...
Формування теоретичної підготовленості школярів з фізичної культури PDF Печать E-mail

Формування теоретичної підготовленості школярів з фізичної культури

Зміст.

Вступ.    3
Розділ 1. Формування теоретичної підготовленості школярів, як педагогічна проблема.    6
§1. Педагогічні та методичні основи теоретичної підготовки школярів.    6
§2. Актуальні питання фізичної культури і розвиток здоров’я молодших школярів у літературних джерелах.    16
§3. Методи і організація досліджень.    25
Розділ ІІ. Результати педагогічного дослідження    33
§1. Аналіз стану викладання знань з фізичної культури у молодших школярів.    33
§2. Аналіз та обговорення результатів експериментальної роботи.    43
Висновки.    54
Література    56

Вступ.
Глибокі соціальні зміни, які відбуваються в нашій державі, вимагають від загальноосвітніх шкіл значного підвищення якості навчально-виховного процесу на всіх його напрямках. В основах законодавства України вказано, що одним із пріоритетних завдань школи є охорона і зміцнення здоров’я учнів [12], яке в основному формується в шкільному віці [29].
У генетичній програмі кожної людини закладений великий фізичний потенціал. Разом з тим загальновизначено, що в сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, зокрема молодших школярів, яка зумовлена негативним впливом екологічних, економічних, соціальних та інших факторів.
Статистика свідчить, що при вступі до школи різні відхилення у стані здоров’я має кожна третя дитина. Так, масові обстеження школярів показали, що тільки один з десяти учнів був практично здоровим, а більше як 90% обстежених мали ті чи інші функціональні відхилення [14]. 
Дослідниками А.В.Мартиненком, Ю.В. Валентином, В.А. Томським [36] та іншими встановлено, що найефективнішим засобом збереження і зміцнення здоров’я учнів є здоровий спосіб життя. Він є основою всіх форм профілактики й усунення причин захворювання, збереження і зміцнення здоров’я шляхом розумної регуляції життєдіяльності. Виконання школярами його вимог залежить від цілеспрямованої і ефективної навчально-виховної роботи педагогів, рівня свідомості учнів, їхньої гігієнічної культури, волі і мотивованості. Отже, питання про навчання учнів здоров’ю шляхом їх озброєння спеціальними знаннями і вміннями щодо ведення здорового способу життя – важливе завдання загальноосвітньої школи.
Кожен учень, з метою збереження і зміцнення здоров’я, має володіти набором вмінь з фізичної культури. Фізкультурна освіта має формувати в учнів фізкультурні вміння. Вміння виконувати рухові дії, фізичні вправи, гартувальні процедури формується на основі рухового досвіду, фізичної підготовленості й загартованості, необхідного мінімуму знань про їх виконання. Фізкультурні знання і вміння, безперечно, мають сприяти підвищенню рівня фізичної культури школярів початкових класів.
У формуванні фізичної культури молодших школярів значну роль мають відігравати вчителі фізичної культури. А за статистикою фізичну культуру у початкових класах викладають переважно вчителі початкових класів, які, ймовірно не використовують набутки сучасної теорії і методики фізичної культури у навчально-виховному процесі.
Актуальність теми обумовлена важливістю зміцнення здоров’я дітей, покращенням якісних показників фізичної культури молодших школярів.
Об’єкт дослідження – процес фізичного виховання молодших школярів.
Предмет дослідження – озброєність учнів теоретичними знаннями з фізичної культури.
Мета – оптимізація фізичної культури молодших школярів шляхом вдосконалення змісту предмету “Фізична культура”.
Задачі дослідження.
1.    Розглянути теоретичну підготовку з фізичної культури в психолого-педагогічній літературі.
2.    Експериментально перевірити вплив фізкультурних знань і вмінь отриманих учнями на якісний показник фізичної культури молодших школярів.
3.    Розробити методичні рекомендації для вчителів фізичної культури з метою покращення процесу навчання молодших школярів у освітній галузі “Фізична культура”.
Вивчення впливу фізкультурної освіти на розвиток фізичної культури та рухову активність молодших школярів є актуальною проблемою сьогодення.
Гіпотеза дослідження припускається, що вдосконалення фізкультурно-оздоровчих аспектів у фізкультурній освіті (шляхом покращення змісту фізкультурно-оздоровчих питань у навчально-методичному забезпеченні предмету “Фізична культура”) сприятиме розвитку фізичної культури учнів, зміцненню їх здоров’я.
Практичне значення дослідження полягає у введені в навчально-виховний процес теоретичних уроків з фізичної культури; розширенні тематики уроків з фізичної культури; підготовці та впровадженні в практику загальноосвітніх шкіл методичних рекомендацій щодо озброєння учнів теоретичними знаннями з фізичної культури, здорового способу життя з метою формування в них активно-позитивного ставлення до фізичної культури.

Розділ 1. Формування теоретичної підготовленості школярів, як педагогічна проблема.
§1. Педагогічні та методичні основи теоретичної підготовки школярів.
Вивчення і аналіз літературних джерел свідчать, що проблема озброєння учнів теоретичним знаннями з фізичної культури, як дієвого складового елементу фізичного виховання підготовки молодших школярів до продуктивної діяльності, в наш час викликає підвищений інтерес учених, психологів і педагогів.
На думку Н.Ф.Тализіної [53] кожне нове покоління повинно оволодіти системою матеріальних суспільних предметів, засвоїти засоби практичної діяльності з ними. Воно повинно оволодіти також системою ідеальних об’єктів – понять, знань, та розумовими діями з цими знаннями: вміти застосовувати їх до рішення різних задач, планувати з їх допомогою практичну діяльність, іншими словами людина повинна оволодіти різними видами як практичної так і теоретичної діяльності.
Теоретична діяльність полягає в тому, що вона сама по собі не призводить до змін в предметах і явищах зовнішнього світу, а дозволяє заздалегідь передбачити результати практичних дій, вибирати найбільш доцільні дії.
Теоретичні дії орієнтують людину, пронизуючи всю її практику. Без них практика була б сліпа, ми не змогли б виконати навіть самих простих дій.
Людина виконує тисячі різних зовнішніх, практичних і внутрішніх дій і всім цим вона оволодіває в процесі життя. Люди не народжуються ні практиками, ні теоретиками. Всьому цьому вони вчаться.
Але, одні навчаються швидко  і виконують дії добре, а інші вчаться довго і далеко не завжди вірно виконують ці дії.
Це означає, що при навчанні практичній дії головну увагу потрібно звертати не на її зовнішню, практичну частину, а на внутрішню, розумову. Коли у людини не виходить якась практична дія, звичайно говорять, що в неї невмілі руки. Це не вірно. Звичайно діло не в невмілих руках. Руки завжди слухають голову, вони виконавці її наказів.
Таким чином, ми бачимо, що виконання будь-якої практичної дії не можливе без опори на певні теоретичні знання. Отже, теоретичні, пізнавальні види діяльності не тільки займають вагоме місце в інтелектуальних видах праці але і визначають успіх в практичній діяльності. Тому теоретична підготовка у фізичному вихованні залишається найважливішим складовим компонентом у навчанні і вихованні школярів.
Певною мірою під теоретичною підготовкою школярів розуміється використання учителем словесних методів навчання, які супроводжують загальний процес фізичного виховання  у школі. Тобто теоретична підготовка розглядається як методичний придаток, її розуміють як використання методу слова (розповідь, пояснення про те, що вивчається, ознайомлення з тим, де і як використовуються тощо) [33, 45, 48].
На думку Сінгаєвського С.М. [45] теоретична підготовка школярів – це не методичне питання, а складна, дужа важлива концептуальна проблема, розв’язання якої може істотно вплинути на результативність фізичного виховання школярів. Мова йдеться не про зміну системи фізичного виховання у школі, перегляд її основ та прикладно-професійного інструментарію, а про те щоб існуючій системі використати можливості теоретичної підготовки.
Конкретизуємо деякі позиції щодо практичної реалізації теоретичної підготовки в школі.
Теоретична підготовка – це не тільки знання, що використовуються, скажімо для передачі м’яча двома руками у баскетболі, поясненні її біомеханічної структури як руху, прикладна значущість у побуті тощо. Це не лише відповідь на запитання типу: “Що є добре, а що є погано?” або “Фізична культура – це дуже важливо і добре, але мені не хочеться:  не маю часу нею займатися!”. Це зовсім інша змістовно-організаційна і спрямовуюча мотивація. В нашому розумінні зміст теоретичної підготовки (перелік тем, їх обсяги, приклади, конкретизація, сценарійно-методичний  зміст тощо) – це інструментарій, який має другорядний підпорядкований характер стосовно спрямованості досягнення конкретної кінцевої мети чи результату.
Неврахування значення теоретичної підготовки та надання їй спрямованого змісту є однією із причин складності і практичної недоступності у формуванні позитивної позиції до фізичної культури, з одного боку, з іншого – не дає можливості і гальмує ефективність практичної результативності фізичного виховання.  
Якщо критично усвідомити зазначене з позиції практичної реалізації, то, очевидно, необхідно вести мову про зовсім інше спрямування процесу фізичного виховання молодших школярів. Йдеться не лише про те, як “бігати”, “стрибати”    , “грати” тощо, а про певний цілісний комплекс духовно-ціннісного, психологічного, фізичного стану особи школяра, що ґрунтується на фундаменті свідомості, розуміння, що фізичне виховання – це життєво необхідний елемент, у якому насамперед зацікавлена сама особа.
У даному випадку і роль вчителя фізичної культури у школі повинна сприйматись лише з цієї позиції. А це в свою чергу стосується питання підготовки та навчання вчителя у педагогічних вузах.
Отже, теоретична підготовка – це не окремий епізодичний інформаційний розділ роботи, це не тільки засвоєння школярами теоретичних відомостей про фізичну культуру і спорт, це не тільки сума чи обсяг певної специфічної інформації, яку потрібно “видати” учням за період їх навчання у школі з метою репродуктивного відтворення для отримання  оцінки. Це постійно присутній розділ роботи, який дає змогу формувати, підтверджувати, спрямовувати і активізувати так звану мотиваційну “ауру”, розширювати освітньо-інформаційну сферу школяра, що, своєю чергою, як наслідок, повинно сконцентрувати увесь процес фізичного виховання в школі, виводячи духовно-психологічний стан особи школяра на рівень існування необхідної ідеології особистої життєдіяльності, способу життя.
Таке сприймання фізичного виховання школярів у контексті “теоретичної підготовки” виводить її на рівень органічної необхідності та впевненості в можливості підвищення кінцевого результату всієї системи фізичного виховання у школі.
Дубенчук А.Г. [19] вважає, що вчителі фізичної культури, керуючись найвищими прагненнями,  нерідко внаслідок недостатньої підготовленості, неправильно розуміючи завдання, що стоять перед ними, і використовуючи засоби, що не відповідають поставленим цілям, самі сприяють формуванню негативного ставлення учнів до фізичної культури.
Учитель ставить мету – прищепити учням потребу в систематичних заняттях фізичною культурою. Але на уроці примушує учнів виконувати вправи, котрі їх саме зараз не цікавлять, використовуючи як засіб впливу оцінку чи навіть жорсткіші засоби примусу і покарання. Ось учень біжить, стрибає, підтягується тощо, не лише отримуючи задоволення, а в душі проклинаючи і урок, і вчителя, і всю фізкультуру разом. Невже хтось справді вважає, що так можна прищепити учням потребу в систематичних заняттях фізичною культурою? Відповідь відома. Нам, звичайно, заперечать: “А як же інакше? Навчання, виховання без примусу неможливе. Ми не можемо дозволити учням робити тільки те, що їм подобається. Тим більше, що є програма й її потрібно виконувати”. Звичайно, тут є протиріччя. Не все так просто, й зрозуміло. Проте кожен має чітко усвідомлювати те, що він робить і що матиме внаслідок втрачених зусиль [45, 46].
Що ж робити? Де вихід з цього протиріччя? Насамперед потрібно проаналізувати дії і досягнення відносно кінцевої мети фізичного виховання: формування здорової, фізично розвиненої людини, яка б дбала про своє здоров’я, впливала на нього засобами фізичної культури. Проаналізувавши, вчитель змушений буде визнати, що мета не досягається: рухова активність школярів і населення в цілому знижується, кількість людей, котрі добровільно і свідомо займаються фізичною культурою залишається низькою, а кількість хвороб збільшується.
Вийти на вірний шлях фізичного виховання школярів можливо, плануючи і здійснюючи його з урахуванням інтересів учнів. Якщо кожен свій крок вчитель звірятиме за єдиним орієнтиром: чи добре учням, чи корисна для них його робота, чи полегшує він життя своїм вихованцям чи, навпаки, ускладнює.
Здавалося б, цілком зрозуміло: школа і вчитель існують для учнів, для створення необхідних умов і допомоги в їхньому вільному розвиткові, формування ґрунту для подальшого вільного вибору життєвого шляху. На практиці ж часто бачимо протилежну картину: учні використовуються школою і вчителем для досягнення своїх нерідко амбіційних планів, далеких від інтересів школярів.
Учитель фізкультури, наприклад, свою діяльність спрямовує на виграш високого місця в районних змаганнях чи демонстрацію високої фізичної підготовленості учнів при перевірці роботи школи. Отже вчитель займає відносно до учня приблизно таку позицію: ти зобов’язаний виконувати навчальні нормативи, встановлені державною програмою. Хочеш кращу оцінку: тренуйся, бігай, стрибай, плавай, але доти поки не справишся з нормативами, кращої оцінки не отримаєш. Усе інше мене не цікавить, а всім іншим є індивідуальні особливості учня (рівень його здоров’я, розвитку фізичних якостей, морфологічна будова тіла, зріст, вага, його старанність до уроку, бажання чи не бажання займатися). Проте саме ці чинники мають головне значення для учня. Адже він не може за короткий термін змінити свої фізичні кондиції настільки, аби вони відповідали лише “3”. І, до речі, ніхто крім вчителя фізичної культури не може допомоги йому в цьому.
Свою позицію, щодо цього, висловлює В.Н.Шаулін [55], мотивуючи учнів на сумлінні заняття, майже всі вчителі в тій чи іншій формі говорять учням про користь фізичних вправ для їх здоров’я. Один вчитель говорить: “Ми сьогодні будемо тренувати стрибучість. Високо стрибати потрібно баскетболістам, волейболістам, акробатам і іншим спортсменам”. “Вправи на гімнастичних снарядах потребують спритності, сили, гнучкості”, – говорить інший вчитель і на цій основі пропонує учням відповідні вправи.
Приведені форми мотивації, як бачимо, відносяться виключно до зовнішніх, для занять фізичними вправами, причин (здоров’я, спорт, нормативи). І як правило, не пред’являють, якщо можна так сказати, внутрішню основу занять, тобто те що складає особисті інтереси людини, дитини.
Якщо взяти до уваги сказане вище, то з цього випливають деякі міркування. Людина, яка вже в першому класі не готується (як ми часто говоримо), а живе повноцінно, багатим, захоплюючим життям, в один день якої вміщаються тижні і місяці іншого так званого повноцінного дорослого життя. Навіщо їй висока фізична підготовленість, міцне здоров’я, які вчитель обіцяє через роки виснажливої, одноманітної, нецікавої праці? Дитина живе не майбутнім, а сьогоденням. Як правило, для неї важливіші теперішні переваги, ніж блага далекого майбутнього.
Мотивування занять фізичною культурою, обіцянками міцного здоров’я, доброї фізичної підготовленості, гарної фігури тощо, в майбутньому не досягає успіху. Виправдовування насильства над волею дитини є її власними інтересами, котрі вони може усвідомити лише в майбутньому, а тим більше інтересами держави, школярами не сприймається. Оскільки за період примусових занять фізичною культурою виховується негативне ставлення до неї, це зводить нанівець усі досягнення й у підсумку всі залишаються в програші. Тим більше, що існує фізкультура цікава, велика, захоплююча, якою дитина займається не заради майбутніх благ чи навіть оцінки, а поки це просто гра, відпочинок, спосіб життя. Дитина живе сьогоднішнім днем, кожною хвилиною, й ніхто немає права псувати її “сьогодні”, виправдовуючи це завтрашніми інтересами.
Виходячи з інтересів дитини та її бажань, умов її вільного розвитку, ми зрозуміємо, що потрібно спрямовувати зусилля не на роботу з тілом, а звертатися до свідомості, розуму, тобто насамперед дати учням всебічну фізкультурну освіту. Найкоротший шлях до досягнення глобальної мети – виховання гармонійно розвиненої, здорової, культурної людини, яка вела б здоровий спосіб життя, систематично підтримувала б свої фізичні кондиції засобам фізичної культури – є фізкультурна освіта учнів. Це означає – дати учням знання, котрі допоможуть їм зрозуміти суть фізичної культури, її значення для здоров’я людини, механізм впливу та ефективність фізичних вправ, суть сучасних оздоровчих систем, усвідомити життєву необхідність руху, оволодіти вміннями і навичками самостійних занять фізичними вправами, аналізувати свої відчуття і рухи, контролювати фізичний стан, використовувати природні чинники на користь здоров’я.
Ці знання дадуть можливість учневі свідомо обрати здоровий спосіб життя, побачити його переваги, зрозуміти необхідність занять фізичною культурою, переконатися в їх корисності, доцільності і необхідності. Ці знання повинні дати змогу кожному зрозуміти, що за “задоволення” в житті потрібно платити своїм здоров’ям, тілесними стражданнями. А нагорода за щоденну, цілеспрямовану, хоча і важку працю над собою – міцне здоров’я і щасливе життя.
На наш погляд, головне, на що зараз потрібно звернути увагу, – це створення в учнів цілісного теоретичного уявлення про фізичну культуру як елемент загальної культури людини. Прийшов час відмовлятися від практики проведення занять за принципом “роби як я”, коли вчитель тільки дає завдання, а учні механічно його виконують. Учень повинен бути не просто виконувачем волі вчителя, а учасником творчого процесу. Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання у дітей справжньої фізичної культури з широким розумінням її суті і закономірностей. Питання підвищення інтересу до предмета, усвідомленість засвоєння спеціальних знань, вмінь і навичок з предмету “Фізична культура” тісно пов’язані з інтеграцію знань, здійсненням міжпредметних зв’язків.
На думку Сатірова Г.Н. [41] найважливіша задача педагога дати учням знання, які допоможуть зрозуміти сутність фізичної освіти, з’ясувати ефективність вправ, оволодіти здатністю аналізувати свої відчуття і рухи.
Традиційні погляди на фізичне виховання, які розглядають цей процес в рамках оздоровчої дії на людину П.Ф.Лесгафт суворо розмежував поняття “фізична культура” і “фізична освіта”. Він неодноразово підкреслював, що фізична освіта по своїм завданням і методам різко відрізняється від звичайної гімнастики,  переслідуючи виключно санітарну мету.
В поняття “фізкультурна освіта” прибічником освітнього напрямку укладався однорідний сенс, який відповідав внутрішній логіці П.Ф.Лесгафта. Фізичне виховання ним розглядалося як усвідомлений процес дії фізичних вправ на людину для формування рухових умінь і навичок, як здібність контролювати, аналізувати, будувати рухові дії, як сприяння “розвитку розумної людини”. “В задачах загальної фізичної освіти – підкреслював П.Ф.Лесгафт – можуть складатися в тому, щоб навчити молоду людину діяти і перевіряти свою розумову діяльність.
Проведений нами аналіз літературних джерел дає можливість зробити висновок, що теоретична підготовка  школярів не залишається поза увагою. Навпаки, теоретична підготовка, а саме знання, які отримують учні з фізичної культури і здорового способу життя і на основі цього формування в них позитивного ставлення до занять фізичними вправами, а також теоретична інформованість школяра про фізичне виховання і свідомого ставлення до фізичної культури, як життєво-важливої цінності, виступає важливим елементом у фізичному вихованні. Слід зауважити, що змінити ставлення школярів до фізкультурної активності можна шляхом дії на їх свідомість, а не біологічну основу, як це робилося раніше і в теперішній час. Таким чином, кожен вчитель фізичної культури має чітко усвідомлювати те, що його першочергове завдання – теоретична підготовка учнів, тобто всебічна фізкультурна освіта.

§2. Актуальні питання фізичної культури і розвиток здоров’я молодших школярів у літературних джерелах.
Одним з основних факторів досягнення фізичного, технічного, духовного, соціального добробуту школярів на думку науковців є фізична культура. Апанасенко Г.Л., Бойченко Т.Е., Вадзюк Н.С., Мовчанюк В.А. та інші науковці вважають, що стан здоров’я молодших школярів у великій мірі залежить від їх ставлення до фізичної культури.
Як нам відомо, у фізичній культурі містяться аспекти розвитку здоров’я [51]. Аналізуючи літературні джерела, ми виділили валеологічні питання розвитку здоров’я у фізичній культурі молодших школярів, які, на нашу думку, сприяють покращенню показників фізичної культури учнів.
У дитячому віці з розвитком здоров’я постійно відбувається процес зміни форм і функцій організму, який обумовлений трьома основними програмами : генетичною, соціальною, онтогенетичною. А саме фізична культура  як частина соціальної програми, вдосконалює системи організму через рухову діяльність [18]. Науковці [52, 55] наголошують, що лише при систематичному повторенні фізичних навантажень, зростатимуть фізіологічні можливості організму дитини, адаптаційні можливості будуть накопичуватися, ставати стійкими.
З допомогою фізичних вправ формується фізичний потенціал дитини, рівень здоров’я не тільки на дитячі, а й на наступні вікові періоди життя [3, 5]. Фізичні вправи, гартувальні, гігієнічні процедури, що є засобами фізичної культури, впливають на певні органи, системи організму, рухові якості людини [3, 18 та ін].
Відомо, що рівень здоров’я характеризується функціональними резервами систем організму дитини, адаптаційними можливостями [1, 2, 18, 34]. Системи організму, особливо дитячого дуже добре розвиваються з розвитком рухових якостей. Наприклад, виховуючи гнучкість, ми формуємо опорно-руховий апарат, сприяємо розвиткові нервової системи та інших систем; виховуючи витривалість – значно стимулюємо розвиток кардіо-респіраторної системи, в процесі енергозабезпечення організму, обміну речовин. Виховуючи спритність, що є контекстною руховою якістю, пов’язаною зі станом розвитку інших рухових якостей, стимулюємо розвиток опорно-рухового апарату, кардіо-респіраторної системи, обміну речовин тощо. Саме ця рухова якість стимулює розвиток технічних процесів, і є основою рухового навчання, тобто визначається як здатність ефективно керувати руховими діями на основі знань і вмінь.
Варто ще додати, що спритність в молодшому шкільному віці розвивається найвищими темпами шляхом навчання дітей різноманітним руховим вмінням, накопиченням їх у фондах рухової пам’яті. При цьому відбуваються значні морфологічні, функціональні зміни на різних рівнях структур організму [1, 18].
Темпи змін показників розвитку фізичних якостей у дітей шкільного віку є різними у різні вікові періоди. Як стверджують науковці [37, 56] високу чутливість до розвитку швидкості (більше ніж в два рази перевищують середньорічну величину приросту протягом десятиліття) мають хлопчики у віці 7-9 років.
Також у хлопчиків 8-9 років спостерігається велика чутливість до розвитку загальної витривалості, а у хлопчиків 7-10 років спостерігається найбільший  приріст розвитку координаційних здібностей, рухових здібностей у поєднанні з технікою рухів; здатності диференціювати просторові компоненти рухів.
Більш ніж в два рази перевищують середньорічну величину приросту протягом десятиліття у дівчаток 7-9 років показники розвитку швидкості [37]; 8-9 років показники розвитку рівноваги.
В 1,5-2 рази перевищують середньорічний приріст у віці 7-8 років показники розвитку статичної динамічної силової витривалості.
Більшість науковців у своїх працях приходять до висновку, що в сенситивні вікові періоди розвитку фізичних якостей і психомоторних функцій з педагогічних і медично-соціальних позицій треба  віддавати перевагу цілеспрямованим фізичним вправам [3. 52. 56].
Вправи повинні мати відповідний зміст (засоби, методи, способи, емоційний фон) у відношенні до стану дитячого організму, мети і завдань що вирішуються на заняттях.
У навчанні молодших школярів необхідно розвивати методи самостійного набуття учнями знань (частково-пошукові, творчі), які повинні займати 30-50% навчального часу. Також слід зробити акцент на знаннях учнями особливостей кожної частини заняття, методиці виконання вправ на розвиток: сили, витривалості, гнучкості, швидкості, спритності і на індивідуальному плануванні для кожного учня у формі домашніх завдань, самостійних занять.
Багато науковців і практиків вказують на впровадження у фізичну культуру молодших школярів різноманітних нетрадиційних систем оздоровлення. З’явились нові методики, які з успіхом включаються у початкове шкільне навчання і дозволяють зміцнити здоров’я учнів 1-4 класів. Зміцненню здоров’я значно сприяє застосування на практиці вправ гімнастики йогів, дихальної гімнастики, вправ для профілактики захворювань очей, попередження простудних захворювань, точковий масаж, загартовувальні процедури, застосування фітоаерозолів, тощо.
Загартовувальні, гігієнічні процедури, як засоби фізичної культури, ефективно зміцнюють здоров’я молодших школярів, збільшують специфічний імунітет до простудних хвороб. Вченими [11, 18] велика увага звертається на принципи загартовування: поступовості, регулярності, багатофакторності, врахування індивідуальних особливостей організму дитини; поліграційності, регламентації рівня теплопродукції, поєднанні загального і місцевого загартування; безперервності, наявності зацікавленості й доброго психологічного настрою при загартовуванні.
У працях науковців вказується, що для покращення фізичного виховання у школі необхідно: видання підручників; поліпшення матеріально-технічної бази, обладнання, інвентарю; покращення умов ля переодягнення і навчання школярів. Однією з причин зменшення рухової активності учнів є погіршення екологічних і соціальних умов життя дітей [5, 11, 56].
Для ефективного оздоровлення школярів з допомогою фізичної культури необхідна погоджена взаємодія всього педагогічного колективу на чолі з адміністрацією у фізкультурно-оздоровчій роботі [56]; відповідна кількість занять, залучення до фізкультурно-оздоровчих заходів усіх учнів школи [21].
Роль вчителя фізичної культури набуває нового значення, коли перед ним постає завдання стати носієм оздоровчої просвіти учнів. Для цього потрібний цілий арсенал різноманітних методів. Педагог має бути підготовлений до роботи по формуванню здорового способу життя; бути взірцем для школярів; диференційовано впливати на кожного учня, володіти знаннями про стан його здоров’я [56].
Учителі фізичної культури у початкових класах повинні володіти знаннями і вміннями, основними методами викладання фізичної культури  в початкових класах, знати фізіологічні особливості школярів, впроваджувати елементи здорового способу життя на прикладі.
Вчитель повинен знати, які системи організму дівчаток і хлопчиків інтенсивно формуються в 7-10 років і якими фізичними вправами, загартовувальними гігієнічними процедурами треба активно впливати на розвиток цих систем і організму в цілому. Більше того, вчителі фізичної культури мають навчити дітей користуватися фізкультурно-оздоровчими засобами щоденно. При цьому обов’язково слід розглядати питання безпеки, профілактики захворювання на заняттях фізичними вправами і загартовувальними  процедурами.
У1997 р. було проведено анкетування з митою визначеннями знань, умінь а також діяльності вчителів початкових класів у галузі фізичної культури. Опитано 65 учнів міста Києва. Було охоплено анкетуванням також 33 учителі фізичної культури у початкових планах.
3-поміж опитаних учителів фізичної культури у початкових класах 16 осіб жіночої статі і 17-чоловічої. Основна спеціальність майже в усіх – учителів фізичної культури. Тільки три особи мають основну спеціальність вчителя початкових класів і викладають фізичну культуру.
Результати отриманих даних свідчать про те:
1)    Чверть опитуваних учителів фізичної культури незнайома із санітарно-гігієнічними правилами для шкіл, спортивних споруд, подає недостовірні дані результатів тестування з фізичної підготовленості молодших школярів. 
2)    Половина опитуваних вчителів фізичної культури не знають  параметрів фізіологічних норм частоти серцевих скорочень, дихання, артеріального тиску дітей молодшого шкільного віку, а отже і не розглядають їх під час навчання дітей, не користуються ними в практичній діяльності. 50% вчителів не навчають дітей методам оцінки свого фізичного стану, фізичного розвитку.
3)    Дві третини вчителів початкових класів не навчають дітей загартовувальним процедурам, не знають, скільки дітей у класі загартовується, якими способами; не ознайомлюють школярів-початківців із вправами для м’язів очей, ритмічною гімнастикою, дихальними вправами; також не навчають правил безпеки з плавання, пірнанням, їздити на велосипеді, лижах, майже зовсім не ознайомлюють дітей із вправами йогів, іншими оздоровчими системами.
Більше як 70% опитаних вчителів не дають навчального матеріалу про рухову активність дітей у вихідні дні, дні народних, релігійних, у період канікул.
4)    25% учителів фізичної культури не давали порад дітям або їхнім батькам про методи фізичного вдосконалення; не повідомляли батьків про рівень фізичної підготовленості їхніх дітей, тобто не співпрацювали з ними з  цього питання.
5)    Більшість учителів початкових класів має низький рівень фахової підготовки з питань фізичної культури молодших школярів, що ускладнює навчання і виховання учнів початкової школи.
6)    Учителі фізичної культури у початкових класах не дали одностайних відповідей на запитання, хто повинен вести паспорти здоров’я учнів. Найбільше опитуваних (43-48%) вважають, що паспорти здоров’я мають вести медпрацівники школи; 14-39% – спеціально підготовлені викладачі; 18-27% – що класні керівники і батьки.
Паспорт здоров’я був розроблений, відповідно до Закону України “Про фізичну культуру і спорт” та “Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в країні” групою науковців [11, 56], яка вивчала вибірково стан фізичного виховання в загальноосвітніх школах і дійшли висновку: погіршення стану здоров’я і зниження рівня фізичної підготовленості молодших школярів.
Суспільство стоїть перед проблемою термінового зупинення цієї тенденції і стимулювання фізкультурно-оздоровчої роботи в навчальних закладах. Одним із засобів, вважаємо, є ведення єдиного “паспорта здоров’я” (сертифіката фізичної культури і здоров’я), який дасть змогу визначити рівні здоров’я, фізичного розвитку і підготовленості учнів.
Проект структури “паспорта здоров’я” розроблявся на основі валеологічної консолідації діалектичної єдності стану здоров’я і критеріїв, що його визначають.
Це – рівень фізичного розвитку, підготовленості, працездатності і спортивних досягнень, які відбивають функціональні можливості організму (наявність чи відсутність хронічних захворювань та фізичних дефектів, ступені резистентності (опірності) організму захворюванням, шкідливих впливань тощо).
“Паспорт здоров’я” заповнюється так, що певні формулювання не принижували гідності його володаря, не приносили йому морального незадоволення. Тому в паспорт не вносять такі показники: “недотримує здорового способу життя”, “палить”, тощо, хоча їх враховують при оцінці стану здоров’я. Для документів характерні гуманістична спрямованість, наукова обґрунтованість і систематичний підхід, змістовність, інформативність, делікатність відношень, лаконічність, простота збирання інформації”.
“Паспорт здоров’я” випробуваний в деяких навчальних закладах, його ведення викликало в учнів інтерес до конкретних показників їхнього здоров’я.
Учасники експерименту стали активніше дотримуватися здорового способу життя, регулярно займатися фізичною культурою і спортом. У підсумку, в них суттєво підвищилися майже всі показники здоров’я, фізичної і спортивної підготовленості.
Вчителям фізичної культури надаються надто обмежені знання і вміння з теорії та методики фізичного виховання, використання складових фізичної культури в навчальному процесі. У навчально-методичному забезпеченні для вчителів не висвітлюється знання про методику розвитку якостей, сенситивні вікові періоди для їх розвитку; періоди зниження енергетичного потенціалу організму в молодших школярів, про необхідність розподілу учнів за рівнями фізичного розвитку з відносно рівними функціональними можливостями, показниками фізичної підготовленості. Узагальнено надаються знання про механізм впливу тренувальних фізичних навантажень на системи дитячого організму.
Вчителі фізичної культури, на нашу думку, формуючи фізичну культуру у молодших школярів, мають розвивати їх світогляд і духовний світ.
Фізична культура – багатоскладова поліфункціональна система. Оцінити фізичну культуру молодших школярів можна проаналізувавши їх духовну і матеріальну складову, або: знання, вміння, навички; психологічні, духовні і фізичні якості; діяльність учнів; навчально-методичних й матеріально-технічних забезпечень, а також компетентність педагогів в цій галузі.

§3. Методи і організація досліджень.
З врахуванням поставлених в роботі задач були застосовані теоретичні та практичні методи досліджень:
1)    Вивчення літературних джерел;
2)    Природній педагогічний експеримент;
3)    Анонімне опитування;
4)    Тестування фізичної підготовленості учнів;
5)    Математично-статистична обробка даних.
Аналізу піддавалися літературні джерела присвячені основам знань з фізичної культури, які надаються учням в початкові школі. Вивчався зміст, структура фізкультурно-оздоровчих знань і вмінь молодших школярів, що розглядаються у:
а) базованому змісті освітньої галузі “фізична культура і здоров’я нації”;
б) програмах, посібниках, підручних з фізичної культури у початковій школі;
в) державних законодавчих, нормативних документах в галузі освіти;
г) наукових публікаціях інших авторів, присвячених питанням фізичної культури молодших школярів.
У педагогічному експерименті досліджувався вплив набутих учнями знань, вмінь, та якісні показники фізичної культури молодших школярів. Серед якісних показників за основу нами взяті контрольні якісні показники рівня фізичної культури дітей молодшого шкільного віку, розроблені авторами (Бальсевич В.М., Запорожанов В.А.) [5].
Педагогічний експеримент мав порівняльну спрямованість і складався з двох частин:
констатуючої – де визначались якісні показники фізичної культури молодших школярів у групі учнів, які отримували знання від експериментатора (ЕГ-1) у порівнянні з групою учнів, які не отримували теоретичні знання з фізичної культури (КГ);
формуючої – визначення величин якісних показників фізичної культури молодших школярів у групі школярів, які отримували знання безпосередньо від вчителя фізичної культури (ЕГ-2) у порівнянні з ЕГ-1, КГ.
Констатуючий і формуючий експеримент проводився паралельно парами.
У експерименті для визначення величин якісних показників фізичної культури молодших школярів ЕГ-1, ЕГ-2, та КГ ми застосували метод індивідуального анонімного опитування за допомогою анкет. З цією метою розроблені анкети для молодших школярів та вчителів фізичної культури.
Пункти у анкетах сформовані з метою визначення якісних показників фізичної культури молодших школярів. Кожний пункт складався із запитань та кількох відповідей з уточненням.
Також у анкети для школярів та вчителів фізичної культури були внесені запитання, які стосувалися: знань про рухові режими, харчування і заняття фізичними вправами; виховання духовних і фізичних якостей за допомогою фізичної культури; знань показників власного фізичного розвитку, фізичної підготовленості, тощо. Вчителям фізичної культури також задавалися запитання для вивчення їх діяльності у формуванні фізичної культури молодших школярів.
Опитування учнів і вчителів здійснювалося анонімно. Молодших школярів ЕГ-1, ЕГ-2 і КГ опитували за анкетою 1 у класах під час навчання на протязі  двох уроків. Перед опитуванням дітей пояснювали, що дослідження здійснюється з метою покращення їх навчання і зміцненням здоров’я, що слід відповідати чесно, відверто: що опитування таємне. Учням роздавали анкети. Експериментатор двічі зачитував кожне запитання і варіанти відповіді на нього. Всі учні в класі підкреслювали одну або декілька правильних відповідей.
Вчителі самостійно читали запитання і відмічали відповіді.
За результатами експерименту вирахувано кількість учнів (у відсотках) в ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ, які мають знання, вміння, фізичну підготовленість, діяльність відповідно до якісних показників фізичної культури молодших школярів. Шляхом підрахування відповідей у анкетах визначили відсотки вчителів фізичної культури у ЕГ-1, ЕГ-2, КГ які мають знання, вміння з формуванням фізичної культури молодших школярів і своєю діяльністю сприяють її розвитку.
Одним з якісних показників рівня фізичної культури дітей молодшого шкільного віку є їх фізична підготовленість. У нашому експерименті для визначення фізичної підготовленості учнів у ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ ми застосували тести.
За п’ятибальною системою оцінювання розвиток витривалості, сили, швидкості, спритності, гнучкості, навичок плавання; підрахувалась сума балів; визначився рівень фізичної підготовленості учня. Підрахувалась кількість учнів різних рівнів фізичної підготовленості у ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ. Дані тестувань також порівнювались зі знаннями учнів про особисті рівні фізичної підготовленості.
Окрім дослідження фізичної підготовленості школярів за Державними тестами, ми провели тестування молодших школярів на вміння учнів виконувати ранкову гімнастику, фізкультурну паузу, самостійне тренування занять. Вміння учнів оцінювалися двома експертами – вчителями фізичної культури, експериментатором. Також в ході дослідження ми перевірили на практиці вміння третьокласників ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ виконувати масажі, гімнастику йогів, дихальну та ритмічну гімнастику. Кожному школяреві, що зазначив вміння виконувати масажі чи різновиди гімнастик, було запропоновано показати своє вміння в присутності експертів.
Вміння робити масажі учні демонстрували масажуючи однокласника. Вміння виконувати дихальні вправи; вправи гімнастики йогів, ритмічну гімнастику демонстрували у шкільному спортивному залі. Учням пропонувалось продемонструвати виконання вправ. Володіння вмінням виконувати масажі і вправи зазначених різновидів гімнастики реєструвалися в анкетах.
Здійснені математичні обчислення з метою встановлення достовірності одержаних результатів за методикою Ойвіна. Цей метод застосовують для визначення достовірності відмінностей ознак при альтернативному варіюванні застосовується формула:  , 
Де   – середня похибка ознаки у першій групі;
– середня похибка ознаки у другій групі;
– відсоток наявності ознаки;
– відсоток відсутності ознаки;
– число випадків;
– коефіцієнт Стюдента;
– достовірність відмінності між двома групами.
Дані результатів дослідження проаналізовані, зроблені висновки і пропозиції.

Об’єкти дослідження.
Проведення експерименту відбувалося на базі загальноосвітніх шкіл міста Кам’янець-Подільського у початкових класах, де школярі отримували теоретичні знання з фізичної культури (ЕГ-1, ЕГ-2) і де не отримували (КГ).
Експеримент проводився у ЗОШ №9, №16 і №17 міста Кам’янець-Подільського.
Дослідження проводилися серед учнів молодших класів і вчителів фізичної культури.
Опитано 35 учнів ЕГ-1 третього класу ЗОШ №16, 32 учні ЕГ-2 третього класу ЗОШ №9 та 33 учні КГ ЗОШ №17.
Одночасно проводилося анонімне опитування  вчителів фізичної культури в цих школах.
Вивчалося вміння школярів 3-х класів ЕГ-1 та ЕГ-2, виконувався масаж і різновиди гімнастики. Учні, які при опитуванні у анкетах відмітили, що вміють виконувати масажі, демонстрували свої вміння кожний індивідуально в присутності експертів у класі, в спортзалі.
Також серед учнів ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ – визначена фізична підготовленість за “Державними тестами і нормативами оцінки фізичної підготовленості населення України”.

Організація дослідження.
На першому етапі дослідження вивчалися, аналізувалися літературні джерела.
На другому етапі дослідження обиралися школи для проведення педагогічного експерименту, проводився експеримент.
Для проведення експерименту ми вибрали школи що мали однакові матеріально-технічні умови фізичної культури (спортивний зал, майданчик, забезпечення інвентарем), кваліфікованих фахівців з фізичної культури. З метою визначення шкіл з однаковими умовами проведені ознайомлення з матеріально-технічною базою, санітарно-гігієнічні обстеження у присутності вчителів, адміністрації шкіл.
Для проведення констатуючої частини нашого експерименту шляхом переговорів з адміністраціями, вчителями початкових шкіл були визначені класи.
Експериментальну групу №1 склали учні, які отримували теоретичні знання з фізичної культури від експериментатора.
Для КГ вибрався клас у школі який не отримував теоретичні знання з фізичної культури взагалі, одночасно в ЕГ-2 обраний клас у навчальному процесі якого теоретичні знання надавалися безпосередньо вчителями фізичної культури. Результати анкетування і тестування в ЕГ-2 порівнювалися з результатами КГ та ЕГ-1.
Тестування учнів за державними тестами проводилися експериментатором та вчителями фізичної культури шкіл.
Експертна оцінка вмінь виконувати ранкову гімнастику, фізкультурну паузу, самостійне тренування занять, проводилися нами  під час уроків “фізичної культури”. Свої вміння учні демонстрували індивідуально, у присутності експертів. Учні, які продемонстрували своє вміння залишалися у приміщенні, де проводилися експериментальні спостереження до їх значення.
На третьому етапі дослідження оброблялися результати експерименту, проваджувалися результати дослідження. А також на цьому етапі нам були підраховані у абсолютних числах і відсотках відповіді учнів та вчителів фізичної культури та поставлені у анкеті запитання та результати досліджень.
На останньому, четвертому етапі, нами визначена достовірність результатів експерименту за методикою Ойвіна, підготовлені публікації результатів дослідження.


Розділ ІІ. Результати педагогічного дослідження
§1. Аналіз стану викладання знань з фізичної культури у молодших школярів.
Проведення у експерименті анкетування учнів та вчителів фізичної культури, тестування фізичної підготовленості учнів дали нам наступні результати.
Учні-респонденти експериментальної групи №1 (ЕГ-1) у кількості 71,6% вказали, що можна тренуватися, якщо відчувається бадьорість, а не втома, хворобливість, сонливість. Серед учнів експериментальної групи №2 (ЕГ-2) правильно відповіли на це запитання 53,0% респондентів. Учні контрольної групи (КГ) відповіли на це запитання таким чином – 54,4%.
Різна кількість учнів ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ вибрали місця для самостійних занять на майданчику біля парку, лісу; біля дому, а не біля дороги, заводу, фабрики. Також учні вказали, що після занять необхідно провітрювати приміщення (мал. 1).
Учні ЕГ-1 та ЕГ-2 відмітили, що займатися самостійно фізичними вправами, тренуватися треба в спортивному одязі, взутті: 60,2% та 80,5%. Серед учнів КГ відповіли правильно на  це питання 69,4%.
Учні ЕГ-1, ЕГ-2, КГ наступним чином вказали скільки часу триває підготовча частина тренувального заняття (табл. 1).
Що самостійні заняття потрібно обов’язково розпочинати з розминки, підготовчих вправ відмітимо 79.9% респондентів ЕГ-1, 67% респондентів ЕГ-2 та 60,3 % учнів КГ (мал. 2)
Вказали, що не знають які вправи виконуються в кінці самостійного тренувального заняття 18,6 % учнів ЕГ-1 та 38% учнів ЕГ-2. У КГ вказали, що не знають цього 23,5% респондентів.
Також учні ЕГ-1 та ЕГ-2 відмітили, що в кінці тренування виконуються вправи на розслаблення м’язів (мал. 2) 38,1% та 27%; дихальні – 63,2% та 23%.
Таблиця 1.
Знання учнів про тривалість тренування (%)
Відповіді    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
5 хв    21,3    19,0    7,4
20 хв    45,5    27,0    25,2
35-40 хв    11,1    28,0    32,3
Не знаю
22,3    32,5    32,3
У КГ респонденти відмітили вправи на розслаблення – 36,8%; дихальні – 45,6%.
На питання, чи вміє учень самостійно провести ранкову гімнастику, ствердно відповіло 86,4% учнів ЕГ-1 та 93% школярів ЕГ-2. Учні КГ відповідали, відповідно – 8,8%.
На питання: “Скільки повинна тривати ранкова гімнастика?”, учні ЕГ-1 та ЕГ-2 зазначили: “не знаю” – 3,7% та 27%; “5 хвилин” – 8,3% та 15%; “1 година” – 1,8% та 4,5%. Учні КГ відмітили: “не знаю” – 27,9%; “5 хвилин” – 10,3%; “15 хвилин” – 36,8%; “30 хвилин” – 17,6%; “1 годину” – 0.
Також школярі ЕГ-1 та ЕГ-2 вказали, що на зарядці виконуються вправи на формування постави – 43,7% та 22%; на формування стопи – 30,6% та 9%; на гнучкість, розтягування – 44,6% та 30,5%; дихальні 39% та 17,5%; бігові – 25,1% та 39,5%; гартувальні – 33,4% та 22%; інші – 24,1% та 39%. Учні КГ відповідали, що під час ранкової гімнастики виконують вправи на формування постави – 20,6%; на формування стопи – 2,9%; на гнучкість, розтягування – 20,6%; дихальні – 32,3%; бігові – 22,0% ; гартувальні – 32,3%; інші – 4,7%.
Навчали учнів виконувати ранкову гімнастику 84,8% вчиелів фізичної культури.
Школярі-респонденти вказали, що вони вміють виконувати фізкультурні паузи (табл. 2), зокрема на уроках, виконуючи домашнє завдання; виконуючи іншу роботу.
Таблиця 2.
Відповіді учнів (%) про вміння виконувати фізкультурні паузи.
Відповіді    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Так    78,1    77,5    67,6
На уроці    78,1    77,5    67,6
Дом. завд.    41,1    14    7,4
Інш. роб.    26    5    14,7

Вивчаючи вміння учнів виконувати фізкультпаузи, ми поставили питання: “Скільки триває фізкультпауза?” на яке респонденти ЕГ-1 та ЕГ-2 відповіли: 1 хвилину – 27,9% та 14%, 5 хвилин – 56,4% та 39,5%; 10 хвилин – 6,5% та 16%; 25 хвилин – 1,8% та 6,1%; не знаю 7,4% та 34,5%. Учні КГ відповіли, що фізкультпауза триває: 1 хвилину – 42,6%; 5 хвилин – 27,9%; 10 хвилин – 10,3%; 25 хвилин – 7,4%; не знаю – 32,3%.
Також учні ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ відмітили, що використовують у фізкультпаузах 5-ть вправ і більше 47%, 40% та 39,7%; 15 вправ та більше 27,9%, 17,5% та 25%; 40-к і більше – 7,4%; що не знають 5,5%, 25% та 32,3%.
Вказали, що проводять фізкультпаузу 29,3% вчителів.
Вміння самостійно провести індивідуальне тренувальне заняття (з підготовчою, основною, заключною частинами) продемонстрували серед учнів у ЕГ-1 – 66,4%, серед учнів ЕГ-2 – 56,6%, серед учнів КГ – 57,3%.
Щодо володіння основами техніки, тактики різних спортивних вправ, прийомів, дій школярі ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ підкреслили, що вміють добре їздити на ковзанах, лижах, велосипеді, стрибати зі скакалкою, плавати (табл. 3).
Таблиця 3.
Відповіді учнів про вміння їздити на ковзанах, лижах, велосипеді, стрибати зі скакалкою, плавати (%).
Відповіді    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Плавання     26,9    18,5    14,7
Лижі    55,8    52,0    52,9
Велосипед    78,1    68,0    57,3
Скакалка    61,3    48,0    54,4
Плавання    73,2    36,5    55,8
Не вмію    3,4    7,5    4,4
Навчали дітей правилам безпеки, знанням плавання, пірнання 27,3% вчителів фізичної культури; їзди на велосипедах – 12,1% вчителів; їзди на лижах – 25%.
Учні ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ відмітили, що вміють добре грати у футбол, баскетбол, хокей, теніс, іншу гру (табл.4). Частина учнів казала, що не вміють грати у названі ігри.
Таблиця 4.
Відповіді учнів (%) про вміння грати у футбол, баскетбол, хокей, теніс.
Вміють грати    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Футбол     42,7    39,5    36,8
Баскетбол    26,4    12,5    18,6
Хокей    21,3    9,0    7,4
Теніс    27,9    14,5    7,4
Інші ігри    49,2    33,5    22,0
Не вміють    5,5    10,0    17,6

Школярі ЕГ-1 та ЕГ-2 не знають скільки захисників у грі дорослих команд з футболу – 72,5% та 88%; хокею – 90,2% та 95%; ручного м’яча – 93% та 100%. У КГ отримані наступні відповіді: з футболу – 89,7%, хокею – 97%, ручного м’яча – 100%.
Учні вказали, що вміють робити гімнастичний місток, перекид вперед, перекид назад, стійку на лопатках, “колесо”(табл.5).

Таблиця 5.
Відповіді учнів (%) про вміння виконувати акробатичні вправи.
Вміють грати    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Місток     76,2    58,0    61,7
Перекид вперед    78,1    66,2    54,4
Перекид назад    71,6    57,0    50,0
Стійка на лопатках    77,2    57,0    55,9
Колесо    31,6    15,5    14,7

Учні-респонденти відмітили, що вміють робити точковий масаж та звичайний класичний самомасаж.
Наші візуальні спостереження за вміннями виконувати масаж виявили, що серед учнів третіх класів ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ елементами точкового масажу володіє 10,2%, 0% та 2,9%, звичайного самомасажу – 25,1%, 10,5% та 11,7%.
За результатами проведених тестувань учні ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ встановленні наступні показники рівнів фізичної підготовленості(табл.6).

Таблиця 6.
Фізична підготовленість учнів за державними тестами (%).
Рівні фізичної підготовленості    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Високий     10,0    4,2    6,4
Вищий середнього    35,0    18,9    17,4
Середній    34,0    40,0    38,1
Нижчий середнього    18,0    28,5    33,3
Низький    3,0    8,4    4,8

На запитання: ”Де ви виконуєте ранкову гімнастику?” учні ЕГ-1, ЕГ-2 та КГ відповіли, що виконують ранкову гімнастику (табл.7), зокрема, у кімнаті, на подвір’ї, на майданчику, стадіоні, у парку, в сквері. У одному з наступних питань учні вказали, що вони не роблять ранкової зарядки.










Таблиця 7.
Відповіді учнів (%) про виконання учнями ранкової гімнастики.
Учні    3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Виконують     82,6    75,0    72,0
В кімнаті    82,6    71,0    54,4
На подвір’ї    23,2    9,0    17,6
На майданчику    12,9    10,4    4,4
У парку    16,0    0,0    0,0
Не виконують     17,5    25,0    29,4

У одній з відповідей на поставлене запитання учні вказали, що постійно тренуються в секції, гуртку, зокрема, у спортивній, туристичній, оздоровчій (табл. 8) секції.

Таблиця 8.
Відповіді учнів (%) про  те, що школярі відвідують тренувальні заняття
Відповіді учнів     3 клас    3 клас    3 клас
ЕГ-1    ЕГ-2    КГ
Постійно відвідують    25,1    17,5    14,7
Спортивну секцію    25,1    14,5    10,3
Туристично-оздоровчу секцію    2,9    4,0    7,3

Що стосується, регулярного проведення самостійних занять за завданнями тренера або вчителя фізичної культури, то учні ЕГ-1, ЕГ-2, КГ вказали, що самостійно тренується 71,6%, 63,5% та 61,7%.
Домашнє завдання дітям з фізичної культури давало 93,9% вчителів “фізичної культури”.
Про знання побіжних спортивних подій в місті, країні, за кордоном школярі ЕГ-1 та ЕГ-2 вказали, що вони знають які змагання відбуваються зараз у їхньому місті – 41,8% та 23%; у КГ – 25%.
У ЕГ-1 та ЕГ-2 вказали що першими олімпійськими чемпіонами в нашій державі стали: Оксана Баюл – 43,7% та 37,5%; В’ячеслав Олійник – 9,3% та 5,5% а у КГ – 26,4% і 7,4%.
Правильно відмітили коли відбудуться наступні зимові Олімпійські Ігри: 40,9% та 25,5% учнів ЕГ-1 та ЕГ-2; 38% учнів КГ.
Вірно вказали місце, яке зайняла команда України на Олімпіаді в Атланті 66,7% вчителів фізичної культури; коли відбудеться наступна Олімпіада правильно вказало 78,8% вчителів фізичної культури.
У експериментальних і контрольних групах учнів виявлені різні кількості молодших школярів з належними фізкультурними знаннями, вміннями, діяльністю. Якісні показники фізичної культури молодших школярів зростають поступово у всіх досліджуваних групах. У експериментальних групах, особливо в ЕГ-1, більше учнів, ніж у КГ, мають належні якісні показники фізичної культури молодших школярів.
Результати опитувань свідчать про невисокий рівень фахової підготовленості вчителів фізичної культури.

§2. Аналіз та обговорення результатів експериментальної роботи.
Результати експерименту показали, що лише 53% учнів ЕГ-2 знають, що можна тренуватися коли перебуваєш у бадьорому стані, а не у стані хвороби, втоми, сонливості та 54,4% учнів КГ.
За даними експерименту найбільше учнів ЕГ-1 (71,6%) знають, що самостійно тренуватися можна, якщо знаходишся у бадьорому стані, а не у стані хвороби, втоми, сонливості. За методом Ойвіна визначено достовірну різницю цієї ознаки між ЕГ-1 і КГ: р<0,05 (табл. 1). Достовірної різниці знань про те, що можна тренуватися, коли перебуваєш у бадьорому стані, між учнями ЕГ-2 та КГ не виявлено. Очевидно, учні не набули належних знань з фізичної культури про недопустимість самостійного тренування у стані хвороби, втоми, сонливості у ЕГ-2.
Аналіз результатів досліджень показав, що учні ЕГ-1 та ЕГ-2 мають кращі знання про вибір місця. Провітрювання приміщення для занять фізичними вправами, ніж учні КГ. Найкращі знання про те, які місця слід вибирати для проведення самостійних тренувальних занять мають учні ЕГ-1 (мал. 1).
Серед учнів ЕГ-1 та ЕГ-2 про те, що займатися самостійно фізичними вправами потрібно у спортивному одязі та взутті знають 60,2% та 80,5%, а з поміж учнів КГ 69,4%.
Про те, що харчуватися треба за дві години до тренування знає лише половина учнів ЕГ-2 і КГ. Достовірно більше про це знають учні ЕГ-1 – 59,5%, ніж у КГ-2 та КГ (р<0,05, табл. 1).
Між ЕГ-2 та Кг достовірної різниці не встановлено.
Ще перед заняттями фізичними вправами треба зменшувати кількість їжі, а не збільшувати, достовірно краще (р<0,001) знають учнів ЕГ-1 – 83,7%, ніж КГ – 51,3% (табл. 1).
Також встановлено достовірну різницю між відповідями учнів ЕГ-1 та КГ – р<0,001 (табл. 1) на запитання: “Чи можна під час тренування пити сік, компот?”. Що самостійне заняття слід розпочати з розминки, підготовчих вправ знає дещо більше  учнів ЕГ-2 67%, ніж школярів КГ – 60,3%, цьому, очевидно, сприяє отримання теоретичних знань з фізичної культури від учителя фізичної культури. Найбільше учнів переконано в цьому у ЕГ-1 – 79,9%. Встановлено достовірну різницю між відповідями на ці запитання учнів ЕГ-2 і КГ: р<0,01 (табл. 1). Одночасно, слід відмітити: третина учнів у ЕГ-2 та КГ і п’ята частина у НГ-1 не знає, що самостійні тренувальні заняття потрібно обов’язково розпочинати з розминки, підготовчих вправ.
Більше 50% учнів ЕГ-2 та КГ не знають скільки триває підготовча частина у тренувальному занятті. У ЕГ-1 не знає цього питання лише 35% учнів.
Встановлено достовірну різницю (р<0,05) у відповідях учнів ЕШ-1 – 63,2% та КГ – 45,6% стосовно знань учнів про виконання дихальних вправ в кінці самостійного тренувального заняття. Між відповідями учнів КГ та ЕГ-2 вірогідної різниці немає.
До 77% учнів ЕГ-2 та КГ вважає, що після занять необхідно митися. У ЕГ-1 таких школярів на 5% більше. П’ята частина молодших школярів не має переконань про необхідність вмивання після тренувань. У навчанні з фізичної культури слід звернути увагу на формування в учнів переконань про обов’язковість миття після тренувальних занять.
Результати експерименту вказують, що учні ЕГ-1 краще знають елементарні правила проведення самостійних тренувальних занять, ніж учні КГ (табл. 1). Між учнями ЕГ-2 та КГ вірогідної різниці у знаннях правил проведення тренувальних занять немає.
Таблиця 1.
Вірогідність різниці у знаннях ЕГ-1 та КГ про правила проведення самостійних занять.
Відповіді    ЕГ-1    КГ    t    P
Елементарні знання правил самостійних занять    n    %    n    %       
Тренуватися якщо бадьорий    35    71,6    33    54,4    2,302    <0,05
Харчуватися за 2 години до занять     35    59,5    33    43,2    2,212    <0,05
Зменшувати кількість їжі    35    83,7    33    51,4    4,595    <0,001
Можна пити компот, сік на тренувальному занятті    35    15,8    33    51,4    5,078    <0,001
Обов’язково виконувати розминку    35    79,9    33    60,3    2,768    <0,01
В кінці заняття виконувати дихальні вправи    35    32,2    33    45,6    2,306    <0,05

Учні молодших класів мають вміти самостійно провести ранкову гімнастику, фізкультпаузу, індивідуальне тренувальне заняття, про що йдеться у сучасних програмах, посібниках з фізичної культури.
Результати нашого експерименту вказують на те, що значна кількість учнів ЕГ-1 – 86,4%; ЕГ-2 – 93%; КГ – 82,8% вказали, що вміють самостійно виконувати ранкову гімнастику. Проте, вірно вказали, що ранкова гімнастика триває 15-30 хвилин в ЕГ-1 – 88,3% учнів; в ЕГ-2 – 62% учнів; в КГ – 54,4%. Має місце вірогідна різниця у відповідях учнів ЕГ-1 та КГ – р<0,001 (табл. 2)
Невелика кількість учнів ЕГ-2 та КГ вказала, що під час ранкової гімнастики виконують вправи на формування постави – 22% та 20,6%; на формування стопи – 9% та 2,9%; на гнучкість, розтягування – 30,5% та 20,6; дихальні – 17,5 та 32,3%; бігові – 39,5% та 22,0%; гартувальні – 22,0% та 32,3%. Менше третини дітей ЕГ-2 та КГ відмітили, що виконують вправи на формування постави, гнучкість, дихання. Діти вказали, що найбільше виконують бігові вправи. В ЕГ-1 більше учнів зазначило, що виконують вправи на формування постави – 43,7%; на формування стопи – 30,6%; на гнучкість, розтягування – 44,6%; дихальні – 39%; гартувальні – 33,4%; бігові – 25,1%. Має місце достовірна різниця у відповідях про виконання вправ на гнучкість, розтягування у ранковій гімнастиці учнів ЕГ-1 та КГ: р<0,001 (табл. 2).
За результатами експерименту навчали учнів виконувати ранкову гімнастику 84,8% вчителів фізичної культури.
Біля 80% учнів ЕГ-2 та КГ вказали, що вміють виконувати фізкультпаузи, переважно під час уроків, але багато учнів зазначили, що піж час виконання домашніх завдань вони не роблять фізкультпауз.
Багато учнів ЕГ-2 та КГ не знає скільки часу триває фізкультпауза, не зазначили скільки різних вправ вони виконують у фізкультпаузі. Серед учнів ЕГ-1 правильних відповідей більше на 11%. Достовірно більше учнів ЕГ-1 (41,1%), ніж КГ (7,4%) вказали, що роблять фізкультпаузи, виконуючи домашнє завдання: р<0,001 (табл. 2). Натомість, вірогідно більше учнів КГ, ніж ЕГ-1 не знає скільки вправ у фізкультпаузі (р<0,001).
27% вчителів фізичної культури вказало, що проводять фізкультпаузи.
Продемонстрували вміння провести індивідуальне тренувальне заняття (з основною, підготовчою та заключною частинами) 66,4% учнів у ЕГ-1. Серед учнів ЕГ-2 та КГ таких учнів менше – 56,6% і 57,3%.
У роботах [5, 18] вказується про особливість формування якнайширшого кола рухових навичок у молодшому шкільному віці.
Молодші школярі мають володіти основами техніки і тактики різних спортивних вправ, прийомів, дій.
За отриманими нами результатами анкетувань молодших школярів, мала кількість учнів початкових класів вміє їздити на ковзанах, зокрема: 18,5% учнів ЕГ-1 третіх класів. Дещо більше учнів вказало, що вміють їздити на лижах 52% – ЕГ-2; 52,9% – КГ; 55,8% – ЕГ-1; плавати – 36,5% – ЕГ-2; 55,8% – КГ; 73,2% – ЕГ-1. Багато учнів вказало, що вміють їздити на велосипеді, стрибати зі скакалкою.
Таблиця 2.
Вірогідність різниці між учнями ЕГ-1 та КГ у вміннях самостійно виконувати ранкову гімнастику, фізкультпаузу та тренувальне заняття.
Якісні показники    ЕГ-1    КГ    T    P
Елементарні знання правил самостійних занять    n    %    n    %       
Ранкова гімнастика триває 15-30 хвилин    35    88,3    33    54,4    4,991    <0,001
На зарядці виконуються вправи на гнучкість, розтягування    35    44,6    33    20,6    3,495    <0,001
Роблять фізкультпаузу виконуючи домашнє завдання    35    41,1    33    7,4    5,901    <0,001
Не знають скільки вправ у фізкультпаузі    35    5,5    33    32,3    4,407    <0,001

Вірогідно більше учнів ЕГ-1. Ніж КГ відмітило, що має їздити на ковзанах (р<0,05 табл. 3), на велосипеді (р<0,01), плавати (р<0,001), грати у хокей (р<0,01), теніс (р<0,001), виконувати акробатичний “місток” (р<0,05), перекид вперед, стійку на лопатках, “колесо” (р<0,01). З значною різницею учні ЕГ-1 у більшості, ніж ЕГ-2 та КГ вказали, що вміють добре грати у футбол і баскетбол. З вірогідною різницею більше учнів КГ, ніж ЕШ-1 вказали, що не вміють грати у перераховані ігри: футбол, хокей, баскетбол, теніс (р<0,02).
Серед учнів ЕГ-2 не спостерігається переваги у вміннях виконувати вказані вправи по зрівнянню з учнями КГ.
Мало вчителів фізичної культури навчали учнів правилам безпеки, знання плавання, пірнання – 27,3%; їзди на велосипеді – 12,1%; їзди на лижах – 25%. Переважна більшість учнів навчається плавати, пірнати, їздити на велосипедах не у школі.
Переважна більшість школярів у досліджуваних групах (100%-90%) не знає скільки захисників грає на полі у дорослих командах з футболу, хокею, ручного м’яча. Достовірно кращі знання з названих елементів тактики ігор мають учні ЕГ-1, ніж КГ (р<0,001) (табл. 3).
У працях [5, 18] йдеться про фізіологічну чутливість організму молодшого шкільного віку ло розвитку певних рухових якостей, послідовне вікове дозрівання функціональних систем в індивідуальному розвитку організму, що, на нашу думку, має враховуватися під час оцінки фізичної підготовленості.
Учні молодших класів повинні мати фізичну підготовленість на рівні середньої і вище за Державними типами фізичної підготовленості населення України.
За результатами експерименту виявлено різницю у рівнях фізичної підготовленості серед учнів третіх класів КГ, ЕГ-2 та ЕГ-1. Вірогідно більше учнів з високим і вище середнього рівнями фізичної підготовленості серед учнів ЕГ-1 (45%), ніж КГ (23,8%) та ЕГ-2 (23,1%), р<0,01 (табл. 3).
Також вірогідно менше учнів з низьким і нижче середнього рівнями фізичної підготовленості у ЕГ-1 (21%), ніж у КГ (38,1%) та ЕГ-2 (36,9%), р<0,02.
Систематичне проведення ранкової гімнастики, участь в колективних тренувальних заняттях, регулярне проведення самостійних занять за завданнями тренера або вчителя фізкультури характеризують фізичну культуру молодших школярів, що передбачено у навчально-методичному забезпеченні з “фізичної культури”.
Серед учнів ЕГ-2 (19,8%) та КГ (14,7%) вказали, що систематично беруть участьу колективних тренувальних заняттях в спортивних тренувальних, фізкультурно-оздоровчих секціях, гуртках. У ЕГ-1 четверта частина учнів відвідують колективні тренувальні заняття. Більше учнів ЕГ-1 з вірогідною різницею, порівняно з учнями КГ (р<0,01) та ЕГ-2 (р<0,02) вказали, що займаються у спортивних секціях (табл. 3).
Учні ЕГ-2 (63,5%) та КГ (61,7%) зазначили, що регулярно самостійно тренуються. У ЕГ-1 (71,6%) регулярно самостійно тренуються.
Про необхідність знань цікавих фактів з історії спорту; побіжних спортивних подій в місті, країні, за кордоном зазначається у навчально-методичному забезпеченні з фізичної культури.
Результати наших досліджень показали, що менше половини учнів ЕГ-2 (41%) і КГ (45%) вказали, що знають про цікаві події, пригоди з історії спорту. В ЕГ-1 (61,3%) учнів вказали, що знають про цікаві події, пригоди з історії спорту.
Таблиця 3.
Вірогідність різниці учнів ЕГ-1 та КГ у вміннях виконувати рухові дії, фізичній підготовленості, участі у секційних тренувальних заняттях.
Якісні показники    ЕГ-1    КГ    t    p
n    %    n    %       
Володіння основами техніки і тактики різних спортивних вправ, прийомів, дій                       
Вказали, що добре вміють їздити на ковзанах    35    26,9    33    14,7    2,013    <0,05
На велосипеді    35    78,1    33    57,3    2,888    <0,01
Плавати    35    73,4    33    55,8    2,384    <0,001
Грати у хокей    35    21,3    33    7,4    2,741    <0,01
Теніс     35    27,9    33    7,4    3,817    <0,001
Не знають скільки захисників у грі дорослих команд з футболу    35    72,5    33    89,7    3,033    <0,001
Вказали, що вміють виконувати “місток”    35    76,2    33    61,7    2,019    <0,05
Вказали, що вміють виконувати перекид назад     35    71,6    33    50,0    2,895    <0,01
Вказали, що вміють виконувати стійку на лопатках      35    77,2    33    55,9    2,937    <0,01
Вказали, що вміють виконувати колесо    35    31,6    33    14,7    2,721    <0,01
Стан фізичної підготовленості за державними тестами                       
Високий і вище середнього    35    45,0    33    23,8    2,880    <0,01
Низький і нижчий середнього    35    21    33    38,1    2,327    <0,02
Систематична участь в колективних тренувальних заняттях                       
Займаються у спортивній секції    35    25,1    33    10,3    2,654    <0,01
Дуже мало учнів у ЕГ-2 (11,2%) та КГ (31,5%) вказали людей, які за допомогою фізичної культури покращили своє здоров’я. Вірогідно більше учнів ЕГ-1 (47,4%), ніж КГ та ЕГ-2, вказали осіб, які за допомогою фізичної культури покращили своє здоров’я.
В ході експерименту виявлено, що лише 66,7% вчителів фізичної культури знають, яке місце зайняла команда України на Олімпіаді в Атланті, і коли відбудеться наступна Олімпіада (78,8%).
Лише 72,3% вчителів фізичної культури зазначили, що радили дітям, як фізично вдосконалюватися та 67,2% вчителів фізичної культури надавало їм поради стосовно здоров’я.
Вивчення теоретичних знань з фізичної культури мало наступний вплив на якісні показники фізичної культури молодших школярів.
Учні ЕГ-1 володіють вірогідно кращими знаннями, ніж учні КГ про:
–    недопустимість самостійних тренувань у стані хвороби, втоми, сонливості; про харчування та заняття фізичними вправами; підбір одягу для самостійних занять, проведення підготовчої, основної та заключної частини самостійних занять, обов’язковість вмивання після занять фізичними вправами;
–    цікаві події, пригоди з історії спорту; про людей, які за допомогою фізичної культури покращили своє здоров’я; про побіжні спортивні події в їхньому населеному пункті, державі.
Учні ЕГ-2 не отримали достатніх знань з фізичної культури з зазначених аспектів у навчальному процесі.
Біля 80% учнів ЕГ і КГ вміють виконувати ранкову гімнастику, фізкультпаузи.
Внаслідок отримання належних теоретичних знань з фізичної культури у ЕГ-1, ніж у КГ спостерігається збільшення учнів, що вміють провести самостійне тренувальне заняття; володіють технікою виконання різних рухових дій (їзда на ковзанах, плавання; хокей; теніс; акробатичні вправи). Учні ЕГ-2 у меншій кількості, ніж учні ЕГ-1 володіють технікою виконання різноманітних рухових дій.
Також зросла діяльність учнів ЕГ-1 у порівнянні з учнями ЕГ-2 та КГ у виконанні фізкультпауз вдома; проведенні самостійних тренувальних занять; участі у секційних тренуваннях. Значно покращилась фізична підготовленість молодших школярів ЕГ-1 у порівнянні з учнями КГ та ЕГ-1. Серед учнів ЕГ-2 вірогідного зростання фізкультурної діяльності школярів у вказаних напрямках, а також фізичної підготовленості не виявлено.
Слід відзначити, що значна кількість учнів ЕГ-1 не мають високих якісних показників фізичної культури. У навчанні з предмету “фізична культура” учні не отримали знань з правил безпеки їзди на велосипеді. Лижах, ковзанах та інших занять фізичними вправами.
На нашу думку, причиною цього є недостатня фахова підготовленість вчителів з питань фізичної культури, недостатнє матеріальне, технічне, навчально-методичне забезпечення; неправильна організація навчального процесу у школі.

Висновки.
Результати здійснення теоретичного й експерименталього дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і дали підстави для такаих висновків:
1.    Теоретична підготовка школярів з фізичного виховання визначає ефективність його практичної результативності. Її слід розглядати, як цілісну систему засвоєння школярами знань про здоровий спосіб життя та фізичну культуру як елемент загальної культури; сформованості у них свідомого позитивного ставлення до фізичної культури як життєвонеобхідної цінності; наявності у школярів позитивних мотивів до самовдосконалення.
Оптимізація фізичного виховання школярів можлива через вдосконалення змісту теоретичної підготовки з цього предмету.
2.    Проведена експериментальна робота доводить, що проведення теоретичних уроків з фізичної культури в навчально-виховному процесі, розширення їх тематики впливає на зміну якісних показників фізичної культури молодших школярів. Зокрема учні ЕГ-1 краще, ніж учні ЕГ-2 і КГ з якими робота не проводилась, знають про недопустимість самостійних тренувальних занять у стані хвороби, втоми, сонливості; про харчування на заняттях фізичними вправами, проведення підготовчої, основної та заключної частини самостійних занять, тощо.
3.    Результати експерименту показали, що покращення змісту фізкультурно-оздоровчих питань у навчально-методичному забезпеченні предмету “Фізична культура” сприяє підвищенню рухової активності молодших школярів та їх бажання самостійно фізично вдосконалюватися. Так серед учнів ЕГ-1 спостерігалося збільшення тих, що вміють провести самостійне тренувальне заняття, володіють технікою виконання рухових дій (плавання, хокей, теніс).
4.    Результати експерименту вказують на недостатню фахову підготовленість окремих вчителів з питань фізичної культури, низьку увагу до проблеми теоретичної підготовки молодших школярів з фізичної культури. Саме тому, доцільно проводити теоретичні уроки з фізичної культури у навчально-виховному процесі, розробити методичні рекомендації щодо озброєння учнів теоретичними знаннями з фізичної культури, здорового способу життя з метою оптимізації фізичної культури в молоших школярів.
Література
1.    Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985. – с. 25; 80.
2.    Апанасенко Г.Л. Экспресс скрининг уровня соматического здоровья детей и подростков // Эволюция биоэнергетики и здоровья человека. – СПБ: МГП «Петрополис», 1992. – с. 107-121.
3.    Ареф’єв В.Г., Стопітенко В.В. Фізичне  виховання в школі: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – с. 2-4; 16-29; 152.
4.    Бальсевич В.К. Физическая подготовка в системе воспитания культуры здорового образа жизни человека // Теория и практика физической культуры. 1990, №1. – с. 22-26.
5.    Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – Здоровье, 1987. – 86-106; 114-125; 146-159; 190-194.
6.    Бальсевич В.К., Лубышева Л.И. Физическая культура: молодежь и современность // Теория и практика физической культуры. 1995, №4 с. 2-7.
7.    Бауер М.Й. Категорія здоров’я в контексті фізичного виховання //   Шляхи   оптимізації   практичної   результативності   процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. –с. 6-10.
8.    Білоус В.І. Спортивно-педагогічне вдосконалення. – Кам'янець-Подільський, 1998. - 235 с.
9.    Богословский В.П. А как в Москве? // Физическая культура в школе. 1991, №2 С. 2-7.
10.    Боднар В.П. Фізичне виховання школярів сьогодні – здоров’я української нації завтра // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с. 10-13.
11.    Бойченко Т., Возняк Н., Мовчанюк В., Усатенко Т. та інші. Базовий зміст шкільної валеологічної освіти / Шкільний курс “Валеологія”: Збірник матеріалів. – К.: Освіта, 1996. – с. 20-34; 87-88.
12.    Бурдіян Л. І., Язловецький B. C., Согрін Б.В., Баєва І.І. Проблеми здоров'я в підготовці учителя фізичної культури // Актуальні проблеми з оздоровчої фізкультури в навчальних закладах України. – Кіровоград, 1993. – с. 78.
13.    Вивчення мотивації поведінки дітей і підлітків / Під ред. Л.І.Божович і Л.В.Благонадьожиної. – М.: Педагогіка, 1972. - 351 с.
14.    Войтенко С.П. Здоров’я здорових. – К.: Здоров’я, 1991. – с. 3-4.
15.    Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів / Навчальна програма і дидактико-методичні матеріали до неї. – Івано-Франківськ: ОІЧВ, 1993. – с. 144.
16.    Глухов В.І. Фізкультура у формуванні здорового способу життя. – К.: Здоров’я, 1989.-72с.
17.    Гордиенко ВТ. От физкультуры двигательной к теоретической // Физическая культура в школе. 1997, №5 с. 11-12.
18.    Детская спортивная медицина / Под ред. С.Б. Тихвимского, С.В. Хрущева. – Руководство для врачей. – 2-е изд. – М.: Медицина. – 1991. – с. 14-140; 395-396; 560.
19.    Дубенчук А. Учням потрібна фізкультурна освіта // Фізичне виховання в школі. 1997, №2 с. 15-20.
20.    Дубогай А.Д., Мовчан Л.М. Физкультура: Мы и дети. – К.: Здоровье, 1989. – с. 6; 16; 26; 109; 112; 120-130.
21.    Закон України “Про фізичну культуру і спорт” введений Постановою Верховної Ради України 24 грудня 1993 року №3809-ХІІ.
22.    Ивашкене В.П. Изучение физического состояния школьников воспитанием их сознательной и активной деятельности на занятиях физической культури: Канд. дис. Каунас, 1990.
23.    Ільїн B.C. Проблеми формування мотивації вчення у школярів // Формування прагнення до знань, мотивація вчення у школярів. – Ростов-на-Дону, 1975. с. 3-28.
24.    Кадялис К.К. Педагогические основы информационного воздействия на отношение школьников к физкультурно-спортивной деятельности: Докт. дис. Каунас, 1990.
25.    Кадялис К.К. Повысить уровень физкультурно-спортивной грамотности // Теория и практика физической культуры. 1991, №11 с. 41-45.
26.    Кадялис К.К., Зуозиене И.Ю. Влияние знаний о физической культуре и здоровом образе жизни на отношение школьников к физической активности // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. 1999, №3 с. 11-15.
27.    Каменцер М.Г. Учить учиться // Физическая культура в школе. 1990, №11 с. 12-13.
28.    Карпушко Н.А., Приходько В.В., Лубышева Л.И. Возвращаясь к наследию: физкультурное образование, физкультурная деятельность, школьная физическая культура в аспекте методологического анализа // Теория и практика физической культуры. 1993, №9-10 с. 2-7.
29.    Кінденко В.П. Застосування теоретичних знань на уроках фізичної культури в основній школі // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. -с. 112-114.
30.    Комплексна програма з фізичної культури для учнів 1-11 класів загальноосвітньої школи. - К., 1993.
31.    Кононов 1.Ф., Куценко Г.і. Підліток і фізкультура. - М.: Знання, 1982.-64с.
32.    Кузьменко В.Ю., Козак Є.П. Самовиховання як шлях до здорового способу життя старших підлітків // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с. 94-96.
33.    Леоненко А.О., Сінгаєвський С.М. Змістовно-тематична сутність теоретичної підготовки школярів в процесі фізичного виховання в школі // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. - Хотин - Кам'янець-Подільськйй, 2000.-с. 108-112.
34.    Лисицьен Ю.П., Сахно А.В. Здоровье человека – социальная ценность. – Москва: Мысль, 1989. – с. 270.
35.    Магльований А.В., Мартинюк С.П., Рибак В.П. Шляхи управління фізичним здоров’ям / Матеріали регіональної науково-практичної конференції “Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення”. – Львів: ЛДІФК, 1998. – с. 17-18.
36.    Мартиненко А.В., Валентик Ю.В., Полеський В.А. та ін. Формування здорового способу життя молоді. – М.: Медицина, 1988. – 192с.
37.    Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры / Учебник для институтов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – с. 86-96; 96-111.
38.    Павлюк В.М. Орієнтація школярів на самостійні заняття фізичними вправами // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільськйй, 2000. – с. 96-99.
39.    Програми з фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів для учнів 1-11 класів МО України. Відповідаьний за випуск Комар А.А. / К: “Перун”, 1998. – 3-27 с.
40.    Прядко А.І. Формування в школярів позитивної позиції до занять фізичною культурою і спортом // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с. 49-52.
41.    Сатиров Г. Да здравствует свет разума! // Физическая культура в школе 1991, №8 с. 3-6.
42.    Сергеев ВТ. Урок физического воспитания // Физическая культура в школе. 1998, №1 с. 16-20.
43.    Сінгаєвський CM. Концептуально змістовні напрямки оптимізації процесу фізичного виховання школярів. – Кам'янець-Подільський, 2000. – 52 с.
44.    Сінгаєвський С.М. Державна концепція фізичного виховання школярів // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с. 13 -18.
45.    Сінгаєвський С.М. Педагогічне управління. – Кам'янець-Подільський, 1999. – 60 с.
46.    Сінгаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі. 1999, №2 с. 25-28.
47.    Солопчук М.С. та ін. Виховання потреби фізичного удосконалення в учнів старших класів. – Кам'янець-Подільський, 1996. – 107с.
48.    Солопчук М.С. Урок фізичної культури: стан і перспективи розвитку фізичного виховання школярів // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с.24 - 30.
49.    Солопчук М.С., Солопчук Д.М. Формування в учнів старших класів уміння самостійно займатися фізичними вправами // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с.78 - 86.
50.    Степанов А.Д., Ізуткін Д.А. Критерії здорового способу життя і передумови його формування // Радянська система охорони здоров'я. 1981, №5. – с. 6.
51.    Столітенко В.В., Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів: Навч. Посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – с. 140.
52.    Сухарев А.Т. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина, 1991. – с. 36; 38-40; 45; 50; 69; 71; 74; 112-115; 180-181; 184-187; 217-218; 242-249.
53.    Талызина Н.Ф. Формирование познавательной деятельности учащихся. – М.: Знание, 1983. – 96 с.
54.    Тимошенко Б.М., Ліщук В.В. Методика проведення самостійних занять учнів в домашніх умовах з метою їх фізичного вдосконалення // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів. – Хотин – Кам'янець-Подільський, 2000. – с. 44-49.
55.    Шаулін В.Н. Урок физической культуры // Физическая культура в школе. 1993, №2.  – с. 10-13
56.    Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів / Практикум. – Львів: Світ, 1993. – с. 184.


 

Яндекс.Метрика >