42%), у колі ровесників (37%).
За результатами опитування дітей та молоді віком 10-22 роки стан їхнього здоров’я загалом протягом 1999 року виявився досить хворобливим. 70% з них хворіли впродовж року і лише 21% вказали, що ця неприємність їх оминула. Діти віком 10-14 років дещо частіше потрапляли до лікарні, ніж молодь 15-22 років (16 і 11% відповідно). Окрім цього опитувані за останні 12 місяців отримували травми під час фізичних вправ чи просто під час фізичної активності і змушені були звернутися до медиків по допомогу. Причому половина з них - двічі і більше разів. Діти 10-14 років зазнавали травм частіше, ніж молодь (відповідно 30 і 23% опитаних). Тобто здоров’я підлітків потребувало дещо більшої уваги, ніж молоді.
84% опитаних віком 15-22 роки вважають, що на здоров’ї людини значною або навіть вирішальною мірою позначається структура та якість харчування, 79% - що подібний вплив мають навколишнє середовище та медичне обслуговування окремо, 78% - матеріальний добробут, 74% - заняття фізкультурою та спортом. Дещо меншого значення впливу на здоров’я приділяється умовам навчання (65%) та житловим умовам (62%). Привертає увагу те, що молодь набагато менше враховує такі чинники, що безпосередньо впливають на життєвий тонус людини, її духовне і психічне здоров’я. Це, зокрема, стосується взаємин з батьками, родичами, дітьми, друзями, ровесниками; вміння розслабитися; вміння та можливість організувати вільний час та деякі інші. Хоча вцілому, більша частина молоді вважає, що наведені чинники досить суттєво впливають на здоров’я людини, проте все ж таки вирішальною мірою впливають матеріальні чинники, а також навколишнє середовище.
Статеві зносини, що призводять до вагітності у юному віці, і вочевидь, у багатьох випадках викликають вимушене її переривання, не сприймаються загострено, тобто як важливий чинник, що формує здоров’я, що в совю чегу, свідчить про недостатню обізнаність юнаків та дівчат щодо можливих наслідків безладного статевого життя. Адже серед 14-16-річних молодих жінок 13% були один раз і більше вагітними. Така ж частка і серед 17-18-річних. Серед незаміжніх вагітними були 15% опитаних жінок у віці 14-22 роки.
Відповіді респондентів вказують на те, що у випадку незадоволення станом свого здоров’я молодь найчастіше звертається за порадою до батьків, чоловіка чи дружини. Саме так висловилися 42% опитаних. Можна припустити, що більш досвідчені порадники при захворюванні сприятимуть своєчасному зверненню за допомогою до медичного закладу. Ще третина опитаних зазначили, що вони відразу ж звернуться до лікаря. Але разом з тим, відповіді майже чверті опитаних дають підстави стверджувати, що істотна частина молодих людей не надає особливого значення кваліфікованому діагностуванню свого здоров’я навіть при незадоволенні його станом, що вони не приділяють належної уваги своєму здоров’ю.
Опитані досить чітко усвідомлюють шляхи поліпшення свого здоров’я. 39% з них вважають, що для цього їм необхідно кинути палити, 17% - кинути пити, 21% - пройти курс лікування. Водночас, лише 71% респондентів вважають, що для покращання стану здоров’я необхідно зайнятися фізкультурою і спортом, кожний четвертий (27%) - дотримуватися дієти, тобто раціонально харчуватись.
Вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління, вживання або хоча б спроба наркотичних та токсичних речовин певною категорією молоді вважається цілком нормальним і припустимим явищем. Наявна тенденція популяризації паління у молодіжному середовищі, істотна частка опитаних сприймає цю звичку як природну. Незалежно від міцності алкогольного напою: (пиво, вино, горілка, коньяк, віскі, самогон і т.п.), періодичність їх вживання українською молоддю впродовж останнього місяця становить в середньому 1-2 рази. Серед сучасних молодих людей має місце вживання або хоча б спроба наркотичних та токсичних речовин. Хоча частка прихильників таких “розваг” не є значною і практика вживання психоактивних речовин значно поступається за поширеністю тютюнопалінню і вживанню алкогольних напоїв, все ж таки існує загрозлива тенденція до зростання популяризації нарковживання в підлітковому і молодіжному середовищі.
Показовим є розподіл відповідей щодо рівня задоволеності молодих людей своїм харчуванням залежно від віку респондентів. Серед 10-14 річних, які мало опікуються проблемами забезпечення сім'ї продуктами харчування, 90% цілком позитивно сприймають свій раціон, кількість незадоволених у цій групі становить лише кілька відсотків. Молодь 15-22 років, яка вже частково вимушена вирішувати проблеми щодо забезпечення продуктами, не так однозначно оцінює власне харчування: майже кожен четвертий (23%) "скоріше, незадоволений" тим, як він харчується.
У цілому, як не оцінювали б молоді люди свій щоденний раціон, аналіз відповідей щодо частоти вживання деяких продуктів свідчить про порушення вимог раціонального харчування, що, безперечно, у подальшому впливатиме на стан їхнього здоров'я і самопочуття.
Дані опитування свідчать про досить високу ступінь обізнаності молоді щодо практики статевого життя. Під час опитування майже дві третини респондентів віком 15-22 роки (64%) зазначили, що у них вже були статеві зносини. Найбільш активно практика статевих зносин розпочинається у молодих людей віком від 16 до 18 років. Протягом цього періоду кількість “сексуально досвідчених” зростає серед опитаної молоді з 31 до 71% відповідно.
Більшість української молоді є достатньо поінформованою щодо проблем ВІЛ-інфекції та СНІДу, шляхів їх розповсюдження. Юнаки та дівчата усвідомлюють небезпеку наркоманії та безладного статевого життя. Ця молодь досить критично сприймає окремі заходи, що пропонують державні та громадські організації з метою запобігання подальшого розповсюдження СНІДу. Але певна категорія молоді (перш за все це мешканці сільської місцевості) не зовсім адекватно уявляє існуючу загрозу зараження та розповсюдження цих хвороб, а іноді зовсім не має власного погляду на деякі проблеми, що свідчить про необізнаність та низький рівень поінформованості.
Отже, завдяки національному опитуванню представників 10-22-річної вікової когорти уперше в Україні стало можливим узагальнити проблеми здорового способу життя дітей, підлітків та молоді. Цінністю провед


 

Яндекс.Метрика >